Львов: от промышленного центра к туристическому раюЛьвов: от промышленного центра к туристическому раю

Виталий Рабинович

Мало какой город Украины пережил такую трансформацию, как Львов. Из крупного промышленного и научного центра Советского Союза город превратился в туристический и IT-центр Украины. 1,7 миллиона туристов ежегодно (при населении города в 800 тысяч) — это однозначно успех. Но такая трансформация проходила нелегко.

Начало 90-х годов Львов встречал пустыми полками продуктовых магазинов, длинными очередями за водкой и бурлящими митингами в самом центре города — на пятачке, называемом «Клумбой». В городе царило двоевластие. На флагштоках государственных учреждений висело по два флага: красно-синий флаг УССР и сине-желтый — будущий государственный флаг Украины. Вскоре флаги УССР исчезли. Демократическая власть победила.

На митингах определялось будущее города. Там первая на Украине демократическая администрация в спорах с возбужденными горожанами решала насущные вопросы жизни. На предприятиях города власть перешла от администрации к советам трудовых коллективов. По их инициативе заводские парткомы изгонялись с предприятий и бесследно исчезали.

В заводских клубах военкомы с «советскими» знаками различия и красными петлицами на кителях принимали воинскую присягу на верность независимой Украине у военнообязанных работников предприятий. Городская элита профессиональных руководителей спешно сдавала партбилеты и дружно критиковала свою недавнюю деятельность. Им не верили.

Громились райкомы партии. На досках объявлений вывешивались списки тех, кто не успел подать заявление о выходе из КПСС. Дошла очередь и до Львовского обкома. Архивы обкома тоже были почему-то практически уничтожены. А там было много такого, что пролило бы свет на темные пятна из биографий многих руководителей новой Украины — выходцев с Львовщины. Пропали архивы КГБ.

«Корпусу красных директоров» была объявлена война. Несмотря на то, что они все сдали партбилеты, их постепенно заменяли «активистами», имеющими заслуги, но не имеющими понятия в руководстве и экономике предприятий. Считалось, что отсутствие знаний можно заместить патриотическими лозунгами.

…Декоммунизация, становление нового государства и нарушение экономических связей навсегда изменили лицо города. Львов как промышленный центр начал исчезать. Мэр Львова в 1991-1994 гг. Василий Шпицер лицом к лицу столкнулся с многочисленными проблемами сложного городского хозяйства и не смог их решить. Люди на митингах яростно критиковали уходящую власть. По местному телевидению часами крутили сессии областного и городского советов. И это было то еще зрелище!

Остановка крупных промышленных заводов-гигантов, определявших лицо города, выплеснула на улицу массу людей, которые были вынуждены искать себя в новых условиях жизни. В таких условиях по всему городу создавались стихийные рынки.

Вчерашние токари и фрезеровщики, инженеры и конструкторы скупали и свозили в соседнюю Польшу электротовары, краденый на заводах инструмент, водку и сигареты и привозили оттуда спортивные костюмы, куртки, кроссовки. Рядами стояли они на импровизированном базаре, продавая с рогожек, постеленных на слякотную землю, импортную одежду и обувь. Так зарабатывали на жизнь. Многие покидали Украину и ехали на заработки в Польшу, Италию, Испанию и Россию. Работали строителями. Собирали урожай. Ухаживали за престарелыми. Убирали общественные туалеты. Оттуда потек ручеек заработанной таким образом валюты. Ее высылали тем, кто остался. Некоторые на эту валюту пытались открыть свое дело. Те немногочисленные работники, оставшиеся на заводах, начали самостоятельно на заводском оборудовании и материалах выпускать лопаты, вилы, грабли, плужки, сеялки. Горожане массово бросились обрабатывать пустующие земли, чтобы вырастить свою картошку, огурцы, помидоры, накормить детей выращенной клубникой.

Поэтому этот инвентарь пользовался большим спросом. Символом того времени была двухколесная тележка-»кравчучка» (по фамилии первого президента) и огромная клетчатая сумка под названием «мечта оккупанта».

Громадный городской пустырь, прилегающий к селу Сокильныки, преобразился в аккуратно засаженные огороды.

Массово строились храмы. По строительству церквей Львов лидировал среди других городо на Украины. Пастыри будущих храмов деловито посещали предприятия с хозяйственными просьбами. На улицах города среди «советских» автомобилей стали появляться нередкие иномарки. Да и сами улицы стали преображаться.

Кроме заводов, в городе закрылись городские кинотеатры. Бесследно пропали популярные: «Вокзал», «Днипро», «Дружба», «Маяк», им. Чкалова, «Комсомолец» и многие другие. На их месте открылись пиццерии, клубы, дискотеки. Но многие и сейчас стоят в полуразрушенном состоянии. Вот как, например, этот: кинотеатр им. Миколайчука. Всего из 27 кинотеатров осталось на сегодня 7.

Невелик перечень предприятий, которые выжили и продолжают работать. Это в основном предприятия пищевой и ликеро-водочной промышленности. Исключение составляет завод «Искра», который продолжает выпускать электролампы. В результате гибели промышленных гигантов в львовские лидеры попали: хлебокомбинат, молокозавод и фирма «Рассвет», выпускающая кожаные изделия. Недавно концерн «Электрон» изготовил небольшую партию современных трамваев (2 шт.) и троллейбусов (2 шт.) для Львова. За чертой города открылось новое предприятие «Фуджикура» на 500 рабочих мест. На его открытие приезжал президент Украины. Жаль, что президенты не приезжали на закрытие предприятий Львова.

Справедливости ради отметим, что сегодня на смену тяжелой промышленности Львов стал сосредоточением IT-компаний. В сфере IT в городе работает около 12 тыс. человек, а оборот в сфере IT приравнивается к доходам областного бюджета. Много специалистов как местных (выпускники Львовской политехники и ЛНУ им. Франко), так и приезжих. Уровень заработков — значительно выше среднего, поскольку 90% заказов — зарубежные, а после обвала курса гривны это ощущается особо.

…Сегодня Львов называют городом-праздником. Бесконечные дни пива, шоколада, джазовые фестивали, праздники ночи, дни города, праздники вышиванок, дни вина и сыра, которые организуются городскими властями, создают карнавальную атмосферу беззаботной гульбы и ярмарочного веселья.

Бесконечен список концертов и эстрадных выступлений (зачастую под открытым небом) на различных площадках города. Центром бесконечных праздников и визитной карточкой города является площадь Рынок. Веселье поддерживается в парке им. Костюшко, парке Культуры, в концертных залах. На улицах старого Львова на каждом перекрестке поют и играют уличные артисты… Возле фонтана «Диана» каждый вечер на глазах у прохожих танцуют танго.

По вечерам памятники старины получают художественную подсветку, дополняя бурлящую толпу туристов оригинальными феериями красок. На центральных улицах Львова можно услышать наряду с украинским, русским, польским языками также венгерский, английский, немецкий и другие. Огни рекламы, фейерверки, неожиданные музыкальные выступления самых разных жанров прямо на уличных тротуарах, продажа сувениров — все это означает, что ты идешь по древнему городу, вдыхаешь романтику различных эпох, прикасаешься к вечности. Осознавая это, становишься причастным к истории и к городу. Становишься навсегда неисправимым львовянином, даже если там не живешь.

За 25 лет город сильно изменился. Из серого, делового, промышленного и научного центра, живущего для страны, город-труженик превратился в веселого, бесшабашного гуляку, живущего для гостей. Напряженный труд обслуги скрыт под яркими карнавальными красками. Серые рабочие будни прошлого сменились праздничной и яркой суетой настоящего. Пожалуй, не изменился город в плане высшего образования. Все вузы города как были, так и остались престижными. Конкурсы на поступление в них по-прежнему высоки. Самая талантливая молодежь по окончании вузов стремится к трудоустройству за границей. Остальные ищут себя, но чаще не находят и работают где придется. А город нашел себя. Жизнь в нем бурлит и манит огнями витрин и праздников.

Львов открыт для мира. Город меняется, и меняются его жители. Нам повезло, что мы сейчас видим город таким, а не заброшенным и разрушенным, каким он был еще совсем недавно. Но как же тяжело дались эти перемены… Львов открыт для перемен.

ua.112Виталий Рабинович

Мало какой город Украины пережил такую трансформацию, как Львов. Из крупного промышленного и научного центра Советского Союза город превратился в туристический и IT-центр Украины. 1,7 миллиона туристов ежегодно (при населении города в 800 тысяч) — это однозначно успех. Но такая трансформация проходила нелегко.

Начало 90-х годов Львов встречал пустыми полками продуктовых магазинов, длинными очередями за водкой и бурлящими митингами в самом центре города — на пятачке, называемом «Клумбой». В городе царило двоевластие. На флагштоках государственных учреждений висело по два флага: красно-синий флаг УССР и сине-желтый — будущий государственный флаг Украины. Вскоре флаги УССР исчезли. Демократическая власть победила.

На митингах определялось будущее города. Там первая на Украине демократическая администрация в спорах с возбужденными горожанами решала насущные вопросы жизни. На предприятиях города власть перешла от администрации к советам трудовых коллективов. По их инициативе заводские парткомы изгонялись с предприятий и бесследно исчезали.

В заводских клубах военкомы с «советскими» знаками различия и красными петлицами на кителях принимали воинскую присягу на верность независимой Украине у военнообязанных работников предприятий. Городская элита профессиональных руководителей спешно сдавала партбилеты и дружно критиковала свою недавнюю деятельность. Им не верили.

Громились райкомы партии. На досках объявлений вывешивались списки тех, кто не успел подать заявление о выходе из КПСС. Дошла очередь и до Львовского обкома. Архивы обкома тоже были почему-то практически уничтожены. А там было много такого, что пролило бы свет на темные пятна из биографий многих руководителей новой Украины — выходцев с Львовщины. Пропали архивы КГБ.

«Корпусу красных директоров» была объявлена война. Несмотря на то, что они все сдали партбилеты, их постепенно заменяли «активистами», имеющими заслуги, но не имеющими понятия в руководстве и экономике предприятий. Считалось, что отсутствие знаний можно заместить патриотическими лозунгами.

…Декоммунизация, становление нового государства и нарушение экономических связей навсегда изменили лицо города. Львов как промышленный центр начал исчезать. Мэр Львова в 1991-1994 гг. Василий Шпицер лицом к лицу столкнулся с многочисленными проблемами сложного городского хозяйства и не смог их решить. Люди на митингах яростно критиковали уходящую власть. По местному телевидению часами крутили сессии областного и городского советов. И это было то еще зрелище!

Остановка крупных промышленных заводов-гигантов, определявших лицо города, выплеснула на улицу массу людей, которые были вынуждены искать себя в новых условиях жизни. В таких условиях по всему городу создавались стихийные рынки.

Вчерашние токари и фрезеровщики, инженеры и конструкторы скупали и свозили в соседнюю Польшу электротовары, краденый на заводах инструмент, водку и сигареты и привозили оттуда спортивные костюмы, куртки, кроссовки. Рядами стояли они на импровизированном базаре, продавая с рогожек, постеленных на слякотную землю, импортную одежду и обувь. Так зарабатывали на жизнь. Многие покидали Украину и ехали на заработки в Польшу, Италию, Испанию и Россию. Работали строителями. Собирали урожай. Ухаживали за престарелыми. Убирали общественные туалеты. Оттуда потек ручеек заработанной таким образом валюты. Ее высылали тем, кто остался. Некоторые на эту валюту пытались открыть свое дело. Те немногочисленные работники, оставшиеся на заводах, начали самостоятельно на заводском оборудовании и материалах выпускать лопаты, вилы, грабли, плужки, сеялки. Горожане массово бросились обрабатывать пустующие земли, чтобы вырастить свою картошку, огурцы, помидоры, накормить детей выращенной клубникой.

Поэтому этот инвентарь пользовался большим спросом. Символом того времени была двухколесная тележка-»кравчучка» (по фамилии первого президента) и огромная клетчатая сумка под названием «мечта оккупанта».

Громадный городской пустырь, прилегающий к селу Сокильныки, преобразился в аккуратно засаженные огороды.

Массово строились храмы. По строительству церквей Львов лидировал среди других городо на Украины. Пастыри будущих храмов деловито посещали предприятия с хозяйственными просьбами. На улицах города среди «советских» автомобилей стали появляться нередкие иномарки. Да и сами улицы стали преображаться.

Кроме заводов, в городе закрылись городские кинотеатры. Бесследно пропали популярные: «Вокзал», «Днипро», «Дружба», «Маяк», им. Чкалова, «Комсомолец» и многие другие. На их месте открылись пиццерии, клубы, дискотеки. Но многие и сейчас стоят в полуразрушенном состоянии. Вот как, например, этот: кинотеатр им. Миколайчука. Всего из 27 кинотеатров осталось на сегодня 7.

Невелик перечень предприятий, которые выжили и продолжают работать. Это в основном предприятия пищевой и ликеро-водочной промышленности. Исключение составляет завод «Искра», который продолжает выпускать электролампы. В результате гибели промышленных гигантов в львовские лидеры попали: хлебокомбинат, молокозавод и фирма «Рассвет», выпускающая кожаные изделия. Недавно концерн «Электрон» изготовил небольшую партию современных трамваев (2 шт.) и троллейбусов (2 шт.) для Львова. За чертой города открылось новое предприятие «Фуджикура» на 500 рабочих мест. На его открытие приезжал президент Украины. Жаль, что президенты не приезжали на закрытие предприятий Львова.

Справедливости ради отметим, что сегодня на смену тяжелой промышленности Львов стал сосредоточением IT-компаний. В сфере IT в городе работает около 12 тыс. человек, а оборот в сфере IT приравнивается к доходам областного бюджета. Много специалистов как местных (выпускники Львовской политехники и ЛНУ им. Франко), так и приезжих. Уровень заработков — значительно выше среднего, поскольку 90% заказов — зарубежные, а после обвала курса гривны это ощущается особо.

…Сегодня Львов называют городом-праздником. Бесконечные дни пива, шоколада, джазовые фестивали, праздники ночи, дни города, праздники вышиванок, дни вина и сыра, которые организуются городскими властями, создают карнавальную атмосферу беззаботной гульбы и ярмарочного веселья.

Бесконечен список концертов и эстрадных выступлений (зачастую под открытым небом) на различных площадках города. Центром бесконечных праздников и визитной карточкой города является площадь Рынок. Веселье поддерживается в парке им. Костюшко, парке Культуры, в концертных залах. На улицах старого Львова на каждом перекрестке поют и играют уличные артисты… Возле фонтана «Диана» каждый вечер на глазах у прохожих танцуют танго.

По вечерам памятники старины получают художественную подсветку, дополняя бурлящую толпу туристов оригинальными феериями красок. На центральных улицах Львова можно услышать наряду с украинским, русским, польским языками также венгерский, английский, немецкий и другие. Огни рекламы, фейерверки, неожиданные музыкальные выступления самых разных жанров прямо на уличных тротуарах, продажа сувениров — все это означает, что ты идешь по древнему городу, вдыхаешь романтику различных эпох, прикасаешься к вечности. Осознавая это, становишься причастным к истории и к городу. Становишься навсегда неисправимым львовянином, даже если там не живешь.

За 25 лет город сильно изменился. Из серого, делового, промышленного и научного центра, живущего для страны, город-труженик превратился в веселого, бесшабашного гуляку, живущего для гостей. Напряженный труд обслуги скрыт под яркими карнавальными красками. Серые рабочие будни прошлого сменились праздничной и яркой суетой настоящего. Пожалуй, не изменился город в плане высшего образования. Все вузы города как были, так и остались престижными. Конкурсы на поступление в них по-прежнему высоки. Самая талантливая молодежь по окончании вузов стремится к трудоустройству за границей. Остальные ищут себя, но чаще не находят и работают где придется. А город нашел себя. Жизнь в нем бурлит и манит огнями витрин и праздников.

Львов открыт для мира. Город меняется, и меняются его жители. Нам повезло, что мы сейчас видим город таким, а не заброшенным и разрушенным, каким он был еще совсем недавно. Но как же тяжело дались эти перемены… Львов открыт для перемен.

ua.112

Украинский центр европейского ренессансаУкраинский центр европейского ренессанса

Нинель Киселевская

«Идеальный город» Жолква на Львовщине «проэкзаменовали» руководители проекта «7 чудес Украины: исторические города и городки»

Королевская Жолква на Львовщине вошла в финал акции «7 чудес Украины: исторические города и городки». Маленький и уютный город, раскинувшийся всего в 30 километрах от границы с Польшей, «законсервировал» десятки памятников общей культуры. Среди них – замок Жолкевских, построенный прадедом польского короля Яна Собеского — гетманом Станиславом Жолкевским, Рыночная или Вечевая площадь с собственными «сукенницами» — арочными галереями перед старинными домами, как в Кракове, римо-католический костел святого Лаврентия, где похоронены основатели города, Василианский и Доминиканский соборы, синагога и другие неповторимые жемчужины. Их посетили члены оргкомитета акции «7 чудес Украины: исторические города и городки» во главе с председателем оргкомитета Николаем Томенко и журналисты ведущих СМИ страны, среди которых была и корреспондент Укринформа.

Все главные здания Жолквы были распланированы подобно органам человеческого тела

Основателем Жолквы выступил сын русского воеводы Станислав Жолкевский, который желал войти в историю не только как рыцарь и полководец, но и как строитель и меценат. Для своего детища он выбрал концепцию «идеального города», разработанную великими гуманистами — теоретиками европейского ренессанса Леонардо да Винчи, Винченцо Скамоцци и Пьетро Катанео. Она заключалась не только в пропорциях зданий и улиц, но и в том, чтобы создать идеальные условия для проживания и труда для каждого слоя населения – от магнатов до ремесленников и простолюдинов, защитить жителей от захватчиков»,- рассказал директор Жолковского государственного историко-архитектурного заповедника Владимир Герич.

По словам ученого, все главные здания города были распланированы подобно органам человеческого тела. Замок был головой, рыночная площадь – легкими, ратуша – желудком, городские врата – руками и ногами, а костел и церковь образовывали одно сердце.

До нашего времени «дожили» почти все жемчужины Жолквы. Однако века и катаклизмы наложили на них свой сокрушительный отпечаток. Была частично разрушена «голова» — знаменитый замок Жолкевских. Во время Первой мировой сгорел его жилой корпус, где в свое время жил король Речи Посполитой Ян Собеский, гостили гетман Богдан Хмельницкий, российский царь Петр Первый и другие именитые господа. Полностью уничтожена домашняя часовня, в которую король мог попасть просто из своей спальни, а бытовой и поварской корпуса дворцового четырехугольника стали непригодными к использованию.

Лучше других сохранилась фронтальная часть. С нее жолковчане и начали реставрацию. Теперь здесь действует кузница, где творят свои шедевры мастера художественной ковки, проходят мастер-классы и профессиональные соревнования. Здесь все, даже фартуки мастеров и действующие меха воссозданы по описаниям 16-17 веков. Сохранились и старинные подковы, предметы сельскохозяйственного инвентаря и другие изделия кузнецов. Они составили небольшую экспозицию кузницы-музея.

А в верхних этажах корпуса, который выполнял оборонительную роль и служил арсеналом, «живут» Мазепа, Хмельницкий, Жолкевский, Ян Собеский и Михаил Радзивилл. Здесь обустроили Гетманскую комнату с портретами, нарисованными львовским художником Мирославом Отковичем, штандартами, гербами и казацким барабаном. Действует визитный центр для туристов, где можно получить консультацию и проложить экскурсионный маршрут с квалифицированным сопровождением. Все это сделано за средства, которые в рамках программы трансграничного сотрудничества Украина – Польша — Беларусь предоставил Евросоюз. Из этого же финансирования накрыли медной бляхой и защитили от беспощадного разрушения главный дворцовый корпус, где планируют восстановить утраченную входную галерею, реставрируют угловые оборонительные башни.

«Пусть из наших костей поднимется мститель»

Эти слова Вергилия выгравированы на надгробии Станислава Жолкевского и его сына Ивана в жолкевском костеле Святого Лаврентия. Они оказались пророческими. Правнук Жолкевского — Ян Собеский стал блестящим полководцем, гетманом, а позже — королем Речи Посполитой. Корону он получил после победы над турками под Хотином, а мировую славу ему принесли битвы под Веной и Парканами. Полотнами, которые воспевали эти величественные битвы, были завешаны стены костела. Сейчас после реставрации, которую сделали польские мастера, два из них выставлены для обозрения в Золочевском и Олесском замках, еще два хранятся в фондохранилище Львовской национальной галереи искусств. Однако католическая община Жолквы мечтает вернуть их на законное место в храме, который сам по себе является лучшим образцом сакральной архитектуры века. Он возведен в духе ренессанса со скромными но изысканным декором и идеальными пропорциями. Здесь нашел свой последний покой отец города и его родные из Жолкевских и Собеских. При этом Станислав Жолкевский похоронен сразу в двух местах: турки, которые убили полководца, сначала отдали вдове его тело, а впоследствии – за выкуп в три миллиона злотых, голову, которая замурована в стене крипты.

Во времена тоталитарного режима костел был разграблен и превращен в склад. Среди пропавших шедевров — икона, которую написала София Фредро-Шептицька, мать Митрополита Андрея.

Чтобы стереть саму память о государственном и религиозном деятеле, среди выдающихся побед которого был и захват Москвы, советское правительство переименовало Жолкву в Нестеров.

Теперь костел святого Лаврентия в Жолкве – памятник и усыпальница Жолкевского и его семьи (здесь похоронены его дети, жена, внучатый зять, внук, праправнуки) стал местом паломничества. Святыню отреставрировали польские специалисты за средства, которые предоставила РП.

Среди духовных и архитектурных шедевров Жолквы – церковь отцов Василиан, основанная Жолкевским в 1612 году, бывший доминиканский собор, заложенный матерью короля Яна Собеского Теофилией в память погибшего в бою второго сына, уникальная деревянная церковь Рождества пресвятой Богородицы, занесенная в список мирового наследия ЮНЕСКО, и синагога 17 века, построенная на средства Яна Собеского. Последняя была одной из крупнейших и красивейших еврейских святынь Европы. Она в середине и снаружи была украшена барочной лепниной, которая частично сохранилась. Сейчас синагогу реставрируют. Здесь сделали крышу. На другие работы средств нет, однако это помещение с прекрасной акустикой используют для камерных концертов и других творческих проектов.

У Жолквы есть свой святой – мученик Партений

Есть в Жолкве и свой святой – в Василианском монастыре хранятся нетленные мощи святого мученика Партения, который за свою верность Христу претерпел мученическую смерть вместе со своим старшим братом Калогерием 15 мая 250 года. Сначала его мощи более 1000 лет хранились в римских катакомбах .В 1665 году Папа Александр VII передал их австрийскому императору Леопольду І в Вену, где они хранились в монастыре св. Клары. В 1784 году стараниями о. Иеронима Стрелкового, император Иосиф І разрешил перевезти мощи св. мученика в василианский монастырь в Жолкве, где они находятся по сегодняшний день. Каждый год в воскресенье после Воздвижения Честного Креста Господня в храме Пресвятого Сердца Христова, что при Василианском монастыре проходит чествование святых мощей.

Теперь мы дошли до провинциальных городов, которые не уступают крупным туристическим центрам своей уникальной историей, архитектурой – Николай Томенко

В нашем проекте «7 чудес Украины: исторические города и городки» сейчас идет презентационный этап. А сама акция действует в Украине около 10 лет. В ее рамках проведено 4 этапа. В частности, из Львовской области уже представлены три объекта: историческая часть Львова, Золочевский и Олесский замки. Те, кто побеждает, пропагандируются по всей стране и за ее пределами. Теперь мы дошли до провинциальных городов, которые нередко не уступают крупным туристическим центрам своей уникальной историей, архитектурой, культурой и даже туристическими возможностями»,- отметил, отвечая на вопрос корреспондента Укринформа, глава оргкомитета Николай Томенко.

По его словам, от исторических городов и городков принято более 100 заявок, из которых оргкомитет допустил к финалу 21 объект. Здесь представлена практически вся «малая» Украина — по одному городу из области. В конце сентября будут объявлены 7 победителей и три спецноминации. Они будут определены по голосованию на сайте – 50 процентов баллов и по заключению экспертов. О победителях будут отсняты фильмы, которые покажут на ведущих телеканалах страны.

Сейчас в рамках презентации каждый город представляет свои сокровища. Это уже сделали Нежин и Бердянск.

Как отметил Томенко, Жолква по концентрации исторических памятников занимает особое место в Украине. Только в ее центральной части сосредоточено 40 объектов национального значения. Всего в городе их 80. И ключевой принцип этих объектов то, что они относятся к 17 веку, при этом полностью или частично сохранены. Кроме того это единственный населенный пункт в нашем государстве, что строился по принципу идеального города. Здесь есть возможность увидеть как выглядела концепция, архитектура и логика городов ренессансной эпохи. Поэтому, несмотря, что Жолква – один из самых маленьких городов, участвующих в акции (здесь проживает всего 13 тысяч человек) по насыщенности памятниками единственный.

По словам Томенко, после презентаций в рамках проекта посещаемость городов-участников возрастает до 80 процентов. Вот и в Жолкве с начала конкурса уже побывало рекордное количество туристов и паломников.

На вопрос, как возникла идея проекта, Томенко отметил, что над способом презентации красивой, уникальной, традиционной Украины он задумывался давно. Одно из первых научных исследований посвятил проблемам формирования позитивного имиджа Украины в мире и искал для этого форму. Очевидно, сказалось, что на первом курсе истфака Киевского госуниверситета написал реферат «7 античных чудес мира». Отсюда и возникла формула. Сначала акция рассчитывалась на иностранцев. Но когда начали работать, поняли, что нужно прежде всего показать Украину украинцам. Потому и сместили акценты.

-А что из этого вышло, вы видите,- сказал Томенко.- Мы прошли замки, дворцы, крепости, природные чудеса, сейчас дошли до исторических городов и городков.

-Каким будет следующий этап?

— Есть очень много идей. Одна из них – семь духовных чудес, но для этого нужно, чтобы немножко спало межконфессиональное напряжение. Пока что данный этап будет продолжаться еще минимум год, поскольку будут готовиться фильмы о победителях, диски. Сейчас в нашей фильмотеке уже 40 фильмов и около 20 тысяч дисков. В фильмах мы не привязываемся к современности, к временным проблемам, а показываем лучшее из того, что есть. Для проблем — новости. А в фильме – воспитательные, просветительские вещи, которые вызывают интерес и гордость.

-Какие города станут следующим объектом посещения?

— Готовится принять нас Диканька Полтавской, Сатанив Хмельницкой, Канев Черкасской, Белая Церковь Киевской, Галич Ивано-Франковской, Берислав Херсонской областей. Предложений много, поэтому, возможно, презентации и выйдут за объявленный срок.

-Насколько оправдала себя идея такой популяризации?

-Когда мы показали Хотин Черновицкой области, его посещаемость выросла на 80 процентов. Ведь раньше он терялся на фоне знаменитого соседа – Каменца-Подольского. Поэтому это подсказало идею, чтобы «привязывать» меньшие туристические объекты к уже раскрученным. При любых обстоятельствах объекты получают от нас бонус в виде фильмов и внимания туристов. А там, глядишь, и чиновники обратят на них свои взгляды и попытаются помочь.

УкринформНинель Киселевская

«Идеальный город» Жолква на Львовщине «проэкзаменовали» руководители проекта «7 чудес Украины: исторические города и городки»

Королевская Жолква на Львовщине вошла в финал акции «7 чудес Украины: исторические города и городки». Маленький и уютный город, раскинувшийся всего в 30 километрах от границы с Польшей, «законсервировал» десятки памятников общей культуры. Среди них – замок Жолкевских, построенный прадедом польского короля Яна Собеского — гетманом Станиславом Жолкевским, Рыночная или Вечевая площадь с собственными «сукенницами» — арочными галереями перед старинными домами, как в Кракове, римо-католический костел святого Лаврентия, где похоронены основатели города, Василианский и Доминиканский соборы, синагога и другие неповторимые жемчужины. Их посетили члены оргкомитета акции «7 чудес Украины: исторические города и городки» во главе с председателем оргкомитета Николаем Томенко и журналисты ведущих СМИ страны, среди которых была и корреспондент Укринформа.

Все главные здания Жолквы были распланированы подобно органам человеческого тела

Основателем Жолквы выступил сын русского воеводы Станислав Жолкевский, который желал войти в историю не только как рыцарь и полководец, но и как строитель и меценат. Для своего детища он выбрал концепцию «идеального города», разработанную великими гуманистами — теоретиками европейского ренессанса Леонардо да Винчи, Винченцо Скамоцци и Пьетро Катанео. Она заключалась не только в пропорциях зданий и улиц, но и в том, чтобы создать идеальные условия для проживания и труда для каждого слоя населения – от магнатов до ремесленников и простолюдинов, защитить жителей от захватчиков»,- рассказал директор Жолковского государственного историко-архитектурного заповедника Владимир Герич.

По словам ученого, все главные здания города были распланированы подобно органам человеческого тела. Замок был головой, рыночная площадь – легкими, ратуша – желудком, городские врата – руками и ногами, а костел и церковь образовывали одно сердце.

До нашего времени «дожили» почти все жемчужины Жолквы. Однако века и катаклизмы наложили на них свой сокрушительный отпечаток. Была частично разрушена «голова» — знаменитый замок Жолкевских. Во время Первой мировой сгорел его жилой корпус, где в свое время жил король Речи Посполитой Ян Собеский, гостили гетман Богдан Хмельницкий, российский царь Петр Первый и другие именитые господа. Полностью уничтожена домашняя часовня, в которую король мог попасть просто из своей спальни, а бытовой и поварской корпуса дворцового четырехугольника стали непригодными к использованию.

Лучше других сохранилась фронтальная часть. С нее жолковчане и начали реставрацию. Теперь здесь действует кузница, где творят свои шедевры мастера художественной ковки, проходят мастер-классы и профессиональные соревнования. Здесь все, даже фартуки мастеров и действующие меха воссозданы по описаниям 16-17 веков. Сохранились и старинные подковы, предметы сельскохозяйственного инвентаря и другие изделия кузнецов. Они составили небольшую экспозицию кузницы-музея.

А в верхних этажах корпуса, который выполнял оборонительную роль и служил арсеналом, «живут» Мазепа, Хмельницкий, Жолкевский, Ян Собеский и Михаил Радзивилл. Здесь обустроили Гетманскую комнату с портретами, нарисованными львовским художником Мирославом Отковичем, штандартами, гербами и казацким барабаном. Действует визитный центр для туристов, где можно получить консультацию и проложить экскурсионный маршрут с квалифицированным сопровождением. Все это сделано за средства, которые в рамках программы трансграничного сотрудничества Украина – Польша — Беларусь предоставил Евросоюз. Из этого же финансирования накрыли медной бляхой и защитили от беспощадного разрушения главный дворцовый корпус, где планируют восстановить утраченную входную галерею, реставрируют угловые оборонительные башни.

«Пусть из наших костей поднимется мститель»

Эти слова Вергилия выгравированы на надгробии Станислава Жолкевского и его сына Ивана в жолкевском костеле Святого Лаврентия. Они оказались пророческими. Правнук Жолкевского — Ян Собеский стал блестящим полководцем, гетманом, а позже — королем Речи Посполитой. Корону он получил после победы над турками под Хотином, а мировую славу ему принесли битвы под Веной и Парканами. Полотнами, которые воспевали эти величественные битвы, были завешаны стены костела. Сейчас после реставрации, которую сделали польские мастера, два из них выставлены для обозрения в Золочевском и Олесском замках, еще два хранятся в фондохранилище Львовской национальной галереи искусств. Однако католическая община Жолквы мечтает вернуть их на законное место в храме, который сам по себе является лучшим образцом сакральной архитектуры века. Он возведен в духе ренессанса со скромными но изысканным декором и идеальными пропорциями. Здесь нашел свой последний покой отец города и его родные из Жолкевских и Собеских. При этом Станислав Жолкевский похоронен сразу в двух местах: турки, которые убили полководца, сначала отдали вдове его тело, а впоследствии – за выкуп в три миллиона злотых, голову, которая замурована в стене крипты.

Во времена тоталитарного режима костел был разграблен и превращен в склад. Среди пропавших шедевров — икона, которую написала София Фредро-Шептицька, мать Митрополита Андрея.

Чтобы стереть саму память о государственном и религиозном деятеле, среди выдающихся побед которого был и захват Москвы, советское правительство переименовало Жолкву в Нестеров.

Теперь костел святого Лаврентия в Жолкве – памятник и усыпальница Жолкевского и его семьи (здесь похоронены его дети, жена, внучатый зять, внук, праправнуки) стал местом паломничества. Святыню отреставрировали польские специалисты за средства, которые предоставила РП.

Среди духовных и архитектурных шедевров Жолквы – церковь отцов Василиан, основанная Жолкевским в 1612 году, бывший доминиканский собор, заложенный матерью короля Яна Собеского Теофилией в память погибшего в бою второго сына, уникальная деревянная церковь Рождества пресвятой Богородицы, занесенная в список мирового наследия ЮНЕСКО, и синагога 17 века, построенная на средства Яна Собеского. Последняя была одной из крупнейших и красивейших еврейских святынь Европы. Она в середине и снаружи была украшена барочной лепниной, которая частично сохранилась. Сейчас синагогу реставрируют. Здесь сделали крышу. На другие работы средств нет, однако это помещение с прекрасной акустикой используют для камерных концертов и других творческих проектов.

У Жолквы есть свой святой – мученик Партений

Есть в Жолкве и свой святой – в Василианском монастыре хранятся нетленные мощи святого мученика Партения, который за свою верность Христу претерпел мученическую смерть вместе со своим старшим братом Калогерием 15 мая 250 года. Сначала его мощи более 1000 лет хранились в римских катакомбах .В 1665 году Папа Александр VII передал их австрийскому императору Леопольду І в Вену, где они хранились в монастыре св. Клары. В 1784 году стараниями о. Иеронима Стрелкового, император Иосиф І разрешил перевезти мощи св. мученика в василианский монастырь в Жолкве, где они находятся по сегодняшний день. Каждый год в воскресенье после Воздвижения Честного Креста Господня в храме Пресвятого Сердца Христова, что при Василианском монастыре проходит чествование святых мощей.

Теперь мы дошли до провинциальных городов, которые не уступают крупным туристическим центрам своей уникальной историей, архитектурой – Николай Томенко

В нашем проекте «7 чудес Украины: исторические города и городки» сейчас идет презентационный этап. А сама акция действует в Украине около 10 лет. В ее рамках проведено 4 этапа. В частности, из Львовской области уже представлены три объекта: историческая часть Львова, Золочевский и Олесский замки. Те, кто побеждает, пропагандируются по всей стране и за ее пределами. Теперь мы дошли до провинциальных городов, которые нередко не уступают крупным туристическим центрам своей уникальной историей, архитектурой, культурой и даже туристическими возможностями»,- отметил, отвечая на вопрос корреспондента Укринформа, глава оргкомитета Николай Томенко.

По его словам, от исторических городов и городков принято более 100 заявок, из которых оргкомитет допустил к финалу 21 объект. Здесь представлена практически вся «малая» Украина — по одному городу из области. В конце сентября будут объявлены 7 победителей и три спецноминации. Они будут определены по голосованию на сайте – 50 процентов баллов и по заключению экспертов. О победителях будут отсняты фильмы, которые покажут на ведущих телеканалах страны.

Сейчас в рамках презентации каждый город представляет свои сокровища. Это уже сделали Нежин и Бердянск.

Как отметил Томенко, Жолква по концентрации исторических памятников занимает особое место в Украине. Только в ее центральной части сосредоточено 40 объектов национального значения. Всего в городе их 80. И ключевой принцип этих объектов то, что они относятся к 17 веку, при этом полностью или частично сохранены. Кроме того это единственный населенный пункт в нашем государстве, что строился по принципу идеального города. Здесь есть возможность увидеть как выглядела концепция, архитектура и логика городов ренессансной эпохи. Поэтому, несмотря, что Жолква – один из самых маленьких городов, участвующих в акции (здесь проживает всего 13 тысяч человек) по насыщенности памятниками единственный.

По словам Томенко, после презентаций в рамках проекта посещаемость городов-участников возрастает до 80 процентов. Вот и в Жолкве с начала конкурса уже побывало рекордное количество туристов и паломников.

На вопрос, как возникла идея проекта, Томенко отметил, что над способом презентации красивой, уникальной, традиционной Украины он задумывался давно. Одно из первых научных исследований посвятил проблемам формирования позитивного имиджа Украины в мире и искал для этого форму. Очевидно, сказалось, что на первом курсе истфака Киевского госуниверситета написал реферат «7 античных чудес мира». Отсюда и возникла формула. Сначала акция рассчитывалась на иностранцев. Но когда начали работать, поняли, что нужно прежде всего показать Украину украинцам. Потому и сместили акценты.

-А что из этого вышло, вы видите,- сказал Томенко.- Мы прошли замки, дворцы, крепости, природные чудеса, сейчас дошли до исторических городов и городков.

-Каким будет следующий этап?

— Есть очень много идей. Одна из них – семь духовных чудес, но для этого нужно, чтобы немножко спало межконфессиональное напряжение. Пока что данный этап будет продолжаться еще минимум год, поскольку будут готовиться фильмы о победителях, диски. Сейчас в нашей фильмотеке уже 40 фильмов и около 20 тысяч дисков. В фильмах мы не привязываемся к современности, к временным проблемам, а показываем лучшее из того, что есть. Для проблем — новости. А в фильме – воспитательные, просветительские вещи, которые вызывают интерес и гордость.

-Какие города станут следующим объектом посещения?

— Готовится принять нас Диканька Полтавской, Сатанив Хмельницкой, Канев Черкасской, Белая Церковь Киевской, Галич Ивано-Франковской, Берислав Херсонской областей. Предложений много, поэтому, возможно, презентации и выйдут за объявленный срок.

-Насколько оправдала себя идея такой популяризации?

-Когда мы показали Хотин Черновицкой области, его посещаемость выросла на 80 процентов. Ведь раньше он терялся на фоне знаменитого соседа – Каменца-Подольского. Поэтому это подсказало идею, чтобы «привязывать» меньшие туристические объекты к уже раскрученным. При любых обстоятельствах объекты получают от нас бонус в виде фильмов и внимания туристов. А там, глядишь, и чиновники обратят на них свои взгляды и попытаются помочь.

Укринформ

Никто не сможет спрятаться от ответственности. Садовый отвечает на упреки и рассказывает, как Украина превратилась в ВизантиюНикто не сможет спрятаться от ответственности. Садовый отвечает на упреки и рассказывает, как Украина превратилась в Византию

Елена Трибушная

Мэр Львова и глава партии Самопоміч признается, ощущает ли он личную ответственность за трагедию на полигоне, и рассказывает, как президент убеждал его возглавить правительство

До последнего времени Андрей Садовый считался в украинской политике принцем на белом коне. 47‑летний мэр Львова и его успешный менеджер превратил город в туристическую столицу Украины, поглазеть на которую приезжает до 2 млн человек в год. Также Садовый возглавляет партию Самопоміч, имеющую четвертую по размеру фракцию в Верховной раде и репутацию политической силы, способной не разочаровывать своих избирателей. Наконец, согласно недавнему опросу Киевского международного института социологии, президентский рейтинг самого Садового — третий в стране: он пропускает вперед лишь политических тяжеловесов — Юлию Тимошенко и президента Петра Порошенко.

Однако в последнее время амбициозный львовянин понес большие репутационные потери. Наибольшим ударом стал мусорный коллапс и гибель спасателей во Львове. Также подпортили репутацию Садовому выборы в Кривом Роге, где кандидат от Самопоміч был готов за деньги снять свою кандидатуру в пользу Оппозиционного блока. Наконец, февральский выход Самопоміч из парламентской коалиции накануне голосования за правительство был воспринят неоднозначно.

Чтобы получить ответы на многие вопросы, НВ отправляется к Садовому во Львов. В условленное время он уже ждет в своем кабинете в мэрии на площади Рынок. А когда по просьбе фотографа выходит для снимка на балкон, его появление вызывает фурор среди туристов. Садовый приветственно машет им рукой и возвращается в кабинет — отвечать на вопросы о политической ответственности и безответственности.

Пять вопросов Андрею Садовому:

— Ваше самое большое достижение?

— Я горжусь своими детьми, женой, городом. И хочу гордиться страной.

— Ваш самый большой провал?

— Я очень многого не сделал из того, что можно было бы сделать. Из-за нехватки времени, опыта, из‑за препятствий, которые были всю жизнь.

— Какая из последних прочитанных книг произвела на вас наибольшее впечатление?

— Об Илоне Маске. Это книга о том, что именно большая мечта, если она честная и открытая, имеет шанс быть реализованной.

— На чем вы передвигаетесь по городу?

— Пешком в основном. Если по работе, то у меня есть старенькая служебная Toyota Avensis. И в семье у нас есть Mercedes Vito, но он для нас уже мал.

— Кому бы вы не подали руки?

— Думаю, нет такого человека. Надо всегда давать людям шанс в жизни.

— Чувствуете ли вы личную ответственность за гибель людей на мусорном полигоне в Грибовичах и ситуацию, в которой оказался Львов из‑за пожара?

— У меня сегодня нет морального права вести дискуссию на эту тему. Следственные органы примут решение. Ответственность лежит на всех, на мне в том числе. Я городской голова, и когда в городе возникает любая форс-мажорная ситуация, я несу ответственность. Хотелось бы, чтобы эта ситуация нас объединила. Мне больно, когда вместо того, чтобы тратить силы на решение проблемы, многие политики спорят и ищут крайних. Не время.

Моя задача — чтобы был сделан новый, современный полигон, проведена рекультивация. Мы договорились с Европейским инвестиционным банком, но это не делается за день. Эксперты должны оценить стоимость работ. Речь идет о сумме ориентировочно € 40 млн.

Полигон работает еще со времен Австро-Венгрии, и это одна из самых больших проблем, которая у нас есть.

— До пожара на полигоне главное, в чем упрекали Самопоміч, был ее выход из коалиции: мол, вы не хотите брать на себя ответственность, потому что это может негативно повлиять на рейтинг партии.

— Никто не сможет сегодня спрятаться и не брать ответственность. Самопоміч честно вошла в коалицию. Мы честно делали все возможное для выполнения коалиционного соглашения, но когда на черное начали говорить белое, когда мы увидели не борьбу с коррупцией, а ее расцвет, двойные, тройные стандарты, мы приняли принципиальное решение и вышли.

— Вас не остановили обвинения в развале так называемой проукраинской, проевропейской коалиции?

— У нас в стране Византия в наихудшей форме. Потому что мы живем в парламентско-президентской стране, а где все решения принимаются? В Администрации президента.

— Похоже, вы разочарованы президентом и его окружением, которое сейчас фактически держит в руках власть.

— Я не был очарован, поэтому чувствую себя достаточно комфортно. Я реалист.

Да, втайне я всегда надеялся на лучшее. Но когда анализируешь поступки человека в прошлые годы, то можешь спрогнозировать и следующие его шаги.

Мы находились в очень сложной ситуации, потому что страна оказалась без президента. И с точки зрения безопасности страны мы были вынуждены немедленно избрать президента, чтобы стать легитимным государством. На тот момент лучшей кандидатуры не было, и большинство граждан выбрали Петра Алексеевича. Он получил шанс посвятить себя, сгореть и дать стране большой толчок вперед. У него еще есть этот шанс. Потому что президентский срок — пять лет. Он проработал только два.

— Вы видели последние президентские рейтинги? Там ваш рейтинг примерно такой, как у Порошенко.

— Я никогда никому даже намека не давал о каких‑то амбициях в этой части.

У меня есть чем заниматься с утра до вечера каждый день. Амбиции я свои озвучил. Это построение успешной идеологической партии и успешный город Львов.

— По-вашему, Самопоміч быстро растет?

— Конечно. На последних локальных выборах мы получили ровную ситуацию во всех городах страны. Осенью в некоторых городах мы воспользуемся своей возможностью отозвать одного-двух депутатов, которые ошиблись. Ответственностью перед людьми и Богом шутить нельзя. Мы принимаем решения моментально.

— Как с Юрием Милобогом в Кривом Роге, который шел на выборы городского головы от Самопоміч и одновременно вел переговоры с Оппозиционным блоком о том, что снимет свою кандидатуру, причем за деньги?

— Это жизнь. Есть искушения. У нас в политике люди хотят денег и славы, но на этом их политическая карьера заканчивается — на следующий день они становятся марионетками. Нормально, когда ты хочешь славы. А когда ты хочешь денег, тебе надо идти в бизнес. Хотя в Украине лучший бизнес — это до сих пор политика. 1 % граждан имеют влияние на 80 % бюджетных средств страны. Это страшно. 63 % экономики в тени. Если на 10 % снизить этот уровень, у нас будет достаточно сбалансированный бюджет, нам не нужны будут какие‑то заимствования.

— Если Самопоміч будет иметь когда‑нибудь большинство в парламенте, вы видите себя премьером?

— Если будет большинство, если партия доверит, то других вариантов не может быть. Ты обязан брать ответственность.

— Когда выбирали премьера, вам тоже предлагали эту должность. Насколько это было серьезно?

— Президент провел со мной несколько бесед на эту тему. Моя позиция была четкой и однозначной: некорректно давать согласие на пост премьера, когда ты имеешь в парламенте только 26 голосов, а для принятия решения нужно 226. Быть на растяжке и каждый день искать голоса для принятия важных решений — это не работа. Если работать, то работать. На сегодняшний день коалиция какая‑то…

— …фантомная?

— Да, фантомная. И никто не может предвидеть, сколько она просуществует. Что завтра стрельнет в голову Арсению Петровичу? С какой мыслью проснется Ринат Леонидович? Что приснится Игорю Валерьевичу? Кто знает.

— У большинства украинских партий идеология либо отсутствует, либо очень гибкая и меняется в зависимости от ситуации. Идеология Самопоміч,— это о чем?

— Говорить в Украине об идеологии вообще слишком рано, потому что у нас большинство партий, где идеология очень проста — это клептократия. Это большое олигархическое гнездо.

Если смотреть с точки зрения мировых традиций, то мы центристы с правым уклоном. Хотя мне близка позиция английских консерваторов.

— А ваша партия разве не лидерского типа? Если вдруг Андрей Садовый поедет куда‑то в Канаду работать министром, партия будет существовать?

— Однозначно. Вы себе можете представить другую партию, где без лидера принимались бы решения на фракции? Я не вмешиваюсь в этот процесс. Да, есть концептуальные вещи, которые мы совместно проговариваем, но есть и текущая работа. Для меня важно, работая здесь, во Львове, показывать пример.

Многие люди, приезжающие во Львов, видят, что есть надежда. У нас амбиции обновить весь общественный транспорт на 70 %. Мы инициировали выпуск всей линейки общественного транспорта на заводе Электрон. Львов — крупнейший партнер ЕБРР среди городов Украины. К нам есть доверие. Сегодня многие готовы инвестировать и инвестируют во Львов. У Львова примерно такая же позиция по количеству жилья, как у Киева. И такой успех может быть во всех городах. Но надо, чтобы к власти приходили адекватные люди, которые будут работать для своих городов, сел и не будут воровать. В нашей стране я пока не увидел намерения и желания бороться с коррупцией.

— Не увидели у кого?

— У людей, которые сегодня при власти и которые имеют большое влияние.

Резонансные расследования в цивилизованной стране давно уже привели бы к отставкам. А у нас спорят о легитимных и нелегитимных офшорах. Любой цивилизованный человек знает, что, если человек идет в офшоры, он уходит от уплаты налогов. Это самый страшный грех во многих странах, преступление.

— Ваш семейный бизнес не работает с офшорами?

— Я никогда никаких офшоров не создавал. Они мне не нужны. Моя супруга с Романом Андрейко и его женой являются учредителями медиахолдинга [ТРК Люкс, куда входят телеканал 24, радиостанции Люкс и 24]. Зачем это прятать?

— Видимо, одна из причин в том, что ситуация в стране не была благоприятной для прозрачного ведения бизнеса.

— Если ты хочешь в этой стране жить, то делай все просто. Если у президента есть бизнес, то пусть зарегистрирует его полностью в Украине и здесь же платит налоги. Почему нельзя заключить соглашение с украинской юридической компанией? Как объяснять людям эти офшоры, слепые трасты?

— Мой знакомый бизнесмен из Львова говорит, что в здешней мэрии тоже имеет место коррупция, откаты — 10 %, 15 %.

— А может он привести пример? У нас была тяжелая последняя каденция, когда большинство в горсовете получила партия Свобода. Это было трудно: городской голова формирует повестку дня, депутаты не голосуют. Раз не голосуют, два не голосуют. А потом бизнесмен, который, например, хочет закрепить участок за своим производством, приходит и говорит: “Ребята, что же вы не голосуете?” Ему: “Должен партии помочь”. И таких случаев много. Правда, никто не наказан. За это у нас не наказывают.

— Во Львове совсем недавно открылся завод электрооборудования и автозапчастей японской компании Фуджикура. Можно ли сделать так, чтобы это было не эпизодическое явление, а сюда постоянно шли инвестиции?

— Многие инвесторы в ожидании. Хотя сегодня прекрасное время инвестировать. Некоторые американские фонды сейчас присматриваются, что можно дешево купить, потому что мы уже опустились на дно и цены самые низкие. Чем для меня интересна Фуджикура? Тем, что в Японии есть сотни международных компаний. Если Фуджикура будет успешной, то эти компании придут сюда. Мы вытягиваем что можем на местном уровне, но должно быть понимание и содействие государства.

— Люди, много путешествующие по Европе, сравнивая ее со Львовом, говорят, что стать по‑настоящему европейским туристическим городом ему мешает отсутствие какого‑то лоска: там не подшпаклевано, там не подкрашено.

— У нас достаточно большой бюджет, но он все равно в разы меньше, чем бюджет какого‑то туристического города в любой стране ЕС.

Материал опубликован в НВ №22 от 17 июня 2016 года
Елена Трибушная

Мэр Львова и глава партии Самопоміч признается, ощущает ли он личную ответственность за трагедию на полигоне, и рассказывает, как президент убеждал его возглавить правительство

До последнего времени Андрей Садовый считался в украинской политике принцем на белом коне. 47‑летний мэр Львова и его успешный менеджер превратил город в туристическую столицу Украины, поглазеть на которую приезжает до 2 млн человек в год. Также Садовый возглавляет партию Самопоміч, имеющую четвертую по размеру фракцию в Верховной раде и репутацию политической силы, способной не разочаровывать своих избирателей. Наконец, согласно недавнему опросу Киевского международного института социологии, президентский рейтинг самого Садового — третий в стране: он пропускает вперед лишь политических тяжеловесов — Юлию Тимошенко и президента Петра Порошенко.

Однако в последнее время амбициозный львовянин понес большие репутационные потери. Наибольшим ударом стал мусорный коллапс и гибель спасателей во Львове. Также подпортили репутацию Садовому выборы в Кривом Роге, где кандидат от Самопоміч был готов за деньги снять свою кандидатуру в пользу Оппозиционного блока. Наконец, февральский выход Самопоміч из парламентской коалиции накануне голосования за правительство был воспринят неоднозначно.

Чтобы получить ответы на многие вопросы, НВ отправляется к Садовому во Львов. В условленное время он уже ждет в своем кабинете в мэрии на площади Рынок. А когда по просьбе фотографа выходит для снимка на балкон, его появление вызывает фурор среди туристов. Садовый приветственно машет им рукой и возвращается в кабинет — отвечать на вопросы о политической ответственности и безответственности.

Пять вопросов Андрею Садовому:

— Ваше самое большое достижение?

— Я горжусь своими детьми, женой, городом. И хочу гордиться страной.

— Ваш самый большой провал?

— Я очень многого не сделал из того, что можно было бы сделать. Из-за нехватки времени, опыта, из‑за препятствий, которые были всю жизнь.

— Какая из последних прочитанных книг произвела на вас наибольшее впечатление?

— Об Илоне Маске. Это книга о том, что именно большая мечта, если она честная и открытая, имеет шанс быть реализованной.

— На чем вы передвигаетесь по городу?

— Пешком в основном. Если по работе, то у меня есть старенькая служебная Toyota Avensis. И в семье у нас есть Mercedes Vito, но он для нас уже мал.

— Кому бы вы не подали руки?

— Думаю, нет такого человека. Надо всегда давать людям шанс в жизни.

— Чувствуете ли вы личную ответственность за гибель людей на мусорном полигоне в Грибовичах и ситуацию, в которой оказался Львов из‑за пожара?

— У меня сегодня нет морального права вести дискуссию на эту тему. Следственные органы примут решение. Ответственность лежит на всех, на мне в том числе. Я городской голова, и когда в городе возникает любая форс-мажорная ситуация, я несу ответственность. Хотелось бы, чтобы эта ситуация нас объединила. Мне больно, когда вместо того, чтобы тратить силы на решение проблемы, многие политики спорят и ищут крайних. Не время.

Моя задача — чтобы был сделан новый, современный полигон, проведена рекультивация. Мы договорились с Европейским инвестиционным банком, но это не делается за день. Эксперты должны оценить стоимость работ. Речь идет о сумме ориентировочно € 40 млн.

Полигон работает еще со времен Австро-Венгрии, и это одна из самых больших проблем, которая у нас есть.

— До пожара на полигоне главное, в чем упрекали Самопоміч, был ее выход из коалиции: мол, вы не хотите брать на себя ответственность, потому что это может негативно повлиять на рейтинг партии.

— Никто не сможет сегодня спрятаться и не брать ответственность. Самопоміч честно вошла в коалицию. Мы честно делали все возможное для выполнения коалиционного соглашения, но когда на черное начали говорить белое, когда мы увидели не борьбу с коррупцией, а ее расцвет, двойные, тройные стандарты, мы приняли принципиальное решение и вышли.

— Вас не остановили обвинения в развале так называемой проукраинской, проевропейской коалиции?

— У нас в стране Византия в наихудшей форме. Потому что мы живем в парламентско-президентской стране, а где все решения принимаются? В Администрации президента.

— Похоже, вы разочарованы президентом и его окружением, которое сейчас фактически держит в руках власть.

— Я не был очарован, поэтому чувствую себя достаточно комфортно. Я реалист.

Да, втайне я всегда надеялся на лучшее. Но когда анализируешь поступки человека в прошлые годы, то можешь спрогнозировать и следующие его шаги.

Мы находились в очень сложной ситуации, потому что страна оказалась без президента. И с точки зрения безопасности страны мы были вынуждены немедленно избрать президента, чтобы стать легитимным государством. На тот момент лучшей кандидатуры не было, и большинство граждан выбрали Петра Алексеевича. Он получил шанс посвятить себя, сгореть и дать стране большой толчок вперед. У него еще есть этот шанс. Потому что президентский срок — пять лет. Он проработал только два.

— Вы видели последние президентские рейтинги? Там ваш рейтинг примерно такой, как у Порошенко.

— Я никогда никому даже намека не давал о каких‑то амбициях в этой части.

У меня есть чем заниматься с утра до вечера каждый день. Амбиции я свои озвучил. Это построение успешной идеологической партии и успешный город Львов.

— По-вашему, Самопоміч быстро растет?

— Конечно. На последних локальных выборах мы получили ровную ситуацию во всех городах страны. Осенью в некоторых городах мы воспользуемся своей возможностью отозвать одного-двух депутатов, которые ошиблись. Ответственностью перед людьми и Богом шутить нельзя. Мы принимаем решения моментально.

— Как с Юрием Милобогом в Кривом Роге, который шел на выборы городского головы от Самопоміч и одновременно вел переговоры с Оппозиционным блоком о том, что снимет свою кандидатуру, причем за деньги?

— Это жизнь. Есть искушения. У нас в политике люди хотят денег и славы, но на этом их политическая карьера заканчивается — на следующий день они становятся марионетками. Нормально, когда ты хочешь славы. А когда ты хочешь денег, тебе надо идти в бизнес. Хотя в Украине лучший бизнес — это до сих пор политика. 1 % граждан имеют влияние на 80 % бюджетных средств страны. Это страшно. 63 % экономики в тени. Если на 10 % снизить этот уровень, у нас будет достаточно сбалансированный бюджет, нам не нужны будут какие‑то заимствования.

— Если Самопоміч будет иметь когда‑нибудь большинство в парламенте, вы видите себя премьером?

— Если будет большинство, если партия доверит, то других вариантов не может быть. Ты обязан брать ответственность.

— Когда выбирали премьера, вам тоже предлагали эту должность. Насколько это было серьезно?

— Президент провел со мной несколько бесед на эту тему. Моя позиция была четкой и однозначной: некорректно давать согласие на пост премьера, когда ты имеешь в парламенте только 26 голосов, а для принятия решения нужно 226. Быть на растяжке и каждый день искать голоса для принятия важных решений — это не работа. Если работать, то работать. На сегодняшний день коалиция какая‑то…

— …фантомная?

— Да, фантомная. И никто не может предвидеть, сколько она просуществует. Что завтра стрельнет в голову Арсению Петровичу? С какой мыслью проснется Ринат Леонидович? Что приснится Игорю Валерьевичу? Кто знает.

— У большинства украинских партий идеология либо отсутствует, либо очень гибкая и меняется в зависимости от ситуации. Идеология Самопоміч,— это о чем?

— Говорить в Украине об идеологии вообще слишком рано, потому что у нас большинство партий, где идеология очень проста — это клептократия. Это большое олигархическое гнездо.

Если смотреть с точки зрения мировых традиций, то мы центристы с правым уклоном. Хотя мне близка позиция английских консерваторов.

— А ваша партия разве не лидерского типа? Если вдруг Андрей Садовый поедет куда‑то в Канаду работать министром, партия будет существовать?

— Однозначно. Вы себе можете представить другую партию, где без лидера принимались бы решения на фракции? Я не вмешиваюсь в этот процесс. Да, есть концептуальные вещи, которые мы совместно проговариваем, но есть и текущая работа. Для меня важно, работая здесь, во Львове, показывать пример.

Многие люди, приезжающие во Львов, видят, что есть надежда. У нас амбиции обновить весь общественный транспорт на 70 %. Мы инициировали выпуск всей линейки общественного транспорта на заводе Электрон. Львов — крупнейший партнер ЕБРР среди городов Украины. К нам есть доверие. Сегодня многие готовы инвестировать и инвестируют во Львов. У Львова примерно такая же позиция по количеству жилья, как у Киева. И такой успех может быть во всех городах. Но надо, чтобы к власти приходили адекватные люди, которые будут работать для своих городов, сел и не будут воровать. В нашей стране я пока не увидел намерения и желания бороться с коррупцией.

— Не увидели у кого?

— У людей, которые сегодня при власти и которые имеют большое влияние.

Резонансные расследования в цивилизованной стране давно уже привели бы к отставкам. А у нас спорят о легитимных и нелегитимных офшорах. Любой цивилизованный человек знает, что, если человек идет в офшоры, он уходит от уплаты налогов. Это самый страшный грех во многих странах, преступление.

— Ваш семейный бизнес не работает с офшорами?

— Я никогда никаких офшоров не создавал. Они мне не нужны. Моя супруга с Романом Андрейко и его женой являются учредителями медиахолдинга [ТРК Люкс, куда входят телеканал 24, радиостанции Люкс и 24]. Зачем это прятать?

— Видимо, одна из причин в том, что ситуация в стране не была благоприятной для прозрачного ведения бизнеса.

— Если ты хочешь в этой стране жить, то делай все просто. Если у президента есть бизнес, то пусть зарегистрирует его полностью в Украине и здесь же платит налоги. Почему нельзя заключить соглашение с украинской юридической компанией? Как объяснять людям эти офшоры, слепые трасты?

— Мой знакомый бизнесмен из Львова говорит, что в здешней мэрии тоже имеет место коррупция, откаты — 10 %, 15 %.

— А может он привести пример? У нас была тяжелая последняя каденция, когда большинство в горсовете получила партия Свобода. Это было трудно: городской голова формирует повестку дня, депутаты не голосуют. Раз не голосуют, два не голосуют. А потом бизнесмен, который, например, хочет закрепить участок за своим производством, приходит и говорит: “Ребята, что же вы не голосуете?” Ему: “Должен партии помочь”. И таких случаев много. Правда, никто не наказан. За это у нас не наказывают.

— Во Львове совсем недавно открылся завод электрооборудования и автозапчастей японской компании Фуджикура. Можно ли сделать так, чтобы это было не эпизодическое явление, а сюда постоянно шли инвестиции?

— Многие инвесторы в ожидании. Хотя сегодня прекрасное время инвестировать. Некоторые американские фонды сейчас присматриваются, что можно дешево купить, потому что мы уже опустились на дно и цены самые низкие. Чем для меня интересна Фуджикура? Тем, что в Японии есть сотни международных компаний. Если Фуджикура будет успешной, то эти компании придут сюда. Мы вытягиваем что можем на местном уровне, но должно быть понимание и содействие государства.

— Люди, много путешествующие по Европе, сравнивая ее со Львовом, говорят, что стать по‑настоящему европейским туристическим городом ему мешает отсутствие какого‑то лоска: там не подшпаклевано, там не подкрашено.

— У нас достаточно большой бюджет, но он все равно в разы меньше, чем бюджет какого‑то туристического города в любой стране ЕС.

Материал опубликован в НВ №22 от 17 июня 2016 года

Дикая Украина: Как Львов принимал Фестиваль равенстваДикая Украина: Как Львов принимал Фестиваль равенства

Патрикеева Наталия

Фестиваль равенства во Львове завершился, едва начавшись. Радикально настроенные молодчики камнями разгоняли его участников и организаторов.

Конспирация спасти фестиваль не смогла

В 11:10 утра все, кто зарегистрировался, как участник на Фестиваль равенства во Львове, получили сообщение с местом и временем его открытия. Такая конспирация объясняется тем, что значительная часть жителей Львова были против фестиваля, а организаторам даже поступали угрозы.

Городской административный суд Львова в субботу утром запретил проводить любые акции на проспекте Свободы. Иск в суд подала городская администрация вместе с полицией. После этого, организаторы решили перенести встречи в закрытое помещение, пытаясь максимально скрыть место проведения события.

Организаторка Елена Шевченко считает, что за радикальной молодежью, которая противостоит фестивалю, стоят городские власти. Накануне в гостинице «Львов» организаторам отказали в поселении, объясняя этот тем, что «они портят имидж города».

— У меня впечатления, что здесь все за одно: и власть, и полиция. Нас поддерживает интеллектуальная элита, много людей пишут слова поддержки, но экстремистов намного больше, — признается Елена.

В небольшой комнате на первом этаже отеля собралось около четырех десятков участников. Их охраняют сразу пять силовиков в бронежилетах. Они стоят по обе стороны двери и внимательно следят за каждым, кто присоединяется к фестивалю. На экране фильм о 12 историях каминг-аута. Это люди, которые признаются в том, что они лесбиянки, геи, переселенцы или инвалиды. Потом еще один фильм об этнической группе Бугис (Индонезия), где различают сразу пять гендеров.

Атмосфера в комнате напряжённая. Сквозь промежутки между закрытыми жалюзи хорошо видно растущую толпу агрессивной молодежи.

Через три часа дискуссии и просмотры завершаются. Параллельно с этим, в помещении гостиницы уже работает взрывотехническая лаборатория – поступил звонок о заминировании. За несколько часов вокруг отеля, кажется, собираются все существующие службы города: от медиков до газовщиков.

Нормально – это рожать детей

Через полчаса после открытия к гостинице начинают сходится молодые парни и девушки. На вид по 16-18 лет, одеты в спортивную одежду и кроссовки. Постепенно под входом в гостиницу собирается около трех сотен людей. На вопрос о том, кого они представляют, все дружно отвечают, что просто пришли сюда погулять. Балаклавы надели, чтобы не было холодно.

Все участники этого «стихийного» митинга много курят, матерятся и постоянно плюются на асфальт. Одна из компаний громко разговаривает и смеется, сидя на перилах возле здания. Зачем пришли отвечают сразу: поддержать ЛГБТ сообщество.

— Мы из организации «Автономний опир». Нас профинансировал Порошенко, потому что он не может позволить обижать сексуальные меньшинства. Как пишется на конфетах Рошен: «Равенство для всех». Если придут какие-то неонацисты или «Правый сектор», то мы их будем защищать, — вызывающе рассказывает один из участников.

Возле входа в отель молодой человек по имени Валерий принимается объяснять, почему он против ЛГБТ:

— Вы понимаете, я был на войне с первого дня и я не за это сидел в окопе, чтобы эти там сейчас заседали.

Главной проблемой секс-меньшинств, по мнению Валерия, является ихняя неспособность рожать детей и строить традиционную семью.

— У нас и так демографические показатели низкие. А если две девушки начинают вместе жить, это значит, что общество теряет сразу две возможные семьи, которые могли сложиться у гетеросексуальных пар, — утверждает Валерий.

Он приехал во Львов из Запорожья, так как считает западную столицу более прогрессивным городом.

— Да и чего эти геи могут научить ребенка, если возьмут его в свою «семью»?, — возмущается подруга парня, одетая в штаны и флисовую кофту камуфляжного цвета.

Камни летят в машины и троллейбусы

Девочка, при температуре в плюс два градуса, одета в легкую джинсовую куртку, уже четвертый час дрожит возле высокого парня в черном. Молодежь ждет участников фестиваля возле черного входа.

Тут же стоит несколько автобусов с правоохранителями. Они весело шутят с парнями в спортивках, и кажется, не имеет друг к другу никаких претензий. Наоборот.

— Хотите селфи со мной?, — задорно спрашивает у толпы один из сотрудников Грифона.

— Может, вы лучше нам шлем свой дадите для фотографии?, — спрашивает парень из толпы.

— Я дам, конечно, дам. Но я даю не так, как эти, — кивает в сторону гостиницы правоохранитель.

Около четырех вечера происходит невероятная «спецоперация» по вызволению участников фестиваля из гостиницы, где они фактически оказались в окружении.

Автобус правоохранителей подъезжает к входу гостиницы, а вокруг двери силовики становятся в две полосы между фестивальниками и радикальной молодежью. За несколько секунд все участники фестиваля оказываются в ПАЗах, и они уезжают.

Многочисленная толпа бежит за автобусами и закидывает их камнями и петардами. Рядом с полицейскими машинами, проезжают обычные автомобили и старые львовские трамваи. Камни летят и в них тоже. Автобусам с участниками удается скрыться, а на асфальте остается разбитое стекло от одной из полицейских машин.

По иронии судьбы, все это происходит возле скандального сквера Святого Юры. Толпы молодых людей кричат на всю улицу: «эйсиэйби» (all cops are bastards). Они еще целый час гуляют возле парка в ожидании, пока остатки полиции начнут разъезжаться от гостиницы. Их никто не ловит и не арестовывает. Постепенно безнаказанная толпа разделяется на небольшие группы и отправляется гулять во Львов «в поисках геев».

С магазина возле Университета И. Франко выходят трое парней с бутылкой водки и минеральной воды. Один из них, в черных штанах с тремя белыми полосками, громко делится впечатлениями о том, как им удалось «разогнать гомиков» из города.

На одном из старинных домов в центре Львова баллончиком написана фраза «Борись. Кохай. Права не віддавай». Агрессивная львовская молодежь так и делает: с борьбой избавляет прав других людей.

Главком
Патрикеева Наталия

Фестиваль равенства во Львове завершился, едва начавшись. Радикально настроенные молодчики камнями разгоняли его участников и организаторов.

Конспирация спасти фестиваль не смогла

В 11:10 утра все, кто зарегистрировался, как участник на Фестиваль равенства во Львове, получили сообщение с местом и временем его открытия. Такая конспирация объясняется тем, что значительная часть жителей Львова были против фестиваля, а организаторам даже поступали угрозы.

Городской административный суд Львова в субботу утром запретил проводить любые акции на проспекте Свободы. Иск в суд подала городская администрация вместе с полицией. После этого, организаторы решили перенести встречи в закрытое помещение, пытаясь максимально скрыть место проведения события.

Организаторка Елена Шевченко считает, что за радикальной молодежью, которая противостоит фестивалю, стоят городские власти. Накануне в гостинице «Львов» организаторам отказали в поселении, объясняя этот тем, что «они портят имидж города».

— У меня впечатления, что здесь все за одно: и власть, и полиция. Нас поддерживает интеллектуальная элита, много людей пишут слова поддержки, но экстремистов намного больше, — признается Елена.

В небольшой комнате на первом этаже отеля собралось около четырех десятков участников. Их охраняют сразу пять силовиков в бронежилетах. Они стоят по обе стороны двери и внимательно следят за каждым, кто присоединяется к фестивалю. На экране фильм о 12 историях каминг-аута. Это люди, которые признаются в том, что они лесбиянки, геи, переселенцы или инвалиды. Потом еще один фильм об этнической группе Бугис (Индонезия), где различают сразу пять гендеров.

Атмосфера в комнате напряжённая. Сквозь промежутки между закрытыми жалюзи хорошо видно растущую толпу агрессивной молодежи.

Через три часа дискуссии и просмотры завершаются. Параллельно с этим, в помещении гостиницы уже работает взрывотехническая лаборатория – поступил звонок о заминировании. За несколько часов вокруг отеля, кажется, собираются все существующие службы города: от медиков до газовщиков.

Нормально – это рожать детей

Через полчаса после открытия к гостинице начинают сходится молодые парни и девушки. На вид по 16-18 лет, одеты в спортивную одежду и кроссовки. Постепенно под входом в гостиницу собирается около трех сотен людей. На вопрос о том, кого они представляют, все дружно отвечают, что просто пришли сюда погулять. Балаклавы надели, чтобы не было холодно.

Все участники этого «стихийного» митинга много курят, матерятся и постоянно плюются на асфальт. Одна из компаний громко разговаривает и смеется, сидя на перилах возле здания. Зачем пришли отвечают сразу: поддержать ЛГБТ сообщество.

— Мы из организации «Автономний опир». Нас профинансировал Порошенко, потому что он не может позволить обижать сексуальные меньшинства. Как пишется на конфетах Рошен: «Равенство для всех». Если придут какие-то неонацисты или «Правый сектор», то мы их будем защищать, — вызывающе рассказывает один из участников.

Возле входа в отель молодой человек по имени Валерий принимается объяснять, почему он против ЛГБТ:

— Вы понимаете, я был на войне с первого дня и я не за это сидел в окопе, чтобы эти там сейчас заседали.

Главной проблемой секс-меньшинств, по мнению Валерия, является ихняя неспособность рожать детей и строить традиционную семью.

— У нас и так демографические показатели низкие. А если две девушки начинают вместе жить, это значит, что общество теряет сразу две возможные семьи, которые могли сложиться у гетеросексуальных пар, — утверждает Валерий.

Он приехал во Львов из Запорожья, так как считает западную столицу более прогрессивным городом.

— Да и чего эти геи могут научить ребенка, если возьмут его в свою «семью»?, — возмущается подруга парня, одетая в штаны и флисовую кофту камуфляжного цвета.

Камни летят в машины и троллейбусы

Девочка, при температуре в плюс два градуса, одета в легкую джинсовую куртку, уже четвертый час дрожит возле высокого парня в черном. Молодежь ждет участников фестиваля возле черного входа.

Тут же стоит несколько автобусов с правоохранителями. Они весело шутят с парнями в спортивках, и кажется, не имеет друг к другу никаких претензий. Наоборот.

— Хотите селфи со мной?, — задорно спрашивает у толпы один из сотрудников Грифона.

— Может, вы лучше нам шлем свой дадите для фотографии?, — спрашивает парень из толпы.

— Я дам, конечно, дам. Но я даю не так, как эти, — кивает в сторону гостиницы правоохранитель.

Около четырех вечера происходит невероятная «спецоперация» по вызволению участников фестиваля из гостиницы, где они фактически оказались в окружении.

Автобус правоохранителей подъезжает к входу гостиницы, а вокруг двери силовики становятся в две полосы между фестивальниками и радикальной молодежью. За несколько секунд все участники фестиваля оказываются в ПАЗах, и они уезжают.

Многочисленная толпа бежит за автобусами и закидывает их камнями и петардами. Рядом с полицейскими машинами, проезжают обычные автомобили и старые львовские трамваи. Камни летят и в них тоже. Автобусам с участниками удается скрыться, а на асфальте остается разбитое стекло от одной из полицейских машин.

По иронии судьбы, все это происходит возле скандального сквера Святого Юры. Толпы молодых людей кричат на всю улицу: «эйсиэйби» (all cops are bastards). Они еще целый час гуляют возле парка в ожидании, пока остатки полиции начнут разъезжаться от гостиницы. Их никто не ловит и не арестовывает. Постепенно безнаказанная толпа разделяется на небольшие группы и отправляется гулять во Львов «в поисках геев».

С магазина возле Университета И. Франко выходят трое парней с бутылкой водки и минеральной воды. Один из них, в черных штанах с тремя белыми полосками, громко делится впечатлениями о том, как им удалось «разогнать гомиков» из города.

На одном из старинных домов в центре Львова баллончиком написана фраза «Борись. Кохай. Права не віддавай». Агрессивная львовская молодежь так и делает: с борьбой избавляет прав других людей.

Главком

Найем о нападении на активистов ЛГБТ во Львове: Молчание властей города мало чем отличается от равнодушия времен Януковича к бесчинству титушекНайем о нападении на активистов ЛГБТ во Львове: Молчание властей города мало чем отличается от равнодушия времен Януковича к бесчинству титушек

Власть всегда должна давать оценку нарушению прав граждан, вне зависимости от того, чьи права нарушаются – ЛГБТ, оппозиции, патриотов, эмигрантов, женщин, стариков или детей, заявил народный депутат Мустафа Найем, комментируя нападение на активистов ЛГБТ во Львове.

Молчание властей Львова в ответ на нападение на активистов ЛГБТ в городе мало чем отличается от равнодушия времен президента Виктора Януковича к бесчинству титушек. Такое мнение выразил в Facebook народный депутат Мустафа Найем.

«Власть всегда должна давать оценку нарушению прав граждан. Это не право, не привилегия, а обязанность. И на самом деле, не имеет значения, какие и чьи права нарушаются – ЛГБТ, оппозиции, патриотов, эмигрантов, женщин, стариков или детей. В этом контексте молчание официальных властей города Львова в ответ на сегодняшние события мало чем отличается от равнодушия государства времен Виктора Януковича к бесчинству титушек», – заявил он.

Найем отметил, что «искренне разочарован отсутствием реакции мэра Львова Андрея Садового».
«В конце-концов, это не вопрос взглядов, а вопрос лидерства. Идеология политика не может быть основанием закрывать глаза на нарушение прав тех, чьи взгляды он не поддерживает. Это не морализаторство. И даже не призыв к толерантности. Если в стране не возникнет ценностная база и механизмы для сдерживания подобных явлений, реинкарнация януковичей неизбежна», – считает депутат.

19 марта во Львове участников ЛГБТ-фестиваля равенства неизвестные в спортивной одежде и балаклавах заблокировали в гостинице «Днестр» и пытались выманить их из здания, сообщив о его минировании.

ГордонВласть всегда должна давать оценку нарушению прав граждан, вне зависимости от того, чьи права нарушаются – ЛГБТ, оппозиции, патриотов, эмигрантов, женщин, стариков или детей, заявил народный депутат Мустафа Найем, комментируя нападение на активистов ЛГБТ во Львове.

Молчание властей Львова в ответ на нападение на активистов ЛГБТ в городе мало чем отличается от равнодушия времен президента Виктора Януковича к бесчинству титушек. Такое мнение выразил в Facebook народный депутат Мустафа Найем.

«Власть всегда должна давать оценку нарушению прав граждан. Это не право, не привилегия, а обязанность. И на самом деле, не имеет значения, какие и чьи права нарушаются – ЛГБТ, оппозиции, патриотов, эмигрантов, женщин, стариков или детей. В этом контексте молчание официальных властей города Львова в ответ на сегодняшние события мало чем отличается от равнодушия государства времен Виктора Януковича к бесчинству титушек», – заявил он.

Найем отметил, что «искренне разочарован отсутствием реакции мэра Львова Андрея Садового».
«В конце-концов, это не вопрос взглядов, а вопрос лидерства. Идеология политика не может быть основанием закрывать глаза на нарушение прав тех, чьи взгляды он не поддерживает. Это не морализаторство. И даже не призыв к толерантности. Если в стране не возникнет ценностная база и механизмы для сдерживания подобных явлений, реинкарнация януковичей неизбежна», – считает депутат.

19 марта во Львове участников ЛГБТ-фестиваля равенства неизвестные в спортивной одежде и балаклавах заблокировали в гостинице «Днестр» и пытались выманить их из здания, сообщив о его минировании.

Гордон

Феномен Львова — фільм про львів’ян (ВІДЕО)Феномен Львова — фильм про львовян (ВИДЕО)

Український Політик.

Можливість побувати в місті, який стараннями мера Андрія Садового і патріотів міста та України, зміг стати туристичною меккою, і за своєю привабливістю значно обігнати Київ, який останні кілька років очолює смішний і недоладний Віталій Кличко.

Дивіться, насолоджуйтеся і дивуйтеся.Украинский Политик.

Возможность побывать в городе, который стараниями мэра Андрея Садового и патриотов города и Украины, смог стать туристической меккой, и по своей привлекательности значительно обогнать Киев, который последние несколько лет возглавляет смешной и нелепый Виталий Кличко.

Смотрите, наслаждайтесь и удивляйтесь.

Андрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы бедаАндрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы беда

Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/