Invasion of Ukraine canceledВторгнення в Україну скасовуєтьсяВторжение в Украину отменяется

1394489806_191458Вторжение в Украину отменяется

Российский историк Марк Солонин пишет о ситуации, сложившейся в связи с российской агрессией на территории Украины:

1. Главные решения уже приняты. Вторжение в Украину (о намерении совершить которое со всей очевидностью свидетельствует Постановление Совета федерации от 1 марта 2014 г.( «Дать согласие президенту РФ на использование Вооруженных сил Российской Федерации на территории Украины до нормализации общественно-политической обстановки в этой стране») не состоялось. Свертывание крупномасштабных военных учений, затеянных у границ Украины, обозначает именно это. Резко усилившаяся после прекращения учений «патриотическая» истерика в СМИ представляет собой всего лишь «утешительный приз», который российская власть выдала сама себе, за свои же собственные (т.е. бюджетные) деньги.

2. Главной причиной отказа от вторжения стала жесткая позиция, занятая в этом конфликте США и их европейскими союзниками. Заявление Генсека НАТО от 2 марта («Я созвал сегодня заседание Совета НАТО из-за военных действий России на территории Украины и вследствие угроз президента Путина против этого суверенного государства. То, что делает Россия в настоящее время в Украине, нарушает принципы Устава Организации Объединенных Наций. Это создает угрозу миру и безопасности в Европе. Россия должна прекратить свои военные действия и свои угрозы»), равно как и заявления президента США и Совета Европы, были услышаны и верно поняты в Кремле.

Отсутствие адекватных санкций по состоянию на сей момент (12-00 10 марта 2014 г.) не должно вводить в заблуждение — Запад медленно запрягает; это неизбежный «недостаток» демократической системы, в рамках которой нет единовластного правителя, который одним взмахом державной длани может отправить толпы своих подданных на войну (вспомните, сколько месяцев заняло «вползание» США во 2 МВ). Впрочем, даже у тов. Сталина между подписанием пакта с Гитлером и единодушным одобрением на сессии Верховного Совета прошла целая неделя!

3. Для адекватной оценки возможных последствий прямой конфронтации России с цивилизованным миром стоит напомнить, что «кувейтизация» страны (об угрозе которой умные люди предупреждали еще весной 1992 года) вполне состоялась; для того, чтобы убедиться в этом, достаточно зайти в любой магазин: утюг или отвертку, сделанные в России, найти практически невозможно; в аптеке три четверти всех препаратов — импортные, а те, которые на первый взгляд кажутся сделанными в России, представляют собой таблетированные на российских фабриках импортные лекарственные субстанции; российская колбаса сделана из мороженого аргентинского мяса, российское пиво сварено из импортного солода с импортным хмелем и.т.д.

Экономические последствия полного торгового эмбарго для современной России будут сопоставимы с массированным ракетно-ядерным ударом. «Банановая республика» не может диктовать свою волю индустриально-развитому миру — даже если она называет себя «великой энергетической державой». Напротив, зависимость условного «запада» от поставок российского сырья вовсе не является критической. Для США, Канады и Японии поставки российского сырья вообще малозначимы, Европа получает 65% потребляемого газа и 70% нефти не в России, и при этом только 10% электроэнергии в Германии вырабатывается при сжигании газа.

Более того, существуют все материальные предпосылки (портовые терминалы, танкерный флот, ждущие «отмашки» поставщики) для того, чтобы снизить закупки российский углеводородов до нуля; это не происходит только потому, что «Газпром» сумел в свое время навязать европейским потребителям долгосрочные контракты, избавление от которых будет встречено в Европе со вздохом облегчения. Что же касается экспорта товаров в Россию, на котором якобы «держится германская промышленность», то в 2013 году он составил всего лишь 3,3% (36 из 1094 млрд. совокупного экспорта). Проще говоря, потерю российского рынка сбыта европейские производители переживут и не чихнут.

4. Единственной точкой, в которой Россия может одержать самоубийственную «победу», пока еще остается Крым.

Теоретически Крым — это жемчужина, «золотое дно». Практически и сегодня Крым — это дотационный, проблемный, глубоко и разносторонне криминализованный регион с населением, равнодушным (или прямо враждебным) к победившей в Киеве революции. Использование полуострова, соединенного с основной территорией Украины тонким и легко блокируемым перешейком, в качестве плацдарма для вторжения российской армии в Украину лишено всякого смысла; именно поэтому сравнение нынешней ситуации с «судетским кризисом» 1938 года скорее затуманивает, нежели проясняет взгляд.

Тогда, в Мюнхене Гитлеру отдали пограничную полосу, опоясывающую Чехию с севера, запада и юга, причем полоса эта представляла собой мощный укрепрайон (горы, перевалы в которых запирали железобетонные ДОТы). Потеря Судетского пояса имела для обороноспособности Чехословакии такие же последствия, как сдирание 70% кожи для здоровья человека. Ничего похожего в сегодняшнем «крымском кризисе» нет. Проблема государственной принадлежности Крыма — это вопрос «политических понтов», но не прагматической выгоды.

5. Для новорожденного украинского правительства избавление от этой обузы будет, по сути дела, подарком. Моральный капитал победившей революции пока еще достаточно велик для того, чтобы покрыть имиджевые потери, связанные с неспособностью отстоять Крым перед лицом российской агрессии.

Для Путина захват Крыма представляется главным (если не сказать — единственным) способом отвлечь внимание электората от состоявшейся потери Украины, т.е. от окончательного крушения проекта реанимации Российской империи. Для достижения такой цели он готов пойти достаточно далеко по пути международной изоляции России и превращения её в страну-изгоя, единственными союзниками которой будут Ким Чен Ын, Мадуро и иранские аятолы.

Но для США все еще серьезнее. Америка вместе с Великобританией и Россией подписала «Будапештский меморандум» от 5 декабря 1994 года, в котором — в обмен на отказ Украины от ядерного оружия — обязалась «уважать независимость, суверенитет и существующие границы Украины». Америка не может допустить ситуацию, при которой подписанные ею обязательства превращаются в клочок бумаги. Не может просто потому, что на следующий день после этого возникнет вопрос о реальной стоимости кусочков резаной зеленой бумаги с портретами американских президентов.

6. Нет смысла гадать о том, чем закончится «крымский кризис» — для серьезного прогноза нужен доступ к другим источникам информации. Тем не менее, уже сегодня можно обозначить контуры одного из возможных (а на мой взгляд — так и наилучшего) решения. А именно: «зеленые человечки» исчезают, растворяются в тумане над севастопольской бухтой; в том же тумане тает «правительство» уголовника по кличке «Гоблин»; министр Шойгу объясняет журналистам, что не он создавал «отряды самообороны Крыма», и не у него надо спрашивать, куда они делись; правительство в Киеве назначает дату проведения нормального (прозрачного, под международным контролем, без «титушек» с арматурой у избирательных урн) референдума о статусе Крыма.

После этого Путин может собирать пресс-конференцию и твердо глядя в глаза преданных журналистов кремлевского пула заявить, что все свои обещания он выполнил: сионо-бандеровцам не позволили варить галушки в крови русских детей, в Крыму готовится референдум, Россия готова открыть свои объятия для единокровных братьев. А если братья не захотят, так не больно-то и надо, у нас свои Сочи есть; в любом случае, завоевывать Крым силой Путин никому и никогда не обещал — следите за руками.

7. Вне зависимости от того, как и когда разрешится «крымский кризис», путинская Россия уже проиграла, а новая революционная Украина уже выиграла. Никто из ответственных политических лидеров Запада и Востока не забудет вечер 1 марта 2014 г., когда Совет Федерации — не задавая ни одного вопроса, дружно и единогласно — проголосовал за войну против мирной соседней страны, населенной братьями по крови, вере и общей истории. Истерика российских СМИ и милитаристский угар зомбированной быдло-массы также не прошли незамеченными. Последствия будут — серьезные и долговременные.

Для Украины общая угроза со стороны внешнего агрессора оказалась мощнейшим инструментом консолидации общества. Остатки «совка» стремительно вылетают из сознания бывших советских подданных, ныне превращающихся в граждан демократической европейской страны. Опрос, проведенный 9 марта украинским телеканалом «1+1» дал совершенно феерический результат: вступление Украины в ЕС поддержало 77%, вступление в НАТО — 70%. Великий Национальный Лидер России добился такого результата, для достижения которого у новой украинской власти в мирное время ушли бы долгие годы…

Марк Солонин
Взято из:http://uainfo.org/yandex

EvroMaydanovtsa honest story about money, murder and ostentation MaidanЧесна розповідь евроМайдановца про гроші, вбивствах і показухи МайдануЧестный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

6 марта 2014, 15:5

Фото: Игорь Гичка

Источник: Ростислав Буняк для The Kiev Times

Посмотрите новости о евроМайдане.

Кому вы сопереживаете? Героям? Песни о евроМайдане — практически хиты сезона. Вскоре, при поддержке одного из политиков-олигархов, выйдет в свет более 10 томов стихотворений о евроМайдане. Это называется романтизация образа.

Владимир, с которым я связался при помощи знакомого психолога, не вписывается в медийный формат. Если говорить языком шоу-бизнеса, он неформат. Он не похож на патриота с телеэкрана, который отстаивает свободу до конца.

Одежда Владимира не украшена свастикой. Пока мы шли к месту проведения интервью, он ни разу не произнес «Слава Украине!», а во время разговора я от него не услышал слова «побратим». Владимиру 25 лет, он строитель из Львовской области (в целях безопасности просят не упоминать город проживания героя и место встречи. — Р. Б.). Он не играет в тягнибоковские игры.

Новый знакомый заводит меня в один из захваченных офисов в центре Киева. Еще с несколькими земляками он квартируется в одном из кабинетов. Мы заходим в зал для совещаний.

Теперь здесь заседают такие, как Владимир. Для одних они герои, для других — ненавистные бандеровцы. На «бандеровца» мой знакомый не обижается, но и героем себя не считает.

Мне сложно назвать Владимира евроМайдановцем: образ, который навязывает телевидение, и конкретно этот человек — несопоставимы.

Разговор получился несколько рваным. Владимир все время пытался сказать что-то важное. Часто говорил невпопад. Иногда было сложно воспринимать сказанное им.

Я специально не делал литературного редактирования текста нашего разговора.

Главная мысль моего собеседника: ЕвроМайдан — не сказка, и романтики там было мало.

Читайте: Украину объединит не Тимошенко, — Биденко

«Тобі нічим не допоможуть»

— Давно на євроМайдані?

— Більше трьох місяців. Але вже час додому.

— Чому?

— Якщо ніде не записаний, тебе ніхто не поважає. Ти ніхто.

— Тобто ви — ніхто?

— Можна й так сказати.

— А як це — «ніхто»?

— Тобі нічим не допоможуть. Нам пощастило — знайшовся спонсор київський, який купив броніжилєти. Він не давав гроші на скриньки (для благодійних внесків. — Р. Б.), ото як люди кидають. Бо вже люди дізналися, що гроші в дуже великих розмірах пропадають.

Підійшов він до нас. «Хлопці, чим я можу допомогти? Знаю, що гроші пропадають». Ми порахували, що нам треба дев’ятнадцять броніжилєтів. Він особисто кожному дав їх в руки.

Повара на кухні в броніжилєтах ходять, а пацани з передової на Грушевського їх не мали. Смішно…

Коли «Свобода» віддала КМДА, звідти витягнули дві з чимось тисячі броніжилєтів. То нащо вони їх там тримали?

— Може, двісті бронежилетів?

— Близько двох тисяч! Хтось з наших раніше ходив питатися, йому казали, що нема. А вони там були. Так само, як і в профспілках (у Будинку профспілок. — Р. Б.): після пожару лазили там, в підвалах були згорнуті броніжилєти.

— Ви відповідали за якусь ділянку оборони?

— Нас — шестеро, то ми, як вам правильно пояснити… взяли одну барикаду, і ту барикаду тримали. Барикада біля входу на «Динамо», як йти до «мосту кохання».

— Там і жили?

— Спали в палатках біля профспілок. Ще на нашій барикаді були пацани із Запоріжжя, пару чоловік із 29-ї сотні.

— Барикада була якось за вами закріплена?

— На Грушевського вже знали, що ми туди ходимо, і без пропусків нас пропускали.

«Не втік, бо мав стояти»

— На євроМайдані є ієрархія?

— Я думаю, що ні… І ще одне: перед 18-м числом (лютого. — Р. Б.), як штурм був на Грушевського, десь за десять хвилин до цього «Правий сектор» відійшов за барикаду.

— А звідки упевненість, що саме «Правий сектор»?

— Ми знали десятників, які ходять, кричать вічно, в лице.

— Відійшов десяток—два, більше?

— Більше. Знімали ж перед штурмом. І видно було, скільки людей лишилося за п’ять хвилин до штурму.

— Чому Ви залишилися?

— Ми там мали стояти. В момент штурму було нас п’ятеро. Із мого міста троє, ще один із 29-ї сотні мужик зі своєю жінкою. Щастя, що та жінка знала план відходу.

— Звідки?

— Хтось їй пояснював раніше. В чому суть: як відходили під Ляльковий театр, на горі стояла група, що ніби нас мала прикривати. А вона навіть в курсі не була, що там уже штурмують. Собі сиділи, з дівчатами тупо ржали. Якби ми їх не побачили, менти би їх окружили, — то сто процентів. Короче, завчасно їх попередили.

— І вони почали прикривати?

— Та де — то вже все йшло!

— Вас били?

— Особисто мене — ні. Міша з Одеси, тут з ним подружився, добре получив від БТРа. Йому ногу затиснуло. От тільки зараз (розмова відбулася у вівторок, 4 березня. — Р. Б.) почав ходити більш-менш. Ну а в мене нічого такого не було.

«Самооборона? Бидло»

— На вас немає обличчя.

— Розчарований…

— А чим найбільше?

— Та от тим, що вони всі бояться — оті, із самооборони! Для чого вона взагалі створювалася, якщо втікає?

— Ви входите до якоїсь сотні?

— Я ще перед Новим роком записався у дев’яту сотню. Але там довго не був.

— Чому?

— На Новий рік додому поїхав. А коли повернувся, уже не хотів нікуди записуватись. Найшов своїх і разом жили. Зараз один із наших старших ніби хоче зробити організацію. Щоб могли нам давати якісь бейджики, оті пропуска.

— А в чому сприяють бейджики?

— Зараз вже ні в чому. Раніше, ще як барикади стояли, то не всюди можна було зайти. Навіть на Грушевського без бейджика не зайдеш.

— Там щось коїлося незаконне? Наприклад, готувалися «коктейлі Молотова»?

— Звичайно, що готувалися.

— Тобто до штурму готувалися?

— Так, але не було ще тих масштабів, як на другий день після штурму, коли люди почали звозити бензин. На чоловіка десь по чотири, по п’ять мали.

— Ви теж кидали «коктейлі»?

— Так. Тоді, коли вони нам прорвали барикаду і йшли на нас. І вже коли відступали.

— Влучили?

— Зразу говорю: ні.

— Міліціонерів не пожаліли?

— Там прості пацани не йшли — бігли серйозні бики.

— Правда, що за кидки «коктейлів» платили?

— Я такого не чув. Можна сказати, що на Грушевського були прості люди, як ми. А комусь може й платили…

— У самообороні євроМайдану теж «прості» люди?

— Є п’ять сотень нормальних: 2-а, 4-а, 8-а, 29-а і 31-а. Вони дійсно знали, за що стоять.

— А всі інші?

— Ну, особисто всіх я не знаю, але там таке, шо… Бидло. Понапихує на себе броніжилєтів ледь не по два, ножів, пістолетів. Але коли йде до діла, він тікає з тим всім. Чого ж ти на себе то все вдягаєш?

— Названі вами п’ять сотень стояли до кінця?

— Так. Можна сказати, що вони найбільше постраждали. Ви дивилися список загиблих? Де там є з «Правого сектора» хтось? Прості люди!

Читайте: Убийство Небесной сотни не на совести Януковича, — МИД Эстонии

«Провокатори — то прості люди»

— Ви обмовилися, що час додому.

— Так, вдома не все закінчено. По інтерв’ю депутати наші більше воювали, ніж ми.

— Ви десь працюєте?

— Так, на новобудові трохи далі Львова. Приїду й одразу можу працювати. Хлопці з розумінням поставилися, що я в Києві.

— Скільки вам коштувало прожити в Києві?

— Спочатку я взагалі грошей не витрачав. А потім передавали мама, брат. Сигарети трошки ліпші уже купляв. Тут носили сигарети, але не завжди можна було попасти на нормальні.

— Алкоголь був?

— Ну так… Пиво пили, не буду брехати. Та і що, не бачили, що п’яних лапали? Канєшно, що було.

— П’яні на евроМайдані — це ж провокатори, «тітушки».

— Провокатори — то прості люди, що ніде не записані. Було таке, що я йшов у «Біллу» (на Європейській площі. — Р. Б.). Взяв два пива й не міг з ним пройти далі супермаркета. Прийшла та самооборона, окружили мене і давай там, що я провокатор: «Що ти бухаєш?.. Ми тебе на п’ятий поверх в профспілки заведем!».

Я повернувся назад у супермаркет, подзвонив своїм, і вже почали по-інакшому говорити. Нам ще помогли охранники магазину. Казали, що самооборона їх замахала: прості кияни не могли ніякого алкоголю купити.

— До вашої барикади підходили Парубій, інші депутати?

— Чи був хтось з телевізора? Ні, нікого не було…

— Парубій розчарував?

— Я думаю, то давно вже було сплановано, хто має померти. Парубій особисто сказав зі сцени, що своїх людей на м’ясо не пустить. Тоді нащо та самооборона створювалася? Стільки скриньок (для пожертв. — Р. Б.) у них стоять на майдані, що то просто капєц…

— Штурм пам’ятаєте?

— Є провали.

— Ви стали свідками вбивств?

— Так. Бачив, як мужику голову відірвало гранатою біля мене… Так сталося, що граната за капішон йому впала…

— Від вас далеко?

— Три метри. Десь так.

«Свою проблему я вирішив»

— За що стояв євроМайдан?

— Я не знаю за цілий майдан.

— Ви?

— Я стояв, бо катували мене в міліції. Просто то надоїло вже.

— Привід?

— Хотіли приписати побиття, хоча в той день мене взагалі не було в місті.

— Згодом вашу провину довели?

— Не довели.

— Нині Україна змінилася?

— Ну, ці хоч тепер побояться щось таке зробити. Кажуть, у нас в формі міліції не ходять уже.

— В принципі, свою проблему ви вирішили?

— Ну так. Віддав усе, що міг.

— На євроМайдані довіряли політикам?

— Ні, ми взагалі не ходили на ті вече. Можу сказати не лише за себе. Ми не любили то все слухати. Ніяких компромісів…

«В рукопашку не бився, ножем відбивався»

— Ви вступали в рукопашний бій?

— Був бій з тітушками.

— Коли? Де?

— Година сьома ранку, коли догорав Будинок профспілок. Ми, шестеро, йшли поспати в Михайлівський собор. Наші палатки стояли біля профспілок, теж згоріли. Ми виходимо за поворот, стоїть товпа людей, чоловік сто, в такій формі, як у наших. Буквально чоловік двадцять підбігло. В рукопашну я не бився, ножем відбивався.

— Ножем?

— Так. Мав ніж із собою.

— Ви когось поранили?

— Так, сто процентів.

— Людина впала?

— Злапалась за груди, а другий кричав дуже. Не знаю… Решта побоялися йти. Ми почали тікати. Чули, що затвор хтось дьорнув.

— А страх?

— Я за то навіть не думав.

— Ви себе контролювали?

— Я не знаю взагалі… Страшно не було…

— Інстинкт самозбереження?

— Так, щось на то більше похоже. На другий день, як нормально проспишся, починаєш думати, як ти взагалі туди пішов. І то не тільки моя така думка. Всі питались: «Як то ми йшли?». Я зранку був в шоці, як я туди пішов… Я не знаю, як то відчуття назвати…

«Люди візьмуть владу силою»

— Нині ви щось очікуєте?

— Та чекаю. Зараз наші їздять на пост в Бориспіль. Але кажуть, що то вже закругляється помалу.

— Це фінал євроМайдану?

— Не фінал, бо знайомі їздять по директорах фірм, заводів, де не платять зарплату.

— І?

— Перший раз просять, другий раз не просять.

— Це на Львівщині?

— Ні, по Києву і Київській області.

— Коли повернетеся, теж плануєте таким займатися?

— Подивимося. Якщо знайдуться однодумці, хоча би група з десяти чоловік. Менше рипатись не має сенсу.

— Ви розумієте, що це незаконно?

— Так.

— Але все одно плануєте?

— Так. А як: людина стільки працює, а їй гроші не платять?

— Тобто повернення України до євроМайданівської не буде?

— Не буде.

— Люди візьмуть владу силою?

— Думаю, що так. Але я думаю, Майдан буде стояти мінімум до виборів президента.

Читайте: Кому не поздоровится в третьей фазе Майдана 

«Вова Борода вкрав сорок тисяч»

— За кого голосуватимете?

— А я думаю, взагалі не піду. По-перше, не встигну паспорт зробити, бо він згорів у палатці.

— Януковича ненавидите?

— Навіть ніколи за нього не думав… Та й за Юльку теж. Коли Тимошенко приїздила на Майдан, її люди не впускали. А потім самооборона всіх відтиснула, зробила коридор. Люди не хочуть її тут бачити. Як то так: приїхала в колясці, а через два дні вже ходить!? Я навіть не знаю, як то назвати… Чи вони грають на відчуттях людей, бо ми її маємо пожаліти…

— Ви націоналіст?

— Ні, я не є такий, щоб дуже до раси примахуватись.

— Але «москаляку на гілляку», мабуть, співали?

— Було. Але прості росіяни за нас… І ще одне згадав про Грушевського. До штурму був такий старший Вова Борода. Ми думали, що він з простого люду, а він вкрав з каси гроші, ті, що збирали на броніжилєти.

— Багато?

— Сорок з чимось тисяч.

— На своїй барикаді ви теж збирали кошти?

— Раз поставили скриньку на сигарети, але зразу прийшла самооборона і скинула її, бо ми ніде не записані.

— Тобто на збирання грошей була монополія?

— Так, ще треба мати право це робити. …І оцей Борода, який втік з грошима, казали пацани, знайшовся. Коли приїхали до нього додому, чогось в нього були ментовські шумові гранати. Де він їх взяв?

— Розкажіть про найемоційніший момент за час евроМайдану.

— Тоді, коли снайпер стріляв, і люди падали. Хтось казав не обертатися і по боках не дивитися.

— Ви бігли чи відсиджувалися у прикритті?

— Ні, прикривався під щитом. Каска, броніжилєт, щит… І хтось кричав не обертатися і просто йти вперед. Я потім уже зрозумів чого: обернувся, а той впав, той впав, той кричить… Вже тоді трохи було страшно. Але все рівно щось не думалося про смерть. Ну я так зрозумів, що пацані ті, що падали, теж так думали. А тут «опа», і є…

— Ви здивувалися, коли залишилися живі?

— Та всі в шоці були! З кожної групи, хто туди йшов, були постраждалі, а у нас ні одного з тих шести чоловік.

«Хто більше піарився, той більше мав грошей»

— За яких умов ви повернетеся на євроМайдан?

— Якщо ще щось почнеться. Стояти, сидіти, їсти — надоїдає.

— Як ви ставитеся до героїв євроМайдану — Черновол, Булатова?

— За Черновол нічого не чув. А за Булатова багато чого чув. У мене знайомі пацани в автоМайдані. Його ж помили нормально. Де ті шрами?

Комп’ютер купив за общі гроші собі. Дзиндзя. 20 тисяч євро.

— Тобто?

— Нібито мав забрати гроші, які передавалися з Європи. І він так зробив, ніби тих грошей не брав. Але ті гроші дійсно йому передавали — це всі знають.

— Показухи було багато?

— Дуже багато. Кожен день. Що від «Правого сектору», що від самооборони. Саму більшу показуху робив «Правий сектор». Можна так сказати: хто себе піарив, той більше і грошей мав. Бо прилітав з Америки наш земляк і на планшет зняв (його попросила діаспора), як заніс в «Правий сектор» 4 400 доларів. А на другий день до нас на барикади приходить знайомий, який старший у «Правому секторі». Показуємо то відео. Він каже: «Не було таких грошей». Американець говорить, що місяць тому сім тисяч передавав. І теж не було тих грошей. То я знаю особисто за одного, що зафільмовано.

— Вам шкода, що інші нажилися, а ви три місяці просиділи задарма?

— Я за те не думав. Якщо треба гроші — дзвоню, передають.

«Були би в сраці»

— Ви ображаєтеся, коли вас називають бандерівцями, коли кажуть, що такі, як ви, не хочуть працювати?

— До голови собі навіть не брав. Але деякі кияни приходять і кажуть, що якби не ви, бандерівці, ми би були далі в сраці. Кажуть, й так не дуже поміняли, бо не подобаються оті парубії, але хоч неадекватну людину відігнали від влади.

— Небесна сотня?

— Прості люди. З моїх знайомих вбито 14 чоловік… Було й таке, що мужик простояв три години з нами — і нема мужика…

— Скільки вам років?

— 25.

— Батьки вас відговорювали від євроМайдану?

— Нічого не говорили. Ну, батька нема, а мама… Тата брат дзвонив найбільше, переживав сильно…

«Як жив, так і буду жити»

— Чи була боязнь, що доведеться відповідати за скоєне? За захоплення будівель наприклад.

— Було таке. Думав за те, що після тої влади прийде ще гірша. І почне розбиратися, хто був, коли був, скільки був, стояв. Зараз за те не думається. Саме більше переживалось за те, що було би, якби ми не виграли. Як йти додому, і там, я чув, мене вже чекала міліція.

— Мости спалені.

— Так. Багато таких історій: приїхав додому, і вже тебе шукають. У Львові маю таких знайомих.

— Який подальший план?

— Я думаю, що ще не дуже мене поміняло. Який був, такий і лишився. Як жив, так і буду жити.

— Хіба людина не змінюється, коли на її очах іншій людині відриває голову?

— Приходив психолог, говорив з нами. Радив з кимось говорити про те, що бачив.

— Ви себе відчуваєте героєм євроМайдану?

— Ні, навіть не здається, щоби щось таке було.

— А де ваша військова форма?

— Зняв, бо вже надоїло ходити. Нема потреби її одягати. Ті, що зараз ходять, позують з броніжилєтами, мечами, ланчаками, чого там тільки немає зараз…

— Ви ставитеся до них з презирством?

— Так, я не люблю таких людей… Ще одне: наші старші хотіли вийти на сцену і розказати правду. Але як тільки почали говорити — зразу пропав звук і крикнули, що то провокатори. Я в шоці, як вони втікли з тієї сцени, що їх не полапали.

— Ви відійшли від пережитого під час штурму?

— Та ні, деколи ті картинки появляються.

— Жахи сняться?

— Було. Мені розказували, що я вночі кричав, як спав. Та не тільки я, там Женя ще такий. Не можна було розібрати, що кричав. Здається, когось кликав…

— А чого додому наступного тижня, а не сьогодні?

— Та ще трошки побуду. Вже стільки був, то тих пару днів… А на другий тиждень точно поїду.

P.S. Герой статьи разрешил публиковать свои фотографии, отлично понимая, что вскрывая подноготную евроМайдана, он ставит свою жизнь под угрозу. В случае возникновения опасности и угрозы жизни герою статьи редакция The Kiev Times примет соответствующие меры.

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Взято из: http://thekievtimes.ua/interview/334390-chestnyj-rasskaz-evromajdanovca-o-dengax-ubijstvax-i-pokazuxe-majdana.html

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана

евроМайдан
6 марта 2014, 15:59
Фото: Игорь Гичка

Посмотрите новости о евроМайдане.

Кому вы сопереживаете? Героям? Песни о евроМайдане — практически хиты сезона. Вскоре, при поддержке одного из политиков-олигархов, выйдет в свет более 10 томов стихотворений о евроМайдане. Это называется романтизация образа.

Владимир, с которым я связался при помощи знакомого психолога, не вписывается в медийный формат. Если говорить языком шоу-бизнеса, он неформат. Он не похож на патриота с телеэкрана, который отстаивает свободу до конца.

Одежда Владимира не украшена свастикой. Пока мы шли к месту проведения интервью, он ни разу не произнес «Слава Украине!», а во время разговора я от него не услышал слова «побратим». Владимиру 25 лет, он строитель из Львовской области (в целях безопасности просят не упоминать город проживания героя и место встречи. — Р. Б.). Он не играет в тягнибоковские игры.

Новый знакомый заводит меня в один из захваченных офисов в центре Киева. Еще с несколькими земляками он квартируется в одном из кабинетов. Мы заходим в зал для совещаний.

Теперь здесь заседают такие, как Владимир. Для одних они герои, для других — ненавистные бандеровцы. На «бандеровца» мой знакомый не обижается, но и героем себя не считает.

Мне сложно назвать Владимира евроМайдановцем: образ, который навязывает телевидение, и конкретно этот человек — несопоставимы.

Разговор получился несколько рваным. Владимир все время пытался сказать что-то важное. Часто говорил невпопад. Иногда было сложно воспринимать сказанное им.

Я специально не делал литературного редактирования текста нашего разговора.

Главная мысль моего собеседника: ЕвроМайдан — не сказка, и романтики там было мало.

Читайте: Украину объединит не Тимошенко, — Биденко

«Тобі нічим не допоможуть»

— Давно на євроМайдані?

— Більше трьох місяців. Але вже час додому.

— Чому?

— Якщо ніде не записаний, тебе ніхто не поважає. Ти ніхто.

— Тобто ви — ніхто?

— Можна й так сказати.

— А як це — «ніхто»?

— Тобі нічим не допоможуть. Нам пощастило — знайшовся спонсор київський, який купив броніжилєти. Він не давав гроші на скриньки (для благодійних внесків. — Р. Б.), ото як люди кидають. Бо вже люди дізналися, що гроші в дуже великих розмірах пропадають.

Підійшов він до нас. «Хлопці, чим я можу допомогти? Знаю, що гроші пропадають». Ми порахували, що нам треба дев’ятнадцять броніжилєтів. Він особисто кожному дав їх в руки.

Повара на кухні в броніжилєтах ходять, а пацани з передової на Грушевського їх не мали. Смішно…

Коли «Свобода» віддала КМДА, звідти витягнули дві з чимось тисячі броніжилєтів. То нащо вони їх там тримали?

— Може, двісті бронежилетів?

— Близько двох тисяч! Хтось з наших раніше ходив питатися, йому казали, що нема. А вони там були. Так само, як і в профспілках (у Будинку профспілок. — Р. Б.): після пожару лазили там, в підвалах були згорнуті броніжилєти.

— Ви відповідали за якусь ділянку оборони?

— Нас — шестеро, то ми, як вам правильно пояснити… взяли одну барикаду, і ту барикаду тримали. Барикада біля входу на «Динамо», як йти до «мосту кохання».

— Там і жили?

— Спали в палатках біля профспілок. Ще на нашій барикаді були пацани із Запоріжжя, пару чоловік із 29-ї сотні.

— Барикада була якось за вами закріплена?

— На Грушевського вже знали, що ми туди ходимо, і без пропусків нас пропускали.

«Не втік, бо мав стояти»

— На євроМайдані є ієрархія?

— Я думаю, що ні… І ще одне: перед 18-м числом (лютого. — Р. Б.), як штурм був на Грушевського, десь за десять хвилин до цього «Правий сектор» відійшов за барикаду.

— А звідки упевненість, що саме «Правий сектор»?

— Ми знали десятників, які ходять, кричать вічно, в лице.

— Відійшов десяток—два, більше?

— Більше. Знімали ж перед штурмом. І видно було, скільки людей лишилося за п’ять хвилин до штурму.

— Чому Ви залишилися?

— Ми там мали стояти. В момент штурму було нас п’ятеро. Із мого міста троє, ще один із 29-ї сотні мужик зі своєю жінкою. Щастя, що та жінка знала план відходу.

— Звідки?

— Хтось їй пояснював раніше. В чому суть: як відходили під Ляльковий театр, на горі стояла група, що ніби нас мала прикривати. А вона навіть в курсі не була, що там уже штурмують. Собі сиділи, з дівчатами тупо ржали. Якби ми їх не побачили, менти би їх окружили, — то сто процентів. Короче, завчасно їх попередили.

— І вони почали прикривати?

— Та де — то вже все йшло!

— Вас били?

— Особисто мене — ні. Міша з Одеси, тут з ним подружився, добре получив від БТРа. Йому ногу затиснуло. От тільки зараз (розмова відбулася у вівторок, 4 березня. — Р. Б.) почав ходити більш-менш. Ну а в мене нічого такого не було.

«Самооборона? Бидло»

— На вас немає обличчя.

— Розчарований…

— А чим найбільше?

— Та от тим, що вони всі бояться — оті, із самооборони! Для чого вона взагалі створювалася, якщо втікає?

— Ви входите до якоїсь сотні?

— Я ще перед Новим роком записався у дев’яту сотню. Але там довго не був.

— Чому?

— На Новий рік додому поїхав. А коли повернувся, уже не хотів нікуди записуватись. Найшов своїх і разом жили. Зараз один із наших старших ніби хоче зробити організацію. Щоб могли нам давати якісь бейджики, оті пропуска.

— А в чому сприяють бейджики?

— Зараз вже ні в чому. Раніше, ще як барикади стояли, то не всюди можна було зайти. Навіть на Грушевського без бейджика не зайдеш.

— Там щось коїлося незаконне? Наприклад, готувалися «коктейлі Молотова»?

— Звичайно, що готувалися.

— Тобто до штурму готувалися?

— Так, але не було ще тих масштабів, як на другий день після штурму, коли люди почали звозити бензин. На чоловіка десь по чотири, по п’ять мали.

— Ви теж кидали «коктейлі»?

— Так. Тоді, коли вони нам прорвали барикаду і йшли на нас. І вже коли відступали.

— Влучили?

— Зразу говорю: ні.

— Міліціонерів не пожаліли?

— Там прості пацани не йшли — бігли серйозні бики.

— Правда, що за кидки «коктейлів» платили?

— Я такого не чув. Можна сказати, що на Грушевського були прості люди, як ми. А комусь може й платили…

— У самообороні євроМайдану теж «прості» люди?

— Є п’ять сотень нормальних: 2-а, 4-а, 8-а, 29-а і 31-а. Вони дійсно знали, за що стоять.

— А всі інші?

— Ну, особисто всіх я не знаю, але там таке, шо… Бидло. Понапихує на себе броніжилєтів ледь не по два, ножів, пістолетів. Але коли йде до діла, він тікає з тим всім. Чого ж ти на себе то все вдягаєш?

— Названі вами п’ять сотень стояли до кінця?

— Так. Можна сказати, що вони найбільше постраждали. Ви дивилися список загиблих? Де там є з «Правого сектора» хтось? Прості люди!

Читайте: Убийство Небесной сотни не на совести Януковича, — МИД Эстонии

«Провокатори — то прості люди»

— Ви обмовилися, що час додому.

— Так, вдома не все закінчено. По інтерв’ю депутати наші більше воювали, ніж ми.

— Ви десь працюєте?

— Так, на новобудові трохи далі Львова. Приїду й одразу можу працювати. Хлопці з розумінням поставилися, що я в Києві.

— Скільки вам коштувало прожити в Києві?

— Спочатку я взагалі грошей не витрачав. А потім передавали мама, брат. Сигарети трошки ліпші уже купляв. Тут носили сигарети, але не завжди можна було попасти на нормальні.

— Алкоголь був?

— Ну так… Пиво пили, не буду брехати. Та і що, не бачили, що п’яних лапали? Канєшно, що було.

— П’яні на евроМайдані — це ж провокатори, «тітушки».

— Провокатори — то прості люди, що ніде не записані. Було таке, що я йшов у «Біллу» (на Європейській площі. — Р. Б.). Взяв два пива й не міг з ним пройти далі супермаркета. Прийшла та самооборона, окружили мене і давай там, що я провокатор: «Що ти бухаєш?.. Ми тебе на п’ятий поверх в профспілки заведем!».

Я повернувся назад у супермаркет, подзвонив своїм, і вже почали по-інакшому говорити. Нам ще помогли охранники магазину. Казали, що самооборона їх замахала: прості кияни не могли ніякого алкоголю купити.

— До вашої барикади підходили Парубій, інші депутати?

— Чи був хтось з телевізора? Ні, нікого не було…

— Парубій розчарував?

— Я думаю, то давно вже було сплановано, хто має померти. Парубій особисто сказав зі сцени, що своїх людей на м’ясо не пустить. Тоді нащо та самооборона створювалася? Стільки скриньок (для пожертв. — Р. Б.) у них стоять на майдані, що то просто капєц…

 

— Штурм пам’ятаєте?

— Є провали.

— Ви стали свідками вбивств?

— Так. Бачив, як мужику голову відірвало гранатою біля мене… Так сталося, що граната за капішон йому впала…

— Від вас далеко?

— Три метри. Десь так.

«Свою проблему я вирішив»

— За що стояв євроМайдан?

— Я не знаю за цілий майдан.

— Ви?

— Я стояв, бо катували мене в міліції. Просто то надоїло вже.

— Привід?

— Хотіли приписати побиття, хоча в той день мене взагалі не було в місті.

— Згодом вашу провину довели?

— Не довели.

— Нині Україна змінилася?

— Ну, ці хоч тепер побояться щось таке зробити. Кажуть, у нас в формі міліції не ходять уже.

— В принципі, свою проблему ви вирішили?

— Ну так. Віддав усе, що міг.

— На євроМайдані довіряли політикам?

— Ні, ми взагалі не ходили на ті вече. Можу сказати не лише за себе. Ми не любили то все слухати. Ніяких компромісів…

«В рукопашку не бився, ножем відбивався»

— Ви вступали в рукопашний бій?

— Був бій з тітушками.

— Коли? Де?

— Година сьома ранку, коли догорав Будинок профспілок. Ми, шестеро, йшли поспати в Михайлівський собор. Наші палатки стояли біля профспілок, теж згоріли. Ми виходимо за поворот, стоїть товпа людей, чоловік сто, в такій формі, як у наших. Буквально чоловік двадцять підбігло. В рукопашну я не бився, ножем відбивався.

— Ножем?

— Так. Мав ніж із собою.

— Ви когось поранили?

— Так, сто процентів.

— Людина впала?

— Злапалась за груди, а другий кричав дуже. Не знаю… Решта побоялися йти. Ми почали тікати. Чули, що затвор хтось дьорнув.

— А страх?

— Я за то навіть не думав.

— Ви себе контролювали?

— Я не знаю взагалі… Страшно не було…

— Інстинкт самозбереження?

— Так, щось на то більше похоже. На другий день, як нормально проспишся, починаєш думати, як ти взагалі туди пішов. І то не тільки моя така думка. Всі питались: «Як то ми йшли?». Я зранку був в шоці, як я туди пішов… Я не знаю, як то відчуття назвати…

«Люди візьмуть владу силою»

— Нині ви щось очікуєте?

— Та чекаю. Зараз наші їздять на пост в Бориспіль. Але кажуть, що то вже закругляється помалу.

— Це фінал євроМайдану?

— Не фінал, бо знайомі їздять по директорах фірм, заводів, де не платять зарплату.

— І?

— Перший раз просять, другий раз не просять.

— Це на Львівщині?

— Ні, по Києву і Київській області.

— Коли повернетеся, теж плануєте таким займатися?

— Подивимося. Якщо знайдуться однодумці, хоча би група з десяти чоловік. Менше рипатись не має сенсу.

— Ви розумієте, що це незаконно?

— Так.

— Але все одно плануєте?

— Так. А як: людина стільки працює, а їй гроші не платять?

— Тобто повернення України до євроМайданівської не буде?

— Не буде.

— Люди візьмуть владу силою?

— Думаю, що так. Але я думаю, Майдан буде стояти мінімум до виборів президента.

Читайте: Кому не поздоровится в третьей фазе Майдана 

«Вова Борода вкрав сорок тисяч»

— За кого голосуватимете?

— А я думаю, взагалі не піду. По-перше, не встигну паспорт зробити, бо він згорів у палатці.

— Януковича ненавидите?

— Навіть ніколи за нього не думав… Та й за Юльку теж. Коли Тимошенко приїздила на Майдан, її люди не впускали. А потім самооборона всіх відтиснула, зробила коридор. Люди не хочуть її тут бачити. Як то так: приїхала в колясці, а через два дні вже ходить!? Я навіть не знаю, як то назвати… Чи вони грають на відчуттях людей, бо ми її маємо пожаліти…

— Ви націоналіст?

— Ні, я не є такий, щоб дуже до раси примахуватись.

— Але «москаляку на гілляку», мабуть, співали?

— Було. Але прості росіяни за нас… І ще одне згадав про Грушевського. До штурму був такий старший Вова Борода. Ми думали, що він з простого люду, а він вкрав з каси гроші, ті, що збирали на броніжилєти.

— Багато?

— Сорок з чимось тисяч.

— На своїй барикаді ви теж збирали кошти?

— Раз поставили скриньку на сигарети, але зразу прийшла самооборона і скинула її, бо ми ніде не записані.

— Тобто на збирання грошей була монополія?

— Так, ще треба мати право це робити. …І оцей Борода, який втік з грошима, казали пацани, знайшовся. Коли приїхали до нього додому, чогось в нього були ментовські шумові гранати. Де він їх взяв?

 

— Розкажіть про найемоційніший момент за час евроМайдану.

— Тоді, коли снайпер стріляв, і люди падали. Хтось казав не обертатися і по боках не дивитися.

— Ви бігли чи відсиджувалися у прикритті?

— Ні, прикривався під щитом. Каска, броніжилєт, щит… І хтось кричав не обертатися і просто йти вперед. Я потім уже зрозумів чого: обернувся, а той впав, той впав, той кричить… Вже тоді трохи було страшно. Але все рівно щось не думалося про смерть. Ну я так зрозумів, що пацані ті, що падали, теж так думали. А тут «опа», і є…

— Ви здивувалися, коли залишилися живі?

— Та всі в шоці були! З кожної групи, хто туди йшов, були постраждалі, а у нас ні одного з тих шести чоловік.

«Хто більше піарився, той більше мав грошей»

— За яких умов ви повернетеся на євроМайдан?

— Якщо ще щось почнеться. Стояти, сидіти, їсти — надоїдає.

— Як ви ставитеся до героїв євроМайдану — Черновол, Булатова?

— За Черновол нічого не чув. А за Булатова багато чого чув. У мене знайомі пацани в автоМайдані. Його ж помили нормально. Де ті шрами?

Комп’ютер купив за общі гроші собі. Дзиндзя. 20 тисяч євро.

— Тобто?

— Нібито мав забрати гроші, які передавалися з Європи. І він так зробив, ніби тих грошей не брав. Але ті гроші дійсно йому передавали — це всі знають.

— Показухи було багато?

— Дуже багато. Кожен день. Що від «Правого сектору», що від самооборони. Саму більшу показуху робив «Правий сектор». Можна так сказати: хто себе піарив, той більше і грошей мав. Бо прилітав з Америки наш земляк і на планшет зняв (його попросила діаспора), як заніс в «Правий сектор» 4 400 доларів. А на другий день до нас на барикади приходить знайомий, який старший у «Правому секторі». Показуємо то відео. Він каже: «Не було таких грошей». Американець говорить, що місяць тому сім тисяч передавав. І теж не було тих грошей. То я знаю особисто за одного, що зафільмовано.

— Вам шкода, що інші нажилися, а ви три місяці просиділи задарма?

— Я за те не думав. Якщо треба гроші — дзвоню, передають.

«Були би в сраці»

— Ви ображаєтеся, коли вас називають бандерівцями, коли кажуть, що такі, як ви, не хочуть працювати?

— До голови собі навіть не брав. Але деякі кияни приходять і кажуть, що якби не ви, бандерівці, ми би були далі в сраці. Кажуть, й так не дуже поміняли, бо не подобаються оті парубії, але хоч неадекватну людину відігнали від влади.

— Небесна сотня?

— Прості люди. З моїх знайомих вбито 14 чоловік… Було й таке, що мужик простояв три години з нами — і нема мужика…

— Скільки вам років?

— 25.

— Батьки вас відговорювали від євроМайдану?

— Нічого не говорили. Ну, батька нема, а мама… Тата брат дзвонив найбільше, переживав сильно…

«Як жив, так і буду жити»

— Чи була боязнь, що доведеться відповідати за скоєне? За захоплення будівель наприклад.

— Було таке. Думав за те, що після тої влади прийде ще гірша. І почне розбиратися, хто був, коли був, скільки був, стояв. Зараз за те не думається. Саме більше переживалось за те, що було би, якби ми не виграли. Як йти додому, і там, я чув, мене вже чекала міліція.

— Мости спалені.

— Так. Багато таких історій: приїхав додому, і вже тебе шукають. У Львові маю таких знайомих.

— Який подальший план?

— Я думаю, що ще не дуже мене поміняло. Який був, такий і лишився. Як жив, так і буду жити.

— Хіба людина не змінюється, коли на її очах іншій людині відриває голову?

— Приходив психолог, говорив з нами. Радив з кимось говорити про те, що бачив.

— Ви себе відчуваєте героєм євроМайдану?

— Ні, навіть не здається, щоби щось таке було.

— А де ваша військова форма?

— Зняв, бо вже надоїло ходити. Нема потреби її одягати. Ті, що зараз ходять, позують з броніжилєтами, мечами, ланчаками, чого там тільки немає зараз…

— Ви ставитеся до них з презирством?

— Так, я не люблю таких людей… Ще одне: наші старші хотіли вийти на сцену і розказати правду. Але як тільки почали говорити — зразу пропав звук і крикнули, що то провокатори. Я в шоці, як вони втікли з тієї сцени, що їх не полапали.

— Ви відійшли від пережитого під час штурму?

— Та ні, деколи ті картинки появляються.

— Жахи сняться?

— Було. Мені розказували, що я вночі кричав, як спав. Та не тільки я, там Женя ще такий. Не можна було розібрати, що кричав. Здається, когось кликав…

— А чого додому наступного тижня, а не сьогодні?

— Та ще трошки побуду. Вже стільки був, то тих пару днів… А на другий тиждень точно поїду.

P.S. Герой статьи разрешил публиковать свои фотографии, отлично понимая, что вскрывая подноготную евроМайдана, он ставит свою жизнь под угрозу. В случае возникновения опасности и угрозы жизни герою статьи редакция The Kiev Times примет соответствующие меры.

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Честный рассказ евроМайдановца о деньгах, убийствах и показухе Майдана, фото - Личность. «The Kiev Times»

Взято из: http://thekievtimes.ua/interview/334390-chestnyj-rasskaz-evromajdanovca-o-dengax-ubijstvax-i-pokazuxe-majdana.html