Метка: війна

Павло Мельник

На війні, моралі не місце. Ці два поняття не сумісні, адже вбивства людей починаючи від стрілецької зброї і закінчуючи зброєю масового ураження вже втрачають саму суть моралі. Але факт залишається фактом війна дає поштовх до розвитку цивілізацій. Тоді постає питання: Чи можна характеризувати війну з точки зору людяності та моралі? Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» досліджував це питання. Він зазначав що: «Війна зберігає людський характер тільки за тієї умови, коли вона є випробуванням сили, волі, розуму». Як на мене це твердження є не актуальним для нашого часу. Все ж таки зараз війни стають коротшими, локальнішими, а наслідки – більшими. Адже часи коли війну називали мистецтвом, а хоробрість, відвагу, героїзм, самопожертвування ставили попереду страждань, смертей, розрухи, голоду пройшли. Нашому часу більш відповідає афоризм: у війні немає переможця. Людська винахідливість у способах знищенню собі подібних вдосконалюється і це впливає на психологічний стан солдатів, а особливо після повернення з війни у суспільство. Американські вчені вияснили, що після переможної війни у Перській затоці бійці отримали значні ураження нервової системи, причини цього стало застосування хімічнї зброї та медичних препаратів, а також звірств зі сторони іракської армії стосовно американських солдат. Також держави, учасниці конфліктів, усвідомлюють гірку істину, після повернення з війни учасник бойових дій має пройти довгий та дорогий курс реабілітації, аби уникнути соціальної напруги та конфронтації.

З винаходом ядерної зброї питання моралі пропало взагалі, адже вона створює небезпеку на всіх етапах, починаючи від розробки закінчуючи випробуваннями. Звісно різні міжнародні договори скоротили вплив цього виду озброєнь на довкілля, але в пам’яті залишаться зруйновані атоли та острова, забрудненні озера. Я на мене сила ядерної зброї саме в її володінні, все ж таки це зброя стримування.

Культура середини XX ст. ще марила наївним виправданням війни уродженою агресивністю людини і навіть доходило до того що вважалось корисним періодична агресивність для «очищення» людства, його самооновлення та відбору кращих по принципу виживає сильніший, усунення демографічної напруги й проблем голоду. Але після двох світових воєн людство здригнулось і заново переосмислило цей вид взаємовідносин народів. Перехід від традиційної культури де індивід приносився в жертву загальній справі і не важливо скільки таких індивідів загине, до сучасного типу, де людина вважається особистістю і захищена правами, докорінним чином змінило хід та характер війн. Наприклад представник обвинувачення по військовим злочинам під час війни в Югославії, увів в коло питань Гаазького трибуналу по фактам зґвалтувань, що в попередніх війнах не враховувалось. Можна із впевненістю констатувати що короткий проміжок часу від Нюрнберзького процесу до Гаазького трибуналу розширило поняття моралі. Особливо чутливо суспільство реагує на загибель мирного населення, це зумовлено інформативністю війни. Зараз кожен хто має Інтернет може брати участь у боях в режимі онлайн і бачачи все на власні очі люди починають розуміти всю аморальність війни. Раніше це не можливо було побачити широкому загалу, суспільство відчувало весь жах бойових дій тільки на собі особисто, а до цього було марення у справедливості воєн.
Якщо взяти сучасну ситуацію на сході України, постає питання: Чи є аморальним вбивство агресора заради захисту своєї землі? Однозначної відповіді на це питання дати не можливо, адже воно є дискусійним. З одного боку вбивства безумовно є явищем аморальним особливо в умовах війни, де розкриваються найжахливіші людські якості, що призводить до катувань та вбивств полонених. З іншого чи слід вважати аморальним вбивство ворога заради захисту свого дому? На мою думку. Моральність війни існує лише на рівні ідей, з нашого боку це захист своєї землі, своїх рідних, незалежності та право на самовизначення. З боку Російської Федерації захист «русского міра» та російськомовного населення. Таким чином в ідеях війна морально виправдовується. Однак на рівні індивіда війна залишається аморальною, так як солдат вбиваючи іншого скоює антигуманний вчинок який суперечить суспільним нормам.

Отже, війна є аморальною в будь яких випадках, оскільки кожна з ворогуючих сторін має свої меркантильні цілі у розв’язані конфліктів. Однак є і моральне виправдання війни, воно заключається в ідеях за які помирають солдати на полях битв. Але людство має усвідомити, що війни завжди несуть за собою смерть, розруху та страждання і на порядок денний має постати розробка методів та технологій для уникнення переходу конфліктів на поле битви.

Український Політик

Павло Мельник

На війні, моралі не місце. Ці два поняття не сумісні, адже вбивства людей починаючи від стрілецької зброї і закінчуючи зброєю масового ураження вже втрачають саму суть моралі. Але факт залишається фактом війна дає поштовх до розвитку цивілізацій. Тоді постає питання: Чи можна характеризувати війну з точки зору людяності та моралі? Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» досліджував це питання. Він зазначав що: «Війна зберігає людський характер тільки за тієї умови, коли вона є випробуванням сили, волі, розуму». Як на мене це твердження є не актуальним для нашого часу. Все ж таки зараз війни стають коротшими, локальнішими, а наслідки – більшими. Адже часи коли війну називали мистецтвом, а хоробрість, відвагу, героїзм, самопожертвування ставили попереду страждань, смертей, розрухи, голоду пройшли. Нашому часу більш відповідає афоризм: у війні немає переможця. Людська винахідливість у способах знищенню собі подібних вдосконалюється і це впливає на психологічний стан солдатів, а особливо після повернення з війни у суспільство. Американські вчені вияснили, що після переможної війни у Перській затоці бійці отримали значні ураження нервової системи, причини цього стало застосування хімічнї зброї та медичних препаратів, а також звірств зі сторони іракської армії стосовно американських солдат. Також держави, учасниці конфліктів, усвідомлюють гірку істину, після повернення з війни учасник бойових дій має пройти довгий та дорогий курс реабілітації, аби уникнути соціальної напруги та конфронтації.

З винаходом ядерної зброї питання моралі пропало взагалі, адже вона створює небезпеку на всіх етапах, починаючи від розробки закінчуючи випробуваннями. Звісно різні міжнародні договори скоротили вплив цього виду озброєнь на довкілля, але в пам’яті залишаться зруйновані атоли та острова, забрудненні озера. Я на мене сила ядерної зброї саме в її володінні, все ж таки це зброя стримування.

Культура середини XX ст. ще марила наївним виправданням війни уродженою агресивністю людини і навіть доходило до того що вважалось корисним періодична агресивність для «очищення» людства, його самооновлення та відбору кращих по принципу виживає сильніший, усунення демографічної напруги й проблем голоду. Але після двох світових воєн людство здригнулось і заново переосмислило цей вид взаємовідносин народів. Перехід від традиційної культури де індивід приносився в жертву загальній справі і не важливо скільки таких індивідів загине, до сучасного типу, де людина вважається особистістю і захищена правами, докорінним чином змінило хід та характер війн. Наприклад представник обвинувачення по військовим злочинам під час війни в Югославії, увів в коло питань Гаазького трибуналу по фактам зґвалтувань, що в попередніх війнах не враховувалось. Можна із впевненістю констатувати що короткий проміжок часу від Нюрнберзького процесу до Гаазького трибуналу розширило поняття моралі. Особливо чутливо суспільство реагує на загибель мирного населення, це зумовлено інформативністю війни. Зараз кожен хто має Інтернет може брати участь у боях в режимі онлайн і бачачи все на власні очі люди починають розуміти всю аморальність війни. Раніше це не можливо було побачити широкому загалу, суспільство відчувало весь жах бойових дій тільки на собі особисто, а до цього було марення у справедливості воєн.
Якщо взяти сучасну ситуацію на сході України, постає питання: Чи є аморальним вбивство агресора заради захисту своєї землі? Однозначної відповіді на це питання дати не можливо, адже воно є дискусійним. З одного боку вбивства безумовно є явищем аморальним особливо в умовах війни, де розкриваються найжахливіші людські якості, що призводить до катувань та вбивств полонених. З іншого чи слід вважати аморальним вбивство ворога заради захисту свого дому? На мою думку. Моральність війни існує лише на рівні ідей, з нашого боку це захист своєї землі, своїх рідних, незалежності та право на самовизначення. З боку Російської Федерації захист «русского міра» та російськомовного населення. Таким чином в ідеях війна морально виправдовується. Однак на рівні індивіда війна залишається аморальною, так як солдат вбиваючи іншого скоює антигуманний вчинок який суперечить суспільним нормам.

Отже, війна є аморальною в будь яких випадках, оскільки кожна з ворогуючих сторін має свої меркантильні цілі у розв’язані конфліктів. Однак є і моральне виправдання війни, воно заключається в ідеях за які помирають солдати на полях битв. Але людство має усвідомити, що війни завжди несуть за собою смерть, розруху та страждання і на порядок денний має постати розробка методів та технологій для уникнення переходу конфліктів на поле битви.

Український Політик

Петро Шихов

Як відомо, різні цивілізації, за весь період свого існування, винаходили різні способи для перемоги над ворогом. Саме тому не дивним є те, що в сучасному світі це набуло неабияких форм. Різні філософи, та і взагалі людство, систематично намагалися дати відповідь на вагоме питання «Чим виправдовується та чи інша війна?». Спробую на нього дати відповідь і я.

Війни мають безпосередній зв’язок з принципом легітимності. Тобто з того дня, як міжнародна спільнота почала визнавати за людьми право обирати собі політичну спільноту, війни отримали національний характер незалежно від того, чи претендують держави на одну і ту ж саму територію.

За весь час існування людської цивілізації ми прожили в мирі сукупно лише близько 300 років (сумарна кількість всіх мирних років, які йшли не підряд). Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» активно досліджував це питання. Він писав, що принцип легітимності створює нагоду для конфлікту, або ж є його причиною. Також Арон визначив три види конфліктів які спричиняє принцип легітимності: 1) ті, що виникають із сумарності множинних інтерпретацій; 2) ті, до яких призводить суперечність між колишнім статусом і новим принципом; 3) ті, що є наслідком самого застосування принципу та змін, які відбуваються у співвідношенні сил.

Звичайно ж, не всі конфлікти підпадають під ці види, але багато з них, все ж, туди належать. Кожна нація, якщо вона з кимось воює, хоче знати, за що віддає життя своїх громадян. Ідентичне питання нині стоїть і перед Україною. Вже три роки наші солдати гинуть на неоголошеній війні за територію Донецької і Луганської областей. На рахунок цього, особисто я, чув такі думки: «Навіщо ми воюємо там, якщо вони самі не хочуть з нами бути?», «Там вже немає за що воювати» або «Краще віддати Донбас Росії, щоб наші не гинули». На жаль, ці думки поширюються серед народу скоріше тому, що українці втомились від війни. В Росії ж відповідь на це чітко знають, бо там мова йде про захист «русскоговорящего населения» та ідеї т.зв. «русского мира». Правильна державна інформаційна політика не дає їм змоги сумніватися в легітимності цієї війни.

Існують численні випадки, коли та чи інша держава бажає збільшити свою територію задля зменшення кількості міждержавних конфліктів. Така тенденція виправдання своїх дій і прагнення до легітимації створює більше причин для суперечок, а не правового регулювання міжнародних конфліктів.

Кожна держава по своєму виправдовує той чи інший конфлікт. На відміну від недалекої минувшини, де конфлікти виправдовувались претензіями на трон або релігійним значенням території, сьогодні легітимність війн частково визначається міжнародним правом. Наприклад, введення російських військ у Сирію виправдовують особистим проханням Башара Асада щодо цього.

Будь-яка війна є невиправдана з моральної точки зору, але з політичної вона несе вигоду, а з військової це випробування нових типів зброї. Конфлікти не виникають з порожнього місця – вони обдумуються військовим керівництвом, що будує плани ходу війни, та визначає імовірну реакцію населення. На жаль жителі Сходу нашої держави легко піддались на обіцянки нової імперії, тому нам, українцям, буде дуже важко позбавитись від сепаратизму на цій території, адже думки про «русский мир» засіли в головах надовго.

Мені, як українцю з Донбасу, хочеться вірити, що конфлікт буде вичерпано і ми переможемо!

Український Політик

Петро Шихов

Як відомо, різні цивілізації, за весь період свого існування, винаходили різні способи для перемоги над ворогом. Саме тому не дивним є те, що в сучасному світі це набуло неабияких форм. Різні філософи, та і взагалі людство, систематично намагалися дати відповідь на вагоме питання «Чим виправдовується та чи інша війна?». Спробую на нього дати відповідь і я.

Війни мають безпосередній зв’язок з принципом легітимності. Тобто з того дня, як міжнародна спільнота почала визнавати за людьми право обирати собі політичну спільноту, війни отримали національний характер незалежно від того, чи претендують держави на одну і ту ж саму територію.

За весь час існування людської цивілізації ми прожили в мирі сукупно лише близько 300 років (сумарна кількість всіх мирних років, які йшли не підряд). Французький філософ Реймон Арон в своїй праці «Мир і війна між націями» активно досліджував це питання. Він писав, що принцип легітимності створює нагоду для конфлікту, або ж є його причиною. Також Арон визначив три види конфліктів які спричиняє принцип легітимності: 1) ті, що виникають із сумарності множинних інтерпретацій; 2) ті, до яких призводить суперечність між колишнім статусом і новим принципом; 3) ті, що є наслідком самого застосування принципу та змін, які відбуваються у співвідношенні сил.

Звичайно ж, не всі конфлікти підпадають під ці види, але багато з них, все ж, туди належать. Кожна нація, якщо вона з кимось воює, хоче знати, за що віддає життя своїх громадян. Ідентичне питання нині стоїть і перед Україною. Вже три роки наші солдати гинуть на неоголошеній війні за територію Донецької і Луганської областей. На рахунок цього, особисто я, чув такі думки: «Навіщо ми воюємо там, якщо вони самі не хочуть з нами бути?», «Там вже немає за що воювати» або «Краще віддати Донбас Росії, щоб наші не гинули». На жаль, ці думки поширюються серед народу скоріше тому, що українці втомились від війни. В Росії ж відповідь на це чітко знають, бо там мова йде про захист «русскоговорящего населения» та ідеї т.зв. «русского мира». Правильна державна інформаційна політика не дає їм змоги сумніватися в легітимності цієї війни.

Існують численні випадки, коли та чи інша держава бажає збільшити свою територію задля зменшення кількості міждержавних конфліктів. Така тенденція виправдання своїх дій і прагнення до легітимації створює більше причин для суперечок, а не правового регулювання міжнародних конфліктів.

Кожна держава по своєму виправдовує той чи інший конфлікт. На відміну від недалекої минувшини, де конфлікти виправдовувались претензіями на трон або релігійним значенням території, сьогодні легітимність війн частково визначається міжнародним правом. Наприклад, введення російських військ у Сирію виправдовують особистим проханням Башара Асада щодо цього.

Будь-яка війна є невиправдана з моральної точки зору, але з політичної вона несе вигоду, а з військової це випробування нових типів зброї. Конфлікти не виникають з порожнього місця – вони обдумуються військовим керівництвом, що будує плани ходу війни, та визначає імовірну реакцію населення. На жаль жителі Сходу нашої держави легко піддались на обіцянки нової імперії, тому нам, українцям, буде дуже важко позбавитись від сепаратизму на цій території, адже думки про «русский мир» засіли в головах надовго.

Мені, як українцю з Донбасу, хочеться вірити, що конфлікт буде вичерпано і ми переможемо!

Український Політик

Богдан Камінський

Чи змінилося людство за століття? Чи можна з впевненістю вважати, що міжнародні відносини ХХ століття відрізняються від міжнародних відносин ХХІ століття? І чи відрізняється війна кінця минулого століття від війни сьогодення? Все це я постараюся проаналізувати на прикладі книги Реймона Арона «Мир і війна між націями» яка була написана в другій половині ХХ століття і дізнатися чи відрізняється ведення міжнародної політики, в тому числі і в питанні війни та миру, тоді і зараз.

Загалом ця книга, «Мир і війна між націями» є одним із найкращих джерел для тих хто цікавиться сутністю конфлікту, а саме війною і миром, що спричиняє війни і як вони відбуваються, а також і міжнародними відносинами загалом і тому стверджувати що якийсь певний розділ мені сподобався більше я не можу, адже в кожній частині книги я знаходив щось для себе цікаве. Проте, в причину того, що книга була написана більше 50 років тому, багато чого в ній не відповідає веденню як і війни так і міжнародних відносин, і тому я хочу розповісти про те, що на мою думку, в цій книзі найкраще відображає міжнародні конфлікти і питання війни та миру саме сьогодення.

І так, в першій частині «Поняття і системи» досить цікавим для мене виявився перший і другий розділ, тому що саме в ньому досить ґрунтовно розповідається як відбувається ведення міжнародних відносин між країнами. І хоч людство не стоїть на місці і з кожним днем розвивається ведення міжнародних відносин відбувається майже так само, як і 40 і 50 років тому, а саме, на трьох «китах» дипломатії: силі, могутності та владі. Саме ці елементи як і в минулому столітті так і зараз країни використовують для ведення своїх міжнародних відносин і напевне будуть слугуватися ними ще не одне століття.

Друга частина книги «Детермінанти і регулярності», на мою думку найбільш вдало описує причини виникнення конфліктів, і майже в кожному розділі частини можна навести приклади з сьогодення. Так, наприклад сьомий розділ «Про простір» досить добре описує як відбувається співіснування країн між собою. Простір розглядається як середовище, театр та ставка зовнішньої політики. Середовищем вважається територія на якій знаходяться всі держави світу, і кожна територія з яких вважається непорушною. Проте коли інша держава в силу тих чи різних обставин, чи то кліматичних змін на планеті, які вже зараз впливають на людство, чи із за певних ідеологічних чи економічних причин перетинає кордон іншої держави, то на зміну середовищу приходить театр, який трактується як претензії однієї держави на території іншої. Яскравим прикладом цього в сьогоденних міжнародних відносинах можна назвати анексію Криму Росією, війну на Донбасі, чи конфлікт в Сирії.

Також є досить цікавим для мене розділ «Про кількість» та «Про ресурси», адже вони найкраще описують причини виникнення конфліктів в сучасному світі. В сучасному світі, населення якого складає 7.3 мільярди і з кожним днем це число збільшується кількість населення відіграє наразі одну з ключових причин виникнення конфліктів і часу до укладання миру. Вже зараз стає помітною міграція населення з таких країн як Китай чи Індія населення яких є найбільшими в світі, чи виникнення різного роду суперечок через певну територію між ними. І в недалекому майбутньому якщо кількість населення буде дедалі більшати, а території у зв’язку з різними обставинами, такими як зміна клімату, чи глобальне потепління, будуть зменшуватись, то нашу планету чекає все більше і більше воєн, і нажаль з залучення великої кількості учасників. Проте, на сьогоднішній день кількість населення також впливає і на ведення конфлікту між державами. Так, в цьому розділі є досить цікава цитата, яка добре описує кількість населення і його вплив на конфлікт, суть якої зводиться до того, що в конфлікті визначальну роль виконує не кількість, а якість. І в цьому можна провести цікаву паралель з Україно-Російським конфліктом, а саме в тому, що Україна, з її невеликим населення по відношенню до східного сусіда, стримає, хоч і з втратою певних територій, ту військову машину яку направляє до нас Росія.

Не менш важливим в сучасних міжнародних конфліктах є питання ресурсів. Сьогодні, в світі де, через 20-30 років країни вичерпають ресурси планети, такі як нафта, газ, корисні копалини, виникає все більше конфліктів саме через ресурси. Яскравим прикладом можна назвати, конфлікт, на щастя поки що лише дипломатичний, між Росією та Канадою за Арктику, де наразі знаходиться великі поклади нафти і газу. І вже зараз помітно як ці країни нарощують там свою військову присутність, щоб в разі необхідності силою відібрати чи захистити там корисні копалини.

В третій частині книги «Планетарна система в термоядерний вік» для мене були цікавими розділи тринадцятий та сімнадцятий. В одному досить цікаво розповідається про те, на чому побудована сучасна політика в світі, а саме на різного роду блоках і союзах. І цікавим тут для мене було питання долі національної територіальної держави, адже з входом певної країни в той чи інший блок чи союз, вона втрачає частку свого суверенітету. В загальному то, я вважаю що, ця часткова втрата суверенітету є кращим варіантом ніж повна втрата в результаті певної агресії з боку сусідніх держав. Адже з входом в блок чи союз держав, таких як НАТО чи ЄС з частковою втратою суверенітету, яка по великій мірі не впливає на дієздатність держави, країна отримує в рази кращий захист своєї території, ніж якби вона залишалась самостійною. І саме це добре описується в сімнадцятому розділі, а саме про країни які в міру різних обставин вибрали позицію нейтралітету і як це вплинуло на їхнє життя. Яскравим прикладом такої країни, нажаль є Україна, яка за час своєї незалежності сповідувала багатовекторний шлях розвитку і не приєднання до жодного військового блоку, що в результаті призвело до того що ми всі і так добре бачимо і відчуваємо!

Четверта частина книги «Суперечності дипломатико-стратегічної діяльності» загалом досить цікаво описуються методи за допомогою яких відбувається стримування агресора, а в разі виникнення конфлікту, знаходження шляхів вирішення конфлікту і якими методами агресора змушують до миру. Так, в двадцятом і двадцять першому розділах розповідається про найкращий, на мою думку, спосіб стримування агресора і недопущення конфлікту, а саме наявність зброї масового стримування\знищення. І тут же, яскравим прикладом цього є все Україна, яка на час проголошення незалежності мала 3 в світі запас ядерної зброї. І якби нас не роззброїли за Будапештським меморандумом, то я вважаю, що та ситуація яка на сьогодні є в нашій країні була б зовсім іншою. Так, можна довго дискутувати на тему, що нам би просто не дали б мати ядерну зброю чи те, що ми б не змогли тримати економічно весь тогочасний ядерний потенціал країни, але факт залишається фактом, мали б ми така такий важіль стримування, то б до нашої країни відносилися б зовсім інакше.

Український ПолітикБогдан Каминский

Изменилось ли человечество за столетие? Можно ли с уверенностью считать, что международные отношения ХХ века отличаются от международных отношений XXI века? И отличается ли война конца прошлого века от войны сегодня? Все это я постараюсь проанализировать на примере книги Арона Реймона «Мир и война между нациями», которая была написана во второй половине ХХ века, и узнать отличается ведения международной политики, в том числе и в вопросе войны и мира, тогда и сейчас.

В целом эта книга, «Мир и война между нациями» является одним из лучших источников для тех кто интересуется сущностью конфликта, а именно войной и миром, что вызывает войны и как они происходят, а также и международными отношениями в целом и поэтому утверждать что какой-либо определенный раздел мне понравился больше я не могу, ведь в каждой части книги я находил что-то для себя интересное. Однако, в причину того, что книга была написана более 50 лет назад, многое в ней не соответствует сегодняшнему ведению как и войны так и международных отношений, и поэтому я хочу рассказать о том, что по моему мнению, в этой книге лучше всего отражает международные конфликты и вопросы войны и мира сегодня.

И так, в первой части «Понятие и система» достаточно интересным для меня оказался первый и второй раздел, так как именно в нем достаточно основательно рассказывается как происходит ведения международных отношений между странами. И хотя человечество не стоит на месте и с каждым днем развивается, ведения международных отношений происходит почти так же, как и 40 и 50 лет назад, а именно, на трех «китах» дипломатии: силе, мощи и власти. Именно эти элементы как и в прошлом веке так и сейчас страны используют для ведения своих международных отношений и наверняка будут слугуватися ними еще не одно столетие.

Вторая часть книги «Детерминанты и регулярности», по моему мнению наиболее удачно описывает причины возникновения конфликтов, и почти в каждом разделе части можно привести примеры из настоящего. Так, например седьмой раздел «О пространстве» достаточно хорошо описывает как происходит сосуществования стран между собой. Пространство рассматривается как среда, театр и ставка внешней политики. Средой считается территория на которой находятся все государства мира, и каждая территория из которых считается незыблемой. Однако когда другое государство в силу тех или различных обстоятельств, то климатических изменений на планете, которые уже сейчас влияют на человечество, или из за определенных идеологических или экономических причин пересекает границу другого государства, то на смену среде приходит театр, трактуется как претензии одной государства на территории другого. Ярким примером этого в сегодняшних международных отношениях можно назвать аннексию Крыма Россией, войну на Донбассе, или конфликт в Сирии.

Также достаточно интересным для меня был раздел «О количестве» и «О ресурсы», ведь они лучше всего описывают причины возникновения конфликтов в современном мире. В современном мире, население которого составляет 7.3 миллиарда и с каждым днем это число увеличивается количество населения играет сейчас одну из ключевых причин возникновения конфликтов и времени до заключения мира. Уже сейчас становится заметной миграция населения из таких стран как Китай или Индия населения которых являются крупнейшими в мире, или возникновения разного рода споров через определенную территорию между ними. И в скором будущем если население будет все увеличиваться, а территории в связи с различными обстоятельствами, такими как изменение климата, или глобальное потепление, будут уменьшаться, то нашу планету ждет все больше и больше войн, и, к сожалению с привлечением большого количества участников. Однако, на сегодняшний день численность населения также влияет и на ведение конфликта между государствами. Так, в этом разделе есть довольно интересная цитата, которая хорошо описывает население и его влияние на конфликт, суть которой сводится к тому, что в конфликте определяющую роль играет не количество, а качество. И в этом можно провести интересную параллель с Украиной-Российского конфликта, а именно в том, что Украина, с ее небольшим населения по отношению к восточному соседу, сдержит, хотя и с потерей определенных территорий, то военную машину которую направляет к нам Россия.

Не менее важным в современных международных конфликтах вопрос ресурсов. Сегодня, в мире, где, через 20-30 лет страны исчерпают ресурсы планеты, такие как нефть, газ, полезные ископаемые, возникает все больше конфликтов именно из-за ресурсов. Ярким примером можно назвать, конфликт, к счастью пока только дипломатический, между Россией и Канадой за Арктику, где сейчас находится большие залежи нефти и газа. И уже сейчас заметно как эти страны наращивают там свое военное присутствие, чтобы в случае необходимости силой отобрать или защитить там полезные ископаемые.
В третьей части книги «Планетарная система в термоядерный век» для меня были интересными разделы тринадцатый и семнадцатый. В одном довольно интересно рассказывается о том, на чем построена современная политика в мире, а именно на разного рода блоках и союзах. И интересным здесь для меня был вопрос судьбы национальной территориальной государства, ведь с входом определенной страны в тот или иной блок или союз, она теряет часть своего суверенитета. В общем то, я считаю, что эта частичная потеря суверенитета является лучшим вариантом чем полная потеря в результате определенной агрессии со стороны соседних государств. Ведь с входом в блок или союз государств, таких как НАТО или ЕС с частичной потерей суверенитета, которая по большой степени не влияет на дееспособность государства, страна получает в разы лучшую защиту своей территории, чем если бы она оставалась самостоятельной. И именно это хорошо описывается в семнадцатом разделе, а именно о странах которые по мере различных обстоятельств выбрали позицию нейтралитета и как это повлияло на их жизнь. Ярким примером такой страны, к сожалению является Украина, которая за время своей независимости исповедовала многовекторный путь развития и не присоединение ни к одному военному блоке, в результате привело к тому мы все и так хорошо видим и чувствуем!

Четвертая часть книги «Противоречия дипломатика-стратегической деятельности» в целом довольно интересно описываются методы с помощью которых происходит сдерживание агрессора, а в случае возникновения конфликта, нахождение путей решения конфликта и какими методами агрессора заставляют мира. Так, в двадцатом и двадцать первом разделах рассказывается о лучшем, на мой взгляд, способ сдерживания агрессора и недопущение конфликта, а именно наличие оружия массового сдерживания\уничтожения. И тут же, ярким примером этого является все Украине, которая на момент провозглашения независимости имела 3 в мире запас ядерного оружия. И если бы нас не разоружили по Будапештскому меморандуму, то я считаю, что та ситуация которая сегодня есть в нашей стране была бы совсем другой. Так, можно долго дискутировать на тему, что нам бы просто не дали бы иметь ядерное оружие или то, что мы не смогли держать экономически весь тогдашний ядерный потенциал страны, но факт остается фактом, должны мы так такой рычаг сдерживания, то бы к нашей страны относились бы совсем иначе.

Украинский Политик