Сенс життя людини на ЗемліСмысл жизни человека на Земле

Андрій Мацьовка

Сенс життя людини – одна з філософських проблем, яка має відношення до визначення мети існування та призначення людини, це одне з визначальних світоглядних понять для становлення особистості.

Проблема усвідомлення сенсу життя людини зазвичай розуміється як суб’єктивна оцінка намірам людини досягнути певних цілей які вона ставить перед собою у житті. Розуміння свого місця у світі для кожної людини є певним поштовхом до усвідомлення спрямованості свого життя, свого місця у світі або усвідомлення людиною можливостей впливу на навколишню дійсність.

Розуміння та уявлення про сенс життя переважно складаються в кожної людини у процесі її діяльності та безпосередньо залежні від її становища в суспільстві а також способу життя людини та її світоглядних позицій які безпосередньо впливають на прийняття певних рішень у конкретно історичній ситуації яка складається навколо певної людини.

Наприклад відомі філософи такі як – Сократ, Епікур, Спіноза, Монтеск’є, Аристотель та Декарт мали досить чіткі уявлення про поняття сенсу життя людини у певній світоглядній системі. Вони намагалися розтлумачити та виправдати певні властиві тій чи іншій системі моральні норми чи певні цінності які б репрезентували певні цілі чи виправдовували діяльністю людей у різних ситуаціях. Визначаючи соціальний стан індивідів,класів, соціальних груп, враховуючи їх потреби та інтереси, певні прагнення та переконання, виводячи принципи їхньої поведінки філософам вдавалося визначити приблизний зміст масових уявлень про життєві принципи та сенс існування людини, які при різному суспільному укладі життя мають свій специфічний характер та певні потреби відмінні один від одного.

Такий спосіб аналізу людських потреб наштовхував філософів на пошуки певного ідеалу людини, в досягненні такого ідеалу досить часто вони і бачили основне призначення людського існування.
Античний філософ Аристотель вважав що сенс існування людини полягає в досягненні щастя(евдемонізму), тобто вся діяльність людини повинна направлятися до того, щоб досягти цього щастя методом мислення та пізнання навколишнього світу та його природних законів.

Досягнення евдемонізму повинно було здобуватися, наприклад, шляхом духовної роботи яка повинна була стояти на вищому місці ніж фізична праця людини, це могла бути певна наукова діяльність або заняття мистецтвом через які повинна проявлятися сутність усвідомлення людиною свого призначення на Землі.

Інший філософ античності Епікур, та його послідовники вбачали сенс життя людини в отриманні насолоди(гедонізм), який вони розуміли не тільки як чуттєву насолоду а й відсутність у людини душевного неспокою, страху страждань або смерті. (Даниленко 2012)

Ірраціоналісти зокрема німецький філософ Артур Шопенгауер вважали, що сенс існування людини це прояв світової волі. Наприклад, людям може здатися що вони вчиняють певні дії бо самі цього хочуть, але вони не можуть прийти до усвідомлення того що ними рухає чужа воля, яка може бути нав’язана будь-ким: владою, близьким оточенням, друзями тощо. Це пов’язано з тим, що людина за своєю природою істота соціальна, а тому не може відділитися від «стада» навіть тоді коли її моральні принципи не можуть дозволити їй діяти у певних ситуаціях так як інші.

Згідно з вченням ірраціоналістів життя людини перетворюється на пекло, тому що кожного дня людина повинна боротися за надбання благ цивілізації щоб покращити своє життя, намагається гнатися шаленими темпами за успіхом і тому повинна вгамовувати свої бажання та пристрасті щоб отримати бажаний результат. Людське існування вони вважали абсурдним тому що таке життя стримує людину в певних рамках, не дозволяючи досягти людству дійсної мети свого існування — звільнення від страждань.

Проблемами сенсу людського існування також займалися філософи екзистенціалісти. Вони вважають що людське життя сповнене абсурду, кожна людина повинна створювати свої цінності, ті яких вона хоче досягти в житті, але робити вона це повинна в байдужому світі, адже в сучасному світі люди переповнені заздрістю та постійним обговоренням інших замість того щоб думати про своє життя, тому тільки в байдужості людства один до одного людина зможе досягти екзистенції(сутності існування) яку вони вбачають у свободі особистості. Також, екзистенціалісти вважають, що для досягнення людиною свободи їй самій необхідно протидіяти усім — державі, суспільству, середовищу адже всі навколо нав’язують людині свою волю, певні інтереси чи ідеали які людина повинна сповідувати в незалежності від своїх бажань.

Наприклад французький філософ Жан-Поль Сартр про сенс людського життя говорить так: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем. Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково. Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо» (Сартр 1943).

Також Сартр висунув ідею про те що людина сама повинна надавати сенс своєму існуванню, тому що кожен індивід приносить у світ щось нове і після того це нове піддається критиці або схваленню інших людей. Філософ дійшов до думки що не може існувати чітко визначеної наперед людської природи чи мети існування людини, окрім тієї яку вона сама принесе у світ і кожен сам у праві вирішувати як йому діяти та обирати свій життєвий шлях.

В свою чергу нігілізм(знецінення цінностей) звертає увагу людини на те, що її життя втратило сенс, тому що філософи нігілісти вважають що носієм та джерелом моральних цінностей спочатку був індивід а не наприклад культура як прийнято вважати в суспільстві. Для нігілістів не існує глибокого поняття буття людини для них воно перетворюється в просте значення, вони говорять що сенс життя людини це отримання максимального для себе задоволення від самого життя.

Один з найвідоміших філософів нігілістів Фрідріх Ніцше говорив про те, що нігілізм це умовне спустошення світу а особливо самого людського існування від його змісту, сенсу, істини або цінності. Характеризуючи християнство як нігілістичну релігію Ніцше вважав що саме воно видаляє із земного життя людини сенс внаслідок того що фокусується на житті потойбічному, посмертному і тому заганяє людей у рамки які не слід переступати в земному житті щоб мати краще загробне життя про яке у людей є лише припущення. Він хотів повернути сенс існування людини на Землю тим що висунув ідею про те що сенсом життя людей має стати підготовка до появи надлюдини яка все кардинально змінить у світі.(Фромм 1992)

Таким чином, пошуки сенсу життя людини – одна з одвічних проблем філософії, яка турбує людство багато століть, адже, кожна людина в своєму житті хоч раз задумується про те навіщо вона живе, яка мета її існування, ставить перед собою певні цілі яких вона хоче досягти. У кожної людини в житті свої пріоритети та бажання до яких прагне кожен індивід. Для когось це можуть бути звичайні примітивні потреби які виражаються у примноженні своїх матеріальних благ, хтось ставить собі за мету життя за певними релігійними канонами, для когось сенс життя полягає у духовному розвитку або служінні іншим, деякі люди постійно перебувають у пошуку свого місця у світі апробуючи різні професії та види діяльності, інші люди вбачають сенс існування у інтелектуальному розвитку або проводять усе своє життя подорожуючи світом вивчаючи різні культури та традиції світу, багато хто ставить на перше місце у своєму житті сім’ю та дітей.

Особисто для мете сенс життя – стати особистістю, отримувати від життя задоволення та не уподібнювати «сірій» масі населення для якої сенс життя полягає у задоволенні своїх примітивних фізіологічних потреб.

Використана література
Даниленко Валерий. 2012. Смысл жизни. Москва
Сартр Жан-Поль. 2000. Бытие и ничто. Москва
Фромм Эрих. 1992. Человек для себя. Минск

Український Політик
Андрій Мацьовка

Сенс життя людини – одна з філософських проблем, яка має відношення до визначення мети існування та призначення людини, це одне з визначальних світоглядних понять для становлення особистості.

Проблема усвідомлення сенсу життя людини зазвичай розуміється як суб’єктивна оцінка намірам людини досягнути певних цілей які вона ставить перед собою у житті. Розуміння свого місця у світі для кожної людини є певним поштовхом до усвідомлення спрямованості свого життя, свого місця у світі або усвідомлення людиною можливостей впливу на навколишню дійсність.

Розуміння та уявлення про сенс життя переважно складаються в кожної людини у процесі її діяльності та безпосередньо залежні від її становища в суспільстві а також способу життя людини та її світоглядних позицій які безпосередньо впливають на прийняття певних рішень у конкретно історичній ситуації яка складається навколо певної людини.

Наприклад відомі філософи такі як – Сократ, Епікур, Спіноза, Монтеск’є, Аристотель та Декарт мали досить чіткі уявлення про поняття сенсу життя людини у певній світоглядній системі. Вони намагалися розтлумачити та виправдати певні властиві тій чи іншій системі моральні норми чи певні цінності які б репрезентували певні цілі чи виправдовували діяльністю людей у різних ситуаціях. Визначаючи соціальний стан індивідів,класів, соціальних груп, враховуючи їх потреби та інтереси, певні прагнення та переконання, виводячи принципи їхньої поведінки філософам вдавалося визначити приблизний зміст масових уявлень про життєві принципи та сенс існування людини, які при різному суспільному укладі життя мають свій специфічний характер та певні потреби відмінні один від одного.

Такий спосіб аналізу людських потреб наштовхував філософів на пошуки певного ідеалу людини, в досягненні такого ідеалу досить часто вони і бачили основне призначення людського існування.
Античний філософ Аристотель вважав що сенс існування людини полягає в досягненні щастя(евдемонізму), тобто вся діяльність людини повинна направлятися до того, щоб досягти цього щастя методом мислення та пізнання навколишнього світу та його природних законів.

Досягнення евдемонізму повинно було здобуватися, наприклад, шляхом духовної роботи яка повинна була стояти на вищому місці ніж фізична праця людини, це могла бути певна наукова діяльність або заняття мистецтвом через які повинна проявлятися сутність усвідомлення людиною свого призначення на Землі.

Інший філософ античності Епікур, та його послідовники вбачали сенс життя людини в отриманні насолоди(гедонізм), який вони розуміли не тільки як чуттєву насолоду а й відсутність у людини душевного неспокою, страху страждань або смерті. (Даниленко 2012)

Ірраціоналісти зокрема німецький філософ Артур Шопенгауер вважали, що сенс існування людини це прояв світової волі. Наприклад, людям може здатися що вони вчиняють певні дії бо самі цього хочуть, але вони не можуть прийти до усвідомлення того що ними рухає чужа воля, яка може бути нав’язана будь-ким: владою, близьким оточенням, друзями тощо. Це пов’язано з тим, що людина за своєю природою істота соціальна, а тому не може відділитися від «стада» навіть тоді коли її моральні принципи не можуть дозволити їй діяти у певних ситуаціях так як інші.

Згідно з вченням ірраціоналістів життя людини перетворюється на пекло, тому що кожного дня людина повинна боротися за надбання благ цивілізації щоб покращити своє життя, намагається гнатися шаленими темпами за успіхом і тому повинна вгамовувати свої бажання та пристрасті щоб отримати бажаний результат. Людське існування вони вважали абсурдним тому що таке життя стримує людину в певних рамках, не дозволяючи досягти людству дійсної мети свого існування — звільнення від страждань.

Проблемами сенсу людського існування також займалися філософи екзистенціалісти. Вони вважають що людське життя сповнене абсурду, кожна людина повинна створювати свої цінності, ті яких вона хоче досягти в житті, але робити вона це повинна в байдужому світі, адже в сучасному світі люди переповнені заздрістю та постійним обговоренням інших замість того щоб думати про своє життя, тому тільки в байдужості людства один до одного людина зможе досягти екзистенції(сутності існування) яку вони вбачають у свободі особистості. Також, екзистенціалісти вважають, що для досягнення людиною свободи їй самій необхідно протидіяти усім — державі, суспільству, середовищу адже всі навколо нав’язують людині свою волю, певні інтереси чи ідеали які людина повинна сповідувати в незалежності від своїх бажань.

Наприклад французький філософ Жан-Поль Сартр про сенс людського життя говорить так: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем. Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково. Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо» (Сартр 1943).

Також Сартр висунув ідею про те що людина сама повинна надавати сенс своєму існуванню, тому що кожен індивід приносить у світ щось нове і після того це нове піддається критиці або схваленню інших людей. Філософ дійшов до думки що не може існувати чітко визначеної наперед людської природи чи мети існування людини, окрім тієї яку вона сама принесе у світ і кожен сам у праві вирішувати як йому діяти та обирати свій життєвий шлях.

В свою чергу нігілізм(знецінення цінностей) звертає увагу людини на те, що її життя втратило сенс, тому що філософи нігілісти вважають що носієм та джерелом моральних цінностей спочатку був індивід а не наприклад культура як прийнято вважати в суспільстві. Для нігілістів не існує глибокого поняття буття людини для них воно перетворюється в просте значення, вони говорять що сенс життя людини це отримання максимального для себе задоволення від самого життя.

Один з найвідоміших філософів нігілістів Фрідріх Ніцше говорив про те, що нігілізм це умовне спустошення світу а особливо самого людського існування від його змісту, сенсу, істини або цінності. Характеризуючи християнство як нігілістичну релігію Ніцше вважав що саме воно видаляє із земного життя людини сенс внаслідок того що фокусується на житті потойбічному, посмертному і тому заганяє людей у рамки які не слід переступати в земному житті щоб мати краще загробне життя про яке у людей є лише припущення. Він хотів повернути сенс існування людини на Землю тим що висунув ідею про те що сенсом життя людей має стати підготовка до появи надлюдини яка все кардинально змінить у світі.(Фромм 1992)

Таким чином, пошуки сенсу життя людини – одна з одвічних проблем філософії, яка турбує людство багато століть, адже, кожна людина в своєму житті хоч раз задумується про те навіщо вона живе, яка мета її існування, ставить перед собою певні цілі яких вона хоче досягти. У кожної людини в житті свої пріоритети та бажання до яких прагне кожен індивід. Для когось це можуть бути звичайні примітивні потреби які виражаються у примноженні своїх матеріальних благ, хтось ставить собі за мету життя за певними релігійними канонами, для когось сенс життя полягає у духовному розвитку або служінні іншим, деякі люди постійно перебувають у пошуку свого місця у світі апробуючи різні професії та види діяльності, інші люди вбачають сенс існування у інтелектуальному розвитку або проводять усе своє життя подорожуючи світом вивчаючи різні культури та традиції світу, багато хто ставить на перше місце у своєму житті сім’ю та дітей.

Особисто для мете сенс життя – стати особистістю, отримувати від життя задоволення та не уподібнювати «сірій» масі населення для якої сенс життя полягає у задоволенні своїх примітивних фізіологічних потреб.

Використана література
Даниленко Валерий. 2012. Смысл жизни. Москва
Сартр Жан-Поль. 2000. Бытие и ничто. Москва
Фромм Эрих. 1992. Человек для себя. Минск

Український Політик