Томас Фрідман: Путін набагато більше боїться України, аніж АмерикиТомас Фридман: Путин гораздо больше боится Украину, чем Америку

Томас Фрідман: Путін набагато більше боїться України, аніж Америки
Сергій Лещенко, УП
Американський журналіст Томас Фрідман — один з найвпливовіших коментаторів у світі. Це людина, яка двічі на тиждень виступає з колонкою на шпальтах найвпливовішої газети планети «Нью-Йорк Таймс». Він пише про міжнародну політику, глобалізацію та Близьких Схід, але не в новинному жанрі, а оціночному.
За висвітлення Ліванської війни 1982 року він отримав першу зі своїх трьох Пулітцерівських премій, а назва його передостанньої книги «Плаский світ» стала таким же «мемом», як і «Кінець історії» Френсіса Фукуями, з яким погоджуються або до якого апелюють дослідники та експерти всього західного світу.
Перебуваючи в Києві з лекцією «Коротка теорія про все на світі», Фрідман поділився з «Українською правдою» своїми відстороненими думками про трансформації постреволюційних держав, а також страхи Володимира Путіна.
— Як ви оцінюєте ситуацію в Україні? Які бачите ймовірні сценарії розвитку подій?
— Мені би дуже хотілося, щоб Україна знайшла свій шлях у майбутнє, прийнятний для більшості населення, і щоб при цьому не було проблем з боку Росії. Але з кожним днем шанси на такий розвиток подій тануть на очах. Зараз на карту поставлено майбутнє, і виграти може або Путін, або Україна.
Україна робить правильно багато речей. Але перед країною зараз постає завдання – створити інклюзивну та легітимну політичну систему, яка зможе втілити сподівання Майдану через реальні політичні партії, органи управління і політичний процес.
Днями я написав у своїй колонці в «Нью-Йорк Таймс», що Путін набагато більше боїться вас, аніж нас. Ви розумієте, що відбувається насправді?
Якщо Україні вдасться втілити в життя ідеї Майдану та обрати гідних лідерів, які зможуть привнести ідеї Майдану в політику, у відносини з ЄС, якщо Схід і Захід будуть мати гарні перспективи, — це надзвичайна загроза для Путіна.
Він боїться цього більше, ніж наших літаків, танків і навіть санкцій. Якщо просто поряд будуть люди, які розмовляють тією ж мовою і яких довго асоціювали з Росією, а тепер ті ж самі люди самостійно визначають свою долю, — це найважче для нього.
Я не хочу війни з Путіним і не хочу, щоб Україна вступала у війну з ним. Я бажаю всього найкращого російському народу. Але теперішня поведінка Путіна вказує на те, що він є найбільшою загрозою для Росії, і, звичайно ж, для України. Шлях, який він обрав, веде Росію до поганого кінця.
Отже, я вражаю, що Україна має встановити правильні пріоритети, а саме — сформувати легітимний інклюзивний уряд, який впроваджуватиме ідеї Майдану через партії, політику, вибори та управління.
— Ви говорите про інклюзивний уряд, тобто той, який включатиме представників усіх партій, в тому числі регіоналів. Але як можна пропонувати місця в уряді тим, хто вбивав ваших прибічників?
— Давайте звернемося до досвіду країн Арабської Весни. Яка з цих країн має зараз найкращі результати?
— Це Туніс.
— А ви знаєте, якій країні США менш за все допомагали?
— Тунісу?
— Саме так. Чи не здається вам дивним той факт, що саме та країна, якій ми найменше допомагали, має найкращі результати? Чому? Туніс мав розбіжності у поглядах між релігійною та світською частинами населення.
Так само, як у вашій країні багато суперечностей у поглядах людей, які живуть на заході та сході. В результаті важких випробувань Туніс отримав дві дуже важливі речі, і перша з них — це політична філософія «немає переможців і переможених».
Наприклад, вам хтось не подобається, ви йому не вірите, таке буває. Бо, наприклад, ви — релігійна особа, а він — ні. Але ви маєте знайти спосіб написати разом Конституцію, яка буде задовольняти вимоги всіх сторін. Тоді немає ані переможців, ані переможених.
Тобто, по-перше, всі мають брати участь у політичному процесі. По-друге, в Тунісі дуже розвинене громадянське суспільство, завдяки якому вдалося досягнути згоди — завдяки профспілкам робітників, юристів, лікарів, жіночим організаціям та організаціям з прав людини.
У них є багато соціальних інститутів ще з епохи Хабіба Бургіба (перший президент Туніса). Частково це був вплив їх близького розташуванням до Європи.
Залучайте людей, створюйте рівні для всіх можливості у політиці, навіть якщо вам важко з кимось домовитись. Такими мають бути основні керівні принципи для народу України. Це те, що ви можете зробити.
— Ми вже мали подібний досвід, існувала широка коаліція за президента Ющенка, а результат був жахливим.
— Я не кажу про коаліцію. Я маю на увазі можливість рухатися уперед на засадах спільних принципів. Це не просто об’єднання людей, а об’єднання ідей, цінностей. Ваше майбутнє — це законність, це ЄС, це чесні та відкриті вибори.
Необхідно виявити спільні цінності і об’єднати навколо них якомога більшу кількість людей. Це має бути коаліція спільних цінностей, а не поділ пирога: «Це — тобі міністерство, це — мені міністерство, і давай красти разом».
— Що має робити Україна? На чому треба сфокусувати зусилля? В якій галузі?
— Існують пріоритети. Перший — це створення чесного, достойного та інклюзивного уряду. Необхідно мати надзвичайно сильне громадянське суспільство, встановити прозорість, залучати ЗМІ.
По-друге, є те, що я називаю «глобалюцією». А «глобалюція» для мене – це революція ззовні. Чим більше Україна має контактів з ЄС, тим більше вона долучається до загальноєвропейських стандартів прозорості, підзвітності, відповідальності та управління.

Фото фонду Віктора Пінчука
— Як ви вважаєте, наскільки ефективною була політика адміністрації президента Обами щодо України?
— Знаєте, ми переоцінюємо Америку та її можливості в таких країнах, як Єгипет, Туніс, Сирія та Україна, і недооцінюємо те, що можуть зробити самі люди цих державах. Мене більше цікавлять ваші дії, вони набагато важливіше того, що робимо ми.
— Мені здається, що деякі українці отримали розчарування, адже ви відписали Будапештський меморандум…
— Звичайно.
— Тобто ми маємо підпис президента Клінтона на документі, але Сполучені Штати не втрутилися у конфлікт у Криму. В Україні втрачають віру в гарантії Америки.
— Я розумію ваше розчарування. Я не є представником адміністрації президента США, а отже я не збираюся їх захищати. Але я вважаю, найголовніше — це те, що робите саме ви.
— Отже, ми маємо воювати із Росією і таким чином захищати єдність країни?
— Звичайно, ні. Я не знаю обороноздатності України, і чи здатна вона боротися із Росією…
— Наша обороноздатність набагато поступається російській.
— Так. Але я вважаю, якщо Путін захопить східні області України, це стане його найбільшою помилкою і початком кінця режиму Путіна.
— Чому ви так вважаєте?
— Мені підказує інтуїція, що люди там не хочуть бути частиною Росії. По-перше, їх більше турбують економічні питання. Вони хочуть відчувати, що тут їх поважають і рахуються з їхньою думкою.
А по-друге, якщо Путін зробить це, Україна зможе вже завтра вільно просуватися до ЄС, і тоді щодня люди у Донецьку та інших містах будуть цікавитися, чому в сусідніх областях живуть набагато краще. І це знову вкаже на неправильність дій Путіна.
На перших шпальтах американських газет статті про Крим. Економічна ситуація там жахлива. Інвестиції утікають з Росії — не тільки ті гроші, які вже були там, але й гроші тих, хто збирався інвестувати в Росію. Ви ще не бачите наслідків, але ви побачите їх через рік.
— На вашу думку, як зміниться світ за десять – п’ятнадцять років?
— Я б ніколи не зміг подумати, що зможу давати інтерв’ю, яке будуть записувати на диктофон у iPhone. Десять років тому для цих потреб був необхідний великий магнітофон та мікрофон. А зараз ви сидите навпроти мене із телефоном. Ви також можете зробити фотографії або зняти відео.
Smart phone — дуже важлива річ. Це не персональний комп’ютер, а «дуже персональний комп’ютер». За їх допомогою ми отримуємо все більше можливостей. Якщо би ви не володіли англійською, ви б говорили зі мною українською, а я б слухав за допомогою Google Translate і говорив би до вас англійською, и ви могли б почути і зрозуміти мене.
Десять років тому ми змінили персональні комп’ютери на smart phone, перейшли на безпровідний Інтернет, перейшли до прямого фінансування, краудсорсінгу та змінили способи передачі даних, запустили Indiegogo, Twitter, Facebook и перешли від Google до обробки великих масивів даних.
Це величезні досягнення. Якщо все буде добре, ми побачимо навіть більші досягнення в наступні десять років.
— Як ви вважаєте, чи залишиться Америка світовим лідером? Чи це буде Китай?
— Це залежить від того, що ми робимо. Я написав свою останню книгу про Америку. Неможна нічого отримати, виставляючи на показ свої вади, або, навпаки, вважаючи себе надзвичайним. Ми маємо докладати зусиль для досягнення результату.
Я думаю, що чим більш тісним і взаємопов’язаним стає наш світ, тим більшого значення набувають вічні цінності: здоровий глузд, відповідальне батьківство. Зараз відповідальне лідерство, чесний і порядний уряд значить дуже багато.
— Кожна країна хоче мати «чесний і порядний уряд».
— Так, але не все так просто.
— Як створити хороший уряд?
— Це називається лідерство. В деяких країнах лідери та еліта повністю корумповані, зацікавлені лише в розкраданні. Інші країни мають далекоглядну еліту. У останньому числі The New Yorker є стаття, в якій порівнюється Курдистан і Багдад. Дуже цікаво, бо політичний аналітик каже про те, що у Багдаді крадуть 80 відсотків, а країні залишають 20. В Курдистані крадуть 20 відсотків, а країні залишають 80. Якщо порівняти, то Курдистан — красивий, зростаючий, квітучий.
Я не кажу, що треба красти 20 відсотків замість 80 відсотків. Красти не треба взагалі.
Тепер давайте згадаємо про Індію та Пакистан. Джавахарлал Неру сказав у 1950-х роках, що найважливішим пріоритетом є розвиток інститутів і технологій. А Пакистан вважав пріоритетом побудувати атомну бомбу, військові бази та клуби офіцерів. І сьогодні ми можемо бачити різницю.
Тобто, деяким країнам пощастило, бо вони мають далекоглядних лідерів, а інші страждають через корумповану еліту.
Мені подобається Росія, але я на боці тих, хто намагається побудувати власне майбутнє. Я не з тими, хто приходить й каже, що ви повинні залишатися у сфері нашого впливу.
— Це «реалполітік» епохи Генрі Кіссінджера.
— Ви праві.
— Ви кажете, що Україні необхідне нове лідерство, але Україні лише 23 роки, а США на 200 років старша.
— Я розумію.
— Як подолати цю дистанцію, якщо нам необхідно це зробити набагато швидше, ніж це зробили ви?
— Я знаю, що це нелегко. Але подумайте про те, що ви вже зробили. Ви за три місяці скинули корумповану диктатуру. Це велике досягнення! Треба ставити питання «в чому полягає моя сила, а чому його слабкість?».

Слабкість його в тому, чого він боїться найбільш за все. Як я сказав, це не американські танки. Він боїться легітимної України. А якщо він цього боїться, то це і треба робити: проводити чесні і відкриті вибори, утворити більшість, яка зможе увібрати відповідальних політиків, і розвивати громадянське суспільство, яке буде спостерігати за ними щодня під мікроскопом.
— Чи існує для Росії загроза на кордоні з Китаєм?
— Найбільшим ризиком для Путіна є те, чого він ще не бачить. Знаєте, чого він не бачить?
Він не помічає 23-річного випускника інженерного факультету Московського університету, який вже вирішив їхати в Силіконову долину, тому що він дивиться на сьогоднішню Росію і розуміє, що тут в нього немає майбутнього.
Також він не бачить інвестора в Лондоні, Нью-Йорку або Токіо, який каже — я хотів вкласти кошти в російський фонд, але передумав. Ось чого він не бачить.
— Із вашого досвіду «арабської весни», як довго триває вікно можливостей після революції?
— Гарне запитання. З одного боку, часового обмеження немає. Але з іншого, є енергія, яку треба реалізувати, поки вона найпотужніша. Саме через це ви маєте зараз провести чесні вибори.
Подивіться на Туніс. Або подивіться на Польщу. Двадцять п’ять років тому в неї були величезні проблеми. І подивіться що вони зробили за ці 25 років! Це ж ваші сусіди.
Також позитивні зміни відбулися у Хорватії. Невже поляки краще за українців? Невже розумніші?
У вас є достатньо часу для того, щоб розпочати зміни. Так, ви можете скласти руки і сказати, що це неможливо, і це стане вашою реальністю. Але ви можете сказати самі собі, що ви можете зробити це — і справді домогтися цього.
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/04/25/7023663/Томас Фрідман: Путін набагато більше боїться України, аніж Америки
Сергій Лещенко, УП
Американський журналіст Томас Фрідман — один з найвпливовіших коментаторів у світі. Це людина, яка двічі на тиждень виступає з колонкою на шпальтах найвпливовішої газети планети «Нью-Йорк Таймс». Він пише про міжнародну політику, глобалізацію та Близьких Схід, але не в новинному жанрі, а оціночному.
За висвітлення Ліванської війни 1982 року він отримав першу зі своїх трьох Пулітцерівських премій, а назва його передостанньої книги «Плаский світ» стала таким же «мемом», як і «Кінець історії» Френсіса Фукуями, з яким погоджуються або до якого апелюють дослідники та експерти всього західного світу.
Перебуваючи в Києві з лекцією «Коротка теорія про все на світі», Фрідман поділився з «Українською правдою» своїми відстороненими думками про трансформації постреволюційних держав, а також страхи Володимира Путіна.
— Як ви оцінюєте ситуацію в Україні? Які бачите ймовірні сценарії розвитку подій?
— Мені би дуже хотілося, щоб Україна знайшла свій шлях у майбутнє, прийнятний для більшості населення, і щоб при цьому не було проблем з боку Росії. Але з кожним днем шанси на такий розвиток подій тануть на очах. Зараз на карту поставлено майбутнє, і виграти може або Путін, або Україна.
Україна робить правильно багато речей. Але перед країною зараз постає завдання – створити інклюзивну та легітимну політичну систему, яка зможе втілити сподівання Майдану через реальні політичні партії, органи управління і політичний процес.
Днями я написав у своїй колонці в «Нью-Йорк Таймс», що Путін набагато більше боїться вас, аніж нас. Ви розумієте, що відбувається насправді?
Якщо Україні вдасться втілити в життя ідеї Майдану та обрати гідних лідерів, які зможуть привнести ідеї Майдану в політику, у відносини з ЄС, якщо Схід і Захід будуть мати гарні перспективи, — це надзвичайна загроза для Путіна.
Він боїться цього більше, ніж наших літаків, танків і навіть санкцій. Якщо просто поряд будуть люди, які розмовляють тією ж мовою і яких довго асоціювали з Росією, а тепер ті ж самі люди самостійно визначають свою долю, — це найважче для нього.
Я не хочу війни з Путіним і не хочу, щоб Україна вступала у війну з ним. Я бажаю всього найкращого російському народу. Але теперішня поведінка Путіна вказує на те, що він є найбільшою загрозою для Росії, і, звичайно ж, для України. Шлях, який він обрав, веде Росію до поганого кінця.
Отже, я вражаю, що Україна має встановити правильні пріоритети, а саме — сформувати легітимний інклюзивний уряд, який впроваджуватиме ідеї Майдану через партії, політику, вибори та управління.
— Ви говорите про інклюзивний уряд, тобто той, який включатиме представників усіх партій, в тому числі регіоналів. Але як можна пропонувати місця в уряді тим, хто вбивав ваших прибічників?
— Давайте звернемося до досвіду країн Арабської Весни. Яка з цих країн має зараз найкращі результати?
— Це Туніс.
— А ви знаєте, якій країні США менш за все допомагали?
— Тунісу?
— Саме так. Чи не здається вам дивним той факт, що саме та країна, якій ми найменше допомагали, має найкращі результати? Чому? Туніс мав розбіжності у поглядах між релігійною та світською частинами населення.
Так само, як у вашій країні багато суперечностей у поглядах людей, які живуть на заході та сході. В результаті важких випробувань Туніс отримав дві дуже важливі речі, і перша з них — це політична філософія «немає переможців і переможених».
Наприклад, вам хтось не подобається, ви йому не вірите, таке буває. Бо, наприклад, ви — релігійна особа, а він — ні. Але ви маєте знайти спосіб написати разом Конституцію, яка буде задовольняти вимоги всіх сторін. Тоді немає ані переможців, ані переможених.
Тобто, по-перше, всі мають брати участь у політичному процесі. По-друге, в Тунісі дуже розвинене громадянське суспільство, завдяки якому вдалося досягнути згоди — завдяки профспілкам робітників, юристів, лікарів, жіночим організаціям та організаціям з прав людини.
У них є багато соціальних інститутів ще з епохи Хабіба Бургіба (перший президент Туніса). Частково це був вплив їх близького розташуванням до Європи.
Залучайте людей, створюйте рівні для всіх можливості у політиці, навіть якщо вам важко з кимось домовитись. Такими мають бути основні керівні принципи для народу України. Це те, що ви можете зробити.
— Ми вже мали подібний досвід, існувала широка коаліція за президента Ющенка, а результат був жахливим.
— Я не кажу про коаліцію. Я маю на увазі можливість рухатися уперед на засадах спільних принципів. Це не просто об’єднання людей, а об’єднання ідей, цінностей. Ваше майбутнє — це законність, це ЄС, це чесні та відкриті вибори.
Необхідно виявити спільні цінності і об’єднати навколо них якомога більшу кількість людей. Це має бути коаліція спільних цінностей, а не поділ пирога: «Це — тобі міністерство, це — мені міністерство, і давай красти разом».
— Що має робити Україна? На чому треба сфокусувати зусилля? В якій галузі?
— Існують пріоритети. Перший — це створення чесного, достойного та інклюзивного уряду. Необхідно мати надзвичайно сильне громадянське суспільство, встановити прозорість, залучати ЗМІ.
По-друге, є те, що я називаю «глобалюцією». А «глобалюція» для мене – це революція ззовні. Чим більше Україна має контактів з ЄС, тим більше вона долучається до загальноєвропейських стандартів прозорості, підзвітності, відповідальності та управління.

Фото фонду Віктора Пінчука
— Як ви вважаєте, наскільки ефективною була політика адміністрації президента Обами щодо України?
— Знаєте, ми переоцінюємо Америку та її можливості в таких країнах, як Єгипет, Туніс, Сирія та Україна, і недооцінюємо те, що можуть зробити самі люди цих державах. Мене більше цікавлять ваші дії, вони набагато важливіше того, що робимо ми.
— Мені здається, що деякі українці отримали розчарування, адже ви відписали Будапештський меморандум…
— Звичайно.
— Тобто ми маємо підпис президента Клінтона на документі, але Сполучені Штати не втрутилися у конфлікт у Криму. В Україні втрачають віру в гарантії Америки.
— Я розумію ваше розчарування. Я не є представником адміністрації президента США, а отже я не збираюся їх захищати. Але я вважаю, найголовніше — це те, що робите саме ви.
— Отже, ми маємо воювати із Росією і таким чином захищати єдність країни?
— Звичайно, ні. Я не знаю обороноздатності України, і чи здатна вона боротися із Росією…
— Наша обороноздатність набагато поступається російській.
— Так. Але я вважаю, якщо Путін захопить східні області України, це стане його найбільшою помилкою і початком кінця режиму Путіна.
— Чому ви так вважаєте?
— Мені підказує інтуїція, що люди там не хочуть бути частиною Росії. По-перше, їх більше турбують економічні питання. Вони хочуть відчувати, що тут їх поважають і рахуються з їхньою думкою.
А по-друге, якщо Путін зробить це, Україна зможе вже завтра вільно просуватися до ЄС, і тоді щодня люди у Донецьку та інших містах будуть цікавитися, чому в сусідніх областях живуть набагато краще. І це знову вкаже на неправильність дій Путіна.
На перших шпальтах американських газет статті про Крим. Економічна ситуація там жахлива. Інвестиції утікають з Росії — не тільки ті гроші, які вже були там, але й гроші тих, хто збирався інвестувати в Росію. Ви ще не бачите наслідків, але ви побачите їх через рік.
— На вашу думку, як зміниться світ за десять – п’ятнадцять років?
— Я б ніколи не зміг подумати, що зможу давати інтерв’ю, яке будуть записувати на диктофон у iPhone. Десять років тому для цих потреб був необхідний великий магнітофон та мікрофон. А зараз ви сидите навпроти мене із телефоном. Ви також можете зробити фотографії або зняти відео.
Smart phone — дуже важлива річ. Це не персональний комп’ютер, а «дуже персональний комп’ютер». За їх допомогою ми отримуємо все більше можливостей. Якщо би ви не володіли англійською, ви б говорили зі мною українською, а я б слухав за допомогою Google Translate і говорив би до вас англійською, и ви могли б почути і зрозуміти мене.
Десять років тому ми змінили персональні комп’ютери на smart phone, перейшли на безпровідний Інтернет, перейшли до прямого фінансування, краудсорсінгу та змінили способи передачі даних, запустили Indiegogo, Twitter, Facebook и перешли від Google до обробки великих масивів даних.
Це величезні досягнення. Якщо все буде добре, ми побачимо навіть більші досягнення в наступні десять років.
— Як ви вважаєте, чи залишиться Америка світовим лідером? Чи це буде Китай?
— Це залежить від того, що ми робимо. Я написав свою останню книгу про Америку. Неможна нічого отримати, виставляючи на показ свої вади, або, навпаки, вважаючи себе надзвичайним. Ми маємо докладати зусиль для досягнення результату.
Я думаю, що чим більш тісним і взаємопов’язаним стає наш світ, тим більшого значення набувають вічні цінності: здоровий глузд, відповідальне батьківство. Зараз відповідальне лідерство, чесний і порядний уряд значить дуже багато.
— Кожна країна хоче мати «чесний і порядний уряд».
— Так, але не все так просто.
— Як створити хороший уряд?
— Це називається лідерство. В деяких країнах лідери та еліта повністю корумповані, зацікавлені лише в розкраданні. Інші країни мають далекоглядну еліту. У останньому числі The New Yorker є стаття, в якій порівнюється Курдистан і Багдад. Дуже цікаво, бо політичний аналітик каже про те, що у Багдаді крадуть 80 відсотків, а країні залишають 20. В Курдистані крадуть 20 відсотків, а країні залишають 80. Якщо порівняти, то Курдистан — красивий, зростаючий, квітучий.
Я не кажу, що треба красти 20 відсотків замість 80 відсотків. Красти не треба взагалі.
Тепер давайте згадаємо про Індію та Пакистан. Джавахарлал Неру сказав у 1950-х роках, що найважливішим пріоритетом є розвиток інститутів і технологій. А Пакистан вважав пріоритетом побудувати атомну бомбу, військові бази та клуби офіцерів. І сьогодні ми можемо бачити різницю.
Тобто, деяким країнам пощастило, бо вони мають далекоглядних лідерів, а інші страждають через корумповану еліту.
Мені подобається Росія, але я на боці тих, хто намагається побудувати власне майбутнє. Я не з тими, хто приходить й каже, що ви повинні залишатися у сфері нашого впливу.
— Це «реалполітік» епохи Генрі Кіссінджера.
— Ви праві.
— Ви кажете, що Україні необхідне нове лідерство, але Україні лише 23 роки, а США на 200 років старша.
— Я розумію.
— Як подолати цю дистанцію, якщо нам необхідно це зробити набагато швидше, ніж це зробили ви?
— Я знаю, що це нелегко. Але подумайте про те, що ви вже зробили. Ви за три місяці скинули корумповану диктатуру. Це велике досягнення! Треба ставити питання «в чому полягає моя сила, а чому його слабкість?».

Слабкість його в тому, чого він боїться найбільш за все. Як я сказав, це не американські танки. Він боїться легітимної України. А якщо він цього боїться, то це і треба робити: проводити чесні і відкриті вибори, утворити більшість, яка зможе увібрати відповідальних політиків, і розвивати громадянське суспільство, яке буде спостерігати за ними щодня під мікроскопом.
— Чи існує для Росії загроза на кордоні з Китаєм?
— Найбільшим ризиком для Путіна є те, чого він ще не бачить. Знаєте, чого він не бачить?
Він не помічає 23-річного випускника інженерного факультету Московського університету, який вже вирішив їхати в Силіконову долину, тому що він дивиться на сьогоднішню Росію і розуміє, що тут в нього немає майбутнього.
Також він не бачить інвестора в Лондоні, Нью-Йорку або Токіо, який каже — я хотів вкласти кошти в російський фонд, але передумав. Ось чого він не бачить.
— Із вашого досвіду «арабської весни», як довго триває вікно можливостей після революції?
— Гарне запитання. З одного боку, часового обмеження немає. Але з іншого, є енергія, яку треба реалізувати, поки вона найпотужніша. Саме через це ви маєте зараз провести чесні вибори.
Подивіться на Туніс. Або подивіться на Польщу. Двадцять п’ять років тому в неї були величезні проблеми. І подивіться що вони зробили за ці 25 років! Це ж ваші сусіди.
Також позитивні зміни відбулися у Хорватії. Невже поляки краще за українців? Невже розумніші?
У вас є достатньо часу для того, щоб розпочати зміни. Так, ви можете скласти руки і сказати, що це неможливо, і це стане вашою реальністю. Але ви можете сказати самі собі, що ви можете зробити це — і справді домогтися цього.
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/04/25/7023663/