Метка: українська національна ідея

Ярослав Олійник

Тривале перебування під владою різних імперій і перш за все Радянського Союзу тягарем лягло на плечі українського народу наклавши відбиток на ціннісні орієнтації українців. Постала проблема самовизначення людей які проживають на території колись однієї із самих могутніх держав Європи, а саме Київської Русі. Звичайно використовувати згадку Київської держави не є наразі доцільно, але все ж, як один із напрямків ідеологічної роботи з населення для звеличення нашої держави розглядати можна. Але насправді, навіщо заглиблюватись так далеко в історію, як можна побачити, що на нашій території ближче до наших часів вже формувалась національна ідея, зокрема це стосується вихідця із «Братства тарасівців» Миколи Міхновського, який сформулював перший концепт української національної ідеї, а саме «Самостійна Соборна Україна, від Сяну до Дону, від гір Карпатських до гір Кавказьких, вільна між вільними, без пана та хама на рідній землі…». Звичайно це дещо утопічно зважаючи на нинішню геополітичну обстановку, але не розвивається той хто не прагне до чогось нездійсненного. Та якщо не заганяти себе в такі глобальні думки, основним на мою думку питанням яке має давати відповідь людям національна ідея, це хто ми є?

Та річ утім, що в нинішніх умовах постало багато перепон для цього самовизначення:
— Перш за все безхарактерність більшості мас української держави
— Критично високий рівень маргіналів та люмпенів, що своєю девіантною поведінкою та пристосовницьким стилем життя тягнуть Україну на дно.
— Високий рівень відсторонення від контролю над діяльністю влади, мовляв ми вас вибрали, то давайте робіть щось для нас. Насправді це абсурдне і казуїстичне сприйняття дійсності, що таким чином робить маси більш керованими.
— Зниження рівня трансцендентного сприйняття світу, іншими словами втрата духовності, тих християнських цінностей, з якими пов’язаний український народ
— Як наслідок вищесказаного, високий рівень корумпованості на всіх рівнях, та політичний абсентеїзм більшості населення та проблема самовизначення

Тому основним напрямком ідеї українців на мою думку має бути самоідентифікація себе як українського народу від гаслом «Ми українці і наша держава Україна».

Під цим гаслом я розумію визначення себе як українця, без абсурдних поділів на україномовних та «рускоязичних», а саме як представника нації. Під українцем я розумію особу що діє в інтересах української держави, цінністю якого є розвиток України, адже це те ж саме, що сім’я, просто на більш глобальнішому рівні. Такі люди є в Україні, тому перш за все за такими людьми потрібно тягнутися і змінювати себе, лише так ми позбавимся політичної безхарактерності і низького рівня політичної волі. Українцям нарешті потрібно зрозуміти, що носієм влади є народ, і перестати бути об’єктом владних маніпуляцій. Розуміння цього прийде тільки після об’єднання, адже в єдності сила і влада.

«Дорога до Бога лежить через Батьківщину» (Ю.Васьян). Саме віра в Бога стимулює нас до боротьби за Свободу та національну державність України. Саме низький рівень духовності пересічного українця є одним із ключових причин його низького рівня освіти. Віра дає певні цінності і стимул за них боротись. Людина що готова за щось боротись перш за все себе розвиває, як в плані громадянської освіти, що дає розуміння відстоювати своє, так і в плані політичної освіти, що поступово випливає з попереднього.

Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Будь-яка підміна цієї ідеї чимось іншим – це свідомий чи несвідомий злочин проти України. Доки український народ не побудує свою конкурентноздатну національну державу, доти ми не будим самостійним. Нинішній Україні на мою думку потрібен широкий вплив націоналізму, адже саме ця течія найбільше звеличує наш народ та нашу державу. Усі європейські держави вже давно пройшли етап розвитку держави-нації, ми нажаль через історичні обставини цього не мали. І замість того щоб гнатися за якимись стандартами, ми маємо пройти цю віху розвитку держави, а лише тоді інтегруватись у більш глобальнішу спільноту, таку як ЄС.

Загалом, що ж таке національна ідея, це ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, націлює його на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів народу, і саме його буття в часі. А в нинішніх умовах головною проблемою є самовизначення української нації.

Поборовши усі ці проблеми, самовизначившись як українці, ми зможе побудувати справжню неподільну державу, без маргіналів і люмпенів, без абсентеїзму та без такого ганебного рівня корупції.

Обов’язком для кожного українця має стати культивування і реалізація української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації, створення української національної держави із дієвою системою українського народовладдя.

Дорога поступово закінчується
Наступна наша станція – Україна
Усі ілюзії вже розвінчуються
Дивись нація, яка стала країна
Але яка ж тепер сама нація?!
Відбувається самостійна передислокація
Селян у міста – урбанізація
Мусульман до нас поступова еміграція
Собою не правим і хочем добре жити
Для того потрібно з головою дружити
Не пускати до влади євреїв, москалів
Склалось відчуття, що світ подурів
Загальне беззаконня, немає цензури
При владі не політики, а карикатури
До чого привела ваша демократія
Що в нас на країні чужоземна етнократія
А що ж ви хотіли, маючи стільки шансів
Зробити з бандитів всенародних вигнанців
Та ви поступились, переміг колективізм
У ваших серцях не жив націоналізм.
То що ж нам тепер залишається
Бути в залежності, чи самим процвітати
Нехай усі далі брехати стараються
Та як жити, лиш нам вибирати!
Але для того щоб забратись на вершину
Для того щоб мати нову надію
Нам доведеться спалити ще не одну шину
І здійснити не одну мрію

Український ПолітикАлександр Олийнык

Тривале перебування під владою різних імперій і перш за все Радянського Союзу тягарем лягло на плечі українського народу наклавши відбиток на ціннісні орієнтації українців. Постала проблема самовизначення людей які проживають на території колись однієї із самих могутніх держав Європи, а саме Київської Русі. Звичайно використовувати згадку Київської держави не є наразі доцільно, але все ж, як один із напрямків ідеологічної роботи з населення для звеличення нашої держави розглядати можна. Але насправді, навіщо заглиблюватись так далеко в історію, як можна побачити, що на нашій території ближче до наших часів вже формувалась національна ідея, зокрема це стосується вихідця із «Братства тарасівців» Миколи Міхновського, який сформулював перший концепт української національної ідеї, а саме «Самостійна Соборна Україна, від Сяну до Дону, від гір Карпатських до гір Кавказьких, вільна між вільними, без пана та хама на рідній землі…». Звичайно це дещо утопічно зважаючи на нинішню геополітичну обстановку, але не розвивається той хто не прагне до чогось нездійсненного. Та якщо не заганяти себе в такі глобальні думки, основним на мою думку питанням яке має давати відповідь людям національна ідея, це хто ми є?

Та річ утім, що в нинішніх умовах постало багато перепон для цього самовизначення:
— Перш за все безхарактерність більшості мас української держави
— Критично високий рівень маргіналів та люмпенів, що своєю девіантною поведінкою та пристосовницьким стилем життя тягнуть Україну на дно.
— Високий рівень відсторонення від контролю над діяльністю влади, мовляв ми вас вибрали, то давайте робіть щось для нас. Насправді це абсурдне і казуїстичне сприйняття дійсності, що таким чином робить маси більш керованими.
— Зниження рівня трансцендентного сприйняття світу, іншими словами втрата духовності, тих християнських цінностей, з якими пов’язаний український народ
— Як наслідок вищесказаного, високий рівень корумпованості на всіх рівнях, та політичний абсентеїзм більшості населення та проблема самовизначення

Тому основним напрямком ідеї українців на мою думку має бути самоідентифікація себе як українського народу від гаслом «Ми українці і наша держава Україна».

Під цим гаслом я розумію визначення себе як українця, без абсурдних поділів на україномовних та «рускоязичних», а саме як представника нації. Під українцем я розумію особу що діє в інтересах української держави, цінністю якого є розвиток України, адже це те ж саме, що сім’я, просто на більш глобальнішому рівні. Такі люди є в Україні, тому перш за все за такими людьми потрібно тягнутися і змінювати себе, лише так ми позбавимся політичної безхарактерності і низького рівня політичної волі. Українцям нарешті потрібно зрозуміти, що носієм влади є народ, і перестати бути об’єктом владних маніпуляцій. Розуміння цього прийде тільки після об’єднання, адже в єдності сила і влада.

«Дорога до Бога лежить через Батьківщину» (Ю.Васьян). Саме віра в Бога стимулює нас до боротьби за Свободу та національну державність України. Саме низький рівень духовності пересічного українця є одним із ключових причин його низького рівня освіти. Віра дає певні цінності і стимул за них боротись. Людина що готова за щось боротись перш за все себе розвиває, як в плані громадянської освіти, що дає розуміння відстоювати своє, так і в плані політичної освіти, що поступово випливає з попереднього.

Геніальне поетичне формулювання української національної ідеї дав Тарас Шевченко: «В своїй хаті своя й правда, і сила, і воля». Будь-яка підміна цієї ідеї чимось іншим – це свідомий чи несвідомий злочин проти України. Доки український народ не побудує свою конкурентноздатну національну державу, доти ми не будим самостійним. Нинішній Україні на мою думку потрібен широкий вплив націоналізму, адже саме ця течія найбільше звеличує наш народ та нашу державу. Усі європейські держави вже давно пройшли етап розвитку держави-нації, ми нажаль через історичні обставини цього не мали. І замість того щоб гнатися за якимись стандартами, ми маємо пройти цю віху розвитку держави, а лише тоді інтегруватись у більш глобальнішу спільноту, таку як ЄС.

Загалом, що ж таке національна ідея, це ідеологічна формула, яка виводиться не тільки з актуальних проблем суспільства, але й із постійних інтересів народу, націлює його на найбільш загальну, головну і визначальну проблему, від вирішення якої залежить і розв’язання поточних проблем, і здійснення всіх прагнень та задумів народу, і саме його буття в часі. А в нинішніх умовах головною проблемою є самовизначення української нації.

Поборовши усі ці проблеми, самовизначившись як українці, ми зможе побудувати справжню неподільну державу, без маргіналів і люмпенів, без абсентеїзму та без такого ганебного рівня корупції.

Обов’язком для кожного українця має стати культивування і реалізація української національної ідеї – ідеї державного самоутвердження української нації, створення української національної держави із дієвою системою українського народовладдя.

Дорога поступово закінчується
Наступна наша станція – Україна
Усі ілюзії вже розвінчуються
Дивись нація, яка стала країна
Але яка ж тепер сама нація?!
Відбувається самостійна передислокація
Селян у міста – урбанізація
Мусульман до нас поступова еміграція
Собою не правим і хочем добре жити
Для того потрібно з головою дружити
Не пускати до влади євреїв, москалів
Склалось відчуття, що світ подурів
Загальне беззаконня, немає цензури
При владі не політики, а карикатури
До чого привела ваша демократія
Що в нас на країні чужоземна етнократія
А що ж ви хотіли, маючи стільки шансів
Зробити з бандитів всенародних вигнанців
Та ви поступились, переміг колективізм
У ваших серцях не жив націоналізм.
То що ж нам тепер залишається
Бути в залежності, чи самим процвітати
Нехай усі далі брехати стараються
Та як жити, лиш нам вибирати!
Але для того щоб забратись на вершину
Для того щоб мати нову надію
Нам доведеться спалити ще не одну шину
І здійснити не одну мрію.

Украинский Политик

Вікторія Гузич

Проблема визначення національної ідеї у вигляді єдиного, спільного прагнення українців була актуальною в усі часи. Протягом останніх століть ця ідея будувалася здебільшого на самоусвідомленні українського народу як окремого (не малороси), самобутнього (власна мова, культура) та з рівними з-поміж сусідів правами на власну державність, а зі здобуттям так омріяної незалежності 25 років назад акценти дещо змістилися.

У ситуації перманентної економічної та політичної кризи українська національна ідея поступово набувала соціального спрямування: бажання мати некорумповану державу, яка забезпечить умови для економічного процвітання і як наслідок достойного життя громадянам.

Зрештою, недолуга внутрішня і зовнішня політика українських еліт призвела до нинішньої ситуації: держава перебуває у стані економічної стагнації, слабка економіка залежна від іноземних фінансових дотацій та інвестицій, доходи населення є найнижчими в Європі, усі ці економічні проблеми проектуються й на інші сфери життя (медицину, освіту і т. д.), до того ж антитерористична операція, що затягнулася уже більше ніж на 2 роки є по суті військовим конфліктом з усіма відповідними наслідками: людські жертви, постійні економічні втрати, руйнування інфраструктури, розкол суспільства, а враховуючи ще й той факт, що країна-агресор значно перевищує своїм потенціалом, українцям це протистояння дається вкрай важко. Саме тому зараз як ніколи є актуальним питання побудови нової національної ідеї, здатної надихнути народ на боротьбу і побудову якісно нової соціальної і державної системи, що зрештою зможе забезпечити омріяне достойне життя кожному громадянинові.

Виходячи з того, що нинішня проблема України є комплексною, очевидно, що й її вирішення не може бути простим. Дієва національна ідея має пропонувати глибинні, а не поверхневі (популістські) рішення, які здатні змінити ситуацію докорінно, але водночас бути достатньо простою для розуміння широкими верствами населення.

Науковцями прийнято класифікувати національні ідеї побудовані на минулому, сьогоденні, чи майбутньому. У нашому випадку, я вважаю, що нова національна ідея має базуватися на майбутньому, як основному рушійному прагненні, проте варто нарешті визначитись і з минулим, дати однозначну оцінку йому, і як наслідок – сьогоденню.

Так, Україна має беззаперечне право на повернення власної історії, частково викраденої та переписаної Росією. Серйозні наукові дослідження здатні розвінчати значну кількість хибних історичних міфів, а також довести умисність російських фальсифікацій. Усе це може лягти в основу єдиної освітньої програми, риторики українців (науковців, політиків, літераторів, публіцистів, зрештою туристів) у світі. Серія якісних науково-популярних телепрограм, вдало знятих і розрекламованих центральними телеканалами, я впевнена, матиме значний не тільки просвітницький, але й ідеологічний ефект серед населення, особливо тієї частини, що піддалася на ворожу пропаганду.

Говорячи про сучасність, то ми маємо зрештою дати однозначну оцінку тому, хто ми є. Українець -це не обов’язково галичанин, чи полтавський любитель галушок у вишиванці, українці різні, але усіх нас об’єднує історія, мова, та самосвідомість. У питанні мови, звичайно варто бути обережними зараз, бо саме це стало слабкою точкою, на котрій почався соціальний розкол декілька років назад. Зрештою бачимо, що зараз українські патріоти можуть розмовляти й російською, адже самосвідомість і самовизначення є важливішим. Та все ж повага до української мови та культури має стати наріжним каменем у питанні національної самосвідомості кожного носія української національної ідеї.

Якщо минуле і теперішнє у скорочено описаній вище інтерпретації послугує фундаментом нової національної ідеї, то її найважливіша, так би мовити, явна складова – формулювання спільних прагнень і цілей на майбутнє, як на мене, має бути максимально простим і універсальним. Що об’єднає Закарпаття і Донбас, Слобожанщину і Крим? Усвідомлення себе як спільності, спільності українців у власній державі, самостійній і незалежній. Адже кожен хоче жити достойно, щоб держава дбала про нього. Нова національна ідея має запропонувати універсальний шлях досягнення цієї мети: будь частиною української спільноти, поважай її, будь чесним, активним, працюй на спільне благо і взамін отримаєш повагу до себе, своєї особистої свободи, підтримку від цієї ж спільноти і, зрештою, достойне життя.

Мені здається, що така загальна формула може охопити усі регіони з їх ментальними особливостями, а також різноманітні меншини. Більше того, не в цьому випадку не варто навіть виносити за дужки політичну еліту, котру, нажаль, завжди доводиться розглядати окремо, бо вона здебільшого вирішує долю усього народу, при цьому маючи абсолютно розбіжні з народом свідомість, культуру та мотиви. Запропонована мною формула стосується і їх, адже вони такі ж члени української спільноти. Інша справа, що суспільство має виробити дієві механізми взаємодії з тими, хто відверто порушуватиме загальноприйняті принципи взаємоіснування.

Український ПолітикВиктория Гузыч

Проблема визначення національної ідеї у вигляді єдиного, спільного прагнення українців була актуальною в усі часи. Протягом останніх століть ця ідея будувалася здебільшого на самоусвідомленні українського народу як окремого (не малороси), самобутнього (власна мова, культура) та з рівними з-поміж сусідів правами на власну державність, а зі здобуттям так омріяної незалежності 25 років назад акценти дещо змістилися.

У ситуації перманентної економічної та політичної кризи українська національна ідея поступово набувала соціального спрямування: бажання мати некорумповану державу, яка забезпечить умови для економічного процвітання і як наслідок достойного життя громадянам.

Зрештою, недолуга внутрішня і зовнішня політика українських еліт призвела до нинішньої ситуації: держава перебуває у стані економічної стагнації, слабка економіка залежна від іноземних фінансових дотацій та інвестицій, доходи населення є найнижчими в Європі, усі ці економічні проблеми проектуються й на інші сфери життя (медицину, освіту і т. д.), до того ж антитерористична операція, що затягнулася уже більше ніж на 2 роки є по суті військовим конфліктом з усіма відповідними наслідками: людські жертви, постійні економічні втрати, руйнування інфраструктури, розкол суспільства, а враховуючи ще й той факт, що країна-агресор значно перевищує своїм потенціалом, українцям це протистояння дається вкрай важко. Саме тому зараз як ніколи є актуальним питання побудови нової національної ідеї, здатної надихнути народ на боротьбу і побудову якісно нової соціальної і державної системи, що зрештою зможе забезпечити омріяне достойне життя кожному громадянинові.

Виходячи з того, що нинішня проблема України є комплексною, очевидно, що й її вирішення не може бути простим. Дієва національна ідея має пропонувати глибинні, а не поверхневі (популістські) рішення, які здатні змінити ситуацію докорінно, але водночас бути достатньо простою для розуміння широкими верствами населення.

Науковцями прийнято класифікувати національні ідеї побудовані на минулому, сьогоденні, чи майбутньому. У нашому випадку, я вважаю, що нова національна ідея має базуватися на майбутньому, як основному рушійному прагненні, проте варто нарешті визначитись і з минулим, дати однозначну оцінку йому, і як наслідок – сьогоденню.

Так, Україна має беззаперечне право на повернення власної історії, частково викраденої та переписаної Росією. Серйозні наукові дослідження здатні розвінчати значну кількість хибних історичних міфів, а також довести умисність російських фальсифікацій. Усе це може лягти в основу єдиної освітньої програми, риторики українців (науковців, політиків, літераторів, публіцистів, зрештою туристів) у світі. Серія якісних науково-популярних телепрограм, вдало знятих і розрекламованих центральними телеканалами, я впевнена, матиме значний не тільки просвітницький, але й ідеологічний ефект серед населення, особливо тієї частини, що піддалася на ворожу пропаганду.

Говорячи про сучасність, то ми маємо зрештою дати однозначну оцінку тому, хто ми є. Українець -це не обов’язково галичанин, чи полтавський любитель галушок у вишиванці, українці різні, але усіх нас об’єднує історія, мова, та самосвідомість. У питанні мови, звичайно варто бути обережними зараз, бо саме це стало слабкою точкою, на котрій почався соціальний розкол декілька років назад. Зрештою бачимо, що зараз українські патріоти можуть розмовляти й російською, адже самосвідомість і самовизначення є важливішим. Та все ж повага до української мови та культури має стати наріжним каменем у питанні національної самосвідомості кожного носія української національної ідеї.

Якщо минуле і теперішнє у скорочено описаній вище інтерпретації послугує фундаментом нової національної ідеї, то її найважливіша, так би мовити, явна складова – формулювання спільних прагнень і цілей на майбутнє, як на мене, має бути максимально простим і універсальним. Що об’єднає Закарпаття і Донбас, Слобожанщину і Крим? Усвідомлення себе як спільності, спільності українців у власній державі, самостійній і незалежній. Адже кожен хоче жити достойно, щоб держава дбала про нього. Нова національна ідея має запропонувати універсальний шлях досягнення цієї мети: будь частиною української спільноти, поважай її, будь чесним, активним, працюй на спільне благо і взамін отримаєш повагу до себе, своєї особистої свободи, підтримку від цієї ж спільноти і, зрештою, достойне життя.

Мені здається, що така загальна формула може охопити усі регіони з їх ментальними особливостями, а також різноманітні меншини. Більше того, не в цьому випадку не варто навіть виносити за дужки політичну еліту, котру, нажаль, завжди доводиться розглядати окремо, бо вона здебільшого вирішує долю усього народу, при цьому маючи абсолютно розбіжні з народом свідомість, культуру та мотиви. Запропонована мною формула стосується і їх, адже вони такі ж члени української спільноти. Інша справа, що суспільство має виробити дієві механізми взаємодії з тими, хто відверто порушуватиме загальноприйняті принципи взаємоіснування.

Украинский Политик

Павло Мельник

«Українці – єднаймося!»

Загально відомо, що точного визначення терміну національна ідея поки що немає, як і у світі так і в Україні.

Але з усіх понять, тлумачень, трактувань найчастіше можна почути, що національна ідея – це концентрований вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. Як на мене яке б не було визначення цього феномену суть одна, в першу чергу, консолідація нації для певних здобутків. Головне завдання національної ідеї є здобуття народом, нацією своєї власної держави.

В Україні, після здобуття незалежності, національна ідея перейшла в нову фазу консолідації нації. Все ж таки завдання змінилося, потрібно вже не здобувати, а будувати, розвивати, досягати нової мети, як незалежна держава. Саме українська національна ідея має бути невід’ємним чинником побудови громадянського суспільства. Але українському суспільству, державі необхідно, передусім сформувати саму національну ідею. На мою думку вона має увібрати:
1. Ідею інтеграції ( тобто поступове об’єднання жителів Сходу та Заходу)
2. Ідею побудови демократичної, правової, соціальної держави, де б права людини були на першому місці
3. Ідею державності (власно владності, соборності, сувернітету)

Взагалі треба розуміти, що національні ідеї демократичного, спрямування в історії людства відіграють провідну роль для досягнення гуманної мети. Наприклад ідея «Великого лібералізму» у США, вона набула характеру загальнонаціонального кредо і саме характеризується визнанням не від’ємних прав людини.

Тож як на мене, сучасна українська національна ідея, після її проголошення має увібрати в себе загальновизнані світом гуманістичні, демократичні принципи, забезпечення їх послідовного втілення. Але все ж головною метою має бути об’єднання українського народу та усунення певних розбіжностей між жителями Сходу та Заходу.

Але найбільш трагічним в нашому посткомуністичному суспільстві є те що, водночас із прагненням об’єднати народ та сформувати спільні національні ідеали, зберігається прагнення окремих осіб і груп пересварити українців і ним це вже вдалось, як можна спостерігати, в етнічному, мовному, побутовому, релігійному планах. Ось чому, як на мене, українці повинні усвідомити, що ми не натовп, який змушений жити на певні території, а народ, нація, котра прагне до формування національного ідеалу. Багато хто вважає що в Україні національна ідея слабка, або ж її взагалі не існує. Можливо вони і мають рацію, але давайте подивимось яка держава і її національна ідея була у Німеччині, після поразки у Другій Світовій війні. Ситуація була не із кращих, як і в нас країна поділена, безробіття, бідність, невизначеність у завтрашньому дні. Але за короткий час, засудивши нацизм та фашизм, німецька ідея і суспільство подолало усі повоєнні негаразди і збудувало успішну демократичну країні. І таких прикладів можна навести багато. Можливо і нас чекає таке майбутнє як і Німеччину, але треба розуміти що все залежить тільки від нас, якщо ми усвідомимо, що ми нація, суспільство, консолідуємось, подолаємо всі негаразди з честю, тільки тоді нас чекатиме майбутнє в сильній, успішні, демократичній країні.

Український ПолітикПавел Мельник

«Українці – єднаймося!»

Загально відомо, що точного визначення терміну національна ідея поки що немає, як і у світі так і в Україні.

Але з усіх понять, тлумачень, трактувань найчастіше можна почути, що національна ідея – це концентрований вираз національних інтересів та почуттів, форма духовного самоусвідомлення, показник того, як народ усвідомлює себе, свою роль і місце у світі. Як на мене яке б не було визначення цього феномену суть одна, в першу чергу, консолідація нації для певних здобутків. Головне завдання національної ідеї є здобуття народом, нацією своєї власної держави.

В Україні, після здобуття незалежності, національна ідея перейшла в нову фазу консолідації нації. Все ж таки завдання змінилося, потрібно вже не здобувати, а будувати, розвивати, досягати нової мети, як незалежна держава. Саме українська національна ідея має бути невід’ємним чинником побудови громадянського суспільства. Але українському суспільству, державі необхідно, передусім сформувати саму національну ідею. На мою думку вона має увібрати:
1. Ідею інтеграції ( тобто поступове об’єднання жителів Сходу та Заходу)
2. Ідею побудови демократичної, правової, соціальної держави, де б права людини були на першому місці
3. Ідею державності (власно владності, соборності, сувернітету)

Взагалі треба розуміти, що національні ідеї демократичного, спрямування в історії людства відіграють провідну роль для досягнення гуманної мети. Наприклад ідея «Великого лібералізму» у США, вона набула характеру загальнонаціонального кредо і саме характеризується визнанням не від’ємних прав людини.

Тож як на мене, сучасна українська національна ідея, після її проголошення має увібрати в себе загальновизнані світом гуманістичні, демократичні принципи, забезпечення їх послідовного втілення. Але все ж головною метою має бути об’єднання українського народу та усунення певних розбіжностей між жителями Сходу та Заходу.

Але найбільш трагічним в нашому посткомуністичному суспільстві є те що, водночас із прагненням об’єднати народ та сформувати спільні національні ідеали, зберігається прагнення окремих осіб і груп пересварити українців і ним це вже вдалось, як можна спостерігати, в етнічному, мовному, побутовому, релігійному планах. Ось чому, як на мене, українці повинні усвідомити, що ми не натовп, який змушений жити на певні території, а народ, нація, котра прагне до формування національного ідеалу. Багато хто вважає що в Україні національна ідея слабка, або ж її взагалі не існує. Можливо вони і мають рацію, але давайте подивимось яка держава і її національна ідея була у Німеччині, після поразки у Другій Світовій війні. Ситуація була не із кращих, як і в нас країна поділена, безробіття, бідність, невизначеність у завтрашньому дні. Але за короткий час, засудивши нацизм та фашизм, німецька ідея і суспільство подолало усі повоєнні негаразди і збудувало успішну демократичну країні. І таких прикладів можна навести багато. Можливо і нас чекає таке майбутнє як і Німеччину, але треба розуміти що все залежить тільки від нас, якщо ми усвідомимо, що ми нація, суспільство, консолідуємось, подолаємо всі негаразди з честю, тільки тоді нас чекатиме майбутнє в сильній, успішні, демократичній країні.

Украинский Политик

Петро Шихов

Влада народу, влада через народ і для народу

Тема національної ідеї вже багато років вкрай актуальна для України. Але, на жаль, за 25 років незалежності нашої держави ніхто так і не зміг створити сильну, єдину, об’єднуючу національну ідею. Різні політичні сили за час їхнього перебування у Верховній Раді пропонували різні національні ідеї, але всі вони сприймалися лише невеликою частиною населення, або не сприймалися зовсім, бо народні обранці завжди піклувалися та піклуються лише про власні рейтинги та місця у парламенті. Люди хочуть, щоб до них дослухалися, а не маніпулювали ними. Вони бажають народної влади, а не кримінально-олігархічної як це завжди було в Україні. Кожен адекватний громадянин бажає гідного життя, а не зубожіння.

У нашого народу є характерна споконвічна риса — довіряти владі, наївно думаючи, що все зроблять за них (як звикли ще за радянських часів). Сьогодні основною об’єднуючою ідеєю є відновлення територіальної цілісності України, в умовах неоголошеної війни з Росією. Але постає питання, якою вона буде після закінчення війни?

На мою думку, національна ідея Української держави повинна бути прийнята на державному рівні і висловлювати інтереси усієї нації. Тому я пропоную на розгляд свій погляд на те які завдання повинна виконувати національна ідея України.

Першим її завданням має бути, як було зазначено вище, відновлення територіальної цілісності, але дія цього завдання повинна припинитись разом із війною. Я вважаю, що війна закінчиться тільки тоді, коли Україна проведе реальні реформи та стане потужною державою не тільки у військовому а і економічному плані. Лише тоді на окупованих територіях відбудеться внутрішній бунт і ці території повернуться у склад України.

Другим пунктом, у національній ідеї, повинно стати реальне проголошення людини як найвищої цінності, її інтересів, прав і свобод. Це передбачає відсутність у ній шовінізму, расизму та будь-якої форми дискримінації.

Третій пункт полягає в тому, що повинна проводитись просвітницька політика для того, щоб кожна окрема людина ототожнювала себе з нацією, бо нація – це обʼєднуючий чинник в державі. Характерною ознакою цьому стане створення умов для поширення української мови, та збереження національної ідентичності шляхом просвітництва через освітні заклади та культурно-просвітницькі програми.

По-четверте треба відкрито ставити питання про національну ідею не стільки виходячи з минулого, а навіть із сьогодення. Потрібно будувати проекцію на майбутнє, бо національна ідея повинна передбачати стратегію розвитку держави і нації. Ми будуємо Україну не для себе, а для тих хто прийде після нас і українці повинні вирішити яку державу ми залишимо своїм нащадкам.

Пʼятим завданням повинно бути те, що Україна має стати дійсно самостійною державою, з незалежною зовнішньою та внутрішньою політиками, щоб ніхто не мав права втручатись у них і не вказував як нам потрібно жити. Поважати культуру та традиції інших національностей, які проживають на території України. Народ сам повинен визначити яким шляхом йому рухатись далі. Яскравим прикладом того як має відбуватись державотворення є Ісландія. Ісландці, без участі політиків та юристів, самі написали собі народну Конституцію та самостійно вийшли з кризи 2008 року. Тоді ж було арештовано чиновників і банкірів винних у тому, що народ заборгував світу величезну суму коштів.

Також, держава зобовʼязана створювати рівні умови для всіх громадян. Наприклад, у тому ж мовному питанні повинні бути однакові можливості для вивчення і використання російської, англійської, французької та інших мов, які громадяни вважають своїми рідними чи які хочуть опанувати.

І хай на сьогоднішній день ми можемо констатувати, що ідеї яка б об’єднала націю не існує, а в цей же час хтось і далі сидить і терпеливо споглядає, як нас годують обіцянками та лякають війною задля того, аби влада панамських патріотів і далі виводила наші гроші в офшори, скорочувала робочі місця і соціальні виплати. В повному роздратуванні від цих ганебних речей я вбачаю доцільною свою національну ідею, і переконаний в тому, що тільки повне перезавантаження економіки, зміна системи та народна Конституція може дати свій нищівний ефективний результат. А всіх зрадників та конформістів, що не бажають змін своїй країні і сприяють її занепаду, чекає безапеляційність все нових і нових вогнищ барикад, куди їх заживо закидатиме нова генерація українців, що не хоче бути рабами на своїй власній землі. Слава нації! Смерть ворогам!

Український ПолітикПетро Шихов

Влада народу, влада через народ і для народу

Тема національної ідеї вже багато років вкрай актуальна для України. Але, на жаль, за 25 років незалежності нашої держави ніхто так і не зміг створити сильну, єдину, об’єднуючу національну ідею. Різні політичні сили за час їхнього перебування у Верховній Раді пропонували різні національні ідеї, але всі вони сприймалися лише невеликою частиною населення, або не сприймалися зовсім, бо народні обранці завжди піклувалися та піклуються лише про власні рейтинги та місця у парламенті. Люди хочуть, щоб до них дослухалися, а не маніпулювали ними. Вони бажають народної влади, а не кримінально-олігархічної як це завжди було в Україні. Кожен адекватний громадянин бажає гідного життя, а не зубожіння.

У нашого народу є характерна споконвічна риса — довіряти владі, наївно думаючи, що все зроблять за них (як звикли ще за радянських часів). Сьогодні основною об’єднуючою ідеєю є відновлення територіальної цілісності України, в умовах неоголошеної війни з Росією. Але постає питання, якою вона буде після закінчення війни?

На мою думку, національна ідея Української держави повинна бути прийнята на державному рівні і висловлювати інтереси усієї нації. Тому я пропоную на розгляд свій погляд на те які завдання повинна виконувати національна ідея України.

Першим її завданням має бути, як було зазначено вище, відновлення територіальної цілісності, але дія цього завдання повинна припинитись разом із війною. Я вважаю, що війна закінчиться тільки тоді, коли Україна проведе реальні реформи та стане потужною державою не тільки у військовому а і економічному плані. Лише тоді на окупованих територіях відбудеться внутрішній бунт і ці території повернуться у склад України.

Другим пунктом, у національній ідеї, повинно стати реальне проголошення людини як найвищої цінності, її інтересів, прав і свобод. Це передбачає відсутність у ній шовінізму, расизму та будь-якої форми дискримінації.

Третій пункт полягає в тому, що повинна проводитись просвітницька політика для того, щоб кожна окрема людина ототожнювала себе з нацією, бо нація – це обʼєднуючий чинник в державі. Характерною ознакою цьому стане створення умов для поширення української мови, та збереження національної ідентичності шляхом просвітництва через освітні заклади та культурно-просвітницькі програми.

По-четверте треба відкрито ставити питання про національну ідею не стільки виходячи з минулого, а навіть із сьогодення. Потрібно будувати проекцію на майбутнє, бо національна ідея повинна передбачати стратегію розвитку держави і нації. Ми будуємо Україну не для себе, а для тих хто прийде після нас і українці повинні вирішити яку державу ми залишимо своїм нащадкам.

Пʼятим завданням повинно бути те, що Україна має стати дійсно самостійною державою, з незалежною зовнішньою та внутрішньою політиками, щоб ніхто не мав права втручатись у них і не вказував як нам потрібно жити. Поважати культуру та традиції інших національностей, які проживають на території України. Народ сам повинен визначити яким шляхом йому рухатись далі. Яскравим прикладом того як має відбуватись державотворення є Ісландія. Ісландці, без участі політиків та юристів, самі написали собі народну Конституцію та самостійно вийшли з кризи 2008 року. Тоді ж було арештовано чиновників і банкірів винних у тому, що народ заборгував світу величезну суму коштів.

Також, держава зобовʼязана створювати рівні умови для всіх громадян. Наприклад, у тому ж мовному питанні повинні бути однакові можливості для вивчення і використання російської, англійської, французької та інших мов, які громадяни вважають своїми рідними чи які хочуть опанувати.

І хай на сьогоднішній день ми можемо констатувати, що ідеї яка б об’єднала націю не існує, а в цей же час хтось і далі сидить і терпеливо споглядає, як нас годують обіцянками та лякають війною задля того, аби влада панамських патріотів і далі виводила наші гроші в офшори, скорочувала робочі місця і соціальні виплати. В повному роздратуванні від цих ганебних речей я вбачаю доцільною свою національну ідею, і переконаний в тому, що тільки повне перезавантаження економіки, зміна системи та народна Конституція може дати свій нищівний ефективний результат. А всіх зрадників та конформістів, що не бажають змін своїй країні і сприяють її занепаду, чекає безапеляційність все нових і нових вогнищ барикад, куди їх заживо закидатиме нова генерація українців, що не хоче бути рабами на своїй власній землі. Слава нації! Смерть ворогам!

Український Політик

Богдан Камінський

Тема Української національної ідеї вже багато років залишається актуальною в нашій країні.

Проте, на жаль, за роки незалежності нашої держави ми так і не змогли створити дієву, єдину, об’єднуючу національну ідею. А все тому, що кожна нова влада в нашій країні намагалася створити національну ідею не замислюючись, що цю ідею можуть не сприйняти в інших регіонах України. Так наприклад, за часів правління Ющенка популярним гаслом було “Національна ідея – європейська Україна!”. За правління ‘‘біло-синьої команди’’, було популярне таке гасло національної ідеї “Досягнення сучасних стандартів життя має стати основою національної ідеї, яка об’єднає усіх громадян”. Але нажаль всі ці ідеї виявились лише пустою балаканиною і до втілення на практиці нажаль, або на щастя так і не дійшли. І тому, я спробую пояснити якою я бачу Українську національну ідею, і чому вона, на мій погляд, найкраще підійде для сучасної України.

Своє бачення Української національної ідеї я вбачаю в такому гаслі: ‘‘Різне минуле — спільне майбутнє’’.

Що ж я розумію під цим гаслом!?

По-перше, треба відкрито ставити питання про національну ідею не стільки виходячи з минулого, і навіть не із сьогодення. Потрібно будувати проекцію на майбутнє. Національною ідеєю повинно бути стратегічне бачення розвитку держави та її гуманітарної сфери на перспективу.

По-друге, в центрі національної ідеї має знаходитися людина, її інтереси, дотримання прав і свобод. Також, держава зобов’язана створювати рівні умови для всіх громадян. Наприклад, у тому ж мовному питанні повинні бути однакові можливості для вивчення і використання російської, англійської та інших мов, які громадяни вважають своїми рідними чи які хочуть опанувати.

По-третє, і на мою думку головне, поняття національної ідеї необхідно перемістити з категорії філософської в категорію практичну. Вона повинна ґрунтуватися не на утопічних образах, символах і яскравих гаслах, а стати фундаментом прогресивного суспільства та формування нової парадигми його розвитку, проведення реформ. У першу чергу це стосується економічного і соціального добробуту громадян України, адже, як би це меркантильно не звучало, але в країні в якій національна ідея стоїть на ідеї розвиненої економіки, в якій достойні зарплати і низькі ціни, в країні де хочеться заводити сім’ю і дітей, в якій люди живуть, а не ‘‘виживають’’, тоді суспільство буде цінувати країну в якій живе, бо вони будуть задоволені в сьогоденні і впевненні у майбутньому, і не захочуть щоб різні зовнішні чи внутрішні чинники негативно вплинули на їхнє життя.

І тому головне наше завдання на сьогоднішній день – усвідомити те, що домінування одного етносу і мови — це шлях в нікуди, який приховує в собі серйозну небезпеку. Нам не можна ні на мить забувати про те, що єдність нації — в її різноманітті, в різноманітті всіх її складових елементів: мов, традицій, культур, історичного минулого і т.п. І лише тоді, коли ми будемо спиратись на вище сказане, ми зможемо побудувати свідоме, правове, по-справжньому процвітаюче громадянське суспільство.

Український ПолітикБогдан Каминский

Тема Украинской национальной идеи уже много лет остается актуальной в нашей стране.

Однако, к сожалению, за годы независимости нашего государства мы так и не смогли создать действенную, единую, объединяющую национальную идею. А все потому, что каждая новая власть в нашей стране пыталась создать национальную идею не задумываясь, что эту идею могут не воспринять в других регионах Украины. Так, например, во времена правления Ющенко популярным лозунгом было «Национальная идея — европейская Украина!». В правление » бело-синей команды », было популярно такое лозунг национальной идеи «Достижения современных стандартов жизни должно стать основой национальной идеи, которая объединит всех граждан». Но, к сожалению все эти идеи оказались лишь пустой болтовней и к воплощению на практике к сожалению, или к счастью так и не дошли. И поэтому, я попробую объяснить которой я вижу Украинской национальной идее, и почему она, на мой взгляд, лучше всего подойдет для современной Украины.

Свое видение Украинской национальной идеи я вижу в таком лозунге «Разное прошлое — общее будущее»

Что я понимаю под этим лозунгом !?

Во-первых, надо открыто ставить вопрос о национальной идеи не столько исходя из прошлого, и даже не из настоящего. Нужно строить проекцию на будущее. Национальной идеей должно быть стратегическое видение развития государства и его гуманитарной сферы на перспективу.

Во-вторых, в центре национальной идеи должен находиться человек, его интересы, соблюдение прав и свобод. Также, государство обязано создавать равные условия для всех граждан. Например, в том же языковом вопросе должны быть одинаковые возможности для изучения и использования русского, английского и других языков, которые граждане считают своими родными или которые хотят овладеть.

В-третьих, и по моему мнению главное, понятие национальной идеи необходимо переместить из категории философской в категорию практическую. Она должна основываться не на утопических образах, символах и ярких лозунгах, а стать фундаментом прогрессивного общества и формирования новой парадигмы его развития, проведения реформ. В первую очередь это касается экономического и социального благосостояния граждан Украины, ведь, как бы это меркантильно ни звучало, но в стране в которой национальная идея стоит на идее развитой экономики, в которой достойные зарплаты и низкие цены, в стране, где хочется заводить семью и детей, в которой люди живут, а не » выживают », тогда общество будет ценить страну в которой живет, потому что они будут удовлетворены в настоящем и уверены в будущем, и не захотят чтобы различные внешние или внутренние факторы негативно повлияли на их жизнь .

И поэтому главная наша задача на сегодняшний день — осознать, что доминирование одного этноса и языка — это путь в никуда, который таит в себе серьезную опасность. Нам нельзя ни на минуту забывать о том, что единство нации — в ее многообразии, в многообразии всех ее составляющих элементов: языков, традиций, культур, исторического прошлого и т.п. И только тогда, когда мы будем опираться на выше сказанное, мы сможем построить сознательное, правовое, по-настоящему процветающее гражданское общество.

Украинский Политик

Максим Левченко

Любити Україну…

Здавалось би, це звичайнісінька повсякденна фраза, яку ми з Вами вивчили ще в школі у формі вірша Володимира Сосюри, яка щоденно спливає нам перед очима на сіті-лайтах в столиці. «Любіть Україну» чуємо в багатьох піснях, закликах відомих людей, а перед усім від депутатів – згадайте як вдало вами маніпулював пересічний кандидат в можновладці, і запевняв в любові до рідного краю та України, а потім ця любов виявилась ні чим іншим як черговим жорстким згвалтуванням яке не принесло державі нічого, але добряче задовольнило особисті потреби гвалтувальника.

Особливо часто і гостро значення цієї фрази почало осмислюватись під час Революції гідності та подальшої ситуації на Сході України, коли громадськість почали ділити на патріотів і не патріотів, а свою любов до Батьківщини довелось виявляти не лише на словах, а і реальними справами.

В кожного з нас, безумовно є своя точка зору що таке «Любити Україну», але чи задумувався хтось що це простісіньке гасло може стати повноцінною національною ідеєю? Вас навідувала думка, що можливо ми так живемо тому що не вміємо любити, щиро і по-справжньому. Не маму чи тата, не симпатичну дівчину чи хлопця, не сало чи вареники, а саме Україну – як щось невід’ємне, те що характеризується теплотою душі, ясністю думок, рівнем компетентності. Іноді мені здається, що все те що нині переживає наша країна через те, що ми не достатньо любили: в нас заклали, що Схід і Захід різні, чужі одне одне одному. Нам навмисне втовкмачили, що західна частина України це «бандерівці», а східна – це якийсь «лугандон» чи і того гірше. Нам нав’язували різні інтереси, різних політиків, різні смаки, ми рідко їздили одне до одного в гості – ми не любили одне одного по справжньому, не були близькими. Нас відволікали від того що дійсно має бути важливим, нав’язуючи те, що було вигідно тій чи іншій владі, і від того більшість з нас закрились в собі, почали жити лише для себе, вітаючи двоюрідних і троюрідних братів і сестер, старих друзів лише зі святами і то не завжди. Ми не цікавились реальними проблемами один одного, не намагались відшукати спільну мову, і що ми від того отримали? Разом з братерською любов’ю до ближнього, нами було втрачено цілісне поняття — любов до України, як свого рідного дому, всього того спільного що об’єднує нас на цій землі, в кордонах цієї держави.

Адже що таке любити Україну?

Любити Україну – це стояти на сторожі її незалежності, захищати її суверенність, готовність прийти їй на допомогу в разі потреби.

Любити Україну – це ставити її державні інтереси попереду своїх, позиціонувати себе як рівноправного громадянина цієї країни. Для чиновника це означає дослухатись, мислити і діяти в інтересах громади, не красти, не лобіювати чиїсь приватні інтереси, не зачаровуватись, бути зацікавленим у розвитку свого регіону, розуміючи що разом з щасливим і комфортним життям кожної окремої людини таким же буде і твоє життя – за принципом «І собі, і людям».

Любити Україну – це цінувати своє коріння, і землю на якій ти народився. Не шукати щастя по світах, не тягнути туди сусіда на навчання чи роботу, а якби скрутно не було лишатись на своїй землі і робити все для того, аби завтра Європа прийшла у твій дім, а не ти став блукальцем її безмежних просторів, перекотиполем, що не може відшукати рідного кутка. Обмін досвідом зі світом – це добре, це частина великого глобалізаційного процесу, та і наш великий геній Шевченко запвів нам «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь». Але, в той же час, світ стає ближчим і будь-що колись неможливе тепер зробити з допомогою мережі інтернет (закінчити університет, якісь курси, чи заробляти гроші дистанційно перебуваючи в Україні). Головне бути не роздільним зі своєю землею, бо Батьківщину, як і матір, не обирають.

Любити Україну – це дотримуватись її законів, звичаїв і традицій, підтримувати своє. Потрібно пишатись своїм історичним минулим, знати і розуміти, які випробування перенесла твоя мова, культура, віра, земля. Ти, як громадянин, повинен взяти не себе відповідальність аби це ти і твоє покоління не втратили цього багажу, і зберегли його для своїх дітей та онуків, збагативши його своїми все новими і новими надбаннями. Купуй українське, дивись українське, читай українське.

Любити Україну – це вміння допомогти ближньому. Не бути байдужим до чужої біди, можливо пожертвувати останнім, але допомогти, врятувати, порадити, допомогти. Бути відкритими, дружніми, будувати довіру до людей, бути повноцінним членом суспільства і перебувати з ним в постійній комунікації. Гуртом і батька легше бити – вже тисячі разів перевірена в усіх планах практика в Україні.

Нарешті, любити Україну – це з впевненістю дивитись у завтрашній день, сіяти зерна добра і справедливості. Визначитись, чим ти можеш бути корисним для суспільства, і чесно робити свою роботу. Щодня давати собі відповідь, що сьогодні ти зробив для своєї країни. Просто бути собою, бути українцем, здоровим патріотом, якийсь переймається своєю долею в цій країні. Розуміти, за що ти любиш цю країну, і що робити для того аби полюбити її ще сильніше.

Разом ми можемо скласти багатотомник про те, що таке любити Україну, але, якщо сказати в кількох ємких словах, то любов до своєї країни – це поклик душі, це або є або цього немає. Не можливо цьому навчитись, але ніколи не пізно зрозуміти що ти її любиш. Любити Україну – це бажання жити, творити і врешті померти на цій землі, а можливо і за неї. Лише на любові, братерстві і взаємоповазі ми збудуємо щасливий завтрашній день. І саме ці слова варті стати нашою національною ідеєю.

Любіть Україну!

Український ПолітикМаксим Левченко

Любити Україну…

Здавалось би, це звичайнісінька повсякденна фраза, яку ми з Вами вивчили ще в школі у формі вірша Володимира Сосюри, яка щоденно спливає нам перед очима на сіті-лайтах в столиці. «Любіть Україну» чуємо в багатьох піснях, закликах відомих людей, а перед усім від депутатів – згадайте як вдало вами маніпулював пересічний кандидат в можновладці, і запевняв в любові до рідного краю та України, а потім ця любов виявилась ні чим іншим як черговим жорстким згвалтуванням яке не принесло державі нічого, але добряче задовольнило особисті потреби гвалтувальника.

Особливо часто і гостро значення цієї фрази почало осмислюватись під час Революції гідності та подальшої ситуації на Сході України, коли громадськість почали ділити на патріотів і не патріотів, а свою любов до Батьківщини довелось виявляти не лише на словах, а і реальними справами.

В кожного з нас, безумовно є своя точка зору що таке «Любити Україну», але чи задумувався хтось що це простісіньке гасло може стати повноцінною національною ідеєю? Вас навідувала думка, що можливо ми так живемо тому що не вміємо любити, щиро і по-справжньому. Не маму чи тата, не симпатичну дівчину чи хлопця, не сало чи вареники, а саме Україну – як щось невід’ємне, те що характеризується теплотою душі, ясністю думок, рівнем компетентності. Іноді мені здається, що все те що нині переживає наша країна через те, що ми не достатньо любили: в нас заклали, що Схід і Захід різні, чужі одне одне одному. Нам навмисне втовкмачили, що західна частина України це «бандерівці», а східна – це якийсь «лугандон» чи і того гірше. Нам нав’язували різні інтереси, різних політиків, різні смаки, ми рідко їздили одне до одного в гості – ми не любили одне одного по справжньому, не були близькими. Нас відволікали від того що дійсно має бути важливим, нав’язуючи те, що було вигідно тій чи іншій владі, і від того більшість з нас закрились в собі, почали жити лише для себе, вітаючи двоюрідних і троюрідних братів і сестер, старих друзів лише зі святами і то не завжди. Ми не цікавились реальними проблемами один одного, не намагались відшукати спільну мову, і що ми від того отримали? Разом з братерською любов’ю до ближнього, нами було втрачено цілісне поняття — любов до України, як свого рідного дому, всього того спільного що об’єднує нас на цій землі, в кордонах цієї держави.

Адже що таке любити Україну?

Любити Україну – це стояти на сторожі її незалежності, захищати її суверенність, готовність прийти їй на допомогу в разі потреби.

Любити Україну – це ставити її державні інтереси попереду своїх, позиціонувати себе як рівноправного громадянина цієї країни. Для чиновника це означає дослухатись, мислити і діяти в інтересах громади, не красти, не лобіювати чиїсь приватні інтереси, не зачаровуватись, бути зацікавленим у розвитку свого регіону, розуміючи що разом з щасливим і комфортним життям кожної окремої людини таким же буде і твоє життя – за принципом «І собі, і людям».

Любити Україну – це цінувати своє коріння, і землю на якій ти народився. Не шукати щастя по світах, не тягнути туди сусіда на навчання чи роботу, а якби скрутно не було лишатись на своїй землі і робити все для того, аби завтра Європа прийшла у твій дім, а не ти став блукальцем її безмежних просторів, перекотиполем, що не може відшукати рідного кутка. Обмін досвідом зі світом – це добре, це частина великого глобалізаційного процесу, та і наш великий геній Шевченко запвів нам «Чужому научайтесь і свого не цурайтесь». Але, в той же час, світ стає ближчим і будь-що колись неможливе тепер зробити з допомогою мережі інтернет (закінчити університет, якісь курси, чи заробляти гроші дистанційно перебуваючи в Україні). Головне бути не роздільним зі своєю землею, бо Батьківщину, як і матір, не обирають.

Любити Україну – це дотримуватись її законів, звичаїв і традицій, підтримувати своє. Потрібно пишатись своїм історичним минулим, знати і розуміти, які випробування перенесла твоя мова, культура, віра, земля. Ти, як громадянин, повинен взяти не себе відповідальність аби це ти і твоє покоління не втратили цього багажу, і зберегли його для своїх дітей та онуків, збагативши його своїми все новими і новими надбаннями. Купуй українське, дивись українське, читай українське.

Любити Україну – це вміння допомогти ближньому. Не бути байдужим до чужої біди, можливо пожертвувати останнім, але допомогти, врятувати, порадити, допомогти. Бути відкритими, дружніми, будувати довіру до людей, бути повноцінним членом суспільства і перебувати з ним в постійній комунікації. Гуртом і батька легше бити – вже тисячі разів перевірена в усіх планах практика в Україні.

Нарешті, любити Україну – це з впевненістю дивитись у завтрашній день, сіяти зерна добра і справедливості. Визначитись, чим ти можеш бути корисним для суспільства, і чесно робити свою роботу. Щодня давати собі відповідь, що сьогодні ти зробив для своєї країни. Просто бути собою, бути українцем, здоровим патріотом, якийсь переймається своєю долею в цій країні. Розуміти, за що ти любиш цю країну, і що робити для того аби полюбити її ще сильніше.

Разом ми можемо скласти багатотомник про те, що таке любити Україну, але, якщо сказати в кількох ємких словах, то любов до своєї країни – це поклик душі, це або є або цього немає. Не можливо цьому навчитись, але ніколи не пізно зрозуміти що ти її любиш. Любити Україну – це бажання жити, творити і врешті померти на цій землі, а можливо і за неї. Лише на любові, братерстві і взаємоповазі ми збудуємо щасливий завтрашній день. І саме ці слова варті стати нашою національною ідеєю.

Любіть Україну!

Український Політик

Оксана Луцик

Зараз, як ніколи, українці повинні вибудувати єдину національну ідею, яка в свою чергу зрушить цей совковий потяг (закостенілу гнилу систему врядування) із місця та згодом зруйнує. Як показує досвід цивілізованих, самодостатніх держав, головний кістяк успішних змін – опора на народ, який моноліт у своїх діях. Пропоную Вашій увазі моє уявлення національної ідеї.

Як правило об’єднуючий салоган має складатися із нескладного гасла, яке буде зрозуміле кожному і тим самим хоча б змусить задуматися як над своїм життям, в ідеалі – майбутнім Батьківщини. «Не зволікай – дій» – це заклик у свідомість кожного. Чому я сформулювала саме так? Тому, що мені він імпонує по духу і духу справжнього українця – активного, ініціативного громадянина.

Щоб визначити базові постулати національної ідеї, необхідно визначити видимі та латентні недоліки і шляхи їх вирішення, а потім вже підсумувати позитивні зрушення.

Пороки, які руйнують з середини Україну:

1. Всепоглинаюча корупція. Несе величезний відбиток на зрощення між собою 3-х гілок влади, механізм розподілу повноважень, ефективної роботи працюючих і керівників, навчання учнів та студентів й безпосередньо міжособистісних відносин громадян. Куди не глянеш скрізь задіяні відкати та «символічні подяки».

2. Із корупційних відносин цементуються зв’язки – комувство (тотожній політологічний термін – непотизм). Без, так званої «криші» (покровителі), не можуть обходитися не те, що у вищих солідних кабінетах, а навіть у садочках (настала тенденція, що благополуччя і відмінність навчання дитини залежить від ПРАВИЛЬНОГО ВИБОРУ вихователя, а далі класного керівника, куратора). Трапляється й таке, що покровителі переходять у спадок, головне вчасно закласти необхідні ресурси і дивіденди гарантовані в майбутньому.

3. Правовий, суспільний, моральний нігілізм. Конституція, в цілому законодавство зневажається як владою, так і пересічними громадянами. Суб’єкт-суб’єктні відносини відійшли в минуле, переважна більшість уявляє себе царьками, а інших – підданими («плачу гроші, а ти все, без зауважень, виконуй»). А моральний нігілізм показує відсутність або ж малий % елементарної культури, я вже мовчу про політичну культуру.

4. Спотворена ставлення до влади – пошкоджена свідомість. Нас ламають і ми прогинаємося, забиваємо себе під плінтус, стримуємося, терпимо, а далі стаємо морально і духовно покаліченими людьми із песимістичною позицією. В нас все частіше проявляється роздвоєння особистості. Не дивлячись на боротьбу свідомих людей проти системи МИ ЩЕ НЕ ГОТОВІ ВИОКРЕМИТИ ЗІ СВОГО ОТОЧЕННЯ СПРАЖНЬОГО ЛІДЕРА – освіченого, чесного, амбітного, який очолить країну і стоятиме попереду і вестиме за собою!!!

5. Деградація в освіті, загальному розвитку, політичному житті. Зараз тренд – Інтернет, соціальні мережі, ігри, останні моді телефонів та інші дорогі цяці. Немає звички почерпнути нове, читати, ЧИТАТИ КГИНИ, розвиватися, вчитися. Навіщо? Всі «вчені», все вміють і готові до життя, один купляє, а інший продається.

6. Псевдопатріотизм, піар на кожному кроці. Громадяни купляються на вишиванки, патріотичні гасла можновладців, думаючи вони змінилися, а отже стали краще. Люди самі винні, що дозволяють ошукувати себе. Й досі діє крилатий вислів Стародавнього Риму – «Хліба й видовищ», особливо це проявляється під час виборів або масовки-свят.

7. ВУЛЬГАРИЗАЦІЯ НАСЕЛЕННЯ. Круто матюкатися на кожному кроці, тримаючи цигарку в руках і запиваючи алкоголем, бути схибленому на інтимних темах. Спускатися до примітиву, бути бидлом, сірою масою – послушною раб-силою.

8. Лінь, робота для галочки. Поширене явище з радянських часів – прийшов наказ виконуємо, не обговорюючи.

9. Хвороба «історичного склерозу». В плані розбудови країни – один із головних фактів допущення і повторення жахливих і доленосних помилок.

Шляхи вирішення зазначених пороків

Як подолати корупцію, непотизм? Думок маса, а рецепту ніякого. Перше – це БАЖАННЯ («Спасіння потопаючого, справа рук самого потопаючого»). Друге – НЕ ДАВАТИ І НЕ БРАТИ БУДЬ-ЯКИХ подяк. Третє: не мовчати, говорити, висвітлювати у ЗМІ факти корупції – влада хоч трохи, але боїться розголосу. Четверте: об’єднання із собі подібними борцями справедливості і винищення таких щурів. Однак, зменшить популярність корупції – незалежна, у всіх смислах цього слова, судова гілка влади, дієва поліції, розширення центрів надання безоплатної юридичної допомоги.
Боротьба із «кришею» ідентична як із корупцією. Однак тут зробити акцент на піднятті цієї тематики, будь-які патронатні зв’язки невічні, якщо ввійде в практику прозорість та звітність за свою діяльність.

Нігілізм і всі його види, легко можна почати долати, якщо взятися, як кажуть, за голову. УСВІДОМЛЕННЯ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ, нам жити на цій землі і від нас залежить буде діяти той чи інший Закон на практиці, будуть до нас ставитися як до об’єкт чи як до суб’єкта, а етичні правила поведінки повинні засвоюватися ще з дитинства.

Інше ставлення до влади – свідомо віднестися до сучасних процесів у світі й Україні, давити на владу через закони, розголоси, не боятися, не прогинатися, стояти на своєму. Приймати участь у політиці, починаючи із місцевого рівня. Бути в курсі подій, знач бути політично підкованим і однозначно із запасом критичного мислення. А розумними людьми примітивній та жадібній владі незручно керувати. І головне, не боятися чогось нового – зміни потрібні, а от який результат вони покажуть залежить також від нас.

Вчитися, вчитися та ще раз вчитися. Людина не може всього знати, але ніхто їй не забороняє дізнаватися нове, цікавитися тим, на що є суспільний попит. Освіта – опора. Правильний підхід до батьків до дітей – школа потрібна, знання необхідні і додаткові заняття безпосередньо із батьками дадуть свої плоди.

Критичне мислення змусить розрізняти патріотизм від піару, головне наше ставлення до цього аспекту змінити. Не судити людину по вбранню і солодких речах, а подіях. Лише вчинки, говорять про людину більше, ніж вона сама про себе.

Дотримуватися морально-етичних норм, позбуватися стадного інстинкту. Кожному визначити своє місце та йти до цієї мети. Проводити просвітницьку місію, сприяти відкриттю різних секцій, спортивних майданчиків, щоб молоді не було коли дурнею страждати.

Кожний індивід на своєму місці – працює на улюбленій роботі і докладає всіх зусиль, щоб виконати плани, програми. Халтура, надіюсь, скоро відійде, якщо звичайно її гнати.

Історичну пам’ять розвивати, навчатися дітей історії виключно ОБ’ЄКТИВНО, показуючи всі сторони «медалі». Вчитися на помилках і не допускати нових і бажано вчитися на помилках чужих. За 25 років, ми достатньо помилок допустили, ще й досі їх не ліквідуємо.

Позитивні зрушення

Нічого не стоїть на місці, ніщо не вічне, рано чи пізно всьому прийде кінець – цими словами я переконую себе і Вас, що зміни у світлих тонах не за горами. Імперії падали, а клани і занедбана політична система сама себе ліквідує. «Проблеми в головах». Погоджуюся на всі 100 %. Допоки ми не захочемо змін, їх не буде. А для цього тільки власний приклад на конкретних діях.

Патріоти, актив, свідома меншість є, вони рухають процес, б’ються із системою і мають перші результати. Їх потрібна допомога, їх потрібен ТИ. Саме Ти, котрий зараз читає ці рядки. Долучися, допоможи, дай пораду, тільки не стій осторонь, як байдужий. Наші проблеми, крім нас самих ніхто не вирішить. Знай це!!!

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРОМАДЯНИНА УКРАЇНИ!!!

Думай оптимістично, не знімай із себе відповідальності, допомагай іншим, приймай участь у різних проектах, піклуйся про своїх дітей, рідних, не нехтуй людьми. Будь совісним, толерантним, мужнім, чесним, відкритим, ініціативним, допитливим, прагнучим отримати знання. Критично мисли та будь морально і політично стійким. Не опускай руки, якщо відразу не здійснив задуманого, май величезну силу волі і борися за справедливість.

Виконання задуманих планів неможливе без СПІЛЬНОЇ, КЛОПІТКОЇ ПРАЦІ. Акцент робити, звичайно ж, на сильній самодостатній особистості, незалежній громаді, розвинутим містах та успішній країні.
Вода камінь точить, а ми – українці – самі ковалі свого щастя, тож не зволікайте – дійте!!!

Український ПолітикОксана Луцык

Сейчас, как никогда, украинцы должны выстроить единую национальную идею, которая в свою очередь сдвинется этот совковый поезд (закостеневшие гнилую систему управления) с места и со временем разрушит. Как показывает опыт цивилизованных, самодостаточных государств, главный костяк успешных изменений — опора на народ, монолит в своих действиях. Предлагаю Вашему вниманию мое представление национальной идеи.

Как правило объединяющий слоган должен состоять из несложного лозунга, которое будет понятно каждому и тем самым хотя бы заставит задуматься как над своей жизнью, в идеале – будущим Родины. «Не медли – действий» – это призыв в сознание каждого. Почему я сформулировала именно так? Потому что мне он импонирует по духу и духу настоящего украинского – активного, инициативного гражданина.

Чтобы определить базовые постулаты национальной идеи, необходимо определить видимые и латентные недостатки и пути их решения, а потом уже подытожить положительные сдвиги.

Пороки, которые разрушают изнутри Украины:

1. Всепоглощающая коррупция. Несет огромный отпечаток на сращение между собой 3-х ветвей власти, механизм распределения полномочий, эффективной работы работающих и руководителей, обучение учащихся и студентов и непосредственно межличностных отношений граждан. Куда ни глянешь везде задействованы откаты и «символические благодарности».

2. С коррупционных отношений цементируются связи – комувство (тождественной политологический термин — непотизм). Без так называемой «крыши» (покровители), не могут обходиться не то, что в высших солидных кабинетах, а также в садах (наступила тенденция, благополучия и различие обучения ребенка зависит от правильного выбора воспитателя, а дальше классного руководителя, куратора). Случается и такое, что покровители переходят по наследству, главное вовремя заложить необходимые ресурсы и дивиденды гарантированы в будущем.

3. Правовой, общественный, нравственный нигилизм. Конституция, в целом законодательство попирается как властью, так и рядовыми гражданами. Субъект-субъектные отношения отошли в прошлое, подавляющее большинство представляет себе царьками, а других – подданными ( «плачу деньги, а ты все, без замечаний, выполняй»). А моральный нигилизм показывает отсутствие или малый% элементарной культуры, я уже молчу о политической культуре.

4. Искаженная отношение к власти — повреждена сознание. Нас ломают и мы прогибаемся, забиваем себе под плинтус, сдерживаемся, терпимо, а дальше становимся морально и духовно искалеченными людьми с пессимистичной позиции. У нас все чаще проявляется раздвоение личности. Несмотря на борьбу сознательных людей против системы МЫ ЕЩЕ НЕ ГОТОВЫ ВЫДЕЛИТЬ из своего окружения истинным ЛИДЕРА – образованного, честного, амбициозного, который возглавит страну и будет стоять впереди и вести за собой!!!

5. Деградация в образовании, общем развитии, политической жизни. Сейчас тренд — Интернет, социальные сети, игры, последние моде телефонов и другие дорогие цацы. Нет привычки почерпнуть новое, читать, ЧИТАТЬ КГИНЫ, развиваться, учиться. Зачем? Все «ученые», все умеют и готовы к жизни, один покупает, а другой продается.

6. Псевдопатриотизм, пиар на каждом шагу. Граждане покупаются на вышиванки, патриотические лозунги властей, думая они изменились, а значит стали лучше. Люди сами виноваты, что позволяют обманывать себя. До сих пор действует крылатое выражение Древнего Рима — «Хлеба и зрелищ», особенно это проявляется во время выборов или массовки-праздников.

7. ВУЛЬГАРИЗАЦИЯ НАСЕЛЕНИЯ. Круто материться на каждом шагу, держа сигарету в руках и запивая алкоголем, быть помешанным на интимных темах. Спускаться к примитиву, быть быдлом, серой массой – послушной раб-силой.

8. Лень, работа для галочки. Распространенное явление с советских времен – пришел приказ выполняем, не обсуждая.

9. Болезнь «исторического склероза». В плане развития страны — один из главных фактов допущения и повторения ужасных и судьбоносных ошибок.

Пути решения указанных пороков

Как преодолеть коррупцию, непотизм? Мыслей масса, а рецепта никакого. Первое – это ЖЕЛАНИЕ («Спасение утопающего, дело рук самого утопающего»). Второе – НЕ ДАВАТЬ И НЕ БРАТЬ ЛЮБЫХ благодарностей. Третье: не молчать, говорить, освещать в СМИ факты коррупции – власть хоть немного, но боится огласки. Четвертое: объединение с себе подобными борцами справедливости и уничтожения таких крыс. Однако, уменьшит популярность коррупции – независимая, во всех смыслах этого слова, судебная ветвь власти, действенная полиции, расширение центров предоставления бесплатной юридической помощи.

Борьба с «крышей» идентична как с коррупцией. Однако здесь сделать акцент на поднятии этой тематики, любые патронатные связи невечные, если войдет в практику прозрачность и отчетность по своей деятельности.

Нигилизм и все его виды, легко можно начать преодолевать, если взяться, как говорят, за голову. ОСОЗНАНИЕ ОТВЕТСТВЕННОСТИ, нам жить на этой земле и от нас зависит будет действовать тот или иной закон на практике, будут к нам относиться как к объект или как к субъекту, а этические правила поведения должны усваиваться с детства.

Другое отношение к власти – сознательно отнестись к современным процессам в мире и Украине, давить на власть через законы, огласки, не бояться, не прогибаться, стоять на своем. Принимать участие в политике, начиная с местного уровня. Быть в курсе событий, знач быть политически подкованным и однозначно с запасом критического мышления. А умными людьми примитивной и жадной власти неудобно управлять. И главное, не бояться чего-то нового – изменения нужны, а вот результат они покажут зависит также от нас.

Учиться, учиться и еще раз учиться. Человек не может всего знать, но никто ей не запрещает узнавать новое, интересоваться тем, на что есть общественный спрос. Образование – опора. Правильный подход к родителям к детям — школа нужна, знания необходимы и дополнительные занятия непосредственно с родителями дадут свои плоды.

Критическое мышление заставит различать патриотизм от пиара, главное наше отношение к этому аспекту изменить. Не судить человека по наряду и сладких вещах, а событиях. Только поступки, говорят о человеке больше, чем он сам о себе.

Соблюдать морально-этических норм, избавляться стадного инстинкта. Каждому определить свое место и идти к этой цели. Проводить просветительскую миссию, способствовать открытию различных секций, спортивных площадок, чтобы молодые было некогда ерундой страдать.

Каждый индивид на своем месте — работает на любимой работе и прилагает все усилия, чтобы выполнить планы, программы. Халтура, надеюсь, скоро отойдет, если конечно ее гнать.

Историческую память развивать, учиться детей истории исключительно ОБЪЕКТИВНО, показывая все стороны «медали». Учиться на ошибках и не допускать новых и желательно учиться на ошибках чужих. За 25 лет, мы достаточно ошибок допустили, до сих пор их не ликвидируем.

Положительные сдвиги

Ничего не стоит на месте, ничто не вечно, рано или поздно всему придет конец — этими словами я убеждаю себя и Вас, что изменения в светлых тонах не за горами. Империи падали, а кланы и запущена политическая система сама себя ликвидирует. «Проблемы в головах». Согласена на все 100%. Пока мы не захотим изменений, их не будет. А для этого только свой пример на конкретных действиях.

Патриоты, актив, сознательная меньшинство есть, они двигают процесс, бьются с системой и имеют первые результаты. Их нужна помощь, их нужно ТЫ. Именно Ты, который сейчас читает эти строки. Приложись, помоги, дай совет, только не стой в стороне, как равнодушен. Наши проблемы, кроме нас самих никто не решит. Знай это!!!

ХАРАКТЕРИСТИКА ГРАЖДАНИНА УКРАИНЫ!!!

Думай оптимистично, не снимает с себя ответственности, помогай другим, принимай участие в различных проектах, заботься о своих детях, родных не пренебрегай людьми. Любой совестливым, толерантным, мужественным, честным, открытым, инициативным, любознательным, стремящимся получить знания. Критически Мысли и любой морально и политически устойчивым. Не опускайте руки, если сразу не осуществил задуманного, имей огромную силу воли и борись за справедливость.

Выполнение задуманных планов невозможно без ОБЩЕЙ, КРОПОТЛИВОЙ РАБОТЫ. Акцент делать, конечно же, на сильной самодостаточной личности, независимой общине, развитым городах и успешной стране.
Вода камень точит, а мы – Украинцы – сами кузнецы своего счастья, поэтому не медлите – действуйте!!!

Украинский Политик