Приватизация ОПЗ. Не делайте из нас идиотовПриватизация ОПЗ. Не делайте из нас идиотов

Очередная неудача с приватизацией Одесского припортового завода осталась почти незамеченной. Однако этот провал дорого будет стоить Украине. Куда приведет затягивание продажи завода. Об этом в редакционной мнении ЭП. (Укр.)

За останні два роки було чимало промов про залучення крупних західних компаній, приватизацію та зовнішні інвестиції. У підсумку — жодної знакової приватизації за 2,5 року. Країна живе у двох паралельних площинах: одна — в телевізорі, на «круглих столах» і форумах, інша — у реальних намірах і рішеннях.

Випадок з ОПЗ — не просто вдруге перенесений конкурс. Це великий провал і осорома для України, що ставить хрест на приватизації в Україні як явищі. Люди, які (не)ухвалювали відповідні рішення, спричинили втрату державою сотень мільйонів доларів і зробили з України державу-ідіота.
«Знакова приватизація», яка повинна була стати взірцем роздержавлення і драйвером для залучення інвестицій, перетворюється на посміх.
І тут важливо правильно розставити акценти. Відповідальні за це не лише голова Фонду держмайна, а й президент, прем’єр та екс-прем’єр. Однак якщо Володимир Гройсман обурюється, то Петро Порошенко мовчить. Він має якусь свою думку з цього приводу, але нікому її не каже, і так протягом 14 місяців.

Якби не намагалися перші особи «вислизнути», але всі ми розуміємо, що країна, як і раніше, перебуває у ручному керуванні: жодна процедура не працює, усі питання вирішують або прем’єр, або президент.

Повернемося трохи назад. В Україні було, принаймні, два приклади успішної прозорої приватизації. Перший — приватизація енергетики, куди була запрошена американська корпорація АES. Другий — реприватизація «Криворіжсталі». Це були відкриті конкурентні продажі, які привели гравців світового рівня.

В обох випадках приватизація відбувалася за участю перших осіб держави, які проштовхували необхідні рішення «бульдозером» і зустрічалися з потенційними покупцями.

У випадку з ОПЗ ми бачимо немотивовану владу, яка не зацікавлена у «великій приватизації». Держпідприємства і надалі розглядаються як джерело задоволення інтересів бізнес-груп, наближених до владної верхівки.

Чому треба продавати

Якщо в країні криза і вона обтяжена неефективним державним майном, що робить країна? Продає це майно. І наші можновладці публічно заявили, що вони підуть тим же шляхом.

ОПЗ був визначений №1 в цьому процесі. Актив одразу взяли на олівець і на радари усі міжнародні інвестори та потенційні покупці. І це треба було використати. Минуло три роки.

Навіть у найліпші часи держава не отримувала від Одеського припортового суттєвого зиску через корупційну складову. У часи Віктора Януковича завод переважно працював на Дмитра Фірташа. Після зміни влади туди зайшли люди Миколи Мартиненка та Ігоря Кононенка, щоб робити те саме.
Тобто зараз ми знаходимося в ситуації, коли треба робити приватизацію, щоб прибрати «присоски» груп, які паразитують на напівживому організмі. Це по-перше.

По-друге, якщо ОПЗ не продати, зупиняються глобальні процеси приватизації і роздержавлення економіки. Уряд вивів це підприємство в такий фокус, що опції «передумати і взяти щось інше» у нас немає. Немає жодного іншого об’єкта аналогічної якості чи калібру.
По-третє, підприємство знаходиться за два кроки від знищення. Воно збиткове, і 2017 рік теж буде планово збитковим. Негативна цінова кон’юнктура на глобальних ринках мінеральних добрив та відсутність позитивних прогнозів її зростання, висока ціна на газ — це реалії, в яких зараз живе завод.
В зоні планової збитковості знаходяться навіть ті підприємства, для яких газ є відносно дешевим, не кажучи про ОПЗ, для якого газ винятково дорогий.

Підприємство працює лише завдяки рішенню уряду, який зобов’язав «Нафтогаз» постачати йому газ до 31 грудня 2016 року. Що буде далі — невідомо.
Кожен новий запуск заводу коштує понад 100 млн грн, а тривалий простій може спричинити його руйнацію. Щомісяця ОПЗ втрачає мільйони доларів. Це планові збитки, яких неможливо уникнути за нинішніх цін на газ.

Без дотаційного газу і кредитів ОПЗ працювати не зможе. Завод вичерпав свій ресурс. Накопичені великі борги, які продовжують зростати.

Що не так

Продати ОПЗ означає взяти за завод стільки, скільки ринок готовий за нього заплатити. Однак президент, прем’єр та голова ФДМ усіляко затягували із стартом конкурсу і загравали із стартовою ціною, що суттєво здешевило актив.
Влітку завод коштував сотні мільйонів доларів, зараз він міг бути проданий за сотню мільйонів. А далі — ще гірше. На кожному такому продовженні країна фактично втратила сотні мільйонів.

Також урядовці не залучили до конкурсу компанії світового рівня. Навпаки — вони зробили все, щоб європейські або американські компанії втратили інтерес до конкурсу. Це сталося передусім через небажання влади вирішити проблему боргу ОПЗ перед Дмитром Фірташем, який перевищує 250 млн дол.
У зв’язку з цим на торги не йдуть якісні гравці. Жодна корпорація не торкнеться підприємства, що має борг перед структурами людини, якій загрожує 50 років тюрми.

За словами інвестиційних банкірів, є не один варіант виходу із ситуації, проте суспільство не сприймає повернення боргів Фірташу. Ніхто не хоче бруднити руки, хоча цей «політичний борг» так чи інакше зменшує ціну активу на ті ж 250 млн дол.
Віддати кошти в руки Фірташа — непросте рішення. Набагато простіше ухвалити популістське рішення про виділення 1,2 млрд грн вкладникам «Михайлівського».

Таким чином українська влада в особі голови Фонду держмайна, уряду та президента визнає, що вона нездатна провести приватизацію великого активу, до якого була прикута увага усіх міжнародних стейкхолдерів.

Так само вона визнає, що нездатна вирішити проблему із «токсичним» боргом, що б значно підвищило шанси України на прихід інвестора із світовим ім’ям.

Приватизація в будь-якій країні — це не популістський захід. Це не захід, на якому люди заробляють кар’єрні бали. Людина, як встає і каже про масову приватизацію, заробляє тисячі ворогів і фактично знищує свою кар’єру.

В Україні це досі непрохідний варіант, тому що у нас немає політиків, які були б при владі не заради себе, а заради спільної мети. Їх немає. Крапка. Ні уряд, ні президент, ні Фонд державного майна не займалися ринковим продажем Одеського припортового заводу. Відсутність заявок у двох кампаніях з продажу ОПЗ — найкращий цьому доказ.

Економічна ПравдаОчередная неудача с приватизацией Одесского припортового завода осталась почти незамеченной. Однако этот провал дорого будет стоить Украине. Куда приведет затягивание продажи завода. Об этом в редакционной мнении ЭП. (Укр.)

За останні два роки було чимало промов про залучення крупних західних компаній, приватизацію та зовнішні інвестиції. У підсумку — жодної знакової приватизації за 2,5 року. Країна живе у двох паралельних площинах: одна — в телевізорі, на «круглих столах» і форумах, інша — у реальних намірах і рішеннях.

Випадок з ОПЗ — не просто вдруге перенесений конкурс. Це великий провал і осорома для України, що ставить хрест на приватизації в Україні як явищі. Люди, які (не)ухвалювали відповідні рішення, спричинили втрату державою сотень мільйонів доларів і зробили з України державу-ідіота.
«Знакова приватизація», яка повинна була стати взірцем роздержавлення і драйвером для залучення інвестицій, перетворюється на посміх.
І тут важливо правильно розставити акценти. Відповідальні за це не лише голова Фонду держмайна, а й президент, прем’єр та екс-прем’єр. Однак якщо Володимир Гройсман обурюється, то Петро Порошенко мовчить. Він має якусь свою думку з цього приводу, але нікому її не каже, і так протягом 14 місяців.

Якби не намагалися перші особи «вислизнути», але всі ми розуміємо, що країна, як і раніше, перебуває у ручному керуванні: жодна процедура не працює, усі питання вирішують або прем’єр, або президент.

Повернемося трохи назад. В Україні було, принаймні, два приклади успішної прозорої приватизації. Перший — приватизація енергетики, куди була запрошена американська корпорація АES. Другий — реприватизація «Криворіжсталі». Це були відкриті конкурентні продажі, які привели гравців світового рівня.

В обох випадках приватизація відбувалася за участю перших осіб держави, які проштовхували необхідні рішення «бульдозером» і зустрічалися з потенційними покупцями.

У випадку з ОПЗ ми бачимо немотивовану владу, яка не зацікавлена у «великій приватизації». Держпідприємства і надалі розглядаються як джерело задоволення інтересів бізнес-груп, наближених до владної верхівки.

Чому треба продавати

Якщо в країні криза і вона обтяжена неефективним державним майном, що робить країна? Продає це майно. І наші можновладці публічно заявили, що вони підуть тим же шляхом.

ОПЗ був визначений №1 в цьому процесі. Актив одразу взяли на олівець і на радари усі міжнародні інвестори та потенційні покупці. І це треба було використати. Минуло три роки.

Навіть у найліпші часи держава не отримувала від Одеського припортового суттєвого зиску через корупційну складову. У часи Віктора Януковича завод переважно працював на Дмитра Фірташа. Після зміни влади туди зайшли люди Миколи Мартиненка та Ігоря Кононенка, щоб робити те саме.
Тобто зараз ми знаходимося в ситуації, коли треба робити приватизацію, щоб прибрати «присоски» груп, які паразитують на напівживому організмі. Це по-перше.

По-друге, якщо ОПЗ не продати, зупиняються глобальні процеси приватизації і роздержавлення економіки. Уряд вивів це підприємство в такий фокус, що опції «передумати і взяти щось інше» у нас немає. Немає жодного іншого об’єкта аналогічної якості чи калібру.
По-третє, підприємство знаходиться за два кроки від знищення. Воно збиткове, і 2017 рік теж буде планово збитковим. Негативна цінова кон’юнктура на глобальних ринках мінеральних добрив та відсутність позитивних прогнозів її зростання, висока ціна на газ — це реалії, в яких зараз живе завод.
В зоні планової збитковості знаходяться навіть ті підприємства, для яких газ є відносно дешевим, не кажучи про ОПЗ, для якого газ винятково дорогий.

Підприємство працює лише завдяки рішенню уряду, який зобов’язав «Нафтогаз» постачати йому газ до 31 грудня 2016 року. Що буде далі — невідомо.
Кожен новий запуск заводу коштує понад 100 млн грн, а тривалий простій може спричинити його руйнацію. Щомісяця ОПЗ втрачає мільйони доларів. Це планові збитки, яких неможливо уникнути за нинішніх цін на газ.

Без дотаційного газу і кредитів ОПЗ працювати не зможе. Завод вичерпав свій ресурс. Накопичені великі борги, які продовжують зростати.

Що не так

Продати ОПЗ означає взяти за завод стільки, скільки ринок готовий за нього заплатити. Однак президент, прем’єр та голова ФДМ усіляко затягували із стартом конкурсу і загравали із стартовою ціною, що суттєво здешевило актив.
Влітку завод коштував сотні мільйонів доларів, зараз він міг бути проданий за сотню мільйонів. А далі — ще гірше. На кожному такому продовженні країна фактично втратила сотні мільйонів.

Також урядовці не залучили до конкурсу компанії світового рівня. Навпаки — вони зробили все, щоб європейські або американські компанії втратили інтерес до конкурсу. Це сталося передусім через небажання влади вирішити проблему боргу ОПЗ перед Дмитром Фірташем, який перевищує 250 млн дол.
У зв’язку з цим на торги не йдуть якісні гравці. Жодна корпорація не торкнеться підприємства, що має борг перед структурами людини, якій загрожує 50 років тюрми.

За словами інвестиційних банкірів, є не один варіант виходу із ситуації, проте суспільство не сприймає повернення боргів Фірташу. Ніхто не хоче бруднити руки, хоча цей «політичний борг» так чи інакше зменшує ціну активу на ті ж 250 млн дол.
Віддати кошти в руки Фірташа — непросте рішення. Набагато простіше ухвалити популістське рішення про виділення 1,2 млрд грн вкладникам «Михайлівського».

Таким чином українська влада в особі голови Фонду держмайна, уряду та президента визнає, що вона нездатна провести приватизацію великого активу, до якого була прикута увага усіх міжнародних стейкхолдерів.

Так само вона визнає, що нездатна вирішити проблему із «токсичним» боргом, що б значно підвищило шанси України на прихід інвестора із світовим ім’ям.

Приватизація в будь-якій країні — це не популістський захід. Це не захід, на якому люди заробляють кар’єрні бали. Людина, як встає і каже про масову приватизацію, заробляє тисячі ворогів і фактично знищує свою кар’єру.

В Україні це досі непрохідний варіант, тому що у нас немає політиків, які були б при владі не заради себе, а заради спільної мети. Їх немає. Крапка. Ні уряд, ні президент, ні Фонд державного майна не займалися ринковим продажем Одеського припортового заводу. Відсутність заявок у двох кампаніях з продажу ОПЗ — найкращий цьому доказ.

Економічна Правда

В ЕС усомнились в действенности финансовой помощи УкраинеВ ЕС усомнились в действенности финансовой помощи Украине

Григорий Аросев

В Европейской счетной палате считают, что финансовая помощь Украине не дает должного эффекта. В первую очередь это связано с недостаточными успехами в борьбе с коррупцией.

Европейская счетная палата поставила под сомнение масштабную финансовую помощь Украине. Программа помощи, инициированная в 2007 году, до настоящего момента дает весьма ограниченный эффект, как сообщается в заявлении финансовых наблюдателей, обнародованном в среду, 7 декабря.

До 2014 года причиной считается недостаточное стремление к реформам со стороны тогдашнего украинского правительства. После событий на Майдане был зафиксирован определенный прогресс, однако реультаты нового пакета помощи на 11,2 миллиарда евро остаются неустойчивыми. Одним из негативных факторов, помимо вооруженного конфликта на востоке Украины, финансовые наблюдатели называют большое влияние олигархов на политику и экономику страны.

«Эксперты сообщают, что борьба с коррупцией на Украине проходит с перебоями, поскольку система уголовного преследования до сих пор недостаточно независима от правительства, а олигархи обладают влиянием на политические партии», — говорится в заявлении Европейской счетной палаты. В связи с недостаточными успехами в антикоррупционной борьбе общая программа помощи находится под угрозой, утверждается в сообщении.

Український ПолітикГригорий Аросев

В Европейской счетной палате считают, что финансовая помощь Украине не дает должного эффекта. В первую очередь это связано с недостаточными успехами в борьбе с коррупцией.

Европейская счетная палата поставила под сомнение масштабную финансовую помощь Украине. Программа помощи, инициированная в 2007 году, до настоящего момента дает весьма ограниченный эффект, как сообщается в заявлении финансовых наблюдателей, обнародованном в среду, 7 декабря.

До 2014 года причиной считается недостаточное стремление к реформам со стороны тогдашнего украинского правительства. После событий на Майдане был зафиксирован определенный прогресс, однако реультаты нового пакета помощи на 11,2 миллиарда евро остаются неустойчивыми. Одним из негативных факторов, помимо вооруженного конфликта на востоке Украины, финансовые наблюдатели называют большое влияние олигархов на политику и экономику страны.

«Эксперты сообщают, что борьба с коррупцией на Украине проходит с перебоями, поскольку система уголовного преследования до сих пор недостаточно независима от правительства, а олигархи обладают влиянием на политические партии», — говорится в заявлении Европейской счетной палаты. В связи с недостаточными успехами в антикоррупционной борьбе общая программа помощи находится под угрозой, утверждается в сообщении.

Український Політик

В Украине увеличиваются минимальные цены на алкогольВ Украине увеличиваются минимальные цены на алкоголь

>С 3 декабря, вырастет цена на алкоголь, больше всего — на виски, ром и джин — до 63%, на шампанское на 40%, на водку и коньяк до 27%.

Об этом сообщает Український Політик со ссылкой на Государственную фискальную службу в Фейсбуке.

«Завтра, 3 декабря, вступает в силу постановление Кабмина №828 (от 9 ноября, 2016 г.), согласно которому поднят размер минимальных оптово-отпускных и розничных цен на отдельные виды алкогольных напитков», — говорится в сообщении.

В частности, предложено провести коррекцию минимальных оптово-отпускных и розничных цен на отдельные виды алкогольных напитков: на водку и ликеро-водочные — на 27,1 — 27,86% (с 54,90 до 69,78 грн за 0,5 л); виски, ром и джин — на 37 — 63 % (до 750 грн за 1 л); шампанское — на 40% (до 69,9 грн за 0,7 л); натуральные вина — на 22% (до 33 грн за 0,7 л); крепленные вина и вермуты — на 55,6% (до 42 грн за 0,5 л); коньяк — на 24 — 27% (1 л): «три звезды» — с 269,23 до 336,22 грн (опт) и с 420 до 524,5 грн (розница), «четыре звезды» — с 285,26 до 352,24 грн (опт) и с 445 до 549,5 грн (розница), «пять звезд» — с 301,28 до 384,29 грн (опт) и с 470 до 599,5 грн (розница).

В ГФС отмечают, что решение связано с тем, что введенный в сентябре 2015 года размер минимальных цен сегодня уже не соответствует реальным расходам субъектов хозяйствования на производство и реализацию алкогольных напитков. В частности, с начала 2016 года возросло акцизное обязательство и цены на спирт.

В объяснительной записке к документу отмечается, что по состоянию на январь 2016 года цена на спирт составляла в среднем 240 грн за декалитр (одна из основных единиц объема в виноделии, равняется 10 л) с учетом НДС, а с апреля текущего года повысилась до 285 грн за декалитр.

Кроме того, по мнению фискалов, такое ценовое регулирование поможет избежать распространения некачественной продукции на рынке.

Український Політик>С 3 декабря, вырастет цена на алкоголь, больше всего — на виски, ром и джин — до 63%, на шампанское на 40%, на водку и коньяк до 27%.

Об этом сообщает Український Політик со ссылкой на Государственную фискальную службу в Фейсбуке.

«Завтра, 3 декабря, вступает в силу постановление Кабмина №828 (от 9 ноября, 2016 г.), согласно которому поднят размер минимальных оптово-отпускных и розничных цен на отдельные виды алкогольных напитков», — говорится в сообщении.

В частности, предложено провести коррекцию минимальных оптово-отпускных и розничных цен на отдельные виды алкогольных напитков: на водку и ликеро-водочные — на 27,1 — 27,86% (с 54,90 до 69,78 грн за 0,5 л); виски, ром и джин — на 37 — 63 % (до 750 грн за 1 л); шампанское — на 40% (до 69,9 грн за 0,7 л); натуральные вина — на 22% (до 33 грн за 0,7 л); крепленные вина и вермуты — на 55,6% (до 42 грн за 0,5 л); коньяк — на 24 — 27% (1 л): «три звезды» — с 269,23 до 336,22 грн (опт) и с 420 до 524,5 грн (розница), «четыре звезды» — с 285,26 до 352,24 грн (опт) и с 445 до 549,5 грн (розница), «пять звезд» — с 301,28 до 384,29 грн (опт) и с 470 до 599,5 грн (розница).

В ГФС отмечают, что решение связано с тем, что введенный в сентябре 2015 года размер минимальных цен сегодня уже не соответствует реальным расходам субъектов хозяйствования на производство и реализацию алкогольных напитков. В частности, с начала 2016 года возросло акцизное обязательство и цены на спирт.

В объяснительной записке к документу отмечается, что по состоянию на январь 2016 года цена на спирт составляла в среднем 240 грн за декалитр (одна из основных единиц объема в виноделии, равняется 10 л) с учетом НДС, а с апреля текущего года повысилась до 285 грн за декалитр.

Кроме того, по мнению фискалов, такое ценовое регулирование поможет избежать распространения некачественной продукции на рынке.

Український Політик

Порошенко заявил, что его главная задача — побороть коррупциюПорошенко заявил, что его главная задача — побороть коррупцию

Очередной анекдот от высоких украинских чиновников. Главный коррупционер Украины Порошенко сегодня сообщил, что нужно побороть коррупцию, которая десятилетиями существовала благодаря заинтересованным чиновникам…

Президент Порошенко заявил сегодня, что главная задача — это побороть коррупцию в Украине. Об этом говорится в обращении к украинскому народу по случаю 25-й годовщины Всеукраинского референдума.

«Современные реалии диктуют как стратегические, так и неотложные задачи. Главной из них является искоренение коррупции, которая десятилетиями была благодаря заинтересованным чиновникам», — сказал, не поперхнувшись, Порошенко.

И эти слова он произносит сегодня на фоне оглашения на него вчера новой порции мощнейшего коррупционного компромата и после того как в прошлом месяце Transparency International назвала Украину лидером по коррупции в Европе, а МВФ из-за коррупции объявил об остановке кредитования!

Цинизм этого человека, как видим, просто зашкаливает…

Причем, и тут Порошенко повторяет своего «папередника». Янукович в бытность его президентом тоже время от времени делал заявления, что будет выжигать коррупцию каленым железом, а сам в это время бешеными темпами грабил страну!

Напомню, вчера тоже очень «смешной» анекдот поступил от генпрокурора Луценко — выяснилось, что ГПУ назначила сына главы СБУ контролировать СБУ…

Український ПолітикОчередной анекдот от высоких украинских чиновников. Главный коррупционер Украины Порошенко сегодня сообщил, что нужно побороть коррупцию, которая десятилетиями существовала благодаря заинтересованным чиновникам…

Президент Порошенко заявил сегодня, что главная задача — это побороть коррупцию в Украине. Об этом говорится в обращении к украинскому народу по случаю 25-й годовщины Всеукраинского референдума.

«Современные реалии диктуют как стратегические, так и неотложные задачи. Главной из них является искоренение коррупции, которая десятилетиями была благодаря заинтересованным чиновникам», — сказал, не поперхнувшись, Порошенко.

И эти слова он произносит сегодня на фоне оглашения на него вчера новой порции мощнейшего коррупционного компромата и после того как в прошлом месяце Transparency International назвала Украину лидером по коррупции в Европе, а МВФ из-за коррупции объявил об остановке кредитования!

Цинизм этого человека, как видим, просто зашкаливает…

Причем, и тут Порошенко повторяет своего «папередника». Янукович в бытность его президентом тоже время от времени делал заявления, что будет выжигать коррупцию каленым железом, а сам в это время бешеными темпами грабил страну!

Напомню, вчера тоже очень «смешной» анекдот поступил от генпрокурора Луценко — выяснилось, что ГПУ назначила сына главы СБУ контролировать СБУ…

Український Політик

Немецкое издание заявило о налоговых махинациях на «5 канале» Немецкое издание заявило о налоговых махинациях на «5 канале»

Журналисты частной телекомпании «Пятый канал», принадлежащей президенту Украины Петру Порошенку, сообщают о «серых зарплатах», которые они, якобы, получают на параллельные банковские карты и «в конвертах» наряду со своей официальной зарплатой.

Об этом написало немецкое издание Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ), передает Український Політик.

Семь нынешних и бывших сотрудников редакции «Пятого канала» подтвердили FAZ, что уже несколько лет получают деньги по системе двойной бухгалтерии на разные банковские карточки. На одну карточку приходит официальная зарплата, сумма которой часто равна минимальной зарплате, прописанной в украинском законодательстве, а на другую — более высокая сумма неофициальной зарплаты, получение которой не требует расписки. Раньше неофициальная зарплата выплачивалась наличными, сообщили журналисты.

Администрация президента в ответ на запрос FAZ заявила, что комментарий на эту тему может дать только «Пятый канал». В числе прочего немецкое издание интересовалось, известно ли президенту Порошенко о предполагаемых «серых доходах» на его телеканале.

Пресс-секретарь «Пятого канала» Александра Матиос по телефону подтвердила получение вопросов от FAZ, пообещав ответить на них, однако реакции так и не последовало. Главный редактор Владимир Мжельский не ответил немецким журналистам ни по телефону, ни по электронной почте.

Две журналистки телеканала, Оксана Гриценко и Ксения Новикова согласились выступить в качестве свидетельниц под собственными именами, в то время как остальные пять сотрудников предпочли быть неназванными. Ни один из других членов редакции, с которыми общалась FAZ, не опроверг информацию о неофициальной части зарплаты на «Пятом канале».

Выплата зарплат подобным образом — распространенное явление в украинских компаниях. Благодаря двойной бухгалтерии частные предприятия уклоняются от выплаты подоходного налога и взносов в фонды социального страхования, что является нарушением закона.

Український ПолітикЖурналисты частной телекомпании «Пятый канал», принадлежащей президенту Украины Петру Порошенку, сообщают о «серых зарплатах», которые они, якобы, получают на параллельные банковские карты и «в конвертах» наряду со своей официальной зарплатой.

Об этом написало немецкое издание Frankfurter Allgemeine Zeitung (FAZ), передает Український Політик.

Семь нынешних и бывших сотрудников редакции «Пятого канала» подтвердили FAZ, что уже несколько лет получают деньги по системе двойной бухгалтерии на разные банковские карточки. На одну карточку приходит официальная зарплата, сумма которой часто равна минимальной зарплате, прописанной в украинском законодательстве, а на другую — более высокая сумма неофициальной зарплаты, получение которой не требует расписки. Раньше неофициальная зарплата выплачивалась наличными, сообщили журналисты.

Администрация президента в ответ на запрос FAZ заявила, что комментарий на эту тему может дать только «Пятый канал». В числе прочего немецкое издание интересовалось, известно ли президенту Порошенко о предполагаемых «серых доходах» на его телеканале.

Пресс-секретарь «Пятого канала» Александра Матиос по телефону подтвердила получение вопросов от FAZ, пообещав ответить на них, однако реакции так и не последовало. Главный редактор Владимир Мжельский не ответил немецким журналистам ни по телефону, ни по электронной почте.

Две журналистки телеканала, Оксана Гриценко и Ксения Новикова согласились выступить в качестве свидетельниц под собственными именами, в то время как остальные пять сотрудников предпочли быть неназванными. Ни один из других членов редакции, с которыми общалась FAZ, не опроверг информацию о неофициальной части зарплаты на «Пятом канале».

Выплата зарплат подобным образом — распространенное явление в украинских компаниях. Благодаря двойной бухгалтерии частные предприятия уклоняются от выплаты подоходного налога и взносов в фонды социального страхования, что является нарушением закона.

Український Політик

Как и кто разворовывал ПроминвестбанкКак и кто разворовывал Проминвестбанк

Вечерний скандал — всегда хорошее завершение пятницы.

Публикую “выходное” письмо первого заместителя председателя правления В. Юткина, которое было сегодня разослано всем сотрудникам банка.

О том, как банк был разворован “московскими гостями” и — как я понимаю — главой правления банка, Виктором Башкировым.

Публикую — без купюр.

Уважаемые коллеги!
Дорогие друзья!

«Сегодня мой последний рабочий день в Проминвестбанке» – банковская почта вот уже полгода всё чаще приносила это известие от коллег и друзей. Пришёл и мой черёд сообщить об уходе.

Семь с половиной лет работы в ПИБе навсегда останутся в памяти как один из самых интересных и лучших периодов в моей жизни. Высокопрофессиональный и преданный банку коллектив смог возродить ПИБ после временной администрации, защитить его от попыток уничтожения братьями Клюевыми и вывести на первые позиции украинского банковского рынка.

Последние полгода практически ежедневно задаюсь вопросом: как могло случиться, что банк, как и тогда, в 2009 году, оказался на грани банкротства и ликвидации? Как член Правления и Первый заместитель Председателя, глубоко понимая суть происходящего, возьму на себя смелость назвать причины случившегося.

1. Правление банка существовало только де-юре. На самом деле его роль была низведена до нуля. Авторитарный стиль управления банком первым лицом превратил этот важный коллективный орган в рутинную планёрку по пятницам. Правление никогда не имело даже плана своей работы, не говоря уже о выработке каких-либо стратегических решений. В отсутствие первого лица (отпуск, командировка, болезнь) оно не проводилось. Трудно себе представить, чтобы за 7 лет ни один руководитель областной структуры ПИБа не отчитался о результатах своей работы на Правлении.

2. Кредитная политика банка не учитывала экономические реалии украинского рынка и явилась одним из ключевых факторов отнесения банка к категории проблемных. В погоне за ростом кредитного портфеля и прибылью нередко решения принимались без учёта мнения риск-менеджмента, а политические риски, всегда присутствовавшие на украинском рынке, и вовсе не принимались в расчёт. Так, в частности, были прокредитованы многочисленные компании братьев Клюевых на сотни миллионов долларов, заложившие под банк мину замедленного действия, детонатором которой послужили события февраля 2014 года.

Интересный факт: стоило члену Правления и риск-менеджеру В. Сушко трижды выступить против принятия рискованных кредитных решений, как он был выведен из состава Правления, а в впоследствии и уволен. Кстати, все кредиты, против выдачи которых он предостерегал, впоследствии оказались невозвратными.

По некоторым кредитам было проигнорировано мнение Службы экономической безопасности, располагавшей информацией о внесении заёмщиков в базу данных как лиц, совершивших мошеннические операции с банками.

Как результат, выданные компаниям «Черномортехфлот» и «Бристоль» (Одесса) 78 млн.грн. и 25 млн. долл. США оказались невозвратными, а их собственники (Грановский и Кауфман) и далее успешно продолжают своё дело.

Некоторые кредиты выдавались без должного экономического анализа. Так, на строительство гостиницы «Blu Radisson» заёмщику было выдано 38 млн. долл.США, что вдвое превышало необходимые для строительства средства. Изначально было очевидно, что компания, созданная за месяц до начала реализации проекта и не располагающая другими активами, не сможет обслуживать кредит. В итоге банк вынужден был конвертировать долг заёмщика в гривну, а позднее переуступил эту задолженность всего за 7 млн. долл.США.

Часть невозвращенных кредитов была выдана компаниям, аффилированным с членами Наблюдательного совета, которые поспешили свои гарантии отозвать и оставили банк наедине с проблемными заёмщиками.

3. Значительная часть проблемных активов, перешедших в собственность банка, была распродана по бросовым ценам. Нередко право на их реализацию отдавалось полукриминальным формированиям («Сордант», Пшонка и Ко) или лицам, судившимся с банком (Весельский). Альтернативные предложения о более выгодных покупателях игнорировались или отвергались.

4. Более 50 млн.долл.США банк вложил в программное обеспечение,целесообразность покупки и применения которого вызывает много вопросов. Последующие ежемесячные платежи по этой статье расходов превратились для банка в настоящую чёрную дыру.

5. Инвестиции банка в непрофильные активы, превысившие 20 млн.долл.США и утратившие свою начальную стоимость в результате кризиса («Сенатор», Гимназия), также сыграли свою роль в признании банка проблемным.

6. Ещё одна ошибка – масштабное развертывание розничного бизнеса с арендой помещений по цене $50 за 1м² и дорогостоящим ремонтом этих помещений. Большая часть дорогостоящего оборудования для розницы и сегодня пылится на складах, приходя в негодность. Рискну предположить, что инвестиции в это направление бизнеса стоили банку более 20 млн. долл.США, генерируя ежегодные убытки.

7. Финансовая поддержка проектов,собственники которых не вернули кредиты банку, ещё до 2009 года, стоила банку более 10 млн.долл.США («Модуль», «Богдан»). Возврат этих средств бесперспективен.

8. Щедрая раздача бланковых кредитов «друзьям» Председателя (Онищенко, Гинзбург) обошлась банку более чем в 10 млн.долл.США безвозвратно утраченных средств.

9. Позорное бегство Председателя Правления банка В.Башкирова в Москву 04 февраля, с оформлением отпуска до 31 марта, спровоцировало панику среди клиентов и подорвало веру сотрудников в дееспособность банка. Итогом стало известное Постановление НБУ от 15.02.2016 об отнесении его к категории проблемных с применением ряда санкций.

Многие из Вас, уважаемые коллеги, зададут мне вопрос, почему я не реагировал на это раньше как член Правления. По большинству затронутых вопросов я высказывался или голосовал против. Часть вопросов никогда не выносилась на Правление или решения по ним принимались кулуарно. Несколько раз я пытался поговорить о нарастающих проблемах с Главой Наблюдательного совета, но не был услышан. Вместе с тем, полагаю, что сделал далеко не всё, чтобы предотвратить или, по крайней мере, помешать развитию негативного сценария. Замечу только, что в последние 3 года по существу был отстранён В.Башкировым от реального участия в управлении банком.

Допускаю, что далеко не всем, по разным причинам, понравится сказанное мною в этом письме, но хотел бы реализовать своё право и донести до коллектива своё видение происшедшего.

Искренне хотел бы видеть третье пришествие ПИБа на украинский финансовый рынок и желаю всему коллективу сделать всё возможное для возрождения былой славы и финансовой мощи Проминвестбанка.
Искренне Ваш,
В. Юткин

Український ПолітикВечерний скандал — всегда хорошее завершение пятницы.

Публикую “выходное” письмо первого заместителя председателя правления В. Юткина, которое было сегодня разослано всем сотрудникам банка.

О том, как банк был разворован “московскими гостями” и — как я понимаю — главой правления банка, Виктором Башкировым.

Публикую — без купюр.

Уважаемые коллеги!
Дорогие друзья!

«Сегодня мой последний рабочий день в Проминвестбанке» – банковская почта вот уже полгода всё чаще приносила это известие от коллег и друзей. Пришёл и мой черёд сообщить об уходе.

Семь с половиной лет работы в ПИБе навсегда останутся в памяти как один из самых интересных и лучших периодов в моей жизни. Высокопрофессиональный и преданный банку коллектив смог возродить ПИБ после временной администрации, защитить его от попыток уничтожения братьями Клюевыми и вывести на первые позиции украинского банковского рынка.

Последние полгода практически ежедневно задаюсь вопросом: как могло случиться, что банк, как и тогда, в 2009 году, оказался на грани банкротства и ликвидации? Как член Правления и Первый заместитель Председателя, глубоко понимая суть происходящего, возьму на себя смелость назвать причины случившегося.

1. Правление банка существовало только де-юре. На самом деле его роль была низведена до нуля. Авторитарный стиль управления банком первым лицом превратил этот важный коллективный орган в рутинную планёрку по пятницам. Правление никогда не имело даже плана своей работы, не говоря уже о выработке каких-либо стратегических решений. В отсутствие первого лица (отпуск, командировка, болезнь) оно не проводилось. Трудно себе представить, чтобы за 7 лет ни один руководитель областной структуры ПИБа не отчитался о результатах своей работы на Правлении.

2. Кредитная политика банка не учитывала экономические реалии украинского рынка и явилась одним из ключевых факторов отнесения банка к категории проблемных. В погоне за ростом кредитного портфеля и прибылью нередко решения принимались без учёта мнения риск-менеджмента, а политические риски, всегда присутствовавшие на украинском рынке, и вовсе не принимались в расчёт. Так, в частности, были прокредитованы многочисленные компании братьев Клюевых на сотни миллионов долларов, заложившие под банк мину замедленного действия, детонатором которой послужили события февраля 2014 года.

Интересный факт: стоило члену Правления и риск-менеджеру В. Сушко трижды выступить против принятия рискованных кредитных решений, как он был выведен из состава Правления, а в впоследствии и уволен. Кстати, все кредиты, против выдачи которых он предостерегал, впоследствии оказались невозвратными.

По некоторым кредитам было проигнорировано мнение Службы экономической безопасности, располагавшей информацией о внесении заёмщиков в базу данных как лиц, совершивших мошеннические операции с банками.

Как результат, выданные компаниям «Черномортехфлот» и «Бристоль» (Одесса) 78 млн.грн. и 25 млн. долл. США оказались невозвратными, а их собственники (Грановский и Кауфман) и далее успешно продолжают своё дело.

Некоторые кредиты выдавались без должного экономического анализа. Так, на строительство гостиницы «Blu Radisson» заёмщику было выдано 38 млн. долл.США, что вдвое превышало необходимые для строительства средства. Изначально было очевидно, что компания, созданная за месяц до начала реализации проекта и не располагающая другими активами, не сможет обслуживать кредит. В итоге банк вынужден был конвертировать долг заёмщика в гривну, а позднее переуступил эту задолженность всего за 7 млн. долл.США.

Часть невозвращенных кредитов была выдана компаниям, аффилированным с членами Наблюдательного совета, которые поспешили свои гарантии отозвать и оставили банк наедине с проблемными заёмщиками.

3. Значительная часть проблемных активов, перешедших в собственность банка, была распродана по бросовым ценам. Нередко право на их реализацию отдавалось полукриминальным формированиям («Сордант», Пшонка и Ко) или лицам, судившимся с банком (Весельский). Альтернативные предложения о более выгодных покупателях игнорировались или отвергались.

4. Более 50 млн.долл.США банк вложил в программное обеспечение,целесообразность покупки и применения которого вызывает много вопросов. Последующие ежемесячные платежи по этой статье расходов превратились для банка в настоящую чёрную дыру.

5. Инвестиции банка в непрофильные активы, превысившие 20 млн.долл.США и утратившие свою начальную стоимость в результате кризиса («Сенатор», Гимназия), также сыграли свою роль в признании банка проблемным.

6. Ещё одна ошибка – масштабное развертывание розничного бизнеса с арендой помещений по цене $50 за 1м² и дорогостоящим ремонтом этих помещений. Большая часть дорогостоящего оборудования для розницы и сегодня пылится на складах, приходя в негодность. Рискну предположить, что инвестиции в это направление бизнеса стоили банку более 20 млн. долл.США, генерируя ежегодные убытки.

7. Финансовая поддержка проектов,собственники которых не вернули кредиты банку, ещё до 2009 года, стоила банку более 10 млн.долл.США («Модуль», «Богдан»). Возврат этих средств бесперспективен.

8. Щедрая раздача бланковых кредитов «друзьям» Председателя (Онищенко, Гинзбург) обошлась банку более чем в 10 млн.долл.США безвозвратно утраченных средств.

9. Позорное бегство Председателя Правления банка В.Башкирова в Москву 04 февраля, с оформлением отпуска до 31 марта, спровоцировало панику среди клиентов и подорвало веру сотрудников в дееспособность банка. Итогом стало известное Постановление НБУ от 15.02.2016 об отнесении его к категории проблемных с применением ряда санкций.

Многие из Вас, уважаемые коллеги, зададут мне вопрос, почему я не реагировал на это раньше как член Правления. По большинству затронутых вопросов я высказывался или голосовал против. Часть вопросов никогда не выносилась на Правление или решения по ним принимались кулуарно. Несколько раз я пытался поговорить о нарастающих проблемах с Главой Наблюдательного совета, но не был услышан. Вместе с тем, полагаю, что сделал далеко не всё, чтобы предотвратить или, по крайней мере, помешать развитию негативного сценария. Замечу только, что в последние 3 года по существу был отстранён В.Башкировым от реального участия в управлении банком.

Допускаю, что далеко не всем, по разным причинам, понравится сказанное мною в этом письме, но хотел бы реализовать своё право и донести до коллектива своё видение происшедшего.

Искренне хотел бы видеть третье пришествие ПИБа на украинский финансовый рынок и желаю всему коллективу сделать всё возможное для возрождения былой славы и финансовой мощи Проминвестбанка.
Искренне Ваш,
В. Юткин

Український Політик

Европарламент принял резолюцию о противодействии российским СМИЕвропарламент принял резолюцию о противодействии российским СМИ

Европарламент определил дезинформацию и пропаганду со стороны России и террористических исламистских организаций главными угрозами для ЕС и призвал к решительному противодействию информационным войнам.

Такая политическая позиция изложена в резолюции Европарламента о противодействии средствами стратегической коммуникации ЕС пропаганде со стороны третьих сторон, сообщает собственный корреспондент Укринформа.

Резолюцию поддержали 304 депутата, 179 были против и 208 воздержались.

«Европарламент признает, что российское руководство агрессивно использует широкий набор средств и инструментов, таких как аналитические центры и специальные фонды(«Русский мир»), специальные учреждения(«Россотрудничество»), многоязычные телеканалы (RT), псевдоинформационные агентства и псевдомультимедийные службы(«Спутник»), трансграничные социальные и религиозные группы (которые режим хочет представить как единственного защитника традиционных христианских ценностей), а также социальные медиа и интернет тролли, которые представляют угрозу демократическим ценностям, разделяют Европу, консолидируют внутреннюю поддержку и создают восприятие восточных соседей ЕС, как несостоявшихся стран», — говорится в разделе резолюции, посвященном пропагандистской войне России против ЕС.

В документе, автором которого является польский депутат Анна Фотига, отмечается, что Кремль выделяет для этого необходимые финансовые ресурсы, в том числе для проведения операций по дестабилизации стран, поддержке экстремистов, пророссийских политических партий, организаций, отдельных политиков и журналистов в Европе.

При этом в Европарламенте отметили, что дезинформация и пропаганда являются элементом гибридной войны. А следовательно бороться с ними следует на всех уровнях, включая традиционные СМИ, социальные сети, школьные программы и политическую деятельность, как в Евросоюзе, так и в странах вне Содружества.

Европарламентарии призвали руководящие институты ЕС, страны-члены скоординировать совместно с НАТО механизм стратегической коммуникации для противодействия российской пропаганде и дезинформации.

Необходимо отметить, что второй угрозой для ЕС из-за развязанной информационной войны в резолюции определены только исламистские террористические организации ИГИЛ и Аль-Каида.

«Европарламент подчеркивает, что исламистские террористические организации, особенно ИГИЛ и Аль-Каида, проводят активные дезинформационные кампании с целью подрыва европейских ценностей и интересов», — отмечается в резолюции.

Український ПолітикЕвропарламент определил дезинформацию и пропаганду со стороны России и террористических исламистских организаций главными угрозами для ЕС и призвал к решительному противодействию информационным войнам.

Такая политическая позиция изложена в резолюции Европарламента о противодействии средствами стратегической коммуникации ЕС пропаганде со стороны третьих сторон, сообщает собственный корреспондент Укринформа.

Резолюцию поддержали 304 депутата, 179 были против и 208 воздержались.

«Европарламент признает, что российское руководство агрессивно использует широкий набор средств и инструментов, таких как аналитические центры и специальные фонды(«Русский мир»), специальные учреждения(«Россотрудничество»), многоязычные телеканалы (RT), псевдоинформационные агентства и псевдомультимедийные службы(«Спутник»), трансграничные социальные и религиозные группы (которые режим хочет представить как единственного защитника традиционных христианских ценностей), а также социальные медиа и интернет тролли, которые представляют угрозу демократическим ценностям, разделяют Европу, консолидируют внутреннюю поддержку и создают восприятие восточных соседей ЕС, как несостоявшихся стран», — говорится в разделе резолюции, посвященном пропагандистской войне России против ЕС.

В документе, автором которого является польский депутат Анна Фотига, отмечается, что Кремль выделяет для этого необходимые финансовые ресурсы, в том числе для проведения операций по дестабилизации стран, поддержке экстремистов, пророссийских политических партий, организаций, отдельных политиков и журналистов в Европе.

При этом в Европарламенте отметили, что дезинформация и пропаганда являются элементом гибридной войны. А следовательно бороться с ними следует на всех уровнях, включая традиционные СМИ, социальные сети, школьные программы и политическую деятельность, как в Евросоюзе, так и в странах вне Содружества.

Европарламентарии призвали руководящие институты ЕС, страны-члены скоординировать совместно с НАТО механизм стратегической коммуникации для противодействия российской пропаганде и дезинформации.

Необходимо отметить, что второй угрозой для ЕС из-за развязанной информационной войны в резолюции определены только исламистские террористические организации ИГИЛ и Аль-Каида.

«Европарламент подчеркивает, что исламистские террористические организации, особенно ИГИЛ и Аль-Каида, проводят активные дезинформационные кампании с целью подрыва европейских ценностей и интересов», — отмечается в резолюции.

Український Політик

«Maidan Dreaming — Киев движется в Европу» — документальный фильм о мечте молодых украинцев (видео)«Maidan Dreaming — Киев движется в Европу» — документальный фильм о мечте молодых украинцев (видео)

Спустя 3 года после Евромайдана многие украинцы разочарованы его результатами. В стране по-прежнему коррупция, кризис, война, олигархи. Однако там продолжают бороться за свою мечту — проевропейскую Украину.

Документальный фильм DW о молодых украинцах, которым небезралично их будущее.

Український ПолітикСпустя 3 года после Евромайдана многие украинцы разочарованы его результатами. В стране по-прежнему коррупция, кризис, война, олигархи. Однако там продолжают бороться за свою мечту — проевропейскую Украину.

Документальный фильм DW о молодых украинцах, которым небезралично их будущее.

Український Політик

Вибори Президента США 2016: теорія і практикаВыборы Президента США: теория и практика

Петро Шихов

Президентська кампанія 2016 року в США запам’яталась не лише американцям, але і всій світовій спільноті завдяки докорам одному із кандидатів щодо сексуальних домагань, звинуваченнями щодо корумпованості, побоюваннями стосовно втручання Росії у передвиборчу кампанію, тощо. Саме тому деякі джерела інформації достроково встигли охрестити ці вибори Президента у США найбільш брудними за всю історію держави. На сьогоднішній день відносини між Сполученими Штатами та Україною є важливими у зв’язку з тим, що від результатів виборів залежать взаємовідносини між державами в геополітичному аспекті.

8 листопада відбувся перший етап виборів Президента США. Боротьба тривала між двома основними кандидатами від Республіканської партії Дональдом Трампом і кандидатом від Демократів Гілларі Клінтон.

Теоретичні основи виборів

Згідно виборчого законодавства громадяни США, що мають право голосу, йдуть на виборчі дільниці й голосують за претендента, який їм імпонує. Особливість виборчої системи у цій країні, як і завше, полягає ще і в тому, що голоси пересічних виборців не є вирішальними, адже Президента США обирає також колегія виборників, що складається з 538 представників від 50 штатів і округу Колумбія. Метою будь-якого кандидата є набрати 270 голосів виборників.

Кількість представників від різних штатів у Колегії виборників не є однаковою – вони розподіляються пропорційно щодо кількості населення. Є, наприклад, штат Каліфорнія, який налічує 55 виборників, на противагу штату Вермонт, де виборників усього троє.

Президента США обирають у два етапи. Перший – це голосування громадян на дільницях (де-факто – за виборника). Другий – це голосування виборників за Президента.

На цих виборах Колегія виборників голосуватиме 19 грудня. Практично переможець виборів став відомий за підсумками голосування 8 листопада. Виборник не зобов’язаний підтримувати особу, яка є кандидатом від партії, що його делегувала. Однак в історії американських виборів непослідовні виборники майже не траплялися. Свого часу батьки-засновники США погодили створення Колегії виборників як компроміс між прямим голосуванням громадян і обранням Президента у Конгресі. Підхід позиціонувався як такий, що забезпечує рівноправну участь усіх штатів у виборчому процесі.

У США в більшості штатів діє принцип «переможець отримує все». Він означає, що кандидат, який у тому чи іншому штаті отримав більшість голосів забирає собі голоси всіх виборників цього штату. Як зауважує О. Ремовська, переможця виборів у підсумку визначають саме за кількістю голосів виборників, які він отримав, але не виборців.

У 2016 році на пост Президента Сполучених Штатів Америки претендують чотири кандидати: Гілларі Клінтон (Демократична партія), Дональд Трамп (Республіканська партія), Ґері Джонсон (Лібертаріанська партія) і Джил Стайн (Партія зелених). Як стало традиційним в епоху інформаційних технологій, засоби масової інформації знову відіграють у цих виборах чи не найважливішу роль. Спричинено це тим, що друкована преса, радіо, телебачення, а в останні роки ще й інтернет, у сукупності, на пряму впливають на кінцевий результат виборів, і слугують мостом комунікації кандидата з виборцем.

Битва кандидатів

Найбільшу роль у передвиборній кампанії США в галузі діяльності ЗМІ завжди відіграють дебати між кандидатами, що традиційно влаштовуються та транслюються загальнонаціональними мовниками Штатів у передвиборний період. 2016 рік теж не став винятком, і тому в прямий ефір американського телебачення вийшло три випуски дебатів між Гілларі Клінтон та Дональдом Трампом, останній з яких навіть побив рейтинговий рекорд по кількості телеглядачів за останні 40 років, яких було близько 81 мільйона.

Перші дебати які відбулися 27 вересня 2016 року були наповнені взаємними звинуваченнями кандидатів. Суперечки виникали навколо багатьох питань, зокрема: гарантії мінімальної заробітної плати, податків, кібератак, відносин з Російською Федерацією та ін.

Торкаючись теми кібератак на сервери Демократичної партії кандидат у Президенти Клінтон була переконана, що за ними стоїть Росія, або Китай. Вона висловила готовність США захищати своїх громадян від подібних випадків. Також знову була піднята тема листування. Трамп звинуватив Клінтон у тому, що вона використовувала особисту пошту для службового листування. Наприкінці дебатів Клінтон згадала і про висловлювання свого опонента про жінок, які підірвали його репутацію.

Другі дебати кандидатів в Президенти розпочались 10 жовтня 2016 року в Сент-Луїсі в Вашингтонському університеті. Ці дебати були особливі бо кандидати відповідали на запитання як присутніх у залі так і користувачів інтернету.

За три дні до дебатів, 7 жовтня, було опубліковане відео де Трамп непристойно висловлювався про жінок. Після цього однопартійці та відомі політики закликали його припинити участь у виборчій кампанії.

Інформаційна агенція «iPress» так описує третій раунд дебатів, що завершився 20 жовтня – кандидати у Президенти посперечалися, зокрема, про право на носіння зброї, права жінок та сексуальних меншин, конфлікт у Сирії та стосунки з Президентом Росії Володимиром Путіним. Крім того, кандидати в Президенти під час третього раунду теледебатів обговорили питання: абортів, національного боргу, системи охорони здоров’я і соціальної допомоги, імміграції, економіки та Верховного суду. Дебати почалися стримано, але згодом переросли у запеклу суперечку. Були присутні взаємні звинувачення по всіх питаннях, особливо навколо другої поправки Конституції США, в якій йдеться про право вільного володіння зброєю. Гілларі Клінтон, продовжуючи політику Президента Обами, хоче ввести суворіший контроль за власниками зброї на відміну від Трампа, який буде відстоювати право вільного володіння зброєю без будь-яких обмежень. Також кандидати обговорили позицію навколо війни у Сирії. Трамп звинуватив опонента у тому, що вона винна у появі Ісламської держави.

Стосовно впливу на виборчий процес інтернету, то варто сказати, що найсильнішим ударом по рейтингу Клінтон стали публікації організації WikiLeaks, що оприлюднила десять частин листування глави передвиборного штабу кандидата в президенти США від Демократичної партії Джона Подести з Гілларі Клінтон. У цілому WikiLeaks оприлюднила понад 15 тисяч електронних листів.

Найголовнішим з цього листування було те, що Клінтон у них вказала про два напрямки політики: ту, про яку вона говорить народу, і ту – якою вона буде займатись насправді.

Перемога Трампа та плани на каденцію

На першому етапі виборів з великим відривом переміг кандидат від республіканців Дональд Трамп. Майже ніхто не хотів та не очікував його перемоги. Вже зараз можна побачити наслідки його майбутнього президентства. Після виборів Трамп різко змінив свою риторику щодо зовнішньої політики США. Якщо раніше він схвалював політику Путіна на рахунок окупації Криму, то зараз робить заяви щодо вирішення конфлікту в Україні та повернення окупованого півострова. У вирішенні конфлікту в Сирії Трамп зробив заяву стосовно того, що США не збираються воювати з Башаром Асадом і підтримувати опозицію бо це призведе до конфлікту з Росією, а пріоритетом є знищення «Ісламської держави».

Політика Дональда Трампа, щодо мігрантів не зазнала змін. Він заявив про намір депортувати або посадити в тюрми близько 3 мільйонів людей. Звісно, плани на політичну діяльність Трампа, в дечому не співпадають з його однопартійцями. Республіканська партія завжди підтримувала рішення стосовно надання як військової так і політичної підтримки Україні. Республіканці завжди негативно відгукувались, щодо політики Путіна та його адміністрації, а особливо після окупації Криму та війні у Сирії. Тому у майбутнього Президента може виникнути конфлікт із партією котра висунула його як кандидата.

Український Політик

Чи можливий Третій Майдан?Возможен ли Третий Майдан?

Аліна Козаченко

У наш час гостро постає питання стосовно того чи можливий і чи потрібний Третій Майдан для нашої держави. Закономірно виникають думки про те, які наслідки він принесе і матиме, що змінить у суспільстві та політичному житті України. Звісно це питання є складним для аналізу та прогнозування для політологів, політичних експертів, тому й мені складно дати цьому оцінку та проаналізувати всі «за і проти» стосовно Третього Майдану.

Перший майдан – це для мене Помаранчева революція, події якої припали на 2004 рік та пов’язані із президентськими виборами в Україні. Хоча побутує версія, що це вже другий майдан, а першим є «революція на граніті» 2.10.1990 року, коли молодь виступила за створення незалежної української держави, вільної від панування комунізму. Але я схиляюся до думки що події Першого Майдану нерозривно пов’язані із Помаранчевою революцією, коли люди обурені фальсифікаціями на президентських виборах, вийшли на Майдан Незалежності на підтримку кандидата у президенти В.Ющенка. Це дійсно було волевиявленням народу, котрий хотів, аби із його інтересами, вибором рахувалися. Початок акції – 22 листопада 2004 року.

Я, незважаючи на те, що мені було всього 10 років пам’ятаю, як по новинах показували події на Майдані, як всі обговорювали ці події. Як дехто підтримував події, а інші навпаки засуджували. Пам’ятаю, як повідомляли про призначення третього туру, і як більшість раділа перемозі В.Ющенка. Як у повітрі літало сподівання на зміни, радість перемоги народу, віра у краще. У нас у школі навіть було модно ходити із помаранчевою стрічкою чи шарфом. Але на жаль, я мало що розуміла тоді, і це все, що закарбувалося у моїй пам’яті про ті події. Зараз, аналізуючи Помаранчеву революцію я схильна думати, що вона мала рано чи пізно відбутися, бо народ вже не боявся виступати, як у радянські часи, відчув певну свободу, а Ющенко закликав до демократизації суспільства. Та на жаль наслідки були зовсім не такі, на які народ очікував, адже не відбулося ніяких суттєвих змін в усіх сферах державного життя. Єдиним позитивним зрушенням для мене стало приділення уваги культурі, історичному минулому нашого народу. Розкриття та дослідження трагедії Голодомору. Взагалі президентство Ющенка я сприймаю як зміни перш за все у культурній сфері, зрушення у ментальності українців.

Другий Майдан – це події на Майдані осені 2013р. – зими 2014р., які увійшли до новітньої історії України як Євромайдан, Революція Гідності. Саме ці події показали, що українці готові відстоювати свої інтереси, прагнення йти до ЄС, свій європейський вибір взагалі. Народ довів, що готовий до боротьби, в тому числі й збройної, адже Помаранчева революція відбулася без кровопролиття. Чого не можна сказати про події Революції Гідності, де за долю та майбутнє України гинули патріоти нашої держави. І обов’язком кожного з нас є пам’ятати та вшановувати пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Спочатку акції були мирними, українці виступали проти корумпованості системи та за європейське майбутнє. Все змінилось у ніч з 30 листопада, коли відбулося побиття студентів. А далі були події 11 грудня, 19 січня, 22 січня та 18-20 лютого. Для мене на той час здавалося, що твориться історія, будуть зміни на краще, хоча я на Майдані не була. Та для мене головним було те, що ж буде далі, що зміниться у державі. Але розчарування не примусило мене довго чекати, вже події весни 2014 р., анексія Криму та початок втручання на Схід Росії показало, що Україна не в змозі відстояти свою територіальну цілісність. Хоча це вже вина лідерів держави, які прийшли до влади після Майдану, а мені дуже шкода тих, хто життя віддав на Майдані, тому що в них залишилися рідні, друзі. А як дивитися на теперішню ситуацію в державі, тим, хто тоді був на Майдані, адже вони вірили, прагнули змін, сподівалися на гідне майбутнє України, не жаліли себе і життя свого. А зараз ми бачимо протилежне, тотальну зневіру, розчарування у суспільстві, старі схеми продовжують діяти, а ще бойові дії на Сході, де щодня гинуть та отримують поранення наші солдати. Все це спричиняє, що важко поки що оцінити наслідки Євромайдану. Оскільки пройшло зовсім мало часу, на мою думку, щоб дати всьому оцінку.

Наприклад, у моєму місті була ситуація, коли спочатку всі підтримували тих, хто був на Майдані, вважали героями, а зараз навпаки чути осуд у тому, що вони були там, що краще б жили як раніше, що не треба було взагалі їхати на Майдан. А як же тоді бути родинам, тих, хто загинув? Адже дітям ніхто не замінить батьків, дружинам чоловіків, батькам синів. Ось де дійсно біда і трагедія. Тому я вважаю, що не варто звинувачувати хто був на Майдані, тому що вини їхньої нема, а вина має лежати на тих, хто прийшов до влади вже після Революції Гідності. А всіх, хто там був треба вважати героями, бо саме вони показали, що українці сформовані як нація, готові до боротьби, прагнуть жити у європейському просторі.

Взагалі українцям притаманні такі риси, як терплячість і вибуховість, що на мою думку й показують події 2004р., та 2013-2014 рр.

Щодо Третього Майдану, то я вважаю, що він не потрібний, адже люди вже навчені двома попередніми. І навряд чи вийде так консолідуватися і виступити. Та й події на Сході зараз привертають увагу і народ об’єднуються навколо ідеї підтримки наших солдатів і всі сили йдуть на це. Або ще я думаю, можливий інший варіант, це те, що на Майдані виступлять вже не студенти і мирне населення, а ті, хто воював на Сході і вони вже зможуть чинити збройний опір та спротив, а це може призвести і до військового перевороту у державі.

І тоді вже Майдан не буде мирним з самого початку. Це вже буде зовсім інший Майдан, не такий як два попередні, його ядро будуть складати військові, в методи боротьби будуть радикальними. Я думаю, що вже Третій Майдан, якщо буде призведе до повергнення нинішньої правлячої еліти, можливо, навіть будуть і терористичні методи боротьби. Адже вже в нас був мирний Перший Майдан, напівмирний Другий, то вже Третій за логікою має бути збройним.

Але я вважаю, що він не потрібний, оскільки ми ще не можемо розібратися із наслідками попередніх, особливо Революції Гідності. Нам для початку варто врегулювати події на Сході. А ціноутворення – це ще одна проблема, яка в усіх на слуху. Варто врегулювати і це. Не можна передбачити, що ж буде після Третього, які ціни, хто прийде до влади.

Наша проблема, що в нас немає достойного політичного лідера, який зможе очолити Третій Майдан. Можливо, я думаю, це хтось буде із військових, але дана особистість має відчувати відповідальність за майбутнє, бути компетентною в усіх сферах державного управління, не боятися відповідальності.

Та все рівно я думаю, що він не потрібний. Можливо нам треба, інший формат боротьби, відстоювання інтересів. Не можна ж використовувати одне і те ж це стосується і методів боротьби.

Таким чином, я вважаю, що Третій Майдан нам не потрібний, бо він навряд що змінить у суспільному та політичному житті України. Ми все ще не можемо проаналізувати наслідки двох попередніх, тому варто задумуватися чи треба Третій нам. Але не варто поширювати ці негативні наслідки на учасників цих подій, бо вони дійсно хотіли як краще, і поки ми були вдома, то вони стояли на Майдані.

Отже мені важко сказати чи Третій Майдан нам потрібний чи ні. Взагалі я не розумію, як можна вже робити висновки про події 2013-2014 рр., коли минуло всього пару років, а для історії треба хоча б десятиліття, щоб усвідомити і переоцінити події. Я думаю, що Третій Майдан ймовірний, але не потрібний, бо може ще більше загострити ситуації на Сході, у політичному житті та у зовнішній політиці. І взагалі варто обирати інші методи боротьби, захисту прав та інтересів, крім виступів та проведення акцій на Майдані. І думаю, люди вже не підуть так масово виступати, бо боятимуться наслідків після Третього Майдану.

Український ПолітикАліна Козаченко

У наш час гостро постає питання стосовно того чи можливий і чи потрібний Третій Майдан для нашої держави. Закономірно виникають думки про те, які наслідки він принесе і матиме, що змінить у суспільстві та політичному житті України. Звісно це питання є складним для аналізу та прогнозування для політологів, політичних експертів, тому й мені складно дати цьому оцінку та проаналізувати всі «за і проти» стосовно Третього Майдану.

Перший майдан – це для мене Помаранчева революція, події якої припали на 2004 рік та пов’язані із президентськими виборами в Україні. Хоча побутує версія, що це вже другий майдан, а першим є «революція на граніті» 2.10.1990 року, коли молодь виступила за створення незалежної української держави, вільної від панування комунізму. Але я схиляюся до думки що події Першого Майдану нерозривно пов’язані із Помаранчевою революцією, коли люди обурені фальсифікаціями на президентських виборах, вийшли на Майдан Незалежності на підтримку кандидата у президенти В.Ющенка. Це дійсно було волевиявленням народу, котрий хотів, аби із його інтересами, вибором рахувалися. Початок акції – 22 листопада 2004 року.

Я, незважаючи на те, що мені було всього 10 років пам’ятаю, як по новинах показували події на Майдані, як всі обговорювали ці події. Як дехто підтримував події, а інші навпаки засуджували. Пам’ятаю, як повідомляли про призначення третього туру, і як більшість раділа перемозі В.Ющенка. Як у повітрі літало сподівання на зміни, радість перемоги народу, віра у краще. У нас у школі навіть було модно ходити із помаранчевою стрічкою чи шарфом. Але на жаль, я мало що розуміла тоді, і це все, що закарбувалося у моїй пам’яті про ті події. Зараз, аналізуючи Помаранчеву революцію я схильна думати, що вона мала рано чи пізно відбутися, бо народ вже не боявся виступати, як у радянські часи, відчув певну свободу, а Ющенко закликав до демократизації суспільства. Та на жаль наслідки були зовсім не такі, на які народ очікував, адже не відбулося ніяких суттєвих змін в усіх сферах державного життя. Єдиним позитивним зрушенням для мене стало приділення уваги культурі, історичному минулому нашого народу. Розкриття та дослідження трагедії Голодомору. Взагалі президентство Ющенка я сприймаю як зміни перш за все у культурній сфері, зрушення у ментальності українців.

Другий Майдан – це події на Майдані осені 2013р. – зими 2014р., які увійшли до новітньої історії України як Євромайдан, Революція Гідності. Саме ці події показали, що українці готові відстоювати свої інтереси, прагнення йти до ЄС, свій європейський вибір взагалі. Народ довів, що готовий до боротьби, в тому числі й збройної, адже Помаранчева революція відбулася без кровопролиття. Чого не можна сказати про події Революції Гідності, де за долю та майбутнє України гинули патріоти нашої держави. І обов’язком кожного з нас є пам’ятати та вшановувати пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Спочатку акції були мирними, українці виступали проти корумпованості системи та за європейське майбутнє. Все змінилось у ніч з 30 листопада, коли відбулося побиття студентів. А далі були події 11 грудня, 19 січня, 22 січня та 18-20 лютого. Для мене на той час здавалося, що твориться історія, будуть зміни на краще, хоча я на Майдані не була. Та для мене головним було те, що ж буде далі, що зміниться у державі. Але розчарування не примусило мене довго чекати, вже події весни 2014 р., анексія Криму та початок втручання на Схід Росії показало, що Україна не в змозі відстояти свою територіальну цілісність. Хоча це вже вина лідерів держави, які прийшли до влади після Майдану, а мені дуже шкода тих, хто життя віддав на Майдані, тому що в них залишилися рідні, друзі. А як дивитися на теперішню ситуацію в державі, тим, хто тоді був на Майдані, адже вони вірили, прагнули змін, сподівалися на гідне майбутнє України, не жаліли себе і життя свого. А зараз ми бачимо протилежне, тотальну зневіру, розчарування у суспільстві, старі схеми продовжують діяти, а ще бойові дії на Сході, де щодня гинуть та отримують поранення наші солдати. Все це спричиняє, що важко поки що оцінити наслідки Євромайдану. Оскільки пройшло зовсім мало часу, на мою думку, щоб дати всьому оцінку.

Наприклад, у моєму місті була ситуація, коли спочатку всі підтримували тих, хто був на Майдані, вважали героями, а зараз навпаки чути осуд у тому, що вони були там, що краще б жили як раніше, що не треба було взагалі їхати на Майдан. А як же тоді бути родинам, тих, хто загинув? Адже дітям ніхто не замінить батьків, дружинам чоловіків, батькам синів. Ось де дійсно біда і трагедія. Тому я вважаю, що не варто звинувачувати хто був на Майдані, тому що вини їхньої нема, а вина має лежати на тих, хто прийшов до влади вже після Революції Гідності. А всіх, хто там був треба вважати героями, бо саме вони показали, що українці сформовані як нація, готові до боротьби, прагнуть жити у європейському просторі.

Взагалі українцям притаманні такі риси, як терплячість і вибуховість, що на мою думку й показують події 2004р., та 2013-2014 рр.

Щодо Третього Майдану, то я вважаю, що він не потрібний, адже люди вже навчені двома попередніми. І навряд чи вийде так консолідуватися і виступити. Та й події на Сході зараз привертають увагу і народ об’єднуються навколо ідеї підтримки наших солдатів і всі сили йдуть на це. Або ще я думаю, можливий інший варіант, це те, що на Майдані виступлять вже не студенти і мирне населення, а ті, хто воював на Сході і вони вже зможуть чинити збройний опір та спротив, а це може призвести і до військового перевороту у державі.

І тоді вже Майдан не буде мирним з самого початку. Це вже буде зовсім інший Майдан, не такий як два попередні, його ядро будуть складати військові, в методи боротьби будуть радикальними. Я думаю, що вже Третій Майдан, якщо буде призведе до повергнення нинішньої правлячої еліти, можливо, навіть будуть і терористичні методи боротьби. Адже вже в нас був мирний Перший Майдан, напівмирний Другий, то вже Третій за логікою має бути збройним.

Але я вважаю, що він не потрібний, оскільки ми ще не можемо розібратися із наслідками попередніх, особливо Революції Гідності. Нам для початку варто врегулювати події на Сході. А ціноутворення – це ще одна проблема, яка в усіх на слуху. Варто врегулювати і це. Не можна передбачити, що ж буде після Третього, які ціни, хто прийде до влади.

Наша проблема, що в нас немає достойного політичного лідера, який зможе очолити Третій Майдан. Можливо, я думаю, це хтось буде із військових, але дана особистість має відчувати відповідальність за майбутнє, бути компетентною в усіх сферах державного управління, не боятися відповідальності.

Та все рівно я думаю, що він не потрібний. Можливо нам треба, інший формат боротьби, відстоювання інтересів. Не можна ж використовувати одне і те ж це стосується і методів боротьби.

Таким чином, я вважаю, що Третій Майдан нам не потрібний, бо він навряд що змінить у суспільному та політичному житті України. Ми все ще не можемо проаналізувати наслідки двох попередніх, тому варто задумуватися чи треба Третій нам. Але не варто поширювати ці негативні наслідки на учасників цих подій, бо вони дійсно хотіли як краще, і поки ми були вдома, то вони стояли на Майдані.

Отже мені важко сказати чи Третій Майдан нам потрібний чи ні. Взагалі я не розумію, як можна вже робити висновки про події 2013-2014 рр., коли минуло всього пару років, а для історії треба хоча б десятиліття, щоб усвідомити і переоцінити події. Я думаю, що Третій Майдан ймовірний, але не потрібний, бо може ще більше загострити ситуації на Сході, у політичному житті та у зовнішній політиці. І взагалі варто обирати інші методи боротьби, захисту прав та інтересів, крім виступів та проведення акцій на Майдані. І думаю, люди вже не підуть так масово виступати, бо боятимуться наслідків після Третього Майдану.

Український Політик