Громадянська активністьГражданская активность

Юрій Гультяєв

Громадянська активність – це насамперед активність осіб( спільнот, комун, груп людей), направлена на вирішення чи розв’язання суспільних проблем при цьому головним в досягненні мети є взаємодія чи співпраця з іншими людьми. В Україні громадянська активність найчастіше проявляється у таких формах як: боротьба за власні права, своєчасну виплату коштів, екологію та забруднення навколишнього середовища тощо. Також громадянська активність українського народу проявилася і в двох революціях 2004 та 2013-2014років, але та активність нагадувала більше обурення населення на різке відхилення від європейського вектору тодішньої влади. До того ж саме та активність
громадян керувалася в більшій мірі емоціями а не раціональним сприйняттям.

Я останні декілька тижнів досить детально вивчав цю проблематику. Намагався розібратися з різних підходів, щось знайти нове, передати власне бачення та зробити відповідні висновки. Беручи таке явище як громадянську активність я дослідив її не скільки загально а більше на державному рівні. На рівні власної держави. І тут я зустрів досить цікаву річ. Більшість цікавої інформації просто втрачалася в ряді другорядної. До того ж ця втрата зазвичай свідома. Не помічали коли на телебаченні з самого початку розпочинають цікаву тему а потім, не доводячи її до логічного завершення замінюють іншою? І якраз за суспільні теми це повторюється знов і знов.

На сучасному етапі розвитку української держави громадянська активність заснована на свідомому бажанні людини брати участь в суспільному житті. Принаймі таку картину відображають на телебаченні. Нам щодня говорять, що активісти відіграють важливу роль у вирішенні загальних і навіть національних проблем, що кожен громадянин може контролювати владу, впливати на неї. Більше того, на одному із телеканалів заявили, що саме український народ є найбільш політично активним в Європі!!! А чи насправді це саме так? Ні. Це свідома брехня владної еліти. Нам говорять ми активні, майже всі переймаємось державними справами, обізнані в будь – яких справах. Це говориться навмисно, щоб відбити бажання займатися активною діяльністю. Навіщо щось робити якщо ми і так перші? А потім «бац» і перехід, що все ж ми маємо проблеми з організацією і таке інше. Але вже сказано: МИ перші. Тоді навіщо витрачати власний час на те, що вже здобуто? Нехай всі інші народи нас наздоганяють. Напевно в більшості тих хто це зараз читає виникло питання: звідки він взяв такий висновок? Тому обґрунтую.

Щоб проявляти громадянську(політичну) активність потрібно бути: політично підкованим, володіти організаторськими здібностями, довіряти громадським організаціям і хоча б двічі тричі на рік брати участь в суспільних акціях, а також наявності ознак демократичного режиму. Звичайно такі люди в нашій державі присутні, але якщо брати все в загальному то результати не дуже втішні. І на рахунок демократичного режиму в Україні сперечатися можна досить довго. Та і який в біса в нас демократичний режим?

Зокрема Інститут демократії імені Пилипа Орлика дослідив, що трішки більше 22% населення України можна вважати політично підкованим. Це на рівні Болгарії, Румунії, Словенії. Для порівняння в Італії трішки менше 38%. І це далеко не передова країна в цьому показнику. Так де ж ми? Пригадуєте на українських ЗМІ, що говорили?!

Щодо володінням організаторськими здібностями то лише десята частина нашого населення володіє цим навиком. Останні соціологічні опитування показали, що лише четверта частина населення лояльно ставиться до громадських організації( в розвинених демократіях близько 80%) і понад 55% негативно з них 27% крайньо негативно. А на рахунок участі в суспільних акціях то тут взагалі шокуючи цифри. Лише 4-5% населення постійно приймають участь в будь – яких акціях і 17-20% тих хто бере участь двічі тричі на рік. Для порівняння схожі цифри присутні в Росії, Туркменістані, Таджикистані, Болівії тощо.

Тепер на рахунок внутрішньої ситуації в Україні. Показники реальної участі та готовності до участі в акціях протесту мають виразну регіональну специфіку. Найвищий рівень участі (чи готовності до участі) в акціях протесту або взагалі проявляти громадянську активність виявили громадяни Західного регіону. В дозволених акціях протесту тут готові взяти участь 25,8% громадян, на Сході(без зони АТО) 7,0%. Таким чином, Західний регіон підтверджує свою репутацію більш активного і радикалізованого. Але досить часто громадяни на опитуваннях засвідчують, що готові брати участь у акціях а реально участі в них не брали? Серед причин, з яких вони не зробили цього, перше місце посідає байдужість влади до їхніх вимог — найбільша частка громадян (41,7%) не вважають такі акції дійовими, «тому що влада все одно ігнорує їх». Іншою причиною це сором. Скажу саме так бо це правильно, а насправді байдуже на це.

Однак є і позитивні тенденції, зокрема, що частка активності українського населення росте. Приблизно на 0.12% — 0.56% це в залежності від подій в країні. Якщо порівняти Росію то громадянська активність там залишається на одному місці і тому тенденції росту не простежуються. Тому саме громадянська активність в Україні лише проходить етап становлення та оновлення. А з нашим потенціалом наздогнати передові держави в цім абсолютно реально.

Український Політик

Юрий Гультяев

Гражданская активность — это прежде всего активность лиц (сообществ, коммун, груп людей), направленная на решение общественных проблем при этом главным в достижении цели является взаимодействие или сотрудничество с другими людьми. В Украине гражданская активность чаще всего проявляется в таких формах как: борьба за свои права, своевременную выплату средств, экологии и загрязнения окружающей среды и тому подобное. Также гражданская активность украинского народа проявилась и в двух революциях 2004 и 2013-2014 годов, но эта активность напоминала больше возмущение населения на резкое отклонение от европейского вектора тогдашней власти. К тому же и активность граждан руководствовалась в большей степени эмоциями а не рациональным восприятием.

Я последние несколько недель достаточно подробно изучал эту проблематику. Пытался разобрать проблему с различных подходов, то найти что то новое, передать свое видение и сделать соответствующие выводы. Изучая такое явление как гражданскую активность я исследовал ее не столько в общем а больше на государственном уровне. На уровне собственного государства. И тут я встретил очень интересную вещь. Большинство интересной информации просто терялась в ряде второстепенной. К тому же эта потеря обычно сознательная. Не замечали когда на телевидении с самого начала начинают интересную тему а затем, не доводя ее до логического завершения заменяют другой? И как раз на общественные темы это повторяется вновь и вновь.

На современном этапе развития украинского государства гражданская активность основана на сознательном желании человека участвовать в общественной жизни. По крайней мере такую картину отражают на телевидении. Нам каждый день говорят, что активисты играют важную роль в решении общих и даже национальных проблем, каждый гражданин может контролировать власть, влиять на нее. Более того, на одном из телеканалов заявили, что именно украинский народ является наиболее политически активным в Европе !!! А на самом деле это именно так? Нет. Это сознательная ложь властной элиты. Нам говорят мы активны, почти все проникаемся государственными делами, осведомлены в каких — либо делах. Это говорится намеренно, чтобы отбить желание заниматься активной деятельностью. Зачем что-то делать, если мы и так первые? А потом «бац» и переход, все мы имеем проблемы с организацией и так далее. Но сказано: МЫ первые. Тогда зачем тратить собственное время на то, что уже получено? Пусть все другие народы нас догоняют. Наверное в большинстве тех кто это сейчас читает возник вопрос: откуда он взял такой вывод? Поэтому обосную.

Чтобы проявлять гражданскую (политическую) активность нужно быть: политически подкованным, обладать организаторскими способностями, доверять общественным организациям и хотя бы дважды трижды в год участвовать в общественных акциях, а также наличия признаков демократического режима. Обычно такие люди в нашем государстве присутствуют, но если брать все в общем то результаты не очень хорошие. И на счет демократического режима в Украине спорить можно достаточно долго. Да и какой к черту у нас демократический режим?

В частности Институт демократии имени Пилипа Орлика исследовал, что чуть больше 22% населения Украины можно считать политически подкованным. Это на уровне Болгарии, Румынии, Словении. Для сравнения в Италии чуть меньше 38%. И это далеко не передовая страна по этому показателю. Так где же мы? А помните на украинских СМИ, что говорили ?!

По владением организаторскими способностями то лишь десятая часть нашего населения владеет этим навыком. Последние социологические опросы показали, что лишь четвертая часть населения лояльно относится к общественных организаций (в развитых демократиях около 80%) и более 55% негативно из них 27% крайне негативно. А на счет участия в общественных акциях то вообще шокирующие цифры. Только 4-5% населения постоянно принимают участие в каких — либо акциях и 17-20% тех, кто участвует дважды трижды в год. Для сравнения похожи цифры присутствуют в России, Туркменистане, Таджикистане, Боливии и др.

Теперь на счет внутренней ситуации в Украине. Показатели реального участия и готовности к участию в акциях протеста имеют выразительную региональную специфику. Самый высокий уровень участия (или готовности к участию) в акциях протеста или вообще проявлять гражданскую активность проявили граждане Западного региона. В разрешенных акциях протеста здесь готовы принять участие 25,8% граждан, на Востоке (без зоны АТО) 7,0%. Таким образом, Западный регион подтверждает свою репутацию более активного в этом аспекте. Но довольно часто граждане на опросах показывают, что готовы участвовать в акциях а реально участия в них не принимали? Среди причин, по которым они не сделали этого, первое место занимает равнодушие власти к их требованиям — наибольшая часть граждан (41,7%) не считают такие акции действенными, «поскольку власть все равно игнорирует их». Другой причиной это стыд. Скажу именно так потому что это правильно, а на самом деле безразлично на это все.

Однако есть и положительные тенденции, в частности, что часть активности украинского населения растет. Примерно на 0.12% — 0.56% это в зависимости от событий в стране. Если сравнить Россию то гражданская активность там остается на одном месте и по — этому тенденции роста отсутствует. По — этому именно гражданская активность в Украине только проходит этап становления и обновления. А с нашим потенциалом догнать передовые государства в этом абсолютно реально.

Украинский Политик

Майбутнє УкраїниКакое будущее ожидает Украину?

Юрій Гультяєв

Яке буде майбутнє України? Напевно конкретної відповіді нам не дасть ніхто. Точно цієї відповіді не дасть ніхто. З моєї сторони ця стаття буде вважатися скептичною, але поки я, громадянин своєї країни не відчую змін, реформ, реального соціального добробуту мені все рівно, чи то Порошенко чи Яценюк говоритимуть про те як ми зрушили з місця, економіка зростає і скоро матимем такий рівень життя як в Європі. Але зараз не про це. Я спробую описати своє бачення майбутнього України через призму всіх подій, що відбуваються зараз з обережним поглядом на майбутнє.

Після Революції Гідності Україна опинилася на перетині низки негативних тенденцій і зіштовхнулася з чималою кількістю проблем загальнонаціонального масштабу( локальних і глобальних), а сам факт появи цих проблем породив в кожного громадянина нашої держави страх і невпевненість в завтрашньому дні.

Анексія АРК, девальвація валюти, нестабільність уряду, спад економіки, відтік іноземного капіталу, сотні тисяч біженців з одного українського регіону в інший, безробіття, інфляція, стагнація, розрив економічних відносин з Росією( та погіршення тих же відносин з більшістю країн СНД) і по великому рахунку війна на Донбасі. Що ще може бути гірше?! До того ж це все навалилося протягом трішки більше ніж двох років. І ми тримаємось. Зціпивши зуби терпим, працюєм, вірим і чекаєм на зміни. Чекаєм, але нічого не робим, щоб щось та змінити.

Тому, власне, і «маємо те, що маємо». Інакше все вже давно було б інакше. Проте якщо рух до мети взагалі припиниться, то на реальні зміни в інтересах суспільства не варто чекати. Не можна змусити проводити реформи тих, хто не хоче їх. А таких вистачає. І тим більше тих, хто відчуває загрозу від цього для себе. І таких людей вдосталь. Під більшим чи меншим тиском стара система завжди демонструватиме лише імітацію реформ, фрагментарних і недовговічних. Ухвалені, проте належним чином не втілені в життя перетворення ніколи не зможуть дати позитивного ефекту а з часом можуть навіть нашкодити, оскільки робота була виконана, кошти були виділені а результату немає.

Будь-які зміни чи то революційні чи то еволюційні проходять через призму часу. Часу якого немає. Час який втрачаємо. Саме сучасні події, що відбуваються в Україні і будують фундамент майбутнього. Ми є фундаментом майбутнього! Я є фундаментом майбутньої України. Всім нам прийдеться пройти не простий час випробувань і нарешті засвоїти, що бажані зміни ніхто нам не подарує. Ні ЄС ні Америка. Підтримку так, змін ні!

Позитивне майбутнє України залежить від наявності критичної маси мотивованих , кваліфікованих та, що найважливіше, організованих людей. І з нашим потенціалом і запалом все має вийти. Але ми в даний час є свідками відсутності організованої політичної сили чи широкого громадянського руху, здатного взяти на себе відповідальність за розвиток країни й проведення кардинальних перетворень, а не їх імітації, схильність більшості населення та політиків до популізму, що надалі використовуватиметься лише в корисних цілях для когось.

Мабуть кожен українець бажає проживати в державі яка буде піклуватися про неї її майбутнє та життя. Що ж нам треба для цього? Моя особиста думка така: для нашої країни найбажаніше майбутнє — справжнє поєднання суверенності, економічної ефективності та соціальної справедливості. Досягти цього можна лише через інтеграцію в Європейський Союз. При цьому в Україні необхідно вибудувати свою зовнішню політику орієнтовану не лише на інтереси олігархів, політиків, а й на інтереси простого народу. Це сприятиме механізму оптимальної моделі безпеки всього українського суспільства, а також перспектива геополітичного, а отже й міжнародного становища нашої держави. Звичайно, для цього потрібен час, зусилля та терпіння. І гадаю з часом ми самі помітимо зміни на краще.

Український ПолітикЮрий Гультяев

Наверное конкретного ответа нам не даст никто. Точно этого ответа не даст никто. С моей стороны это статья будет считаться скептической, но пока я, гражданин своей страны не почувствую изменений, реформ, реального социального благосостояния мне все равно, то Порошенко или Яценюк говорить о том, как мы сдвинулись с места, экономика растет и скоро будем иметь такой уровень жизнь как в Европе. Но сейчас не об этом. Я попробую описать свое видение будущего Украины через призму всех событий, происходящих сейчас с осторожным взглядом на будущее.

После Революции Достоинства Украина оказалась на пересечении ряда негативных тенденций и столкнулась с большим количеством проблем общенационального масштаба (локальных и глобальных), а сам факт появления этих проблем породил у каждого гражданина нашего государства страх и неуверенность в завтрашнем дне.

Аннексия АРК, девальвация валюты, нестабильность правительства, спад экономики, отток иностранного капитала, сотни тысяч беженцев из одного украинского региона в другой, безработица, инфляция, стагнация, разрыв экономических отношений с Россией (и ухудшение тех же отношений с большинством стран СНГ) и по большому счету война в Донбассе. Что может быть хуже?! К тому же это все навалилось течение чуть больше двух лет. И мы держимся. Стиснув зубы терпим, работаем, верим и ждем перемен. Ждем, но ничего не делаем, чтобы что-то изменить.

Поэтому, собственно, и «имеем то, что имеем». Иначе все уже давно было бы иначе. Однако если движение к цели вообще прекратится, то на реальные изменения в интересах общества не стоит ждать. Нельзя заставить проводить реформы тех, кто не хочет их. А таких хватает. И тем более тех, кто чувствует угрозу от этого для себя. И таких людей достаточно. Под большим или меньшим давлением старая система всегда будет демонстрировать только имитацию реформ, фрагментарных и недолговечных. Принятые, однако должным образом не воплощены в жизнь они никогда не смогут дать положительного эффекта а со временем могут даже навредить, поскольку работа была выполнена, средства были выделены а результата нет.

Любые изменения или революционные то эволюционные проходят через призму времени. Времени которого нет. Время которое теряем. Именно современные события, происходящие в Украине и строят фундамент будущего. Мы фундаментом будущего! Я фундаментом будущей Украины. Всем нам придется пройти не простое время испытаний и наконец усвоить, что желаемые изменения никто нам не простит. Ни ЕС ни Америка. Поддержку так, изменений нет!

Позитивное будущее Украины зависит от наличия критической массы мотивированных, квалифицированных и, что самое важное, организованных людей. И с нашим потенциалом и жаждой все должно получиться. Но мы в настоящее время являемся свидетелями отсутствия организованной политической силы или широкого общественного движения, способного взять на себя ответственность за развитие страны и проведения кардинальных преобразований, а не их имитации, склонность большинства населения и политиков к популизму, что в дальнейшем будет использоваться только в полезных целях для кого-то.

Наверное каждый Украинец желает проживать в государстве которое будет заботиться о ней ее будущем и жизни. Что же нам нужно для этого? Мое личное мнение таково: для нашей страны желанное будущее — настоящее сочетание суверенности, экономической эффективности и социальной справедливости. Достичь этого можно только через интеграцию в Европейский Союз. При этом в Украине необходимо выстроить свою внешнюю политику ориентированную не только на интересы олигархов, политиков, но и на интересы простого народа. Это будет способствовать механизму оптимальной модели безопасности всего украинского общества, а также перспектива геополитического, а следовательно и международного положения нашей страны. Конечно, для этого нужно время, усилия и терпение. И думаю со временем мы сами заметим перемены к лучшему.

Украинский Политик

Що коїться з нашою валютою?!Что происходит с нашей валютой ?!

Юрій Гультяєв

Більшість всього гривня буде скакати з 25 до 29 за долар протягом всього 2016 року. Так це буде чи ні покаже час, але вже зараз, на кінець березня можна стверджувати, що стабілізації національної валюти не буде. Але що ж в біса коїться з гривнею? Хто винен? Чому немає довгоочікуваної стабілізації? Що за фактори впливають? Хто чи що може врятувати нашу валюту? Я спробую коротко та без лишньої самовпевненості дати відповіді на ці питання і показати своє бачення того, що коїться на українському валютному ринку.

Українська гривня залишається однією з самих нестабільних валют в світі. В минулому році вона девальвувала на 97%. Можна сотню тисяч разів говорити про те що, що у всьому винна війна на сході України. Але існує і ряд інших факторів, що впливають на стан валюти. На базовий курс валюти впливає баланс попиту і пропозиції на валюту. З цього випливає декілька факторів: стан платіжного балансу, поведінка населення на валютному ринку і як допоміжний, але не менш ключовий фактор це непрофесіоналізм працівників Нацбанку.

За роки незалежності України в суспільстві сформувалася думка про те, що Нацбанк це місце де працюють професіонали своєї справи, знавці що і як робити. Але як виявилося це повна брехня. В даний час там немає ні однієї людини яка знала б куди має рухатися фінансова система. Щодо стану платіжного балансу Україна не здатна виплачувати борги по кредитам. Що це означає? Це означає, що в нас фактично дефолт. До того ж співвідношення між експотром та імпортом є наступним: імпорт переважає над експортом майже в тричі, що аж ніяк не впливає на стабілізацію валюти. Крім того потрібно враховувати великий сегмент тіньової економіки(близько 68%), в результаті чого офіційні прорахунки платіжного балансу не можуть вважатися абсолютно достовірними. Фінансова поведінка населення. Протягом 2015року і початку 2016-го гривневі депозити населення зменшилися з 195.3млрд грн. до 172.5млрд грн, а валютних з 13.2млрд доларів до 9.7млрд. Це показало недовіру населення до банківської системи та провокує новий відтік валюти з банківського сектору.

Також не потрібно забувати, що Україна не має сприятливого інвенстаційного клімату а валютні донорства МВФ,СБ, ЄБРР(Європейський Банк Реконструкції та Розвитку), вирішують проблему лише на короткий проміжок часу.

Як же стабілізувати національну валюти і вийти з тупікової ситуації?! Я не є анатітиком в сфері фінансів і надати чіткий план вирішення валютного питання не можу. Але потрібно зауважити те, що Національний Банк України не знає, що робити. Але не мають уявлення, що робити також і в Міністерстві фінансів і в Адміністрації Президента. За весь цей час всі говорять, що за падіння курсу гривні винний НБУ і саме він має вирішити питання курсу. Звичайно НБУ повинен бути локомотивом у вирішенні цієї проблеми, але без згуртованої роботи різних міністерств вирішити цю проблему буде не реально. Більше того, не потрібно забувати, що за останні роки втрачена реальний зв’язок між Мінфіном та НБУ а без цього не можна говорити про реальні комплексні рішення проблеми.

Так що робити? Я не хочу вигадувати велосипед і лише напишу наступне: без перезапуску економіки і створення позитивного інвестиційного клімату зміни не станеться. Звичайно цього замало, але це буде перший реальний крок по вирішенню поставленого питання. Саме без цього, ще раз повторюся, стабілізація курсу гривні матиме короткотривалий характер.

Український ПолітикЮрий Гультяев

Вероятнее всего гривна будет скакать с 25 до 29 за доллар в течение всего 2016 года. Так это будет или нет покажет время, но уже сейчас, на конец марта можно утверждать, что стабилизации национальной валюты не будет. Но что же, черт возьми происходит с гривной? Кто виноват? Почему нет долгожданной стабилизации? Какие факторы влияют? Кто или что может спасти нашу валюту? Я попробую коротко и без лишней самоуверенности дать ответы на эти вопросы и показать свое видение того, что происходит на украинском валютном рынке.

Украинская гривна остается одной из самых нестабильных валют в мире. В прошлом году она девальвировала на 97%. Можно сотню тысяч раз говорить о том, что во всем виновата война на востоке Украины. Но существует и ряд других факторов, влияющих на состояние валюты. На базовый курс валюты влияет баланс спроса и предложения на валюту. Из этого следует несколько факторов: состояние платежного баланса, поведение населения на валютном рынке и как вспомогательный, но не менее ключевой фактор это непрофессионализм работников Нацбанка.

За годы независимости Украины в обществе сформировалось мнение о том, что Нацбанк это место где работают профессионалы своего дела, знатоки что и как делать. Но как оказалось это полная ложь. В настоящее время там нет ни одного человека который знал бы куда должна двигаться финансовая система. О состоянии платежного баланса Украина не способна выплачивать долги по кредитам. Что это значит? Это значит, что у нас фактически дефолт. К тому же соотношение между експотром и импортом является следующим: импорт преобладает над экспортом почти в три раза, что никак не влияет на стабилизацию валюты. Кроме того нужно учитывать большой сегмент теневой экономики (около 68%), в результате чего официальные просчеты платежного баланса не могут считаться абсолютно достоверными. В течение 2015года и началу 2016-го гривневые депозиты населения уменьшились с 195.3млрд грн. к 172.5млрд грн, а валютных с 13.2млрд долларов до 9.7млрд. Это показало недоверие населения к банковской системе и провоцирует новый отток валюты из банковского сектора.

Также не нужно забывать, что Украина не имеет благоприятного инвенстацийного климата а валютные донорства МВФ, ВБ, ЕБРТР (Европейский Банк Реконструкции и Развития), решают проблему лишь на короткий промежуток времени.

Как же стабилизировать национальную валюту и выйти из тупиковой ситуации ?! Я не аналитик в сфере финансов и предоставить четкий план решения валютного вопроса не могу. Но нужно заметить, что Национальный Банк Украины не знает, что делать. Не имеют представления, что делать также и в Министерстве финансов и в Администрации Президента. За все это время все говорят, что за низкий курс гривны виноват НБУ и именно он должен решить вопрос курса. Конечно НБУ должен быть локомотивом в решении этой проблемы, но без сплоченной работы различных министерств решить эту проблему будет не реально. Более того, не нужно забывать, что за последние годы потеряна реальная связь между Минфином и НБУ без этого нельзя говорить о реальных комплексные решения проблемы.

Так что делать? Я не хочу придумывать велосипед и только напишу следующее: без перезапуска экономики и создание положительного инвестиционного климата изменения не произойдет. Конечно этого мало, но это будет первый реальный шаг по решению поставленного вопроса. Именно без этого, еще раз повторюсь, стабилизация курса гривны будет иметь кратковременный характер.

Украинский Политик

Україна: тільки роботаУкраина: только работа

Юрій Гультяєв

Криза (економічна, соціальна) що склалася в нашій державі зробила українців сильними працеголіками. Більше половини працівників регулярно затримуються на робочому місці, а кожний шостий не менше раз на тиждень працює по вихідним. Якщо раніше великі загрузки покладалися на топ – менеджерів зі середніми зарплатами 6000-15000 грн, то тепер велика загрузка припадає і на простих офісних працівників зі середніми заробітними платами до 6500 грн. По офіційним даним «Head Hunter Україна», третина працівників відмовилися від відпусток та відпчинків. Близько 32% працівників за проханнями роботодавців повинні залишатися на зв’язку, відповідати на телефонні дзвінки і заходити на e – mail, навіть якщо знаходишся у відпусці. Виходить, що більше третини українців тратить свій особистий час на виконання роботи за яку йому не платять, що для людей з країн Європейського Союзу це є нонсенсом.

Організація економічного співробітництва та розвитку прийшли до висновку, що кількість робочого часу який витрачається на роботі це не завжди якість. Нещодавно ОЕСР оприлюднило Індекс найкращого життя в якому назвали країни де найкраще простежується баланс між роботою та особистим життям. Лідерами рейтинга стали Скандинавські держави (Норвегія, Швеція), Данія, Швейцарія. Жителі цих держав працюють в середньому 32-35 год на тиждень і мають вдосталь часу на сім’ю, відпочино, самоосвіту тощо. При цьому офісні працівники виконують свою роботу доволі якісно (88-97%) і отримують в середньому 3500-10000 € при ВВП на душу населення 35-45 тисяч € . Якщо вже взяти Туреччину, де майже 42% працівників працюють більше ніж 50 год в тиждень, при оплаті праці на рівні 1500-5000 тисяч і маючи ВВП на рівні 9000€. Щодо нашої країни то в середньому ми працюєм 53-56 годин в тиждень при середніх заробітних платах 3000-8000грн (101- 271€ по курсу 29.48 за 1€ станом на 15.02.2016) при ВВП на душу населення 6910 €.

Також одним з головних чинників є і те, що наші працівники працюють в досить поганих умовах (2.9 бала по 5-ти бальній шкалі), маючи невиразне робоче місце та слабку комп’ютеризоману систему з обмеженим доступом навіть до соц.. мереж та мережі Інтернет. Натомість якщо взяти всі держави Європи то умови працівників в середньому оцінюються на рівні 3.82 бала. А обмежені технологічні можливості працівників присутні лише в нерозвинених державах( Албанія, Македонія, Молдова)тощо.

Україна досить сильно відстає від світових технологій. З важким трудощами проводиться «офісна модернізаці». Чому ж таке відбувається? На це питання є проста відповідь. Більшість роботодавців самі не зацікавлені в тому, оскільки технологічні новинки є дорогою розкішшю, тому і економлять на цьому перекладаючи всю роботу на працю працівників вручну, що дає змогу економити фінанси але не економити час.

Саме цікавіше, що більшість наших працівників погодилися віддати в жертву особисте життя на користь роботі. Лише 36% по даним аналітичної компанії GfK вважають, що їм вдається знайти баланс між роботою та особистим життям. І лише 10% працівників готові поставити на перше місце особисте життя і віднести на другий план роботу.

Таке явище є цілком поясниме. Боязнь залишитись на вулиці, втратити роботу змушує працювати без відпочинку. До того ж знайти іншу альтернативу по спеціальності майже не реально. По прогнозам Всесвітнього банку на початок 2016 року рівень безробіття в Україні зріс до 13%. Така тенденція буде спостерігатися протягом всього року. Також близько 20% компаній і корпоцій планують скоротити персонал. А тим що залишуться на роботі прийдеться назавжди забути про особисте життя.

Український ПолітикЮрий Гультяев

Кризис (экономический, социальный) который присутствует в нашем государстве сделал украинцев сильными трудоголиками. Более половины работников регулярно задерживаются на рабочем месте, а каждый шестой не менее раза в неделю работает по выходным. Если раньше крупные загрузки полагались на топ — менеджеров со средними зарплатами 6000-15000 грн, то теперь большая загрузка приходится и на простых офисных работников со средними зарплатами до 6500 грн. По официальным данным «HeadHunter Украина», треть работников отказались от отпусков и отдыха. Около 32% работников по просьбам работодателей должны оставаться на связи, отвечать на телефонные звонки и заходить на e — mail, даже если находятся в отпуске. Получается, что более трети украинцев тратит свое личное время на выполнение работы за которую ему не платят, что для людей из стран Европейского Союза это нонсенс.

Организация экономического сотрудничества и развития пришли к выводу, что количество рабочего времени затрачиваемого на работе это не всегда качество. Недавно ОЭСР обнародовало Индекс лучшей жизни в котором назвали страны, где лучше всего прослеживается баланс между работой и личной жизнью. Лидерами рейтинга стали скандинавские страны (Норвегия, Швеция), Дания, Швейцария. Жители этих государств работают в среднем 32-35 часов на неделю и имеют достаточно времени на семью, отдых, самообразование и тому подобное. При этом офисные работники выполняют свою работу достаточно качественно (88-97%) и получают в среднем 3500- 10000 € при ВВП на душу населения 35-45 тысяч €. Эсли, например, взять Турцию, где почти 42% работников работают более 50 ч в неделю, при оплате труда на уровне 1500- 5000 тысяч и имея ВВП на уровне 9000 €. В отношении нашей страны то в среднем мы работаем 53-56 часов в неделю при средних заработных платах 3000-8000 грн (101- 271 € по курсу 29.48 за 1 € на 15.02.2016) при ВВП на душу населения 6910 €.

Также одним из главных факторов является и то, что наши сотрудники работают в достаточно плохих условиях (2.9 балла по 5-ти бальной шкале), имея плохо оборудованное рабочее место и слабую компьютеризованную систему с ограниченным доступом даже к социальным сетям и сети Интернет. Зато если взять все государства Европы то условия работников в среднем оцениваются на уровне 3.82 балла. А ограничены и технологические возможности работников присутствуют только в неразвитых странах (Албания, Македония, Молдове).

Украина достаточно сильно отстает от мировых технологий. Тяжело проводится «офисная модернизации». Почему же такое происходит? На этот вопрос есть простой ответ. Большинство работодателей сами не заинтересованы в том, поскольку технологические новинки является дорогой роскошью, поэтому и экономят на этом перекладывая всю работу на труд работников вручную, что позволяет экономить финансы но не экономить время.

Самое интересное, что большинство наших работников согласились отдать в жертву личную жизнь на пользу работе. Только 36% по данным аналитической компании GfK считают, что им удается найти баланс между работой и личной жизнью, 10% работников готовы поставить на первое место личную жизнь и отнести на второй план работу.

Такое явление вполне объяснимо. Боязнь остаться на улице, потерять работу заставляет работать без отдыха. К тому же найти другую альтернативу по специальности почти не реально. По прогнозам Всемирного банка на начало 2016 уровень безработицы в Украине вырос до 13%. Такая тенденция будет наблюдаться в течение всего года. Также около 20% компаний и корпораций планируют сократить персонал. А тем, кто останется на работе придется навсегда забыть о личной жизни.

Украинский Политик

Жовтневі вибори: дослідження електоральної думки мешканців Черкаського району та м. ЧеркасОктябрьские выборы: исследование электорального мнения жителей Черкасского района и города Черкасс

Юрій Гультяєв для Українського Політика.

25 жовтня 2015-го року відбудуться місцеві вибори де будуть обиратися депутати місцевих рад та сільських, селищних, міських голів. Протягом останніх двох тижнів я досліджував електоральну думку мешканців Черкаського району та м. Черкас.

Я використовував метод опитування та метод інтерв’ю. Опитування проводилось по такій системі: 17-ть людей віком від 18-ти до 25-ти, 26-ть людинй віком від 25-ти до 60-ти і 17- ть людей похилого віку від 60-ти і більше.

Цим опитуванням я визначив ідеологічні орієнтири. Перша категорія людей відзначилась підтримкою ідеології націоналізму, радикалізму та нової популярної ідеології європеїзму. Друга категорія людей переважна більшість була прихильниками лібералізму але простежувався нахил в сторону лівих. І третя категорія населення є прихильниками сталого консерватизму та лівих іде, хоча час від часу звучали такі слова як: демократія, європейська модель соціалізму, лібералізм.

По соц.опитуванні найкращі шанси на перемогу має Блок Петра Порошенка » Солідарність» близько 15%, Самопоміч –близько 14% і трійку замикає Опозиційний Блок – 10.5%. Зовсім близько знаходяться Батьківщина – 10.1% та Радикальна партія Ляшка – 9.6%. Також можна констатувати, що 5% бар’єр точно перетнуть і Свобода та Партія вільних демократів. Так шаленої підтримки партії УКРОП та Наш край я так і не зустрів і шансів в них на перемогу майже немає.

Також слід зазначити, що понад 20% виборців ще не визначились кого підтримати на виборах.

Свою статистичну похибку я оцінюю близько 3%. Так це досить багато але на це є декілька причин. Перша це те що опитування проводив я сам і не мав підтримки, міг втратити певну інформацію і не зазначити її. Друга причина це те, що опитування проводилось майже за місяць до виборів і думка багатьох виборців може змінитися. Тому сюрпризи – цілком можливі.

Все набагато простіше хто ж займе посаду міського голови Черкас. Тут беззаперечний лідер Сергій Одарич – 27.5%. Його найближчий конкурент Анатолій Бондаренко має близько 12% а розпіарений Олександр Радуцький лише 10%. Але понад 30 % виборців не визначились за кого віддадуть свої голоси.

Можна констатувати, що Сергій Одарич хоч і втратив більше 10% від переможного рейтингу майже річної давнини (з 39% до 27%), все одно має сталу підтримку від своїх шанувальників та достатню для лідерства на фоні інших кандидатів.
Юрий Гультяев для Украинского Политика.

25 октября 2015-го года состоятся местные выборы где будут избираться депутаты местных советов и сельских, поселковых, городских голов. В течение последних двух недель я исследовал электоральную мнение жителей Черкасского района и. Черкасс.

Я использовал метод опроса и метод интервью. Опрос проводился по такой системе: 17-ть людей в возрасте от 18-ти до 25-ти, 26-ти человек в возрасте от 25-ти до 60-ти и 17-ти пожилых людей от 60-ти и более.

Этим опросом я определил идеологические ориентиры. Первая категория людей отличилась поддержкой идеологии национализма радикализма и новой популярной идеологии европеизма. Вторая категория людей подавляющее большинство было сторонниками либерализма но прослеживался наклон в сторону левых. И третья категория населения являются сторонниками устойчивого консерватизма и левых идет, хотя время от времени звучали такие слова как: демократия, европейская модель социализма, либерализм.

По соц.опроса лучшие шансы на победу имеет Блок Петра Порошенко «Солидарность» около 15%, Самопомощь -около 14% и тройку замыкает Оппозиционный Блок — 10.5%. Совсем близко находятся Родина — 10.1% и Радикальная партия Ляшко — 9.6%. Также можно констатировать, что 5% барьер точно пересекут и Свобода и Партия свободных демократов. Так чрезвычайной поддержке партии УКРОП и Наш край я так и не встретил и шансов у них на победу почти нет.

Также следует отметить, что более 20% избирателей еще не определились кого поддержать на выборах.

Свою статистическую погрешность я оцениваю около 3%. Так это достаточно много, но на это есть несколько причин. Первая это то, что опрос проводил я сам и не имел поддержки, мог потерять определенную информацию и не отметить ее. Вторая причина это то, что опрос проводился почти за месяц до выборов и мнение многих избирателей может измениться. Поэтому сюрпризы — вполне возможны.

Все гораздо проще кто займет должность городского головы Черкасс. Здесь безоговорочный лидер Сергей Одарич — 27.5%. Его ближайший конкурент Анатолий Бондаренко имеет около 12%, а распиаренный Александр Радуцкий лишь 10%. Но более 30% избирателей не определились за кого отдадут свои голоса.

Можно констатировать, что Сергей Одарич хоть и потерял более 10% от победного рейтинге почти годичной давности (с 39% до 27%), все равно имеет постоянную поддержку от своих поклонников и достаточное для лидерства на фоне других кандидатов.