Оксана Луцик
Дедалі більше занепокоєння викликає «підвішений» стан України на світовій арені через не вирішенні питання війни та миру зі своїм східним сусідом. В офіційних джерел АТО, дослідники називають гібридною війною протистоянням, а я вважаю назву нинішній стан – загальнодержавною війною.
Почну свої міркування зі слів, шанованого мною французького політолога, правознавця, письменника й борця за справедливість в рамкам закону, автор фундаментальної праці «Про дух законів» – Шарля Луї де Монтеск’є: «Держави зобов’язані здійснювати якомога більше добра в часи миру і якнайменше зла в стані війни». Як на мене. Досить слушна теза, яка була, є і буде актуальною, допоки існуватиме людство.
Що ж ми на даний час маємо? І чому я характеризую дійсний важкий стан держави як загальнодержавна війна? Оптимізму від слова війна не багато, адже на пам’ять спливають жахи, зруйновані імперії, країни, перевороти та зіпсовані раз і навіки людські долі. Наразі в Україні критичний стан, можливо я перебільшую, тому наведу аргументи, щоб Ти, читачу, міг ввійди зі мною у дискусію.
На мою думку, війна – це не лише Схід України, анексований Крим, Мінські домовленості, вияснення відносин між олігархічними кланами, а також кардинальне непорозуміння «влади-народу», інформаційний «вірус», матеріально-продовольча війна та боротьба людей самим з собою, так зване психологічне роздвоєння особистості.
Значний вклад у військові теорії, а саме розробка тактики та планування стратегії, зробив пруський генерал, реформатор й теоретик, автор книги «Про Війну» – Карл фон Клаузевіц. Війну він характеризує як проводження політики, але лише іншими засобами. Згідна на всі 100 %. Велика політика – це великі ресурси, однак людська природа сформувалася таким чином, що при отриманні вищих посад (а відповідно впливу/можливостей) перші обличчя країн стають невдоволеними своїм «кепським» становищем, а тому і знаходить нову «іграшку» для забави і потіхи для гріховної душі.
Відносно недавні дослідження у 60-х рр. XX ст., проведені французьким філософом, політологом, соціологом та публіцистом – Реймона Арона, дали світу новий, узагальнений продукт, котрий розтлумачує види конфліктів, війн, миру і відповідно їх наслідки та вплив на життя країн-переможців та переможених. Власне спираючись на базові тези цієї праці, я спробую показати своєї бачення війни і миру в Україні.
Одна із головних формул успішної політики – вибрати правильний (у всіх сенсах цього слова) інструмент, котрий вона використає для своїх цілей. Люди, хоч і народжуються, там би мовити рівними у своїм правах, однак підростаючи цінності й погляди на життя змінюються: хтось стає міцним і витривалим, а хтось просто опускає руки і пливе по течії. Таке порівняння варто накласти і на державницьку політику. Як не крути, але від волі й амбіцій глави країни залежить функціонування цілого механізму – держави, в особі її джерела – народу.
Що ми мали на становленні України як незалежної країни? Страх, пошук сильного плеча, допомога в елементарних питаннях керування країною, одним словом невизначеність й нерозуміння як жити далі без СРСР. Політична верхівка, після початкового етапу – першої каденції у нардепах, відчули маленьке, але всевладдя за свої дії. Влада почала діяти за правилом – головне спробувати, а далі звикнеш (як до будь-якої шкідливої звички). Ще тоді незначне й непомітне для широкої аудиторії людей, нехтування владою народом, не передбачало чогось кримінального і жахливого, однак зараз малі помилки породили великі. Як сніжник ком, косяк за косяком, породжує величезну проблему, яка зачіпає спокій не однієї тисячі і мільйона громадян.
До чого я веду? Українська влада – перший і такий недосяжний (недоторканий) ворог людей. Однак народної провини знімати не варто, ми власними голосами породили гієн, котрі в умовах війни цинічно дивляться в очі, ділять мандати, статки, землю і не зупиняються хоч на хвильку, щоб зрозуміти в якому становищі знаходиться країна. Народ зубожіє, зневірюються, затягує паски, грузне із боротьбі за субсидію і власне за виживання. В умовах, коли 1 000 грн. по міркам колосальних цін, тарифах йде вхід як 10 грн., коли йде масовий виїзд (втеча) за кордон, праця на 2-3-х роботах, думки про відміну чи урізання стипендій, то можливість введення воєнного стану виглядає фікцією.
Українських громадян, враховуючи пережите за останні 2 роки мало, що може налякати, адже нас заганяють у нелюдські умови, а ми виживаємо пристосовуємося, і все рівно любимо країну і віримо у щасливе майбутнє. Звичайно, як внутрішній, так і зовнішній ворог втягнули народ у інформаційну війну – «People хаває» і в переносному й прямому значенні. Переважна більшість людей живе одним днем, нічого не планує, бо боїться нестабільності й тих мук, які випади на долю країни і їхнього покоління. Майже кожна сім’я дбає, в першу чергу, про своєї благополуччя – що поїсти і щоб були кошти на комуналку.
Війна ввійшла у наше повсякденне життя, ввійшла у свідомість. Ми без попереднього суму і болю чуємо про кількість поранених й загиблих, нас все менше цікавить домовленості й транші, всі бла-бла на публіку. Люди хочуть жити як люди – просто і зрозуміло.
Не хочу образити тих сміливців й вольових людей – волонтерів, добровольців, просто небайдужих громадян, які віддають останнє на передову, які вже сьогодні змінюють себе, знайомих, владу. Ця активна меншість рухає процесом, а пасивна більшість сіє песимізм й анархію.
У твердженні Клаузевіца, війна користується таким вибором девізу воюючих сторін: виграти або не програти. У прикладі з Україною, громадяни прагнуть перемоги й розправи із агресором, а влада тягне час, і думає аби не програти, поки я при своїй посаді. Але чого ж боятися еліті, в якої завжди 7 п’ятниць на тиждень, однозначно їхнє перебування на українській політичній кухні недовге, роль відіграють і можуть з «чистою» совістю насолоджуватися європейським життям. Питання й досягнення миру також різняться між народом й владою. Для останньої це грошовий договір з ворогом або начебто другом. Нас давно продали!!! Кожен це знає, але не зовсім усвідомлює, або ж не хоче розуміти.
Чи задумувалися Ви що є каталізатором агресії? Які відриті й латентні корені даного прояву? Якщо людина нападає морально, фізично, то вона: нещаслива, незадоволена собою, отже, є комплекси і підводні камені такої поведінки. Коли ми дійсно «літаємо в небесах», а справи йдуть найкращим чином, й в думках немає на когось звертати увагу, а тим більше ворогувати. Викликана агресія й подальший збройний напад несе в собі біологічні, психологічні й соціальні казуси. Бажання бути найкращим, володіти, наказувати, те саме самолюбство творить з людиною найгірші речі. Додам ще й оточення того чи іншого лідера (де вірні пси, однозначно казатимуть те, що хазяїн хоче почути).
Я вважаю всіх агресорів й ініціаторів воїн – шизофрениками, це психопати, які не реалізувалися в житті відразу як хотіли, а досягши бажано не вдовольняються цим. Нещастя інших, завжди вилізе боком.
В книзі Реймона Арона влучно підмічено засоби внутрішньої політики – могутність та сила. Діє по принципу сила є, а розуму не потрібно. Стосовно могутності виділяють такі види: оборонна (не дозволяти використовувати маніпуляції проти країни) та наступальна. Зрозуміло, що для України, в апріорі характерний перший вид, однак ми до цього часу не відфільтровуємо і не перевіряємо на достовірність інформацію. Люди повинні скептично ставитися й не довіряти владі й відповідно стороні-агресору.
Щодо цілей зовнішньої політики, виокремлюють могутність, славу й ідею. Як на мене, Україні потрібно перше нести ідею миру й соборності нашої держави у геополітичних простір і водночас «ставати на ноги» – нарощувати могутність як у військовому плані, політичній компетентності та прозорості владних кіл, інформаційну й економічну незалежність.
Стосовно теорії миру, дослідник зазначає про мир сили, мир безсилля, мир задоволення та агресивний мир. На мою думку, перший варіант – мир сили, іншими словами самодостатності от що змінить хід подій у світі. З нами повинні рахуватися Захід, Штати й азійські країни. Зрозуміло, чому до України ставляться по «особливому», адже ми самі до Революції Гідності показували себе слабкими, виконавцями повеління наказів, розпоряджень влади, тихе й безініціативне майбутнє не могло довго тривати.
Й наостанок процитує уривок із «Мир і війна між націями», а саме про політику рівноваги, яка підкоряється засобам здорового глузду державам, які прагнуть зберегти свою незалежність, які потрібно бути обачливими, аби не опинитися від доброї волі держави, котра матиме засоби диктату, яким неможливо буде вчинити опір. Рівновага – так звана «золота середина», але й ще раз повторюся довіряти нікому не потрібно, а за помилки повинні дорого платити.
Істина й вихід з ситуації на поверхні, варто запастися терпінням і волею до перемоги!
Український ПолітикОксана Луцык
Все большее беспокойство вызывает «подвешенное» состояние Украины на мировой арене за не решении вопроса войны и мира со своим восточным соседом. В официальных источников АТО, исследователи называют гибридной войной противостоянием, а я считаю название нынешнее состояние – общегосударственной войной.
Начну свои рассуждения по словам, уважаемого мной французского политолога, правоведа, писателя и борца за справедливость в рамкам закона, автор фундаментального труда «О духе законов» – Шарля Луи де Монтескье: «Государства обязаны осуществлять как можно больше добра во времена мира и меньше зла в состоянии войны». Как по мне. Достаточно удобный тезис, который был, есть и будет актуальной, пока будет существовать человечество.
Что же мы в настоящее время имеем? И почему я характеризую действительное тяжелое состояние государства как общегосударственную войну? Оптимизма от слова война не много, ведь на память всплывают ужасы, разрушены империи, страны, перевороты и испорченные раз и навсегда человеческие судьбы. Сейчас в Украине критическом состоянии, возможно я преувеличиваю, поэтому приведу аргументы, чтобы Ты, читатель, мог войди со мной в дискуссию.
По моему мнению, война – это не только Восток Украины, аннексирован Крым, Минские договоренности, выяснения отношений между олигархическими кланами, а также кардинальное недоразумение «власти-народа», информационный «вирус», материально-продовольственная война и борьба людей самим с собой, так называемое психологическое раздвоение личности.
Значительный вклад в военные теории, а именно разработка тактики и планирования стратегии, сделал прусский генерал, реформатор и теоретик, автор книги «О Войне» – Карл фон Клаузевиц. Войну он характеризует как провождения политики, но только другими средствами. Согласна на все 100%. Большая политика – это большие ресурсы, однако человеческая природа сформировалась таким образом, что при получении высших должностей (а соответственно влияния/возможностей) первые лица стран становятся недовольными своим «плохим» положением, а потому и находит новую «игрушку» для забавы и потехи для греховной души.
Относительно недавние исследования в 60-х гг. XX в., Проведенные французским философом, политологом, социологом и публицистом — Реймона Арона, дали миру новый, обобщенный продукт, который объясняет виды конфликтов, войн, мира и соответственно их последствия и влияние на жизнь страны -победителя и побежденных. Собственно опираясь на базовые тезисы этой работы, я попробую показать своей видение войны и мира в Украине.
Одна из главных формул успешной политики — выбрать правильный (во всех смыслах этого слова) инструмент, который она использует для своих целей. Люди, хоть и рождаются, там сказать равными в своем правах, однако подрастая ценности и взгляды на жизнь меняются: кто-то становится крепким и выносливым, а кто-то просто опускает руки и плывет по течению. Такое сравнение следует наложить и на государственную политику. Как ни крути, но от воли и амбиций главы страны зависит функционирование целого механизма – государства, в лице ее источника – народа.
Что мы имели в становлении Украины как независимого государства? Страх, поиск сильного плеча, помощь в элементарных вопросах управления страной, одним словом неопределенность и непонимание как жить дальше без СССР. Политическая верхушка, после начального этапа – первой каденции в нардепам, почувствовали маленькое, но всевластия за свои действия. Власть начала действовать по правилу – главное попробовать, а дальше привыкнешь (как к любой вредной привычки). Еще тогда незначительное и незаметное для широкой аудитории людей, пренебрежение властью народом, не предусматривало чего уголовного и ужасного, однако сейчас малые ошибки породили большие. Как снежник ком, косяк за косяком, порождает огромную проблему, которая затрагивает покой не одной тысячи и миллиона граждан.
К чему я веду? Украинская власть – первый и такой недосягаемый (нетронутый) враг людей. Однако народной вины снимать не стоит, мы собственными голосами породили гиен, которые в условиях войны цинично смотрят в глаза, делят мандаты, состояние, землю и не останавливаются хоть на минутку, чтобы понять в каком положении находится страна. Народ нищает, теряют веру, затягивает пояса, вязнет с борьбе за субсидию и собственно за выживание. В условиях, когда 1000 грн. по меркам колоссальных цен, тарифах идет вход 10 грн., когда идет массовый выезд (побег) за границу, работа на 2-3-х работах, мысли об отмене или урезание стипендий, то возможность введения военного положения выглядит фикцией.
Украинских граждан, учитывая пережитое за последние 2 года мало, что может напугать, ведь нас загоняют в нечеловеческие условия, а мы выживаем приспосабливаемся, и все равно любим страну и верим в счастливое будущее. Конечно, как внутренний, так и внешний враг втянули народ в информационную войну – «People хавает» и в переносном и прямом смысле. Подавляющее большинство людей живет одним днем, ничего не планирует, потому что боится нестабильности и мук, выпады на судьбу страны и их поколения. Почти каждая семья заботится, в первую очередь, о своей благополучия – что поесть и чтобы были средства на коммуналку.
Война вошла в нашу повседневную жизнь, вошла в сознание. Мы без предварительного сумму и боли слышим о количестве раненых и погибших, нас все меньше интересует договоренности и транши, все бла-бла на публику. Люди хотят жить как люди – просто и понятно.
Не хочу обидеть тех смельчаков и волевых людей – волонтеров, добровольцев, просто неравнодушных граждан, которые отдают последнее на передовую, которые уже сегодня изменяют себя, знакомых, власть. Эта активное меньшинство движет процессом, а пассивная большинство сеет пессимизм и анархию.
В утверждении Клаузевица, война пользуется таким выбором девиза воюющих сторон: выиграть или не проиграть. В примере с Украиной, граждане стремятся победы и расправы с агрессором, а власть тянет время, и думает, чтобы не проиграть, пока я при своей должности. Но как же бояться элите, в которой всегда 7 пятниц на неделе, однозначно их пребывания на украинской политической кухне недолгое, роль играют и могут с «чистой» совестью наслаждаться европейским жизнью. Вопросы и достижения мира также различаются между народом и властью. Для последней это денежный договор с врагом или вроде другом. Нас давно продали!!! Каждый это знает, но не совсем осознает, или не хочет понимать.
Задумывались ли Вы что является катализатором агрессии? Которые открыты и латентные корни данного проявления? Если человек нападает морально, физически, то она: несчастная, недовольна собой, следовательно, есть комплексы и подводные камни такого поведения. Когда мы действительно «летаем в небесах», а дела идут наилучшим образом, и в мыслях нет кого-то обращать внимание, а тем более враждовать. Вызванная агрессия и дальнейшее вооруженное нападение несет в себе биологические, психологические и социальные казусы. Желание быть лучшим, владеть, повелевать, то именно самолюбие творит с человеком худшие вещи. Добавлю еще и окружение того или иного лидера (где верные псы, однозначно говорить то, что хозяин хочет услышать).
Я считаю всех агрессоров и инициаторов воин – шизофрениками, это психопаты, которые не реализовались в жизни сразу как хотели, а достигнув желательно не довольствуются этим. Несчастье других, всегда вылезет боком.
В книге Реймона Арона метко подмечено средства внутренней политики – могущество и сила. Действует по принципу сила, а ума не надо. Относительно могущества выделяют следующие виды: оборонная (не позволять использовать манипуляции против страны) и наступательная. Понятно, что для Украины, в априори характерен первый вид, но мы до сих пор не отфильтровываем и не проверяем на достоверность информацию. Люди должны скептически относиться и не доверять власти и соответственно стороне-агрессору.
Относительно целей внешней политики, выделяют могущество, славу и идею. Как по мне, Украине нужно первым нести идею мира и соборности нашего государства в геополитических пространство и одновременно «становиться на ноги» – наращивать могущество как в военном плане, политической компетентности и прозрачности властных кругов, информационную и экономическую независимость.
Относительно теории мира, исследователь отмечает мир силы, мир бессилия, мир удовольствия и агрессивный мир. По моему мнению, первый вариант – мир силы, то есть самодостаточности вот что изменит ход событий в мире. Зарегистрирован должны считаться Запад, Штаты и азиатские страны. Понятно, почему в Украине относятся по «особому», ведь мы сами до Революции Достоинства показывали себя слабыми, исполнителями повеления приказов, распоряжений власти, тихое и безынициативное будущее не могло долго продолжаться.
И напоследок процитирует отрывок из «Мир и война между нациями», а именно о политике равновесия, которая подчиняется средствам здравого смысла государствам, которые стремятся сохранить свою независимость, которые нужно быть осмотрительными, чтобы не оказаться от доброй воли государства, которое будет иметь средства диктата, которым невозможно оказать сопротивление. Равновесие — так называемая «золотая середина», но и еще раз повторюсь доверять никому не нужно, а за ошибки должны дорого платить.
Истина и выход из ситуации на поверхности, стоит запастись терпением и волей к победе!
Украинский Политик