Ранок і вечір Петра ПорошенкаРанок і вечір Петра Порошенка

Сергей Лещенко
Петро Порошенко гучно сміявся би рік тому, коли він був не впевненим навіть у посаді мера Києва, якби почув історію про свою перемогу на виборах президента України — одразу ж у першому турі.
Доля вирішила посміятися також і з росіян. Згідно з анонсованими екзіт-полами, перемога Порошенка (56% проти 12% у Тимошенко) виглядає навіть переконливіше, ніж результат Володимира Путіна на останніх демократичних виборах у Росії в 2000 році (53% проти 29% у Зюганова). Остаточно ж зламати шаблони Кремля мали націоналісти-бандерівці Олег Тягнибока і Дмитро Яроша, які програли єврейському лідеру Вадиму Рабиновичу.
Не менш приголомшені західні журналісти, які хіба що не б’ються за відрядження до Києва. Переможець виборів їм мало нагадує ідеального кандидата з Майдану. Порошенко, який почав політичну кар’єру в 1998 році, належить до старого покоління. Він знаходив спільну мову з будь-якою владою і примножував свої капітали, незалежно від прізвища президента.
На виборчій дільниці, де голосував Петро Порошенко, можна було відкривати міжнародний прес-центр — подібне журналістське розмаїття зустрінеш хіба що на Олімпіадах. Це столичний Будинок офіцерів, а родина Порошенків голосує тут, бо зареєстровані вони двох квартирах через дорогу, в будинку номер 9 по вулиці Грушевського.
— Я обираю Порошенка, тому що він мільярдер. А Юля себе віджила, — коментує журналістам свій вибір одна з мешканок Печерська.
— Те ж саме сказала моя мама, якій 85 років, — підтримує її колишній керівник Укравтодору Вадим Гуржос, який також прийшов на цю дільницю.
— Коридор, робимо коридор! — посувають співробітники Управління державної охорони журналістів, очікуючи на фаворита виборів.
— How far? — намагався зрозуміти фінський кореспондент.
— Фар-фар, — як умів, пояснював охоронець йому необхідність зробити прохід.
На дільницю для голосування зайшов один з міністрів уряду Тимошенко, який попросив його прізвище не згадувати в репортажі.
— Я скажу, але на вухо, — каже він на питання про свої уподобання. — Буду за Юлю. Бо який у нього був рейтинг півроку тому?
— 4%.
— А який зараз? Леніну підігнали броньовик, а цьому — бульдозер. А вона хоча би в тюрму пішла свідомо.
Але ті, хто голосує за Тимошенко, в меншості.
— Ми за Порошенка, — зізнається пара похилого віку. — Ми багато разів голосували за Тимошенко, але тепер нехай ідуть нові обличчя.
Дільниця у Будинку офіцерів покриває елітні дома на Липках, тому тут можна зустріти депутатів.
— Я за Порошенка, — каже нардеп від Партії регіонів Лариса Мельничук із групи Віктора Пінчука, яка також вибирає президента на цій дільниці.
У черзі на голосування зустрічаємо колишнього депутата-регіонала Володимира Ландіка, який прославився скандалом із сином.
— Ми виїхали з Луганська, бо обстріляли наш дім, — пояснює він свою присутність у столиці. — За кого я буду голосувати? За президента. А жінка моя завжди голосує за жінку.
Тут же в черзі можна зустріти колишнього заступника Балоги в адміністрації президента Ігоря Пукшина, який виявився не лише виборцем, але і донором одного з кандидатів:
— Я за Гриценка, я переказав йому 500 тисяч гривень.
Прямо за ним у черзі стоїть регіонал Андрій Деркач, який підтримує Порошенка у президентській кампанії, а на виборах до Київради просунув свою доньку до списку Миколи Катеринчука.
— Ваш батько був главою СБУ, ви — депутат. А донька в 22 роки іде в Київраду. Вам не нагадує це клановість у політиці? — заводимо розмову з Деркачем.
— За логікою, я маю тобі нахамити, але робити цього не буду, — відповідає регіонал.
Петро Порошенко прибув проголосувати після 11 ранку в супроводі всієї родини — дружини та чотирьох дітей, для трьох з яких це було розвагою — вони ще не мають права голосу. Декілька десятків закордонних журналістів, немов по команді, зірвалися з місць та побігли зустрічати фаворита біля мікроавтобусу, який їх усіх привіз.
— Куди ви поїдете — до Москви або Варшави? — допитувалися іноземні кореспонденти в Порошенка англійською.
— Перша подорож буде до Донецька та Луганська. Там лише 30-40 відсотків мають право голосувати. І ми маємо захищати цих людей, маємо захищати єдність країни, захищати демократію та зупинити війну, — пояснював кандидат так само англійською.
— Буде другий тур, містер Порошенко?
— Сподіваюсь, що ні, — зізнався він.
Стоячи в черзі за бюлетенем, Порошенко продовжував роздавати коментарі журналістам усіма відомими йому мовами — українською, російською та англійською. Раз за разом торкався стосунків з Росією, називаючи необхідним зустрітися з Путіним:
— Говорити про стабільність без діалогу з Росією неможливо.
— В Естонії виглядає так, що Тимошенко і ви є особистими ворогами? — прорвався до Порошенка балтійський журналіст.
Але кандидат не хотів радувати пресу жодним смаженим зізнанням.
— І давно ми вороги?! — перепитав Порошенко. — Ні, у мене гарні стосунки з усіма.
— З сьогоднішнього дня ми починаємо боротьбу з корупцією. Корупція існувала, бо був корупційний дах на самій горі. Але першим кроком я його зруйную, — пообіцяв кандидат.
Вистоявши невелику чергу та помилково підписавшись замість своєї сусідки, Порошенко взяв бюлетені для голосування. Він попрямував до кабінки, вийшов з неї першим і став чекати дружину та старшого сина Олексія. Як людина, що розуміється на медіа-процесі, Порошенко повільно, один за одним опускав бюлетені до урн, даючи можливість усім камерам та фотографам зафіксувати історичний момент.
Виконавши громадянський обов’язок, Порошенки зникли з медіа-простору до вечора, коли вони знову мали зібратися уже в прес-центрі виборів, який був розгорнутий у Мистецькому арсеналі, де напередодні Порошенко так само з родиною дивився лондонську постановку «Гамлета».
Цього разу в штабі Порошенка можна було побачити не британських акторів, а світського хронікера Катю Осадчу, яка зазирала в очі легендарному журналісту «Коммерсанта» Андрію Колеснікову — автору чисельних книг про Путіна, а також про помаранчеву революцію «Перший український», де Порошенко виступав одним із головних оповідачів про події 2004 року.
— Нас двічі не пускали в Україну, — бідкався Колесніков. — У квітні просто зняли з потягу. Сказали, що у нас недостатньо грошей для подорожі. А сьогодні не хотіли пускати, пояснюючи тим, що ми не можемо сформулювати мету подорожі.
Наближалася 20 година — час оголошення результатів екзіт-полу, які були всім і так відомі завдяки витокам інформації. До штабу прибув консультант Порошенка Ігор Гринів, який почав всіх вітати з перемогою. Будучи членом фракції «Батьківщина», він останній рік працював у штабі Порошенка, який він збирав з прицілом на вибори мера Києва, але згодом трансформував у президентський.
— Я радив би Тимошенко привітати Порошенка та готуватися до дострокових парламентських виборів, — сказав Гринів, який в 2010 намагався привести Тимошенко до президентства.
Гринів був не єдиним, хто за останні десять років спочатку працював на президентську кампанію Ющенком, потім — Тимошенко, а тепер — Порошенка.
— Їй треба визнати результати виборів. Зробити лише це для неї буде дуже багато, — порадив Олег Медведєв, який робив для Тимошенко кампанії 2006, 2007, 2010 років, а також працював на «Батьківщину» після посадки лідера в 2012-му.
Зазвичай відкритий, Медведєв не був налаштований говорити багато:
— Я пропонував Тимошенко іншу стратегію після її звільнення з тюрми. Але більше не скажу вам ні слова — я також обіцяв їй не коментувати дії публічно.
Натомість радо спілкувався Микола Томенко:
— Тимошенко не варто втягуватися в судовий процес, а краще думати над реорганізацією свої політичної партії, — радив він своїй колишній соратниці.
Головним сюрпризом виборів він вважає не перемогу Порошенка в першому турі — «яка була очікуваною» — а високе третє місце Олега Ляшка.
— Він забрав голоси у «Батьківщини», чітко артикулюючи речі, які люди хотіли почути. Ляшко займався просвітницькою роботою серед виборців, поки Тимошенко продовжувала вчити, як треба врятувати Україну.
В залі стягувалися старі соратники Порошенка. Його київський куратор Ігор Кононенко щось напружено пояснював соратникам, вказуючи на журналіста «Української правди» та повторюючи «…поливав нас брудом».
Віктор Король, якого Ющенко вносив на посаду глави СБУ, але якому так і не вдалося покерувати спецслужбою, зараз готовий знову працювати в силових органах.
— Повернуся, якщо створять Національне бюро розслідувань, яке боротиметься з корупцією у найвищих ешелонах влади. Те, через що я посварився з Ющенком. Він написав резолюцію «створити протягом 10 днів» і доручив Третьякову, а потім минув місяць і оточення Ющенка сказало, що не може зі мною створювати таке бюро.
— Тобто ви з Порошенком зараз у команді? — уточнюємо ми у Віктора Короля.
— Ми вже 20 років у команді, — повідомляє він.
Штаб у Порошенка був спільний, тому депутати УДАР також підтягувалися на свято. Марія Іонова прийшла у футболці з популярним надписом ПТН ХЛО.
Хоча ішлося про вибори президента, поява Порошенка разом з Кличком на подіумі відбулася буденно — без фанфарів чи навіть оголошення. Овації також не заглушували присутніх.
— Вибори завершилися у один тур і країна має нового президента… — зірвав Порошенко поодинокі оплески. — Я хотів би подякувати українському народу, які взяли рекордну кількість у голосуванні. Україна ніколи не мала такої явки.
Згодом буде оголошено, що насправді явка на виборах 2014 року була менше очікуваної.
— Досі на площах перед консульствами стоять тисячі людей. Ні дощ, ні гроза не завадили українцям здійснити волевиявлення, — продовжував Порошенко. — На дільницях ми бачили толерантність, ввічливість. Тобто те, що характеризує з найкращого боку мій народ.
Фразу «мій народ» радо почали між собою обговорювати журналісти — надто вона нагадувала Ющенка і його кліше «моя нація» і «моя Україна».
Перше питання, випадково чи ні, але випало його поставити російському агентству ІТАР-ТАСС, і стосувалося воно стосунків з Росією, але нічого нового Порошенко не сказав — окрім того, що потрібен діалог. Так само потрібні дострокові парламентські вибори, які Порошенко хоче провести ще цього року. Це те, що не зробили ні Ющенко в 2005, ні Янукович в 2010 попри чисельні поради. Перебуваючи на вершині рейтингу, вони могли сформувати максимально лояльний парламент і мати гарантованих чотири з половиною роки для реформ — або для пограбування країни. Хто на що вчився.
Тепер Порошенко має втілити цей план, щоб отримати можливість впливати на політику в рамках парламентсько-президентської республіки. Тільки через вибори та формування нового корпусу депутатів, де будуть домінувати його прихильники, Порошенко може звільнитися від шантажу нардепів із нинішньої Верховної Ради.
Такі вибори Порошенку треба проводити якнайшвидше — поки його рейтинг досягнув піку. Далі він почне неминуче знижуватися — не лише тому, що очікування традиційно є завищеними, але і через аномально високі нинішні показники Порошенка, які є виключно ситуативними.
— Я говорив з соціологами, бо не міг зрозуміти, як він вистрілив? — намагався пояснити депутат від УДАРу Павло Різаненко. — Соціологи казали, що у всіх соцопитуваннях лідирували Янукович, Яценюк, Кличко, але завжди був Порошенко як другий вибір цих виборців. І коли з виборів всі троє зникли — і Янукович, і Яценюк, і Кличко — то той, хто мав найвищий рейтинг у номінації «найкращий другий вибір», той і вийшов у лідери.
А те, як швидко може зникати ситуативна довіра, добре показав приклад партії «Свобода». Півтора роки тому вони приголомшили всіх на парламентських виборах, набравши 10% як нове обличчя у політиці, а зараз на президентських Тягнибок, маючи непорівняно більший бюджет, ледь подолав 1%. Разом із катастрофічним результатом Тимошенко, це — ще один підсумок виборів, який кричить про втому виборців від невиправданих сподівань.

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/26/7026687/Сергей Лещенко
Петро Порошенко гучно сміявся би рік тому, коли він був не впевненим навіть у посаді мера Києва, якби почув історію про свою перемогу на виборах президента України — одразу ж у першому турі.
Доля вирішила посміятися також і з росіян. Згідно з анонсованими екзіт-полами, перемога Порошенка (56% проти 12% у Тимошенко) виглядає навіть переконливіше, ніж результат Володимира Путіна на останніх демократичних виборах у Росії в 2000 році (53% проти 29% у Зюганова). Остаточно ж зламати шаблони Кремля мали націоналісти-бандерівці Олег Тягнибока і Дмитро Яроша, які програли єврейському лідеру Вадиму Рабиновичу.
Не менш приголомшені західні журналісти, які хіба що не б’ються за відрядження до Києва. Переможець виборів їм мало нагадує ідеального кандидата з Майдану. Порошенко, який почав політичну кар’єру в 1998 році, належить до старого покоління. Він знаходив спільну мову з будь-якою владою і примножував свої капітали, незалежно від прізвища президента.
На виборчій дільниці, де голосував Петро Порошенко, можна було відкривати міжнародний прес-центр — подібне журналістське розмаїття зустрінеш хіба що на Олімпіадах. Це столичний Будинок офіцерів, а родина Порошенків голосує тут, бо зареєстровані вони двох квартирах через дорогу, в будинку номер 9 по вулиці Грушевського.
— Я обираю Порошенка, тому що він мільярдер. А Юля себе віджила, — коментує журналістам свій вибір одна з мешканок Печерська.
— Те ж саме сказала моя мама, якій 85 років, — підтримує її колишній керівник Укравтодору Вадим Гуржос, який також прийшов на цю дільницю.
— Коридор, робимо коридор! — посувають співробітники Управління державної охорони журналістів, очікуючи на фаворита виборів.
— How far? — намагався зрозуміти фінський кореспондент.
— Фар-фар, — як умів, пояснював охоронець йому необхідність зробити прохід.
На дільницю для голосування зайшов один з міністрів уряду Тимошенко, який попросив його прізвище не згадувати в репортажі.
— Я скажу, але на вухо, — каже він на питання про свої уподобання. — Буду за Юлю. Бо який у нього був рейтинг півроку тому?
— 4%.
— А який зараз? Леніну підігнали броньовик, а цьому — бульдозер. А вона хоча би в тюрму пішла свідомо.
Але ті, хто голосує за Тимошенко, в меншості.
— Ми за Порошенка, — зізнається пара похилого віку. — Ми багато разів голосували за Тимошенко, але тепер нехай ідуть нові обличчя.
Дільниця у Будинку офіцерів покриває елітні дома на Липках, тому тут можна зустріти депутатів.
— Я за Порошенка, — каже нардеп від Партії регіонів Лариса Мельничук із групи Віктора Пінчука, яка також вибирає президента на цій дільниці.
У черзі на голосування зустрічаємо колишнього депутата-регіонала Володимира Ландіка, який прославився скандалом із сином.
— Ми виїхали з Луганська, бо обстріляли наш дім, — пояснює він свою присутність у столиці. — За кого я буду голосувати? За президента. А жінка моя завжди голосує за жінку.
Тут же в черзі можна зустріти колишнього заступника Балоги в адміністрації президента Ігоря Пукшина, який виявився не лише виборцем, але і донором одного з кандидатів:
— Я за Гриценка, я переказав йому 500 тисяч гривень.
Прямо за ним у черзі стоїть регіонал Андрій Деркач, який підтримує Порошенка у президентській кампанії, а на виборах до Київради просунув свою доньку до списку Миколи Катеринчука.
— Ваш батько був главою СБУ, ви — депутат. А донька в 22 роки іде в Київраду. Вам не нагадує це клановість у політиці? — заводимо розмову з Деркачем.
— За логікою, я маю тобі нахамити, але робити цього не буду, — відповідає регіонал.
Петро Порошенко прибув проголосувати після 11 ранку в супроводі всієї родини — дружини та чотирьох дітей, для трьох з яких це було розвагою — вони ще не мають права голосу. Декілька десятків закордонних журналістів, немов по команді, зірвалися з місць та побігли зустрічати фаворита біля мікроавтобусу, який їх усіх привіз.
— Куди ви поїдете — до Москви або Варшави? — допитувалися іноземні кореспонденти в Порошенка англійською.
— Перша подорож буде до Донецька та Луганська. Там лише 30-40 відсотків мають право голосувати. І ми маємо захищати цих людей, маємо захищати єдність країни, захищати демократію та зупинити війну, — пояснював кандидат так само англійською.
— Буде другий тур, містер Порошенко?
— Сподіваюсь, що ні, — зізнався він.
Стоячи в черзі за бюлетенем, Порошенко продовжував роздавати коментарі журналістам усіма відомими йому мовами — українською, російською та англійською. Раз за разом торкався стосунків з Росією, називаючи необхідним зустрітися з Путіним:
— Говорити про стабільність без діалогу з Росією неможливо.
— В Естонії виглядає так, що Тимошенко і ви є особистими ворогами? — прорвався до Порошенка балтійський журналіст.
Але кандидат не хотів радувати пресу жодним смаженим зізнанням.
— І давно ми вороги?! — перепитав Порошенко. — Ні, у мене гарні стосунки з усіма.
— З сьогоднішнього дня ми починаємо боротьбу з корупцією. Корупція існувала, бо був корупційний дах на самій горі. Але першим кроком я його зруйную, — пообіцяв кандидат.
Вистоявши невелику чергу та помилково підписавшись замість своєї сусідки, Порошенко взяв бюлетені для голосування. Він попрямував до кабінки, вийшов з неї першим і став чекати дружину та старшого сина Олексія. Як людина, що розуміється на медіа-процесі, Порошенко повільно, один за одним опускав бюлетені до урн, даючи можливість усім камерам та фотографам зафіксувати історичний момент.
Виконавши громадянський обов’язок, Порошенки зникли з медіа-простору до вечора, коли вони знову мали зібратися уже в прес-центрі виборів, який був розгорнутий у Мистецькому арсеналі, де напередодні Порошенко так само з родиною дивився лондонську постановку «Гамлета».
Цього разу в штабі Порошенка можна було побачити не британських акторів, а світського хронікера Катю Осадчу, яка зазирала в очі легендарному журналісту «Коммерсанта» Андрію Колеснікову — автору чисельних книг про Путіна, а також про помаранчеву революцію «Перший український», де Порошенко виступав одним із головних оповідачів про події 2004 року.
— Нас двічі не пускали в Україну, — бідкався Колесніков. — У квітні просто зняли з потягу. Сказали, що у нас недостатньо грошей для подорожі. А сьогодні не хотіли пускати, пояснюючи тим, що ми не можемо сформулювати мету подорожі.
Наближалася 20 година — час оголошення результатів екзіт-полу, які були всім і так відомі завдяки витокам інформації. До штабу прибув консультант Порошенка Ігор Гринів, який почав всіх вітати з перемогою. Будучи членом фракції «Батьківщина», він останній рік працював у штабі Порошенка, який він збирав з прицілом на вибори мера Києва, але згодом трансформував у президентський.
— Я радив би Тимошенко привітати Порошенка та готуватися до дострокових парламентських виборів, — сказав Гринів, який в 2010 намагався привести Тимошенко до президентства.
Гринів був не єдиним, хто за останні десять років спочатку працював на президентську кампанію Ющенком, потім — Тимошенко, а тепер — Порошенка.
— Їй треба визнати результати виборів. Зробити лише це для неї буде дуже багато, — порадив Олег Медведєв, який робив для Тимошенко кампанії 2006, 2007, 2010 років, а також працював на «Батьківщину» після посадки лідера в 2012-му.
Зазвичай відкритий, Медведєв не був налаштований говорити багато:
— Я пропонував Тимошенко іншу стратегію після її звільнення з тюрми. Але більше не скажу вам ні слова — я також обіцяв їй не коментувати дії публічно.
Натомість радо спілкувався Микола Томенко:
— Тимошенко не варто втягуватися в судовий процес, а краще думати над реорганізацією свої політичної партії, — радив він своїй колишній соратниці.
Головним сюрпризом виборів він вважає не перемогу Порошенка в першому турі — «яка була очікуваною» — а високе третє місце Олега Ляшка.
— Він забрав голоси у «Батьківщини», чітко артикулюючи речі, які люди хотіли почути. Ляшко займався просвітницькою роботою серед виборців, поки Тимошенко продовжувала вчити, як треба врятувати Україну.
В залі стягувалися старі соратники Порошенка. Його київський куратор Ігор Кононенко щось напружено пояснював соратникам, вказуючи на журналіста «Української правди» та повторюючи «…поливав нас брудом».
Віктор Король, якого Ющенко вносив на посаду глави СБУ, але якому так і не вдалося покерувати спецслужбою, зараз готовий знову працювати в силових органах.
— Повернуся, якщо створять Національне бюро розслідувань, яке боротиметься з корупцією у найвищих ешелонах влади. Те, через що я посварився з Ющенком. Він написав резолюцію «створити протягом 10 днів» і доручив Третьякову, а потім минув місяць і оточення Ющенка сказало, що не може зі мною створювати таке бюро.
— Тобто ви з Порошенком зараз у команді? — уточнюємо ми у Віктора Короля.
— Ми вже 20 років у команді, — повідомляє він.
Штаб у Порошенка був спільний, тому депутати УДАР також підтягувалися на свято. Марія Іонова прийшла у футболці з популярним надписом ПТН ХЛО.
Хоча ішлося про вибори президента, поява Порошенка разом з Кличком на подіумі відбулася буденно — без фанфарів чи навіть оголошення. Овації також не заглушували присутніх.
— Вибори завершилися у один тур і країна має нового президента… — зірвав Порошенко поодинокі оплески. — Я хотів би подякувати українському народу, які взяли рекордну кількість у голосуванні. Україна ніколи не мала такої явки.
Згодом буде оголошено, що насправді явка на виборах 2014 року була менше очікуваної.
— Досі на площах перед консульствами стоять тисячі людей. Ні дощ, ні гроза не завадили українцям здійснити волевиявлення, — продовжував Порошенко. — На дільницях ми бачили толерантність, ввічливість. Тобто те, що характеризує з найкращого боку мій народ.
Фразу «мій народ» радо почали між собою обговорювати журналісти — надто вона нагадувала Ющенка і його кліше «моя нація» і «моя Україна».
Перше питання, випадково чи ні, але випало його поставити російському агентству ІТАР-ТАСС, і стосувалося воно стосунків з Росією, але нічого нового Порошенко не сказав — окрім того, що потрібен діалог. Так само потрібні дострокові парламентські вибори, які Порошенко хоче провести ще цього року. Це те, що не зробили ні Ющенко в 2005, ні Янукович в 2010 попри чисельні поради. Перебуваючи на вершині рейтингу, вони могли сформувати максимально лояльний парламент і мати гарантованих чотири з половиною роки для реформ — або для пограбування країни. Хто на що вчився.
Тепер Порошенко має втілити цей план, щоб отримати можливість впливати на політику в рамках парламентсько-президентської республіки. Тільки через вибори та формування нового корпусу депутатів, де будуть домінувати його прихильники, Порошенко може звільнитися від шантажу нардепів із нинішньої Верховної Ради.
Такі вибори Порошенку треба проводити якнайшвидше — поки його рейтинг досягнув піку. Далі він почне неминуче знижуватися — не лише тому, що очікування традиційно є завищеними, але і через аномально високі нинішні показники Порошенка, які є виключно ситуативними.
— Я говорив з соціологами, бо не міг зрозуміти, як він вистрілив? — намагався пояснити депутат від УДАРу Павло Різаненко. — Соціологи казали, що у всіх соцопитуваннях лідирували Янукович, Яценюк, Кличко, але завжди був Порошенко як другий вибір цих виборців. І коли з виборів всі троє зникли — і Янукович, і Яценюк, і Кличко — то той, хто мав найвищий рейтинг у номінації «найкращий другий вибір», той і вийшов у лідери.
А те, як швидко може зникати ситуативна довіра, добре показав приклад партії «Свобода». Півтора роки тому вони приголомшили всіх на парламентських виборах, набравши 10% як нове обличчя у політиці, а зараз на президентських Тягнибок, маючи непорівняно більший бюджет, ледь подолав 1%. Разом із катастрофічним результатом Тимошенко, це — ще один підсумок виборів, який кричить про втому виборців від невиправданих сподівань.

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/26/7026687/

Ганна Герман таки була агентом КДБ — журналістАнна Герман таки была агентом КГБ — журналист

Діючий нардеп від Партії регіонів Ганна Герман справді була завербована КДБ і співпрацювала з цією структурою ще з 1980-х років.
Про це заявив журналіст Сергій Лещенко, посилаючись на заяву журналіста Аскольда Крушельницького та свідчення колишнього співробітника ГРУ Петра Лелика.
«Журналіст Аскольд Крушельницький, посилаючись на свого померлого товариша, колишнього співробітника Головного управління розвідки Петра Лелика, розповів у березні 2014 року, що Герман справді була завербована КДБ. Відповідні документи про це були придбані Юлією Тимошенко у ФСБ Росії за 300 тисяч доларів», — повідомив Лещенко.

Як заявив Крушельницький, «Петро Лелик — екс-працівник ГРУ, який працював у політичній сфері, був моїм приятелем».
«Він деякий час працював на Юлію Тимошенко. Він мені розповідав, що вони за 300 тисяч доларів купили документи про те, що Ганна Герман була агентом КДБ з 1980-х років, коли вона ще працювала на Радіо Свобода», — повідомив Крушельницький.
Також він повідомив з посиланням на Лелика, що екс-президент Віктор Янукович, коли двічі відбував покарання, «КДБ його вербувало, щоб він працював на них».
«І він в Донецьку працював з організованими кримінальниками, злочинцями, і про них доносив інформацію до КДБ», — додав Крушельницький.
Як відомо, раніше Ганна Герман в інтерв’ю «Новой газете» заявила: »Агент я, не агент — це вже не важливо».
Ганна Герман заявила, що має основний доказ, який спростовує інформацію про те, що на агентурних документах стоїть не її підпис.
Коментуючи питання про те, що Герман приписують співпрацю в радянські час из КДБ, коли її агентурним ім’ям була ‘Тереза’, Герман заявила, що має доказ непричетності до цього.
»Я виграла суд у цих товаришів з газети «Вечерние вести». Вони опублікували нібито мою розписку для центру з моїм теперішнім підписом. Але там же на розписці вказано рік. І я принесла на суд свої документи тих років, де я розписувалася прізвищем Стеців — з літерою «С», моє дівоче прізвище. А ось це «А», Анна, з’явилося лише в дев’яності, коли я вийшла за Германа, змінила прізвище і підпис. І ось це мій головний доказ – що то була не моя розписка», — заявили нардеп.
Джерело відео — Сергій Лещенко
Українська правда Действующий нардеп от Партии регионов Анна Герман действительно была завербована КГБ и сотрудничала с этой структурой еще с 1980-х годов.
Об этом заявил журналист Сергей Лещенко, ссылаясь на заявление журналиста Аскольда Крушельницкого и показания бывшего сотрудника ГРУ Петра Лелика.
«Журналист Аскольд Крушельницкий, ссылаясь на своего покойного товарища, бывшего сотрудника Главного управления разведки Петра Лелика, рассказал в марте 2014 года, что Герман действительно была завербована КГБ. Соответствующие документы об этом были приобретены Юлией Тимошенко в ФСБ России за 300 тысяч долларов» , — сообщил Лещенко.

Как заявил Крушельницкий, «Петр Лелик — экс-сотрудник ГРУ, работавший в политической сфере, был моим приятелем».
«Он некоторое время работал на Юлию Тимошенко. Он мне рассказывал, что они за 300 тысяч долларов купили документы о том, что Анна Герман была агентом КГБ с 1980-х годов, когда она еще работала на Радио Свобода», — сообщил Крушельницкий.
Также он сообщил со ссылкой на Лелика, что экс-президент Виктор Янукович, когда дважды отбывал наказание, «КГБ его вербовала, чтобы он работал на них».
«И в Донецке он работал с организованными уголовниками, преступниками, и о них доносил информацию в КГБ», — добавил Крушельницкий.
Как известно, ранее Анна Герман в интервью «Новой газете» заявила: »Агент я не агент — это уже не важно».
Герман заявила, что у нее есть основное доказательство, которое опровергает информацию о том, что на агентурных документах стоит не его подпись.
»Я выиграла суд у этих товарищей из газеты «Вечерние вести». Они опубликовали якобы моей расписку для центра с моей нынешней подписью. Но там же на расписке указан год. Я принесла на суд свои документы тех лет, где я расписывалась фамилией Стецив — с буквой «С» , моя девичья фамилия. А эта «А», Анна, появилась лишь в девяностые, когда я вышла за Германа, сменила фамилию и подпись. И вот это мое главное доказательство — что это была не моя расписка» , — заявили нардеп.
Источник видео — Сергей Лещенко
Украинская правда

Три плями Петра ПорошенкаТри плями Петра Порошенка

Три плями Петра Порошенка
Сергей Лещенко
Петро Порошенко упевнено лідирує на виборах президента України. Його історія — приклад того, яких драматичних змін зазнає політика в період революції та як стрімко можуть мінятися рейтинги в нестабільному суспільстві.
Рік тому Порошенко не наважувався оголосити про бажання стати мером Києва, будучи непереконаним у своїй перемозі. А сьогодні він має трикратний відрив від переслідувачів на виборах президента, спричинений втратою довіри до лідерів опозиційних партій на Майдані та втечею Януковича, внаслідок чого 30 відсотків виборців загубили представника своїх інтересів у політиці.
Президентство Порошенка є викликом не лише для України, але для нього особисто. Людина, багато років заточена на власне збагачення та мотивована особистим інтересом, має вмить перелаштуватися на служіння 46-мільйонній нації та самопожертву.
Порошенко на чолі України може стати прикладом того, як державні діячі здатні змінюватися. Але так само його президентство може стати катастрофою, яка на ціле покоління наперед зруйнує надію на руйнування олігархійно-пострадянського саркофагу, яким вкрита Україна.
Вибір шляху, яким іти, залежить від багатьох обставин навколо, але найбільшою мірою – від самого Порошенка.
Аби усвідомлювати, якими ризиками супроводжуватиметься його президентство, ми нагадуємо історію попередньої участі Порошенка у владі. Не йдеться про його роботу міністром закордонних справ або міністром економіки. Тоді горизонт його інтересів був надто вузьким, присутність у владі – мінімальною, а ролі – другорядні.
Ми розповідаємо про історію участі Порошенка в керівництві України, коли він був одним із мажоритарних акціонерів влади. Ідеться про 2005 рік, протягом якого нинішній фаворит виборів разом зі своїми висуванцями зайняв владні кабінети по всій вертикалі державного менеджменту.
Крах надій 2005 року породжений конфліктом, який був закладений Віктором Ющенком ще протягом підготовки до виборів президента, коли він пообіцяв посаду прем’єр-міністра одночасно двом союзникам — Юлії Тимошенко та Петру Порошенку.
Щоправда, на відміну від президентського кума, Тимошенко оформила свої гарантії письмово. Після інавгурації Ющенко продовжував вагатися, кого призначити прем’єром. У своїх спогадах «Недержавні таємниці» тодішній президент пише, що запропонував обом з них — Порошенку і Тимошенко — визначити, де у разі свого призначення прем’єр-міністром він бачить місце в спільній команді для свого конкурента.
«Петре Олексійовичу, а яким ви бачите місце Тимошенко у системі влади?» – запитав Ющенко в Порошенка. «Я його не бачу», — відповів Порошенко. Майже такий самий діалог у мене відбувся із Тимошенко щодо Порошенка».
Вилітаючи до Москви першого робочого дня після вступу на посаду, Ющенко підписав указ про призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром, а Петрові Порошенку запропонував посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони.
Порошенко відмовився іти в РНБО без суттєвого посилення повноважень, і 22 лютого 2005 року Ющенко підписав безпрецедентний указ, яким зрештою Порошенку надали право контролю над силовим корпусом та судейською гілкою влади.
Перед цим Порошенко домігся стратегічного рішення — призначення близького до нього Юрія Луценка міністром внутрішніх справ. У попередньому варіанті розпису посад для Луценка була заброньована робота заступником міністра транспорту з питань телекомунікацій або голови Державного комітету зв’язку. Натомість міністром внутрішніх справ мав стати Олександр Турчинов.
Дізнавшись про зазіхання команди Тимошенко на МВС, Порошенко разом з тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом домоглися від Ющенка перестановки. Так, МВС відійшов до Луценка, якого Порошенко підкріпив своїм кумом Олександром Бондаренком, а Турчинов отримав посаду голови Служби безпеки України.
Так само Порошенко мав свою людину в керівництві Генеральної прокуратури — куратором слідства в ранзі заступника генерального прокурора був його товариш Віктор Шокін.
Контроль Порошенка над правоохоронним і судейським блоком зрештою обернувся для нього звинуваченнями в організації політичних переслідувань та переділу бізнесу. Серед десятка історій ми згадуємо три найгучніші, де безпосередньо фігурувало прізвище Порошенка.
«Білий лебідь» і чорна мітка для Ахметова
Арешту голови Донецької обласної ради Бориса Колеснікова навесні 2005 року передувала розмова з Петром Порошенком. Хронологія тих подій у викладі обох сторін конфлікту однакова і відрізняється лише мотивами вчинку. Порошенко аргументував свою поведінку бажанням попередити донецького політика, тоді як сам Колесніков говорив про намір взяти його в заручники з метою відібрати в Ріната Ахметова низку металургійних активів.
Зі слів Колеснікова, події розгорталися так:
«1 квітня 2005 року о 17 годині я був викликаний до РНБОУ, де зустрівся з Петром Порошенком. Він сказав, що в мене кепські справи, на мене і на Ріната Ахметова чекає наїзд. Він також назвав, що замовників справи цікавлять акції двох телекомпанії – ТРК «Україна» та НТН, низка промислових активів Ріната Ахметова та включення 15-20 кандидатів у список Партії регіонів на наступних парламентських виборах. 1 числа відбулася наша зустріч, а 6 квітня я був арештований».
Сам Порошенко ніколи не відкидав факт зустрічі з Колесніковим, але наполягав, що хотів попередити його про намір тодішнього генпрокурора Святослава Піскуна арештувати донецького політика та намагався забезпечити його втечу.
Зрештою, Колесніков справді був посаджений за грати за справою вимагання акцій донецького торгового комплексу «Білий лебідь» та провів під вартою два місяці та один тиждень. Паралельно з арештом Колеснікова Міністерство внутрішніх справ із застосуванням БТР намагалося провести обшуки в резиденції Ріната Ахметова «Люкс», внаслідок чого «король Донбасу» виїхав пересидіти часи смути до Росії та Монако.

При тому, як розповідають джерела «Української правди», Ахметов був затриманий у Ніцці, який є найближчим аеропортом до Монако, та провів на кордоні деякий час (від півгодини до кількох годин), поки його документи перевіряли французькі служби за запитом українських правоохоронців.
Зрештою, Колесніков був звільнений в липні 2005 року, за декілька місяців слідство в його справі згорнули, а восени Ющенко, аби врятуватися під уламками помаранчевої команди, був змушений укласти пакт з Януковичем.
Грушевського, 9-а: протез на обличчі Києва
Скандальний будинок на Грушевського, 9-а став прокляттям Порошенка. Саме через вимагання цього об’єкту проти нього восени 2005 року була порушена кримінальна справа.
Ідеться про житловий комплекс у Маріїнському парку, де розташовані одні з найдорожчих квартир у Києві, що був збудований з чисельними порушеннями. Аби звести споруду, забудовники розплачувалися з політиками та чиновниками своїми квадратними метрами. Проект збільшувався у поверховості, а квартири на верхніх рівнях за бросовими цінами продавалися тодішньому найвищому керівництву. Так, наприклад, власником помешкання на 1 тисячу квадратних метрів став і Віктор Янукович.
За словами самого Порошенка, виділенням землі для забудови займався безпосередньо тодішній президент Леонід Кучма, а фінансування забезпечував міністр транспорту Георгій Кирпа.

Будинок-одоробло, який коштував Порошенку репутації в 2005 році
Історично будинок на Грушевського, 9-а був пов’язаний з Порошенком. Це — одне з найзатишніших місць у Києві. З одного боку споруда оточена парком, є зручні транспорті сполучення, але при цьому вона не межує з дорогою. Порошенко багато років мешкав по сусідству на Грушевського, 9 та давно поклав око на ділянку. На місці нинішнього хмарочосу був дитячий садок, який вдалося приватизувати структурам Порошенка — там навіть якийсь час перебував офіс, пов’язаний з партією «Солідарність».
Порошенко планував забудувати цей майданчик житловим будинком — удвічі нижчим, ніж зведено зараз. Але коли він перейшов до опозиційної «Нашої України», його позбавили ділянки під приводом начебто передачі території посольству Росії. У підсумку, дипломати були лише прикриттям, а там виросле нинішнє одоробло, при чому поверховість його зростала з кожною новою квартирою, яку наближені до Георгія Кірпи забудовники мали віддати як хабар.
На переконання Порошенка, його позбавили проекту незаконно, тому він, ставши секретарем Ради нацбезпеки, заблокував будівництво руками Жванії та вимагав половину акцій компанії — як раз на той розмір та поверховість, яку він планував, ще коли володів дитячим садком.
Найбільш повно версію подій щодо Порошенка виклав після відставки з посади глави СБУ Олександр Турчинов.
«Все почалося з того, що людина, яку можна вважати опорною фігурою Петра Олексійовича в його холдингу «Укрпромінвест», викликав власників будівництва по Грушевського, 9-а і сказав: «Якщо ви бажаєте завершити будинок, то Порошенко дозволяє вам вибрати два варіанти: або отримати відступний за цей об’єкт, або віддати контрольний пакет – половину будинку переписати на іншу структуру», — зазначив Турчинов в інтерв’ю «Українській правді» в 2005 році.
Людиною, яка вела такі розмови, виявився близьким соратником Порошенка Ігор Кононенко — депутат Київради від блоку Черновецького. В 2014-му Кононенко є фактично керівником київських виборів Порошенка і балотується за списком УДАРу.
Після того, як власники будинку на Грушевського 9-а не пристали на пропозицію Кононенка, в гру вступив екс-міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія, який заблокував будівництво.
Далі, за словами Турчинова, забудовники «почали торгуватися, пояснюючи, що все це для них прямі збитки». «Загалом вони звикли працювати під дахом тієї влади, і їх не здивував шантаж, та вимоги для них були неможливі. Їм сказали: «Торг тут не уместен!».
«Ці постраждалі звернулися до одного з депутатів «Нашої України», який прийшов до екс-міністра і попросив: «Не займайтеся єрундою, бо твої пожежники вимагають нереальні речі. Це несерйозно, люди щодня несуть мільйонні збитки». Цей екс-міністр відповів депутату з «Нашої України»: «Ти це питання вирішуй не зі мною, а з Порошенком. Поки він мені не дасть команду, я не буду дозволяти будівництво», — додав Турчинов.
За інформацією «Української правди», депутатом, який заступився за забудовників, був Сергій Соболєв. Він дав свідчення у цій справі СБУ.
У свою чергу Порошенко заявив, що зустрітися з забудовниками його вмовив депутат-космонавт Леонід Каденюк.
«Достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз с телефона Каденюка было звонков на мою приемную с просьбой принять этого инвестора. Больше десятка. Я согласился его принять на 10–15 минут. После чего он был выпровожен. Он ответил: «Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте…»
Тоді як Турчинов вважає, що Порошенко і не мав нав’язувати зустріч забудовнику — той сам прагнув діалогу, бо будівництво зупинилося: «Що стосується аргументу Порошенка, що він не телефонував власнику цього будівництва… Дійсно, ці хлопці самі просились потрапити на прийом до Порошенка, бо ніхто, крім нього, не вирішував це питання!».
За фактом вимагання акцій забудовника Порошенком було порушено кримінальну справу, яку екс-секретар Радбезу остаточно закрив за рішенням суду.
Коломойський і алергія на амброзію
Окрім Колеснікова та Грушевського, 9-а, ім’я Порошенка фігурувало в історії, пов’язаній з кримінальною справою проти одного з найбільш помітних діячів нинішньої влади – Ігоря Коломойського.
Сьогодні Коломойський стрімко змінює свій імідж, перетворюючись у суспільній свідомості із рейдера, який відверто не перебирає методами, у поважного бізнесмена-державника, який не дозволив сепаратизму розквітнути на території Дніпропетровської області.
Дев’ять років тому Коломойський був типовим олігархом, який підтримував режим Леоніда Кучми та вирішував усі питання через своїх компаньйонів Григорія Суркіса та Віктора Медведчука.
У 2005-му, після перемоги Ющенка і приходу Порошенка на посаду секретаря Ради національної безпеки, проти Ігоря Коломойського було порушено кримінальну справу за замах на вбивство дніпропетровського юриста Сергія Карпенка.
Єдина відмінність зі справою Колеснікова полягала в тому, що Коломойський вчасно втік з України. Уже пізніше він пояснював свій від’їзд алергією на квітнення амброзії.

Причина негараздів Коломойського полягала в замаху на дніпропетровського юриста, засновника фірми Fargo Сергія Карпенка, який дивом залишився живий. У 2003 році він супроводжував обслуговування заводу «Дніпроспецсталь», який тоді контролювали Віктор Пінчук та Костянтин Григоришин.
Згідно зі свідченнями Карпенка, реєстратора акцій «Дніпроспецсталі» контролював Ігор Коломойський, який намагався завадити скликанню зборів акціонерів.
«Попри це, адвокати Fargo все-таки організували проведення зборів акціонерів. У день проведення пан Коломойський запросив мене зустрітися з ним. Зустріч відбулася 4 липня 2003 року в офісі групи «Сентоза». Пан Коломойський, у присутності пана Новікова, пана Мігулева та пана Кіпермана звинуватив мою фірму в тому, що вона спричинила йому фінансовий збиток шляхом проведення зборів «Дніпроспецсталі», і поставив вимогу, щоб я до опівночі надав йому оригінали документів зі зборів акціонерів чи спрямував офіційну заяву Генпрокурору про те, що збори акціонерів проводилися незаконно», — ідеться у свідченнях Карпенка в Лондонському арбітражі в рамках розгляду суперечки між Ігорем Коломойським і Костянтином Григоришиним.
«У ході зустрічі Коломойський використовував грубі та образливі висловлювання на мою адресу, і виступав з різного року погрозами фізичного насильства щодо мене і моїх партнерів, причому вони носили такий характер, що я побоювався за своє життя, — також провадив далі Карпенко. — Після цієї зустрічі, приблизно о 22 годині того ж дня мені зателефонував пан Коломойський і запитав, чи обміркував я його вимогу і чи вчиню я згідно з нею. Я відмовився».
«Через декілька днів, 8 липня 2003 року на мого помічника пана Коваленка було скоєно напад, він був сильно побитий молотками та трубами. На мою думку, цей напад є прямим результатом моєї відмови погодитися на вимоги пана Коломойського. За місяць (16 серпня у Феодосії) на мене напала та ж група, коли я був у відпустці в Криму. На мою думку, замовлення на напад було зроблене паном Коломойським і в його намір входило убити мене», — також зазначив Карпенко.
Згідно з постановою слідчого Шолодька від 30 червня 2005 року, замовлення на вбивство Карпенка Коломойський віддав своєму особистому охоронцю Нікітіну, який доручив скоїти злочин знайомому керівникові банди Сінельщикову. Карпенку було нанесено множинні ножові поранення, і він не помер лише тому, що вчасно отримав медичну допомогу.
«Я вважаю, що пан Медведчук, який тоді очолював адміністрацію президента, здійснив сильний вплив з метою зам’яти цю справу (в 2003 році). Я також знаю з повідомлень у пресі та судових матеріалів, що кілька осіб, пов’язаних з цією справою, зникли і були вбиті. Серед них — пан Нікітін, тіло якого знайшли 31 серпня 2003 року (за два тижні після замаху на Карпенка — УП). Причиною смерті було вказано самогубство, але коли була проведена ексгумація в січні 2004, було виявлено, що він помер внаслідок насильства».
Виправдовуючись, Коломойський заявив, що Нікітін не був його тілоохоронцем. «У мене ніколи не було з ним особистих контактів. Він працював на компанію, що забезпечувала безпеку, в якій працювала тисяча осіб. Він ніколи не працював охоронцем у нашому офісі».
У 2005-му, через три тижні після порушення, справу проти Коломойського закрили. Цим займався товариш Коломойського і на той час радник прем’єр-міністра Тимошенко Михайло Бродський, який вийшов на генпрокурора Святослава Піскуна.
Сам Коломойський у Лондонському арбітражі прямо звинуватив нинішнього фаворита виборів президента в переслідуванні: «Пан Порошенко відіграв тут головну роль. Він подзвонив генеральному прокурору, а також у слідчий відділ та поставив вимогу, щоб відкрили кримінальну справу. Він хотів отримати ордер на арешт, йому було потрібно, щоб мене оголосили в міжнародний розшук».
Аналогічні свідчення дав і Піскун: «У процесі мого додаткового вивчення цієї кримінальної справи та після її закриття в липні-серпні 2005 року до мене неодноразово звертався Петро Порошенко, який на підвищених тонах, не стримуючи себе у виразах, вимагав, щоб кримінальна справа проти Коломойського тривала, і щоб відносно Коломойського було передано повідомлення до Інтерполу».
Розвиваючи версію про організацію наїзду на нього з боку Порошенка, Коломойський пояснював це наміром тодішнього секретаря Радбезу допомогти своєму товаришу, російському бізнесмену Костянтину Григоришину отримати контроль над низкою обленерго, які були в управлінні Коломойського, а також змусити власника «Приватбанку» відмовитися від зазіхань на Нікопольський завод феросплавів, продаж якого Пінчуком російським бізнесменам патронували Порошенко з Григоришиним.
Постскриптум
Невдалий досвід 2005 року ліг плямою на репутацію Порошенка незалежно від того, якими мотивами він тоді керувався – покарання злодіїв, які ледь не вбили юриста Карпенка, відновлення справедливості щодо незаконно вилученої земельної ділянки чи банальної наживи.
Ці три історії, як і безліч інших дрібніших, будуть переслідувати Порошенка на посаді президента. Він неминуче зіштовхнеться з випадками, коли вилучення власності в оточення Януковича, руйнування олігархічних монополій або позбавлення Ахметова чи Коломойського пільг буде супроводжуватися звинуваченнями, що в такий спосіб Порошенко намагається наповнити свої кишені або знищити конкурента.
Єдиним можливим виходом з ситуації є руйнація конфлікту інтересів, у якому перманентно вже понад 15 років перебуває Порошенко, який одночасно є бізнесменом і політиком.
Запорукою його успішного президентства може стати лише продаж всього бізнесу, включно з медійним, аби гарантувати, що в своїх учинках президент керується виключно інтересами нації.
Питання, чи хоче чесного президента суспільство, після Майдану більше не стоїть. Питання лише в тому, чи хоче Порошенко відповідати цим критеріям.

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/22/7026138/Три плями Петра Порошенка
Сергей Лещенко
Петро Порошенко упевнено лідирує на виборах президента України. Його історія — приклад того, яких драматичних змін зазнає політика в період революції та як стрімко можуть мінятися рейтинги в нестабільному суспільстві.
Рік тому Порошенко не наважувався оголосити про бажання стати мером Києва, будучи непереконаним у своїй перемозі. А сьогодні він має трикратний відрив від переслідувачів на виборах президента, спричинений втратою довіри до лідерів опозиційних партій на Майдані та втечею Януковича, внаслідок чого 30 відсотків виборців загубили представника своїх інтересів у політиці.
Президентство Порошенка є викликом не лише для України, але для нього особисто. Людина, багато років заточена на власне збагачення та мотивована особистим інтересом, має вмить перелаштуватися на служіння 46-мільйонній нації та самопожертву.
Порошенко на чолі України може стати прикладом того, як державні діячі здатні змінюватися. Але так само його президентство може стати катастрофою, яка на ціле покоління наперед зруйнує надію на руйнування олігархійно-пострадянського саркофагу, яким вкрита Україна.
Вибір шляху, яким іти, залежить від багатьох обставин навколо, але найбільшою мірою – від самого Порошенка.
Аби усвідомлювати, якими ризиками супроводжуватиметься його президентство, ми нагадуємо історію попередньої участі Порошенка у владі. Не йдеться про його роботу міністром закордонних справ або міністром економіки. Тоді горизонт його інтересів був надто вузьким, присутність у владі – мінімальною, а ролі – другорядні.
Ми розповідаємо про історію участі Порошенка в керівництві України, коли він був одним із мажоритарних акціонерів влади. Ідеться про 2005 рік, протягом якого нинішній фаворит виборів разом зі своїми висуванцями зайняв владні кабінети по всій вертикалі державного менеджменту.
Крах надій 2005 року породжений конфліктом, який був закладений Віктором Ющенком ще протягом підготовки до виборів президента, коли він пообіцяв посаду прем’єр-міністра одночасно двом союзникам — Юлії Тимошенко та Петру Порошенку.
Щоправда, на відміну від президентського кума, Тимошенко оформила свої гарантії письмово. Після інавгурації Ющенко продовжував вагатися, кого призначити прем’єром. У своїх спогадах «Недержавні таємниці» тодішній президент пише, що запропонував обом з них — Порошенку і Тимошенко — визначити, де у разі свого призначення прем’єр-міністром він бачить місце в спільній команді для свого конкурента.
«Петре Олексійовичу, а яким ви бачите місце Тимошенко у системі влади?» – запитав Ющенко в Порошенка. «Я його не бачу», — відповів Порошенко. Майже такий самий діалог у мене відбувся із Тимошенко щодо Порошенка».
Вилітаючи до Москви першого робочого дня після вступу на посаду, Ющенко підписав указ про призначення Юлії Тимошенко прем’єр-міністром, а Петрові Порошенку запропонував посаду секретаря Ради національної безпеки та оборони.
Порошенко відмовився іти в РНБО без суттєвого посилення повноважень, і 22 лютого 2005 року Ющенко підписав безпрецедентний указ, яким зрештою Порошенку надали право контролю над силовим корпусом та судейською гілкою влади.
Перед цим Порошенко домігся стратегічного рішення — призначення близького до нього Юрія Луценка міністром внутрішніх справ. У попередньому варіанті розпису посад для Луценка була заброньована робота заступником міністра транспорту з питань телекомунікацій або голови Державного комітету зв’язку. Натомість міністром внутрішніх справ мав стати Олександр Турчинов.
Дізнавшись про зазіхання команди Тимошенко на МВС, Порошенко разом з тодішнім лідером Соцпартії Олександром Морозом домоглися від Ющенка перестановки. Так, МВС відійшов до Луценка, якого Порошенко підкріпив своїм кумом Олександром Бондаренком, а Турчинов отримав посаду голови Служби безпеки України.
Так само Порошенко мав свою людину в керівництві Генеральної прокуратури — куратором слідства в ранзі заступника генерального прокурора був його товариш Віктор Шокін.
Контроль Порошенка над правоохоронним і судейським блоком зрештою обернувся для нього звинуваченнями в організації політичних переслідувань та переділу бізнесу. Серед десятка історій ми згадуємо три найгучніші, де безпосередньо фігурувало прізвище Порошенка.
«Білий лебідь» і чорна мітка для Ахметова
Арешту голови Донецької обласної ради Бориса Колеснікова навесні 2005 року передувала розмова з Петром Порошенком. Хронологія тих подій у викладі обох сторін конфлікту однакова і відрізняється лише мотивами вчинку. Порошенко аргументував свою поведінку бажанням попередити донецького політика, тоді як сам Колесніков говорив про намір взяти його в заручники з метою відібрати в Ріната Ахметова низку металургійних активів.
Зі слів Колеснікова, події розгорталися так:
«1 квітня 2005 року о 17 годині я був викликаний до РНБОУ, де зустрівся з Петром Порошенком. Він сказав, що в мене кепські справи, на мене і на Ріната Ахметова чекає наїзд. Він також назвав, що замовників справи цікавлять акції двох телекомпанії – ТРК «Україна» та НТН, низка промислових активів Ріната Ахметова та включення 15-20 кандидатів у список Партії регіонів на наступних парламентських виборах. 1 числа відбулася наша зустріч, а 6 квітня я був арештований».
Сам Порошенко ніколи не відкидав факт зустрічі з Колесніковим, але наполягав, що хотів попередити його про намір тодішнього генпрокурора Святослава Піскуна арештувати донецького політика та намагався забезпечити його втечу.
Зрештою, Колесніков справді був посаджений за грати за справою вимагання акцій донецького торгового комплексу «Білий лебідь» та провів під вартою два місяці та один тиждень. Паралельно з арештом Колеснікова Міністерство внутрішніх справ із застосуванням БТР намагалося провести обшуки в резиденції Ріната Ахметова «Люкс», внаслідок чого «король Донбасу» виїхав пересидіти часи смути до Росії та Монако.

При тому, як розповідають джерела «Української правди», Ахметов був затриманий у Ніцці, який є найближчим аеропортом до Монако, та провів на кордоні деякий час (від півгодини до кількох годин), поки його документи перевіряли французькі служби за запитом українських правоохоронців.
Зрештою, Колесніков був звільнений в липні 2005 року, за декілька місяців слідство в його справі згорнули, а восени Ющенко, аби врятуватися під уламками помаранчевої команди, був змушений укласти пакт з Януковичем.
Грушевського, 9-а: протез на обличчі Києва
Скандальний будинок на Грушевського, 9-а став прокляттям Порошенка. Саме через вимагання цього об’єкту проти нього восени 2005 року була порушена кримінальна справа.
Ідеться про житловий комплекс у Маріїнському парку, де розташовані одні з найдорожчих квартир у Києві, що був збудований з чисельними порушеннями. Аби звести споруду, забудовники розплачувалися з політиками та чиновниками своїми квадратними метрами. Проект збільшувався у поверховості, а квартири на верхніх рівнях за бросовими цінами продавалися тодішньому найвищому керівництву. Так, наприклад, власником помешкання на 1 тисячу квадратних метрів став і Віктор Янукович.
За словами самого Порошенка, виділенням землі для забудови займався безпосередньо тодішній президент Леонід Кучма, а фінансування забезпечував міністр транспорту Георгій Кирпа.

Будинок-одоробло, який коштував Порошенку репутації в 2005 році
Історично будинок на Грушевського, 9-а був пов’язаний з Порошенком. Це — одне з найзатишніших місць у Києві. З одного боку споруда оточена парком, є зручні транспорті сполучення, але при цьому вона не межує з дорогою. Порошенко багато років мешкав по сусідству на Грушевського, 9 та давно поклав око на ділянку. На місці нинішнього хмарочосу був дитячий садок, який вдалося приватизувати структурам Порошенка — там навіть якийсь час перебував офіс, пов’язаний з партією «Солідарність».
Порошенко планував забудувати цей майданчик житловим будинком — удвічі нижчим, ніж зведено зараз. Але коли він перейшов до опозиційної «Нашої України», його позбавили ділянки під приводом начебто передачі території посольству Росії. У підсумку, дипломати були лише прикриттям, а там виросле нинішнє одоробло, при чому поверховість його зростала з кожною новою квартирою, яку наближені до Георгія Кірпи забудовники мали віддати як хабар.
На переконання Порошенка, його позбавили проекту незаконно, тому він, ставши секретарем Ради нацбезпеки, заблокував будівництво руками Жванії та вимагав половину акцій компанії — як раз на той розмір та поверховість, яку він планував, ще коли володів дитячим садком.
Найбільш повно версію подій щодо Порошенка виклав після відставки з посади глави СБУ Олександр Турчинов.
«Все почалося з того, що людина, яку можна вважати опорною фігурою Петра Олексійовича в його холдингу «Укрпромінвест», викликав власників будівництва по Грушевського, 9-а і сказав: «Якщо ви бажаєте завершити будинок, то Порошенко дозволяє вам вибрати два варіанти: або отримати відступний за цей об’єкт, або віддати контрольний пакет – половину будинку переписати на іншу структуру», — зазначив Турчинов в інтерв’ю «Українській правді» в 2005 році.
Людиною, яка вела такі розмови, виявився близьким соратником Порошенка Ігор Кононенко — депутат Київради від блоку Черновецького. В 2014-му Кононенко є фактично керівником київських виборів Порошенка і балотується за списком УДАРу.
Після того, як власники будинку на Грушевського 9-а не пристали на пропозицію Кононенка, в гру вступив екс-міністр надзвичайних ситуацій Давид Жванія, який заблокував будівництво.
Далі, за словами Турчинова, забудовники «почали торгуватися, пояснюючи, що все це для них прямі збитки». «Загалом вони звикли працювати під дахом тієї влади, і їх не здивував шантаж, та вимоги для них були неможливі. Їм сказали: «Торг тут не уместен!».
«Ці постраждалі звернулися до одного з депутатів «Нашої України», який прийшов до екс-міністра і попросив: «Не займайтеся єрундою, бо твої пожежники вимагають нереальні речі. Це несерйозно, люди щодня несуть мільйонні збитки». Цей екс-міністр відповів депутату з «Нашої України»: «Ти це питання вирішуй не зі мною, а з Порошенком. Поки він мені не дасть команду, я не буду дозволяти будівництво», — додав Турчинов.
За інформацією «Української правди», депутатом, який заступився за забудовників, був Сергій Соболєв. Він дав свідчення у цій справі СБУ.
У свою чергу Порошенко заявив, що зустрітися з забудовниками його вмовив депутат-космонавт Леонід Каденюк.
«Достаточно взять распечатку телефонов, если она не уничтожена, и посмотреть, сколько раз с телефона Каденюка было звонков на мою приемную с просьбой принять этого инвестора. Больше десятка. Я согласился его принять на 10–15 минут. После чего он был выпровожен. Он ответил: «Петр Алексеевич, вы меня не так поняли, я готов это передать государству. И это вообще лично вас не касается. Вы не обижайтесь, дослушайте…»
Тоді як Турчинов вважає, що Порошенко і не мав нав’язувати зустріч забудовнику — той сам прагнув діалогу, бо будівництво зупинилося: «Що стосується аргументу Порошенка, що він не телефонував власнику цього будівництва… Дійсно, ці хлопці самі просились потрапити на прийом до Порошенка, бо ніхто, крім нього, не вирішував це питання!».
За фактом вимагання акцій забудовника Порошенком було порушено кримінальну справу, яку екс-секретар Радбезу остаточно закрив за рішенням суду.
Коломойський і алергія на амброзію
Окрім Колеснікова та Грушевського, 9-а, ім’я Порошенка фігурувало в історії, пов’язаній з кримінальною справою проти одного з найбільш помітних діячів нинішньої влади – Ігоря Коломойського.
Сьогодні Коломойський стрімко змінює свій імідж, перетворюючись у суспільній свідомості із рейдера, який відверто не перебирає методами, у поважного бізнесмена-державника, який не дозволив сепаратизму розквітнути на території Дніпропетровської області.
Дев’ять років тому Коломойський був типовим олігархом, який підтримував режим Леоніда Кучми та вирішував усі питання через своїх компаньйонів Григорія Суркіса та Віктора Медведчука.
У 2005-му, після перемоги Ющенка і приходу Порошенка на посаду секретаря Ради національної безпеки, проти Ігоря Коломойського було порушено кримінальну справу за замах на вбивство дніпропетровського юриста Сергія Карпенка.
Єдина відмінність зі справою Колеснікова полягала в тому, що Коломойський вчасно втік з України. Уже пізніше він пояснював свій від’їзд алергією на квітнення амброзії.

Причина негараздів Коломойського полягала в замаху на дніпропетровського юриста, засновника фірми Fargo Сергія Карпенка, який дивом залишився живий. У 2003 році він супроводжував обслуговування заводу «Дніпроспецсталь», який тоді контролювали Віктор Пінчук та Костянтин Григоришин.
Згідно зі свідченнями Карпенка, реєстратора акцій «Дніпроспецсталі» контролював Ігор Коломойський, який намагався завадити скликанню зборів акціонерів.
«Попри це, адвокати Fargo все-таки організували проведення зборів акціонерів. У день проведення пан Коломойський запросив мене зустрітися з ним. Зустріч відбулася 4 липня 2003 року в офісі групи «Сентоза». Пан Коломойський, у присутності пана Новікова, пана Мігулева та пана Кіпермана звинуватив мою фірму в тому, що вона спричинила йому фінансовий збиток шляхом проведення зборів «Дніпроспецсталі», і поставив вимогу, щоб я до опівночі надав йому оригінали документів зі зборів акціонерів чи спрямував офіційну заяву Генпрокурору про те, що збори акціонерів проводилися незаконно», — ідеться у свідченнях Карпенка в Лондонському арбітражі в рамках розгляду суперечки між Ігорем Коломойським і Костянтином Григоришиним.
«У ході зустрічі Коломойський використовував грубі та образливі висловлювання на мою адресу, і виступав з різного року погрозами фізичного насильства щодо мене і моїх партнерів, причому вони носили такий характер, що я побоювався за своє життя, — також провадив далі Карпенко. — Після цієї зустрічі, приблизно о 22 годині того ж дня мені зателефонував пан Коломойський і запитав, чи обміркував я його вимогу і чи вчиню я згідно з нею. Я відмовився».
«Через декілька днів, 8 липня 2003 року на мого помічника пана Коваленка було скоєно напад, він був сильно побитий молотками та трубами. На мою думку, цей напад є прямим результатом моєї відмови погодитися на вимоги пана Коломойського. За місяць (16 серпня у Феодосії) на мене напала та ж група, коли я був у відпустці в Криму. На мою думку, замовлення на напад було зроблене паном Коломойським і в його намір входило убити мене», — також зазначив Карпенко.
Згідно з постановою слідчого Шолодька від 30 червня 2005 року, замовлення на вбивство Карпенка Коломойський віддав своєму особистому охоронцю Нікітіну, який доручив скоїти злочин знайомому керівникові банди Сінельщикову. Карпенку було нанесено множинні ножові поранення, і він не помер лише тому, що вчасно отримав медичну допомогу.
«Я вважаю, що пан Медведчук, який тоді очолював адміністрацію президента, здійснив сильний вплив з метою зам’яти цю справу (в 2003 році). Я також знаю з повідомлень у пресі та судових матеріалів, що кілька осіб, пов’язаних з цією справою, зникли і були вбиті. Серед них — пан Нікітін, тіло якого знайшли 31 серпня 2003 року (за два тижні після замаху на Карпенка — УП). Причиною смерті було вказано самогубство, але коли була проведена ексгумація в січні 2004, було виявлено, що він помер внаслідок насильства».
Виправдовуючись, Коломойський заявив, що Нікітін не був його тілоохоронцем. «У мене ніколи не було з ним особистих контактів. Він працював на компанію, що забезпечувала безпеку, в якій працювала тисяча осіб. Він ніколи не працював охоронцем у нашому офісі».
У 2005-му, через три тижні після порушення, справу проти Коломойського закрили. Цим займався товариш Коломойського і на той час радник прем’єр-міністра Тимошенко Михайло Бродський, який вийшов на генпрокурора Святослава Піскуна.
Сам Коломойський у Лондонському арбітражі прямо звинуватив нинішнього фаворита виборів президента в переслідуванні: «Пан Порошенко відіграв тут головну роль. Він подзвонив генеральному прокурору, а також у слідчий відділ та поставив вимогу, щоб відкрили кримінальну справу. Він хотів отримати ордер на арешт, йому було потрібно, щоб мене оголосили в міжнародний розшук».
Аналогічні свідчення дав і Піскун: «У процесі мого додаткового вивчення цієї кримінальної справи та після її закриття в липні-серпні 2005 року до мене неодноразово звертався Петро Порошенко, який на підвищених тонах, не стримуючи себе у виразах, вимагав, щоб кримінальна справа проти Коломойського тривала, і щоб відносно Коломойського було передано повідомлення до Інтерполу».
Розвиваючи версію про організацію наїзду на нього з боку Порошенка, Коломойський пояснював це наміром тодішнього секретаря Радбезу допомогти своєму товаришу, російському бізнесмену Костянтину Григоришину отримати контроль над низкою обленерго, які були в управлінні Коломойського, а також змусити власника «Приватбанку» відмовитися від зазіхань на Нікопольський завод феросплавів, продаж якого Пінчуком російським бізнесменам патронували Порошенко з Григоришиним.
Постскриптум
Невдалий досвід 2005 року ліг плямою на репутацію Порошенка незалежно від того, якими мотивами він тоді керувався – покарання злодіїв, які ледь не вбили юриста Карпенка, відновлення справедливості щодо незаконно вилученої земельної ділянки чи банальної наживи.
Ці три історії, як і безліч інших дрібніших, будуть переслідувати Порошенка на посаді президента. Він неминуче зіштовхнеться з випадками, коли вилучення власності в оточення Януковича, руйнування олігархічних монополій або позбавлення Ахметова чи Коломойського пільг буде супроводжуватися звинуваченнями, що в такий спосіб Порошенко намагається наповнити свої кишені або знищити конкурента.
Єдиним можливим виходом з ситуації є руйнація конфлікту інтересів, у якому перманентно вже понад 15 років перебуває Порошенко, який одночасно є бізнесменом і політиком.
Запорукою його успішного президентства може стати лише продаж всього бізнесу, включно з медійним, аби гарантувати, що в своїх учинках президент керується виключно інтересами нації.
Питання, чи хоче чесного президента суспільство, після Майдану більше не стоїть. Питання лише в тому, чи хоче Порошенко відповідати цим критеріям.

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/22/7026138/

Спеціальний агент ФБР уперше розповідає про роль Юлії ТимошенкоСпеціальний агент ФБР уперше розповідає про роль Юлії Тимошенко

Спеціальний агент ФБР уперше розповідає про роль Юлії Тимошенко
Сергей Лещенко
нтерв’ю з чинним агентом ФБР — це рідкісна нагода для журналіста. Пошук контактів зайняв місяць, узгодження розмови під запис тривало ще декілька тижнів. Вона відбулася в телестудії ФБР у вашингтонській штаб-квартирі спецслужби — в будівлі імені Едгара Гувера, яка займає цілий квартал у центрі американської столиці.
Агент ФБР Брайан Ерл в 2000-их роках був ключовою особою в розслідуванні американської справи Павла Лазаренка. На зібраних ним доказах базується обвинувачення прокуратури США, яке було визнано присяжними обґрунтованим, у наслідок чого Лазаренко був засуджений до 8 років тюрми за вимагання та відмивання коштів.
Ерл також працював помічником аташе з юридичних питань посольства США в Києві, а пізніше — правовим аташе в Москві, після чого повернувся на роботу до ФБР.
Головною умовою розмови з агентом Ерлом було обговорення виключено справи Лазаренка, яка вже завершилася та в якій винесено обвинувальний вирок. Співробітникам ФБР заборонено спілкуватися про будь-які кримінальні провадження на стадії розслідування.
При цьому Брайан Ерл глибоко поінформований про нинішніх українських політиків. Він входить у групу експертів ФБР, які займаються ідентифікацією та поверненням коштів клану Януковича. Також Ерл обізнаний про справу Фірташа, хоча ніколи цього не визнає публічно.
Наша розмова, як і домовлялися, стосувалася лише справи Лазаренка, але з відповідей агента ФБР можна зробити висновок і про інші справи проти українських діячів, які перебувають на радарах американських спецслужб.
Цією розмовою агент Ерл зруйнує декілька міфів щодо справи Лазаренка та ролі Юлії Тимошенко. Багато років адвокати лідера «Батьківщини» наполягали, що США визнали її невинною в епізодах щодо переказів коштів Лазаренку. Так само Партія регіонів поширювала тези, що Лазаренко відсидів у Америці за злочини, пов’язані з Тимошенко. Агент Ерл розвінчує легенди, насаджені обома сторонами, та роповідає, що відбулося насправді.
— Отже, Брайане, якщо стисло, ким була Юлія Тимошенко в історії Павла Лазаренка?
— Вона була жертвою вимагання з боку Лазаренка та водночас співучасником змови з Лазаренка. Їх схема передбачала розвиток бізнесу шляхом корупції, виплати хабарів політикам, отриманням прибутків та збагачення.
— Скільки Тимошенко платила Лазаренку?
— Багато. Десятки мільйонів доларів.
— В одному з документів справи Лазаренко з посиланням на вас сказано, що компанії Тимошенко переказала 100 мільйонів доларів Лазаренку?
— Так, це відповідає нашим документам, які ми отримали від компанії «Somolli Enterprises», яка контролювалася, як ми переконані, пані Тимошенко. Документи про трансфер були підписані її чоловіком Олександром Тимошенком.
— Водночас прихильники Тимошенко кажуть, що в неї не було вибору, якщо вона хотіла вести бізнес в Україні.
— Я погоджуюся з цим. Це правда — як про неї, так і про усіх інших. Якщо вона хотіла вести бізнес, вона мали два вибори: чи співпрацювати з Лазаренко, чи в неї забрали би їх бізнес. Лазаренко не перший у світі, який це зробив. Це — достатньо стандартна схема корумпованих політиків на всій планеті, не тільки серед країн колишнього Радянського Союзу.
Це сумно сказати, але корупція існує всюди. І корупція — це пріоритет для ФБР у Америці. Ми будемо розслідувати будь-якого американського корумпованого політика. Таких достатньо. Умова для цього — порушення американських законів.
— Тимошенко порушила американські закони?
— Я не думаю, що Тимошенко визнали винною судом в порушені американських законів. ФБР не вирішує, хто порушив закони, а хто ні. Це вирішує суддя чи присяжні. Але те, що вона робила, описано в документах з суду: вона діяла як Кириченко, вона платила Лазаренку, щоб її бізнес процвітав.
— Ви спробували допитати Тимошенко в справі проти Лазаренка?
— Так. Декілька разів вона погодилася свідчити, два чи три рази. Декілька разів вона відмовилася давати свідчення. У підсумку, вона була дуже нерішуча в ході допиту про свою співпрацю з Лазаренком. Вона з радістю говорила про корупцію інших людей на Україні, але не про свій бізнес.
— Її відмова давати свідчення мала вплив на статус Тимошенко в США?
— Коли я востаннє її допитував, це було вже коли справа Лазаренка була завершена, після помаранчевої революції.
— Тимошенко не була в США кілька років, аж до 2007-го. Вона остерігалася їхати без цього допиту?
— Я не знаю, чи вона боялася. Ми можемо видати ордер на допит свідка, і тоді ця особа буде змушена затриматися в США і свідчити. Я пам’ятаю, що вона хотіла поїхати в США та відчувала, що має прийти на допит перед поїздкою.
— Протягом слухання справи Лазаренка по суті в Сан-Франциско суддя Мартін Дженкінс виключив з обвинувального висновку пункти, де згадувалися перекази Лазаренку від Тимошенко. Чому?
— Його пояснення полягало в тому, що у нас не було достатньо доказів. Юлія Тимошенко не дала свідчення, Олександр Тимошенко не дав свідчення. Так що наші докази, в частині грошей від Тимошенко для Лазаренка, не були такими самими сильними, як в інших пунктах, бо свідки не співпрацювали в цьому епізоді. За іншими епізодами, зокрема, з грошами Агафонова для Лазаренка, ми мали свідчення від людей з агрофірми «Наукова». В епізоді з грошима Кириченка ми мали свідчення самого Кириченка. Так що суддя Дженкінс вирішив, що ми надали недостатньо доказів присяжним щодо переказів від Тимошенко.
— Чи можна, спираючись на рішення судді Дженкінса, сказати, що Тимошенко не вела жодну кримінальну діяльність з Лазаренком?
— Це не те, що сказав суддя Дженкінс. Він не сказав, що вона невинна в кримінальній діяльності. Він сказав, що у справі немає достатньо доказів, щоб засудити Лазаренко за дії з Тимошенко. Ми не вирішуємо, хто безвинний. І навіть коли присяжні кажуть «невинний», це може означати, що просто не було достатньо доказів, щоб засудити особу.
— Як загалом виглядала схема корупції від Лазаренка?
— Достатньо просто: коли він був головою Дніпропетровської області, він навідався до усіх успішних бізнесменів та сказав: «Дайте 50% вашого прибутку». До речі, з Агафонова вимагали 60%. «Якщо ти даси мені ці гроші, я гарантуватиму, що ти залишишся у бізнесі та що твій бізнес буде успішний». Потім Лазаренко піднявся в політиці та став заступником прем’єр-міністра, потім прем’єр-міністром. Під ним опинилося більше людей: Кириченко, Агафонов, Тимошенко, Дітятковський та багато інших. Коли він вийшов на національну арену, то активно почав маніпулювати структурою імпорту природного газу, після чого якось відразу Юлія Тимошенко та її компанія стали найбільшим імпортером газу до України.
Вона прийшла з компанії КУБ, достатньо малої компанії з торгівлі енергоносіями, і виросла до ЄЕСУ – найбільшим імпортером газу до України. Я думаю, що це була справа рук Лазаренка. Він казав: «Якщо ти мені заплатиш, я зроблю тебе успішним – та ми обидва станемо багатими».
— Чому взагалі Сполучені Штати відкрили справу проти Лазаренка?
— В 1997 ми отримали запит, який був першим в серії запитів від української влади, з проханням дослідити діяльність Петра Кириченко. Він жив Сан Франциско, мав офіс у місті Саусаліто. Запит містив підозру, що Кириченко є партнером екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка, і що вони незаконно заволоділи великою кількістю грошей з України. Ми почали розслідування щодо пана Кириченка, та дізналися, що в нього насправді існують бізнес-відносини з паном Лазаренко.
— Чи знали Лазаренко і Кириченко, що вони стали об’єктом розслідування?
— Ні, не знали. Це займає час, щоб зібрати повну картину. Існувала дуже складна схема, яка включала в себе багато грошей та багато різних відносин: банк на Антигуа; були різни рахунки в численних банках в Каліфорнії та Швейцарії. Це зайняло багато часу, щоб усе це зібрати до купи. Але те, що Лазаренко втік з України та приїхав до Америки, це змінило усе.
— Як ви отримали інформацію з офшорних країн, адже вони є начебто захищеними від розкриття даних?
— Вони надають інформацію, коли є запит. Я особисто прилетів на Антигуа та віддав їм запит, після чого вони надали мені тонни інформації.
— Це означає, що офшорах не сховати брудні гроші?
— Офшорні зони мають жорсткі закони. Але як тільки люди порушують ці закони – тоді влада офшорів охоче співпрацює. Вони можуть геть не співпрацювати — чи співпрацювати повністю. Ніколи посередині. Вони або не скажуть тобі нічого, або скажуть усе. Так було на Антигуа, в Швейцарії, на Кіпрі – там влада дуже кооперувала з нами. Ми навіть були у Ліхтенштейні, і влада дуже охоче співпрацювала з нами. Офшорні зони будуть кооперувати, якщо ти можеш продемонструвати, що людина скоїла злочин.
— Яка була кінцева мета вашого розслідування справи Лазаренка? Посадити його за грати в США?
— Ми почали думати про це тільки коли він втік з України до США.
— Ви пам’ятаєте, як це було?
— Так. Я отримав дзвінок від свого друга, який працював у Митній службі США. Він мені сказав, що заніс пана Лазаренко до списку відслідковування (watchlist) людей, які підозрюються в кримінальній відповідальності.
— Таким людям було заборонено в’їжджати до США?
— Ні, їм не було заборонено, але ми хочемо знати, коли вони в’їжджають до США. Це не публічна інформація. Як тільки Лазаренко у лютому 1999 року сів у Афінах на літак до Нью-Йорка, список пасажирів на борту був звірений зі списком для відслідковування. Митниця США дізналася, що Лазаренко летить до Нью-Йорка, і потім мій знайомий передзвонив мені. Я дав знати нашим людям в Нью Йорку. Наша ціль спочатку полягала в тому, щоб заборонити Лазаренку в’їзд до Америки.
— Тобто ви хотіли не пустити Лазаренка в США, але аж ніяк не засудити його в Америці?
— Так. Ми знали, що він приймав участь в кримінальній діяльності, ми знали, що він біжить з України, де на нього відкрили кримінальну справу та забрали депутатський імунітет. Лазаренко не був тією особою, яку ми би вітали в США. Ми думали, що він має предстати перед судом власної країни. Це була наша ціль. Але коли він приїхав, він подав клопотання, яке заборонило нам миттєво депортувати Лазаренка з Америки.
— Що він зробив?
— Це було в новинах, але я не можу розмовляти про це, тому що це забороняє мені американський закон. Ви знаєте, що він зробив.
(Примітка Української правди: Лазаренко попросив про політичний притулок на американському кордоні, що унеможливило його депортацію. Розголошувати інформацію відносно прохачів притулку заборонено держслужбовцям у США)
— У ході дослідження американської справи Лазаренка я так і не зрозумів один момент: у нього була чинна американська віза, але ви його все одно затримали. Чому?
— У Лазаренка було дві візи різних типів: бізнес та дипломатична віза. Але він не прибув до США в рамках дипломатичної місії, тому що він тікав з України. Тому ця віза не рахується. Він перевіз свою родину, свою жінку та доньку сюди до Америки, він купив дім, тож він явно мав ціль іммігрувати – а люди, які мають ціль іммігрувати, не можуть заїжджати до США за бізнес-візою. Вони мають податися на імміграційну візу. Через те, що в нього не було правильної візи для цієї поїздки, його помістили в імміграційне затримання.
Якби Лазаренко не приїхав до США, якби він не привіз сюди свою сім’ю, якби він не використовував американські банки, щоб сховати свої гроші, якби він не купив нерухомість в США – ми б його не арештували. Але тому що він зробив усі ці речі та приїхав до США, він сам змінив правила гри. Він змінив фокус нашого розслідування від «як ми можемо допомогти українцям» на «як ми можемо почати процес проти злочинця, який уже перебуває в США».
— Яке у вас було перше враження від Лазаренка?
— Він був дуже розумна людина, дуже пихата людина та людина, яка не розуміла світ поза Україною. Він був наївний в своєму розумінні того, як працюють правові структури в США. Він думав, що до нього буде особливе ставлення через його політичний статус. Але ми намагаємося тут так не робити. Ми не маємо особливого ставлення до жодної людини. Це його здивувало. Він був здивований ставленням до нього в США, він цього не очікував. Він думав, що його гроші та політичний статус убережуть його від в’язниці. Це не пройшло.
— Лазаренко намагався домовитися з владою США?
— Ми зажди раді сісти з обвинуваченим та подивитися, як ми можемо вирішити справу перед тим, як направити до суду. Ці люди все одно підуть під варту, але, можливо, на менший час. Ми хочемо, щоб люди співпрацювали зі слідством та покращили власну поведінку. Ми пробували домовитися з Лазаренком, але не вийшло — і справа пішла в суд.
— Чи пропонував Лазаренко американському уряду інформацію про українську владу?
— Я не можу це коментувати.
— Ви розумієте, чому подільник Лазаренка Петро Кириченко домовився з американською владою?
— Так. Як я розумію, пан Кириченко вважав себе ненавмисним партнером в справі Лазаренка, жертвою пана Лазаренка. Вони разом опинилися в тюрмі, і Кириченко вірив, що Лазаренко буде співпрацювати з владою США в такий спосіб, щоб звинуватити Кириченка в усьому. Тому Кириченко почав співпрацювати та звинуватив Лазаренка.
— Але насправді Лазаренко не надав жодної інформації проти Кириченко?
— Ні, нічого. Кириченко почав підозрювати Лазаренка, з яким він жив шість місяців у в’язниці в одній камері. Я не знаю, про що вони розмовляли наодинці.
— Тобто ви пустили двох левів в одну клітку?
— Радше двох пацюків у одну клітку. Після того, що відбулося у камері, пан Кириченко більше не вірив пану Лазаренко.
— В США звичайно відправляють людей в такій ситуації до спільної камери?
— ФБР та Міністерство юстиції не мали на це впливу, це зробило Бюро в’язниць. Навпаки, ми просили, що б їх не поміщали в одну камеру. Але Бюро тюрем думало, що тримати їх у камері разом буде простіше, тому що обидва розмовляли українською, і жоден з них — англійською.
— Чому американська влада не забрала гроші у Лазаренка та повернула Кириченку?
— Суд призначив повернути Кириченку 20 мільйонів доларів Лазаренка. Та апеляційний суд сказав: Кириченко не може забрати ці гроші, тому що так само є злодієм.
— Чи достатньо, щоб розпочати справу у Америці, лише того факту, що корупційні політики надсилають мільйони вкрадених доларів через банки-кореспонденти в Америці?
— Для прокурора рух грошей через банк-кореспондент в Нью-Йорку не є достатнім, щоб висунути звинувачення проти особи. Можливо, іноді це відбулося, але зазвичай цього недостатньо. Якби це було усе, що зробив Лазаренко, ми би не звинуватили його.
— Лазаренко був засуджений присяжними за відмивання 22 мільйонів. Але в цивільній справі Міністерство юстиції США заморозило 250 мільйонів Лазаренка. Чому така різниця?
— Я поясню чому. Коли ми судимо конкретну людину, ми маємо доказати, що вона винна майже безсумнівно. Так що ми мали надати дуже багато сильних доказів. Оті 22 мільйони — ця сума є результатом кримінальної діяльності Лазаренка. Ми відчували, що зможемо довести цю суму відмитих коштів.
250 мільйонів доларів, які заморожені — це судовий процес просто проти грошей. Ніхто не йде до в’язниці, тобто свобода особи не перебуває під ризиком. І ми маємо просто доказати, що це не гроші Лазаренка. Тут докази можуть бути 50% на 50%, має бути більше доказів «за», ніж «проти». І тому заморожена більша сума, ніж 22 мільйони.
— Що буде з замороженими Америкою 250 мільйонами грошима Лазаренка?
— Я знаю, що Міністерство юстиції США все ще шукає частки цих грошей. Як вони знайдуть, я думаю, що велика частка коштів буде повернута до української влади.
— Навіть якщо влада в Україні може виявитися корумпованою?
— Якщо ти хочеш повернути гроші Україні – ти ідеш саме до української влади, а не в якесь інше місце. Коли ми вели розслідування справи Лазаренка, Леонід Кучма був при владі. Він не був найбільш поважною особою в очах громадської думки та міжнародних кіл, так що нас звинувачували в співпраці з корумпованими політиками. Наша відповідь була: «Ми віримо в факти, які нам надали, ми віримо, що Лазаренко зробив ці речі. Але з усім іншим ми не можемо нічого зробити. І ми будемо судити Лазаренка, тому що ми віримо, що він злочинець».
— Яким є головним урок зі справи Лазаренка?
— Це була важлива кримінальна справа. Це було попередження багатьом: якщо ти корупціонер з-за кордону, не приходь до Америки жити зі всіма накраденими грошима. Ми не хочемо робити Америку такою країною, куди приїжджають жити корупціонери.
Матеріал підготовлено за допомогою Дарії Вакуленко

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/19/7024785/Спеціальний агент ФБР уперше розповідає про роль Юлії Тимошенко
Сергей Лещенко
нтерв’ю з чинним агентом ФБР — це рідкісна нагода для журналіста. Пошук контактів зайняв місяць, узгодження розмови під запис тривало ще декілька тижнів. Вона відбулася в телестудії ФБР у вашингтонській штаб-квартирі спецслужби — в будівлі імені Едгара Гувера, яка займає цілий квартал у центрі американської столиці.
Агент ФБР Брайан Ерл в 2000-их роках був ключовою особою в розслідуванні американської справи Павла Лазаренка. На зібраних ним доказах базується обвинувачення прокуратури США, яке було визнано присяжними обґрунтованим, у наслідок чого Лазаренко був засуджений до 8 років тюрми за вимагання та відмивання коштів.
Ерл також працював помічником аташе з юридичних питань посольства США в Києві, а пізніше — правовим аташе в Москві, після чого повернувся на роботу до ФБР.
Головною умовою розмови з агентом Ерлом було обговорення виключено справи Лазаренка, яка вже завершилася та в якій винесено обвинувальний вирок. Співробітникам ФБР заборонено спілкуватися про будь-які кримінальні провадження на стадії розслідування.
При цьому Брайан Ерл глибоко поінформований про нинішніх українських політиків. Він входить у групу експертів ФБР, які займаються ідентифікацією та поверненням коштів клану Януковича. Також Ерл обізнаний про справу Фірташа, хоча ніколи цього не визнає публічно.
Наша розмова, як і домовлялися, стосувалася лише справи Лазаренка, але з відповідей агента ФБР можна зробити висновок і про інші справи проти українських діячів, які перебувають на радарах американських спецслужб.
Цією розмовою агент Ерл зруйнує декілька міфів щодо справи Лазаренка та ролі Юлії Тимошенко. Багато років адвокати лідера «Батьківщини» наполягали, що США визнали її невинною в епізодах щодо переказів коштів Лазаренку. Так само Партія регіонів поширювала тези, що Лазаренко відсидів у Америці за злочини, пов’язані з Тимошенко. Агент Ерл розвінчує легенди, насаджені обома сторонами, та роповідає, що відбулося насправді.
— Отже, Брайане, якщо стисло, ким була Юлія Тимошенко в історії Павла Лазаренка?
— Вона була жертвою вимагання з боку Лазаренка та водночас співучасником змови з Лазаренка. Їх схема передбачала розвиток бізнесу шляхом корупції, виплати хабарів політикам, отриманням прибутків та збагачення.
— Скільки Тимошенко платила Лазаренку?
— Багато. Десятки мільйонів доларів.
— В одному з документів справи Лазаренко з посиланням на вас сказано, що компанії Тимошенко переказала 100 мільйонів доларів Лазаренку?
— Так, це відповідає нашим документам, які ми отримали від компанії «Somolli Enterprises», яка контролювалася, як ми переконані, пані Тимошенко. Документи про трансфер були підписані її чоловіком Олександром Тимошенком.
— Водночас прихильники Тимошенко кажуть, що в неї не було вибору, якщо вона хотіла вести бізнес в Україні.
— Я погоджуюся з цим. Це правда — як про неї, так і про усіх інших. Якщо вона хотіла вести бізнес, вона мали два вибори: чи співпрацювати з Лазаренко, чи в неї забрали би їх бізнес. Лазаренко не перший у світі, який це зробив. Це — достатньо стандартна схема корумпованих політиків на всій планеті, не тільки серед країн колишнього Радянського Союзу.
Це сумно сказати, але корупція існує всюди. І корупція — це пріоритет для ФБР у Америці. Ми будемо розслідувати будь-якого американського корумпованого політика. Таких достатньо. Умова для цього — порушення американських законів.
— Тимошенко порушила американські закони?
— Я не думаю, що Тимошенко визнали винною судом в порушені американських законів. ФБР не вирішує, хто порушив закони, а хто ні. Це вирішує суддя чи присяжні. Але те, що вона робила, описано в документах з суду: вона діяла як Кириченко, вона платила Лазаренку, щоб її бізнес процвітав.
— Ви спробували допитати Тимошенко в справі проти Лазаренка?
— Так. Декілька разів вона погодилася свідчити, два чи три рази. Декілька разів вона відмовилася давати свідчення. У підсумку, вона була дуже нерішуча в ході допиту про свою співпрацю з Лазаренком. Вона з радістю говорила про корупцію інших людей на Україні, але не про свій бізнес.
— Її відмова давати свідчення мала вплив на статус Тимошенко в США?
— Коли я востаннє її допитував, це було вже коли справа Лазаренка була завершена, після помаранчевої революції.
— Тимошенко не була в США кілька років, аж до 2007-го. Вона остерігалася їхати без цього допиту?
— Я не знаю, чи вона боялася. Ми можемо видати ордер на допит свідка, і тоді ця особа буде змушена затриматися в США і свідчити. Я пам’ятаю, що вона хотіла поїхати в США та відчувала, що має прийти на допит перед поїздкою.
— Протягом слухання справи Лазаренка по суті в Сан-Франциско суддя Мартін Дженкінс виключив з обвинувального висновку пункти, де згадувалися перекази Лазаренку від Тимошенко. Чому?
— Його пояснення полягало в тому, що у нас не було достатньо доказів. Юлія Тимошенко не дала свідчення, Олександр Тимошенко не дав свідчення. Так що наші докази, в частині грошей від Тимошенко для Лазаренка, не були такими самими сильними, як в інших пунктах, бо свідки не співпрацювали в цьому епізоді. За іншими епізодами, зокрема, з грошами Агафонова для Лазаренка, ми мали свідчення від людей з агрофірми «Наукова». В епізоді з грошима Кириченка ми мали свідчення самого Кириченка. Так що суддя Дженкінс вирішив, що ми надали недостатньо доказів присяжним щодо переказів від Тимошенко.
— Чи можна, спираючись на рішення судді Дженкінса, сказати, що Тимошенко не вела жодну кримінальну діяльність з Лазаренком?
— Це не те, що сказав суддя Дженкінс. Він не сказав, що вона невинна в кримінальній діяльності. Він сказав, що у справі немає достатньо доказів, щоб засудити Лазаренко за дії з Тимошенко. Ми не вирішуємо, хто безвинний. І навіть коли присяжні кажуть «невинний», це може означати, що просто не було достатньо доказів, щоб засудити особу.
— Як загалом виглядала схема корупції від Лазаренка?
— Достатньо просто: коли він був головою Дніпропетровської області, він навідався до усіх успішних бізнесменів та сказав: «Дайте 50% вашого прибутку». До речі, з Агафонова вимагали 60%. «Якщо ти даси мені ці гроші, я гарантуватиму, що ти залишишся у бізнесі та що твій бізнес буде успішний». Потім Лазаренко піднявся в політиці та став заступником прем’єр-міністра, потім прем’єр-міністром. Під ним опинилося більше людей: Кириченко, Агафонов, Тимошенко, Дітятковський та багато інших. Коли він вийшов на національну арену, то активно почав маніпулювати структурою імпорту природного газу, після чого якось відразу Юлія Тимошенко та її компанія стали найбільшим імпортером газу до України.
Вона прийшла з компанії КУБ, достатньо малої компанії з торгівлі енергоносіями, і виросла до ЄЕСУ – найбільшим імпортером газу до України. Я думаю, що це була справа рук Лазаренка. Він казав: «Якщо ти мені заплатиш, я зроблю тебе успішним – та ми обидва станемо багатими».
— Чому взагалі Сполучені Штати відкрили справу проти Лазаренка?
— В 1997 ми отримали запит, який був першим в серії запитів від української влади, з проханням дослідити діяльність Петра Кириченко. Він жив Сан Франциско, мав офіс у місті Саусаліто. Запит містив підозру, що Кириченко є партнером екс-прем’єр-міністра Павла Лазаренка, і що вони незаконно заволоділи великою кількістю грошей з України. Ми почали розслідування щодо пана Кириченка, та дізналися, що в нього насправді існують бізнес-відносини з паном Лазаренко.
— Чи знали Лазаренко і Кириченко, що вони стали об’єктом розслідування?
— Ні, не знали. Це займає час, щоб зібрати повну картину. Існувала дуже складна схема, яка включала в себе багато грошей та багато різних відносин: банк на Антигуа; були різни рахунки в численних банках в Каліфорнії та Швейцарії. Це зайняло багато часу, щоб усе це зібрати до купи. Але те, що Лазаренко втік з України та приїхав до Америки, це змінило усе.
— Як ви отримали інформацію з офшорних країн, адже вони є начебто захищеними від розкриття даних?
— Вони надають інформацію, коли є запит. Я особисто прилетів на Антигуа та віддав їм запит, після чого вони надали мені тонни інформації.
— Це означає, що офшорах не сховати брудні гроші?
— Офшорні зони мають жорсткі закони. Але як тільки люди порушують ці закони – тоді влада офшорів охоче співпрацює. Вони можуть геть не співпрацювати — чи співпрацювати повністю. Ніколи посередині. Вони або не скажуть тобі нічого, або скажуть усе. Так було на Антигуа, в Швейцарії, на Кіпрі – там влада дуже кооперувала з нами. Ми навіть були у Ліхтенштейні, і влада дуже охоче співпрацювала з нами. Офшорні зони будуть кооперувати, якщо ти можеш продемонструвати, що людина скоїла злочин.
— Яка була кінцева мета вашого розслідування справи Лазаренка? Посадити його за грати в США?
— Ми почали думати про це тільки коли він втік з України до США.
— Ви пам’ятаєте, як це було?
— Так. Я отримав дзвінок від свого друга, який працював у Митній службі США. Він мені сказав, що заніс пана Лазаренко до списку відслідковування (watchlist) людей, які підозрюються в кримінальній відповідальності.
— Таким людям було заборонено в’їжджати до США?
— Ні, їм не було заборонено, але ми хочемо знати, коли вони в’їжджають до США. Це не публічна інформація. Як тільки Лазаренко у лютому 1999 року сів у Афінах на літак до Нью-Йорка, список пасажирів на борту був звірений зі списком для відслідковування. Митниця США дізналася, що Лазаренко летить до Нью-Йорка, і потім мій знайомий передзвонив мені. Я дав знати нашим людям в Нью Йорку. Наша ціль спочатку полягала в тому, щоб заборонити Лазаренку в’їзд до Америки.
— Тобто ви хотіли не пустити Лазаренка в США, але аж ніяк не засудити його в Америці?
— Так. Ми знали, що він приймав участь в кримінальній діяльності, ми знали, що він біжить з України, де на нього відкрили кримінальну справу та забрали депутатський імунітет. Лазаренко не був тією особою, яку ми би вітали в США. Ми думали, що він має предстати перед судом власної країни. Це була наша ціль. Але коли він приїхав, він подав клопотання, яке заборонило нам миттєво депортувати Лазаренка з Америки.
— Що він зробив?
— Це було в новинах, але я не можу розмовляти про це, тому що це забороняє мені американський закон. Ви знаєте, що він зробив.
(Примітка Української правди: Лазаренко попросив про політичний притулок на американському кордоні, що унеможливило його депортацію. Розголошувати інформацію відносно прохачів притулку заборонено держслужбовцям у США)
— У ході дослідження американської справи Лазаренка я так і не зрозумів один момент: у нього була чинна американська віза, але ви його все одно затримали. Чому?
— У Лазаренка було дві візи різних типів: бізнес та дипломатична віза. Але він не прибув до США в рамках дипломатичної місії, тому що він тікав з України. Тому ця віза не рахується. Він перевіз свою родину, свою жінку та доньку сюди до Америки, він купив дім, тож він явно мав ціль іммігрувати – а люди, які мають ціль іммігрувати, не можуть заїжджати до США за бізнес-візою. Вони мають податися на імміграційну візу. Через те, що в нього не було правильної візи для цієї поїздки, його помістили в імміграційне затримання.
Якби Лазаренко не приїхав до США, якби він не привіз сюди свою сім’ю, якби він не використовував американські банки, щоб сховати свої гроші, якби він не купив нерухомість в США – ми б його не арештували. Але тому що він зробив усі ці речі та приїхав до США, він сам змінив правила гри. Він змінив фокус нашого розслідування від «як ми можемо допомогти українцям» на «як ми можемо почати процес проти злочинця, який уже перебуває в США».
— Яке у вас було перше враження від Лазаренка?
— Він був дуже розумна людина, дуже пихата людина та людина, яка не розуміла світ поза Україною. Він був наївний в своєму розумінні того, як працюють правові структури в США. Він думав, що до нього буде особливе ставлення через його політичний статус. Але ми намагаємося тут так не робити. Ми не маємо особливого ставлення до жодної людини. Це його здивувало. Він був здивований ставленням до нього в США, він цього не очікував. Він думав, що його гроші та політичний статус убережуть його від в’язниці. Це не пройшло.
— Лазаренко намагався домовитися з владою США?
— Ми зажди раді сісти з обвинуваченим та подивитися, як ми можемо вирішити справу перед тим, як направити до суду. Ці люди все одно підуть під варту, але, можливо, на менший час. Ми хочемо, щоб люди співпрацювали зі слідством та покращили власну поведінку. Ми пробували домовитися з Лазаренком, але не вийшло — і справа пішла в суд.
— Чи пропонував Лазаренко американському уряду інформацію про українську владу?
— Я не можу це коментувати.
— Ви розумієте, чому подільник Лазаренка Петро Кириченко домовився з американською владою?
— Так. Як я розумію, пан Кириченко вважав себе ненавмисним партнером в справі Лазаренка, жертвою пана Лазаренка. Вони разом опинилися в тюрмі, і Кириченко вірив, що Лазаренко буде співпрацювати з владою США в такий спосіб, щоб звинуватити Кириченка в усьому. Тому Кириченко почав співпрацювати та звинуватив Лазаренка.
— Але насправді Лазаренко не надав жодної інформації проти Кириченко?
— Ні, нічого. Кириченко почав підозрювати Лазаренка, з яким він жив шість місяців у в’язниці в одній камері. Я не знаю, про що вони розмовляли наодинці.
— Тобто ви пустили двох левів в одну клітку?
— Радше двох пацюків у одну клітку. Після того, що відбулося у камері, пан Кириченко більше не вірив пану Лазаренко.
— В США звичайно відправляють людей в такій ситуації до спільної камери?
— ФБР та Міністерство юстиції не мали на це впливу, це зробило Бюро в’язниць. Навпаки, ми просили, що б їх не поміщали в одну камеру. Але Бюро тюрем думало, що тримати їх у камері разом буде простіше, тому що обидва розмовляли українською, і жоден з них — англійською.
— Чому американська влада не забрала гроші у Лазаренка та повернула Кириченку?
— Суд призначив повернути Кириченку 20 мільйонів доларів Лазаренка. Та апеляційний суд сказав: Кириченко не може забрати ці гроші, тому що так само є злодієм.
— Чи достатньо, щоб розпочати справу у Америці, лише того факту, що корупційні політики надсилають мільйони вкрадених доларів через банки-кореспонденти в Америці?
— Для прокурора рух грошей через банк-кореспондент в Нью-Йорку не є достатнім, щоб висунути звинувачення проти особи. Можливо, іноді це відбулося, але зазвичай цього недостатньо. Якби це було усе, що зробив Лазаренко, ми би не звинуватили його.
— Лазаренко був засуджений присяжними за відмивання 22 мільйонів. Але в цивільній справі Міністерство юстиції США заморозило 250 мільйонів Лазаренка. Чому така різниця?
— Я поясню чому. Коли ми судимо конкретну людину, ми маємо доказати, що вона винна майже безсумнівно. Так що ми мали надати дуже багато сильних доказів. Оті 22 мільйони — ця сума є результатом кримінальної діяльності Лазаренка. Ми відчували, що зможемо довести цю суму відмитих коштів.
250 мільйонів доларів, які заморожені — це судовий процес просто проти грошей. Ніхто не йде до в’язниці, тобто свобода особи не перебуває під ризиком. І ми маємо просто доказати, що це не гроші Лазаренка. Тут докази можуть бути 50% на 50%, має бути більше доказів «за», ніж «проти». І тому заморожена більша сума, ніж 22 мільйони.
— Що буде з замороженими Америкою 250 мільйонами грошима Лазаренка?
— Я знаю, що Міністерство юстиції США все ще шукає частки цих грошей. Як вони знайдуть, я думаю, що велика частка коштів буде повернута до української влади.
— Навіть якщо влада в Україні може виявитися корумпованою?
— Якщо ти хочеш повернути гроші Україні – ти ідеш саме до української влади, а не в якесь інше місце. Коли ми вели розслідування справи Лазаренка, Леонід Кучма був при владі. Він не був найбільш поважною особою в очах громадської думки та міжнародних кіл, так що нас звинувачували в співпраці з корумпованими політиками. Наша відповідь була: «Ми віримо в факти, які нам надали, ми віримо, що Лазаренко зробив ці речі. Але з усім іншим ми не можемо нічого зробити. І ми будемо судити Лазаренка, тому що ми віримо, що він злочинець».
— Яким є головним урок зі справи Лазаренка?
— Це була важлива кримінальна справа. Це було попередження багатьом: якщо ти корупціонер з-за кордону, не приходь до Америки жити зі всіма накраденими грошима. Ми не хочемо робити Америку такою країною, куди приїжджають жити корупціонери.
Матеріал підготовлено за допомогою Дарії Вакуленко

Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2014/05/19/7024785/

Порошенко і порожнечаПорошенко і порожнеча

Порошенко і порожнеча
Сергій Лещенко
Організація виборів Петра Порошенка висвітила слабкі місця найбільш вірогідного переможця президентських перегонів. Уже сьогодні видно проблеми, з якими він зіштовхнеться в разі обрання на посаду керівника держави.
Перше — Порошенко не має своєї команди, через що змушений спиратися на ситуативних союзників, які часто є представниками минулої влади, автоматично стаючи заручником чужих апетитів.
В такий спосіб, Порошенко оточує себе людьми сумнівних моральних якостей — замість того, щоб зробити ставку на молодь або незаплямованих лідерів, що постали протягом революційних подій останніх місяців.
Друге — Порошенко надовго пов’язаний політичним альянсом з Віталієм Кличком, який є вікном впливу групи Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна.
Навіть якщо сам Порошенко не матиме жодних зобов’язань перед оголошеним у міжнародний розшук олігархом, стосунки Кличка з угрупуванням «РосУкрЕнерго» неминуче впливатимуть на політичну поведінку Порошенка з огляду на розбудову ними політичного альянсу на паритетних засадах.
Третє — Порошенко по факту не має власної партії, а «Солідарність» є лише брендом без наповнення. Відповідно, рейтинги цієї партії не мають під собою реальної основи та є ситуативним перетоком виборців в умовах кардинального перерозподілу виборчого поля.
Окрилений нинішнім рейтингом, Порошенко невдовзі буде спостерігати так само стрімке його зменшення, що створює для нього виклики – чи готовий він змиритися з втратою підтримки, наполегливо проводячи зміни, чи наслідуватиме Януковича та Тимошенко, які згаяли кредит довіри, які мали у перші місяці роботи президентом та прем’єром, а згодом повністю ударилися у популізм.
Четверте – партія Порошенка побудована за принципом бізнес-корпорації, куди входять його ділові партнери та підлеглі, прізвища яких нічого не скажуть громаді, але які будуть вірою та правдою служити своєму начальнику-акціонеру.
Такий принцип стосунків у команді наслідує звичаї, що панували у Віктора Януковича, та породжує ризики авторитаризму. У політичній структурі Порошенка, яка будується за вождистським типом, відсутні будь-які механізми внутрішнього стримування та політичної конкуренції.
Штаб УДАРу по виборах мера столиці та Київради очолює депутат від партії Кличка Павло Рябікін, в минулому — один з ключових діячів у газовому бізнесі групи «Інтергаз», яку в 1990-их створили Ігор Бакай, Ігор Шаров, Олександр Абдуллін. Тому, коли в 2000 році Рябікін вперше став народним депутатом, він вступив до інтергазівської групи «Відродження України», яку очолював некоронований директор парламенту Олександр Волков.
Останнім часом Рябікін був відомий як співвласник розважального комплексу «Маячок» на узбережжі Дніпра, де паркують свої катери багато представників київської політичної еліти. За словами джерел в оточенні Дмитра Фірташа, декілька років тому його структури стали співвласниками «Маячка», підтверджуючи ще раз вплив газової групи на Кличка.
Штаб Рябікіна розташований біля Києво-Печерської Лаври, а в його приміщеннях неодноразово бачили колишнього депутата-регіонала і близького соратника Леоніда Черновецького Вадима Столара, який має стійку репутацію столичного «рєшали». Столар на минулих парламентських виборах балотувався на Оболоні за підтримки Сергія Льовочкіна, але програв Олександру Бригинцю.
Ще одне підтвердження впливу екс-глави адміністрації президента на вибори УДАРу в Києві — це участь у кампанії Віктора Котигоренка — члена політтехнологічної групи покійного нині соратника Льовочкіна Юрія Левенця. Як розповідають обізнані люди, раніше Котигоренко займався у Києві Партією регіонів та Олександром Поповим і перейшов під УДАР разом з усією польовою структурою — агітаторами, спостерігачами, членами комісій тощо.
Вітриною об’єднаного штабу Порошенка в Києві є депутат Ірина Геращенко, яка виконує лише репрезентативні функції та прикриває реальних розпорядників виборчого ресурсу Порошенка у столиці.
Неформально президентський штаб Порошенка у Києві очолює Сергій Березенко, депутат Київради за списком блоку Черновецького та учасник «молодої команди» Льоні-Космоса. Саме з цим прізвищем пов’язують негласну підтримку з боку Порошенка людей колишнього малоадекватного мера.
Сергій Березенко є племінником колишнього депутата Анатолія Матвієнка, який на цих виборах очолює штаб Порошенка в Івано-Франківській області. У розмові з журналістами декілька років тому Матвієнко назвав свого родича «гарним другом і товаришем» одіозного секретаря Київради Олеся Довгого.
За часів Черновецького Березенко спочатку був радником космічного мера, а потім очолював управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА. Це була своєрідна нагорода вірному соратнику, адже Березенко очолював молодіжне крило Блоку Черновецького. При чому зараз в біографії Березенка на сайті Київради старанно прибрано будь-які згадки про його присутність у команді Черновецького.
ОСОБИСТА КВОТА ПОРОШЕНКА
На виборах до Київради Порошенко та Кличко на паритетних засадах сформували список, який виступає під єдиним брендом УДАР.
Зараз УДАР є фаворитом нинішніх виборів до Київради. Згідно з дослідженням, проведеним Соціологічним центром при педагогічному університеті імені Драгоманова, їх рейтинг на початок травня становив 38,8 відсотка. За списками буде сформовано половину Київради, загальна чисельність якої становить 120 депутатів. Відповідно, нинішній рейтинг УДАРу дозволяє їм розраховувати щонайменше на 25-30 прохідних місць за списком.
Однак спосіб формування списку УДАРу, який представляє в Києві двох найрейтинговіших політиків, справляє гнітюче враження.
Це відбувалося без жодних попередніх публічних обговорень. Прохідні місця ділилися у тиші кабінетів, а велика кількість прізвищ вам нічого не скаже, окрім приналежності до того чи іншого клану чи партійного ядра. Це – явний крок назад, адже під час минулих парламентських виборів УДАР попередньо розкрив своїх кандидатів для оцінки громадськістю та рухом «Чесно».
Перша п’ятірка списку УДАРу — політична, це впізнавані прізвища та депутати Київради, які були визначені штабом Кличка: сам боксер-чемпіон, депутат міської ради Андрій Странніков, телеведуча Рена Назарова, юрист-депутат Київради Олексій Резніков і ще один депутат Олександр Клюс.
Перша людина Порошенка в списку УДАРу — шостий номер Павло Тарасюк, який представлений як виконавчий директор Громадської організації «Союз сприяння розвитку реклами на транспорті». Засновником цієї структури є Павло Матвієнко, син згаданого Анатолія Матвієнка. Тарасюк принаймні донедавна працював прес-секретарем старшого Матвієнка, зараз він — член політради партії «Солідарність».
Восьмого номера списку Геннадія Ільїна сайт «Тема» називає колишнім керівником охорони Петра Порошенка. За словами джерел, це людина з оточення першого віце-прем’єра Віталія Яреми.
Також до списку УДАРу в рамках квоти «Рошен» потрапили люди київських забудовників, екс-власників «Запоріжсталі» регіонала Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Так, на 9 місці в списку Сергій Палій, місцем роботи якого є ТОВ «Центр-Інвестресурс». Контрольний пакет цієї фірми належить будівельному холдингу Хмельницького-Іванова UDP.
11 позицію в списку УДАРу обіймає Ігор Кононенко — це головний куратор від Порошенка виборів до київських органів влади. Конененко є депутатом чинної Київради, він обрався також за списком блоку Леоніда Черновецького, відповідно, він голосував за всі одіозні рішення, які продукувала корупційна машина «Льоні-Космоса».

Сам Черновецький, до слова, працюючи народним депутатом, був близьким до Порошенка і разом з ним створював Партію регіонів — Порошенко увійшов до числа пайщиків як власник бренду «Солідарність», а Черновецький — як лідер партії «За красиву Україну».
На сайті Київради Кононенко вказаний як голова наглядової ради ВАТ «Київське автотранспортне підприємство — 2240». Насправді він — одна з ключових осіб в бізнес-імперії Порошенка, з яким він дружить, починаючи з часів служби в армії.
Так, Кононенко був чи залишається членом наглядових рад «Богдан Моторс» та Міжнародного Інвестиційного Банку, співвласником якого він виступає разом з інвестфондом Порошенка «Прайм Ессетс Кепітал». Кононенко також є членом наглядової ради «Спортивно-оздоровчого комплексу «Монітор» — під цією юридичною особою діє легендарний фітнес-клуб Порошенка «5 елемент» на Рибальському острові. До речі, басейн Порошенка виявився доволі плодючим — серед членів виборчого списку УДАРу на 25 місці — ревізор «5 елементу» Володимир Державін, а 47 місці перебуває заступник директора «5 елементу» Валерій Ричек.
Особиста лояльність є однією з ключових вимог Порошенка, який віддає перевагу своїм підлеглим, а не лідерам громадської думки при формуванні списку.
Так, на 27 місці УДАРу до Київради балотується Олена Матузко — піар-директор його 5 каналу, на 37 – Юрій Буглак, головний юридичний радник корпорації «Рошен».
Також показовий кандидат на 19 місці в списку — це молодший брат чинного нардепа Олександра Бригинця Павло Бригинець (освіта — середня). Старший також обрався до Верховної Ради за мажоритаркою на Оболоні, використовуючи фінансову лояльність Порошенка.
Декілька місць в списку отримав Юрій Луценко, який підтримав Порошенка, і дружина якого стала довіреною особою Порошенка на виборах президента. За квотою екс-міністра внутрішніх справ балотується Ігор Піковський – висуванець так званої «лужниковської групи» російських бізнесменів, до якої входять представник Путіна по зв’язкам з організаціями співвітчизників за кордоном Олександр Бабаков та авторитет Михайло Воєводін. В Україні цей клан володіє готелями «Прем’єр-палац», «Ореанда» та «Русь», а також низкою обленерго, а їх представником є давній соратник Луценка, а нині помічник Кличка у Верховній Раді Кирило Куликов.
На 26 місці в списку до Київради – Володимир Каретко, близький до «любого друзя» Олександра Третьякова, який був спонсором Юрія Луценка протягом останніх років. За протекцією Третьякова після помаранчевої революції Каретко очолював національну акціонерну компанію «Надра України».
ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО ЛЮДЯМ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО
Найжахливіше в цій ситуації є те, що Порошенко-Кличківський УДАР став квитком для проходження до Київради людей Черновецького.
Вони не наважились висунути одну з найбільш одіозних соратниць космічного мера Аллу Шлапак напряму, але створили їй сприятливі умови. Так, «Українська правда» вже писала про те, як УДАР виставив за округом №35 проти Шлапак технічного кандидата Оксану Подколзіну, яка є однокурсницею самої Шлапак і пов’язана з іншим соратником Черновецького Олександром Супруненком.
Але це ще не межа. Напряму УДАР висунув в окрузі №36 Михайла Терентьєва – офіційного спостерігача від Алли Шлапак на минулих парламентських виборах, а нині – її заступника у партії «Соціальна справедливість».
За округом 52 від УДАРу балотується Андрій Андрєєв, який на парламентських виборах 2012 року працював на Шлапак як керівник її приймальні та публічно називав соратницю Черновецького «людиною, яку взяв собі за взірець».
Це — не поодинокий приклад, коли Порошенко виставляє проти соратників Черновецького слабких кандидатів.
Так, на троєщинському окрузі №16 балотується Віктор Грушко з блоку Черновецького. Проти нього УДАР спрямував нікому не відомого Юрія Братищенка. Єдина згадка про нього в інтернеті — на президентських виборах 2010 року він був членом однієї з київських виборчих комісій від технічного кандидата Януковича Василя Противсіха. А згодом Братищенко став представляти у цій комісії… самого Януковича.
Аналогічна ситуація — на 31 окрузі. Тут балотується колишній нардеп і один з так званих «касирів» Черновецького Вадим Столар. Аби не заважати його перемозі, УДАР виставив на округ нікому невідому Ольгу Люльчак.
А за округом №24 УДАР напряму висунув Віталія Даниленка — активного учасника парламентської кампанії Олеся Довгого в 2012 році.
Ще одна дивна особа перебуває на прохідному 18 місці в списку УДАРу — Михайло Макаренко, головний лікар пологового будинку №5. Він — чинний депутат Київської обласної ради… від Партії регіонів. За часів Черновецького Макаренко був зав’язаний на Ірену Кільчицьку, ще одну одіозну діячку «космічної команди», яка зараз балотується до Київради за округом № 37. Тепер патронесса і куратор гінекологів від Черновецького знову можуть зібратися під одним дахом нової Київради.
В партії Кличка відхрещуються від людей, пов’язаних з Черновецьким — всі вони потрапили до списку за квотою Порошенка, наполягають в УДАРі. Більше того, депутат від УДАРу Віктор Чумак особисто блокував балотування під брендом Кличка депутата Київради від блоку Черновецького Михайла Яковчука і керівника приймальні Олеся Довгого Олексія Новікова, які зрештою пішли на вибори, але самовисуванцями.
У київському штабі Порошенка наявність осіб з команди Черновецького прокоментували, немов нічого особливого не сталося: «Київський список формувався на підставі списків обох сил — УДАРу та «Солідарності». Бралися люди, які підходили під критерій нове обличчя та досвід роботи. Ми впевнені, що ці люди достойно представлятимуть громаду Києва і чесно служитимуть киянам».
Окрім Луценка та Черновецького, Порошенко допомагає людям Володимира Литвина, з яким його пов’язує багаторічна дружба.
Так, за округом №57 у Києві УДАР висунув керівника районної організації Народної партії Юрія Миколаєнка, пов’язаного з нардепами Пилипишиним та Мошенським. А в окрузі № 8 від УДАРу балотується інший литвинівець Сергій Костюк.
ФАНТОМ «СОЛІДАРНОСТІ»
Будучи політиком з 14 річним досвідом, Порошенко не створив розгалуженої структури, тому змушений спиратися на дискредитовані кадри своїх нинішніх попутників.
Приміром, непоодинокі випадки, коли на президентських перегонах членами виборчих комісій за його квотами ідуть колишні регіонали, яких йому рекомендують соратники на центральному рівні — як, наприклад, регіонал Андрій Деркач дав Порошенку людей у Сумській області, які на парламентських виборах працювали на Партію регіонів (у 161 окрузі – Ніна Каштальян).
Або в Кіровоградській області на Порошенка в тервиборчкомах працюють люди, які на минулих виборах були висуванцями вид Януковича (у 101 окрузі – Людмила Отян, у 103 окрузі – Сергій Коцар).

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ
Аналогічна ситуація з керівниками штабів. Не виростивши своїх людей, Порошенко спирається на місцеві еліти. Його донецький штаб очолює Артур Герасимов — вихованець одіозного бізнесмена з гнізда Пшонки Сергія Шахова, а на Закарпатті штабом керує середній з братів Балог.
Сама партія Порошенка «Солідарність» є не більше, ніж міфом. Як такої, її не існує. Немає сайту, невідомі телефони або адреси, за якими звертатися, аби стати членами «Солідарності». Сама назва іде корінням до лейбористських рухів — і це ще одна невідповідність між формою та змістом, адже Порошенко декларує консервативні підходи в політиці, а в числі своїх кумирів називає Маргарет Тетчер та Рональна Рейгана.
Формальним керівником партії є депутат-підлеглий Порошенка Юрій Стець, який, будучи генпродюсером «5 каналу», суміщає посаду з мандатом нардепа. Коли автор цих рядків звернувся до Стеця, він не зміг озвучити юридичну адресу партії «Солідарність», а фактичною назвав квартиру в одному з житлових будинків Печерського району, яка належить Порошенку та часом використовується ним як приватний офіс.
Зателефонувавши за кількома номерами, Стець нарешті сказав, що партія зареєстрована «десь на вулиці Електриків». Ми спрощуємо цю задачу для партійного керівника – «Солідарність» прописана на Електриків, будинок 29-А. Це – юридична адреса чисельних підприємств Порошенка на Рибальському півострові. Мікрорайон фактично керується Порошенком відтоді, як він придбав розташований тут завод «Ленінська кузня».
Ще одним доказом того, що за «Солідарністю» немає нічого, окрім обгортки, є події, коли в передостанній день минулого року партію ліквідували через відсутність звітності. Джерела в оточенні Порошенка називають причиною цього помсту з боку Януковича. Але, як би там не було, Порошенко оперативно придбав нову структуру, яка тепер називається трохи інакше — партія «Всеукраїнське об’єднання «Солідарність». Щоправда, станом на сьогодні у Державному реєстрі політичних партій немає жодної з ний — ні старої, ні нової.
Власне, лідером цього «Всеукраїнського об’єднання «Солідарність» є Юрій Стець, який, втім, не спромігся назвати прізвища членів політради партії. Також він не міг згадати ім’я керівника київського осередку партії, а в столичній області, за словами Стеця, взагалі немає партійної організації. Це при тому, що в чисельних дослідженнях, коли до анкети включають назву «Солідарність» разом з прізвищем Порошенка, вона стає лідером громадської думки.
На прохання Юрія Стеця «Українська правда» направила йому на фейсбук запит щодо чисельності партії «Солідарність», а також її політичної програми, але жодної відповіді не отримала.

Усе це свідчить про створення політичної надбудови для Порошенка буквально з коліс, коли стрімке зростання його рейтингу стало сюрпризом не лише для громадян, але і для самого політика.
Ще рік тому він не дуже успішно намагався стати єдиним кандидатом від опозиції на виборах мера Києва, а сьогодні вже є фаворитом виборів президента.
Втеча Януковича та дискредитація лідерів трьох опозиційних сил призвела до перетоку електроральних симпатій до Порошенка. Але це явище, яке має стихійний характер, несе в собі букет ризиків. Починаючи з нарощування партії за рахунок пристосуванців та перебіжчиків — і закінчуючи тим, що сам Порошенко може стати заручником свого рейтингу, коли він в гонитві за утриманням стабільно високого показника буде змушений відмовитися від партійної конкуренції та непопулярних реформ.
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/05/16/7025568/Порошенко і порожнеча
Сергій Лещенко
Організація виборів Петра Порошенка висвітила слабкі місця найбільш вірогідного переможця президентських перегонів. Уже сьогодні видно проблеми, з якими він зіштовхнеться в разі обрання на посаду керівника держави.
Перше — Порошенко не має своєї команди, через що змушений спиратися на ситуативних союзників, які часто є представниками минулої влади, автоматично стаючи заручником чужих апетитів.
В такий спосіб, Порошенко оточує себе людьми сумнівних моральних якостей — замість того, щоб зробити ставку на молодь або незаплямованих лідерів, що постали протягом революційних подій останніх місяців.
Друге — Порошенко надовго пов’язаний політичним альянсом з Віталієм Кличком, який є вікном впливу групи Дмитра Фірташа та Сергія Льовочкіна.
Навіть якщо сам Порошенко не матиме жодних зобов’язань перед оголошеним у міжнародний розшук олігархом, стосунки Кличка з угрупуванням «РосУкрЕнерго» неминуче впливатимуть на політичну поведінку Порошенка з огляду на розбудову ними політичного альянсу на паритетних засадах.
Третє — Порошенко по факту не має власної партії, а «Солідарність» є лише брендом без наповнення. Відповідно, рейтинги цієї партії не мають під собою реальної основи та є ситуативним перетоком виборців в умовах кардинального перерозподілу виборчого поля.
Окрилений нинішнім рейтингом, Порошенко невдовзі буде спостерігати так само стрімке його зменшення, що створює для нього виклики – чи готовий він змиритися з втратою підтримки, наполегливо проводячи зміни, чи наслідуватиме Януковича та Тимошенко, які згаяли кредит довіри, які мали у перші місяці роботи президентом та прем’єром, а згодом повністю ударилися у популізм.
Четверте – партія Порошенка побудована за принципом бізнес-корпорації, куди входять його ділові партнери та підлеглі, прізвища яких нічого не скажуть громаді, але які будуть вірою та правдою служити своєму начальнику-акціонеру.
Такий принцип стосунків у команді наслідує звичаї, що панували у Віктора Януковича, та породжує ризики авторитаризму. У політичній структурі Порошенка, яка будується за вождистським типом, відсутні будь-які механізми внутрішнього стримування та політичної конкуренції.
Штаб УДАРу по виборах мера столиці та Київради очолює депутат від партії Кличка Павло Рябікін, в минулому — один з ключових діячів у газовому бізнесі групи «Інтергаз», яку в 1990-их створили Ігор Бакай, Ігор Шаров, Олександр Абдуллін. Тому, коли в 2000 році Рябікін вперше став народним депутатом, він вступив до інтергазівської групи «Відродження України», яку очолював некоронований директор парламенту Олександр Волков.
Останнім часом Рябікін був відомий як співвласник розважального комплексу «Маячок» на узбережжі Дніпра, де паркують свої катери багато представників київської політичної еліти. За словами джерел в оточенні Дмитра Фірташа, декілька років тому його структури стали співвласниками «Маячка», підтверджуючи ще раз вплив газової групи на Кличка.
Штаб Рябікіна розташований біля Києво-Печерської Лаври, а в його приміщеннях неодноразово бачили колишнього депутата-регіонала і близького соратника Леоніда Черновецького Вадима Столара, який має стійку репутацію столичного «рєшали». Столар на минулих парламентських виборах балотувався на Оболоні за підтримки Сергія Льовочкіна, але програв Олександру Бригинцю.
Ще одне підтвердження впливу екс-глави адміністрації президента на вибори УДАРу в Києві — це участь у кампанії Віктора Котигоренка — члена політтехнологічної групи покійного нині соратника Льовочкіна Юрія Левенця. Як розповідають обізнані люди, раніше Котигоренко займався у Києві Партією регіонів та Олександром Поповим і перейшов під УДАР разом з усією польовою структурою — агітаторами, спостерігачами, членами комісій тощо.
Вітриною об’єднаного штабу Порошенка в Києві є депутат Ірина Геращенко, яка виконує лише репрезентативні функції та прикриває реальних розпорядників виборчого ресурсу Порошенка у столиці.
Неформально президентський штаб Порошенка у Києві очолює Сергій Березенко, депутат Київради за списком блоку Черновецького та учасник «молодої команди» Льоні-Космоса. Саме з цим прізвищем пов’язують негласну підтримку з боку Порошенка людей колишнього малоадекватного мера.
Сергій Березенко є племінником колишнього депутата Анатолія Матвієнка, який на цих виборах очолює штаб Порошенка в Івано-Франківській області. У розмові з журналістами декілька років тому Матвієнко назвав свого родича «гарним другом і товаришем» одіозного секретаря Київради Олеся Довгого.
За часів Черновецького Березенко спочатку був радником космічного мера, а потім очолював управління у справах сім’ї, молоді та спорту КМДА. Це була своєрідна нагорода вірному соратнику, адже Березенко очолював молодіжне крило Блоку Черновецького. При чому зараз в біографії Березенка на сайті Київради старанно прибрано будь-які згадки про його присутність у команді Черновецького.
ОСОБИСТА КВОТА ПОРОШЕНКА
На виборах до Київради Порошенко та Кличко на паритетних засадах сформували список, який виступає під єдиним брендом УДАР.
Зараз УДАР є фаворитом нинішніх виборів до Київради. Згідно з дослідженням, проведеним Соціологічним центром при педагогічному університеті імені Драгоманова, їх рейтинг на початок травня становив 38,8 відсотка. За списками буде сформовано половину Київради, загальна чисельність якої становить 120 депутатів. Відповідно, нинішній рейтинг УДАРу дозволяє їм розраховувати щонайменше на 25-30 прохідних місць за списком.
Однак спосіб формування списку УДАРу, який представляє в Києві двох найрейтинговіших політиків, справляє гнітюче враження.
Це відбувалося без жодних попередніх публічних обговорень. Прохідні місця ділилися у тиші кабінетів, а велика кількість прізвищ вам нічого не скаже, окрім приналежності до того чи іншого клану чи партійного ядра. Це – явний крок назад, адже під час минулих парламентських виборів УДАР попередньо розкрив своїх кандидатів для оцінки громадськістю та рухом «Чесно».
Перша п’ятірка списку УДАРу — політична, це впізнавані прізвища та депутати Київради, які були визначені штабом Кличка: сам боксер-чемпіон, депутат міської ради Андрій Странніков, телеведуча Рена Назарова, юрист-депутат Київради Олексій Резніков і ще один депутат Олександр Клюс.
Перша людина Порошенка в списку УДАРу — шостий номер Павло Тарасюк, який представлений як виконавчий директор Громадської організації «Союз сприяння розвитку реклами на транспорті». Засновником цієї структури є Павло Матвієнко, син згаданого Анатолія Матвієнка. Тарасюк принаймні донедавна працював прес-секретарем старшого Матвієнка, зараз він — член політради партії «Солідарність».
Восьмого номера списку Геннадія Ільїна сайт «Тема» називає колишнім керівником охорони Петра Порошенка. За словами джерел, це людина з оточення першого віце-прем’єра Віталія Яреми.
Також до списку УДАРу в рамках квоти «Рошен» потрапили люди київських забудовників, екс-власників «Запоріжсталі» регіонала Василя Хмельницького та Андрія Іванова. Так, на 9 місці в списку Сергій Палій, місцем роботи якого є ТОВ «Центр-Інвестресурс». Контрольний пакет цієї фірми належить будівельному холдингу Хмельницького-Іванова UDP.
11 позицію в списку УДАРу обіймає Ігор Кононенко — це головний куратор від Порошенка виборів до київських органів влади. Конененко є депутатом чинної Київради, він обрався також за списком блоку Леоніда Черновецького, відповідно, він голосував за всі одіозні рішення, які продукувала корупційна машина «Льоні-Космоса».

Сам Черновецький, до слова, працюючи народним депутатом, був близьким до Порошенка і разом з ним створював Партію регіонів — Порошенко увійшов до числа пайщиків як власник бренду «Солідарність», а Черновецький — як лідер партії «За красиву Україну».
На сайті Київради Кононенко вказаний як голова наглядової ради ВАТ «Київське автотранспортне підприємство — 2240». Насправді він — одна з ключових осіб в бізнес-імперії Порошенка, з яким він дружить, починаючи з часів служби в армії.
Так, Кононенко був чи залишається членом наглядових рад «Богдан Моторс» та Міжнародного Інвестиційного Банку, співвласником якого він виступає разом з інвестфондом Порошенка «Прайм Ессетс Кепітал». Кононенко також є членом наглядової ради «Спортивно-оздоровчого комплексу «Монітор» — під цією юридичною особою діє легендарний фітнес-клуб Порошенка «5 елемент» на Рибальському острові. До речі, басейн Порошенка виявився доволі плодючим — серед членів виборчого списку УДАРу на 25 місці — ревізор «5 елементу» Володимир Державін, а 47 місці перебуває заступник директора «5 елементу» Валерій Ричек.
Особиста лояльність є однією з ключових вимог Порошенка, який віддає перевагу своїм підлеглим, а не лідерам громадської думки при формуванні списку.
Так, на 27 місці УДАРу до Київради балотується Олена Матузко — піар-директор його 5 каналу, на 37 – Юрій Буглак, головний юридичний радник корпорації «Рошен».
Також показовий кандидат на 19 місці в списку — це молодший брат чинного нардепа Олександра Бригинця Павло Бригинець (освіта — середня). Старший також обрався до Верховної Ради за мажоритаркою на Оболоні, використовуючи фінансову лояльність Порошенка.
Декілька місць в списку отримав Юрій Луценко, який підтримав Порошенка, і дружина якого стала довіреною особою Порошенка на виборах президента. За квотою екс-міністра внутрішніх справ балотується Ігор Піковський – висуванець так званої «лужниковської групи» російських бізнесменів, до якої входять представник Путіна по зв’язкам з організаціями співвітчизників за кордоном Олександр Бабаков та авторитет Михайло Воєводін. В Україні цей клан володіє готелями «Прем’єр-палац», «Ореанда» та «Русь», а також низкою обленерго, а їх представником є давній соратник Луценка, а нині помічник Кличка у Верховній Раді Кирило Куликов.
На 26 місці в списку до Київради – Володимир Каретко, близький до «любого друзя» Олександра Третьякова, який був спонсором Юрія Луценка протягом останніх років. За протекцією Третьякова після помаранчевої революції Каретко очолював національну акціонерну компанію «Надра України».
ЗЕЛЕНЕ СВІТЛО ЛЮДЯМ ЧЕРНОВЕЦЬКОГО
Найжахливіше в цій ситуації є те, що Порошенко-Кличківський УДАР став квитком для проходження до Київради людей Черновецького.
Вони не наважились висунути одну з найбільш одіозних соратниць космічного мера Аллу Шлапак напряму, але створили їй сприятливі умови. Так, «Українська правда» вже писала про те, як УДАР виставив за округом №35 проти Шлапак технічного кандидата Оксану Подколзіну, яка є однокурсницею самої Шлапак і пов’язана з іншим соратником Черновецького Олександром Супруненком.
Але це ще не межа. Напряму УДАР висунув в окрузі №36 Михайла Терентьєва – офіційного спостерігача від Алли Шлапак на минулих парламентських виборах, а нині – її заступника у партії «Соціальна справедливість».
За округом 52 від УДАРу балотується Андрій Андрєєв, який на парламентських виборах 2012 року працював на Шлапак як керівник її приймальні та публічно називав соратницю Черновецького «людиною, яку взяв собі за взірець».
Це — не поодинокий приклад, коли Порошенко виставляє проти соратників Черновецького слабких кандидатів.
Так, на троєщинському окрузі №16 балотується Віктор Грушко з блоку Черновецького. Проти нього УДАР спрямував нікому не відомого Юрія Братищенка. Єдина згадка про нього в інтернеті — на президентських виборах 2010 року він був членом однієї з київських виборчих комісій від технічного кандидата Януковича Василя Противсіха. А згодом Братищенко став представляти у цій комісії… самого Януковича.
Аналогічна ситуація — на 31 окрузі. Тут балотується колишній нардеп і один з так званих «касирів» Черновецького Вадим Столар. Аби не заважати його перемозі, УДАР виставив на округ нікому невідому Ольгу Люльчак.
А за округом №24 УДАР напряму висунув Віталія Даниленка — активного учасника парламентської кампанії Олеся Довгого в 2012 році.
Ще одна дивна особа перебуває на прохідному 18 місці в списку УДАРу — Михайло Макаренко, головний лікар пологового будинку №5. Він — чинний депутат Київської обласної ради… від Партії регіонів. За часів Черновецького Макаренко був зав’язаний на Ірену Кільчицьку, ще одну одіозну діячку «космічної команди», яка зараз балотується до Київради за округом № 37. Тепер патронесса і куратор гінекологів від Черновецького знову можуть зібратися під одним дахом нової Київради.
В партії Кличка відхрещуються від людей, пов’язаних з Черновецьким — всі вони потрапили до списку за квотою Порошенка, наполягають в УДАРі. Більше того, депутат від УДАРу Віктор Чумак особисто блокував балотування під брендом Кличка депутата Київради від блоку Черновецького Михайла Яковчука і керівника приймальні Олеся Довгого Олексія Новікова, які зрештою пішли на вибори, але самовисуванцями.
У київському штабі Порошенка наявність осіб з команди Черновецького прокоментували, немов нічого особливого не сталося: «Київський список формувався на підставі списків обох сил — УДАРу та «Солідарності». Бралися люди, які підходили під критерій нове обличчя та досвід роботи. Ми впевнені, що ці люди достойно представлятимуть громаду Києва і чесно служитимуть киянам».
Окрім Луценка та Черновецького, Порошенко допомагає людям Володимира Литвина, з яким його пов’язує багаторічна дружба.
Так, за округом №57 у Києві УДАР висунув керівника районної організації Народної партії Юрія Миколаєнка, пов’язаного з нардепами Пилипишиним та Мошенським. А в окрузі № 8 від УДАРу балотується інший литвинівець Сергій Костюк.
ФАНТОМ «СОЛІДАРНОСТІ»
Будучи політиком з 14 річним досвідом, Порошенко не створив розгалуженої структури, тому змушений спиратися на дискредитовані кадри своїх нинішніх попутників.
Приміром, непоодинокі випадки, коли на президентських перегонах членами виборчих комісій за його квотами ідуть колишні регіонали, яких йому рекомендують соратники на центральному рівні — як, наприклад, регіонал Андрій Деркач дав Порошенку людей у Сумській області, які на парламентських виборах працювали на Партію регіонів (у 161 окрузі – Ніна Каштальян).
Або в Кіровоградській області на Порошенка в тервиборчкомах працюють люди, які на минулих виборах були висуванцями вид Януковича (у 101 окрузі – Людмила Отян, у 103 окрузі – Сергій Коцар).

КЛІКНІТЬ ДЛЯ ЗБІЛЬШЕННЯ
Аналогічна ситуація з керівниками штабів. Не виростивши своїх людей, Порошенко спирається на місцеві еліти. Його донецький штаб очолює Артур Герасимов — вихованець одіозного бізнесмена з гнізда Пшонки Сергія Шахова, а на Закарпатті штабом керує середній з братів Балог.
Сама партія Порошенка «Солідарність» є не більше, ніж міфом. Як такої, її не існує. Немає сайту, невідомі телефони або адреси, за якими звертатися, аби стати членами «Солідарності». Сама назва іде корінням до лейбористських рухів — і це ще одна невідповідність між формою та змістом, адже Порошенко декларує консервативні підходи в політиці, а в числі своїх кумирів називає Маргарет Тетчер та Рональна Рейгана.
Формальним керівником партії є депутат-підлеглий Порошенка Юрій Стець, який, будучи генпродюсером «5 каналу», суміщає посаду з мандатом нардепа. Коли автор цих рядків звернувся до Стеця, він не зміг озвучити юридичну адресу партії «Солідарність», а фактичною назвав квартиру в одному з житлових будинків Печерського району, яка належить Порошенку та часом використовується ним як приватний офіс.
Зателефонувавши за кількома номерами, Стець нарешті сказав, що партія зареєстрована «десь на вулиці Електриків». Ми спрощуємо цю задачу для партійного керівника – «Солідарність» прописана на Електриків, будинок 29-А. Це – юридична адреса чисельних підприємств Порошенка на Рибальському півострові. Мікрорайон фактично керується Порошенком відтоді, як він придбав розташований тут завод «Ленінська кузня».
Ще одним доказом того, що за «Солідарністю» немає нічого, окрім обгортки, є події, коли в передостанній день минулого року партію ліквідували через відсутність звітності. Джерела в оточенні Порошенка називають причиною цього помсту з боку Януковича. Але, як би там не було, Порошенко оперативно придбав нову структуру, яка тепер називається трохи інакше — партія «Всеукраїнське об’єднання «Солідарність». Щоправда, станом на сьогодні у Державному реєстрі політичних партій немає жодної з ний — ні старої, ні нової.
Власне, лідером цього «Всеукраїнського об’єднання «Солідарність» є Юрій Стець, який, втім, не спромігся назвати прізвища членів політради партії. Також він не міг згадати ім’я керівника київського осередку партії, а в столичній області, за словами Стеця, взагалі немає партійної організації. Це при тому, що в чисельних дослідженнях, коли до анкети включають назву «Солідарність» разом з прізвищем Порошенка, вона стає лідером громадської думки.
На прохання Юрія Стеця «Українська правда» направила йому на фейсбук запит щодо чисельності партії «Солідарність», а також її політичної програми, але жодної відповіді не отримала.

Усе це свідчить про створення політичної надбудови для Порошенка буквально з коліс, коли стрімке зростання його рейтингу стало сюрпризом не лише для громадян, але і для самого політика.
Ще рік тому він не дуже успішно намагався стати єдиним кандидатом від опозиції на виборах мера Києва, а сьогодні вже є фаворитом виборів президента.
Втеча Януковича та дискредитація лідерів трьох опозиційних сил призвела до перетоку електроральних симпатій до Порошенка. Але це явище, яке має стихійний характер, несе в собі букет ризиків. Починаючи з нарощування партії за рахунок пристосуванців та перебіжчиків — і закінчуючи тим, що сам Порошенко може стати заручником свого рейтингу, коли він в гонитві за утриманням стабільно високого показника буде змушений відмовитися від партійної конкуренції та непопулярних реформ.
Источник: http://www.pravda.com.ua/articles/2014/05/16/7025568/

Донбас — нове» Придністров’я». Добкін — новий Смирнов?Донбасс – новое »Приднестровье». Добкин – новый Смирнов?

Сергій Лещенко
Журналіст «Української правди»
Донбасс – новое »Приднестровье». Добкин – новый Смирнов?

Захватом управлений силовых ведомств в Донецкой области, а также управления СБУ в Луганской области, Россия показала, в чем состоит ее игра.

Раньше мы думали, что Крым станет еще одним «Приднестровьем» — никем не признанным квазигосударством, которое будет держаться на штыках российских войск. Но все пошло не так – Крым в сценарии Кремля стал неотъемлемой частью России.

Судьба нового «Приднестровья» в планах путинских стратегов приготовлена для восточных областей Украины. В первую очередь – Донецкой и Луганской.

Предложение России – это вести переговоры о будущем Украины в формате «вот есть вся Украина, а отдельно – восточные две-три области». И за столом переговоров в Женеве должны быть гаранты – ЕС, США, Россия, а также два отдельных участника – Украина и марионеточные восточные регионы. Формат «3+2».

В результате, Россия сможет играть с двух рук – есть, собственно, Лавров и есть «восточноукраинские повстанцы». Это позволит России отвести от себя удар, прикрываясь своими марионетками как щитом, от обвинений вмешательства во внутренние дела Украины.

Такую же схему Россия использует в конфликте вокруг Приднестровья. Там формат «5+2». Пять гарантов: Россия, Украина, ОБСЕ, Евросоюз и США. И два участника – Молдова и Приднестровье.

В Приднестровье, кстати, тоже есть клан-монополист по типу ахметовского – это корпорация «Шериф», которая пользуется всевозможными льготами местной власти.

Правда, превращение Донбасса в Приднестровье происходит уж слишком стремительно. В Приднестровье находятся российские военные базы, а также проходили никем не признанные выборы президента – а на востоке Украины всего этого пока нет, но статус «Приднестровья» русские для них уже требуют.

По идее, смена ролей должна сказаться и на легендировании российских войск. Если в Крыму они орудовали под вывеской «самообороны», то в Донбасс они могут зайти в статусе «российских миротворцев» по приглашению местных властей.

Собственно, сам министр иностранных дел России Лавров и проговорился, что их цель – иметь на предстоящих переговорах в Женеве и в дальнейшем отдельного представителя от донецких сепаратистов. Чуть позже он добавил, что это должен быть выдвиженец Рината Ахметова по фамилии Добкин. Точно так же, как Приднестровье на переговорах «5+2» представлял никем не признанный президент Игорь Смирнов.

Удивительное по цинизму интервью Лаврова вышло на канале «Россия 1».

«Было бы оптимально пригласить на это мероприятие с участием США, России и Евросоюза не только представителей нынешних властей в Киеве, но и представителей других регионов, в частности Юго-Востока. Руководящий орган Партии регионов выразил намерение делегировать туда своего кандидата Добкина. Решения Партии регионов будут лежать в основе нашей позиции в ходе возможных переговорах», – заявил Лавров.

Еще Лавров рассказал, как должна выглядеть будущая Украина:

«Мы убеждены, что конституционная реформа с участием всех регионов и проведение на этой основе свободных, честных, всеобщих президентских, парламентских и местных выборов (чтобы сами регионы избрали себе законодательное собрание и губернатора) – самое главное, что сейчас надо сделать на Украине. Мы хотим, чтобы Украина была целостной в ее нынешних границах при полном уважении регионов. Мы условно называем «федерацией» то, что может решить проблемы наших очень близких соседей, братьев, друзей. Но мы не упираемся в этот термин. Решать украинскому народу».

При том, что в самой России, которая является «федерацией» по Конституции, были запрещены прямые выборы губернаторов с 2005 по 2012 годы. На сегодня в России на прямых выборах избраны лишь 13 руководителей из более чем 80-ти.

Приглашая Добкина в Женеву, Россия полностью вскрывает роль Ахметова в игре. У него есть единственный способ опровергнуть свою роль союзника агрессора. Это должны быть действия, а не пустые слова Ахметова, о сохранении единства Украины.

Его стадион «Донбасс-Арена» вмещает 52 тысячи зрителей. Если хотя бы половина, 25 тысяч выйдут на улицы Донецка в защиту единства страны, никакие сепаратисты в областной администрации не продержатся и дня. А пока… А пока они там сидят уже вторую неделю. Наверное, пишут программное выступление для Добкина в Женеву.
Источник: http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5349ccfa6b77f/Сергій Лещенко
Журналіст «Української правди»
Донбасс – новое »Приднестровье». Добкин – новый Смирнов?

Захватом управлений силовых ведомств в Донецкой области, а также управления СБУ в Луганской области, Россия показала, в чем состоит ее игра.

Раньше мы думали, что Крым станет еще одним «Приднестровьем» — никем не признанным квазигосударством, которое будет держаться на штыках российских войск. Но все пошло не так – Крым в сценарии Кремля стал неотъемлемой частью России.

Судьба нового «Приднестровья» в планах путинских стратегов приготовлена для восточных областей Украины. В первую очередь – Донецкой и Луганской.

Предложение России – это вести переговоры о будущем Украины в формате «вот есть вся Украина, а отдельно – восточные две-три области». И за столом переговоров в Женеве должны быть гаранты – ЕС, США, Россия, а также два отдельных участника – Украина и марионеточные восточные регионы. Формат «3+2».

В результате, Россия сможет играть с двух рук – есть, собственно, Лавров и есть «восточноукраинские повстанцы». Это позволит России отвести от себя удар, прикрываясь своими марионетками как щитом, от обвинений вмешательства во внутренние дела Украины.

Такую же схему Россия использует в конфликте вокруг Приднестровья. Там формат «5+2». Пять гарантов: Россия, Украина, ОБСЕ, Евросоюз и США. И два участника – Молдова и Приднестровье.

В Приднестровье, кстати, тоже есть клан-монополист по типу ахметовского – это корпорация «Шериф», которая пользуется всевозможными льготами местной власти.

Правда, превращение Донбасса в Приднестровье происходит уж слишком стремительно. В Приднестровье находятся российские военные базы, а также проходили никем не признанные выборы президента – а на востоке Украины всего этого пока нет, но статус «Приднестровья» русские для них уже требуют.

По идее, смена ролей должна сказаться и на легендировании российских войск. Если в Крыму они орудовали под вывеской «самообороны», то в Донбасс они могут зайти в статусе «российских миротворцев» по приглашению местных властей.

Собственно, сам министр иностранных дел России Лавров и проговорился, что их цель – иметь на предстоящих переговорах в Женеве и в дальнейшем отдельного представителя от донецких сепаратистов. Чуть позже он добавил, что это должен быть выдвиженец Рината Ахметова по фамилии Добкин. Точно так же, как Приднестровье на переговорах «5+2» представлял никем не признанный президент Игорь Смирнов.

Удивительное по цинизму интервью Лаврова вышло на канале «Россия 1».

«Было бы оптимально пригласить на это мероприятие с участием США, России и Евросоюза не только представителей нынешних властей в Киеве, но и представителей других регионов, в частности Юго-Востока. Руководящий орган Партии регионов выразил намерение делегировать туда своего кандидата Добкина. Решения Партии регионов будут лежать в основе нашей позиции в ходе возможных переговорах», – заявил Лавров.

Еще Лавров рассказал, как должна выглядеть будущая Украина:

«Мы убеждены, что конституционная реформа с участием всех регионов и проведение на этой основе свободных, честных, всеобщих президентских, парламентских и местных выборов (чтобы сами регионы избрали себе законодательное собрание и губернатора) – самое главное, что сейчас надо сделать на Украине. Мы хотим, чтобы Украина была целостной в ее нынешних границах при полном уважении регионов. Мы условно называем «федерацией» то, что может решить проблемы наших очень близких соседей, братьев, друзей. Но мы не упираемся в этот термин. Решать украинскому народу».

При том, что в самой России, которая является «федерацией» по Конституции, были запрещены прямые выборы губернаторов с 2005 по 2012 годы. На сегодня в России на прямых выборах избраны лишь 13 руководителей из более чем 80-ти.

Приглашая Добкина в Женеву, Россия полностью вскрывает роль Ахметова в игре. У него есть единственный способ опровергнуть свою роль союзника агрессора. Это должны быть действия, а не пустые слова Ахметова, о сохранении единства Украины.

Его стадион «Донбасс-Арена» вмещает 52 тысячи зрителей. Если хотя бы половина, 25 тысяч выйдут на улицы Донецка в защиту единства страны, никакие сепаратисты в областной администрации не продержатся и дня. А пока… А пока они там сидят уже вторую неделю. Наверное, пишут программное выступление для Добкина в Женеву.
Источник: http://blogs.pravda.com.ua/authors/leschenko/5349ccfa6b77f/