Час тиранозаврів, або в чиїх руках Трамп?Время тиранозавров, или в чьих руках Трамп?

Михайло Гончар

Повідомлення про номінування Д. Трампом на посаду держсекретаря Рекса Тіллерсона, президента компанії Exxon Mobil, викликало серйозну реакцію не тільки у США. Для цього є підстави. І не лише ті, про які пишуть, — мовляв, не кар’єрний дипломат, не відомий політик із міжнародним досвідом, не університетський професор, не чотиризірковий генерал у відставці.

Паралельно, у Росії вирують пристрасті навколо «Роснефти», приватизації 19,5% держпакета акцій та посилення позицій керівника компанії Ігоря Сєчина на російському владному олімпі.

Дозволю викласти гіпотезу про взаємозв’язок цих двох процесів, спираючись на те, що собою являють обидві компанії та особи Тіллерсона і Сєчина. Exxon Mobil Corp. — одна з найбільших приватних транснаціональних нафтогазових компаній світу, родом із Техасу. Видобуває в основних нафтоносних регіонах, має нафтопереробку в 25 країнах, володіє мережею АЗС у понад 100 країнах. Ринкова капіталізація — 363,3 млрд дол. Стів Колл, журналіст, лауреат Пулітцерівської премії, що вивчає історію компанії, характеризує її як «одну з найбільш ненависних корпорацій планети, яка визначає американську зовнішню політику і долю всієї нації». Exxon Mobil не соромилася мати справу з диктаторськими режимами в Африці, розробляючи родовища й особливо не дотримуючись екологічних вимог.

Лі Реймонд, попередник Тіллерсона на прізвисько «Залізний зад», був скептиком з приводу антропогенних причин зміни клімату. Такої ж корпоративної оцінки дотримується й нинішнє керівництво компанії. І ось тут постає запитання: позиція Трампа стосовно Паризької кліматичної угоди — це його особиста позиція чи навіяна нафтогазовими магнатами, які пообіцяли й надали йому підтримку на виборах?

Рекс Тіллерсон має прізвисько «ТіРекс», за аналогією з прийнятим в англійській мові скороченням T-Rex, що означає назву динозаврів сімейства тиранозаврів — найбільшого хижака планети в доісторичну епоху. Exxon Mobil — лідер у розробці арктичних покладів нафти і природного газу. Арктика — давній орієнтир, ще з 1980-х. Позиція компанії полягає в тому, що задоволення дедалі більших світових потреб в енергії вимагає розвитку всіх доступних джерел нафти і природного газу, у тому числі знайдених на арктичному шельфі. Вважається, що освоєння цих ресурсів ітиме довгим шляхом, який треба починати зараз, щоб посилити енергетичну безпеку та отримати вигоду для США в майбутньому.

«Роснефть» значно скромніша за капіталізацією, зараз усього 58 млрд дол., а в досанкційний період було 92 млрд, зате вона випереджає Exxon Mobil за обсягами запасів і рівнем видобутку. Ігор Сєчин — творець «Роснефти» в її нинішньому вигляді на уламках ним самим зруйнованого у 2000-х ЮКОСа М.Ходорковського.

Влітку нинішнього року Ігор Сєчин зібрав у Петербурзі в рамках міжнародного економічного форуму керівників найбільших нафтогазових компаній світу. Серед них був і Р.Тіллерсон, а також міністр енергетики РФ О.Новак, колишній канцлер Німеччини Г. Шредер, колишній офіцер «штазі» М.Варніг. Сєчин торкнувся теми виборів президента США. За його словами, різні підходи до розвитку нафтогазової галузі Гілларі Клінтон та Дональда Трампа є ризиком для неї. «Республіканці вже сьогодні пропонують заходи щодо розвитку власного видобутку й експорту нафти, газу та вугілля, тоді як Гілларі Клінтон пропонує посилити підтримку відновлюваної енергетики», — зазначив він. При цьому Сєчин закликав не сподіватися, що вітряки й сонячні електростанції замінять нафту і газ. Виступ президента «Роснефти», за оцінками самих російських журналістів, нагадував мюнхенську промову Володимира Путіна 2007 р., з поправкою на те, що вона стосувалася не всього спектра геополітичних відносин, а лише нафти. «Підсумком нинішньої кризи стало переосмислення тієї ролі, яку відіграють основні гравці. Відбувається їх кристалізація. Це США, Саудівська Аравія і Росія», — зазначив Сєчин.

І тут — найцікавіше. Справді, глобальний нафтовий ринок формують ці три країни. Їм уже тісно втрьох, хоча США досі ще є імпортером нафти, на відміну від двох інших гравців. Але менш ніж 10 років тому США були найбільшим імпортером газу, а тепер уже експортують його. США потрібен простір, щоб розвернутися з нафтовидобутком. Хтось третій — зайвий. Потрібно менше альтернативної енергетики, або принаймні її не потрібно так багато. Ера вуглеводнів має тривати. Ось у цьому позиції Тіллерсона й Сєчина збігаються. «ТіРекс» та «Ігор Грозний» (одне з прізвиськ Сєчина) очолюють найбільші й найвпливовівші компанії у США і Росії. Мають однакові погляди на низку глобальних проблем та спільні інтереси в розробці складних і важкодоступних родовищ. Насамперед — у Заполяр’ї й Арктиці.

За оцінкою «Роснефти», запаси Західно-Сибірської нафтогазової провінції перевищують запаси Мексиканської затоки і порівнянні з запасами Саудівської Аравії. Варто звернути увагу на порівняння з королівством нафти і піску. Exxon хоче брати участь у розробці не тільки американської Арктики, а й російської. Сєчин, як один з головних будівельників енергетичної наддержави, — ключовий російський візаві Тіллерсона. Його зв’язки та вплив забезпечують зараз для Exxon режим найбільшого сприяння в РФ. У 2011 р. обидві компанії підписали угоду про стратегічне співробітництво. Сєчин 2013-го зазначив: «Наше співробітництво торкається найперспективніших сфер нафтогазової галузі: ділянки на шельфі Арктики й глибоководні ділянки Чорного моря загальною площею 773 тис. кв. км, важковидобувні запаси нафти в Західному Сибіру, а також перспективний проект СПГ на російському Далекому Сході. Ми переконані, що реалізація всіх цих проектів слугуватиме інтересам акціонерів обох компаній». Сума інвестицій за проектами в Росії оцінюється у 200—300 млрд дол. До того ж «Роснефть» отримує доступ до 6 проектів Exxon на території США.

«ТіРекс» давно знайомий із Путіним, ще з 1990-х, коли він представляв Exxon Mobil у Росії. Жартують, що Тіллерсон спілкувався з Путіним частіше, ніж будь-який інший американець, за винятком Генрі Кіссінджера. У 2012-му він був нагороджений російським орденом Дружби. «ТіРекс» виступає за скасування санкцій проти РФ, хоча російська окупація Криму спричинила втрату компанією Exxon досить перспективного проекту шельфового газовидобутку в українському секторі Чорного моря (Скіфська площа). Однак цю втрату, ймовірно, Тіллерсону пообіцяли з лишком компенсувати в не менш масштабних 10 узгоджених у рамках стратегічного партнерства проектах у Росії. Але через санкції проти РФ довелося згорнути 9 із них — в Арктиці, Західному Сибіру та на шельфі Чорного моря. Свої збитки компанія вже оцінила в 1 млрд дол. Тепер, якщо «ТіРекса» буде призначено держсекретарем, відкривається вікно можливостей для обох компаній, котрі традиційно використовують свої держави в корпоративних цілях. Усе це може позначитися на глобальній ситуації, а не тільки на двосторонніх американо-російських відносинах.

1. На тлі викладеного обструкція Трампа Паризькій кліматичній угоді нині логічно вписується в інтереси глобальних нафтових гравців, і насамперед — Exxon. Швидше за все, демонструючи негативне ставлення до Паризької угоди, Трамп не так висловлював свою думку, як ретранслював позиції вуглеводневих магнатів, для яких важливо продовжувати business as usual якомога більше, а Трампу — бути президентом якомога довше.

2. Дует Трамп—Тіллерсон намагатиметься переконати американських законодавців зняти санкції з Росії, хоча Крим залишається окупованим і РФ продовжує агресію проти України. Для Exxon важливо продовжити ініційовані багатомільярдні проекти видобутку вуглеводнів у Західному Сибіру та в російській Арктиці спільно з «Роснефтью». Варто згадати, що підписання угоди про стратегічне співробітництво з Exxon Mobil стало своєрідним «відпущенням гріхів» російській держкомпанії у «справі Юкоса», ідеологом і організатором руйнування якого був Сєчин. Тепер тандем Тіллерсон—Сєчин готовий іти далі, і не тільки задля отримання багатомільярдних прибутків, а й для збереження світової енергетики якомога довше на вуглеводневому сценарії.

3. Арктичні проекти «Роснефти», що реалізуються в екстремальних кліматичних умовах, дають можливість отримати значно масштабніші кошториси на їх реалізацію, ніж «відкатопроводи» Міллера. Не будуть скривджені ні партнери, ні підрядники, ні політики, що їх дахують.

4. США часів президентства Трампа з держсекретарем Тіллерсоном можуть пожертвувати давнім стратегічним партнером на Близькому Сході — Саудівською Аравією. Її нафта більше не потрібна США, понад те, вона — все відчутніше зайва на світовому ринку як для Росії, так і для Америки, яку Трамп хоче зробити самодостатньою в питанні нафти, як це вже є з газом. Угода з Росією щодо саудитів може бути здійснена за замовчуванням сторін: США залишають Ер-Ріяд напризволяще, що почалося ще при Обамі і прогнозовано приведе королівство до внутрішніх катаклізмів, із подальшими падінням нафтовидобутку та втратою саудитами ролі глобального нафтового плеймейкера.

5. Exxon Mobil і «Роснефть» візьмуться за Арктику, з усіма екологічними ризиками, які з цього випливають. Exxon більше прагнутиме працювати в російській Арктиці, бо на Алясці вона має недобру славу, — катастрофи нафтового танкера Exxon Valdez з розливом нафти у 1989 р. не забули. Але для того, щоб арктичні проекти були прибутковими, необхідні високі ціни на нафту — від 80 дол. за барель. Для цього саме й потрібні колапс Саудівської Аравії та війна на Близькому Сході — щось схоже на ірано-іракську війну 1980—1988 рр. Паралельно вирішується завдання створення додаткових проблем Китаю, для якого поставки нафти з Перської затоки стають дедалі значущішими, а Саудівська Аравія — вже постачальник №1 для КНР.

6. Гробар ЮКОСа І. Сєчин, імовірно, надихнувся ідеєю М. Ходорковського про злиття ЮКОСа з одним з американських нафтогазових гігантів. До речі, Exxon у 2000-х найбільше цікавився саме ЮКОСом. Прямі домовленості Ходорковського і «Залізного заду» Лі Реймонда в обхід Кремля викликали його негативну реакцію. Exxon планувала отримати 40% акцій ЮКОСа, які оцінювалися у 25 млрд дол. 2003-го. Ця частка могла бути потім доведена до 50%. Не зрослося тоді. «Ігор Грозний» завадив. Але тепер він діє так, як Ходорковський у 2000-х. При цьому, правда, Сєчин не демонструє відкрито політичних амбіцій, але вже не секрет, що він контролює силовиків. Усе, що Путін зміг протиставити Сєчину після приватизації держпакета, — це посилити позицію відданого йому соратника Матіаса Варніга, зробивши його незалежним директором у «Роснефти».

7. Не виключено, що гроші на приватизацію держпакета «Роснефти», які формально начебто прийшли через «Гленкор» і суверенний фонд Катару, насправді можуть виявитися грішми окремих акціонерів та менеджерів Exxon, а також «Роснефти», включно з її головою. На Exxon саме і вказує наявність катарців у схемі. Відомо, що, починаючи з 2000-х, американська компанія — традиційно найбільший інвестор Катару. Компанія вклала близько 40 млрд дол.

Тому, у разі призначення Трампом «ТіРекса» на посаду держсекретаря, світ отримує не тільки ризик продовжити еру викопного палива, а й формулу світових потрясінь: Тіллерсон + Сєчин = США — (Європа + Паризький договір) + (Тайвань — КНР) — Саудівська Аравія + (Росія — Путін). Примітно, що Путін стає баластом, третім зайвим для ефективного тандему двох хижаків. Exxon має добру корпоративну пам’ять і апетит, вона вміє вирішувати далекосяжні завдання, що потребують не років, а десятиліть. Хоча «Залізний зад» уже давно не очільник Exxon і 13 років тому угода зірвалася, але для компанії, історія якої налічує майже 140 років, це не час. У 2003-му керівник Exxon Mobil побував у Москві, щоб узяти участь у Всесвітньому економічному форумі, іншими учасниками якого були глава ЮКОСа М. Ходорковський, а також президент Росії В. Путін. Лі Рэймонд розраховував отримати благословення Путіна на злиття з ЮКОСом. Але Сєчин зруйнував ці плани і переконав Путіна, що за угодою стоїть план захоплення економічної та політичної влади в Росії. Спрацювало. Сєчин і Путін продемонстрували, що з ними треба рахуватися. Особливо з Сєчиним. Невдача «Залізного заду» мало хвилює «ТіРекса», у нього є свої рахунки до Путіна, який і його, керівника найбільшої світової компанії, не завжди вшановував увагою. У 2000-х як представник у Росії він відповідав за діяльність видобувного консорціуму на шельфі Сахаліну в рамках угоди, яку в Москві назвали грабіжницькою і згідно з якою нафта експортувалася в обхід федерального бюджету. Кінець цьому і надприбутковому бізнесу Exxon поклав Путін. Але він тепер не важливий, якщо є інший, ніж у 2000-х, Сєчин.

Зараз обидві сторони, «ТіРекс» та «Ігор Грозний», працюють у синергії. Торік Сєчин, наприклад, захищав Exxon від претензій з боку уряду в сахалінському проекті, ну, а Тіллерсон висловлювався за перегляд санкцій стосовно РФ. Кожен із них, очолюючи найбільші компанії, по суті, поставив державну машину на службу корпоративним цілям та особистим амбіціям. І те й інше має глобальний вимір, враховуючи масштаб корпорацій. Вони готові уповільнити технологічний прогрес — світ без нафти, подовжити епоху нафтових тиранозаврів. Тому, враховуючи бойовий досвід Сєчина у 1980-х, не можна виключати, що сценарій російського кібервтручання в американську виборчу кампанію мав на меті не тільки привнести певний хаос у США, а цілком конкретно — привести до влади саме Трампа, на якого вже зробив ставку Exxon Mobil. Таким чином, це не Трамп ходить Тіллерсоном, а «ТіРекс» отримав на руки козир. До речі, козирна карта в англійській мові — trump*. Символичній збіг у цьому випадку. Хижаки не марнують шансу, полюючи на здобич. При цьому кожен дивиться на іншого як на можливу здобич.

P.S. Росіянам святкувати перемогу на кшталт «Держдеп наш» зарано. Процедура затвердження кандидатури на посаду держсекретаря США не така проста, як здається, і самого бажання президента недостатньо, щоб той або інший кандидат сів у головне крісло Держдепу. США — не Росія. Ймовірність того, що «ТіРекс» стане держсекретарем, очевидно, є, і чимала. Але навіть якщо він не стане ним, то показово, що історія навколо «ТіРекса» висвітила ті транснаціональні корпоративні сили, які так чи інакше впливатимуть на формування американської політики.

Лівий Берег
Михаил Гончар

Сообщение о номинировании Д. Трампом госсекретарем Рекса Тиллерсона, президента компании Exxon Mobil, вызвало серьезную реакцию не только в США. Для этого есть основания. И не только те, о которых пишут — мол, не карьерный дипломат, не известный политик с международным опытом, не университетский профессор, не четырехзвездный генерал в отставке.

Параллельно, в России кипят страсти вокруг «Роснефти», приватизации 19,5% госпакета акций и усиливающихся позиций главы компании Игоря Сечина на российском властном олимпе. Позволю изложить гипотезу о взаимосвязи этих двух процессов, исходя из того, что представляют собой обе компании и личности Тиллерсона и Сечина. Exxon Mobil Corp. — крупнейшая частная транснациональная нефтегазовая компания в мире, родом из Техаса. Ведет добычу в основных нефтеносных регионах, имеет нефтепереработку в 25 странах, располагает сетью АЗС более чем в 100 странах. Рыночная капитализация — 363,3 млрд долл. Стив Колл, журналист, лауреат Пулитцеровской премии, изучающий историю компании, характеризует ее как «одну из самых ненавистных корпораций планеты, определяющей американскую внешнюю политику и судьбу всей нации». Exxon Mobil не стеснялась иметь дело с диктаторскими режимами в Африке, разрабатывая месторождения и особо не придерживаясь экологических требований.

Ли Рэймонд, предшественник Тиллерсона по прозвищу «Железная задница», слыл скептиком по поводу антропогенных причин изменения климата. Такой же корпоративной оценки придерживается и нынешнее руководство компании. И вот здесь возникает вопрос: позиция Трампа в отношении Парижского климатического соглашения — это его личная позиция или навеянная нефтегазовыми магнатами, пообещавшими и оказавшими ему поддержку на выборах?

Рекс Тиллерсон имеет прозвище «ТиРекс», по аналогии с принятым в английском языке сокращением T-Rex, означающем название динозавров семейства тиранозавров — крупнейшего хищника планеты в доисторическую эпоху.

Exxon Mobil является лидером в разработке арктических залежей нефти и природного газа. Арктика — давний ориентир, еще с 80-х. Позиция компании состоит в том, что удовлетворение возрастающих мировых потребностей в энергии требует развития всех доступных источников нефти и природного газа, в том числе найденных на арктическом шельфе. Считается, что освоение этих ресурсов пройдет долгим путем, который нужно начинать сейчас, чтобы усилить энергетическую безопасность и получить выгоду для США в будущем.

«Роснефть» значительно скромнее по капитализации, сейчас всего 58 млрд долл., а в досанкционный период было 92 млрд, но зато она опережает Exxon Mobil по объемам запасов и уровню добычи. Игорь Сечин — творец «Роснефти» в ее нынешнем виде на обломках им же разрушенного в 2000-х ЮКОСа М.Ходорковского.

Летом этого года Игорь Сечин собрал в Петербурге в рамках международного экономического форума руководителей крупнейших нефтегазовых компаний мира. Среди них был и Р.Тиллерсон, а также министр энергетики РФ А.Новак, бывший канцлер Германии Г. Шредер, бывший офицер «штази» М.Варниг. Сечин затронул тему выборов президента США. По его словам, разные подходы к развитию нефтегазовой отрасли Хиллари Клинтон и Дональда Трампа являются риском для нее. «Республиканцы уже сегодня предлагают меры по развитию собственной добычи и экспорта нефти, газа и угля, в то время как Хиллари Клинтон предлагает усилить поддержку возобновляемой энергетики», — указал он. При этом Сечин призвал не надеяться на то, что ветро- и солнечные электростанции заменят нефть и газ. Выступление президента «Роснефти», по оценкам российских же журналистов, напоминало мюнхенскую речь Владимира Путина 2007 года, с поправкой на то, что она касалась не всего спектра геополитических отношений, а лишь одной нефти. «Итогом нынешнего кризиса стало переосмысление той роли, которую играют основные игроки. Происходит их кристаллизация. Это США, Саудовская Аравия и Россия», — обозначил Сечин.

И вот здесь — самое интересное. Действительно, глобальный нефтяной рынок формируют эти три страны. Им уже тесно втроем, хотя США все еще являются импортером нефти, в отличие от двух других игроков. Но менее 10 лет назад США были крупнейшим импортером газа, а сейчас уже экспортируют его. США нужно пространство, чтобы развернуться с нефтедобычей. Кто-то третий — лишний. Нужно меньше альтернативной энергетики, или, по крайней мере, ее не нужно так много. Эра углеводородов должна продолжаться. Вот в этом позиции Тиллерсона и Сечина совпадают. «Тирекс» и «Игорь Грозный» (одно из прозвищ Сечина) возглавляют крупнейшие и влиятельнейшие компании в США и России. Имеют совпадающие взгляды на ряд глобальных проблем и совместные интересы в разработке сложных и труднодоступных месторождений. Прежде всего — в Заполярье и Арктике.

По оценке «Роснефти», запасы Западно-Сибирской нефтегазовой провинции превышают запасы Мексиканского залива и сопоставимы с запасами Саудовской Аравии. Стоит обратить внимание на сопоставление с королевством нефти и песка. Exxon хочет участвовать в разработке не только американской Арктики, но и российской. Сечин, как один из главных строителей энергетической сверхдержавы, — ключевой российский визави Тиллерсона. Его связи и влияние обеспечивают сейчас для Exxon режим наибольшего благоприятствования в РФ. В 2011 году обе компании подписали соглашение о стратегическом сотрудничестве. Сечин в 2013-м отметил: «Наше сотрудничество затрагивает самые перспективные сферы нефтегазовой отрасли: участки на шельфе Арктики и глубоководные участки Черного моря общей площадью 773 тыс. кв. км, трудноизвлекаемые запасы нефти в Западной Сибири, а также перспективный проект СПГ на российском Дальнем Востоке. Мы убеждены, что реализация всех этих проектов будет служить интересам акционеров обеих компаний». Сумма инвестиций по проектам в России оценивается в 200—300 млрд долл. К тому же «Роснефть» получает доступ к шести проектам Exxon на территории США.

«Тирекс» имеет давнее знакомство с Путиным, еще с 90-х, когда он представлял Exxon Mobil в России. Шутят, что Тиллерсон общался с Путиным чаще любого другого американца, за исключением Генри Киссинджера. В 2012-м он был награжден российским орденом Дружбы. «Тирекс» выступает за отмену санкций против РФ, хотя российская оккупация Крыма привела Exxon к потере весьма перспективного проекта шельфовой газодобычи в украинском секторе Черного моря (Скифская площадь). Однако эту потерю, вероятно, Тиллерсону было обещано с лихвой компенсировать в не менее масштабных 10 согласованных в рамках стратегического партнерства проектах в России. Но из-за санкций против РФ пришлось свернуть девять из них — в Арктике, Западной Сибири и на шельфе Черного моря. Свои убытки компания уже оценила в 1 млрд долл. Сейчас, если «Тирекс» будет назначен госсекретарем, открывается окно возможностей для обеих компаний, традиционно использующих свои государства в корпоративных целях. Все это способно отобразиться на глобальной ситуации, а не только на двусторонних американо-российских отношениях.

1. На фоне изложенного обструкция Трампа Парижскому климатическому соглашению ныне логично вписывается в интересы глобальных нефтяных игроков, и прежде всего Exxon. Скорее всего, выражая негативное отношение к Парижскому соглашению, Трамп высказывал не столько свое мнение, сколько ретранслировал позиции углеводородных магнатов, для которых важно продолжать business as usual как можно больше, а Трампу — быть президентом как можно дольше.

2. Дуэт Трамп—Тиллерсон будет пытаться убедить американских законодателей снять санкции с России, невзирая на то, что Крым остается оккупированным и РФ продолжает агрессию против Украины. Для Exxon важно продолжить инициированные многомиллиардные проекты добычи углеводородов в Западной Сибири и российской Арктике вместе с «Роснефтью». Стоит вспомнить, что подписание соглашения о стратегическом сотрудничестве с Exxon Mobil стало своеобразным «отпущением грехов» российской госкомпании по «делу ЮКОСа», идеологом и организатором разрушения которого был Сечин. Теперь тандем Тиллерсон—Сечин готов идти дальше, и не только ради получения многомиллиардных прибылей, но и для сохранения мировой энергетики как можно дольше на углеводородном сценарии.

3. Арктические проекты «Роснефти», реализуемые в экстремальных климатических условиях, дают возможность получить куда более масштабные сметы на их реализацию, нежели «откатопроводы» Миллера. Не будут обижены и партнеры, и подрядчики, и крышующие политики.

4. США времен президентства Трампа при госсекретаре Тиллерсоне могут пожертвовать давним стратегическим партнером на Ближнем Востоке — Саудовской Аравией. Ее нефть больше не нужна США, более того, она — все более лишняя на мировом рынке как для России, так и для Америки, которую Трамп хочет сделать самодостаточной по нефти, как это уже имеет место с газом. Сделка с Россией в отношении саудитов может быть совершена по умолчанию сторон: США оставляют Эр-Рияд на произвол судьбы, что началось еще при Обаме и что прогнозируемо приведет королевство к внутренним катаклизмам, с последующим паденим нефтедобычи и потери саудитами роли глобального нефтяного плеймейкера.

5. Exxon Mobil и «Роснефть» возьмутся за Арктику, со всеми вытекающими отсюда экологическими рисками. Exxon будет больше стремиться работать в российской Арктике ибо на Аляске она имеет недобрую славу — катастрофа нефтяного танкера Exxon Valdez с разливом нефти в 1989 году не забыта. Но для того, чтобы арктические проекты были прибыльными, необходимы высокие цены на нефть — от 80 долл. за баррель. Для этого как раз и нужен коллапс Саудовской Аравии и война на Ближнем Востоке — что-то похожее на ирано-иракскую войну 1980—1988 гг. Паралельно решается задача создания дополнительных проблем Китаю, для которого поставки нефти из Персидского залива становятся все более значимыми, а Саудовская Аравия — уже поставщик №1 для КНР.

6. Гробовщик ЮКОСа И. Сечин, вероятно, вдохновился идеей М. Ходорковского о слиянии ЮКОСа с одним из американских нефтегазовых гигантов. Кстати, Exxon проявлял в 2000-х наибольший интерес именно к ЮКОСу. Прямые договоренности Ходорковского и «Железной задницы» Ли Рэймонда в обход Кремля, вызвали его негативную реакцию. Exxon планировала получить 40% акций ЮКОСа, оцениваемых в млрд в 2003-м. Эта доля могла быть потом доведена до 50%. Не срослось тогда. «Игорь Грозный» помешал. Но теперь он действует подобным же образом, как Ходорковский в 2000-х. При этом, правда, Сечин не демонстрирует открыто политических амбиций, но уже не секрет, что он контролирует силовиков. Все, что Путин смог противопоставить Сечину после приватизации госпакета, — это усилить позицию преданного ему соратника Матиаса Варнига, сделав его независимым директором в «Роснефти».

7. Не исключено, что деньги на приватизацию госпакета «Роснефти», которые формально вроде бы пришли через «Гленкор» и суверенный фонд Катара, на самом деле могут оказаться деньгами отдельных акционеров и менеджеров Exxon, а также «Роснефти», включая ее главу. На Exxon как раз указывает наличие катарцев в схеме. Известно, что, начиная с 2000-х, американская компания традиционно самый крупный инвестор Катара. Компания вложила порядка млрд.

Поэтому, в случае назначения Трампом «Тирекса» на должность госсекретаря, мир получает риск не только продолжить эру ископаемого топлива, но и формулу мировых потрясений: Тиллерсон + Сечин = США — (Европа + Парижский договор) + (Тайвань — КНР) — Саудовская Аравия + (Россия — Путин). Примечательно, что Путин становится балластом, третьим лишним для эффективного тандема двух хищников. Exxon обладает хорошей корпоративной памятью и аппетитом, она умеет решать долгосрочные задачи, требующие не годов, а десятилетий. Хотя «Железная задница» уже давно не глава Exxon и 13 лет тому назад сделка сорвалась, но для компании, история которой насчитывает почти 140 лет, это не время. В 2003-м глава Exxon Mobil присутствовал в Москве, чтобы принять участие во Всемирном экономическом форуме, где другими участниками форума были глава ЮКОСа М. Ходорковский, а также президент России В. Путин. Ли Рэймонд рассчитывал получить благословение Путина на слияние с ЮКОСом. Но Сечин расстроил эти планы и убедил Путина, что за сделкой стоит план захвата экономической и политической власти в России. Сработало. Сечин и Путин продемонстрировали, что с ними нужно считаться. Особенно с Сечиным. Неудача «Железной задницы» мало волнует «Тирекса», у него есть свои счеты к Путину, который и его, главу крупнейшей мировой компании, не всегда удостаивал вниманием. В 2000-х, как представитель в России, он отвечал за деятельность добывающего консорциума на шельфе Сахалина в рамках соглашения, которое в Москве было названо грабительским и по которому нефть экспортировалась в обход федерального бюджета. Конец этому и сверхприбыльному бизнесу Exxon положил Путин. Но он теперь не важен, если есть иной, чем в 2000-х, Сечин.

Сейчас обе стороны, «Тирекс» и «Игорь Грозный», работают в синергии. В прошлом году Сечин, например, защищал Exxon от претензий со стороны правительства в сахалинском проекте, ну а Тиллерсон высказывался за пересмотр санкций в отношении РФ. Каждый из них, возглавляя крупнейшие компании, по сути, поставил государственную машину на службу корпоративным целям и личным амбициям. И то, и другое имеет глобальное измерение, учитывая масштаб корпораций. Они готовы замедлить технологический прогресс — мир без нефти, продлить эпоху нефтяных тиранозавров. Поэтому, учитывая боевой опыт Сечина в 80-е, не исключено, что сценарий российского кибервмешательства в американскую избирательную кампанию имел целью не только привнести некоторый хаос в США, но вполне конкретно — привести к власти именно Трампа, на которого уже была сделана ставка со стороны Exxon Mobil. Таким образом, это не Трамп ходит Тиллерсоном, а «Тирекс» приобрел в руки козыря. Кстати, козырная карта в английском языке — trump*. Символичное совпадение в данном случае.

Хищники своего не упускают, если охотятся за добычей. При этом каждый смотрит на другого как на возможную добычу.

P.S. Россиянам праздновать победу типа «Госдеп наш» рановато. Процедура утверждения кандидатуры на должность госсекретаря США не так проста, как кажется, и одного желания президента недостаточно, чтобы тот или иной кандидат уселся в главное кресло Госдепа. США — не Россия. Вероятность того, что «Тирекс» станет госсекретарем, очевидно, есть, и немаленькая. Но даже если он не станет им, то показательно, что история вокруг «Тирекса» высветила те транснациональные корпоративные силы, которые так или иначе будут влиять на формирование американской политики.

Лівий Берег