Ярослав Олійник
Загальновідомо, що однією з головних і ключових умов, що визначають тенденції розвитку суспільства, є суб’єкти, які формують національну ідею, ініціюють ті чи інші соціально-політичні, економічні, культурні та інші перетворення, виконують організуючу, націотворчу функції. Ці суб’єкти носять назву національні еліти. Їхня поведінка та дії з точки зору біхевіоралізму у сукупності з певними ціннісними настановами та нормами з точки зору постбіхевіоралізму, є тим основоположним фактором, що зумовлює розвиток та сприйняття дійсності певної спільноти, в даному випадку нації.
Для розуміння ролі національних еліт у долі нації потрібно розібрати у тому як ми розумієм їх суть, чи як більш якісну групу інтелігенції, як активну меншість, що створює нації та держави, як провідну авторитетну верству, як кращих представників суспільства. Реймон Арон розглядає національну еліту у більш маштабному фокусі, а саме на рівні правителів держав, керівників режимів, чий вплив на національні спільноти є найбільш вагомий та ключовий в усьому історичному розвитку нації, адже нація це завжди результат історії, витвір сторічь. Вона народжується через випробування, виходячи з тих емоцій що їх переживають люди. Так вчений досить активно розглядає діяльність Адольфа Гітлера, який безумовно справив свій вплив на формування нації в Німеччині, а саме реакцію-відповідь у німецького народу на той етап історії, який пов’язаний з цією особистістю, яка проявляється у вигляді засудження на підсвідому рівні, та відсторонення від проявів расової нетерпимості, з активним розвитком толерантних, демократичних принципів, що ми прослідковуєм у великій кількості мігрантів на території Німеччини. Здавалось би федеративна Німеччина, якій по історії притаманна роздрібленість, отримала за рахунок Гітлера отримала важливий об’єднавчий чинник – колективну відповідальність.
Однією з ключових цитат Р. Арона, що стосуються питання національних еліт є цитата про те, що «війни королів і царів перетворились на війни народів. Люди повірили що на полях битви вирішується доля не тільки провінцій а й цілих культур». Ключовим посилом тут є те, що нація іде за своїми елітами, незважаючи на їх правоту чи неправоту. Це характерно для ранішнього етапу історії, саме становлення національної ідентичності, де в дещо не раціональних битвах культур відбувалась самоідентифікація націй як протиставлення іншим і цьому посприяли саме тодішні еліти, а саме правителі, які втягували власний народ у ці війни.
«Простий народ краще вміє пристосовуватись до життя у свавільній і навіть насильницькій імперії якогось монарха ніж у вільній і добре впорядкованій державі». Людям легше пристосуватись до чітко встановлених правил, часом не надто гуманних, але все ж таки правил, до яких вони звикають і сприймають як належне, якщо свавілля правителів не переступають певної межі зриву. Саме це було характерно в більшій мірі для до демократичних держав. Та в сучасних умовах отримавши волю вибору, більшості індивідів важко пристосуватись до життя і виробити власну систему поведінки, для цього національні еліти покликані створювати певний образ, приклад поведінки, демонструючи, як потрібно поводитись в різних ситуаціях. Тому в сучасних умовах роль еліт є невід’ємною.
Єдність нації – її еліти і мас, є однією із детермінант сили. Якщо національна еліта зацікавлена не у власних меркантильних інтересах, а в розвитку власної держави і зокрема нації, то це призводить до активнішого розвитку суспільства, що в ідеалі призводить до зростання кількості еліти у суспільстві. З урахуванням того, що раніше національною елітою вважалося лише правляче коло (правителі і наближені до них), то в сучасному демократичному світі, на мою думку, саме зростання відсотку національної, політичної, культурної еліти є показником розвитку нації.
Нація – це головний актор, що виступає на сцені історії, в якомусь розумінні автентичний актор, що в усіх випадках залишається по завершенні процесів які тривають століттями. Головним принципом, що характерний для національних еліт, це їхня змінність, адже нація залишається і далі у світовій історії, а еліти ні, лише деякі з них, які внесли найбільший вклад у розвиток нації залишаються відомими й після смерті. Так от головною якісною характеристикою національних еліти у долі нації є якийсь вагомий внесок у її розвиток, можливу модифікацію цінностей (це не означає, що нова еліта має сліпо робити все на свій лад, вона має все просто удосконалювати), що призводить до розвитку нації, та підготовлює новий ешелон національної еліти.
Таким чином національні еліти є одним із рушійних чинників розвитку суспільства, власної нації, наряду із технічним розвитком, культурним(в цьому національні еліти й приймають безпосередню участь) та зокрема важливим рушієм розвитку, а саме війнами. Народ який скидає певний режим, певну еліту завжди виокремить із свого середовища власну еліту, що буде його обличчям(циркуляція еліт Г. Моски і В. Паретто), і безпосередньо впливатиме на долю нації.
Український ПолітикЯрослав Олийник
Загальновідомо, що однією з головних і ключових умов, що визначають тенденції розвитку суспільства, є суб’єкти, які формують національну ідею, ініціюють ті чи інші соціально-політичні, економічні, культурні та інші перетворення, виконують організуючу, націотворчу функції. Ці суб’єкти носять назву національні еліти. Їхня поведінка та дії з точки зору біхевіоралізму у сукупності з певними ціннісними настановами та нормами з точки зору постбіхевіоралізму, є тим основоположним фактором, що зумовлює розвиток та сприйняття дійсності певної спільноти, в даному випадку нації.
Для розуміння ролі національних еліт у долі нації потрібно розібрати у тому як ми розумієм їх суть, чи як більш якісну групу інтелігенції, як активну меншість, що створює нації та держави, як провідну авторитетну верству, як кращих представників суспільства. Реймон Арон розглядає національну еліту у більш маштабному фокусі, а саме на рівні правителів держав, керівників режимів, чий вплив на національні спільноти є найбільш вагомий та ключовий в усьому історичному розвитку нації, адже нація це завжди результат історії, витвір сторічь. Вона народжується через випробування, виходячи з тих емоцій що їх переживають люди. Так вчений досить активно розглядає діяльність Адольфа Гітлера, який безумовно справив свій вплив на формування нації в Німеччині, а саме реакцію-відповідь у німецького народу на той етап історії, який пов’язаний з цією особистістю, яка проявляється у вигляді засудження на підсвідому рівні, та відсторонення від проявів расової нетерпимості, з активним розвитком толерантних, демократичних принципів, що ми прослідковуєм у великій кількості мігрантів на території Німеччини. Здавалось би федеративна Німеччина, якій по історії притаманна роздрібленість, отримала за рахунок Гітлера отримала важливий об’єднавчий чинник – колективну відповідальність.
Однією з ключових цитат Р. Арона, що стосуються питання національних еліт є цитата про те, що «війни королів і царів перетворились на війни народів. Люди повірили що на полях битви вирішується доля не тільки провінцій а й цілих культур». Ключовим посилом тут є те, що нація іде за своїми елітами, незважаючи на їх правоту чи неправоту. Це характерно для ранішнього етапу історії, саме становлення національної ідентичності, де в дещо не раціональних битвах культур відбувалась самоідентифікація націй як протиставлення іншим і цьому посприяли саме тодішні еліти, а саме правителі, які втягували власний народ у ці війни.
«Простий народ краще вміє пристосовуватись до життя у свавільній і навіть насильницькій імперії якогось монарха ніж у вільній і добре впорядкованій державі». Людям легше пристосуватись до чітко встановлених правил, часом не надто гуманних, але все ж таки правил, до яких вони звикають і сприймають як належне, якщо свавілля правителів не переступають певної межі зриву. Саме це було характерно в більшій мірі для до демократичних держав. Та в сучасних умовах отримавши волю вибору, більшості індивідів важко пристосуватись до життя і виробити власну систему поведінки, для цього національні еліти покликані створювати певний образ, приклад поведінки, демонструючи, як потрібно поводитись в різних ситуаціях. Тому в сучасних умовах роль еліт є невід’ємною.
Єдність нації – її еліти і мас, є однією із детермінант сили. Якщо національна еліта зацікавлена не у власних меркантильних інтересах, а в розвитку власної держави і зокрема нації, то це призводить до активнішого розвитку суспільства, що в ідеалі призводить до зростання кількості еліти у суспільстві. З урахуванням того, що раніше національною елітою вважалося лише правляче коло (правителі і наближені до них), то в сучасному демократичному світі, на мою думку, саме зростання відсотку національної, політичної, культурної еліти є показником розвитку нації.
Нація – це головний актор, що виступає на сцені історії, в якомусь розумінні автентичний актор, що в усіх випадках залишається по завершенні процесів які тривають століттями. Головним принципом, що характерний для національних еліт, це їхня змінність, адже нація залишається і далі у світовій історії, а еліти ні, лише деякі з них, які внесли найбільший вклад у розвиток нації залишаються відомими й після смерті. Так от головною якісною характеристикою національних еліти у долі нації є якийсь вагомий внесок у її розвиток, можливу модифікацію цінностей (це не означає, що нова еліта має сліпо робити все на свій лад, вона має все просто удосконалювати), що призводить до розвитку нації, та підготовлює новий ешелон національної еліти.
Таким чином національні еліти є одним із рушійних чинників розвитку суспільства, власної нації, наряду із технічним розвитком, культурним(в цьому національні еліти й приймають безпосередню участь) та зокрема важливим рушієм розвитку, а саме війнами. Народ який скидає певний режим, певну еліту завжди виокремить із свого середовища власну еліту, що буде його обличчям(циркуляція еліт Г. Моски і В. Паретто), і безпосередньо впливатиме на долю нації.
Украинский Политик