Громадянське суспільство в УкраїніГромадянське суспільство в Україні

Андрій Мацьовка

Оксамитові революції кінця 80-х років у центральній та Східній Європі породили “радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадянського суспільства”, зазначає Дж. Кін. Україна в цьому процесі не стала виключенням з правил, адже 70 років український народ перебував під впливом тоталітарного режиму який ідеологічно насаджував населенню принципи колективізму та нівелював такими діями будь-які прояви до становлення громадянського суспільства. Наявність у будь-якій державі громадянського суспільства означає насамперед той факт, що держава рухається шляхом демократії.

Після отримання Україною незалежності почалися процеси демократизації суспільного життя, які принесли зміни насамперед в громадянське суспільство, яке перебувало на стадії зародження. В той час населенню яке довгий час перебувало під впливом тоталітаризму було важко прийняти нові демократичні реформи. Проблемою становлення громадянського суспільства європейського зразка в Україні в усі часи була відсутність у населення бажання до впровадження демократичних цінностей, а у іншої частини населення постійного бажання повернути радянський режим та радянський уклад життя.

Відмінністю України від країн з сформованим громадянським суспільством є той факт що у державах Західної Європи набагато раніше відбувалися процеси формування громадянського суспільства.
За весь період існування незалежної Української держави проблемою є те що люди ще до цього часу так і не змогли усвідомити принципів побудови демократичної держави, які елементи демократії повинні в першу чергу домінувати в суспільстві, за якими принципами повинна функціонувати держава, які ідеї повинні домінувати серед громадян.

Основною проблемою з якою стикнулося українське населення 1991 року був перехід від суспільства тоталітарного контролю до суспільства демократичного плюралізму, тобто перехід до суспільства побудованого на засадах європейської демократії, європейських цінностей. В такому суспільстві повинні домінувати принципи громадянського контролю, домінування громадянських свобод, повага до індивідуальності, цінність приватної власності, повинна бути розвинута система громадянського суспільства яке може бути абсолютно самодіяльним (проявом такої самодіяльності в Україні стала волонтерська допомога українській армії від громадських та волонтерських організацій в перші місяці проведення АТО на сході України).

Якщо характеризувати суспільство України починаючи з 2000-х років то можна з упевненістю констатувати той факт, що відбувається активна маргіналізація громадського життя. В цей період відбувалися різні страйки, виступи, але участь населення в таких акціях була викликана суто проблемами соціального забезпечення (невиплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат). Тому можна з упевненістю говорити в цей період активність громадян була досить низькою, що і було проблемою в побудові демократичного громадянського суспільства, адже людей у цей час хвилювали проблеми суто матеріальні, до політичного життя населення долучалося неохоче, і революція 2004 року стала певним вибухом суспільної свідомості. В той час велика кількість громадян просто зневірилася в усіх політиках.

Однією з характерних ознак громадянського суспільства є наявність Громадських організацій які мають бути незалежними від політичних сил або релігійних установ чи бізнесу. На жаль в Україну традиції утворення таких організацій прийшли досить пізно, аж на початку 2010-х років. До того діяльність таких організацій, якщо такі й були, відбувалася досить завуальовано під певним патронатом політиків або впливових бізнесменів, які таким чином хотіли підвищити свої рейтинги або отримати прихильність суспільства. Тому якщо й дійсно було декілька незалежних організацій які дійсно діяли в інтересах населення, вони стикалися з постійними утисками, фінансовими проблемами тощо. Також одним з основних показників розвитку громадянського суспільства є не лише наявність громадських організацій, а й участь населення в діяльності таких організацій, чим вища активність населення тим вищий розвиток громадянського суспільства.

Засоби масової інформації (ЗМІ) також займають одне з ключових місць у житті суспільства. У багать країнах ЗМІ навіть виділяють у окрему гілку влади поруч із законодавчою, виконавчою та судовою, адже інформуючи про різного роду події які відбуваються в світі, державі або політиці вони впливають певним чином на формування поглядів людей, громадську думку, вони є важливим демократичним інститутом який формує певний принцип відкритості який притаманний усім демократичним державам. Від відкритої, якісної та неупередженої діяльності засобів масової інформації безпосередньо залежить наскільки буде сформована громадська думка, адже ЗМІ це зручний інструмент маніпулювання фактами та нав’язування населенню різного роду неправдивих ідей стосовного рішень які приймають високопосадовці.

На жаль для України притаманний саме деструктивний характер діяльності ЗМІ, вони постійно намагаються маніпулювати громадською думкою, тому що в нашій державі майже всі популярні та рейтингові засоби масової інформації знаходяться у власності впливового бізнес капіталу який лояльний до різних політичних сил, і тому одні ЗМІ дискредитують політиків до яких у опозиції перебувають їхні опоненти підтримуваним тим чи іншим впливовим бізнесменом. Така діяльність призводить до негативних наслідків та розколює суспільство, адже постійно відбувається перекручування фактів та маніпулювання інформацією з метою дискредитації влади та поширення тотального соціального невдоволення до певних політиків, особливо помітні такі дії напередодні виборчих кампаній, коли у ЗМІ з’являються різного роду невідомі раніше брудні факти про когось із політиків. Тобто іншими словами починається застосування деструктивних виборчих технологій які направлені на несвідому частину суспільства, на такого собі сумлінного немислячого споживача інформації, який цю інформацію поглине і не буде шукати істину чи правдивість даної інформації. Такі дії призводять до конфлікту інтересів у суспільстві, а це в свою чергу гальмує населення до консолідації, розділяє його у своїх політичних переконаннях та стримує становлення громадянського суспільства в державі.

Одне з провідних місць у громадянському суспільстві займають політичні партії. Хоч вони і є елементом політичної системи, але в той самий час за своїм місцем у суспільстві, та за функціями які вони виконують, політичні партії мають прямий стосунок до громадянського суспільства, адже будь-яка політична партія репрезентує думку населення яке підтримує певну політичну силу. Партії забезпечують безпосередній зв’язок влади з народом через своїх представників у владних структурах, але на жаль в Україні більша кількість політичних партій ще не вийшли на дійсний шлях громадського плюралізму. Така ситуація пов’язана з тим, що більшість партій залежна від фінансового капіталу олігархів, тобто в нашій державі відбулася олігархізація політичних сил, які діють переважно в інтересах великого капіталу а не в інтересах народу. Це пов’язано з тим що в Україні відсутнє державне фінансування політичних сил, така практика поширена в багатьох Європейських країнах з метою зрівняння шансів кожної політичної сили на виборах, тому до влади в нашій державі приходять переважно популістські сили які лише створюють ілюзію діяльності в інтересах народу, а насправді ж вони діють лише у власних інтересах. Така діяльність досить часто призводить до зневіри населення у політиках, що в свою чергу веде до знецінення цінностей які пропагує певна політична сила, і тому громадяни втрачають мотивацію до активної участі в громадському житті.

Втім, події останніх років які відбуваються в Україні дають надію на майбутнє. Тому, що в демократичній державі поняття громадянського суспільства повинно розцінюватися як такий стан суспільства в якому повинні реалізовуватися всі громадянські права та свободи які прописані законодавчо або проявляються у формі громадянської активності та самоорганізації населення.
В умовах демократичного устрою держава і громадяни безпосередньо повинні бути зацікавлені в партнерстві та взаємодії, адже без дотримання принципів демократії, а саме: свободи слова, свободи зборів, вільності думок, ні одна держава не зможе створити умов для побудови демократичного суспільства.

Таким чином, із усього що було сказано раніше можна зробити висновок, що громадянське суспільство у країнах Європи знаходиться на значно вищому рівні розвитку ніж у нашій державі. Тому нашій державі потрібно запозичувати досвід у наших європейських партнерів.
Але, незважаючи на всі негативні моменти, події Революції Гідності 2013-2014 років показали що в Україні є можливості, прагнення та перспективи до побудови демократичної держави з сильним громадянським суспільством. Велика кількість лідерів Європейських держав виявили підтримку та солідарність з Українським народом, та оцінили перспективи України у побудові демократичної держави та громадянського суспільства. Такі події дають надію на те, що наша держава дійсно рухається у правильному напрямку до побудови сильної процвітаючої держави, яка в найближчий час займе своє місце серед провідних світових держав.

Український ПолітикАндрій Мацьовка

Оксамитові революції кінця 80-х років у центральній та Східній Європі породили “радикальний інтелектуальний поворот у бік категорії громадянського суспільства”, зазначає Дж. Кін. Україна в цьому процесі не стала виключенням з правил, адже 70 років український народ перебував під впливом тоталітарного режиму який ідеологічно насаджував населенню принципи колективізму та нівелював такими діями будь-які прояви до становлення громадянського суспільства. Наявність у будь-якій державі громадянського суспільства означає насамперед той факт, що держава рухається шляхом демократії.

Після отримання Україною незалежності почалися процеси демократизації суспільного життя, які принесли зміни насамперед в громадянське суспільство, яке перебувало на стадії зародження. В той час населенню яке довгий час перебувало під впливом тоталітаризму було важко прийняти нові демократичні реформи. Проблемою становлення громадянського суспільства європейського зразка в Україні в усі часи була відсутність у населення бажання до впровадження демократичних цінностей, а у іншої частини населення постійного бажання повернути радянський режим та радянський уклад життя.

Відмінністю України від країн з сформованим громадянським суспільством є той факт що у державах Західної Європи набагато раніше відбувалися процеси формування громадянського суспільства.
За весь період існування незалежної Української держави проблемою є те що люди ще до цього часу так і не змогли усвідомити принципів побудови демократичної держави, які елементи демократії повинні в першу чергу домінувати в суспільстві, за якими принципами повинна функціонувати держава, які ідеї повинні домінувати серед громадян.

Основною проблемою з якою стикнулося українське населення 1991 року був перехід від суспільства тоталітарного контролю до суспільства демократичного плюралізму, тобто перехід до суспільства побудованого на засадах європейської демократії, європейських цінностей. В такому суспільстві повинні домінувати принципи громадянського контролю, домінування громадянських свобод, повага до індивідуальності, цінність приватної власності, повинна бути розвинута система громадянського суспільства яке може бути абсолютно самодіяльним (проявом такої самодіяльності в Україні стала волонтерська допомога українській армії від громадських та волонтерських організацій в перші місяці проведення АТО на сході України).

Якщо характеризувати суспільство України починаючи з 2000-х років то можна з упевненістю констатувати той факт, що відбувається активна маргіналізація громадського життя. В цей період відбувалися різні страйки, виступи, але участь населення в таких акціях була викликана суто проблемами соціального забезпечення (невиплата заробітної плати, пенсій, інших соціальних виплат). Тому можна з упевненістю говорити в цей період активність громадян була досить низькою, що і було проблемою в побудові демократичного громадянського суспільства, адже людей у цей час хвилювали проблеми суто матеріальні, до політичного життя населення долучалося неохоче, і революція 2004 року стала певним вибухом суспільної свідомості. В той час велика кількість громадян просто зневірилася в усіх політиках.

Однією з характерних ознак громадянського суспільства є наявність Громадських організацій які мають бути незалежними від політичних сил або релігійних установ чи бізнесу. На жаль в Україну традиції утворення таких організацій прийшли досить пізно, аж на початку 2010-х років. До того діяльність таких організацій, якщо такі й були, відбувалася досить завуальовано під певним патронатом політиків або впливових бізнесменів, які таким чином хотіли підвищити свої рейтинги або отримати прихильність суспільства. Тому якщо й дійсно було декілька незалежних організацій які дійсно діяли в інтересах населення, вони стикалися з постійними утисками, фінансовими проблемами тощо. Також одним з основних показників розвитку громадянського суспільства є не лише наявність громадських організацій, а й участь населення в діяльності таких організацій, чим вища активність населення тим вищий розвиток громадянського суспільства.

Засоби масової інформації (ЗМІ) також займають одне з ключових місць у житті суспільства. У багать країнах ЗМІ навіть виділяють у окрему гілку влади поруч із законодавчою, виконавчою та судовою, адже інформуючи про різного роду події які відбуваються в світі, державі або політиці вони впливають певним чином на формування поглядів людей, громадську думку, вони є важливим демократичним інститутом який формує певний принцип відкритості який притаманний усім демократичним державам. Від відкритої, якісної та неупередженої діяльності засобів масової інформації безпосередньо залежить наскільки буде сформована громадська думка, адже ЗМІ це зручний інструмент маніпулювання фактами та нав’язування населенню різного роду неправдивих ідей стосовного рішень які приймають високопосадовці.

На жаль для України притаманний саме деструктивний характер діяльності ЗМІ, вони постійно намагаються маніпулювати громадською думкою, тому що в нашій державі майже всі популярні та рейтингові засоби масової інформації знаходяться у власності впливового бізнес капіталу який лояльний до різних політичних сил, і тому одні ЗМІ дискредитують політиків до яких у опозиції перебувають їхні опоненти підтримуваним тим чи іншим впливовим бізнесменом. Така діяльність призводить до негативних наслідків та розколює суспільство, адже постійно відбувається перекручування фактів та маніпулювання інформацією з метою дискредитації влади та поширення тотального соціального невдоволення до певних політиків, особливо помітні такі дії напередодні виборчих кампаній, коли у ЗМІ з’являються різного роду невідомі раніше брудні факти про когось із політиків. Тобто іншими словами починається застосування деструктивних виборчих технологій які направлені на несвідому частину суспільства, на такого собі сумлінного немислячого споживача інформації, який цю інформацію поглине і не буде шукати істину чи правдивість даної інформації. Такі дії призводять до конфлікту інтересів у суспільстві, а це в свою чергу гальмує населення до консолідації, розділяє його у своїх політичних переконаннях та стримує становлення громадянського суспільства в державі.

Одне з провідних місць у громадянському суспільстві займають політичні партії. Хоч вони і є елементом політичної системи, але в той самий час за своїм місцем у суспільстві, та за функціями які вони виконують, політичні партії мають прямий стосунок до громадянського суспільства, адже будь-яка політична партія репрезентує думку населення яке підтримує певну політичну силу. Партії забезпечують безпосередній зв’язок влади з народом через своїх представників у владних структурах, але на жаль в Україні більша кількість політичних партій ще не вийшли на дійсний шлях громадського плюралізму. Така ситуація пов’язана з тим, що більшість партій залежна від фінансового капіталу олігархів, тобто в нашій державі відбулася олігархізація політичних сил, які діють переважно в інтересах великого капіталу а не в інтересах народу. Це пов’язано з тим що в Україні відсутнє державне фінансування політичних сил, така практика поширена в багатьох Європейських країнах з метою зрівняння шансів кожної політичної сили на виборах, тому до влади в нашій державі приходять переважно популістські сили які лише створюють ілюзію діяльності в інтересах народу, а насправді ж вони діють лише у власних інтересах. Така діяльність досить часто призводить до зневіри населення у політиках, що в свою чергу веде до знецінення цінностей які пропагує певна політична сила, і тому громадяни втрачають мотивацію до активної участі в громадському житті.

Втім, події останніх років які відбуваються в Україні дають надію на майбутнє. Тому, що в демократичній державі поняття громадянського суспільства повинно розцінюватися як такий стан суспільства в якому повинні реалізовуватися всі громадянські права та свободи які прописані законодавчо або проявляються у формі громадянської активності та самоорганізації населення.
В умовах демократичного устрою держава і громадяни безпосередньо повинні бути зацікавлені в партнерстві та взаємодії, адже без дотримання принципів демократії, а саме: свободи слова, свободи зборів, вільності думок, ні одна держава не зможе створити умов для побудови демократичного суспільства.

Таким чином, із усього що було сказано раніше можна зробити висновок, що громадянське суспільство у країнах Європи знаходиться на значно вищому рівні розвитку ніж у нашій державі. Тому нашій державі потрібно запозичувати досвід у наших європейських партнерів.
Але, незважаючи на всі негативні моменти, події Революції Гідності 2013-2014 років показали що в Україні є можливості, прагнення та перспективи до побудови демократичної держави з сильним громадянським суспільством. Велика кількість лідерів Європейських держав виявили підтримку та солідарність з Українським народом, та оцінили перспективи України у побудові демократичної держави та громадянського суспільства. Такі події дають надію на те, що наша держава дійсно рухається у правильному напрямку до побудови сильної процвітаючої держави, яка в найближчий час займе своє місце серед провідних світових держав.

Український Політик

Громадянське суспільство в Україні і світіГражданское общество в Украине и мире

Вікторія Гузич

Не вдаючись до проблеми визначення громадянського суспільства з точки зору різних наук про суспільство, спробуємо визначити його в найширшому сенсі. Отже, громадянське суспільство – це певний тип суспільної організації. У політології дане визначення уточнюється як стійка система горизонтальних зв’язків, суспільно-політичних орієнтацій і норм суспільної поведінки в рамках демократичної політичної системи. Громадянське суспільство має складну структуру, включає економічні, господарські, родинно-споріднені, етнічні, релігійні, правові відносини, а також опосередковані державою політичні відносини між індивідами як первинними суб`єктами політичного життя тощо.

Як уже зазначалося, громадянське суспільство є невід’ємним атрибутом розвиненої демократії, проте окремі його прояви в деяких галузях суспільного життя можуть спостерігатися і в недемократичних державах. Та в сучасній політичній науці рівень розвитку громадянського суспільства став свого роду мірилом саме рівня демократії в державі.

І хоча громадянське суспільство як феномен зародилося свого часу в ході європейських буржуазних революцій, так би мовити, знизу, сьогодні ж кожна держава, що проголошує себе демократичною, апріорі має сприяти розвиткові інститутів громадянського суспільства зверху, щонайменше в правовому полі.

Щодо України, то зародки громадянського суспільства в сучасному розуміння можна прослідкувати в розгалудженій системі професійних спілок ще часів СРСР. Проте, рівень громадянського суспільства оцінюється не лише кількісними показниками (числом громадських і профспілкових організацій, їх членів, тощо) чи наявністю відповідних законів, а в першу чергу якісними – дієвістю відповідних інститутів і їх реальним впливом на покращення соціального клімату суспільства.

Знаковими етапами в історії розвитку українського громадянського суспільства можна назвати дисидентський рух часів СРСР, Революцію на граніті, Всеукраїнський референдум щодо проголошення незалежності України, шахтарські страйки початку й середини 90-х, Помаранчеву революцію, Революцію гідності. Окрім цих піків громадянської активності варто відзначити появу й розвиток незалежної журналістики, утворення й діяльність десятків тисяч громадських організацій різноманітних напрямків у різних сферах суспільства, допуск громадськості через дорадчі органи до прийняття політичних рішень на місцях, розбудову багатопартійності.

Хоча й після Революції гідності дослідники відзначають певний відкат у розвиткові громадянського суспільства, що проявляється в першу чергу в державній політиці. Так, через рішення ВРУ та судів, а також діяльність правоохоронних органів, спостерігається обмеження свободи громадян на проведення мирних зібрань і протестів. Недосконалим залишається законодавство щодо страйків працівників. Анонсована реформа місцевої децентралізації може обмежити низку форм місцевої демократії при тому, що законодавство про місцеві референдуми попри суспільні запити не розробляється.

З іншого боку, ефективність діяльності громадянського суспільства залежить від політичної освіченості громадян, чому в свою чергу має сприяти справді демократична держава. Наприклад, в Швейцарії високий рівень політичної свідомості громадян в парі з демократичним законодавством дозволяє ефективно вирішувати ключові питання суспільного й державного значення на місцевих чи загальнодержавних референдумах (загалом за минуле століття їх було більше 200). У країні ж з недостатнім рівнем політичної культури і свідомості населення з одного боку завжди процвітає політичний популізм, а з іншого – є ризик встановлення охлократичного режиму правління у разі надання неосвіченому й неготовому натовпу забагато демократичних свобод.

Тому процеси демократизації державної влади і розвитку громадянського суспільства мають відбуватися максимально синхронно. З подібною синхронністю і єдністю мають посильно сприяти цьому як вищі державні органи згори, так і сам соціум знизу. За таких умов Україна може досягти рівня розвинутих західних демократій за якістю функціонування громадянського суспільства.

Український ПолітикВиктория Гузыч

Не вдаваясь в проблемы определения гражданского общества с точки зрения различных наук об обществе, попробуем определить его в самом широком смысле. Итак, гражданское общество — это определенный тип социальной организации. В политологии это определение уточняется как устойчивая система горизонтальных связей, общественно-политических ориентаций и норм общественного поведения в рамках демократической политической системы. Гражданское общество имеет сложную структуру, включает экономические, хозяйственные, семейно-родственные, этнические, религиозные, правовые отношения, а также отношения между индивидами как первичными субъектами политической жизни через посредничество государства и тому подобное.

Как уже отмечалось, гражданское общество является неотъемлемым атрибутом развитой демократии, однако отдельные его проявления в некоторых областях общественной жизни могут наблюдаться и в недемократических государствах. В современной политической науке уровень развития гражданского общества стал своего рода мерилом именно уровня демократии в государстве.

И хотя гражданское общество как феномен зародилось в свое время в ходе европейских буржуазных революций, так сказать, снизу, сегодня же каждое государство, провозгласившее себя демократическим, априори должно способствовать развитию институтов гражданского общества сверху, по меньшей мере в правовом поле.
Что касается Украины, то зародыши гражданского общества в современном понимании можно проследить в развитой системе профессиональных союзов еще во времена СССР. Однако, уровень гражданского общества оценивается не только количественными показателями (числом общественных и профсоюзных организаций, их членов и т.д.) или наличием соответствующих законов, а в первую очередь качественными — действенностью соответствующих институтов и их реальным влиянием на улучшение социального климата общества.

Знаковыми этапами в истории развития украинского гражданского общества можно назвать диссидентское движение времен СССР, Революцию на граните, Всеукраинский референдум о провозглашении независимости Украины, шахтерские забастовки начала и середины 90-х, Оранжевую революцию, Революцию достоинства. Кроме этих пиков гражданской активности стоит отметить появление и развитие независимой журналистики, образования и деятельность десятков тысяч общественных организаций различных направлений в различных сферах общества, допуск общественности через совещательные органы к принятию политических решений на местах, строительство многопартийности.

Хотя и после Революции достоинства исследователи отмечают определенный откат в развитии гражданского общества, проявляющийся в первую очередь в государственной политике. Так, за решениями ВРУ и судов, а также деятельностью правоохранительных органов, наблюдается ограничение свободы граждан на проведение мирных собраний и протестов. Несовершенным остается законодательство озабастовках работников. Анонсированная реформа местной децентрализации может ограничить ряд форм местной демократии при том, что законодательство о местных референдумах несмотря на общественные запросы не разрабатывается.

С другой стороны, эффективность деятельности гражданского общества зависит от политической образованности граждан, чему в свою очередь должно способствовать действительно демократическое государство. Например, в Швейцарии высокий уровень политического сознания граждан в паре с демократическим законодательством позволяет эффективно решать ключевые вопросы общественного и государственного значения на местных или общегосударственных референдумах (всего за прошлый век их было более 200). В стране же с недостаточным уровнем политической культуры и сознания населения с одной стороны всегда процветает политический популизм, а с другой — есть риск установления охлократического режима правления в случае предоставления невежественной и неготовой толпе много демократических свобод.

Поэтому процессы демократизации государственной власти и развитие гражданского общества должны проходить максимально синхронно. С подобной синхронностью и единством должны посильно способствовать этому как высшие государственные органы сверху, так и сам социум снизу. При таких условиях Украина может достичь уровня развитых западных демократий за качеством функционирования гражданского общества.

Украинский Политик

Громадянське суспільство: Чи є воно в Україні?Гражданское общество : Есть ли оно в Украине?

Богдан Камінський

Чи можливо сьогодні Україну назвати дійсно європейською країною? З географічної точки зору так, але якщо взяти за першооснову соціальний чинник, то ні. А причиною цьому є те, що країни Європи вже давно пройшла шлях становлення громадянського суспільства, на який Україна намагається вийти вже 24 роки. Нажаль, сьогодні формування в Україні громадянського суспільства відбувається досить повільним шляхом. І причиною цього виступає декілька чинників.

По-перше, зі здобуттям незалежності, в нашій країні не відбулося повної трансформації від суспільства, контролю та патронажу до суспільства, побудованого на європейських цінностях і принципах — політичній демократії, ринковій економіці та національній державності. І тому зараз виникає ситуація, за якої частина суспільства просто не усвідомлє необхідність проведення в країні демократичних реформ, або не вірить в їх результативність, а інша значна частина тяжіє до повернення тоталітарного управління радянського зразка.

По-друге, в нашій країні ще залишається досить великий рівень маргіналізації громадського життя. Причиною цього є те, що за останні роки причиною виникнення різного роду громадських акцій є погіршення соціального та економічного стану суспільства. Крім того, після Помаранчевої революції багато українських громадян зневірилися у політиках, і тому приймаючи участь в будь-якого роду громадських акціях чи демостраціях наші громадяни ставлять на перше місце не відстоювання своїх прав та свобод, а спосіб покращити своє фінансове становище. І тому в країні залишається низька активність громадян у громадському житті, що негативно впливає на становлення громадянського суспільства.

По-третє ще одним негативним моментом, який стоїть на шляху розбудови громадянського суспільства, є низька роль різного роду громадських організацій, а також їх розпорошеність. Багато з них намагаються конкурувати між собою, або просто копіюють функції один одного та, що найголовніше, майже не діють. Також, сьогодні, значна кількість існуючих гро¬мадських та недержавних організацій є залежними від політиків і потребують фінан¬сової підтримки, що перетворює їх на структури захисту певних інтересів. Значний відсоток утворених громадських організацій являє собою структури, які покликані під час чергової ви¬борчої кампанії виявити підтримку певній політичній силі, і як результат унеможливлює існування плідної взаємодії між громадян¬ським суспільством та державою. І саме сукупність цих чинників, на мою думку, є причиною того, що наша країна зараз знаходиться у соціально-політичній кризі.

Проте, цілком стверджувати те, що рівень громадянського суспільства в Україні знаходиться на низькому рівні не можна. У 2013 році громадянське суспільство в Україні вийшло на новий, якісний рівень мобілізації активних громадян для вирішення стратегічних для розвитку українського соціуму проблем. Під час і після подій на Майдані, громадянське суспільство своїми діями реально довело, що воно здатне виступати надійним гарантом незворотності демократичних перетворень в Україні. І вже зараз громадськість, зокрема громадські структури Євромайдану, одразу включилися у процес відновлення конституційного ладу в Україні, реформування системи державної влади, подолання корупції та беззаконня, захисту прав і свобод людини і громадянина. І навіть в нинішній складній ситуації в країні, а саме агресієя з боку Російської Федерації, та анексією Криму, рівень громадянського суспільства тільки зростає, з’являються різного роду волонтерські організації, відбувається консолідація громадян, розгортання масового патріотичного громадянського руху спрямованого на захист Української Держави.

Український ПолітикБогдан Каминский

Возможно ли сегодня Украину назвать действительно европейской страной? С географической точки зрения так, но если взять за первооснову социальный фактор, то нет. А причиной этому является то, что страны Европы уже давно прошли путь становления гражданского общества, на который Украина пытается выйти уже 24 года. К сожалению, сегодня формирование в Украине гражданского общества происходит достаточно медленным путем. И причиной этого выступает несколько факторов.

Во-первых, с обретением независимости, в нашей стране не произошло полной трансформации от общества, контроля и патронажа к обществу, построенному на европейских ценностях и принципах — политической демократии, рыночной экономике и национальной государственности. И поэтому сейчас возникает ситуация, при которой часть общества просто не осознают необходимость проведения в стране демократических реформ, либо не верит в их результативность, а остальная часть тяготеет к возвращению тоталитарного управления советского образца.

Во-вторых, в нашей стране еще остается достаточно высокий уровень маргинализации общественной жизни. Причиной этого является то, что за последние годы причиной возникновения различного рода общественных акций является ухудшение социального и экономического состояния общества. Кроме того, после Оранжевой революции многие украинские граждане разуверились в политиках, и поэтому принимая участие в любого рода общественных акциях или демонстрациях наши граждане ставят на первое место не отстаивание своих прав и свобод, а способ улучшить свое финансовое положение. И поэтому в стране остается низкая активность граждан в общественной жизни, что негативно влияет на становление гражданского общества.

В-третьих, еще одним негативным моментом, который стоит на пути развития гражданского общества, является низкая роль разного рода общественных организаций, а также их разобщенность. Многие из них пытаются конкурировать между собой, или просто копируют функции друг друга и, что самое главное, почти не действуют. Также, сегодня, значительное количество существующих общественных и негосударственных организаций являются зависимыми от политиков и требуют финансовой поддержки, что превращает их в структуры защиты определенных интересов. Значительный процент образованных общественных организаций представляет собой структуры, которые призваны во время очередных выборов выявить поддержку определенной политической силе, и как результат делает невозможным существование плодотворного взаимодействия между обществом и государством. И именно совокупность этих факторов, по моему мнению, является причиной того, что наша страна сейчас находится в социально-политическом кризисе.

Однако, утверждать, что уровень гражданского общества в Украине находится на низком уровне нельзя. В 2013 году гражданское общество в Украине вышло на новый, качественный уровень мобилизации активных граждан для решения стратегических для развития украинского социума проблем. Во время и после событий на Майдане, гражданское общество своими действиями реально показало, что оно способно выступать надежным гарантом необратимости демократических преобразований в Украине. И уже сейчас общественность, в частности общественные структуры Евромайдана, сразу включились в процесс восстановления конституционного строя в Украине, реформирование системы государственной власти, преодоление коррупции и беззакония, защиты прав и свобод человека и гражданина. И даже в нынешней сложной ситуации в стране, а именно агрессии со стороны Российской Федерации, и аннексией Крыма, уровень гражданского общества только растет, появляются разного рода волонтерские организации, происходит консолидация граждан, развертывание массового патриотического общественного движения направленного на защиту украинского государства.

Украинский Политик