Сенс життя людини на ЗемліСмысл жизни человека на Земле

Андрій Мацьовка

Сенс життя людини – одна з філософських проблем, яка має відношення до визначення мети існування та призначення людини, це одне з визначальних світоглядних понять для становлення особистості.

Проблема усвідомлення сенсу життя людини зазвичай розуміється як суб’єктивна оцінка намірам людини досягнути певних цілей які вона ставить перед собою у житті. Розуміння свого місця у світі для кожної людини є певним поштовхом до усвідомлення спрямованості свого життя, свого місця у світі або усвідомлення людиною можливостей впливу на навколишню дійсність.

Розуміння та уявлення про сенс життя переважно складаються в кожної людини у процесі її діяльності та безпосередньо залежні від її становища в суспільстві а також способу життя людини та її світоглядних позицій які безпосередньо впливають на прийняття певних рішень у конкретно історичній ситуації яка складається навколо певної людини.

Наприклад відомі філософи такі як – Сократ, Епікур, Спіноза, Монтеск’є, Аристотель та Декарт мали досить чіткі уявлення про поняття сенсу життя людини у певній світоглядній системі. Вони намагалися розтлумачити та виправдати певні властиві тій чи іншій системі моральні норми чи певні цінності які б репрезентували певні цілі чи виправдовували діяльністю людей у різних ситуаціях. Визначаючи соціальний стан індивідів,класів, соціальних груп, враховуючи їх потреби та інтереси, певні прагнення та переконання, виводячи принципи їхньої поведінки філософам вдавалося визначити приблизний зміст масових уявлень про життєві принципи та сенс існування людини, які при різному суспільному укладі життя мають свій специфічний характер та певні потреби відмінні один від одного.

Такий спосіб аналізу людських потреб наштовхував філософів на пошуки певного ідеалу людини, в досягненні такого ідеалу досить часто вони і бачили основне призначення людського існування.
Античний філософ Аристотель вважав що сенс існування людини полягає в досягненні щастя(евдемонізму), тобто вся діяльність людини повинна направлятися до того, щоб досягти цього щастя методом мислення та пізнання навколишнього світу та його природних законів.

Досягнення евдемонізму повинно було здобуватися, наприклад, шляхом духовної роботи яка повинна була стояти на вищому місці ніж фізична праця людини, це могла бути певна наукова діяльність або заняття мистецтвом через які повинна проявлятися сутність усвідомлення людиною свого призначення на Землі.

Інший філософ античності Епікур, та його послідовники вбачали сенс життя людини в отриманні насолоди(гедонізм), який вони розуміли не тільки як чуттєву насолоду а й відсутність у людини душевного неспокою, страху страждань або смерті. (Даниленко 2012)

Ірраціоналісти зокрема німецький філософ Артур Шопенгауер вважали, що сенс існування людини це прояв світової волі. Наприклад, людям може здатися що вони вчиняють певні дії бо самі цього хочуть, але вони не можуть прийти до усвідомлення того що ними рухає чужа воля, яка може бути нав’язана будь-ким: владою, близьким оточенням, друзями тощо. Це пов’язано з тим, що людина за своєю природою істота соціальна, а тому не може відділитися від «стада» навіть тоді коли її моральні принципи не можуть дозволити їй діяти у певних ситуаціях так як інші.

Згідно з вченням ірраціоналістів життя людини перетворюється на пекло, тому що кожного дня людина повинна боротися за надбання благ цивілізації щоб покращити своє життя, намагається гнатися шаленими темпами за успіхом і тому повинна вгамовувати свої бажання та пристрасті щоб отримати бажаний результат. Людське існування вони вважали абсурдним тому що таке життя стримує людину в певних рамках, не дозволяючи досягти людству дійсної мети свого існування — звільнення від страждань.

Проблемами сенсу людського існування також займалися філософи екзистенціалісти. Вони вважають що людське життя сповнене абсурду, кожна людина повинна створювати свої цінності, ті яких вона хоче досягти в житті, але робити вона це повинна в байдужому світі, адже в сучасному світі люди переповнені заздрістю та постійним обговоренням інших замість того щоб думати про своє життя, тому тільки в байдужості людства один до одного людина зможе досягти екзистенції(сутності існування) яку вони вбачають у свободі особистості. Також, екзистенціалісти вважають, що для досягнення людиною свободи їй самій необхідно протидіяти усім — державі, суспільству, середовищу адже всі навколо нав’язують людині свою волю, певні інтереси чи ідеали які людина повинна сповідувати в незалежності від своїх бажань.

Наприклад французький філософ Жан-Поль Сартр про сенс людського життя говорить так: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем. Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково. Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо» (Сартр 1943).

Також Сартр висунув ідею про те що людина сама повинна надавати сенс своєму існуванню, тому що кожен індивід приносить у світ щось нове і після того це нове піддається критиці або схваленню інших людей. Філософ дійшов до думки що не може існувати чітко визначеної наперед людської природи чи мети існування людини, окрім тієї яку вона сама принесе у світ і кожен сам у праві вирішувати як йому діяти та обирати свій життєвий шлях.

В свою чергу нігілізм(знецінення цінностей) звертає увагу людини на те, що її життя втратило сенс, тому що філософи нігілісти вважають що носієм та джерелом моральних цінностей спочатку був індивід а не наприклад культура як прийнято вважати в суспільстві. Для нігілістів не існує глибокого поняття буття людини для них воно перетворюється в просте значення, вони говорять що сенс життя людини це отримання максимального для себе задоволення від самого життя.

Один з найвідоміших філософів нігілістів Фрідріх Ніцше говорив про те, що нігілізм це умовне спустошення світу а особливо самого людського існування від його змісту, сенсу, істини або цінності. Характеризуючи християнство як нігілістичну релігію Ніцше вважав що саме воно видаляє із земного життя людини сенс внаслідок того що фокусується на житті потойбічному, посмертному і тому заганяє людей у рамки які не слід переступати в земному житті щоб мати краще загробне життя про яке у людей є лише припущення. Він хотів повернути сенс існування людини на Землю тим що висунув ідею про те що сенсом життя людей має стати підготовка до появи надлюдини яка все кардинально змінить у світі.(Фромм 1992)

Таким чином, пошуки сенсу життя людини – одна з одвічних проблем філософії, яка турбує людство багато століть, адже, кожна людина в своєму житті хоч раз задумується про те навіщо вона живе, яка мета її існування, ставить перед собою певні цілі яких вона хоче досягти. У кожної людини в житті свої пріоритети та бажання до яких прагне кожен індивід. Для когось це можуть бути звичайні примітивні потреби які виражаються у примноженні своїх матеріальних благ, хтось ставить собі за мету життя за певними релігійними канонами, для когось сенс життя полягає у духовному розвитку або служінні іншим, деякі люди постійно перебувають у пошуку свого місця у світі апробуючи різні професії та види діяльності, інші люди вбачають сенс існування у інтелектуальному розвитку або проводять усе своє життя подорожуючи світом вивчаючи різні культури та традиції світу, багато хто ставить на перше місце у своєму житті сім’ю та дітей.

Особисто для мете сенс життя – стати особистістю, отримувати від життя задоволення та не уподібнювати «сірій» масі населення для якої сенс життя полягає у задоволенні своїх примітивних фізіологічних потреб.

Використана література
Даниленко Валерий. 2012. Смысл жизни. Москва
Сартр Жан-Поль. 2000. Бытие и ничто. Москва
Фромм Эрих. 1992. Человек для себя. Минск

Український Політик
Андрій Мацьовка

Сенс життя людини – одна з філософських проблем, яка має відношення до визначення мети існування та призначення людини, це одне з визначальних світоглядних понять для становлення особистості.

Проблема усвідомлення сенсу життя людини зазвичай розуміється як суб’єктивна оцінка намірам людини досягнути певних цілей які вона ставить перед собою у житті. Розуміння свого місця у світі для кожної людини є певним поштовхом до усвідомлення спрямованості свого життя, свого місця у світі або усвідомлення людиною можливостей впливу на навколишню дійсність.

Розуміння та уявлення про сенс життя переважно складаються в кожної людини у процесі її діяльності та безпосередньо залежні від її становища в суспільстві а також способу життя людини та її світоглядних позицій які безпосередньо впливають на прийняття певних рішень у конкретно історичній ситуації яка складається навколо певної людини.

Наприклад відомі філософи такі як – Сократ, Епікур, Спіноза, Монтеск’є, Аристотель та Декарт мали досить чіткі уявлення про поняття сенсу життя людини у певній світоглядній системі. Вони намагалися розтлумачити та виправдати певні властиві тій чи іншій системі моральні норми чи певні цінності які б репрезентували певні цілі чи виправдовували діяльністю людей у різних ситуаціях. Визначаючи соціальний стан індивідів,класів, соціальних груп, враховуючи їх потреби та інтереси, певні прагнення та переконання, виводячи принципи їхньої поведінки філософам вдавалося визначити приблизний зміст масових уявлень про життєві принципи та сенс існування людини, які при різному суспільному укладі життя мають свій специфічний характер та певні потреби відмінні один від одного.

Такий спосіб аналізу людських потреб наштовхував філософів на пошуки певного ідеалу людини, в досягненні такого ідеалу досить часто вони і бачили основне призначення людського існування.
Античний філософ Аристотель вважав що сенс існування людини полягає в досягненні щастя(евдемонізму), тобто вся діяльність людини повинна направлятися до того, щоб досягти цього щастя методом мислення та пізнання навколишнього світу та його природних законів.

Досягнення евдемонізму повинно було здобуватися, наприклад, шляхом духовної роботи яка повинна була стояти на вищому місці ніж фізична праця людини, це могла бути певна наукова діяльність або заняття мистецтвом через які повинна проявлятися сутність усвідомлення людиною свого призначення на Землі.

Інший філософ античності Епікур, та його послідовники вбачали сенс життя людини в отриманні насолоди(гедонізм), який вони розуміли не тільки як чуттєву насолоду а й відсутність у людини душевного неспокою, страху страждань або смерті. (Даниленко 2012)

Ірраціоналісти зокрема німецький філософ Артур Шопенгауер вважали, що сенс існування людини це прояв світової волі. Наприклад, людям може здатися що вони вчиняють певні дії бо самі цього хочуть, але вони не можуть прийти до усвідомлення того що ними рухає чужа воля, яка може бути нав’язана будь-ким: владою, близьким оточенням, друзями тощо. Це пов’язано з тим, що людина за своєю природою істота соціальна, а тому не може відділитися від «стада» навіть тоді коли її моральні принципи не можуть дозволити їй діяти у певних ситуаціях так як інші.

Згідно з вченням ірраціоналістів життя людини перетворюється на пекло, тому що кожного дня людина повинна боротися за надбання благ цивілізації щоб покращити своє життя, намагається гнатися шаленими темпами за успіхом і тому повинна вгамовувати свої бажання та пристрасті щоб отримати бажаний результат. Людське існування вони вважали абсурдним тому що таке життя стримує людину в певних рамках, не дозволяючи досягти людству дійсної мети свого існування — звільнення від страждань.

Проблемами сенсу людського існування також займалися філософи екзистенціалісти. Вони вважають що людське життя сповнене абсурду, кожна людина повинна створювати свої цінності, ті яких вона хоче досягти в житті, але робити вона це повинна в байдужому світі, адже в сучасному світі люди переповнені заздрістю та постійним обговоренням інших замість того щоб думати про своє життя, тому тільки в байдужості людства один до одного людина зможе досягти екзистенції(сутності існування) яку вони вбачають у свободі особистості. Також, екзистенціалісти вважають, що для досягнення людиною свободи їй самій необхідно протидіяти усім — державі, суспільству, середовищу адже всі навколо нав’язують людині свою волю, певні інтереси чи ідеали які людина повинна сповідувати в незалежності від своїх бажань.

Наприклад французький філософ Жан-Поль Сартр про сенс людського життя говорить так: «Якщо ми повинні померти, то наше життя не має сенсу, бо його проблеми залишаються невирішеними і залишається невизначеним саме значення проблем. Усе, що існує народжене без причини, продовжується у слабкості і вмирає випадково. Абсурдно, що ми народилися, абсурдно, що помремо» (Сартр 1943).

Також Сартр висунув ідею про те що людина сама повинна надавати сенс своєму існуванню, тому що кожен індивід приносить у світ щось нове і після того це нове піддається критиці або схваленню інших людей. Філософ дійшов до думки що не може існувати чітко визначеної наперед людської природи чи мети існування людини, окрім тієї яку вона сама принесе у світ і кожен сам у праві вирішувати як йому діяти та обирати свій життєвий шлях.

В свою чергу нігілізм(знецінення цінностей) звертає увагу людини на те, що її життя втратило сенс, тому що філософи нігілісти вважають що носієм та джерелом моральних цінностей спочатку був індивід а не наприклад культура як прийнято вважати в суспільстві. Для нігілістів не існує глибокого поняття буття людини для них воно перетворюється в просте значення, вони говорять що сенс життя людини це отримання максимального для себе задоволення від самого життя.

Один з найвідоміших філософів нігілістів Фрідріх Ніцше говорив про те, що нігілізм це умовне спустошення світу а особливо самого людського існування від його змісту, сенсу, істини або цінності. Характеризуючи християнство як нігілістичну релігію Ніцше вважав що саме воно видаляє із земного життя людини сенс внаслідок того що фокусується на житті потойбічному, посмертному і тому заганяє людей у рамки які не слід переступати в земному житті щоб мати краще загробне життя про яке у людей є лише припущення. Він хотів повернути сенс існування людини на Землю тим що висунув ідею про те що сенсом життя людей має стати підготовка до появи надлюдини яка все кардинально змінить у світі.(Фромм 1992)

Таким чином, пошуки сенсу життя людини – одна з одвічних проблем філософії, яка турбує людство багато століть, адже, кожна людина в своєму житті хоч раз задумується про те навіщо вона живе, яка мета її існування, ставить перед собою певні цілі яких вона хоче досягти. У кожної людини в житті свої пріоритети та бажання до яких прагне кожен індивід. Для когось це можуть бути звичайні примітивні потреби які виражаються у примноженні своїх матеріальних благ, хтось ставить собі за мету життя за певними релігійними канонами, для когось сенс життя полягає у духовному розвитку або служінні іншим, деякі люди постійно перебувають у пошуку свого місця у світі апробуючи різні професії та види діяльності, інші люди вбачають сенс існування у інтелектуальному розвитку або проводять усе своє життя подорожуючи світом вивчаючи різні культури та традиції світу, багато хто ставить на перше місце у своєму житті сім’ю та дітей.

Особисто для мете сенс життя – стати особистістю, отримувати від життя задоволення та не уподібнювати «сірій» масі населення для якої сенс життя полягає у задоволенні своїх примітивних фізіологічних потреб.

Використана література
Даниленко Валерий. 2012. Смысл жизни. Москва
Сартр Жан-Поль. 2000. Бытие и ничто. Москва
Фромм Эрих. 1992. Человек для себя. Минск

Український Політик

Громадянське суспільство в УкраїніГромадянське суспільство в Україні

Андрій Мацьовка

Оксамитові революції кінця 80-х років у центральній та Східній Європі породили “радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадянського суспільства”, зазначає Дж. Кін. Україна в цьому процесі не стала виключенням з правил, адже 70 років український народ перебував під впливом тоталітарного режиму який ідеологічно насаджував населенню принципи колективізму та нівелював такими діями будь-які прояви до становлення громадянського суспільства. Наявність у будь-якій державі громадянського суспільства означає насамперед той факт, що держава рухається шляхом демократії.

Після отримання Україною незалежності почалися процеси демократизації суспільного життя, які принесли зміни насамперед в громадянське суспільство, яке перебувало на стадії зародження. В той час населенню яке довгий час перебувало під впливом тоталітаризму було важко прийняти нові демократичні реформи. Проблемою становлення громадянського суспільства європейського зразка в Україні в усі часи була відсутність у населення бажання до впровадження демократичних цінностей, а у іншої частини населення постійного бажання повернути радянський режим та радянський уклад життя.

Відмінністю України від країн з сформованим громадянським суспільством є той факт що у державах Західної Європи набагато раніше відбувалися процеси формування громадянського суспільства.
За весь період існування незалежної Української держави проблемою є те що люди ще до цього часу так і не змогли усвідомити принципів побудови демократичної держави, які елементи демократії повинні в першу чергу домінувати в суспільстві, за якими принципами повинна функціонувати держава, які ідеї повинні домінувати серед громадян.

Основною проблемою з якою стикнулося українське населення 1991 року був перехід від суспільства тоталітарного контролю до суспільства демократичного плюралізму, тобто перехід до суспільства побудованого на засадах європейської демократії, європейських цінностей. В такому суспільстві повинні домінувати принципи громадянського контролю, домінування громадянських свобод, повага до індивідуальності, цінність приватної власності, повинна бути розвинута система громадянського суспільства яке може бути абсолютно самодіяльним (проявом такої самодіяльності в Україні стала волонтерська допомога українській армії від громадських та волонтерських організацій в перші місяці проведення АТО на сході України).

Якщо характеризувати суспільство України починаючи з 2000-х років то можна з упевненістю констатувати той факт, що відбувається активна маргіналізація громадського життя. В цей період відбувалися різні страйки, виступи, але участь населення в таких акціях була викликана суто проблемами соціального забезпечення (невиплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат). Тому можна з упевненістю говорити в цей період активність громадян була досить низькою, що і було проблемою в побудові демократичного громадянського суспільства, адже людей у цей час хвилювали проблеми суто матеріальні, до політичного життя населення долучалося неохоче, і революція 2004 року стала певним вибухом суспільної свідомості. В той час велика кількість громадян просто зневірилася в усіх політиках.

Однією з характерних ознак громадянського суспільства є наявність Громадських організацій які мають бути незалежними від політичних сил або релігійних установ чи бізнесу. На жаль в Україну традиції утворення таких організацій прийшли досить пізно, аж на початку 2010-х років. До того діяльність таких організацій, якщо такі й були, відбувалася досить завуальовано під певним патронатом політиків або впливових бізнесменів, які таким чином хотіли підвищити свої рейтинги або отримати прихильність суспільства. Тому якщо й дійсно було декілька незалежних організацій які дійсно діяли в інтересах населення, вони стикалися з постійними утисками, фінансовими проблемами тощо. Також одним з основних показників розвитку громадянського суспільства є не лише наявність громадських організацій, а й участь населення в діяльності таких організацій, чим вища активність населення тим вищий розвиток громадянського суспільства.

Засоби масової інформації (ЗМІ) також займають одне з ключових місць у житті суспільства. У багать країнах ЗМІ навіть виділяють у окрему гілку влади поруч із законодавчою, виконавчою та судовою, адже інформуючи про різного роду події які відбуваються в світі, державі або політиці вони впливають певним чином на формування поглядів людей, громадську думку, вони є важливим демократичним інститутом який формує певний принцип відкритості який притаманний усім демократичним державам. Від відкритої, якісної та неупередженої діяльності засобів масової інформації безпосередньо залежить наскільки буде сформована громадська думка, адже ЗМІ це зручний інструмент маніпулювання фактами та нав’язування населенню різного роду неправдивих ідей стосовного рішень які приймають високопосадовці.

На жаль для України притаманний саме деструктивний характер діяльності ЗМІ, вони постійно намагаються маніпулювати громадською думкою, тому що в нашій державі майже всі популярні та рейтингові засоби масової інформації знаходяться у власності впливового бізнес капіталу який лояльний до різних політичних сил, і тому одні ЗМІ дискредитують політиків до яких у опозиції перебувають їхні опоненти підтримуваним тим чи іншим впливовим бізнесменом. Така діяльність призводить до негативних наслідків та розколює суспільство, адже постійно відбувається перекручування фактів та маніпулювання інформацією з метою дискредитації влади та поширення тотального соціального невдоволення до певних політиків, особливо помітні такі дії напередодні виборчих кампаній, коли у ЗМІ з’являються різного роду невідомі раніше брудні факти про когось із політиків. Тобто іншими словами починається застосування деструктивних виборчих технологій які направлені на несвідому частину суспільства, на такого собі сумлінного немислячого споживача інформації, який цю інформацію поглине і не буде шукати істину чи правдивість даної інформації. Такі дії призводять до конфлікту інтересів у суспільстві, а це в свою чергу гальмує населення до консолідації, розділяє його у своїх політичних переконаннях та стримує становлення громадянського суспільства в державі.

Одне з провідних місць у громадянському суспільстві займають політичні партії. Хоч вони і є елементом політичної системи, але в той самий час за своїм місцем у суспільстві, та за функціями які вони виконують, політичні партії мають прямий стосунок до громадянського суспільства, адже будь-яка політична партія репрезентує думку населення яке підтримує певну політичну силу. Партії забезпечують безпосередній зв’язок влади з народом через своїх представників у владних структурах, але на жаль в Україні більша кількість політичних партій ще не вийшли на дійсний шлях громадського плюралізму. Така ситуація пов’язана з тим, що більшість партій залежна від фінансового капіталу олігархів, тобто в нашій державі відбулася олігархізація політичних сил, які діють переважно в інтересах великого капіталу а не в інтересах народу. Це пов’язано з тим що в Україні відсутнє державне фінансування політичних сил, така практика поширена в багатьох Європейських країнах з метою зрівняння шансів кожної політичної сили на виборах, тому до влади в нашій державі приходять переважно популістські сили які лише створюють ілюзію діяльності в інтересах народу, а насправді ж вони діють лише у власних інтересах. Така діяльність досить часто призводить до зневіри населення у політиках, що в свою чергу веде до знецінення цінностей які пропагує певна політична сила, і тому громадяни втрачають мотивацію до активної участі в громадському житті.

Втім, події останніх років які відбуваються в Україні дають надію на майбутнє. Тому, що в демократичній державі поняття громадянського суспільства повинно розцінюватися як такий стан суспільства в якому повинні реалізовуватися всі громадянські права та свободи які прописані законодавчо або проявляються у формі громадянської активності та самоорганізації населення.
В умовах демократичного устрою держава і громадяни безпосередньо повинні бути зацікавлені в партнерстві та взаємодії, адже без дотримання принципів демократії, а саме: свободи слова, свободи зборів, вільності думок, ні одна держава не зможе створити умов для побудови демократичного суспільства.

Таким чином, із усього що було сказано раніше можна зробити висновок, що громадянське суспільство у країнах Європи знаходиться на значно вищому рівні розвитку ніж у нашій державі. Тому нашій державі потрібно запозичувати досвід у наших європейських партнерів.
Але, незважаючи на всі негативні моменти, події Революції Гідності 2013-2014 років показали що в Україні є можливості, прагнення та перспективи до побудови демократичної держави з сильним громадянським суспільством. Велика кількість лідерів Європейських держав виявили підтримку та солідарність з Українським народом, та оцінили перспективи України у побудові демократичної держави та громадянського суспільства. Такі події дають надію на те, що наша держава дійсно рухається у правильному напрямку до побудови сильної процвітаючої держави, яка в найближчий час займе своє місце серед провідних світових держав.

Український ПолітикАндрій Мацьовка

Оксамитові революції кінця 80-х років у центральній та Східній Європі породили “радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадянського суспільства”, зазначає Дж. Кін. Україна в цьому процесі не стала виключенням з правил, адже 70 років український народ перебував під впливом тоталітарного режиму який ідеологічно насаджував населенню принципи колективізму та нівелював такими діями будь-які прояви до становлення громадянського суспільства. Наявність у будь-якій державі громадянського суспільства означає насамперед той факт, що держава рухається шляхом демократії.

Після отримання Україною незалежності почалися процеси демократизації суспільного життя, які принесли зміни насамперед в громадянське суспільство, яке перебувало на стадії зародження. В той час населенню яке довгий час перебувало під впливом тоталітаризму було важко прийняти нові демократичні реформи. Проблемою становлення громадянського суспільства європейського зразка в Україні в усі часи була відсутність у населення бажання до впровадження демократичних цінностей, а у іншої частини населення постійного бажання повернути радянський режим та радянський уклад життя.

Відмінністю України від країн з сформованим громадянським суспільством є той факт що у державах Західної Європи набагато раніше відбувалися процеси формування громадянського суспільства.
За весь період існування незалежної Української держави проблемою є те що люди ще до цього часу так і не змогли усвідомити принципів побудови демократичної держави, які елементи демократії повинні в першу чергу домінувати в суспільстві, за якими принципами повинна функціонувати держава, які ідеї повинні домінувати серед громадян.

Основною проблемою з якою стикнулося українське населення 1991 року був перехід від суспільства тоталітарного контролю до суспільства демократичного плюралізму, тобто перехід до суспільства побудованого на засадах європейської демократії, європейських цінностей. В такому суспільстві повинні домінувати принципи громадянського контролю, домінування громадянських свобод, повага до індивідуальності, цінність приватної власності, повинна бути розвинута система громадянського суспільства яке може бути абсолютно самодіяльним (проявом такої самодіяльності в Україні стала волонтерська допомога українській армії від громадських та волонтерських організацій в перші місяці проведення АТО на сході України).

Якщо характеризувати суспільство України починаючи з 2000-х років то можна з упевненістю констатувати той факт, що відбувається активна маргіналізація громадського життя. В цей період відбувалися різні страйки, виступи, але участь населення в таких акціях була викликана суто проблемами соціального забезпечення (невиплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат). Тому можна з упевненістю говорити в цей період активність громадян була досить низькою, що і було проблемою в побудові демократичного громадянського суспільства, адже людей у цей час хвилювали проблеми суто матеріальні, до політичного життя населення долучалося неохоче, і революція 2004 року стала певним вибухом суспільної свідомості. В той час велика кількість громадян просто зневірилася в усіх політиках.

Однією з характерних ознак громадянського суспільства є наявність Громадських організацій які мають бути незалежними від політичних сил або релігійних установ чи бізнесу. На жаль в Україну традиції утворення таких організацій прийшли досить пізно, аж на початку 2010-х років. До того діяльність таких організацій, якщо такі й були, відбувалася досить завуальовано під певним патронатом політиків або впливових бізнесменів, які таким чином хотіли підвищити свої рейтинги або отримати прихильність суспільства. Тому якщо й дійсно було декілька незалежних організацій які дійсно діяли в інтересах населення, вони стикалися з постійними утисками, фінансовими проблемами тощо. Також одним з основних показників розвитку громадянського суспільства є не лише наявність громадських організацій, а й участь населення в діяльності таких організацій, чим вища активність населення тим вищий розвиток громадянського суспільства.

Засоби масової інформації (ЗМІ) також займають одне з ключових місць у житті суспільства. У багать країнах ЗМІ навіть виділяють у окрему гілку влади поруч із законодавчою, виконавчою та судовою, адже інформуючи про різного роду події які відбуваються в світі, державі або політиці вони впливають певним чином на формування поглядів людей, громадську думку, вони є важливим демократичним інститутом який формує певний принцип відкритості який притаманний усім демократичним державам. Від відкритої, якісної та неупередженої діяльності засобів масової інформації безпосередньо залежить наскільки буде сформована громадська думка, адже ЗМІ це зручний інструмент маніпулювання фактами та нав’язування населенню різного роду неправдивих ідей стосовного рішень які приймають високопосадовці.

На жаль для України притаманний саме деструктивний характер діяльності ЗМІ, вони постійно намагаються маніпулювати громадською думкою, тому що в нашій державі майже всі популярні та рейтингові засоби масової інформації знаходяться у власності впливового бізнес капіталу який лояльний до різних політичних сил, і тому одні ЗМІ дискредитують політиків до яких у опозиції перебувають їхні опоненти підтримуваним тим чи іншим впливовим бізнесменом. Така діяльність призводить до негативних наслідків та розколює суспільство, адже постійно відбувається перекручування фактів та маніпулювання інформацією з метою дискредитації влади та поширення тотального соціального невдоволення до певних політиків, особливо помітні такі дії напередодні виборчих кампаній, коли у ЗМІ з’являються різного роду невідомі раніше брудні факти про когось із політиків. Тобто іншими словами починається застосування деструктивних виборчих технологій які направлені на несвідому частину суспільства, на такого собі сумлінного немислячого споживача інформації, який цю інформацію поглине і не буде шукати істину чи правдивість даної інформації. Такі дії призводять до конфлікту інтересів у суспільстві, а це в свою чергу гальмує населення до консолідації, розділяє його у своїх політичних переконаннях та стримує становлення громадянського суспільства в державі.

Одне з провідних місць у громадянському суспільстві займають політичні партії. Хоч вони і є елементом політичної системи, але в той самий час за своїм місцем у суспільстві, та за функціями які вони виконують, політичні партії мають прямий стосунок до громадянського суспільства, адже будь-яка політична партія репрезентує думку населення яке підтримує певну політичну силу. Партії забезпечують безпосередній зв’язок влади з народом через своїх представників у владних структурах, але на жаль в Україні більша кількість політичних партій ще не вийшли на дійсний шлях громадського плюралізму. Така ситуація пов’язана з тим, що більшість партій залежна від фінансового капіталу олігархів, тобто в нашій державі відбулася олігархізація політичних сил, які діють переважно в інтересах великого капіталу а не в інтересах народу. Це пов’язано з тим що в Україні відсутнє державне фінансування політичних сил, така практика поширена в багатьох Європейських країнах з метою зрівняння шансів кожної політичної сили на виборах, тому до влади в нашій державі приходять переважно популістські сили які лише створюють ілюзію діяльності в інтересах народу, а насправді ж вони діють лише у власних інтересах. Така діяльність досить часто призводить до зневіри населення у політиках, що в свою чергу веде до знецінення цінностей які пропагує певна політична сила, і тому громадяни втрачають мотивацію до активної участі в громадському житті.

Втім, події останніх років які відбуваються в Україні дають надію на майбутнє. Тому, що в демократичній державі поняття громадянського суспільства повинно розцінюватися як такий стан суспільства в якому повинні реалізовуватися всі громадянські права та свободи які прописані законодавчо або проявляються у формі громадянської активності та самоорганізації населення.
В умовах демократичного устрою держава і громадяни безпосередньо повинні бути зацікавлені в партнерстві та взаємодії, адже без дотримання принципів демократії, а саме: свободи слова, свободи зборів, вільності думок, ні одна держава не зможе створити умов для побудови демократичного суспільства.

Таким чином, із усього що було сказано раніше можна зробити висновок, що громадянське суспільство у країнах Європи знаходиться на значно вищому рівні розвитку ніж у нашій державі. Тому нашій державі потрібно запозичувати досвід у наших європейських партнерів.
Але, незважаючи на всі негативні моменти, події Революції Гідності 2013-2014 років показали що в Україні є можливості, прагнення та перспективи до побудови демократичної держави з сильним громадянським суспільством. Велика кількість лідерів Європейських держав виявили підтримку та солідарність з Українським народом, та оцінили перспективи України у побудові демократичної держави та громадянського суспільства. Такі події дають надію на те, що наша держава дійсно рухається у правильному напрямку до побудови сильної процвітаючої держави, яка в найближчий час займе своє місце серед провідних світових держав.

Український Політик

Майбутнє УкраїниМайбутнє України

Андрій Мацьовка

Питання майбутнього України завжди турбують, а інколи лякають, громадян нашої держави. Але ці проблеми постійно необхідно обговорювати, тому, що нашому населенню постійно не вистачає впевненості у завтрашньому дні. Ця невпевненість породжується невизначеністю статусу держави, політична еліта перебуває у стані постійної невизначеності яким же чином потрібно будувати майбутню Українську державу.

Проблемою України в усі історичні періоди був вплив сусідніх держав на її політику, адже ми знаходимося на геополітичному розломі між двома цивілізаціями західною та східною, і ці дві цивілізації постійно нав’язують нам певні стандарти розвитку. Внаслідок такого впливу втрачаються перспективи до власного самовизначення шляху розвитку держави.

На мою думку майбутнє України повинно бути визначене самими громадянами, в країні без сильного громадянського суспільства не може бути гарного майбутнього. Тільки громадяни мають визначати своїми активними діями куди слід рухатися державі, вони повинні бути засобом впливу на політичну еліту в країні якій вони делегують виключне право представляти інтереси держави на світовому рівні.

На жаль сьогоднішні реалії не обіцяють великих перспектив для нашої держави, відбувається застій у розвитку суспільства викликаний розчаруваннями після Революції Гідності. Для того щоб нам отримати гарантії для світлого майбутнього нашої держави необхідно щоб населення, кожен громадянин зрозумів свою важливість для держави, а політичні еліти діяли не лише в своїх інтересах а й у інтересах населення.

У майбутньому саме народ повинен стати основною рушійною силою, яка повинна дати поштовх до становлення сильної Української держави.

В Україні майбутнього нам необхідно ніколи не озиратися на свою трагічну історичну спадщину, а спиратися лише на позитивні моменти які були у нашій історії, тому, що історичні трагедії завжди згубно діють на самовизначення будь-якої нації.

Переосмислення у майбутньому людських цінностей стане двигуном прогресу українського народу, а українська цивілізаційна модель повинна стати новою провідною цивілізацією в світі, яка буде диктувати свої принципи та нав’язувати свої цінності іншим країнам.

У майбутньому Україна стане новим економічним лідером у світі. Для здійснення таких грандіозних планів нам не потрібно в першу чергу кидати всі ресурси на модернізацію провідних галузей економіки які зараз є в державі. Навпаки двигуном економічного розвитку у світі майбутнього повинні стати наукові дослідження та наукові відкриття які будуть направлені на розробку та впровадження у промисловість набагато якісніших та ефективніших засобів виробництва.

Необхідно вкладати кошти в освіту та науку, як це роблять провідні країни світу, в кінцевому результаті відбувається прорив у розробках різних засобів виробництва або галузі медицини тощо. Потрібно показати всьому світу які насправді в нашої держави існують багатства не лише природні а людські, наукові, інтелектуальні чи духовні.

Без сильної економіки неможливо побудувати сильної держави. Важливим фактором у майбутньому має стати якісно нове переосмислення економічних процесів у державі. Нам потрібно зробити так щоб держава виходячи на світовий ринок реалізовувала не сировину а готовий продукт. Для цього потрібно зробити декілька кроків: побудувати регіональні промислові підприємства середнього та малого масштабів для їх ефективної роботи це призведе до збільшення робочих місць; для побудови цих підприємств необхідні будуть будівельні матеріали, тобто відбудеться стимулювання розвитку іншої галузі економіки яка відповідає за виробництво засобів виробництва, така практика називається взаємо стимулювання галузей економіки.

В майбутньому шляхом наукових досліджень необхідно показати що сільськогосподарська галузь в Україні не є дотаційною та екстенсивною за своїм характером. Шляхом досліджень необхідно вивести цю галузь у нову якісну площину, іншими словами зробити цю галузь інтенсивною(ефективною), що в свою чергу призведе до розширення економічних зв’язків України з іншими державами світу, які захочуть використати досвід нашої держави. [2]

Також у майбутньому не потрібно модернізувати неефективні зараз галузі економі, набагато простіше, вигідніше та ефективніше замінити їх новими інноваційними технологіями які стануть можливими завдяки достатньому фінансовому забезпеченню науково-дослідної галузі, яка займатиметься питаннями розробки та впровадження цих технологій в економіку.

Основою економіки будь-якої держави з ринковою економікою е малий та середній бізнес. В майбутньому нам необхідно розвивати саме малий та середній бізнес, адже великі енерго- та ресурснозатратні підприємства неефективні, а малі регіональні будуть набагато якісні та кількісно більшими а таким чином зможуть давати більше податків, продукції та вивести конкуренцію на новий якісний а не кількісний рівень.

Економіка країни не може розвиватися в країні де йде війна, цей стереотип потрібно забути назавжди. Так безперечно зараз в Україні йде неоголошена війна з Росією, в той же час ми модернізуємо оборонну промисловість, яка для економіки України завжди було однією з найбільших статей доходу до бюджету.

Саме ця модернізація та оптимізація виробництва у майбутньому повинна стати рушійною силою розвитку України, адже історичний досвід показує що в усі часи відбуваються різні військові конфлікти, ми можемо легально та офіційно укладати контракти на постачання зброї різним світовим державам, адже навіть зараз велика кількість арабських та азійських держав виявляють бажання мати у своїй держави зброю яку виробляє наша держава.[1]

Інтелект завжди був рушійною силою прогресу, в майбутньому українці мають стати інтелектуальною нацією, яка стане рушійною силою загальносвітового процесу. Для цього необхідно накопичити інтелектуальні, матеріальні та людські ресурси. Проблемою є страх влади перед інтелектуальною частиною населення, адже такі люди в майбутньому стануть кращими представниками суспільства і потіснять політичну еліту з правлячих позицій. Тому в майбутньому країною повинні керувати інтелектуали а не просто політики чи публічні люди.

Нашій державі в майбутньому потрібно переосмислити принципи державного управління, перейти у нову якісну площину, створити складнішу систему побудови держави, адже простими речами не досягнеш світлого майбутнього.

У висновку можна сказати що у нашої держави є всі шанси та перспективи для світлого майбутнього. Але це буде досить довгий та непростий шлях для того щоб досягти таких результатів. Ми повинні намагатися будувати державу майбутнього лише спільними зусиллями всіх громадян, лише коли у нас сформується сильна громада і люди будуть відчувати відповідальність один за одного, тільки тоді наша держава стане сильною. Безперечно всі хочуть жити за найкращими соціальними стандартами, отримувати хорошу заробітну плату, мати велику кількість можливостей до самореалізації, велику кількість шкіл, дитячих садків та інших благ, все це повинно бути в Україні майбутнього, адже цього прагнуть не політики а сам український народ.

Список використаних джерел:
1. Кулицький С. Про перспективи розвитку української економіки [Електронний ресурс] / Сергій Кулицький – Режим доступу до ресурсу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1859:perspektivi-ekonomiki-ukrajini-u-2016-r&catid=8&Itemid=350

2.Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація: Наукова доповідь / За ред.
В. Геєця, О. Борордіної, І. Прокопи / НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – 56 с.

Український ПолітикАндрій Мацьовка

Питання майбутнього України завжди турбують, а інколи лякають, громадян нашої держави. Але ці проблеми постійно необхідно обговорювати, тому, що нашому населенню постійно не вистачає впевненості у завтрашньому дні. Ця невпевненість породжується невизначеністю статусу держави, політична еліта перебуває у стані постійної невизначеності яким же чином потрібно будувати майбутню Українську державу.

Проблемою України в усі історичні періоди був вплив сусідніх держав на її політику, адже ми знаходимося на геополітичному розломі між двома цивілізаціями західною та східною, і ці дві цивілізації постійно нав’язують нам певні стандарти розвитку. Внаслідок такого впливу втрачаються перспективи до власного самовизначення шляху розвитку держави.

На мою думку майбутнє України повинно бути визначене самими громадянами, в країні без сильного громадянського суспільства не може бути гарного майбутнього. Тільки громадяни мають визначати своїми активними діями куди слід рухатися державі, вони повинні бути засобом впливу на політичну еліту в країні якій вони делегують виключне право представляти інтереси держави на світовому рівні.

На жаль сьогоднішні реалії не обіцяють великих перспектив для нашої держави, відбувається застій у розвитку суспільства викликаний розчаруваннями після Революції Гідності. Для того щоб нам отримати гарантії для світлого майбутнього нашої держави необхідно щоб населення, кожен громадянин зрозумів свою важливість для держави, а політичні еліти діяли не лише в своїх інтересах а й у інтересах населення.

У майбутньому саме народ повинен стати основною рушійною силою, яка повинна дати поштовх до становлення сильної Української держави.

В Україні майбутнього нам необхідно ніколи не озиратися на свою трагічну історичну спадщину, а спиратися лише на позитивні моменти які були у нашій історії, тому, що історичні трагедії завжди згубно діють на самовизначення будь-якої нації.

Переосмислення у майбутньому людських цінностей стане двигуном прогресу українського народу, а українська цивілізаційна модель повинна стати новою провідною цивілізацією в світі, яка буде диктувати свої принципи та нав’язувати свої цінності іншим країнам.

У майбутньому Україна стане новим економічним лідером у світі. Для здійснення таких грандіозних планів нам не потрібно в першу чергу кидати всі ресурси на модернізацію провідних галузей економіки які зараз є в державі. Навпаки двигуном економічного розвитку у світі майбутнього повинні стати наукові дослідження та наукові відкриття які будуть направлені на розробку та впровадження у промисловість набагато якісніших та ефективніших засобів виробництва.

Необхідно вкладати кошти в освіту та науку, як це роблять провідні країни світу, в кінцевому результаті відбувається прорив у розробках різних засобів виробництва або галузі медицини тощо. Потрібно показати всьому світу які насправді в нашої держави існують багатства не лише природні а людські, наукові, інтелектуальні чи духовні.

Без сильної економіки неможливо побудувати сильної держави. Важливим фактором у майбутньому має стати якісно нове переосмислення економічних процесів у державі. Нам потрібно зробити так щоб держава виходячи на світовий ринок реалізовувала не сировину а готовий продукт. Для цього потрібно зробити декілька кроків: побудувати регіональні промислові підприємства середнього та малого масштабів для їх ефективної роботи це призведе до збільшення робочих місць; для побудови цих підприємств необхідні будуть будівельні матеріали, тобто відбудеться стимулювання розвитку іншої галузі економіки яка відповідає за виробництво засобів виробництва, така практика називається взаємо стимулювання галузей економіки.

В майбутньому шляхом наукових досліджень необхідно показати що сільськогосподарська галузь в Україні не є дотаційною та екстенсивною за своїм характером. Шляхом досліджень необхідно вивести цю галузь у нову якісну площину, іншими словами зробити цю галузь інтенсивною(ефективною), що в свою чергу призведе до розширення економічних зв’язків України з іншими державами світу, які захочуть використати досвід нашої держави. [2]

Також у майбутньому не потрібно модернізувати неефективні зараз галузі економі, набагато простіше, вигідніше та ефективніше замінити їх новими інноваційними технологіями які стануть можливими завдяки достатньому фінансовому забезпеченню науково-дослідної галузі, яка займатиметься питаннями розробки та впровадження цих технологій в економіку.

Основою економіки будь-якої держави з ринковою економікою е малий та середній бізнес. В майбутньому нам необхідно розвивати саме малий та середній бізнес, адже великі енерго- та ресурснозатратні підприємства неефективні, а малі регіональні будуть набагато якісні та кількісно більшими а таким чином зможуть давати більше податків, продукції та вивести конкуренцію на новий якісний а не кількісний рівень.

Економіка країни не може розвиватися в країні де йде війна, цей стереотип потрібно забути назавжди. Так безперечно зараз в Україні йде неоголошена війна з Росією, в той же час ми модернізуємо оборонну промисловість, яка для економіки України завжди було однією з найбільших статей доходу до бюджету.

Саме ця модернізація та оптимізація виробництва у майбутньому повинна стати рушійною силою розвитку України, адже історичний досвід показує що в усі часи відбуваються різні військові конфлікти, ми можемо легально та офіційно укладати контракти на постачання зброї різним світовим державам, адже навіть зараз велика кількість арабських та азійських держав виявляють бажання мати у своїй держави зброю яку виробляє наша держава.[1]

Інтелект завжди був рушійною силою прогресу, в майбутньому українці мають стати інтелектуальною нацією, яка стане рушійною силою загальносвітового процесу. Для цього необхідно накопичити інтелектуальні, матеріальні та людські ресурси. Проблемою є страх влади перед інтелектуальною частиною населення, адже такі люди в майбутньому стануть кращими представниками суспільства і потіснять політичну еліту з правлячих позицій. Тому в майбутньому країною повинні керувати інтелектуали а не просто політики чи публічні люди.

Нашій державі в майбутньому потрібно переосмислити принципи державного управління, перейти у нову якісну площину, створити складнішу систему побудови держави, адже простими речами не досягнеш світлого майбутнього.

У висновку можна сказати що у нашої держави є всі шанси та перспективи для світлого майбутнього. Але це буде досить довгий та непростий шлях для того щоб досягти таких результатів. Ми повинні намагатися будувати державу майбутнього лише спільними зусиллями всіх громадян, лише коли у нас сформується сильна громада і люди будуть відчувати відповідальність один за одного, тільки тоді наша держава стане сильною. Безперечно всі хочуть жити за найкращими соціальними стандартами, отримувати хорошу заробітну плату, мати велику кількість можливостей до самореалізації, велику кількість шкіл, дитячих садків та інших благ, все це повинно бути в Україні майбутнього, адже цього прагнуть не політики а сам український народ.

Список використаних джерел:
1. Кулицький С. Про перспективи розвитку української економіки [Електронний ресурс] / Сергій Кулицький – Режим доступу до ресурсу: http://nbuviap.gov.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1859:perspektivi-ekonomiki-ukrajini-u-2016-r&catid=8&Itemid=350

2.Українська модель аграрного розвитку та її соціоекономічна переорієнтація: Наукова доповідь / За ред.
В. Геєця, О. Борордіної, І. Прокопи / НАН України, Ін-т екон. та прогнозув. – К., 2012. – 56 с.

Український Політик