Я не сторонник досрочных выборов, потому что тогда олигархи будут контролировать весь парламент, — Андрей Садовый о будущем РадыЯ не сторонник досрочных выборов, потому что тогда олигархи будут контролировать весь парламент, — Андрей Садовый о будущем Рады

Александра Горчинская

Правда ли, что весной в Украине пройдут досрочные выборы, какие рейтинги будут иметь экс-регионалы из Оппозиционного блока и объединится ли Самопомич с партией Михеила Саакашвили, рассказывает мэр Львова Андрей Садовый

В мае этого года на свалке в Больших Грибовичах под Львовом произошла трагедия, унесшая жизни трех спасателей – во время тушения пожара произошел сдвиг мусора, который заживо похоронил под собой людей. Поиски ответственного за эту катастрофу превратились в скандал: обвинения в бездействии сыпались и в адрес мэра Львова Андрея Садового, и в адрес местных коммунальщиков, на местных экологов и бизнесменов, которые держат в регионе «мусорную мафию». Этот случай негативно отразился на рейтингах Садового и его партии – депутаты городского совета говорили о том, чтобы внести вопрос о недоверии городскому голове в повестку дня.

После того, как экс-губернатор Одесской области Михеил Саакашвили презентовал свою партию Рух нових сил и в очередной раз заговорил о досрочных парламентских выборах уже следующей весной, в прессе начали писать о том, что Саакашвили может искать себе политических союзников именно в партии Самопомич.

НВ встретилось с Андреем Садовым в Киеве, во время Международного конгресса мэров, и поговорило о том, при каких условиях в Украине могут состояться досрочные выборы, на самом ли деле возможно сотрудничество с Саакашвили и кто же на самом деле виноват в трагедии в Грибовичах.

— Трагедия на свалке во Львове негативно отразилась на рейтингах партии Самопомич и лично на вашем. Что вы сами об этом думаете?

— Люди, которые правят бал, готовы идти на все. Они готовы уничтожать, создавать большую беду, и проблема во Львове – из этого разряда. 1000%, что это был умышленный поджог для того, чтобы сделать невозможным вывоз мусора из города Львова, заблокировать город и, таким образом, нанести для громады очень большой удар и для меня, и для тех друзей, с которыми мы вместе работаем в Украине, делая Самопомич.

Гибридность, о которой мы говорим – она сегодня наблюдается во всем, очень сложная ситуация
Уже полгода мы находимся в мусорной блокаде во Львове, нам и в дальнейшем делают невозможным вывоз мусора по другим полигонам, потому что существующие полигоны не работают. Но у нас есть амбиция построить, возможно, первый в Украине завод глубинной переработки мусора. Здесь нашим партнером является Европейский инвестиционный банк. В Украине около 5% территории находится под разными полигонами, нет ни одного современного завода. Построить новый завод – раз, сделать рекультивацию существующего полигона и построить новый полигон – два. Это наша амбиция. Мы будем это делать.

— Как вы можете оценить сегодняшнюю политическую ситуацию в Украине?

— Это как корабль, который на земной орбите потерял управление. Это и есть сегодняшняя ситуация в стране, когда власть не занимается той страной, занимается собой и своими оппонентами, к сожалению. И сегодня каждый выживает как может. Нет объединительных факторов в нашем государстве. Очень часто есть манипулирование той бедой, которую мы имеем на Востоке, оккупацией. По моему мнению, надо давно бы уже принять закон об оккупации части Луганской и Донецкой областей и всю свою энергию направлять на то, чтобы становиться сильнее. А у нас эта гибридность, о которой мы говорим – она сегодня наблюдается во всем, очень сложная ситуация. За то время, что я в политике, в местном самоуправлении, в такой сложной ситуации я не помню с самого начала независимости.

— Сейчас много говорят о досрочных выборах уже весной. Как вы думаете, они будут?

— Я не сторонник досрочных выборов по сегодняшнему законодательству, потому что это приведет к еще большей беде. Тогда олигархи будут полностью контролировать весь парламент. Я убежден – гражданское общество, все здравомыслящие люди должны сделать все возможное, чтобы был принят новый закон о выборах, который бы дал возможность их проводить по открытым спискам и пропорциональной системе. Это то, что было одним из требований на Майдане.

С точки зрения следующего срока есть два варианта развития событий, при условии, что в стране есть кризис. Или этот кризис переходит в противостояние всех против всех, и это может поставить государство на грань выживания, или – власть идет на выборы и еще раз получает вотум доверия, и тогда нормально работает. Самопомич готова еще раз подтвердить свой вотум доверия перед украинцами.

— Какие могут быть результаты этих выборов? Прогнозируют, что Оппозиционный блок, например, может набрать достаточно большой процент.

— Так власть же и работает для Оппозиционного блока.

— Но официально это – два разных политических лагеря.

— Взять и сегодня прогнозировать результаты выборов – дело неблагодарное, это фактически невозможно. Потому что на утро следующего дня все меняется. Смотрите, что сегодня делается в мире. Эти государства, которые выстроили системы, где власть оторвалась от людей, где небольшое количество богатых с одной стороны и много бедных – с другой, они будут иметь очень страшные испытания. Сейчас надо быть вместе с людьми. Фундаментом для этого может быть только доверие. Без доверия невозможно работать. Сегодняшний уровень недоверия к власти – критический. В таких условиях ни о каких реформах нельзя говорить. Этого просто не случится. Это просто агония, которая продолжается.

— Вы сказали о влиянии олигархов. Уменьшение олигархического влияния, в том числе, и на СМИ, было одним из требований Майдана. Можно ли говорить, что это требование было выполнено?

— Думаю, его не выполнили. Олигархи себя прекрасно чувствуют. Наверное, их капитализация стала меньше, но их влияние меньше не стало.

— Прозвучало мнение, что надо признать части Донбасса оккупированными территориями. Что бы это нам дало?

— Да, надо. Потому что это – правда. Так, как мы признали Крым оккупированной территорией.

Надо давно принять закон об оккупации части Луганской и Донецкой областей
Во-первых, оккупант несет ответственность за жизнь людей на территориях, которые он оккупировал, это юридическая норма. Во-вторых, выиграть в войне мы сможем только при одном условии: если уровень жизни в Украине будет вдвое выше, чем в России, по-другому это невозможно.

Надо говорить правду, делать правдивые вещи. Мы говорим, что у нас АТО. Но АТО – это антитеррористическая операция, она делается 1-2 дня, не может она длиться два года. Мы сегодня живем в такой ситуации, когда ложь называют правдой, а правду называют ложью. Это страшные времена.

— Но есть риск, что если мы официально признаем это АТО войной с Россией, на той стороне скажут: «Ага, это они первые заявили, что с нами воюют, потому что наших военных на Донбассе никогда не было». Что тогда?

— Нас постоянно пытаются куда-то направить, чтобы мы делали какие-то вещи, которые делают нас слабее. Надо делать все четко и правильно – первый, второй, третий шаг. Оккупант напал? Напал. Захватил часть территории? Захватил. Сегодня он там имеет влияние. Украинская власть не имеет влияния. Признали это.

Такая же ситуация, или такие же мысли когда-то были после Второй мировой войны, когда Германией руководил Конрад Аденауэр. Он был три каденции канцлером Германии, его постоянно призывали, чтобы объединил западную и восточную Германию. Он говорил: «Нет, этого не будет. Я выбираю свободу вместо объединения». И уже его преемник Гельмут Коль, когда Союз распался, присоединил восточную Германию. Если бы Аденауэр сделал это в 1950-х годах, то неизвестно, какой была бы ситуация в мире. Поэтому надо делать все правильно, четко и твердо, тогда будет результат.

— Многие говоря, что нам надо стать экономически сильнее, в целом, прежде чем эти территории сами захотели бы к нам вернуться. Но для этого нужно время.

— Ничего хорошего там не будет, потому что эти территории России не нужны. Но нам надо смотреть в будущее, надо думать, что мы должны делать выгодно для нас сегодня и для завтра. Не надо обращать внимание, что о нас кто-то будет говорить. Если бы я в своей жизни обращал внимание на то, кто и что обо мне говорит, ничего вообще бы не сделал. Бери и делай, иди вперед. Будешь делать добрые дела, тебе будет весь мир помогать, тебе Бог будет помогать, а Бог – это правда.

— Сейчас много обсуждают появление Михеила Саакашвили на политической арене. Я читала, что он, возможно, будет искать союзников, и мог бы объединиться с партией Самопомич. Это так?

— У меня очень хорошие отношения с Михеилом Саакашвили еще с того времени, как он был президентом Грузии. Мы часто встречаемся, обмениваемся мнениями относительно ситуации в Украине, в мире. Он человек, который сделал успех в Грузии. И украинская власть была обязана использовать его потенциал и его таланты, его умение для того, чтобы наша страна стала лучше. К сожалению, этого не произошло. Он еще много хорошего может сделать для Украины. У нас были хорошие отношения, такие будут и в дальнейшем.

Без нового Закона О выборах говорить о следующих выборах нецелесообразно и преждевременно
С точки зрения партийного строительства мы эти вопросы с ним не проговаривали. Самопомич имеет свое четкое видение развития завтрашнего дня. Невозможно построить успешную страну, не построив успешную идеологическую партию. Это работа на годы, на десятилетия. Это нельзя сделать за один день. Мы должны отойти от тех штампов, когда перед выборами что-то слепили, сделали, и потом оно кануло в Лету, когда наобещали, обманули. Это не наш путь. Мы четко говорим, что делаем, что будем делать, нас можно проконтролировать.

Сегодня без нового Закона О выборах говорить о следующих выборах нецелесообразно и преждевременно. Надо объединить все силы, все усилия, чтобы был принят этот закон – то, что люди требовали на Майдане. А уже когда будут новые выборы стартовать, тогда будем садиться, будем говорить, будем координировать наши усилия, чтобы максимальное количество мудрых адекватных людей присутствовали в парламенте.

Новое ВремяАлександра Горчинская

Правда ли, что весной в Украине пройдут досрочные выборы, какие рейтинги будут иметь экс-регионалы из Оппозиционного блока и объединится ли Самопомич с партией Михеила Саакашвили, рассказывает мэр Львова Андрей Садовый

В мае этого года на свалке в Больших Грибовичах под Львовом произошла трагедия, унесшая жизни трех спасателей – во время тушения пожара произошел сдвиг мусора, который заживо похоронил под собой людей. Поиски ответственного за эту катастрофу превратились в скандал: обвинения в бездействии сыпались и в адрес мэра Львова Андрея Садового, и в адрес местных коммунальщиков, на местных экологов и бизнесменов, которые держат в регионе «мусорную мафию». Этот случай негативно отразился на рейтингах Садового и его партии – депутаты городского совета говорили о том, чтобы внести вопрос о недоверии городскому голове в повестку дня.

После того, как экс-губернатор Одесской области Михеил Саакашвили презентовал свою партию Рух нових сил и в очередной раз заговорил о досрочных парламентских выборах уже следующей весной, в прессе начали писать о том, что Саакашвили может искать себе политических союзников именно в партии Самопомич.

НВ встретилось с Андреем Садовым в Киеве, во время Международного конгресса мэров, и поговорило о том, при каких условиях в Украине могут состояться досрочные выборы, на самом ли деле возможно сотрудничество с Саакашвили и кто же на самом деле виноват в трагедии в Грибовичах.

— Трагедия на свалке во Львове негативно отразилась на рейтингах партии Самопомич и лично на вашем. Что вы сами об этом думаете?

— Люди, которые правят бал, готовы идти на все. Они готовы уничтожать, создавать большую беду, и проблема во Львове – из этого разряда. 1000%, что это был умышленный поджог для того, чтобы сделать невозможным вывоз мусора из города Львова, заблокировать город и, таким образом, нанести для громады очень большой удар и для меня, и для тех друзей, с которыми мы вместе работаем в Украине, делая Самопомич.

Гибридность, о которой мы говорим – она сегодня наблюдается во всем, очень сложная ситуация
Уже полгода мы находимся в мусорной блокаде во Львове, нам и в дальнейшем делают невозможным вывоз мусора по другим полигонам, потому что существующие полигоны не работают. Но у нас есть амбиция построить, возможно, первый в Украине завод глубинной переработки мусора. Здесь нашим партнером является Европейский инвестиционный банк. В Украине около 5% территории находится под разными полигонами, нет ни одного современного завода. Построить новый завод – раз, сделать рекультивацию существующего полигона и построить новый полигон – два. Это наша амбиция. Мы будем это делать.

— Как вы можете оценить сегодняшнюю политическую ситуацию в Украине?

— Это как корабль, который на земной орбите потерял управление. Это и есть сегодняшняя ситуация в стране, когда власть не занимается той страной, занимается собой и своими оппонентами, к сожалению. И сегодня каждый выживает как может. Нет объединительных факторов в нашем государстве. Очень часто есть манипулирование той бедой, которую мы имеем на Востоке, оккупацией. По моему мнению, надо давно бы уже принять закон об оккупации части Луганской и Донецкой областей и всю свою энергию направлять на то, чтобы становиться сильнее. А у нас эта гибридность, о которой мы говорим – она сегодня наблюдается во всем, очень сложная ситуация. За то время, что я в политике, в местном самоуправлении, в такой сложной ситуации я не помню с самого начала независимости.

— Сейчас много говорят о досрочных выборах уже весной. Как вы думаете, они будут?

— Я не сторонник досрочных выборов по сегодняшнему законодательству, потому что это приведет к еще большей беде. Тогда олигархи будут полностью контролировать весь парламент. Я убежден – гражданское общество, все здравомыслящие люди должны сделать все возможное, чтобы был принят новый закон о выборах, который бы дал возможность их проводить по открытым спискам и пропорциональной системе. Это то, что было одним из требований на Майдане.

С точки зрения следующего срока есть два варианта развития событий, при условии, что в стране есть кризис. Или этот кризис переходит в противостояние всех против всех, и это может поставить государство на грань выживания, или – власть идет на выборы и еще раз получает вотум доверия, и тогда нормально работает. Самопомич готова еще раз подтвердить свой вотум доверия перед украинцами.

— Какие могут быть результаты этих выборов? Прогнозируют, что Оппозиционный блок, например, может набрать достаточно большой процент.

— Так власть же и работает для Оппозиционного блока.

— Но официально это – два разных политических лагеря.

— Взять и сегодня прогнозировать результаты выборов – дело неблагодарное, это фактически невозможно. Потому что на утро следующего дня все меняется. Смотрите, что сегодня делается в мире. Эти государства, которые выстроили системы, где власть оторвалась от людей, где небольшое количество богатых с одной стороны и много бедных – с другой, они будут иметь очень страшные испытания. Сейчас надо быть вместе с людьми. Фундаментом для этого может быть только доверие. Без доверия невозможно работать. Сегодняшний уровень недоверия к власти – критический. В таких условиях ни о каких реформах нельзя говорить. Этого просто не случится. Это просто агония, которая продолжается.

— Вы сказали о влиянии олигархов. Уменьшение олигархического влияния, в том числе, и на СМИ, было одним из требований Майдана. Можно ли говорить, что это требование было выполнено?

— Думаю, его не выполнили. Олигархи себя прекрасно чувствуют. Наверное, их капитализация стала меньше, но их влияние меньше не стало.

— Прозвучало мнение, что надо признать части Донбасса оккупированными территориями. Что бы это нам дало?

— Да, надо. Потому что это – правда. Так, как мы признали Крым оккупированной территорией.

Надо давно принять закон об оккупации части Луганской и Донецкой областей
Во-первых, оккупант несет ответственность за жизнь людей на территориях, которые он оккупировал, это юридическая норма. Во-вторых, выиграть в войне мы сможем только при одном условии: если уровень жизни в Украине будет вдвое выше, чем в России, по-другому это невозможно.

Надо говорить правду, делать правдивые вещи. Мы говорим, что у нас АТО. Но АТО – это антитеррористическая операция, она делается 1-2 дня, не может она длиться два года. Мы сегодня живем в такой ситуации, когда ложь называют правдой, а правду называют ложью. Это страшные времена.

— Но есть риск, что если мы официально признаем это АТО войной с Россией, на той стороне скажут: «Ага, это они первые заявили, что с нами воюют, потому что наших военных на Донбассе никогда не было». Что тогда?

— Нас постоянно пытаются куда-то направить, чтобы мы делали какие-то вещи, которые делают нас слабее. Надо делать все четко и правильно – первый, второй, третий шаг. Оккупант напал? Напал. Захватил часть территории? Захватил. Сегодня он там имеет влияние. Украинская власть не имеет влияния. Признали это.

Такая же ситуация, или такие же мысли когда-то были после Второй мировой войны, когда Германией руководил Конрад Аденауэр. Он был три каденции канцлером Германии, его постоянно призывали, чтобы объединил западную и восточную Германию. Он говорил: «Нет, этого не будет. Я выбираю свободу вместо объединения». И уже его преемник Гельмут Коль, когда Союз распался, присоединил восточную Германию. Если бы Аденауэр сделал это в 1950-х годах, то неизвестно, какой была бы ситуация в мире. Поэтому надо делать все правильно, четко и твердо, тогда будет результат.

— Многие говоря, что нам надо стать экономически сильнее, в целом, прежде чем эти территории сами захотели бы к нам вернуться. Но для этого нужно время.

— Ничего хорошего там не будет, потому что эти территории России не нужны. Но нам надо смотреть в будущее, надо думать, что мы должны делать выгодно для нас сегодня и для завтра. Не надо обращать внимание, что о нас кто-то будет говорить. Если бы я в своей жизни обращал внимание на то, кто и что обо мне говорит, ничего вообще бы не сделал. Бери и делай, иди вперед. Будешь делать добрые дела, тебе будет весь мир помогать, тебе Бог будет помогать, а Бог – это правда.

— Сейчас много обсуждают появление Михеила Саакашвили на политической арене. Я читала, что он, возможно, будет искать союзников, и мог бы объединиться с партией Самопомич. Это так?

— У меня очень хорошие отношения с Михеилом Саакашвили еще с того времени, как он был президентом Грузии. Мы часто встречаемся, обмениваемся мнениями относительно ситуации в Украине, в мире. Он человек, который сделал успех в Грузии. И украинская власть была обязана использовать его потенциал и его таланты, его умение для того, чтобы наша страна стала лучше. К сожалению, этого не произошло. Он еще много хорошего может сделать для Украины. У нас были хорошие отношения, такие будут и в дальнейшем.

Без нового Закона О выборах говорить о следующих выборах нецелесообразно и преждевременно
С точки зрения партийного строительства мы эти вопросы с ним не проговаривали. Самопомич имеет свое четкое видение развития завтрашнего дня. Невозможно построить успешную страну, не построив успешную идеологическую партию. Это работа на годы, на десятилетия. Это нельзя сделать за один день. Мы должны отойти от тех штампов, когда перед выборами что-то слепили, сделали, и потом оно кануло в Лету, когда наобещали, обманули. Это не наш путь. Мы четко говорим, что делаем, что будем делать, нас можно проконтролировать.

Сегодня без нового Закона О выборах говорить о следующих выборах нецелесообразно и преждевременно. Надо объединить все силы, все усилия, чтобы был принят этот закон – то, что люди требовали на Майдане. А уже когда будут новые выборы стартовать, тогда будем садиться, будем говорить, будем координировать наши усилия, чтобы максимальное количество мудрых адекватных людей присутствовали в парламенте.

Новое Время

Андрей Садовый: донецкий сценарий на Галичине бы не прошелАндрей Садовый: донецкий сценарий на Галичине бы не прошел

«Апостроф» встретился с мэром Львова и лидером партии «Самопомич» Андреем Садовым на его территории — в кабинете самого градоначальника. Беседовать он предлагает за небольшим круглым столом. Над рабочим местом Садового нет привычного чиновничьего атрибута — портрета президента Украины. Вместо него висит яркий герб Львова. Стены украшают тривиальные картины с городскими видами и икона. Предмет гордости мэра — роскошный шкаф с книгами, в том числе — многотомным собранием сочинений Ивана Франко. Как доверительно сообщила пресс-секретарь, в свое время Садовый обменял произведения, наверное, главного для Львова автора на телевизор. Мэр просит приготовить ему чай, сам угощает кофе, приглашая задавать вопросы.

О том, почему во Львове невозможен «донецкий сценарий», как опыт управления этим городом можно использовать в других регионах Украины, о возможном участии в киевских выборах и многом другом — в интервью АНДРЕЯ САДОВОГО корреспонденту «Апострофа» ДЕНИСУ РАФАЛЬСКОМУ.

— На днях исполнится год, как президент Петр Порошенко принял присягу и приступил к исполнению своих обязанностей. Ваша оценка: как страна прожила этот год?

— Год выдался чрезвычайно сложный. Мы получили ограбленную страну, которая, к тому же, оказалась в состоянии войны. Значительная часть территории пребывает в оккупации. Критически важным является реформирование экономики. Ожидания простых людей очень большие, но, так сказать, окно возможностей понемногу закрывается. В плане реформ мало что делается. И причина тут в том, что мы до сих пор являемся страной в значительной степени олигархической. Несколько людей по-прежнему оказывают очень серьезное влияние на жизнь Украины, что, конечно же, очень большой минус.

— Согласно данным соцопросов, у вашей партии «Самопомич» — довольно высокий рейтинг. Но в то же время она не может похвастаться особой активностью. Возможно, какие-то достижения выпали из поля зрения. Что вы можете выделить из сделанного партией за последнее время?

— Главная задача, которая стоит перед представителями «Самопомочи» в Верховной раде — это учиться работать парламентариями. Для них этот депутатский опыт — первый в жизни. Кроме того, мои коллеги попали в Раду в ситуации, когда украинский парламентаризм был придавлен бетонной плитой. От них жду профессиональной работы, ответственности за принимаемые с их участием решения. Могу сказать, что я горд за решения, за которые голосует фракция.

Еще одной важной задачей я вижу для себя и своих коллег по «Самопомочи» развитие партии. Это поиск ответственных людей по Украине. В этом деле для нас нет временных ориентиров, нам не нужно искать на завтра. Нам нужны люди, которые будут нашими сподвижниками, разделяя идеологию «Самопомочи», и с которыми нам вместе идти по жизни. Это очень важно. Успехи могут быть там, где видна ответственность. Она есть, например, во Львове, где я работаю в очень непростых условиях противодействия депутатского корпуса.

Перед нашей политической силой встанут новые вызовы, если община того или иного города на выборах доверит нам взять ответственность. Тогда и можно будет, видимо, больше сделать.

— Интересно, какой уровень поддержки «Самопомочи» показывают ваши внутренние социологические опросы…

— Мы не заказывали социологические исследования. Рейтинги нас мало интересуют. Наверное, об этом стоит спрашивать наших оппонентов. Они постоянно тратят очень большие деньги на социологов.

— Поделитесь, как идет партийное строительство. Покрыли ли вы уже всю страну партячейками?

— Идет очень сложно. Мы гонимся не за количеством первичных организаций, а за их качеством. Более того, на первом этапе создается не партийная структура, а общественная. И у нас во многих городах есть по две-три инициативные группы, которые занимаются партией «Самопомич». Ставим перед ними задачу — просто заниматься делами, полезными для своих общин. Не балаболить, а работать, чтобы своим примером объединять людей. Нужно обучать украинцев юридической грамоте, эффективным подходам в решении злободневных проблем. Это, скорее, просветительская деятельность. Для нас нет некоего дедлайна. Местные выборы тут для нас — не ориентир.

— Тогда, может, вы готовитесь к парламентским выборам? Сейчас часто говорят о возможных внеочередных…

— Привязки к выборам нет. Партия необходима для того, чтобы менять жизнь в стране. Там, где мы находим качественных людей, есть очень качественная динамика. Хороший пример в этом смысле показывает Житомирская организация «Самопомочи», которую возглавляет Наталья Чиж. Качественно работают также ячейки «Самопомочи» в Ивано-Франковске, Харькове, Херсоне. В отборе кадров мы очень осторожны. К нам поступает очень много предложений от людей, которые хотели бы к нам присоединиться, а мы пропускаем через очень мелкое сито. Видно, что большинство просто хочет воспользоваться рейтингом «Самопомочи», чтобы пройти в местные советы.

Мы примем участие в предстоящий избирательной кампании. Но пока нет решения партии, в каких конкретно городах мы пойдем на выборы. Даю вам 100%, что это будут не все города. Там, где у нас будут сомнения в людях, мы не будем никого выдвигать от «Самопомочи».

— Вы говорите о важности инициативности, но сразу вспоминается фракция «Самопомочи» в Киевсовете, где трое из пяти депутатов оказались в числе самых злостных прогульщиков…

— У людей, представляющих «Самопомич» в Киевсовете, кроме депутатских обязанностей, есть еще работа. И жаль, что они из-за своей занятости не могут присутствовать на пленарных заседаниях от начала до конца. Если они все же половину заседания отработали, а их все равно отмечают как отсутствующих, то это не совсем корректно. Я думаю, что лучше о работе фракции «Самопомочи» в Киевсовете говорить с ее руководителем Сергеем Гусовским. У этих депутатов также не было опыта работы в избираемых органах власти. Сейчас они проходят серьезную школу. Если откровенно, то в первые месяцы они — успешные бизнесмены — испытали шок. Это люди, которые сами себя создали. И тут они попали в ситуацию, когда им на «черное» говорят «белое» и наоборот…

— Кстати, о Гусовском. В ходу — версия о том, что он может быть претендентом от «Самопомочи» на кресло мэра Киева…

— Политсовет партии не выносил решения относительно кандидатов на эту должность.

— Но вы же недавно пригласили Гусовского на заседание исполкома Львовского горсовета. Чтобы он перенимал опыт?

— Он действительно на прошлой неделе был во Львове и встречался со мной. Я предложил посмотреть, как проходят заседания нашего исполкома и сравнить с Киевом. Он с радостью согласился. Я убежден, что каждый депутат должен работать над собой и перенимать полезный опыт других городов. Гусовский не сторонится новых знаний. Вышел бы из него хороший мэр? Всего год депутатства — это очень мало. Я готовился к работе на должности городского главы фактически 7 лет.

— Это звучит, скорее как «нет», чем «да»…

— Я бы не хотел, чтобы мои слова были истолкованы неверно. Вы должны четко понимать: решения об участии в выборах киевского мэра и депутатов Киевсовета «Самопомич» не принимала, никакие кандидатуры не рассматривались. Если это будет происходить, то максимально публично.
— Тем временем в прессе обсуждается и ваше возможное баллотирование на пост мэра Киева.

— И скажу вам, что «сватают» меня не только в Киев. Обращались также из Одессы, Днепропетровска и Харькова с предложением посоревноваться за должность тамошних городских глав. В принципе, каждая городская община должна «рождать» себе мэра. Но наша история знает достаточно случаев приглашения «варягов». На тот же Киев «варяги» поработали на славу. До начала избирательной кампании считаю некорректным комментировать тему своего участия в ней. С моей стороны это было бы политиканство. Я к такому не привык.

— Я вынужден спросить о планах относительно Львова, где подходит к концу ваша вторая мэрская каденция. Местная пресса уже подобрала вам конкурентов в лице бывшего вице-спикера Рады Руслана Кошулинского, народных депутатов Константина Добродомова и Оксаны Юринец…

— Я не проводил особой кампании перед вторым избранием на пост мэра Львова. Я просто ответственно делал свою работу. И не собираюсь что-то делать и в этом году. Какая будет политическая ситуация в октябре, и не только во Львове, но и во всей Украине, — сегодня сложно предугадать. Избирательная кампания по закону должна стартовать в сентябре. Тогда и будет мое решение. До тех пор я о выборах не думаю.

Тут важен закон, который будет регулировать проведение этих местных выборов. В Раде уже зарегистрирован разработанный при участии «Самопомочи” законопроект, где акцент стоит на пропорциональной системе и открытых партийных списках. Однако, по моей информации, в больших фракциях коалиции имеется законопроект категорически другого содержания. Есть намерение протянуть тотальную «мажоритарку» на местных выборах.

— Вы, кстати, на днях записали обращение насчет важности изменений в избирательном законодательстве. В частности, вы говорите о двухтуровых выборах мэров крупных городов. Вы для себя видите в таком подходе больше плюсов или минусов?

— Есть и плюсы, и минусы. Когда кандидат получает поддержку, скажем, 40% горожан, это одна позиция. Но если человек приходит к власти в городе, имея лишь 15% голосов, то я считаю это неправильным. Для меня не является принципиальным проведение выборов мэра в один или в два тура. Если судить по западному опыту, победители первого тура побеждают и во втором.

— Как часто вы сейчас общаетесь с фракцией?

— Последний раз это было в Киеве в день, когда состоялась встреча с президентом (12 мая. — «Апостроф»). Перед этим мы встречались во Львове на партийном мероприятии, посвященном стратегическому планированию. В общем, выходит где-то одна встреча в месяц.

— Этого достаточно, чтобы чувствовать, образно говоря, пульс фракции?

— На ее пульсе должен держать руку руководитель фракции Олег Березюк. Мне важно, чтобы фракция работала на идеологической канве. Я вспоминаю, какими мои коллеги были, когда только получили мандаты, и сравниваю с тем, какие они сейчас. Они уже обрели уверенность в своих силах.

— Парламентарии из Львова, с которыми я общался перед этим интервью, поделились следующим наблюдением. По их мнению, после отъезда Олега Березюка, который был вашей правой рукой в мэрии и выстраивал работу с общественностью, вы начали терять в публичности…

— Все мои руки — при мне (показывает). Если серьезно, то всю свою жизнь я ищу людей для работы. И я очень горд, что в последнее время многие коллеги, с которыми я плечом к плечу работал, получили новые вызовы, в том числе — сделать больше полезного для страны. А я занялся поиском новых людей. Незаменимых не бывает… Олег отлично справляется с руководством фракцией. Если бы он продолжал работать во Львове, то, наверное, мне было бы удобнее. Но это не главное сейчас. Мне приятно, что к «Самопомочи» прислушиваются. Если «Самопомич» занимает принципиальную позицию по какому-то законопроекту и не дает голоса, коалиция грустнеет и зовет на помощь «Оппозиционный блок».

— На одном из заседаний фракции «Самопомочи» министру аграрной политики и продовольствия Алексею Павленко, назначенному по вашей же квоте в Кабмин, устроили форменный разнос. В чем проблема? Почему депутаты недовольны министром? В кулуарах говорят, что над Павленко сгущаются тучи…

— Павленко до назначения министром во фракции знали максимум двое-трое человек. Имея его резюме и зная его активную и принципиальную позицию, мы решили рекомендовать коалиции его кандидатуру. Работа этого чиновника всегда будет в поле пристального внимания фракции. Нам важно, чтобы он был максимально успешным. И дискуссии во фракции на пользу как нашим депутатам, так и министру. Сегодня явных претензий к его работе нет. Критики не бывает лишь тогда, когда чиновник ничего не делает. А обращаться к министру напрямую по тому или иному вопросу, например, по поводу государственной зерновой компании — это нормальное конструктивное сотрудничество.

— Ваш прогноз: анонсированное Юрием Луценко на осень переформатирование Кабмина будет серьезным? Каким будет участие «Самопомочи» в этом процессе?

— Наших депутатов явно недостаточно для того, чтобы мы имели тотальное влияние в Раде. Но мы не сидим без дела, а предлагаем коалиции свои инициативы. Если страна хочет быть реформированной, то у власти должна быть, как говорится, длинная скамейка запасных. Министрам физически очень сложно справляться с нынешними нагрузками. Они много времени тратят на абсурдные вещи, но это — особенность ситуации в стране. Замена им потребуется рано или поздно.

При этом считаю, что сейчас обсуждать перестановки в Кабмине — преждевременно. Конечно, президент и премьер-министр стоят перед очень серьезными вызовами. Общественные настроения — критические. Люди хотят видеть результат. И уже хватит объяснять его отсутствие конфликтом на востоке. Как раз война ослабляет болевые ощущения общества, поэтому реформы можно делать увереннее и активнее. А народ спрашивает, почему реформирование идет ни шатко ни валко, где деньги, украденные у страны в огромном количестве…

Я заинтересован в том, чтобы коалиция была успешной. И чтобы граждане были горды за работу президента и правительства. Ни в чем другом я не заинтересован. Мне кажется, что запас прочности у коалиции еще есть.

— Тем не менее, внутри коалиции есть серьезные противоречия. Один из ярких примеров — выдвижение кандидатуры на пост члена Высшего совета юстиции фракциями «Самопомочи», Радикальной партии и «Батькивщини». Договориться не удалось до сих пор…

— По данному вопросу дебаты продолжаются. Не могу спрогнозировать, когда они закончатся, но для меня важно, чтобы это была согласованная позиция. Я почему-то уверен, что она будет. Подгонять процесс я не вижу смысла. Я считаю просто преступной практику «продавливания» каких бы то ни было результатов. Во фракции «Самопомочи» все законопроекты перед голосованием детально обсуждаются. Только после этого фракция принимает решение насчет голосования. Я бы хотел, чтобы другие фракции также готовились голосовать. Коалиция должна работать синхронно. А мы почему-то думаем, что моменты обсуждения, согласования мнений можно опустить. Мол, нам нужно бежать. Но бег вперед может быть бегом по кругу.

— Депутат от «Самопомочи» Семен Семенченко, в свое время много говоривший о борьбе с контрабандой на блокпостах Донбасса, сегодня эту тему обходит стороной. Как вы отнеслись к этой инициативе депутата, который, кстати, до сих пор не является членом партии? Думаете, стоило начинать эту кампанию и дать ей закончиться пшиком?

— Проблема контрабанды никуда не исчезла. Мы в свое время предлагали таможню отдать на аутсорсинг какой-нибудь международной компании. Думаю, это бы увеличило доходы страны как минимум в два раза. Но нас не послушали. А Семенченко только учится работать депутатом. Он — честный, имеет обостренное чувство справедливости. Семенченко пристально следит за событиями на востоке, занимается проблемами демобилизованных участников АТО. Многие инициативы Семена находят поддержку во фракции. Я бы хотел, чтобы мы дали возможность ему активно работать над собой. Наверное, он грешен, но, как и мы с вами. Проблема — не в отношении Семенченко к контрабанде, а в том, что государственная машина не работает, как следует.

— Известный бизнесмен Игорь Коломойский и его ближайшие соратники, в частности, Геннадий Корбан не раз выказывали симпатию вашей политической силе. Последний даже объявил о своем желании построить партию по образцу «Самопомочи». Раньше вы говорили, что они никакой поддержки вам не оказывают. Возможно, после этих заявлений группа «Приват» озвучила предложения о некоем политическом сотрудничестве?

— Я остаюсь максимально удаленным от людей, которых мы называем олигархами. Но ко мне все чаще обращаются с весьма соблазнительными предвыборными предложениями. Это не означает, что они поступают от того или иного олигарха лично. Во Львов приезжают «представители», которые ищут ко мне подходы. Но «Самопомич» идет своей дорогой, хотя так нам сложнее.

— Как думаете, серьезные ли изменения ожидают политическое поле Львова после местных выборов? Ваша партия сможет рассчитывать на успех в базовом для нее городе?

— Партийность не будет основанием для того, чтобы человек смог баллотироваться от партии. Когда мы создаем списки, то ищем ответственных людей. Никаких разговоров о партийном членстве не ведется ни с кем. Очень часто мы просим людей дать согласие идти с нами в политику. Не стоит задача — иметь большинство во Львовском горсовете из числа членов «Самопомочи», и стоять никогда не будет. Мы заинтересованы в том, чтобы иметь критически большое количество мудрых, талантливых людей. И над решением этой задачи я готов работать.

— А мне на ум приходит ваш конфликт с партией «Свобода» в горсовете, который длится уже сколько лет. Не верится, что вы не хотите иметь лояльное большинство, чтобы не допускать впредь подобных сценариев…

— У меня не было большинства ни в первую каденцию, ни во вторую. Я всегда работаю, опираясь на Конституцию и закон Украины о местном самоуправлении. Я сделаю все возможное и невозможное, чтобы в органы власти во Львове пришли честные и ответственные люди. Вопрос — какой у них партбилет — вторичен. Для меня важнее, чтобы у них было желание служить общине.

В горсовете этого созыва еще значительно влияние партии «Свобода». Правда, в момент избрания уровень поддержки партии львовянами был 40%, а сейчас — всего 4%…

— Во фракции «Свобода» осталось 44 народных избранника, которые критически к вам относятся. Но, по данным «Апострофа», на вас сейчас ориентируется около 40 депутатов совета — из других фракций и внефракционные. Может, поэтому вы так беззаботно реагируете на тему подконтрольного большинства?

— Ваша информация не соответствует действительности. Горсовет по-прежнему принимает решения, на которые я вынужден накладывать вето. Но эти вето преодолеваются депутатами в различных пропорциях. Да, в депутатском корпусе есть те, кто прислушивается к моему мнению. Сколько их? Десять, двадцать, тридцать… И верно, что чем ближе к выборам, тем осторожнее становятся многие депутаты. Но не все. Пусть нас рассудит Бог и действующее законодательство Украины.

— Наше издание участвует в проекте «Национальный диалог», который направлен на поиск идей, объединяющих украинцев. Мы пытаемся разобраться, почему возникло сепаратистское движение на востоке страны. Кое-кто в стране видит зачатки сепаратизма на Западе страны. Ваше мнение: может ли повториться донецкий сценарий на Галичине?

— Уверен, что нет. На Донбассе люди безропотно подчинялись власти, которая избиралась с вопиющими нарушениями закона. Когда эта власть начала играть на отделение региона, они смолчали. Конечно, сыграло свою роль и влияние России. Мы же не следуем постоянному диктату одной партии. У нас в крови — индивидуализм. Потому-то у нас так расцвел частный бизнес. Сценарии, подобные донецкому, у нас бы не прошли.

Денис Рафальский
Источник: http://apostrophe.com.ua/article/politics/regional-policy/2015-06-09/andrey-sadovyiy-donetskiy-stsenariy-na-galichine-byi-ne-proshel/1818«Апостроф» встретился с мэром Львова и лидером партии «Самопомич» Андреем Садовым на его территории — в кабинете самого градоначальника. Беседовать он предлагает за небольшим круглым столом. Над рабочим местом Садового нет привычного чиновничьего атрибута — портрета президента Украины. Вместо него висит яркий герб Львова. Стены украшают тривиальные картины с городскими видами и икона. Предмет гордости мэра — роскошный шкаф с книгами, в том числе — многотомным собранием сочинений Ивана Франко. Как доверительно сообщила пресс-секретарь, в свое время Садовый обменял произведения, наверное, главного для Львова автора на телевизор. Мэр просит приготовить ему чай, сам угощает кофе, приглашая задавать вопросы.

О том, почему во Львове невозможен «донецкий сценарий», как опыт управления этим городом можно использовать в других регионах Украины, о возможном участии в киевских выборах и многом другом — в интервью АНДРЕЯ САДОВОГО корреспонденту «Апострофа» ДЕНИСУ РАФАЛЬСКОМУ.

— На днях исполнится год, как президент Петр Порошенко принял присягу и приступил к исполнению своих обязанностей. Ваша оценка: как страна прожила этот год?

— Год выдался чрезвычайно сложный. Мы получили ограбленную страну, которая, к тому же, оказалась в состоянии войны. Значительная часть территории пребывает в оккупации. Критически важным является реформирование экономики. Ожидания простых людей очень большие, но, так сказать, окно возможностей понемногу закрывается. В плане реформ мало что делается. И причина тут в том, что мы до сих пор являемся страной в значительной степени олигархической. Несколько людей по-прежнему оказывают очень серьезное влияние на жизнь Украины, что, конечно же, очень большой минус.

— Согласно данным соцопросов, у вашей партии «Самопомич» — довольно высокий рейтинг. Но в то же время она не может похвастаться особой активностью. Возможно, какие-то достижения выпали из поля зрения. Что вы можете выделить из сделанного партией за последнее время?

— Главная задача, которая стоит перед представителями «Самопомочи» в Верховной раде — это учиться работать парламентариями. Для них этот депутатский опыт — первый в жизни. Кроме того, мои коллеги попали в Раду в ситуации, когда украинский парламентаризм был придавлен бетонной плитой. От них жду профессиональной работы, ответственности за принимаемые с их участием решения. Могу сказать, что я горд за решения, за которые голосует фракция.

Еще одной важной задачей я вижу для себя и своих коллег по «Самопомочи» развитие партии. Это поиск ответственных людей по Украине. В этом деле для нас нет временных ориентиров, нам не нужно искать на завтра. Нам нужны люди, которые будут нашими сподвижниками, разделяя идеологию «Самопомочи», и с которыми нам вместе идти по жизни. Это очень важно. Успехи могут быть там, где видна ответственность. Она есть, например, во Львове, где я работаю в очень непростых условиях противодействия депутатского корпуса.

Перед нашей политической силой встанут новые вызовы, если община того или иного города на выборах доверит нам взять ответственность. Тогда и можно будет, видимо, больше сделать.

— Интересно, какой уровень поддержки «Самопомочи» показывают ваши внутренние социологические опросы…

— Мы не заказывали социологические исследования. Рейтинги нас мало интересуют. Наверное, об этом стоит спрашивать наших оппонентов. Они постоянно тратят очень большие деньги на социологов.

— Поделитесь, как идет партийное строительство. Покрыли ли вы уже всю страну партячейками?

— Идет очень сложно. Мы гонимся не за количеством первичных организаций, а за их качеством. Более того, на первом этапе создается не партийная структура, а общественная. И у нас во многих городах есть по две-три инициативные группы, которые занимаются партией «Самопомич». Ставим перед ними задачу — просто заниматься делами, полезными для своих общин. Не балаболить, а работать, чтобы своим примером объединять людей. Нужно обучать украинцев юридической грамоте, эффективным подходам в решении злободневных проблем. Это, скорее, просветительская деятельность. Для нас нет некоего дедлайна. Местные выборы тут для нас — не ориентир.

— Тогда, может, вы готовитесь к парламентским выборам? Сейчас часто говорят о возможных внеочередных…

— Привязки к выборам нет. Партия необходима для того, чтобы менять жизнь в стране. Там, где мы находим качественных людей, есть очень качественная динамика. Хороший пример в этом смысле показывает Житомирская организация «Самопомочи», которую возглавляет Наталья Чиж. Качественно работают также ячейки «Самопомочи» в Ивано-Франковске, Харькове, Херсоне. В отборе кадров мы очень осторожны. К нам поступает очень много предложений от людей, которые хотели бы к нам присоединиться, а мы пропускаем через очень мелкое сито. Видно, что большинство просто хочет воспользоваться рейтингом «Самопомочи», чтобы пройти в местные советы.

Мы примем участие в предстоящий избирательной кампании. Но пока нет решения партии, в каких конкретно городах мы пойдем на выборы. Даю вам 100%, что это будут не все города. Там, где у нас будут сомнения в людях, мы не будем никого выдвигать от «Самопомочи».

— Вы говорите о важности инициативности, но сразу вспоминается фракция «Самопомочи» в Киевсовете, где трое из пяти депутатов оказались в числе самых злостных прогульщиков…

— У людей, представляющих «Самопомич» в Киевсовете, кроме депутатских обязанностей, есть еще работа. И жаль, что они из-за своей занятости не могут присутствовать на пленарных заседаниях от начала до конца. Если они все же половину заседания отработали, а их все равно отмечают как отсутствующих, то это не совсем корректно. Я думаю, что лучше о работе фракции «Самопомочи» в Киевсовете говорить с ее руководителем Сергеем Гусовским. У этих депутатов также не было опыта работы в избираемых органах власти. Сейчас они проходят серьезную школу. Если откровенно, то в первые месяцы они — успешные бизнесмены — испытали шок. Это люди, которые сами себя создали. И тут они попали в ситуацию, когда им на «черное» говорят «белое» и наоборот…

— Кстати, о Гусовском. В ходу — версия о том, что он может быть претендентом от «Самопомочи» на кресло мэра Киева…

— Политсовет партии не выносил решения относительно кандидатов на эту должность.

— Но вы же недавно пригласили Гусовского на заседание исполкома Львовского горсовета. Чтобы он перенимал опыт?

— Он действительно на прошлой неделе был во Львове и встречался со мной. Я предложил посмотреть, как проходят заседания нашего исполкома и сравнить с Киевом. Он с радостью согласился. Я убежден, что каждый депутат должен работать над собой и перенимать полезный опыт других городов. Гусовский не сторонится новых знаний. Вышел бы из него хороший мэр? Всего год депутатства — это очень мало. Я готовился к работе на должности городского главы фактически 7 лет.

— Это звучит, скорее как «нет», чем «да»…

— Я бы не хотел, чтобы мои слова были истолкованы неверно. Вы должны четко понимать: решения об участии в выборах киевского мэра и депутатов Киевсовета «Самопомич» не принимала, никакие кандидатуры не рассматривались. Если это будет происходить, то максимально публично.
— Тем временем в прессе обсуждается и ваше возможное баллотирование на пост мэра Киева.

— И скажу вам, что «сватают» меня не только в Киев. Обращались также из Одессы, Днепропетровска и Харькова с предложением посоревноваться за должность тамошних городских глав. В принципе, каждая городская община должна «рождать» себе мэра. Но наша история знает достаточно случаев приглашения «варягов». На тот же Киев «варяги» поработали на славу. До начала избирательной кампании считаю некорректным комментировать тему своего участия в ней. С моей стороны это было бы политиканство. Я к такому не привык.

— Я вынужден спросить о планах относительно Львова, где подходит к концу ваша вторая мэрская каденция. Местная пресса уже подобрала вам конкурентов в лице бывшего вице-спикера Рады Руслана Кошулинского, народных депутатов Константина Добродомова и Оксаны Юринец…

— Я не проводил особой кампании перед вторым избранием на пост мэра Львова. Я просто ответственно делал свою работу. И не собираюсь что-то делать и в этом году. Какая будет политическая ситуация в октябре, и не только во Львове, но и во всей Украине, — сегодня сложно предугадать. Избирательная кампания по закону должна стартовать в сентябре. Тогда и будет мое решение. До тех пор я о выборах не думаю.

Тут важен закон, который будет регулировать проведение этих местных выборов. В Раде уже зарегистрирован разработанный при участии «Самопомочи” законопроект, где акцент стоит на пропорциональной системе и открытых партийных списках. Однако, по моей информации, в больших фракциях коалиции имеется законопроект категорически другого содержания. Есть намерение протянуть тотальную «мажоритарку» на местных выборах.

— Вы, кстати, на днях записали обращение насчет важности изменений в избирательном законодательстве. В частности, вы говорите о двухтуровых выборах мэров крупных городов. Вы для себя видите в таком подходе больше плюсов или минусов?

— Есть и плюсы, и минусы. Когда кандидат получает поддержку, скажем, 40% горожан, это одна позиция. Но если человек приходит к власти в городе, имея лишь 15% голосов, то я считаю это неправильным. Для меня не является принципиальным проведение выборов мэра в один или в два тура. Если судить по западному опыту, победители первого тура побеждают и во втором.

— Как часто вы сейчас общаетесь с фракцией?

— Последний раз это было в Киеве в день, когда состоялась встреча с президентом (12 мая. — «Апостроф»). Перед этим мы встречались во Львове на партийном мероприятии, посвященном стратегическому планированию. В общем, выходит где-то одна встреча в месяц.

— Этого достаточно, чтобы чувствовать, образно говоря, пульс фракции?

— На ее пульсе должен держать руку руководитель фракции Олег Березюк. Мне важно, чтобы фракция работала на идеологической канве. Я вспоминаю, какими мои коллеги были, когда только получили мандаты, и сравниваю с тем, какие они сейчас. Они уже обрели уверенность в своих силах.

— Парламентарии из Львова, с которыми я общался перед этим интервью, поделились следующим наблюдением. По их мнению, после отъезда Олега Березюка, который был вашей правой рукой в мэрии и выстраивал работу с общественностью, вы начали терять в публичности…

— Все мои руки — при мне (показывает). Если серьезно, то всю свою жизнь я ищу людей для работы. И я очень горд, что в последнее время многие коллеги, с которыми я плечом к плечу работал, получили новые вызовы, в том числе — сделать больше полезного для страны. А я занялся поиском новых людей. Незаменимых не бывает… Олег отлично справляется с руководством фракцией. Если бы он продолжал работать во Львове, то, наверное, мне было бы удобнее. Но это не главное сейчас. Мне приятно, что к «Самопомочи» прислушиваются. Если «Самопомич» занимает принципиальную позицию по какому-то законопроекту и не дает голоса, коалиция грустнеет и зовет на помощь «Оппозиционный блок».

— На одном из заседаний фракции «Самопомочи» министру аграрной политики и продовольствия Алексею Павленко, назначенному по вашей же квоте в Кабмин, устроили форменный разнос. В чем проблема? Почему депутаты недовольны министром? В кулуарах говорят, что над Павленко сгущаются тучи…

— Павленко до назначения министром во фракции знали максимум двое-трое человек. Имея его резюме и зная его активную и принципиальную позицию, мы решили рекомендовать коалиции его кандидатуру. Работа этого чиновника всегда будет в поле пристального внимания фракции. Нам важно, чтобы он был максимально успешным. И дискуссии во фракции на пользу как нашим депутатам, так и министру. Сегодня явных претензий к его работе нет. Критики не бывает лишь тогда, когда чиновник ничего не делает. А обращаться к министру напрямую по тому или иному вопросу, например, по поводу государственной зерновой компании — это нормальное конструктивное сотрудничество.

— Ваш прогноз: анонсированное Юрием Луценко на осень переформатирование Кабмина будет серьезным? Каким будет участие «Самопомочи» в этом процессе?

— Наших депутатов явно недостаточно для того, чтобы мы имели тотальное влияние в Раде. Но мы не сидим без дела, а предлагаем коалиции свои инициативы. Если страна хочет быть реформированной, то у власти должна быть, как говорится, длинная скамейка запасных. Министрам физически очень сложно справляться с нынешними нагрузками. Они много времени тратят на абсурдные вещи, но это — особенность ситуации в стране. Замена им потребуется рано или поздно.

При этом считаю, что сейчас обсуждать перестановки в Кабмине — преждевременно. Конечно, президент и премьер-министр стоят перед очень серьезными вызовами. Общественные настроения — критические. Люди хотят видеть результат. И уже хватит объяснять его отсутствие конфликтом на востоке. Как раз война ослабляет болевые ощущения общества, поэтому реформы можно делать увереннее и активнее. А народ спрашивает, почему реформирование идет ни шатко ни валко, где деньги, украденные у страны в огромном количестве…

Я заинтересован в том, чтобы коалиция была успешной. И чтобы граждане были горды за работу президента и правительства. Ни в чем другом я не заинтересован. Мне кажется, что запас прочности у коалиции еще есть.

— Тем не менее, внутри коалиции есть серьезные противоречия. Один из ярких примеров — выдвижение кандидатуры на пост члена Высшего совета юстиции фракциями «Самопомочи», Радикальной партии и «Батькивщини». Договориться не удалось до сих пор…

— По данному вопросу дебаты продолжаются. Не могу спрогнозировать, когда они закончатся, но для меня важно, чтобы это была согласованная позиция. Я почему-то уверен, что она будет. Подгонять процесс я не вижу смысла. Я считаю просто преступной практику «продавливания» каких бы то ни было результатов. Во фракции «Самопомочи» все законопроекты перед голосованием детально обсуждаются. Только после этого фракция принимает решение насчет голосования. Я бы хотел, чтобы другие фракции также готовились голосовать. Коалиция должна работать синхронно. А мы почему-то думаем, что моменты обсуждения, согласования мнений можно опустить. Мол, нам нужно бежать. Но бег вперед может быть бегом по кругу.

— Депутат от «Самопомочи» Семен Семенченко, в свое время много говоривший о борьбе с контрабандой на блокпостах Донбасса, сегодня эту тему обходит стороной. Как вы отнеслись к этой инициативе депутата, который, кстати, до сих пор не является членом партии? Думаете, стоило начинать эту кампанию и дать ей закончиться пшиком?

— Проблема контрабанды никуда не исчезла. Мы в свое время предлагали таможню отдать на аутсорсинг какой-нибудь международной компании. Думаю, это бы увеличило доходы страны как минимум в два раза. Но нас не послушали. А Семенченко только учится работать депутатом. Он — честный, имеет обостренное чувство справедливости. Семенченко пристально следит за событиями на востоке, занимается проблемами демобилизованных участников АТО. Многие инициативы Семена находят поддержку во фракции. Я бы хотел, чтобы мы дали возможность ему активно работать над собой. Наверное, он грешен, но, как и мы с вами. Проблема — не в отношении Семенченко к контрабанде, а в том, что государственная машина не работает, как следует.

— Известный бизнесмен Игорь Коломойский и его ближайшие соратники, в частности, Геннадий Корбан не раз выказывали симпатию вашей политической силе. Последний даже объявил о своем желании построить партию по образцу «Самопомочи». Раньше вы говорили, что они никакой поддержки вам не оказывают. Возможно, после этих заявлений группа «Приват» озвучила предложения о некоем политическом сотрудничестве?

— Я остаюсь максимально удаленным от людей, которых мы называем олигархами. Но ко мне все чаще обращаются с весьма соблазнительными предвыборными предложениями. Это не означает, что они поступают от того или иного олигарха лично. Во Львов приезжают «представители», которые ищут ко мне подходы. Но «Самопомич» идет своей дорогой, хотя так нам сложнее.

— Как думаете, серьезные ли изменения ожидают политическое поле Львова после местных выборов? Ваша партия сможет рассчитывать на успех в базовом для нее городе?

— Партийность не будет основанием для того, чтобы человек смог баллотироваться от партии. Когда мы создаем списки, то ищем ответственных людей. Никаких разговоров о партийном членстве не ведется ни с кем. Очень часто мы просим людей дать согласие идти с нами в политику. Не стоит задача — иметь большинство во Львовском горсовете из числа членов «Самопомочи», и стоять никогда не будет. Мы заинтересованы в том, чтобы иметь критически большое количество мудрых, талантливых людей. И над решением этой задачи я готов работать.

— А мне на ум приходит ваш конфликт с партией «Свобода» в горсовете, который длится уже сколько лет. Не верится, что вы не хотите иметь лояльное большинство, чтобы не допускать впредь подобных сценариев…

— У меня не было большинства ни в первую каденцию, ни во вторую. Я всегда работаю, опираясь на Конституцию и закон Украины о местном самоуправлении. Я сделаю все возможное и невозможное, чтобы в органы власти во Львове пришли честные и ответственные люди. Вопрос — какой у них партбилет — вторичен. Для меня важнее, чтобы у них было желание служить общине.

В горсовете этого созыва еще значительно влияние партии «Свобода». Правда, в момент избрания уровень поддержки партии львовянами был 40%, а сейчас — всего 4%…

— Во фракции «Свобода» осталось 44 народных избранника, которые критически к вам относятся. Но, по данным «Апострофа», на вас сейчас ориентируется около 40 депутатов совета — из других фракций и внефракционные. Может, поэтому вы так беззаботно реагируете на тему подконтрольного большинства?

— Ваша информация не соответствует действительности. Горсовет по-прежнему принимает решения, на которые я вынужден накладывать вето. Но эти вето преодолеваются депутатами в различных пропорциях. Да, в депутатском корпусе есть те, кто прислушивается к моему мнению. Сколько их? Десять, двадцать, тридцать… И верно, что чем ближе к выборам, тем осторожнее становятся многие депутаты. Но не все. Пусть нас рассудит Бог и действующее законодательство Украины.

— Наше издание участвует в проекте «Национальный диалог», который направлен на поиск идей, объединяющих украинцев. Мы пытаемся разобраться, почему возникло сепаратистское движение на востоке страны. Кое-кто в стране видит зачатки сепаратизма на Западе страны. Ваше мнение: может ли повториться донецкий сценарий на Галичине?

— Уверен, что нет. На Донбассе люди безропотно подчинялись власти, которая избиралась с вопиющими нарушениями закона. Когда эта власть начала играть на отделение региона, они смолчали. Конечно, сыграло свою роль и влияние России. Мы же не следуем постоянному диктату одной партии. У нас в крови — индивидуализм. Потому-то у нас так расцвел частный бизнес. Сценарии, подобные донецкому, у нас бы не прошли.

Денис Рафальский
Источник: http://apostrophe.com.ua/article/politics/regional-policy/2015-06-09/andrey-sadovyiy-donetskiy-stsenariy-na-galichine-byi-ne-proshel/1818

Китайские страсти Ивана МирошниченкоКитайские страсти Ивана Мирошниченко

Сергей Сташенко, для «Главкома».
16 апреля Министерство аграрной политики и продовольствия объявит итоги конкурса на должность председателя Государственной продовольственно-зерновой корпорации Украины (ГПЗКУ). На первый взгляд ситуация очень даже положительная, ведь «открытый» конкурс – часть масштабной кампании в различных ведомствах по обновлению руководства государственных компаний. Однако в сегодняшних условиях контроль над ГПЗКУ — это решение проблем одного человека — народного депутата от «Самопомочи» Ивана Мирошниченко.

Украинско-китайский продовольственный контракт находится под угрозой срыва, а Киеву грозят многомиллиардные убытки. Причина — амбициозные планы народного депутата, многолетнего советника министров АПК и народного депутата от объединения «Самопомич» Ивана Мирошниченко выдавить с этого направления ГПЗКУ и самостоятельно обеспечивать жителей Поднебесной кукурузой, ячменем и другими зерновыми. Украине осталось получить от китайцев еще около $1,5 млрд. кредитного финансирования, которое должно быть направлено на закупки зерна для поставок в Китай, а также техники китайских производителей и для строительства и ремонта инфраструктуры, которая обеспечит своевременность поставок. Имея на руках необходимые документы, редакция смогла восстановить всю схему, которая даст возможность Мирошниченко не только «вписаться» в украинско-китайское соглашение, но и оставить страну в убытках на $4-5 млрд.

Шаг №1. Свой человек в системе

Схема начала формироваться сразу после назначения нового правительства и прихода в кабинет главы аграрного министерства предпринимателя Алексея Павленко. Его на этот пост выдвинула «Самопомич» и, как оказалось впоследствии, неспроста. Прежде чем возглавить министерство, он, среди прочего, был одним из партнеров закрытого инвестфонда Pharus Assets Management. Учредителем фонда в свое время выступил Иван Мирошниченко. Глаз на возможности ГПЗКУ в украинско-китайском сотрудничестве он положил еще при предыдущем режиме, активно работая советником у министра АПК Николая Присяжнюка. Важно также понимать и предыдущую биографию и связи Мирошниченко. Он работал вице-президентом Cargill, а также был главой представительства швейцарского зернотрейдера Noble Resources в Украине. При этом ни со швейцарцами, ни с другими мировыми зерновыми гигантами, он отношений не рвал. Для Украины это, к сожалению, плохой сигнал. Естественно, Павленко и Мирошниченко — далеко не чужие люди. Более того, Мирошниченко в «команде» играет первую скрипку.

На стороне команды Павленко-Мирошниченко якобы играет также глава конкурсной комиссии, первый замминистра Ярослав Краснопольский. Он уже засветился в скандальных конкурсах по назначению руководителей «Укрспирта» и Нежинского КХП, где реального прозрачного отбора так и не произошло. Его роль в конкурсе на главу ГПЗКУ — обеспечить назначение нужного Мирошниченко и Павленко человека, который бы загнал корпорацию в банкротство, освободив путь для частного бизнеса Мирошниченко.

Таким человеком до недавнего времени считался Валерий Томиленко. Сегодня он и.о. главы корпорации. Вместе с Иваном Мирошниченко они длительное время работали вместе в компаниях Cargill и Glencore. Однако вначале апреля против Томиленко было возбуждено уголовное дело по факту заключения контрактов с убытками для государственной казны в декабре 2014 года (о ней подробнее ниже). Поэтому «команда» сделала ставку на другого бизнес-партнера Мирошниченко — владельца компании «Сельхозпродукт» Юрия Бондарчука. По некоторым данным «Сельхозпродукт» является совместной собственностью Томиленко, Бондарчука и Мирошниченко. Косвенным подтверждением этому является тот факт, что когда компания приобрела несколько лет назад Киевскую макаронную фабрику, Томиленко был ее «кризисным» руководителем на переходной период от одних владельцев к другим. Таким образом в любом случае руководить госкорпорацией намерены поставить марионетку Мирошниченко.

Шаг №2. Дискредитация ГПЗКУ как стороны китайского контракта

Ключевая тактическая задача Ивана Мирошниченко — вынудить ГПЗКУ либо самостоятельно либо через ее китайских партнеров уйти с направления поставок зерновых в Поднебесную. Для этого была развернута целая кампания по дискредитации госкорпорации как несостоятельного партнера, не способного нормально вести бизнес. Вот несколько примеров умышленных действий Томиленко и «команды» Мирошниченко, направленных на это.

1. Контракты в убыток

Дело, которое было возбуждено против Валерия Томиленко, касается контракта от 24 декабря 2014 года. Корпорация решила на деньги китайцев приобрести у Noble Resources (помним, что к нему имеет отношение Мирошниченко) 55 тыс. тонн кукурузы для поставки в Китай по цене $238,5 за тонну. При этом контракт с китайской государственной корпорацией ССЕС предполагает закупку у Украины кукурузы по цене не выше $223 за тонну. Таким образом, только сам контракт со швейцарцами уже нес в себе убыток для Украины на $852 тыс. Интересно, что в ходе отработки проекта договора управлением финансовых рисков и сопровождения деятельности ГПЗКУ были предоставлены предостережения относительно убыточности данного контракта. Но Томиленко их проигнорировал.

В рамках этого соглашения ГПЗКУ перечислила Noble Resources около $7,3 млн в качестве предоплаты из общей суммы в $13,1 млн, но до сих пор так и не получила ни одного документа, который бы подтверждал право собственности корпорации на приобретенное зерно. Фактически сумма, эквивалентная около 180 млн. грн., была просто подарена швейцарцам, тесно связанным с Мирошниченко.

Китайцы вначале февраля напомнили о необходимости передавать им зерно. Но так и не получили ответа. Все это время министр Павленко делал вид, что не замечал происходящего. И только когда в конце февраля Минэкономразвития по представлению фискальной службы временно приостановило внешнеэкономическую деятельность ГПЗКУ, стало понятно: дело пахнет дурно. Впрочем, судя по всему, «команде» Мирошниченко удалось отделаться легким испугом. Например, доподлинно известно, что им сошло с рук игнорирование письма Главного управления МВД по борьбе с организованной преступностью, которое по поручению Генпрокуратуры решило запросить копии документов по этому делу. Не исключено, что следователи закрыли глаза на потенциально скандальную тему, получив весомые аргументы другого рода.
Махинации в ГПКЗУ касаются не только кукурузы, но и ячменя, который также должен был поставляться в Китай в рамках большого межправительственного контракта. В феврале 2015 года Томиленко заключил сразу два договора об отгрузке 20 и 50 тыс. тонн ячменя на общую сумму более $16 млн. с компаниями Minermet S.A. и Sinopharm Fortune Way Company. И хотя ячмень был приобретен за деньги китайского кредита, контракты были подписаны без согласования с Эксимбанком Китая и китайской корпорацией ССЕС что грубо нарушает условия генерального кредитного договора. Фактически своими действиями Томиленко создал основания для возможности инициирования китайцами перед Банком Китая вопроса о расторжении кредитного договора, возврата украинским контрагентом всей неиспользованной суммы, превышающей $1 млрд., и применение штрафных санкций. Кроме того, государство, как гарант по кредитному договору, кроме экономических, понесет значительные репутационные убытки, что может негативно отразиться на дальнейшем сотрудничестве не только с Китаем, но и с международными финансовыми учреждениями.

2. Злосчастное Приложение №3

В марте 2015 года в Китай отправилась делегация во главе с Краснопольским, а в составе ее был и Мирошниченко. Первоначально визит планировался как рабочий, собирались обсуждать текущее выполнение поставок по генеральному соглашению. Но вот в какой-то момент украинская делегация, без согласования с правительством, МинАПК, Минфином, Минэкономразвития, Укрэксимбанком, без поручений, предписания и директив предложила китайской стороне так называемое «приложение №3» к Генеральному соглашению между ГПЗКУ и ССЕС. Этим предложением на втором году плодотворного двухстороннего сотрудничества менялось сразу несколько ключевых позиций «большого контракта». Так, если ранее за ориентир цены бралась внутренняя китайская цена (премиального рынка, куда стремятся все зернотрейдеры мира) по индикации Дальянской биржи (Китай), то с подписанием нового документа за ориентир берется цена украинского рынка «минус» $5 на тонне кукурузы. Разница в цене на Дальянской бирже и украинском базисе составляет более, чем 2,5 раза. При цене на Дальяне $400, украинская экспортная цена — на уровне $170. Даже с учетом логистических издержек, речь идет о понижении цены минимум на$100 на каждой тонне. Что в перспективе 13 лет действия контракта составит те самые $4-5 млрд. убытков, о которых шла речь вначале.
С одной стороны, это похоже на головотяпство. И украинцы даже попробовали сделать вид, что хотят вернуть ситуацию на круги своя. В Китай был отправлен Томиленко, целью которого было переубедить партнеров в поспешности предложения. Результат был отрицательным. В распоряжении редакции есть письмо китайской корпорации ССЕС, согласно которому китайцы считают Приложение №3 вступившим в силу и получившим поддержку китайского правительства. С другой стороны — если знать о скрытых мотивах конкретных участников переговоров, то ситуация складывается достаточно логично. Следующий шаг — исключение ГПЗКУ из продовольственных контрактов с Китаем, поскольку на подписанных условиях можно доторговаться с Поднебесной до того, что нечем будет давать сдачу. Предварительный запрет на внешнеэкономическую деятельность госкорпорации команде Павленко-Мирошниченко уже подмахнули в Минэкономразвития.

3. Корпорация кредитует частный бизнес

Еще одно направление «работы» — это формирование задолженности перед ГПЗКУ как по поставке зерновых, так и по оплате отгруженного ею товара. Со стороны должно создаваться впечатление, что финансовыми потоками корпорации управляют или марсиане или трехлетний ребенок. И это должно натолкнуть нужный сегмент общественности на мысль о безнадежно неэффективном менеджменте. Исполнять эту партию в трагикомедии авторства Ивана Мирошниченко будет Юрий Бондарчук. Он уже начал эту работу со взаимодействия «Сельхозпродукта» и ГПЗКУ.

В частности, на предприятия «Сельхозпродукта» («СПП-Агро», «Васильковхлебопродукт») была переведена предоплата более 160 млн. грн. через схему залоговых складских свидетельств. Но в отличие от предыдущей ситуации с швейцарским трендером, зерно в Китай не отгружалось, а сбывалось, по всей видимости, другим крупным международным трейдерам. С ними у Мирошниченко хорошие отношения еще со времен бизнес-прошлого.

Таких примеров множество. Накапливая товарные и денежные долги перед госкорпорацией (как в свое время перед Аграрным фондом), Мирошниченко, Томиленко и Бондарчук планируют обанкротить «Сельхозпродукт», тем самым зафиксировав прибыли от незаконных операций. Злые языки поговаривают, что Мирошниченко не печется об ответственности, поскольку оставшейся каденции парламента с лихвой хватит, чтобы покрыть сроки исковой давности. Если ГПЗКУ под руководством его бизнес-партнера вообще будет с кем-то судиться.

4. Внутренний саботаж

Показательным подрывом украинско-китайского межгосударственного сотрудничества Томиленко с подачи Мирошниченко и при молчаливом согласии Павленко и Краснопольского занимался не только не внешнеэкономическом направлении, но и внутри страны. В частности, по данным материалов, имеющихся в распоряжении редакции, Томиленко необоснованно и единолично принято решение о прекращении финансирования предусмотренных расходов в размере 40 млн. грн. на ремонт техники и производственных помещений филиалов ГПЗКУ. Что сделает невозможным своевременную подготовку элеваторов и складов к принятию и хранению зерна урожая 2015 года.

Кроме того, и.о. руководителя корпорации уже объявил об отказе от форвардных закупок зерна урожая 2015 году у отечественных сельхоз товаропроизводителей. Это, кроме срыва государственной программы поддержки отечественного товаропроизводителя, приведет к невыполнению корпорацией условий кредитного договора, в части использования кредитных средств на приобретение сельскохозяйственной продукции у украинских производителей. А ведь у них только в 2015 году ГПЗКУ должна закупить более 5 млн.т. для экспорта в КНР. Также Томиленко полностью остановлено мукомольное производство ГПЗКУ, а остатки муки выводятся на предприятия Бондарчука, в том числе, и на упомянутую выше Киевскую макаронную фабрику.

Шаг №3. Организация собственных поставок

Дискредитируя с украинской стороны ГПЗКУ как поставщика, группа Мирошниченко-Павленко преследует и еще одну цель — убрать с китайской стороны ССЕС. В прошлом году через эту связку прошло более 50% импортируемой Китаем кукурузы. Этоне устраивает COFCO – крупнейшего оператора-импортера сельхозпродукции на китайский рынок. А Noble Resources – соучредителем дочки которого в Украине является Иван Мирошниченко, само заинтересовано по максимально возможным ценам поставлять украинскую кукурузу в Китай. Если сложить пазл воедино, получится, что вместо связки ГПЗКУ-ССЕС на рынок должна выйти связка Noble Resources — COFCO. На это работают и запреты МЭРТа, и мягко говоря сложное финансовое положение, в которое загоняют госкорпорацию Иван Мирошниченко, Алексей Павленко и их подчиненные. Поставщиком Noble Resources как несложно догадаться, будет «Сельхозпродукт». А ГПЗКУ плавно подводят к приватизации. И главным претендентом на покупку за копейки этого колосса на глиняных ногах будет очевидно COFCO. В результате круг замкнется и китайцы — руками народного депутата и министра от «Самопомочи», на словах ратующих за экономическую независимость Украины — будут владеть всем вертикальным циклом экспорта украинского зерна в Поднебесную. А Украина будет платить им за это проценты по кредитам и покрывать убытки «профессиональных» агро-менеджеров. Очень интересно было бы узнать, как прокомментирует это лидер «Самопомочи» Андрей Садовый, а также коллеги Мирошниченко по фракции. Ведь очевидно, что с их декларациями такие проделки их ставленников никак не сходятся.
Источник: http://glavcom.ua/articles/28274.html
Сергей Сташенко, для «Главкома».
16 апреля Министерство аграрной политики и продовольствия объявит итоги конкурса на должность председателя Государственной продовольственно-зерновой корпорации Украины (ГПЗКУ). На первый взгляд ситуация очень даже положительная, ведь «открытый» конкурс – часть масштабной кампании в различных ведомствах по обновлению руководства государственных компаний. Однако в сегодняшних условиях контроль над ГПЗКУ — это решение проблем одного человека — народного депутата от «Самопомочи» Ивана Мирошниченко.

Украинско-китайский продовольственный контракт находится под угрозой срыва, а Киеву грозят многомиллиардные убытки. Причина — амбициозные планы народного депутата, многолетнего советника министров АПК и народного депутата от объединения «Самопомич» Ивана Мирошниченко выдавить с этого направления ГПЗКУ и самостоятельно обеспечивать жителей Поднебесной кукурузой, ячменем и другими зерновыми. Украине осталось получить от китайцев еще около $1,5 млрд. кредитного финансирования, которое должно быть направлено на закупки зерна для поставок в Китай, а также техники китайских производителей и для строительства и ремонта инфраструктуры, которая обеспечит своевременность поставок. Имея на руках необходимые документы, редакция смогла восстановить всю схему, которая даст возможность Мирошниченко не только «вписаться» в украинско-китайское соглашение, но и оставить страну в убытках на $4-5 млрд.

Шаг №1. Свой человек в системе

Схема начала формироваться сразу после назначения нового правительства и прихода в кабинет главы аграрного министерства предпринимателя Алексея Павленко. Его на этот пост выдвинула «Самопомич» и, как оказалось впоследствии, неспроста. Прежде чем возглавить министерство, он, среди прочего, был одним из партнеров закрытого инвестфонда Pharus Assets Management. Учредителем фонда в свое время выступил Иван Мирошниченко. Глаз на возможности ГПЗКУ в украинско-китайском сотрудничестве он положил еще при предыдущем режиме, активно работая советником у министра АПК Николая Присяжнюка. Важно также понимать и предыдущую биографию и связи Мирошниченко. Он работал вице-президентом Cargill, а также был главой представительства швейцарского зернотрейдера Noble Resources в Украине. При этом ни со швейцарцами, ни с другими мировыми зерновыми гигантами, он отношений не рвал. Для Украины это, к сожалению, плохой сигнал. Естественно, Павленко и Мирошниченко — далеко не чужие люди. Более того, Мирошниченко в «команде» играет первую скрипку.

На стороне команды Павленко-Мирошниченко якобы играет также глава конкурсной комиссии, первый замминистра Ярослав Краснопольский. Он уже засветился в скандальных конкурсах по назначению руководителей «Укрспирта» и Нежинского КХП, где реального прозрачного отбора так и не произошло. Его роль в конкурсе на главу ГПЗКУ — обеспечить назначение нужного Мирошниченко и Павленко человека, который бы загнал корпорацию в банкротство, освободив путь для частного бизнеса Мирошниченко.

Таким человеком до недавнего времени считался Валерий Томиленко. Сегодня он и.о. главы корпорации. Вместе с Иваном Мирошниченко они длительное время работали вместе в компаниях Cargill и Glencore. Однако вначале апреля против Томиленко было возбуждено уголовное дело по факту заключения контрактов с убытками для государственной казны в декабре 2014 года (о ней подробнее ниже). Поэтому «команда» сделала ставку на другого бизнес-партнера Мирошниченко — владельца компании «Сельхозпродукт» Юрия Бондарчука. По некоторым данным «Сельхозпродукт» является совместной собственностью Томиленко, Бондарчука и Мирошниченко. Косвенным подтверждением этому является тот факт, что когда компания приобрела несколько лет назад Киевскую макаронную фабрику, Томиленко был ее «кризисным» руководителем на переходной период от одних владельцев к другим. Таким образом в любом случае руководить госкорпорацией намерены поставить марионетку Мирошниченко.

Шаг №2. Дискредитация ГПЗКУ как стороны китайского контракта

Ключевая тактическая задача Ивана Мирошниченко — вынудить ГПЗКУ либо самостоятельно либо через ее китайских партнеров уйти с направления поставок зерновых в Поднебесную. Для этого была развернута целая кампания по дискредитации госкорпорации как несостоятельного партнера, не способного нормально вести бизнес. Вот несколько примеров умышленных действий Томиленко и «команды» Мирошниченко, направленных на это.

1. Контракты в убыток

Дело, которое было возбуждено против Валерия Томиленко, касается контракта от 24 декабря 2014 года. Корпорация решила на деньги китайцев приобрести у Noble Resources (помним, что к нему имеет отношение Мирошниченко) 55 тыс. тонн кукурузы для поставки в Китай по цене $238,5 за тонну. При этом контракт с китайской государственной корпорацией ССЕС предполагает закупку у Украины кукурузы по цене не выше $223 за тонну. Таким образом, только сам контракт со швейцарцами уже нес в себе убыток для Украины на $852 тыс. Интересно, что в ходе отработки проекта договора управлением финансовых рисков и сопровождения деятельности ГПЗКУ были предоставлены предостережения относительно убыточности данного контракта. Но Томиленко их проигнорировал.

В рамках этого соглашения ГПЗКУ перечислила Noble Resources около $7,3 млн в качестве предоплаты из общей суммы в $13,1 млн, но до сих пор так и не получила ни одного документа, который бы подтверждал право собственности корпорации на приобретенное зерно. Фактически сумма, эквивалентная около 180 млн. грн., была просто подарена швейцарцам, тесно связанным с Мирошниченко.

Китайцы вначале февраля напомнили о необходимости передавать им зерно. Но так и не получили ответа. Все это время министр Павленко делал вид, что не замечал происходящего. И только когда в конце февраля Минэкономразвития по представлению фискальной службы временно приостановило внешнеэкономическую деятельность ГПЗКУ, стало понятно: дело пахнет дурно. Впрочем, судя по всему, «команде» Мирошниченко удалось отделаться легким испугом. Например, доподлинно известно, что им сошло с рук игнорирование письма Главного управления МВД по борьбе с организованной преступностью, которое по поручению Генпрокуратуры решило запросить копии документов по этому делу. Не исключено, что следователи закрыли глаза на потенциально скандальную тему, получив весомые аргументы другого рода.
Махинации в ГПКЗУ касаются не только кукурузы, но и ячменя, который также должен был поставляться в Китай в рамках большого межправительственного контракта. В феврале 2015 года Томиленко заключил сразу два договора об отгрузке 20 и 50 тыс. тонн ячменя на общую сумму более $16 млн. с компаниями Minermet S.A. и Sinopharm Fortune Way Company. И хотя ячмень был приобретен за деньги китайского кредита, контракты были подписаны без согласования с Эксимбанком Китая и китайской корпорацией ССЕС что грубо нарушает условия генерального кредитного договора. Фактически своими действиями Томиленко создал основания для возможности инициирования китайцами перед Банком Китая вопроса о расторжении кредитного договора, возврата украинским контрагентом всей неиспользованной суммы, превышающей $1 млрд., и применение штрафных санкций. Кроме того, государство, как гарант по кредитному договору, кроме экономических, понесет значительные репутационные убытки, что может негативно отразиться на дальнейшем сотрудничестве не только с Китаем, но и с международными финансовыми учреждениями.

2. Злосчастное Приложение №3

В марте 2015 года в Китай отправилась делегация во главе с Краснопольским, а в составе ее был и Мирошниченко. Первоначально визит планировался как рабочий, собирались обсуждать текущее выполнение поставок по генеральному соглашению. Но вот в какой-то момент украинская делегация, без согласования с правительством, МинАПК, Минфином, Минэкономразвития, Укрэксимбанком, без поручений, предписания и директив предложила китайской стороне так называемое «приложение №3» к Генеральному соглашению между ГПЗКУ и ССЕС. Этим предложением на втором году плодотворного двухстороннего сотрудничества менялось сразу несколько ключевых позиций «большого контракта». Так, если ранее за ориентир цены бралась внутренняя китайская цена (премиального рынка, куда стремятся все зернотрейдеры мира) по индикации Дальянской биржи (Китай), то с подписанием нового документа за ориентир берется цена украинского рынка «минус» $5 на тонне кукурузы. Разница в цене на Дальянской бирже и украинском базисе составляет более, чем 2,5 раза. При цене на Дальяне $400, украинская экспортная цена — на уровне $170. Даже с учетом логистических издержек, речь идет о понижении цены минимум на$100 на каждой тонне. Что в перспективе 13 лет действия контракта составит те самые $4-5 млрд. убытков, о которых шла речь вначале.
С одной стороны, это похоже на головотяпство. И украинцы даже попробовали сделать вид, что хотят вернуть ситуацию на круги своя. В Китай был отправлен Томиленко, целью которого было переубедить партнеров в поспешности предложения. Результат был отрицательным. В распоряжении редакции есть письмо китайской корпорации ССЕС, согласно которому китайцы считают Приложение №3 вступившим в силу и получившим поддержку китайского правительства. С другой стороны — если знать о скрытых мотивах конкретных участников переговоров, то ситуация складывается достаточно логично. Следующий шаг — исключение ГПЗКУ из продовольственных контрактов с Китаем, поскольку на подписанных условиях можно доторговаться с Поднебесной до того, что нечем будет давать сдачу. Предварительный запрет на внешнеэкономическую деятельность госкорпорации команде Павленко-Мирошниченко уже подмахнули в Минэкономразвития.

3. Корпорация кредитует частный бизнес

Еще одно направление «работы» — это формирование задолженности перед ГПЗКУ как по поставке зерновых, так и по оплате отгруженного ею товара. Со стороны должно создаваться впечатление, что финансовыми потоками корпорации управляют или марсиане или трехлетний ребенок. И это должно натолкнуть нужный сегмент общественности на мысль о безнадежно неэффективном менеджменте. Исполнять эту партию в трагикомедии авторства Ивана Мирошниченко будет Юрий Бондарчук. Он уже начал эту работу со взаимодействия «Сельхозпродукта» и ГПЗКУ.

В частности, на предприятия «Сельхозпродукта» («СПП-Агро», «Васильковхлебопродукт») была переведена предоплата более 160 млн. грн. через схему залоговых складских свидетельств. Но в отличие от предыдущей ситуации с швейцарским трендером, зерно в Китай не отгружалось, а сбывалось, по всей видимости, другим крупным международным трейдерам. С ними у Мирошниченко хорошие отношения еще со времен бизнес-прошлого.

Таких примеров множество. Накапливая товарные и денежные долги перед госкорпорацией (как в свое время перед Аграрным фондом), Мирошниченко, Томиленко и Бондарчук планируют обанкротить «Сельхозпродукт», тем самым зафиксировав прибыли от незаконных операций. Злые языки поговаривают, что Мирошниченко не печется об ответственности, поскольку оставшейся каденции парламента с лихвой хватит, чтобы покрыть сроки исковой давности. Если ГПЗКУ под руководством его бизнес-партнера вообще будет с кем-то судиться.

4. Внутренний саботаж

Показательным подрывом украинско-китайского межгосударственного сотрудничества Томиленко с подачи Мирошниченко и при молчаливом согласии Павленко и Краснопольского занимался не только не внешнеэкономическом направлении, но и внутри страны. В частности, по данным материалов, имеющихся в распоряжении редакции, Томиленко необоснованно и единолично принято решение о прекращении финансирования предусмотренных расходов в размере 40 млн. грн. на ремонт техники и производственных помещений филиалов ГПЗКУ. Что сделает невозможным своевременную подготовку элеваторов и складов к принятию и хранению зерна урожая 2015 года.

Кроме того, и.о. руководителя корпорации уже объявил об отказе от форвардных закупок зерна урожая 2015 году у отечественных сельхоз товаропроизводителей. Это, кроме срыва государственной программы поддержки отечественного товаропроизводителя, приведет к невыполнению корпорацией условий кредитного договора, в части использования кредитных средств на приобретение сельскохозяйственной продукции у украинских производителей. А ведь у них только в 2015 году ГПЗКУ должна закупить более 5 млн.т. для экспорта в КНР. Также Томиленко полностью остановлено мукомольное производство ГПЗКУ, а остатки муки выводятся на предприятия Бондарчука, в том числе, и на упомянутую выше Киевскую макаронную фабрику.

Шаг №3. Организация собственных поставок

Дискредитируя с украинской стороны ГПЗКУ как поставщика, группа Мирошниченко-Павленко преследует и еще одну цель — убрать с китайской стороны ССЕС. В прошлом году через эту связку прошло более 50% импортируемой Китаем кукурузы. Этоне устраивает COFCO – крупнейшего оператора-импортера сельхозпродукции на китайский рынок. А Noble Resources – соучредителем дочки которого в Украине является Иван Мирошниченко, само заинтересовано по максимально возможным ценам поставлять украинскую кукурузу в Китай. Если сложить пазл воедино, получится, что вместо связки ГПЗКУ-ССЕС на рынок должна выйти связка Noble Resources — COFCO. На это работают и запреты МЭРТа, и мягко говоря сложное финансовое положение, в которое загоняют госкорпорацию Иван Мирошниченко, Алексей Павленко и их подчиненные. Поставщиком Noble Resources как несложно догадаться, будет «Сельхозпродукт». А ГПЗКУ плавно подводят к приватизации. И главным претендентом на покупку за копейки этого колосса на глиняных ногах будет очевидно COFCO. В результате круг замкнется и китайцы — руками народного депутата и министра от «Самопомочи», на словах ратующих за экономическую независимость Украины — будут владеть всем вертикальным циклом экспорта украинского зерна в Поднебесную. А Украина будет платить им за это проценты по кредитам и покрывать убытки «профессиональных» агро-менеджеров. Очень интересно было бы узнать, как прокомментирует это лидер «Самопомочи» Андрей Садовый, а также коллеги Мирошниченко по фракции. Ведь очевидно, что с их декларациями такие проделки их ставленников никак не сходятся.
Источник: http://glavcom.ua/articles/28274.html

Андрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы бедаАндрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы беда

Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/