Коли урветься терпець в українців?Когда лопнет терпение в украинцев?

Оксана Луцик

Коли урветься терпець в українців? Риторичне запитання чи не так??? «Чим далі в ліс, тим більше дров», перефразувавши цю приказку на сьогодення маємо: «Чим ближче до зими, тим більше «сюрпризів»».

З року в рік, в листопаді-грудні відбуваються доленосно-«кумедні» речі, такі як, наприклад, прийняття бюджету на наступний рік, «різке» підвищення соціальних видатків та підготовка до відповідального етапу «якось пережити зиму».

Що ж ми маємо на початок листопада? Як завжди плітки, скандали навколо нашого вищого законодавчого органу в країні, на цей раз ми стали глядачами шоу під назвою «відчуй себе рабом – подивись на мою декларацію і візьми субсидію, ти ж бідний, як церковна миша!»; + 58-мі вибори президента США, обіцянки-цяцянки і переливання бруду із одних опозиціонерів на інших (нагадує дитячу гру «Квач»). Пересічний українець не може збагнути як прожити морози, хуртовини, а надклас біситься із жиру, знаючи одну істину – «народ ніхто, хоч звуть його український».

Я давно задумувалася над таким, у сьогоднішніх реаліях, пафосним словом «Держава». Хто чи що це? По Закону – це ми – громадяни, які передають владу, обираючи кращих із себе на виборах. А в дійсності – це упирі, які перетворюються на них відразу після входження до ВРУ, або є випадки коли до цього моменту вони носили «овечі шкури». Держава як базовий орган повинна гарантувати людям, які проживають у ній безпечне, мирне і заможне життя, в свою чергу громадяни повинні неухильно дотримуватися законів України. Ми всі знаємо ці сталі постулати і у 90 % нехтуємо ними. Навіщо жити по правилам, якщо людина в країні під назвою «Україна» вражається за жебрака-раба, де Закон, КОНСТИТУЦІЯ ніколи не були важелями впливу на владу, тільки поширювалися на підданих – народ.

Це глухий кут з якого немає, або ж поки що немає виходу. Як можна змусити владу жити справедливо, коли ми самі порушники в тому чи іншому роді. Які махінації проводяться у одному слові «СУБСИДІЯ». Хто її отримує? І яким чином? Чи багато чесним шляхом мають пільги на сплату житлово-комунальних платежів? Чи є так звані «лазейки»?

Маневри є завжди. Більшість обирає легкий шлях, тому і живуть як вареники у сметані. Однак, цей легкий шлях, не такий вже і легкий. Адже проста, поважаюча себе людина, навряд його пройде. Легкість – це служіння, це пажі, лизуни чужих задів. Отак здобувається кар’єра, стан у суспільстві. Догоджай всім, матимеш привілеї, ні – до побачення, будеш білою вороною. Не варто пояснювати, як люди обираються свій шлях досягнення успіху, як кажуть «переможців не судять», яка дорога такі і методи досягнення задуманого.

Коли перед Вами зняли завісу, а там напівоголені декларації нардепів? Перше питання яке було? Чому так? Скільки людині потрібно? А чому в мене немає? Чим я гірший і т. д.? А найбільш морально-стійкі не звернули уваги на це, бо розуміють – це мильна бульбашка, окозамилювання дійсності та фундамент майбутніх махінацій, які вже наперед продумані. Як реально може вплинути НАБУ, коли ці паразити-багатійки скрізь. Чи варто довіряти і покладатися на один орган, в якого прямий обов’язок боротися з корупцією? Подумайте над цим.

Я думаю, і усвідомлюю, що нікому не довіряю. А навіщо? Довіришся – обведуть навколо пальця. Красиві слогани, впевнений посил як магін притягують увагу людей. Звичка вірити і бажати мати жайворонка в небі, ніж синицю в руці.

25-річня історія незалежності не дає реактивних змін, які б хотілися, адже самі потроху себе вбиваємо реаліями: серед нас є кращі, але вони не маю доступу до влади, якщо дамо доступ – 99 % СЛУГІВ НАРОДУ, СТАНУТЬ ОБОРОТНЯМИ. І прийде нове розчарування, нова хандра, яка гальмує розвиток.

Ми рвалися в ЄС, ще й досі рвемося! А тепер скажіть мені хто спроможній прожити в теплі зиму, без субсидій, на одну зарплату, і кого є кошти кататися в Європу? То кому ми вибиваємо безвізовий режим? Куди йдуть транші? Допомога на Схід чи доходить до місця призначення??? Куди України як сніжний ком котиться із такою владою і народом?

Інертність, дволикість, цинічність, скупість, байдужість, душевна убогість, жадність переповнює суспільство. Виживають за законами природи хитріші, спритніші і сильніші. Де зникає доброта, безкорисність, довіра? Все це розбивається у пух і прах від жахіть, які нас оточують. Егоїзм і напір йти напролом – оце дійсно ті потрібні характеристики сучасного можновладця, чиновника, місцевого князька, пересічного психопата, який вважає себе пупом Всесвіту.

Куди народу рівнятися до влади? У головам сидить підкорення – повага зі страху бути непотрібним, якого викинуть на вулицю у будь-який момент. До чого ми дожилися? Робота – це суто гроші, про працю для душі й думки немає. З кимось поділитися наболілим, горем – відразу думки розповість іншим, набута замкненість і недовіра, навіть до близьких. Заздрість, що у кого це вийшло краще, звинувачення інших у бідах. Безліч пороків як у собаки бліх, ми маємо у цей важкий час.

Хтось ламає голову як допомогти Батьківщині, рідному району, селу, а хто – не знає яку сумочку чи годинний підібрати до свого наряду. Пріоритети, цінності, шляхи різні, а держава то одна. Хоча так, якщо придивитися не можна сказати. Ми давно поділені, є стереотипи, закони як шоу-бізу, так і людські, політичні закони. Не дай Боже, йти наперекір правилах гри. Всі пофігісти – ставай як вони, компанія п’є – п’єш і ти.

В політичному житті так само. Є дорога – золотий шлях сходження на Олімп і спробуй не продатися на виборах, або не повестися на маніпуляції. Спробуй адекватно оцінити новини, того чи іншого політичного діяча. Згадай минуле тих нікчем, які клянуться тобі і у любові і служіння Україні!!! Важко, ти до цього не звик, пересічний українцю! Зручніше споглядати на це, бути мавпочкою – вау там посипалася сильна критика, а так спецрозсілдування, поговорили – розповіли тобі (обов’язково!) «правду» і ти «ситий», а вони теж ситі, бо відмили на цьому пристойну суму. Ми сваримося на владу і поклоняємося їй, робимо селфі із «зірками», це ж престижно. А живемо на копійки – історично склалося що ж зробиш?!

У студентів стипендію відібрати? «Класна» думка, навіщо тим молодим людям кошти за свою працю, нехай йдуть на роботу, замість того, щоб здобувати знання. Зарплата 3 200 грн. гарна цифра, звучить приємно на слух! Хто думає про наслідки цього «підняття»??? Зросте $, підвищать ціни і 3 тисячі прирівняють до давно любимої тисячі. А скільки податку буде стягуватися із людей від такої суми? Що взагалі буде із гривнею? Ми по вуха у боргах… А надіємося на чудо. Підвищать пенсії на 10 %. Це звичайно «багато». А ДАВАЙТЕ підрахуємо скільки липових учасників війни, так званих чорнобильців, афганістанців, де як не самі учасники, а й родичі отримують пільги і виплати. Скільки куплених довідок? Скільки газу не випалюється, а хтось мерзне, бо неспроможний оплатити.

Та й це не найгірше. На мою думку, досить соромно і бридко, що ми підкоряємося, прогинаємося, боїмося показати зуби, і ці риси передаються з покоління в покоління. Хтось винить у негараздах СРСР і людей того покоління, що типу скільки при владі комуністів, людей старої закалки, а що ж Ви молодь, середнє покоління робите на противагу? Можливо відмежування себе від України й народу, в способі життя й думках, дає Вам сили йти і ставати як вони??? Жити в своєму світі, перейматися тільки своєю сім’єю, а з Україною, як завжди «Ще не вмерла….». 30 % українців не роздумуючи виїхало закордон, покинувши країну із «її» проблемами. Реальність вражає, але це так. Всім хочеться жити в достатку, жити тут і тепер. Хаос в країні, хаос в голові. Псевдощирість проникла скрізь. То ми б’ємо себе в груди і кажемо «Смерть ворогам!», а тоді розвертаємося і пакостимо комусь, беремо хабаря та ін. В кожного своя правда.

А найжахливіше – це АТО. Війна: ставлення і її проводження. Як писав Реймон Арон у «Мир і війна між націями»: – «Війна повинна цілком відповідати політичним намірам, а політика – пристосовуватися до наявних засобів війни». Які наміри у влади? А які у джерела цієї влади? Напрочуд різні. Поряд із відмиванням величезних сум на війні, ще ошукують наших бійців. Як всі знають, кинутий клич, кожному воїну АТО потрібно надати земельну ділянку. Які махінації йдуть по містечках, районах з цього приводу?!Що говорити коли у своїх брудних іграх місцеві депутати, підприємці використовують наших захисників… Люди виснажені війною хочуть якось відійти від жахіття Сходу і спробувати почати все з нового аркуша. Мало що вдається із «люблячою» владою!!!

«Держава, яка опинилася в небезпеці, не завжди має час, щоб удатися до засобів, які ми називаємо мирними» – пише Реймон Арон. А чомусь Україна напрочуд вдається лише мирно проводити свою як оборонну, так і зовнішню політику. Вигода на поверхні. Вигода на смерті, на горі – закривавлені гроші щастя не принесуть. Мізки лише тоді стануть на місце, коли запасне смаженим. На жаль, це так.

Поки що, ми виконавці цього спектаклю, а не режисери. Гасло «В єдності сила!», також вже мало допомагає…

Урветься терпець – коли земля горітиме під ногами, коли буде занадто пізно. Це песимістично-оптимічні припущення, які можуть реалізуватися.

Український Політик

Оксана Луцык

Когда лопнет терпение в украинцев? Риторический вопрос, не так ли??? «Чем дальше в лес, тем больше дров», перефразирую эту поговорку на сегодня имеем: «Чем ближе к зиме, тем больше« сюрпризов »».

Из года в год, в ноябре-декабре происходят доленосно-«смешные» вещи, такие как, например, принятие бюджета на следующий год, «резкое» повышение социальных расходов и подготовка к ответственному этапу «то пережить зиму».

Что же мы имеем на начало ноября? Как всегда сплетни, скандалы вокруг нашего высшего законодательного органа в стране, на этот раз мы стали зрителями шоу под названием «почувствуй себя рабом – посмотри на мою декларацию и возьми субсидию, ты бедный, как церковная мышь»; + 58-е выборы президента США, пустые обещания и переливания грязи с одних оппозиционеров на других (напоминает детскую игру «Квач»). Рядовой Украинец не может понять как прожить морозы, метели, а надкласс бесится с жиру, зная одну истину – «народ никто, хотя зовут его украинский».

Я давно задумывалась над таким, в сегодняшних реалиях, пафосным словом «Государство». Кто или что это? По Закону – это мы – граждане, которые передают власть, выбирая лучших из себя на выборах. А в действительности – это упыри, которые превращаются в них сразу после вхождения в ВРУ, или случаи когда до этого момента они носили «овечьи шкуры». Государство как базовый орган должна гарантировать людям, проживающим в ней безопасное, мирное и богатую жизнь, в свою очередь граждане должны неуклонно соблюдать законы Украины. Мы все знаем эти стали постулаты и у 90% пренебрегаем ими. Зачем жить по правилам, если человек в стране под названием «Украина» поражается за нищего раба, где Закон, Конституция никогда не были рычагами влияния на власть, только распространялись на поддонах – народ.

Это тупик из которого нет, или же пока нет выхода. Как заставить власть жить справедливо, когда мы сами нарушители в том или ином роде. Махинации проводятся в одном слове «СУБСИДИЯ». Кто ее получает? И каким образом? Много честным путем имеют льготы на оплату жилищно-коммунальных платежей? Есть так называемые «лазейки»?

Маневры есть всегда. Большинство выбирает легкий путь, так и живут как вареники в сметане. Однако, этот легкий путь, не такой уж и легкий. Ведь простая, уважающий себя человек, вряд ли его пройдет. Легкость – это служение, это пажи, лизуны чужих задниц. Так приобретается карьера, положение в обществе. Угождай всем, получишь привилегии, нет – до свидания, будешь белой вороной. Не стоит объяснять, как люди избираются свой путь достижения успеха, как говорят «победителей не судят», которая дорога такие и методы достижения задуманного.

Когда перед Вами сняли завесу, а там полуобнаженные декларации нардепов? Первый вопрос который был? Почему так? Сколько человеку нужно? А почему у меня нет? Чем я хуже и т. д.? А наиболее морально-устойчивые не обратили внимания на это, потому что понимают – это мыльный пузырь, очковтирательство действительности и фундамент будущих махинаций, которые уже заранее продуманы. Как реально может повлиять НАБУ, когда эти паразиты-богачка везде. Стоит ли доверять и полагаться на один орган, у которого прямая обязанность бороться с коррупцией? Подумайте над этим.

Я думаю, и понимаю, что никому не доверяю. А зачем? Доверишься – обведут вокруг пальца. Красивые слоганы, уверен посыл как Магина привлекают внимание людей. Привычка верить и желать иметь жаворонка в небе, чем синицу в руке.

25-летняя история независимости не дает реактивных изменений, которые хотилися, ведь сами понемногу себя убиваем реалиями: среди нас есть лучшие, но они не имею доступа к власти, если дадим доступ – 99% слуги народа, становятся оборотнями. И придет новое разочарование, новая хандра, которая тормозит развитие.

Мы рвались в ЕС, до сих пор рвемся! А теперь скажите мне кто состоятельной прожить в тепле зиму, без субсидий, на одну зарплату, и кого есть средства кататься в Европу? Так кому мы выбиваем безвизовый режим? Куда идут транши? Помощь на восток доходит до места назначения??? Куда Украина как снежный ком катится с такой властью и народом?

Инертность, двуличность, циничность, скупость, равнодушие, душевная нищета, жадность переполняет общество. Выживают по законам природы хитрые, ловкие и сильные. Где исчезает доброта, бескорыстность, доверие? Все это разбивается в пух и прах от ужасов, которые нас окружают. Эгоизм и напор идти напролом — это действительно те необходимые параметры современного чиновника, чиновника, местного князька, рядового психопата, который считает себя пупом Вселенной.

Куда народа равняться к власти? В председателям сидит покорения – уважение от страха быть ненужным, которого выкинут на улицу в любой момент. К чему мы дожили? Работа – это сугубо деньги, о труде для души и мысли нет. С кем поделиться наболевшим, горем – сразу мысли расскажет другим, приобретенная замкнутость и недоверие, даже к близким. Зависть, что у кого это получилось лучше, обвинения других в бедах. Множество пороков как у собаки блох, мы в это трудное время.

Кто-то ломает голову как помочь Родине, родному району, селу, а кто – не знает какую сумочку или часовой подобрать к своему наряду. Приоритеты, ценности, пути разные, а государство то одна. Хотя да, если присмотреться нельзя сказать. Мы давно поделены, есть стереотипы, законы как шоу-бизнеса, так и человеческие, политические законы. Не дай Бог, идти наперекор правилам игры. Все пофигисты – становись как они, компания пьет – пьешь и ты.

В политической жизни так же. Есть дорога — золотой путь восхождения на Олимп и попробуй не продаться на выборах, либо не поступить на манипуляции. Попробуй адекватно оценить новости, того или иного политического деятеля. Вспомни прошлое тех ничтожеств, которые клянутся тебе и в любви и служения Украине!!! Трудно, ты к этому не привык, рядовой Украинской! Удобнее созерцать это, быть обезьянкой – вау там посыпалась сильная критика, а так спецрасследование, поговорили – рассказали тебе (обязательно!) «правду» и ты «сытый», а они сыты, так отмыли на этом приличную сумму. Мы ссоримся на власть и поклоняемся ей, делаем селфи со «звездами», это же престижно. А живем на копейки – исторически сложилось что поделаешь?!

У студентов стипендию отобрать? «Классная» мысль, зачем тем молодым людям деньги за свой труд, пусть идут на работу, вместо того, чтобы приобретать знания. Зарплата 3200 гривен хорошая цифра, звучит приятно на слух! Кто думает о последствиях этого «поднятия»??? Возрастет $, повысят цены и 3 000 приравняют к давно любимой тысячи. А сколько налога будет взиматься с людей от такой суммы? Что вообще будет с гривной? Мы по уши в долгах … А надеемся на чудо. Повысят пенсии на 10%. Это конечно «много». А ДАВАЙТЕ подсчитаем сколько липовых участников войны, так называемых чернобыльцев, афганистанцив, где как сами участники, но и родственники получают льготы и выплаты. Сколько купленных справок? Сколько газа не выжигается, а кто-то мерзнет, потому не способен оплатить.

Да и это не самое худшее. По моему мнению, достаточно стыдно и противно, что мы подчиняемся, прогибаемся, боимся показать зубы, и эти черты передаются из поколения в поколение. Кто-то винит в проблемах СССР и людей того поколения, типа сколько у власти коммунистов, людей старой закалки, а что же Вы молодежь, среднее поколение делаете в противовес? Возможно отграничения себя от Украины и народа, в образе жизни и мыслях, дает Вам силы идти и становиться как они??? Жить в своем мире, заниматься только своей семьей, а с Украины, как всегда «Ще не вмерла ….». 30% украинцев не раздумываясь выехали за границу, оставив страну с «ее» проблемами. Реальность впечатляет, но это так. Всем хочется жить в достатке, жить здесь и сейчас. Хаос в стране, хаос в голове. Псевдоискренность проникла везде. Так мы бьем себя в грудь и говорим «Смерть врагам!», а потом разворачиваемся и пакости кому, берем взятки и др. У каждого своя правда.

А самое ужасное – это АТО. Война: отношение и ее проводку. Как писал Арон в «Мир и война между нациями»: – «Война должна полностью соответствовать политическим намерениям, а политика – приспосабливаться к имеющимся средств войны». Намерения у власти? А какие у источника этой власти? Удивительно разные. Наряду с отмыванием огромных сумм на войне, еще обманывают наших бойцов. Как все знают, брошен клич, каждому воину АТО нужно предоставить земельный участок. Махинации идут по городкам, районах по этому поводу?! Что говорить когда в своих грязных играх местные депутаты, предприниматели используют наших защитников … Люди истощены войной хотят как-то отойти от ужаса Востока и попробовать начать все с нового листа. Мало удается с «любящей» властью!!!

«Государство, оказалась в опасности, не всегда есть время, чтобы прибегнуть к средствам, которые мы называем мирными», – пишет Арон. А почему Украина удивительно удается лишь мирно проводить свою как оборонительную, так и внешнюю политику. Выгода на поверхности. Выгода на смерти, на горе — окровавленные деньги счастья не принесут. Мозги только тогда станут на место, когда запахнет жареным. К сожалению, это так.

Пока, мы исполнители этого спектакля, а не режиссеры. Лозунг «В единстве сила», также уже мало помогает …

Лопнет терпение – когда земля будет гореть под ногами, когда будет слишком поздно. Это пессимистично-оптимичние предположения, которые могут реализоваться.

Украинский Политик

Другий фронт або новий формат Українсько-Польських відносинВторой фронт или новый формат украино-польских отношений

Тарас Сафонюк

Зовсім нещодавно ми почули із вуст Реувена Ревліна, президента Ізраїля, про «…особливу жорстокість українських націоналістів, що вбивали євреїв у роки Другої світової війни…». Не зовсім зникли з пам’яті і притензії Румунії щодо української території які в односторонньому порядку намагалася ліквідувати напрацьовану за часів СРСР договірно-правову базу встановленого українсько-румунського державного кордону, а нині залишається бути поширеною практика видачі румунського громадянства на Буковині. Про теротиріальні та культурні притензії Російської Федерації, мабуть, і згадувати не варто. Однак, найболючішим став показ польського фільму «Волинь», прем’єра якого відбулася 7 жовтня цього року. Дана кінострічка відразу стала елементом госторого дискусу та конфронтації двох націй, яка покищо відбувається в одностороньому порядку. Фільм зосередив у собі найдраматичнішу історію українсько-польських відносин, з акцентувавши увагу, знову ж таки, на жорстокості українців, їх не людських вчинках та драматизації, у повній мірі, — Волинської трагедії, яку наші сусіди давно охрестили як геноцид польського народу. В результаті такого коктелю ми отримали підгрунтя до потужнього міжнаціонального конфлікту, ройнування пам’ятків національної культури України та підживлення, загалом, українофобства серед поляків.

Дану ситуацію, що складається навколо України, можна пояснити. Реймон Арон у своїй праці «Мир та війна між націями» стверджує, що політичні утворення, горді своєю незалежністю, прагнучи утвердити свою спроможність ухвалювати великі рішення, є суперниками вже самим тим фактом, що вони самостійні. Таким чином, найголовнішим завданням, що його може ставити перед собою політичне утворення — вижити. В цьому одинаково зацікавлені як правителі, так і їх піддані. Іноді заради виживання потрібний спільний ворог, який обєднає суспільство, іноді, вистачить, показати власну силу перед агресором (загрозую). Однак, на практиці, Україна здійснює самогубство. На відмінно від своїх сусідів, які проводять політику «повзучої окупації» поширюючи власні національних інтереси на територію України, наша держава не те, що нічим не відповідає, але і не сприяє власному захисту від зовнішних «вірусів».

Найбільш дивним і не зрозумілим залишається те, чому офіційна влада не відповідає на міжнародному рівні таким провокативним діям, як показ подібного провокативного фільму. Мінімум, що потрібно зробити — це офіційне зверненння Українського Президента до народу Польщі та вимога вибачення перед Українцями, якщо не за саму кінострічку, тоді за нищення національних пам’ятків культури України на території Польщі та покарання винуватців.

Будучи відвертими і визнаємо, що культурна складова в напрямку захисту національних інтересів України досі не розвивалися, хоча постійний тиск сусідів давно уже вимагав активізувати цей напрямок як один із стратегічно важливих.

Врешті якщо ми і надалі дозволимо подібні дії по відношенню до України залишати без належної уваги, та не відповідати гідно на міжнародній арені, то невдовзі втратимо власну державність. І все ж залишається дивною подібна риторика Польщі в умовах конфлікту України з РФ та проросійськими силами на сході нашої батьківщини. Олег Покальчук говорить: «Відомий українофоб, улюбленець різного роду “кресових” товариств, ксьондз Ісаковіч-Залескій в період, коли було зроблено перший монтаж і виявилось, що на закінчення фільму бракує ще 2,5 млн.злотих, обурювався: «Чому на фільм «Волинь» немає грошей, а про білоруса на Майдані- є?» Дуже можливо, що сцени, на які забракло грошей й які дознімали, могли серйозно вплинути на зміну цілої концепції фільму». Саме фінансування польськими націоналістами призвело до концентрації найжорстокіших сцен у даному фільмі. Врешті, які і стали причиною такого госторого соціального вибуху.

І все ж таки політична верхівка Польщі залишається лояльною до України, загострення відбулося лише на побутовуму рівні. Зважаючи на геополітичне протистояння «США — Росія» та союзні відносини Польщі із американцями не варто розраховувати, що їх вектор зовнішньої політики в Україні різко зміниться. Тим не менш підгрунтя до міжнаціонального конфлікту уже покладено й, напевно, не залишається сумнівів кому дана сиуація нині є найбільш вигідною. На фоні послаблення Європи, brexit, посиленні євроскепцитизму зіткнення Польщі й України між собою стало чудовим розвитком сценарію для РФ.

Отже, Українці отримали нове випрбування яке нам, очевидно, прийдеться вирішувати самостійно. Нинішня влада знову продемонструвала свою нежиттєздатність. Виникає питання: чи потрібна Україні політична еліта, яка не може відстояти честь держави на міжнародній арені? Безумовно, з владою чи без, але українське суспільство повинне реагувати на подібні речі та відстоювати національні інтереси своєї держави й вимагати толерантного відношення до історії та національних героїв України. А полякам, окрім того щоб зберігати псевдо-історичні образи варто пригадати відношення польської шляхти до українців у XVI-XVIII століттях, гноблення та утиски правосланих, української культури, ополячення, окатоличення, 30-ті роки ХХ ст., а саме ройнування православних церков на Хмельниччині та Волині, ганебне відношення та побиття українців, накладання різноманітних штрафів на українських священнослужителів, армію Крайова та багато іншого. І все ж таки нам варто будувати Українсько-Польські відносини із баченням спільного та перспективного майбутнього, і забути про образи минулого, які є проблемою у будівництві рівноправних міжнародних відносин.

Український ПолітикТарас Сафонюк

Зовсім нещодавно ми почули із вуст Реувена Ревліна, президента Ізраїля, про «…особливу жорстокість українських націоналістів, що вбивали євреїв у роки Другої світової війни…». Не зовсім зникли з пам’яті і притензії Румунії щодо української території які в односторонньому порядку намагалася ліквідувати напрацьовану за часів СРСР договірно-правову базу встановленого українсько-румунського державного кордону, а нині залишається бути поширеною практика видачі румунського громадянства на Буковині. Про теротиріальні та культурні притензії Російської Федерації, мабуть, і згадувати не варто. Однак, найболючішим став показ польського фільму «Волинь», прем’єра якого відбулася 7 жовтня цього року. Дана кінострічка відразу стала елементом госторого дискусу та конфронтації двох націй, яка покищо відбувається в одностороньому порядку. Фільм зосередив у собі найдраматичнішу історію українсько-польських відносин, з акцентувавши увагу, знову ж таки, на жорстокості українців, їх не людських вчинках та драматизації, у повній мірі, — Волинської трагедії, яку наші сусіди давно охрестили як геноцид польського народу. В результаті такого коктелю ми отримали підгрунтя до потужнього міжнаціонального конфлікту, ройнування пам’ятків національної культури України та підживлення, загалом, українофобства серед поляків.

Дану ситуацію, що складається навколо України, можна пояснити. Реймон Арон у своїй праці «Мир та війна між націями» стверджує, що політичні утворення, горді своєю незалежністю, прагнучи утвердити свою спроможність ухвалювати великі рішення, є суперниками вже самим тим фактом, що вони самостійні. Таким чином, найголовнішим завданням, що його може ставити перед собою політичне утворення — вижити. В цьому одинаково зацікавлені як правителі, так і їх піддані. Іноді заради виживання потрібний спільний ворог, який обєднає суспільство, іноді, вистачить, показати власну силу перед агресором (загрозую). Однак, на практиці, Україна здійснює самогубство. На відмінно від своїх сусідів, які проводять політику «повзучої окупації» поширюючи власні національних інтереси на територію України, наша держава не те, що нічим не відповідає, але і не сприяє власному захисту від зовнішних «вірусів».

Найбільш дивним і не зрозумілим залишається те, чому офіційна влада не відповідає на міжнародному рівні таким провокативним діям, як показ подібного провокативного фільму. Мінімум, що потрібно зробити — це офіційне зверненння Українського Президента до народу Польщі та вимога вибачення перед Українцями, якщо не за саму кінострічку, тоді за нищення національних пам’ятків культури України на території Польщі та покарання винуватців.

Будучи відвертими і визнаємо, що культурна складова в напрямку захисту національних інтересів України досі не розвивалися, хоча постійний тиск сусідів давно уже вимагав активізувати цей напрямок як один із стратегічно важливих.

Врешті якщо ми і надалі дозволимо подібні дії по відношенню до України залишати без належної уваги, та не відповідати гідно на міжнародній арені, то невдовзі втратимо власну державність. І все ж залишається дивною подібна риторика Польщі в умовах конфлікту України з РФ та проросійськими силами на сході нашої батьківщини. Олег Покальчук говорить: «Відомий українофоб, улюбленець різного роду “кресових” товариств, ксьондз Ісаковіч-Залескій в період, коли було зроблено перший монтаж і виявилось, що на закінчення фільму бракує ще 2,5 млн.злотих, обурювався: «Чому на фільм «Волинь» немає грошей, а про білоруса на Майдані- є?» Дуже можливо, що сцени, на які забракло грошей й які дознімали, могли серйозно вплинути на зміну цілої концепції фільму». Саме фінансування польськими націоналістами призвело до концентрації найжорстокіших сцен у даному фільмі. Врешті, які і стали причиною такого госторого соціального вибуху.

І все ж таки політична верхівка Польщі залишається лояльною до України, загострення відбулося лише на побутовуму рівні. Зважаючи на геополітичне протистояння «США — Росія» та союзні відносини Польщі із американцями не варто розраховувати, що їх вектор зовнішньої політики в Україні різко зміниться. Тим не менш підгрунтя до міжнаціонального конфлікту уже покладено й, напевно, не залишається сумнівів кому дана сиуація нині є найбільш вигідною. На фоні послаблення Європи, brexit, посиленні євроскепцитизму зіткнення Польщі й України між собою стало чудовим розвитком сценарію для РФ.

Отже, Українці отримали нове випрбування яке нам, очевидно, прийдеться вирішувати самостійно. Нинішня влада знову продемонструвала свою нежиттєздатність. Виникає питання: чи потрібна Україні політична еліта, яка не може відстояти честь держави на міжнародній арені? Безумовно, з владою чи без, але українське суспільство повинне реагувати на подібні речі та відстоювати національні інтереси своєї держави й вимагати толерантного відношення до історії та національних героїв України. А полякам, окрім того щоб зберігати псевдо-історичні образи варто пригадати відношення польської шляхти до українців у XVI-XVIII століттях, гноблення та утиски правосланих, української культури, ополячення, окатоличення, 30-ті роки ХХ ст., а саме ройнування православних церков на Хмельниччині та Волині, ганебне відношення та побиття українців, накладання різноманітних штрафів на українських священнослужителів, армію Крайова та багато іншого. І все ж таки нам варто будувати Українсько-Польські відносини із баченням спільного та перспективного майбутнього, і забути про образи минулого, які є проблемою у будівництві рівноправних міжнародних відносин.

Український Політик

Як захід відноситься до Українців: ми войовнича нація чи ні?Как Запад относится к украинцам: мы воинственная нация или нет?

Тарас Сафонюк

Українська нація не раз стикалися із тяжкими випробуваннями, що ставали перешкодою на шляху будівництва власної державності. Масштабні міграційні процеси зі сходу на терена нашої батьківщини, агресія сусідів, імперіалістичний вплив окупантів на розвиток культури та самоіндефікацію, внутрішні розбіжності та непорозуміння не раз ставали перепоную державотворення. Як виявилось, сумні тенденції по відношенню до нашої держави залишаються актуальними і в ХХІ ст. Сучасні реалії, наголошують про необхідність рішучих дій відносно вирішення тих цивілізаційних викликів з якими зіткнулася Україна сьогодні. Адже другого шансу, зважаючи на глобалізацію світу та розвиток і вплив інформаційних технологій, українці просто не отримають.

Питання полягає в тому, чи достатньо ми войовнича нація, щоб зуміти подолати ті проблеми із якими зіткнулися. Особливо в умовах військової агресії та протистоянні з шовіністичним дітищем імперіалізму — Російською Федерацією. Та як ставиться до нас «Захід», що служить поки головним нашим союзником у даному протистоянні. Хто ми для них? Інструмент боротьби чи буферна зона?

Безумовно, щоб дати відповідь на це питання нам потрібно зануритися в історію. Однак, першим чином слід визначити, що ми розуміємо під поняття «войовничі»? Розтлумачити даний термін можна по різному. В першому випадку це ті, що прагнуть та схильні воювати, в другому, які ведуть непримирену боротьбу за для свого захисту та виживання. У випадку з українцями тяжко пригадати коли ми виступали агресорами по відношеню до інших народів, та вели загарбницьку політику. Однак, ми можемо навести безліч прикладів, коли наші діди та прадіди ставали на захист власної землі та повставали проти гноблення. Розпочати слід із козацьких повстань, а закінчити Небесною сотнею та героями, що нині протистоять РФ на сході нашої батьківщини. В цьому плані Українці дійсно войовничі.

Але, у своїй праці «Мир і війна» відомий французький дослідник Реймон Арон зазначає, що противник не є переможеним, поки сам не визнає своєї поразки. Сюдячи цій логіці, та звертаючись до історії, ми побачемо не дуже приємну для нас картину. Адже розірвана в різний час між сусідніми загарбниками Україна, фактично, признавала владу окупантів, а отже і власну поразку. І все ж, на противагу Арону, не слід забувати про постійні повстанські рухи, що з періодичністю вибухали у різних куточках нашої землі: повстання І. Мазепи, коліївщина, загони Олекси Довбуша, активна культурно просвітницька діяльність в ХІХ ст., революційні рухи на початку ХХ ст, загони Махна, відчайдушне протистояння під Крутами, зимовий похід, боротьба УПА в роки Другої світової війни, дисиденти, Генсільська спілка та інші хто протистояв загарбникам-окупантам в різні часи на різних фронтах боротьби. Ці моменти української історії свідчать про войовничий характер українців і підкреслюють їх готовність боротись з ворогом у найскрутніші моменти.

Розібратися у даній дилемі допоможе ряд представників Європейською культури, які в різний час коментували своє ставлення до українців. Що врешті решт розкриє те, яким чином захід відноситься до українців та яку роль вони нам відводять на світовій арені.

Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: «Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними…».

Ю.Юст, данський посол, дивувався, що «…не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною».

Вебер писав спогади про події в Україні і Московії: «Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, «жила довго добром і молоком». Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом».

Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду розповідає: «Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності…козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу».

Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії говорить: «Жителі України хочуть бути вільним народом, не під’яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права…» Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: «Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська».

Я гадаю даних цитат більше ніж достатньо аби зрозуміти відношення Європейців на рахунок української войовничості. Однак, будемо об’єктивними і зазначемо, що майже всі вони відносяться до часів козацької слави, а після не давніх подій, а саме анексії Криму, багато хто із західних експертів та відомих дослідників критично поставився до войовничого темпераменту українців. Наприклад, як прокоментував події, що нині відбуваються в Україні Збігнев Бжезинський: «Якщо вони (українці) не стануть опиратися, як вони не стали чинити опір в Криму, то, звичайно, міжнародне співтовариство не буде виявляти надмірне завзяття і підтримувати, по суті українців, які визнали поразку.

Таким чином, тенденція погіршується, але в такій ситуації в першу чергу винна влада і аж ніяк не український народ. По суті саме потужні добровольчий та волонтерський рухи врятували від подальшої окупації нашої держави на сході. Професор Квінсі Райт говорить, що одні суспільства воюють лише для того, щоб захистити себе. І сюди дійсно, не можна не віднести нинішню молоду регенерацію українців, які стали на захист своєї, Богом їм даній, землі.

Отже, українці дійсно войовнича нація, проте не агресивна. Ми готові стати на захист рідного гнізда і боротись з ворогом, ми готові безкорислово допомагати та виручати один одного в часи скрути і ми готові відстоювати свої права та свободу. На привеликий жаль, нині ми боримось на двох фронтах — внутрішньому та зовнішньому. Перший полягає у протистоянні із кланово-олігархічною системою, яка змушує країну до атрофації і паразитує на ній, другий фронт — агресія Росії та конфлікт на Донбасі. Не давні поразки, та когнітивний десонанс, який панує у суспільстві по відношенню до вирішень тих чи інших проблем, б’є по нашій репутації і виставляє не в самому позитивному світлі перед Західним союзником. Але за останній час, ми мали й чи мало перемог, що врешті решт піднімає наш авторитет, головна з яких це — Революція гідності, що підтверджує готовність української нації воювати заради свободи , власного блага та наступні покоління. Влучно підкреслити ситуацію в якій опинилася наша держава можна наступними словами:

Не так страшні вовки кремлівські
І не така страшна війна.
Страшніші — гниди УКРАЇНСЬКІ
В чиїх руках є булава.

Головним чином нам потрібно усвідомити, що абсолютно не важливо як до нас відноситься захід, важливим є те, щоб ми розуміли заради чого та кого нам варто боротися. Лише тоді отримаємо шанс на перемогу і побудуємо те майбутнє яким пишатимуться наші нащадки.

Український ПолітикТарас Сафонюк

Українська нація не раз стикалися із тяжкими випробуваннями, що ставали перешкодою на шляху будівництва власної державності. Масштабні міграційні процеси зі сходу на терена нашої батьківщини, агресія сусідів, імперіалістичний вплив окупантів на розвиток культури та самоіндефікацію, внутрішні розбіжності та непорозуміння не раз ставали перепоную державотворення. Як виявилось, сумні тенденції по відношенню до нашої держави залишаються актуальними і в ХХІ ст. Сучасні реалії, наголошують про необхідність рішучих дій відносно вирішення тих цивілізаційних викликів з якими зіткнулася Україна сьогодні. Адже другого шансу, зважаючи на глобалізацію світу та розвиток і вплив інформаційних технологій, українці просто не отримають.

Питання полягає в тому, чи достатньо ми войовнича нація, щоб зуміти подолати ті проблеми із якими зіткнулися. Особливо в умовах військової агресії та протистоянні з шовіністичним дітищем імперіалізму — Російською Федерацією. Та як ставиться до нас «Захід», що служить поки головним нашим союзником у даному протистоянні. Хто ми для них? Інструмент боротьби чи буферна зона?

Безумовно, щоб дати відповідь на це питання нам потрібно зануритися в історію. Однак, першим чином слід визначити, що ми розуміємо під поняття «войовничі»? Розтлумачити даний термін можна по різному. В першому випадку це ті, що прагнуть та схильні воювати, в другому, які ведуть непримирену боротьбу за для свого захисту та виживання. У випадку з українцями тяжко пригадати коли ми виступали агресорами по відношеню до інших народів, та вели загарбницьку політику. Однак, ми можемо навести безліч прикладів, коли наші діди та прадіди ставали на захист власної землі та повставали проти гноблення. Розпочати слід із козацьких повстань, а закінчити Небесною сотнею та героями, що нині протистоять РФ на сході нашої батьківщини. В цьому плані Українці дійсно войовничі.

Але, у своїй праці «Мир і війна» відомий французький дослідник Реймон Арон зазначає, що противник не є переможеним, поки сам не визнає своєї поразки. Сюдячи цій логіці, та звертаючись до історії, ми побачемо не дуже приємну для нас картину. Адже розірвана в різний час між сусідніми загарбниками Україна, фактично, признавала владу окупантів, а отже і власну поразку. І все ж, на противагу Арону, не слід забувати про постійні повстанські рухи, що з періодичністю вибухали у різних куточках нашої землі: повстання І. Мазепи, коліївщина, загони Олекси Довбуша, активна культурно просвітницька діяльність в ХІХ ст., революційні рухи на початку ХХ ст, загони Махна, відчайдушне протистояння під Крутами, зимовий похід, боротьба УПА в роки Другої світової війни, дисиденти, Генсільська спілка та інші хто протистояв загарбникам-окупантам в різні часи на різних фронтах боротьби. Ці моменти української історії свідчать про войовничий характер українців і підкреслюють їх готовність боротись з ворогом у найскрутніші моменти.

Розібратися у даній дилемі допоможе ряд представників Європейською культури, які в різний час коментували своє ставлення до українців. Що врешті решт розкриє те, яким чином захід відноситься до українців та яку роль вони нам відводять на світовій арені.

Жан Валюза французький дипломат, написав звіт про свої зустрічі з І.Мазепою: «Гетьмана І.Мазепу дуже шанують у Козацькій країні, де народ вільнолюбивий і гордий і не любить, щоб хто небуть панував над ними…».

Ю.Юст, данський посол, дивувався, що «…не лише українська шляхта, митрополит, а й ченці Києво-Печерської лаври мали високу освіту та культуру, європейську поведінку і розмовляли бездоганною латиною».

Вебер писав спогади про події в Україні і Московії: «Дорошенко досяг того, що Україна була звільнена від усяких громадських тягарів, користувалась магдебурським правом, «жила довго добром і молоком». Козаки мали тільки одну повинність – доставляти цареві 60 000 кінноти, що мало тоді велике значення для царя, бо козаки вважались тоді найкращим військом».

Де Монті, французський посол в Варшаві, в листі до свого уряду розповідає: «Ми знаємо гетьмана Пилипа Орлика як людину дуже ворожу до московитів, розумну, відважну, шляхетну і дуже поважану в Україні. Московський цар відібрав від України всі старі вольності…козаки енергійно шукають нагоди, щоб повстати проти гнобителів-москвинів і повернути свою втрачену свободу».

Максиміліан Еммануїл, принц, учасник походу Карла ХІІ, свідок Полтавської трагедії говорить: «Жителі України хочуть бути вільним народом, не під’яремним ні Польщі, ні Москві, тому вони завжди борються за свої привілеї та права…» Клавдій Рондо, англійський дипломат у Петербурзі, у своєму звіті лорду Гарринґтону писав: «Під час московсько-турецької війни українська козацька сила була першорядним фактором та опорою цілого московського війська».

Я гадаю даних цитат більше ніж достатньо аби зрозуміти відношення Європейців на рахунок української войовничості. Однак, будемо об’єктивними і зазначемо, що майже всі вони відносяться до часів козацької слави, а після не давніх подій, а саме анексії Криму, багато хто із західних експертів та відомих дослідників критично поставився до войовничого темпераменту українців. Наприклад, як прокоментував події, що нині відбуваються в Україні Збігнев Бжезинський: «Якщо вони (українці) не стануть опиратися, як вони не стали чинити опір в Криму, то, звичайно, міжнародне співтовариство не буде виявляти надмірне завзяття і підтримувати, по суті українців, які визнали поразку.

Таким чином, тенденція погіршується, але в такій ситуації в першу чергу винна влада і аж ніяк не український народ. По суті саме потужні добровольчий та волонтерський рухи врятували від подальшої окупації нашої держави на сході. Професор Квінсі Райт говорить, що одні суспільства воюють лише для того, щоб захистити себе. І сюди дійсно, не можна не віднести нинішню молоду регенерацію українців, які стали на захист своєї, Богом їм даній, землі.

Отже, українці дійсно войовнича нація, проте не агресивна. Ми готові стати на захист рідного гнізда і боротись з ворогом, ми готові безкорислово допомагати та виручати один одного в часи скрути і ми готові відстоювати свої права та свободу. На привеликий жаль, нині ми боримось на двох фронтах — внутрішньому та зовнішньому. Перший полягає у протистоянні із кланово-олігархічною системою, яка змушує країну до атрофації і паразитує на ній, другий фронт — агресія Росії та конфлікт на Донбасі. Не давні поразки, та когнітивний десонанс, який панує у суспільстві по відношенню до вирішень тих чи інших проблем, б’є по нашій репутації і виставляє не в самому позитивному світлі перед Західним союзником. Але за останній час, ми мали й чи мало перемог, що врешті решт піднімає наш авторитет, головна з яких це — Революція гідності, що підтверджує готовність української нації воювати заради свободи , власного блага та наступні покоління. Влучно підкреслити ситуацію в якій опинилася наша держава можна наступними словами:

Не так страшні вовки кремлівські
І не така страшна війна.
Страшніші — гниди УКРАЇНСЬКІ
В чиїх руках є булава.

Головним чином нам потрібно усвідомити, що абсолютно не важливо як до нас відноситься захід, важливим є те, щоб ми розуміли заради чого та кого нам варто боротися. Лише тоді отримаємо шанс на перемогу і побудуємо те майбутнє яким пишатимуться наші нащадки.

Український Політик

Яку Конституцію повинні мати українці?Какую Конституцию должны иметь украинцы?

Максим Левченко

Питання Конституції в Україні завжди викликає чи не найбільше запитань в процесі державотворення, адже кожна політична верхівка, що циклічно змінюється в нашій державі кожні п’ять років переписує і підлаштовує її під себе. В головний документ нашої держави постійно вносяться різноманітні правки і уточнення, які, на жаль, не завжди вигідні простим українцям. Тож якою має бути наша Конституція, аби відповідати запитам сучасного українця?

Історія української Конституції налічує декілька століть. Біля її витоків стоять такі відомі пам’ятки правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької держави Хмельницького (зокрема, «Березневі статті») тощо. Чого тільки вартує так звана «Конституція Пилипа Орлика», яка була першою в світі, і такою, що сприяла творенню України в етнографічних межах козацької держави, з чітким поділом гілок влади і навіть врахуванням захисту соціально незахищених верств населення тогочасних українців.

Пройшовши далі важливі етапи своєї еволюції, починаючи від того ж «Основного закону самостійної України» Міхновського, українських Конституцій УНР-ЗУНР (1917-1923 рр.) та Конституційних актів Карпатської України, головний документ нашої держави поступово дійшов до періоду нашої незалежності, і нарешті постав перед нами у вигляді нової Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. І тому з гордістю можна сказати, що конституційний процес в Україні став невід’ємною частиною історії українського державотворення, а історія українських конституцій увібрала в себе весь трагізм багатовікової боротьби українського народу за свою національну державність.

Відомий французький автор Реймон Арон, споріднено до важкості давніх мислителів, в своїй праці «Мир і війна між націями» теж задається питанням, яка конституція підходить тому чи іншому народові? Спонукала його до цих роздумів думка про те, що на це питання до нього не могли дати відповідь ні філософи і політологи, ні математики з фізиками. Вивчивши суть питання, дослідник авторитетно заявив, що за абстрактним підходом, здатність функціонування Конституції визначається двома способами. Перший – за допомогою формального, абстрактного аналізу, який можна порівняти з аналізом вільного ринку або «планування з вільним ринком продуктів харчування». Другий – з допомогою експериментального шляху – відповівши на питання, які саме конституції дійсно діяли? І хоч найчастіше в світовій практиці, на конкурентних засадах використовувались обидва методи, все ж вони так і не дали певних наслідків. Певно це тому, що перелік різних методів, від яких залежить дія конституції, ніколи не був вичерпним. Досліджень і справді було небагато, їх важко було тлумачити, і кожен випадок виявляв особливості, які і досі ставлять під питання дієвість «уроків історії». Якщо навіть такі уроки і можливі (а в українському випадку їх просто не злічити), то в світі знайдуться конституції, з яких можна навести винятки для виправдання їх переваг, в засадах яких нерідко лежить повний егоїзм (в нашому випадку — політичний, коли на перше місце стає партійний чи особистий інтерес).

На мою думку, українська Конституція на сьогодні дуже далека від ідеалу. Їй бракує елементарних положень, які були б не гаслом чи закликом, а нормою, яку можна застосувати на практиці.

У мене, як повноправного громадянина нашої держави є проста але чітка позиція, якою має бути омріяна мною Конституція:

По-перше, вона має повністю забезпечувати свободи людини (в тому числі і право на свободу слова, аби надалі не виникало ситуацій, коли студента який задав незручне питання президенту наступного дня виключають з університету). Наша Конституція має відкрито протидіяти свавіллю, яке щоденно на кожному кроці відбувається в Україні. Кілька днів тому двоє поліцейських в Одесі на залізничному вокзалі зупинили дівчину начебто перевірити документи. Далі їй наказали пройти з ними. У невідомому їй приміщенні наказали роздягтись і зґвалтували. Далі їй пригрозили, що якщо вона комусь поскаржиться або спробує написати заяву в поліцію, то позбудеться життя – це самий кричущий випадок свавілля державних правоохоронців за останній тиждень. А скільки всього відбувається загалом кожного року? Мажори і держчиновники (найчастіше, в нетверезому стані) збивають людей, або вбивають їх і в більшості випадків лишаються безкарними. Такого в ідеалі не повинно бути в Україні, бо закон один для всіх, а наша Конституція та інші нормативно-правові акти мають протидіяти свавіллю і виконуватись у кожному конкретному випадку. В Україні нарешті має запрацювати принцип рівності держави і людини перед законом і судом, для кожного без виключення.

По друге, кожен громадянин може в прописаному Конституцією порядку протидіяти поведінці держави, що виходить за межі її повноважень. Порушуються твої права? Країна не виконує перед тобою свої безпосередні зобов’язання, чи не виплачує належних соціальних виплат? Свіжі і неодиничні прецеденти, коли для того, аби боєць що відслужив в зоні АТО для отримання статусу «учасник бойових дій» має ще якийсь час відбути службу у військовій частині. При цьому наша держава не дивиться, в якому стані морального і фізичного здоров’я він повернувся додому. В мого друга була подібна ситуація, коли його з десятком осколків по всьому тілу прямо з реабілітації забрали дослужувати термін в частину, де він і помер. Його вбила не лише участь в неоголошеній війні, полон в якому він був півроку, його вбила байдужість до нього української держави. В оновленій Україні кожен громадянин повинен отримати своє законне право апелювати до держави, і бути беззаперечно правим у якості вини останньої. Потрібно закласти основи, за якими кожен зможе боротись з державними промахами, і не бути зазделегідь неправим.

По-третє, в основу нової Конституції мають бути покладені системи ціннісних категорій, що вже давно розроблені під егідою ООН та інших міжнародних інституцій. Головними функціями держави мають стати абсолютно нові пріоритети: створення освітньої системи виявлення і розвитку талантів людини; збільшення тривалості життя; покращення екологічних умов життя людини; розвиток соціального капіталу держави; підтримання балансу розвитку громад; планування розвитку економіки та інтеграція в глобальну торгову систему; стандартизація життєдіяльності по ключових сферах – санітарна, пожежна, екологічна; постійне підвищення соціальних стандартів та купівельної спроможності українців; рішучий вплив щодо повного виконання законів усіма громадянами без винятку; гармонізація інтересів людини, громади та державної служби; формування ідеології держави на основі загальнолюдських цінностей через розвиток філософії, культури, освіти і засобів масових інформацій.

Безперечно, цей список можна продовжувати до нескінченності, адже я переконаний що кожному українцю є що сказати і побажати законотворцям з цього приводу. Але час підсумовувати, і тому скажу, що я хочу, аби Конституцією України нарешті перестали користуватись конкретні політики, які приходять до влади задля того, аби змінювати її під себе, і тим самим віддаляють її від тої «Конституції української мрії» яка б задовольняла наші національні інтереси і сприяла б вільному і безтурботному життю кожного українця. Я вірю, що ті потрібні зміни, які наразі лежать в паперовому вигляді в стінах парламентських комітетів і шухлядах нової генерації молодих експертів та політиків, рано чи пізно будуть прийняті і втілені в життя, а українські громадяни назавжди забудуть про те, що нашій Конституції чогось бракує. Головна вимога кожного думаючого українця – аби конституційна реформа була якісною і дієвою, відповідала викликам сьогодення. Наша кінцева мета – аби Основний Закон нашої держави як нормативна основа національної правової системи своїми приписами на ділі забезпечував, найперше, стабільність та непорушність основ конституційного ладу та демократичного устрою держави, а з іншого – її невпинний прогресивний розвиток і модернізацію. Я мрію, аби мої діти і онуки гордились тим, що є громадянами гідної європейської держави, і з великою повагою повсякчас керувалися головним документом своєї Батьківщини.

Український ПолітикМаксим Левченко

Питання Конституції в Україні завжди викликає чи не найбільше запитань в процесі державотворення, адже кожна політична верхівка, що циклічно змінюється в нашій державі кожні п’ять років переписує і підлаштовує її під себе. В головний документ нашої держави постійно вносяться різноманітні правки і уточнення, які, на жаль, не завжди вигідні простим українцям. Тож якою має бути наша Конституція, аби відповідати запитам сучасного українця?

Історія української Конституції налічує декілька століть. Біля її витоків стоять такі відомі пам’ятки правової культури, як «Руська Правда», «Литовські статути», акти періоду козацької держави Хмельницького (зокрема, «Березневі статті») тощо. Чого тільки вартує так звана «Конституція Пилипа Орлика», яка була першою в світі, і такою, що сприяла творенню України в етнографічних межах козацької держави, з чітким поділом гілок влади і навіть врахуванням захисту соціально незахищених верств населення тогочасних українців.

Пройшовши далі важливі етапи своєї еволюції, починаючи від того ж «Основного закону самостійної України» Міхновського, українських Конституцій УНР-ЗУНР (1917-1923 рр.) та Конституційних актів Карпатської України, головний документ нашої держави поступово дійшов до періоду нашої незалежності, і нарешті постав перед нами у вигляді нової Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. І тому з гордістю можна сказати, що конституційний процес в Україні став невід’ємною частиною історії українського державотворення, а історія українських конституцій увібрала в себе весь трагізм багатовікової боротьби українського народу за свою національну державність.

Відомий французький автор Реймон Арон, споріднено до важкості давніх мислителів, в своїй праці «Мир і війна між націями» теж задається питанням, яка конституція підходить тому чи іншому народові? Спонукала його до цих роздумів думка про те, що на це питання до нього не могли дати відповідь ні філософи і політологи, ні математики з фізиками. Вивчивши суть питання, дослідник авторитетно заявив, що за абстрактним підходом, здатність функціонування Конституції визначається двома способами. Перший – за допомогою формального, абстрактного аналізу, який можна порівняти з аналізом вільного ринку або «планування з вільним ринком продуктів харчування». Другий – з допомогою експериментального шляху – відповівши на питання, які саме конституції дійсно діяли? І хоч найчастіше в світовій практиці, на конкурентних засадах використовувались обидва методи, все ж вони так і не дали певних наслідків. Певно це тому, що перелік різних методів, від яких залежить дія конституції, ніколи не був вичерпним. Досліджень і справді було небагато, їх важко було тлумачити, і кожен випадок виявляв особливості, які і досі ставлять під питання дієвість «уроків історії». Якщо навіть такі уроки і можливі (а в українському випадку їх просто не злічити), то в світі знайдуться конституції, з яких можна навести винятки для виправдання їх переваг, в засадах яких нерідко лежить повний егоїзм (в нашому випадку — політичний, коли на перше місце стає партійний чи особистий інтерес).

На мою думку, українська Конституція на сьогодні дуже далека від ідеалу. Їй бракує елементарних положень, які були б не гаслом чи закликом, а нормою, яку можна застосувати на практиці.

У мене, як повноправного громадянина нашої держави є проста але чітка позиція, якою має бути омріяна мною Конституція:

По-перше, вона має повністю забезпечувати свободи людини (в тому числі і право на свободу слова, аби надалі не виникало ситуацій, коли студента який задав незручне питання президенту наступного дня виключають з університету). Наша Конституція має відкрито протидіяти свавіллю, яке щоденно на кожному кроці відбувається в Україні. Кілька днів тому двоє поліцейських в Одесі на залізничному вокзалі зупинили дівчину начебто перевірити документи. Далі їй наказали пройти з ними. У невідомому їй приміщенні наказали роздягтись і зґвалтували. Далі їй пригрозили, що якщо вона комусь поскаржиться або спробує написати заяву в поліцію, то позбудеться життя – це самий кричущий випадок свавілля державних правоохоронців за останній тиждень. А скільки всього відбувається загалом кожного року? Мажори і держчиновники (найчастіше, в нетверезому стані) збивають людей, або вбивають їх і в більшості випадків лишаються безкарними. Такого в ідеалі не повинно бути в Україні, бо закон один для всіх, а наша Конституція та інші нормативно-правові акти мають протидіяти свавіллю і виконуватись у кожному конкретному випадку. В Україні нарешті має запрацювати принцип рівності держави і людини перед законом і судом, для кожного без виключення.

По друге, кожен громадянин може в прописаному Конституцією порядку протидіяти поведінці держави, що виходить за межі її повноважень. Порушуються твої права? Країна не виконує перед тобою свої безпосередні зобов’язання, чи не виплачує належних соціальних виплат? Свіжі і неодиничні прецеденти, коли для того, аби боєць що відслужив в зоні АТО для отримання статусу «учасник бойових дій» має ще якийсь час відбути службу у військовій частині. При цьому наша держава не дивиться, в якому стані морального і фізичного здоров’я він повернувся додому. В мого друга була подібна ситуація, коли його з десятком осколків по всьому тілу прямо з реабілітації забрали дослужувати термін в частину, де він і помер. Його вбила не лише участь в неоголошеній війні, полон в якому він був півроку, його вбила байдужість до нього української держави. В оновленій Україні кожен громадянин повинен отримати своє законне право апелювати до держави, і бути беззаперечно правим у якості вини останньої. Потрібно закласти основи, за якими кожен зможе боротись з державними промахами, і не бути зазделегідь неправим.

По-третє, в основу нової Конституції мають бути покладені системи ціннісних категорій, що вже давно розроблені під егідою ООН та інших міжнародних інституцій. Головними функціями держави мають стати абсолютно нові пріоритети: створення освітньої системи виявлення і розвитку талантів людини; збільшення тривалості життя; покращення екологічних умов життя людини; розвиток соціального капіталу держави; підтримання балансу розвитку громад; планування розвитку економіки та інтеграція в глобальну торгову систему; стандартизація життєдіяльності по ключових сферах – санітарна, пожежна, екологічна; постійне підвищення соціальних стандартів та купівельної спроможності українців; рішучий вплив щодо повного виконання законів усіма громадянами без винятку; гармонізація інтересів людини, громади та державної служби; формування ідеології держави на основі загальнолюдських цінностей через розвиток філософії, культури, освіти і засобів масових інформацій.

Безперечно, цей список можна продовжувати до нескінченності, адже я переконаний що кожному українцю є що сказати і побажати законотворцям з цього приводу. Але час підсумовувати, і тому скажу, що я хочу, аби Конституцією України нарешті перестали користуватись конкретні політики, які приходять до влади задля того, аби змінювати її під себе, і тим самим віддаляють її від тої «Конституції української мрії» яка б задовольняла наші національні інтереси і сприяла б вільному і безтурботному життю кожного українця. Я вірю, що ті потрібні зміни, які наразі лежать в паперовому вигляді в стінах парламентських комітетів і шухлядах нової генерації молодих експертів та політиків, рано чи пізно будуть прийняті і втілені в життя, а українські громадяни назавжди забудуть про те, що нашій Конституції чогось бракує. Головна вимога кожного думаючого українця – аби конституційна реформа була якісною і дієвою, відповідала викликам сьогодення. Наша кінцева мета – аби Основний Закон нашої держави як нормативна основа національної правової системи своїми приписами на ділі забезпечував, найперше, стабільність та непорушність основ конституційного ладу та демократичного устрою держави, а з іншого – її невпинний прогресивний розвиток і модернізацію. Я мрію, аби мої діти і онуки гордились тим, що є громадянами гідної європейської держави, і з великою повагою повсякчас керувалися головним документом своєї Батьківщини.

Український Політик

«Не зволікай – дій» – гасло, яке об’єднає українців!«Не медли – действуй» – лозунг, который объединит украинцев!

Оксана Луцик

Зараз, як ніколи, українці повинні вибудувати єдину національну ідею, яка в свою чергу зрушить цей совковий потяг (закостенілу гнилу систему врядування) із місця та згодом зруйнує. Як показує досвід цивілізованих, самодостатніх держав, головний кістяк успішних змін – опора на народ, який моноліт у своїх діях. Пропоную Вашій увазі моє уявлення національної ідеї.

Як правило об’єднуючий салоган має складатися із нескладного гасла, яке буде зрозуміле кожному і тим самим хоча б змусить задуматися як над своїм життям, в ідеалі – майбутнім Батьківщини. «Не зволікай – дій» – це заклик у свідомість кожного. Чому я сформулювала саме так? Тому, що мені він імпонує по духу і духу справжнього українця – активного, ініціативного громадянина.

Щоб визначити базові постулати національної ідеї, необхідно визначити видимі та латентні недоліки і шляхи їх вирішення, а потім вже підсумувати позитивні зрушення.

Пороки, які руйнують з середини Україну:

1. Всепоглинаюча корупція. Несе величезний відбиток на зрощення між собою 3-х гілок влади, механізм розподілу повноважень, ефективної роботи працюючих і керівників, навчання учнів та студентів й безпосередньо міжособистісних відносин громадян. Куди не глянеш скрізь задіяні відкати та «символічні подяки».

2. Із корупційних відносин цементуються зв’язки – комувство (тотожній політологічний термін – непотизм). Без, так званої «криші» (покровителі), не можуть обходитися не те, що у вищих солідних кабінетах, а навіть у садочках (настала тенденція, що благополуччя і відмінність навчання дитини залежить від ПРАВИЛЬНОГО ВИБОРУ вихователя, а далі класного керівника, куратора). Трапляється й таке, що покровителі переходять у спадок, головне вчасно закласти необхідні ресурси і дивіденди гарантовані в майбутньому.

3. Правовий, суспільний, моральний нігілізм. Конституція, в цілому законодавство зневажається як владою, так і пересічними громадянами. Суб’єкт-суб’єктні відносини відійшли в минуле, переважна більшість уявляє себе царьками, а інших – підданими («плачу гроші, а ти все, без зауважень, виконуй»). А моральний нігілізм показує відсутність або ж малий % елементарної культури, я вже мовчу про політичну культуру.

4. Спотворена ставлення до влади – пошкоджена свідомість. Нас ламають і ми прогинаємося, забиваємо себе під плінтус, стримуємося, терпимо, а далі стаємо морально і духовно покаліченими людьми із песимістичною позицією. В нас все частіше проявляється роздвоєння особистості. Не дивлячись на боротьбу свідомих людей проти системи МИ ЩЕ НЕ ГОТОВІ ВИОКРЕМИТИ ЗІ СВОГО ОТОЧЕННЯ СПРАЖНЬОГО ЛІДЕРА – освіченого, чесного, амбітного, який очолить країну і стоятиме попереду і вестиме за собою!!!

5. Деградація в освіті, загальному розвитку, політичному житті. Зараз тренд – Інтернет, соціальні мережі, ігри, останні моді телефонів та інші дорогі цяці. Немає звички почерпнути нове, читати, ЧИТАТИ КГИНИ, розвиватися, вчитися. Навіщо? Всі «вчені», все вміють і готові до життя, один купляє, а інший продається.

6. Псевдопатріотизм, піар на кожному кроці. Громадяни купляються на вишиванки, патріотичні гасла можновладців, думаючи вони змінилися, а отже стали краще. Люди самі винні, що дозволяють ошукувати себе. Й досі діє крилатий вислів Стародавнього Риму – «Хліба й видовищ», особливо це проявляється під час виборів або масовки-свят.

7. ВУЛЬГАРИЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. Круто матюкатися на кожному кроці, тримаючи цигарку в руках і запиваючи алкоголем, бути схибленому на інтимних темах. Спускатися до примітиву, бути бидлом, сірою масою – послушною раб-силою.

8. Лінь, робота для галочки. Поширене явище з радянських часів – прийшов наказ виконуємо, не обговорюючи.

9. Хвороба «історичного склерозу». В плані розбудови країни – один із головних фактів допущення і повторення жахливих і доленосних помилок.

Шляхи вирішення зазначених пороків

Як подолати корупцію, непотизм? Думок маса, а рецепту ніякого. Перше – це БАЖАННЯ («Спасіння потопаючого, справа рук самого потопаючого»). Друге – НЕ ДАВАТИ І НЕ БРАТИ БУДЬ-ЯКИХ подяк. Третє: не мовчати, говорити, висвітлювати у ЗМІ факти корупції – влада хоч трохи, але боїться розголосу. Четверте: об’єднання із собі подібними борцями справедливості і винищення таких щурів. Однак, зменшить популярність корупції – незалежна, у всіх смислах цього слова, судова гілка влади, дієва поліції, розширення центрів надання безоплатної юридичної допомоги.
Боротьба із «кришею» ідентична як із корупцією. Однак тут зробити акцент на піднятті цієї тематики, будь-які патронатні зв’язки невічні, якщо ввійде в практику прозорість та звітність за свою діяльність.

Нігілізм і всі його види, легко можна почати долати, якщо взятися, як кажуть, за голову. УСВІДОМЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, нам жити на цій землі і від нас залежить буде діяти той чи інший Закон на практиці, будуть до нас ставитися як до об’єкт чи як до суб’єкта, а етичні правила поведінки повинні засвоюватися ще з дитинства.

Інше ставлення до влади – свідомо віднестися до сучасних процесів у світі й Україні, давити на владу через закони, розголоси, не боятися, не прогинатися, стояти на своєму. Приймати участь у політиці, починаючи із місцевого рівня. Бути в курсі подій, знач бути політично підкованим і однозначно із запасом критичного мислення. А розумними людьми примітивній та жадібній владі незручно керувати. І головне, не боятися чогось нового – зміни потрібні, а от який результат вони покажуть залежить також від нас.

Вчитися, вчитися та ще раз вчитися. Людина не може всього знати, але ніхто їй не забороняє дізнаватися нове, цікавитися тим, на що є суспільний попит. Освіта – опора. Правильний підхід до батьків до дітей – школа потрібна, знання необхідні і додаткові заняття безпосередньо із батьками дадуть свої плоди.

Критичне мислення змусить розрізняти патріотизм від піару, головне наше ставлення до цього аспекту змінити. Не судити людину по вбранню і солодких речах, а подіях. Лише вчинки, говорять про людину більше, ніж вона сама про себе.

Дотримуватися морально-етичних норм, позбуватися стадного інстинкту. Кожному визначити своє місце та йти до цієї мети. Проводити просвітницьку місію, сприяти відкриттю різних секцій, спортивних майданчиків, щоб молоді не було коли дурнею страждати.

Кожний індивід на своєму місці – працює на улюбленій роботі і докладає всіх зусиль, щоб виконати плани, програми. Халтура, надіюсь, скоро відійде, якщо звичайно її гнати.

Історичну пам’ять розвивати, навчатися дітей історії виключно ОБ’ЄКТИВНО, показуючи всі сторони «медалі». Вчитися на помилках і не допускати нових і бажано вчитися на помилках чужих. За 25 років, ми достатньо помилок допустили, ще й досі їх не ліквідуємо.

Позитивні зрушення

Нічого не стоїть на місці, ніщо не вічне, рано чи пізно всьому прийде кінець – цими словами я переконую себе і Вас, що зміни у світлих тонах не за горами. Імперії падали, а клани і занедбана політична система сама себе ліквідує. «Проблеми в головах». Погоджуюся на всі 100 %. Допоки ми не захочемо змін, їх не буде. А для цього тільки власний приклад на конкретних діях.

Патріоти, актив, свідома меншість є, вони рухають процес, б’ються із системою і мають перші результати. Їх потрібна допомога, їх потрібен ТИ. Саме Ти, котрий зараз читає ці рядки. Долучися, допоможи, дай пораду, тільки не стій осторонь, як байдужий. Наші проблеми, крім нас самих ніхто не вирішить. Знай це!!!

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ!!!

Думай оптимістично, не знімай із себе відповідальності, допомагай іншим, приймай участь у різних проектах, піклуйся про своїх дітей, рідних, не нехтуй людьми. Будь совісним, толерантним, мужнім, чесним, відкритим, ініціативним, допитливим, прагнучим отримати знання. Критично мисли та будь морально і політично стійким. Не опускай руки, якщо відразу не здійснив задуманого, май величезну силу волі і борися за справедливість.

Виконання задуманих планів неможливе без СПІЛЬНОЇ, КЛОПІТКОЇ ПРАЦІ. Акцент робити, звичайно ж, на сильній самодостатній особистості, незалежній громаді, розвинутим містах та успішній країні.
Вода камінь точить, а ми – українці – самі ковалі свого щастя, тож не зволікайте – дійте!!!

Український ПолітикОксана Луцык

Сейчас, как никогда, украинцы должны выстроить единую национальную идею, которая в свою очередь сдвинется этот совковый поезд (закостеневшие гнилую систему управления) с места и со временем разрушит. Как показывает опыт цивилизованных, самодостаточных государств, главный костяк успешных изменений — опора на народ, монолит в своих действиях. Предлагаю Вашему вниманию мое представление национальной идеи.

Как правило объединяющий слоган должен состоять из несложного лозунга, которое будет понятно каждому и тем самым хотя бы заставит задуматься как над своей жизнью, в идеале – будущим Родины. «Не медли – действий» – это призыв в сознание каждого. Почему я сформулировала именно так? Потому что мне он импонирует по духу и духу настоящего украинского – активного, инициативного гражданина.

Чтобы определить базовые постулаты национальной идеи, необходимо определить видимые и латентные недостатки и пути их решения, а потом уже подытожить положительные сдвиги.

Пороки, которые разрушают изнутри Украины:

1. Всепоглощающая коррупция. Несет огромный отпечаток на сращение между собой 3-х ветвей власти, механизм распределения полномочий, эффективной работы работающих и руководителей, обучение учащихся и студентов и непосредственно межличностных отношений граждан. Куда ни глянешь везде задействованы откаты и «символические благодарности».

2. С коррупционных отношений цементируются связи – комувство (тождественной политологический термин — непотизм). Без так называемой «крыши» (покровители), не могут обходиться не то, что в высших солидных кабинетах, а также в садах (наступила тенденция, благополучия и различие обучения ребенка зависит от правильного выбора воспитателя, а дальше классного руководителя, куратора). Случается и такое, что покровители переходят по наследству, главное вовремя заложить необходимые ресурсы и дивиденды гарантированы в будущем.

3. Правовой, общественный, нравственный нигилизм. Конституция, в целом законодательство попирается как властью, так и рядовыми гражданами. Субъект-субъектные отношения отошли в прошлое, подавляющее большинство представляет себе царьками, а других – подданными ( «плачу деньги, а ты все, без замечаний, выполняй»). А моральный нигилизм показывает отсутствие или малый% элементарной культуры, я уже молчу о политической культуре.

4. Искаженная отношение к власти — повреждена сознание. Нас ломают и мы прогибаемся, забиваем себе под плинтус, сдерживаемся, терпимо, а дальше становимся морально и духовно искалеченными людьми с пессимистичной позиции. У нас все чаще проявляется раздвоение личности. Несмотря на борьбу сознательных людей против системы МЫ ЕЩЕ НЕ ГОТОВЫ ВЫДЕЛИТЬ из своего окружения истинным ЛИДЕРА – образованного, честного, амбициозного, который возглавит страну и будет стоять впереди и вести за собой!!!

5. Деградация в образовании, общем развитии, политической жизни. Сейчас тренд — Интернет, социальные сети, игры, последние моде телефонов и другие дорогие цацы. Нет привычки почерпнуть новое, читать, ЧИТАТЬ КГИНЫ, развиваться, учиться. Зачем? Все «ученые», все умеют и готовы к жизни, один покупает, а другой продается.

6. Псевдопатриотизм, пиар на каждом шагу. Граждане покупаются на вышиванки, патриотические лозунги властей, думая они изменились, а значит стали лучше. Люди сами виноваты, что позволяют обманывать себя. До сих пор действует крылатое выражение Древнего Рима — «Хлеба и зрелищ», особенно это проявляется во время выборов или массовки-праздников.

7. ВУЛЬГАРИЗАЦИЯ НАСЕЛЕНИЯ. Круто материться на каждом шагу, держа сигарету в руках и запивая алкоголем, быть помешанным на интимных темах. Спускаться к примитиву, быть быдлом, серой массой – послушной раб-силой.

8. Лень, работа для галочки. Распространенное явление с советских времен – пришел приказ выполняем, не обсуждая.

9. Болезнь «исторического склероза». В плане развития страны — один из главных фактов допущения и повторения ужасных и судьбоносных ошибок.

Пути решения указанных пороков

Как преодолеть коррупцию, непотизм? Мыслей масса, а рецепта никакого. Первое – это ЖЕЛАНИЕ («Спасение утопающего, дело рук самого утопающего»). Второе – НЕ ДАВАТЬ И НЕ БРАТЬ ЛЮБЫХ благодарностей. Третье: не молчать, говорить, освещать в СМИ факты коррупции – власть хоть немного, но боится огласки. Четвертое: объединение с себе подобными борцами справедливости и уничтожения таких крыс. Однако, уменьшит популярность коррупции – независимая, во всех смыслах этого слова, судебная ветвь власти, действенная полиции, расширение центров предоставления бесплатной юридической помощи.

Борьба с «крышей» идентична как с коррупцией. Однако здесь сделать акцент на поднятии этой тематики, любые патронатные связи невечные, если войдет в практику прозрачность и отчетность по своей деятельности.

Нигилизм и все его виды, легко можно начать преодолевать, если взяться, как говорят, за голову. ОСОЗНАНИЕ ОТВЕТСТВЕННОСТИ, нам жить на этой земле и от нас зависит будет действовать тот или иной закон на практике, будут к нам относиться как к объект или как к субъекту, а этические правила поведения должны усваиваться с детства.

Другое отношение к власти – сознательно отнестись к современным процессам в мире и Украине, давить на власть через законы, огласки, не бояться, не прогибаться, стоять на своем. Принимать участие в политике, начиная с местного уровня. Быть в курсе событий, знач быть политически подкованным и однозначно с запасом критического мышления. А умными людьми примитивной и жадной власти неудобно управлять. И главное, не бояться чего-то нового – изменения нужны, а вот результат они покажут зависит также от нас.

Учиться, учиться и еще раз учиться. Человек не может всего знать, но никто ей не запрещает узнавать новое, интересоваться тем, на что есть общественный спрос. Образование – опора. Правильный подход к родителям к детям — школа нужна, знания необходимы и дополнительные занятия непосредственно с родителями дадут свои плоды.

Критическое мышление заставит различать патриотизм от пиара, главное наше отношение к этому аспекту изменить. Не судить человека по наряду и сладких вещах, а событиях. Только поступки, говорят о человеке больше, чем он сам о себе.

Соблюдать морально-этических норм, избавляться стадного инстинкта. Каждому определить свое место и идти к этой цели. Проводить просветительскую миссию, способствовать открытию различных секций, спортивных площадок, чтобы молодые было некогда ерундой страдать.

Каждый индивид на своем месте — работает на любимой работе и прилагает все усилия, чтобы выполнить планы, программы. Халтура, надеюсь, скоро отойдет, если конечно ее гнать.

Историческую память развивать, учиться детей истории исключительно ОБЪЕКТИВНО, показывая все стороны «медали». Учиться на ошибках и не допускать новых и желательно учиться на ошибках чужих. За 25 лет, мы достаточно ошибок допустили, до сих пор их не ликвидируем.

Положительные сдвиги

Ничего не стоит на месте, ничто не вечно, рано или поздно всему придет конец — этими словами я убеждаю себя и Вас, что изменения в светлых тонах не за горами. Империи падали, а кланы и запущена политическая система сама себя ликвидирует. «Проблемы в головах». Согласена на все 100%. Пока мы не захотим изменений, их не будет. А для этого только свой пример на конкретных действиях.

Патриоты, актив, сознательная меньшинство есть, они двигают процесс, бьются с системой и имеют первые результаты. Их нужна помощь, их нужно ТЫ. Именно Ты, который сейчас читает эти строки. Приложись, помоги, дай совет, только не стой в стороне, как равнодушен. Наши проблемы, кроме нас самих никто не решит. Знай это!!!

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАЖДАНИНА УКРАИНЫ!!!

Думай оптимистично, не снимает с себя ответственности, помогай другим, принимай участие в различных проектах, заботься о своих детях, родных не пренебрегай людьми. Любой совестливым, толерантным, мужественным, честным, открытым, инициативным, любознательным, стремящимся получить знания. Критически Мысли и любой морально и политически устойчивым. Не опускайте руки, если сразу не осуществил задуманного, имей огромную силу воли и борись за справедливость.

Выполнение задуманных планов невозможно без ОБЩЕЙ, КРОПОТЛИВОЙ РАБОТЫ. Акцент делать, конечно же, на сильной самодостаточной личности, независимой общине, развитым городах и успешной стране.
Вода камень точит, а мы – Украинцы – сами кузнецы своего счастья, поэтому не медлите – действуйте!!!

Украинский Политик