Війна крізь призму мораліВойна сквозь призму морали

Павло Мельник

На війні, моралі не місце. Ці два поняття не сумісні, адже вбивства людей починаючи від стрілецької зброї і закінчуючи зброєю масового ураження вже втрачають саму суть моралі. Але факт залишається фактом війна дає поштовх до розвитку цивілізацій. Тоді постає питання: Чи можна характеризувати війну з точки зору людяності та моралі? Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» досліджував це питання. Він зазначав що: «Війна зберігає людський характер тільки за тієї умови, коли вона є випробуванням сили, волі, розуму». Як на мене це твердження є не актуальним для нашого часу. Все ж таки зараз війни стають коротшими, локальнішими, а наслідки – більшими. Адже часи коли війну називали мистецтвом, а хоробрість, відвагу, героїзм, самопожертвування ставили попереду страждань, смертей, розрухи, голоду пройшли. Нашому часу більш відповідає афоризм: у війні немає переможця. Людська винахідливість у способах знищенню собі подібних вдосконалюється і це впливає на психологічний стан солдатів, а особливо після повернення з війни у суспільство. Американські вчені вияснили, що після переможної війни у Перській затоці бійці отримали значні ураження нервової системи, причини цього стало застосування хімічнї зброї та медичних препаратів, а також звірств зі сторони іракської армії стосовно американських солдат. Також держави, учасниці конфліктів, усвідомлюють гірку істину, після повернення з війни учасник бойових дій має пройти довгий та дорогий курс реабілітації, аби уникнути соціальної напруги та конфронтації.

З винаходом ядерної зброї питання моралі пропало взагалі, адже вона створює небезпеку на всіх етапах, починаючи від розробки закінчуючи випробуваннями. Звісно різні міжнародні договори скоротили вплив цього виду озброєнь на довкілля, але в пам’яті залишаться зруйновані атоли та острова, забрудненні озера. Я на мене сила ядерної зброї саме в її володінні, все ж таки це зброя стримування.

Культура середини XX ст. ще марила наївним виправданням війни уродженою агресивністю людини і навіть доходило до того що вважалось корисним періодична агресивність для «очищення» людства, його самооновлення та відбору кращих по принципу виживає сильніший, усунення демографічної напруги й проблем голоду. Але після двох світових воєн людство здригнулось і заново переосмислило цей вид взаємовідносин народів. Перехід від традиційної культури де індивід приносився в жертву загальній справі і не важливо скільки таких індивідів загине, до сучасного типу, де людина вважається особистістю і захищена правами, докорінним чином змінило хід та характер війн. Наприклад представник обвинувачення по військовим злочинам під час війни в Югославії, увів в коло питань Гаазького трибуналу по фактам зґвалтувань, що в попередніх війнах не враховувалось. Можна із впевненістю констатувати що короткий проміжок часу від Нюрнберзького процесу до Гаазького трибуналу розширило поняття моралі. Особливо чутливо суспільство реагує на загибель мирного населення, це зумовлено інформативністю війни. Зараз кожен хто має Інтернет може брати участь у боях в режимі онлайн і бачачи все на власні очі люди починають розуміти всю аморальність війни. Раніше це не можливо було побачити широкому загалу, суспільство відчувало весь жах бойових дій тільки на собі особисто, а до цього було марення у справедливості воєн.
Якщо взяти сучасну ситуацію на сході України, постає питання: Чи є аморальним вбивство агресора заради захисту своєї землі? Однозначної відповіді на це питання дати не можливо, адже воно є дискусійним. З одного боку вбивства безумовно є явищем аморальним особливо в умовах війни, де розкриваються найжахливіші людські якості, що призводить до катувань та вбивств полонених. З іншого чи слід вважати аморальним вбивство ворога заради захисту свого дому? На мою думку. Моральність війни існує лише на рівні ідей, з нашого боку це захист своєї землі, своїх рідних, незалежності та право на самовизначення. З боку Російської Федерації захист «русского міра» та російськомовного населення. Таким чином в ідеях війна морально виправдовується. Однак на рівні індивіда війна залишається аморальною, так як солдат вбиваючи іншого скоює антигуманний вчинок який суперечить суспільним нормам.

Отже, війна є аморальною в будь яких випадках, оскільки кожна з ворогуючих сторін має свої меркантильні цілі у розв’язані конфліктів. Однак є і моральне виправдання війни, воно заключається в ідеях за які помирають солдати на полях битв. Але людство має усвідомити, що війни завжди несуть за собою смерть, розруху та страждання і на порядок денний має постати розробка методів та технологій для уникнення переходу конфліктів на поле битви.

Український Політик

Павло Мельник

На війні, моралі не місце. Ці два поняття не сумісні, адже вбивства людей починаючи від стрілецької зброї і закінчуючи зброєю масового ураження вже втрачають саму суть моралі. Але факт залишається фактом війна дає поштовх до розвитку цивілізацій. Тоді постає питання: Чи можна характеризувати війну з точки зору людяності та моралі? Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» досліджував це питання. Він зазначав що: «Війна зберігає людський характер тільки за тієї умови, коли вона є випробуванням сили, волі, розуму». Як на мене це твердження є не актуальним для нашого часу. Все ж таки зараз війни стають коротшими, локальнішими, а наслідки – більшими. Адже часи коли війну називали мистецтвом, а хоробрість, відвагу, героїзм, самопожертвування ставили попереду страждань, смертей, розрухи, голоду пройшли. Нашому часу більш відповідає афоризм: у війні немає переможця. Людська винахідливість у способах знищенню собі подібних вдосконалюється і це впливає на психологічний стан солдатів, а особливо після повернення з війни у суспільство. Американські вчені вияснили, що після переможної війни у Перській затоці бійці отримали значні ураження нервової системи, причини цього стало застосування хімічнї зброї та медичних препаратів, а також звірств зі сторони іракської армії стосовно американських солдат. Також держави, учасниці конфліктів, усвідомлюють гірку істину, після повернення з війни учасник бойових дій має пройти довгий та дорогий курс реабілітації, аби уникнути соціальної напруги та конфронтації.

З винаходом ядерної зброї питання моралі пропало взагалі, адже вона створює небезпеку на всіх етапах, починаючи від розробки закінчуючи випробуваннями. Звісно різні міжнародні договори скоротили вплив цього виду озброєнь на довкілля, але в пам’яті залишаться зруйновані атоли та острова, забрудненні озера. Я на мене сила ядерної зброї саме в її володінні, все ж таки це зброя стримування.

Культура середини XX ст. ще марила наївним виправданням війни уродженою агресивністю людини і навіть доходило до того що вважалось корисним періодична агресивність для «очищення» людства, його самооновлення та відбору кращих по принципу виживає сильніший, усунення демографічної напруги й проблем голоду. Але після двох світових воєн людство здригнулось і заново переосмислило цей вид взаємовідносин народів. Перехід від традиційної культури де індивід приносився в жертву загальній справі і не важливо скільки таких індивідів загине, до сучасного типу, де людина вважається особистістю і захищена правами, докорінним чином змінило хід та характер війн. Наприклад представник обвинувачення по військовим злочинам під час війни в Югославії, увів в коло питань Гаазького трибуналу по фактам зґвалтувань, що в попередніх війнах не враховувалось. Можна із впевненістю констатувати що короткий проміжок часу від Нюрнберзького процесу до Гаазького трибуналу розширило поняття моралі. Особливо чутливо суспільство реагує на загибель мирного населення, це зумовлено інформативністю війни. Зараз кожен хто має Інтернет може брати участь у боях в режимі онлайн і бачачи все на власні очі люди починають розуміти всю аморальність війни. Раніше це не можливо було побачити широкому загалу, суспільство відчувало весь жах бойових дій тільки на собі особисто, а до цього було марення у справедливості воєн.
Якщо взяти сучасну ситуацію на сході України, постає питання: Чи є аморальним вбивство агресора заради захисту своєї землі? Однозначної відповіді на це питання дати не можливо, адже воно є дискусійним. З одного боку вбивства безумовно є явищем аморальним особливо в умовах війни, де розкриваються найжахливіші людські якості, що призводить до катувань та вбивств полонених. З іншого чи слід вважати аморальним вбивство ворога заради захисту свого дому? На мою думку. Моральність війни існує лише на рівні ідей, з нашого боку це захист своєї землі, своїх рідних, незалежності та право на самовизначення. З боку Російської Федерації захист «русского міра» та російськомовного населення. Таким чином в ідеях війна морально виправдовується. Однак на рівні індивіда війна залишається аморальною, так як солдат вбиваючи іншого скоює антигуманний вчинок який суперечить суспільним нормам.

Отже, війна є аморальною в будь яких випадках, оскільки кожна з ворогуючих сторін має свої меркантильні цілі у розв’язані конфліктів. Однак є і моральне виправдання війни, воно заключається в ідеях за які помирають солдати на полях битв. Але людство має усвідомити, що війни завжди несуть за собою смерть, розруху та страждання і на порядок денний має постати розробка методів та технологій для уникнення переходу конфліктів на поле битви.

Український Політик