Чи можливий Третій Майдан?Возможен ли Третий Майдан?

Аліна Козаченко

У наш час гостро постає питання стосовно того чи можливий і чи потрібний Третій Майдан для нашої держави. Закономірно виникають думки про те, які наслідки він принесе і матиме, що змінить у суспільстві та політичному житті України. Звісно це питання є складним для аналізу та прогнозування для політологів, політичних експертів, тому й мені складно дати цьому оцінку та проаналізувати всі «за і проти» стосовно Третього Майдану.

Перший майдан – це для мене Помаранчева революція, події якої припали на 2004 рік та пов’язані із президентськими виборами в Україні. Хоча побутує версія, що це вже другий майдан, а першим є «революція на граніті» 2.10.1990 року, коли молодь виступила за створення незалежної української держави, вільної від панування комунізму. Але я схиляюся до думки що події Першого Майдану нерозривно пов’язані із Помаранчевою революцією, коли люди обурені фальсифікаціями на президентських виборах, вийшли на Майдан Незалежності на підтримку кандидата у президенти В.Ющенка. Це дійсно було волевиявленням народу, котрий хотів, аби із його інтересами, вибором рахувалися. Початок акції – 22 листопада 2004 року.

Я, незважаючи на те, що мені було всього 10 років пам’ятаю, як по новинах показували події на Майдані, як всі обговорювали ці події. Як дехто підтримував події, а інші навпаки засуджували. Пам’ятаю, як повідомляли про призначення третього туру, і як більшість раділа перемозі В.Ющенка. Як у повітрі літало сподівання на зміни, радість перемоги народу, віра у краще. У нас у школі навіть було модно ходити із помаранчевою стрічкою чи шарфом. Але на жаль, я мало що розуміла тоді, і це все, що закарбувалося у моїй пам’яті про ті події. Зараз, аналізуючи Помаранчеву революцію я схильна думати, що вона мала рано чи пізно відбутися, бо народ вже не боявся виступати, як у радянські часи, відчув певну свободу, а Ющенко закликав до демократизації суспільства. Та на жаль наслідки були зовсім не такі, на які народ очікував, адже не відбулося ніяких суттєвих змін в усіх сферах державного життя. Єдиним позитивним зрушенням для мене стало приділення уваги культурі, історичному минулому нашого народу. Розкриття та дослідження трагедії Голодомору. Взагалі президентство Ющенка я сприймаю як зміни перш за все у культурній сфері, зрушення у ментальності українців.

Другий Майдан – це події на Майдані осені 2013р. – зими 2014р., які увійшли до новітньої історії України як Євромайдан, Революція Гідності. Саме ці події показали, що українці готові відстоювати свої інтереси, прагнення йти до ЄС, свій європейський вибір взагалі. Народ довів, що готовий до боротьби, в тому числі й збройної, адже Помаранчева революція відбулася без кровопролиття. Чого не можна сказати про події Революції Гідності, де за долю та майбутнє України гинули патріоти нашої держави. І обов’язком кожного з нас є пам’ятати та вшановувати пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Спочатку акції були мирними, українці виступали проти корумпованості системи та за європейське майбутнє. Все змінилось у ніч з 30 листопада, коли відбулося побиття студентів. А далі були події 11 грудня, 19 січня, 22 січня та 18-20 лютого. Для мене на той час здавалося, що твориться історія, будуть зміни на краще, хоча я на Майдані не була. Та для мене головним було те, що ж буде далі, що зміниться у державі. Але розчарування не примусило мене довго чекати, вже події весни 2014 р., анексія Криму та початок втручання на Схід Росії показало, що Україна не в змозі відстояти свою територіальну цілісність. Хоча це вже вина лідерів держави, які прийшли до влади після Майдану, а мені дуже шкода тих, хто життя віддав на Майдані, тому що в них залишилися рідні, друзі. А як дивитися на теперішню ситуацію в державі, тим, хто тоді був на Майдані, адже вони вірили, прагнули змін, сподівалися на гідне майбутнє України, не жаліли себе і життя свого. А зараз ми бачимо протилежне, тотальну зневіру, розчарування у суспільстві, старі схеми продовжують діяти, а ще бойові дії на Сході, де щодня гинуть та отримують поранення наші солдати. Все це спричиняє, що важко поки що оцінити наслідки Євромайдану. Оскільки пройшло зовсім мало часу, на мою думку, щоб дати всьому оцінку.

Наприклад, у моєму місті була ситуація, коли спочатку всі підтримували тих, хто був на Майдані, вважали героями, а зараз навпаки чути осуд у тому, що вони були там, що краще б жили як раніше, що не треба було взагалі їхати на Майдан. А як же тоді бути родинам, тих, хто загинув? Адже дітям ніхто не замінить батьків, дружинам чоловіків, батькам синів. Ось де дійсно біда і трагедія. Тому я вважаю, що не варто звинувачувати хто був на Майдані, тому що вини їхньої нема, а вина має лежати на тих, хто прийшов до влади вже після Революції Гідності. А всіх, хто там був треба вважати героями, бо саме вони показали, що українці сформовані як нація, готові до боротьби, прагнуть жити у європейському просторі.

Взагалі українцям притаманні такі риси, як терплячість і вибуховість, що на мою думку й показують події 2004р., та 2013-2014 рр.

Щодо Третього Майдану, то я вважаю, що він не потрібний, адже люди вже навчені двома попередніми. І навряд чи вийде так консолідуватися і виступити. Та й події на Сході зараз привертають увагу і народ об’єднуються навколо ідеї підтримки наших солдатів і всі сили йдуть на це. Або ще я думаю, можливий інший варіант, це те, що на Майдані виступлять вже не студенти і мирне населення, а ті, хто воював на Сході і вони вже зможуть чинити збройний опір та спротив, а це може призвести і до військового перевороту у державі.

І тоді вже Майдан не буде мирним з самого початку. Це вже буде зовсім інший Майдан, не такий як два попередні, його ядро будуть складати військові, в методи боротьби будуть радикальними. Я думаю, що вже Третій Майдан, якщо буде призведе до повергнення нинішньої правлячої еліти, можливо, навіть будуть і терористичні методи боротьби. Адже вже в нас був мирний Перший Майдан, напівмирний Другий, то вже Третій за логікою має бути збройним.

Але я вважаю, що він не потрібний, оскільки ми ще не можемо розібратися із наслідками попередніх, особливо Революції Гідності. Нам для початку варто врегулювати події на Сході. А ціноутворення – це ще одна проблема, яка в усіх на слуху. Варто врегулювати і це. Не можна передбачити, що ж буде після Третього, які ціни, хто прийде до влади.

Наша проблема, що в нас немає достойного політичного лідера, який зможе очолити Третій Майдан. Можливо, я думаю, це хтось буде із військових, але дана особистість має відчувати відповідальність за майбутнє, бути компетентною в усіх сферах державного управління, не боятися відповідальності.

Та все рівно я думаю, що він не потрібний. Можливо нам треба, інший формат боротьби, відстоювання інтересів. Не можна ж використовувати одне і те ж це стосується і методів боротьби.

Таким чином, я вважаю, що Третій Майдан нам не потрібний, бо він навряд що змінить у суспільному та політичному житті України. Ми все ще не можемо проаналізувати наслідки двох попередніх, тому варто задумуватися чи треба Третій нам. Але не варто поширювати ці негативні наслідки на учасників цих подій, бо вони дійсно хотіли як краще, і поки ми були вдома, то вони стояли на Майдані.

Отже мені важко сказати чи Третій Майдан нам потрібний чи ні. Взагалі я не розумію, як можна вже робити висновки про події 2013-2014 рр., коли минуло всього пару років, а для історії треба хоча б десятиліття, щоб усвідомити і переоцінити події. Я думаю, що Третій Майдан ймовірний, але не потрібний, бо може ще більше загострити ситуації на Сході, у політичному житті та у зовнішній політиці. І взагалі варто обирати інші методи боротьби, захисту прав та інтересів, крім виступів та проведення акцій на Майдані. І думаю, люди вже не підуть так масово виступати, бо боятимуться наслідків після Третього Майдану.

Український ПолітикАліна Козаченко

У наш час гостро постає питання стосовно того чи можливий і чи потрібний Третій Майдан для нашої держави. Закономірно виникають думки про те, які наслідки він принесе і матиме, що змінить у суспільстві та політичному житті України. Звісно це питання є складним для аналізу та прогнозування для політологів, політичних експертів, тому й мені складно дати цьому оцінку та проаналізувати всі «за і проти» стосовно Третього Майдану.

Перший майдан – це для мене Помаранчева революція, події якої припали на 2004 рік та пов’язані із президентськими виборами в Україні. Хоча побутує версія, що це вже другий майдан, а першим є «революція на граніті» 2.10.1990 року, коли молодь виступила за створення незалежної української держави, вільної від панування комунізму. Але я схиляюся до думки що події Першого Майдану нерозривно пов’язані із Помаранчевою революцією, коли люди обурені фальсифікаціями на президентських виборах, вийшли на Майдан Незалежності на підтримку кандидата у президенти В.Ющенка. Це дійсно було волевиявленням народу, котрий хотів, аби із його інтересами, вибором рахувалися. Початок акції – 22 листопада 2004 року.

Я, незважаючи на те, що мені було всього 10 років пам’ятаю, як по новинах показували події на Майдані, як всі обговорювали ці події. Як дехто підтримував події, а інші навпаки засуджували. Пам’ятаю, як повідомляли про призначення третього туру, і як більшість раділа перемозі В.Ющенка. Як у повітрі літало сподівання на зміни, радість перемоги народу, віра у краще. У нас у школі навіть було модно ходити із помаранчевою стрічкою чи шарфом. Але на жаль, я мало що розуміла тоді, і це все, що закарбувалося у моїй пам’яті про ті події. Зараз, аналізуючи Помаранчеву революцію я схильна думати, що вона мала рано чи пізно відбутися, бо народ вже не боявся виступати, як у радянські часи, відчув певну свободу, а Ющенко закликав до демократизації суспільства. Та на жаль наслідки були зовсім не такі, на які народ очікував, адже не відбулося ніяких суттєвих змін в усіх сферах державного життя. Єдиним позитивним зрушенням для мене стало приділення уваги культурі, історичному минулому нашого народу. Розкриття та дослідження трагедії Голодомору. Взагалі президентство Ющенка я сприймаю як зміни перш за все у культурній сфері, зрушення у ментальності українців.

Другий Майдан – це події на Майдані осені 2013р. – зими 2014р., які увійшли до новітньої історії України як Євромайдан, Революція Гідності. Саме ці події показали, що українці готові відстоювати свої інтереси, прагнення йти до ЄС, свій європейський вибір взагалі. Народ довів, що готовий до боротьби, в тому числі й збройної, адже Помаранчева революція відбулася без кровопролиття. Чого не можна сказати про події Революції Гідності, де за долю та майбутнє України гинули патріоти нашої держави. І обов’язком кожного з нас є пам’ятати та вшановувати пам’ять Героїв Небесної Сотні.

Спочатку акції були мирними, українці виступали проти корумпованості системи та за європейське майбутнє. Все змінилось у ніч з 30 листопада, коли відбулося побиття студентів. А далі були події 11 грудня, 19 січня, 22 січня та 18-20 лютого. Для мене на той час здавалося, що твориться історія, будуть зміни на краще, хоча я на Майдані не була. Та для мене головним було те, що ж буде далі, що зміниться у державі. Але розчарування не примусило мене довго чекати, вже події весни 2014 р., анексія Криму та початок втручання на Схід Росії показало, що Україна не в змозі відстояти свою територіальну цілісність. Хоча це вже вина лідерів держави, які прийшли до влади після Майдану, а мені дуже шкода тих, хто життя віддав на Майдані, тому що в них залишилися рідні, друзі. А як дивитися на теперішню ситуацію в державі, тим, хто тоді був на Майдані, адже вони вірили, прагнули змін, сподівалися на гідне майбутнє України, не жаліли себе і життя свого. А зараз ми бачимо протилежне, тотальну зневіру, розчарування у суспільстві, старі схеми продовжують діяти, а ще бойові дії на Сході, де щодня гинуть та отримують поранення наші солдати. Все це спричиняє, що важко поки що оцінити наслідки Євромайдану. Оскільки пройшло зовсім мало часу, на мою думку, щоб дати всьому оцінку.

Наприклад, у моєму місті була ситуація, коли спочатку всі підтримували тих, хто був на Майдані, вважали героями, а зараз навпаки чути осуд у тому, що вони були там, що краще б жили як раніше, що не треба було взагалі їхати на Майдан. А як же тоді бути родинам, тих, хто загинув? Адже дітям ніхто не замінить батьків, дружинам чоловіків, батькам синів. Ось де дійсно біда і трагедія. Тому я вважаю, що не варто звинувачувати хто був на Майдані, тому що вини їхньої нема, а вина має лежати на тих, хто прийшов до влади вже після Революції Гідності. А всіх, хто там був треба вважати героями, бо саме вони показали, що українці сформовані як нація, готові до боротьби, прагнуть жити у європейському просторі.

Взагалі українцям притаманні такі риси, як терплячість і вибуховість, що на мою думку й показують події 2004р., та 2013-2014 рр.

Щодо Третього Майдану, то я вважаю, що він не потрібний, адже люди вже навчені двома попередніми. І навряд чи вийде так консолідуватися і виступити. Та й події на Сході зараз привертають увагу і народ об’єднуються навколо ідеї підтримки наших солдатів і всі сили йдуть на це. Або ще я думаю, можливий інший варіант, це те, що на Майдані виступлять вже не студенти і мирне населення, а ті, хто воював на Сході і вони вже зможуть чинити збройний опір та спротив, а це може призвести і до військового перевороту у державі.

І тоді вже Майдан не буде мирним з самого початку. Це вже буде зовсім інший Майдан, не такий як два попередні, його ядро будуть складати військові, в методи боротьби будуть радикальними. Я думаю, що вже Третій Майдан, якщо буде призведе до повергнення нинішньої правлячої еліти, можливо, навіть будуть і терористичні методи боротьби. Адже вже в нас був мирний Перший Майдан, напівмирний Другий, то вже Третій за логікою має бути збройним.

Але я вважаю, що він не потрібний, оскільки ми ще не можемо розібратися із наслідками попередніх, особливо Революції Гідності. Нам для початку варто врегулювати події на Сході. А ціноутворення – це ще одна проблема, яка в усіх на слуху. Варто врегулювати і це. Не можна передбачити, що ж буде після Третього, які ціни, хто прийде до влади.

Наша проблема, що в нас немає достойного політичного лідера, який зможе очолити Третій Майдан. Можливо, я думаю, це хтось буде із військових, але дана особистість має відчувати відповідальність за майбутнє, бути компетентною в усіх сферах державного управління, не боятися відповідальності.

Та все рівно я думаю, що він не потрібний. Можливо нам треба, інший формат боротьби, відстоювання інтересів. Не можна ж використовувати одне і те ж це стосується і методів боротьби.

Таким чином, я вважаю, що Третій Майдан нам не потрібний, бо він навряд що змінить у суспільному та політичному житті України. Ми все ще не можемо проаналізувати наслідки двох попередніх, тому варто задумуватися чи треба Третій нам. Але не варто поширювати ці негативні наслідки на учасників цих подій, бо вони дійсно хотіли як краще, і поки ми були вдома, то вони стояли на Майдані.

Отже мені важко сказати чи Третій Майдан нам потрібний чи ні. Взагалі я не розумію, як можна вже робити висновки про події 2013-2014 рр., коли минуло всього пару років, а для історії треба хоча б десятиліття, щоб усвідомити і переоцінити події. Я думаю, що Третій Майдан ймовірний, але не потрібний, бо може ще більше загострити ситуації на Сході, у політичному житті та у зовнішній політиці. І взагалі варто обирати інші методи боротьби, захисту прав та інтересів, крім виступів та проведення акцій на Майдані. І думаю, люди вже не підуть так масово виступати, бо боятимуться наслідків після Третього Майдану.

Український Політик

Свобода слова – невід’ємна частина демократичного суспільстваСвобода слова – невід’ємна частина демократичного суспільства

Аліна Козаченко

У наш час ми без кінця чуємо такі слова як: «демократія», «демократичне суспільство»,
«демократичне врядування». Але якщо запитати у нас, що ж таке є демократія, то мало хто зможе дати аргументовану відповідь, тому на мою думку варто в цьому розібратися і з’ясувати поняття та значення демократії та її ролі у житті суспільства
.

Спочатку варто заглибитися в історію виникнення терміну демократія. Даний термін, як і більшість політичних термінів прийшов до нас із Стародавньої Греції. Походить термін від двох грецьких слів «демос» і «кратос», що значить «влада народу», «народовладдя». Родоначальником поняття «демократія» виступає Геродот, якого всі знають, як «батька історії». Саме він вперше виділив два ключових принципи афінської демократії, які й досі виступають головними принципами сучасного демократичного суспільства. Цими принципами є: свобода слова та рівність кожного громадянина перед законом. Розмірковували над формами правління і Платон з його учнем Аристотелем. Платон, котрий виділив 5 форм правління, але він критично ставився до демократії, вважаючи її заколотом бідних. Аристотель відніс демократію до неправильних форм правління, говорячи, що це влада натовпу, черні. У добу Середньовіччя мало, що змінилось у розумінні терміну демократія.

А от у Новий час виникає інтерес до демократії. Ведуться суперечки навколо даного терміну, про його позитивну та негативну роль у житті людства. Демократія одержує форму вимоги до обмеження державної влади щодо громадянина: свобода совісті, свобода торгівлі, участь громадян у державотворчих процесах тощо, адже у цей період у більшості держав панує абсолютизм. Але єдиного розуміння демократії не було. Наприклад, Дж.Мілль, під нею розумів тиранію більшості населення. Президент США А.Лінкольн, який увійшов до історію, що скасував рабство у США, розумів демократію правлінням, що йде від народу, здійсюється ним і заради нього. Але на мою думку найбільш влучно про демократію сказав англійський прем’єр-міністр У.Черчілль: «Демократія – погана форма правління, однак нічого кращого людство не придумало».

Так головними ознаками демократії є:
— визнання народу джерелом влади;
— рівність громадян;
— виборність органів державної влади;
— підпорядкування меншості більшості у прийнятті важливих рішень.

Для мене демократія – це форма правління, яка всім дозволяє обирати, бути рівними перед законом.

У наш час вибори виступають основним інститутом формування демократичної влади та сусільства. Але в Україні більшість громадян скептично ставляться до виборів, вважаючи, їх голос нічого не змінить і голосують, за того, хто на їх точку зору краще виступа по телевізору, або взагалі відмовляються йти на вибори, думаючи, що за них вирішать, або все вирішено. Це на мою думку найгірше, адже їх відмова – це велика послуга для активних виборців. А найгірше те, що є такі громадяни, які вибори розцінюють як спосіб заробітку. Так, у моєму місті був випадок, коли член виборчої дільниці займалася фальсифікацією голосів, і зрозуміло, що не за дарма. А що найгірше, що дана особа працювала на держаній службі і після цього випадку її не було звільнено.

Я вважаю, що кожен голос може стати вирішальним і ми повинні впливати на економічне, соціальне, політичне життя держави шляхом виборів. Ми маємо повне право як обирати, так і бути обраним.

У демократичному суспільстві обов’зково має бути свобода слова, тобто право кожного з нас вільно висловлювати свої думки і не боятися за це. Право на свободу слова прописано у Конституції України, але на жаль всерівно ми стикаємося із її порушенням. Але, на мою думку, варто розуміти, що свобода слова – це не просто говорити, що надумається, а це відстоювати свою думку, висловлювати свої погляди та переконання. Статистика говорить, що за 2014-2015 рр. було зафіксовано 331 випадок порушення свободи слова.

Так, наприклад, був випадок, коли студент із мого міста, який навчався в одному із університетів країни, висловив свою думку про політичну ситуацію в Україні та стан освіти в державі, а за це поплатився тим, що спочатку почалися проблеми з навчанням, незданою сесією та відрахуванням. І як можна даний випадок розцінювати? Відповідь одна свобода слова ніби і є, а насправді немає. Також у моєму місті був випадок, коли журналіст місцевої газети готував матеріал про майнові декларації місцевих депутатів, то його спочатку попередили і перевели вести колонку про «купівлю-продаж», а потім і звільнили взагалі. То це лише журналіст місцевої газети, яка виходить невеликим тиражем, то що говорити про тих, хто працює у пресі, яка виходить мільйонними тиражами по Україні. Із чим вони сткається у своїй роботі? А у моєї знайомої мама працює в галузі освіти, зокрема у школі, то вона говорила, що їм проводили інструктаж про те, про що можна говорити із учнями. Ключовим було не говорити про новини, і навіть, про АТО, а також не бажано піднімати такі теми і між собою. Тож про яку свободу слова ми говоримо, коли всерівно перед тим, як щось сказати думаємо.

Таким чином, для мене демократія – це форма правління, при якій кожен може обирати і бути обраним. Але на жаль, Україна ще далека від демократії, ми не можемо усвідомити, що можемо і повинні впливати на політику, економіку, соціальну сферу. А свобода слова і взагалі ще переслідується. Але я вірю, що, коли кожен почне із себе, почне хоча б спочатку ходити на вибори і голосувати обдумано, то ми зможемо побудувати демократичне суспільство. Адже краще демократії ще нічого не придумано.

Український Політик

Якою я бачу Україну в майбутньомуКакой я вижу Украину в будущем

Аліна Козаченко

В кожної людини є своя Батьківщина на якій вона проживає , для мене моя Батьківщина це Україна. Я завжди думала про своє майбутнє, але ніколи не задумувалась про майбутнє своєї держави, і лише сьогодні розумію, що моє майбутнє залежить від майбутнього нашої держави, а майбутнє нашої країни залежить від всіх нас та кожного із нас зокрема.

Зараз я задаюсь питанням, а якою буде наша держава Україна в майбутньому? Чи зможе простий люд щось змінити? Чи стане кращим життя для наших дітей, онуків?

Два роки тому я б не змогла б з упевненістю відповісти на ці питання, адже інколи опускались руки, гуляючи містом , відвідуючи різні заклади, їздячи на екскурсії я спостерігала те, що людям все одно, хтось плюне в парку де гуляють матері з дітками, ще хтось викине сміття в не належному місці , в громадському транспорті тільки – но і лунала не нормативна лексика. Стареньких бабусь могли не те що не пропустити на пішоході, але і наїхати. В країні панувала страшенна корупція, а саме в цьому я була впевнена 100%, коли побачила страшний інцидент.

Одного осіннього ранку я приїздила до міста Житомира, прогулюючись містом та насолоджуюсь красою осені я спостерігала за оточуючими, підійшовши до Житомирського педагогічного вузу, я звернула увагу саме на цей заклад, і в ту хвилину я звернула увагу на двох дівчат, вони прямували до пішохідного знаку, вони не встигли пройти пішохід до кінця, дівчат було збито. Всі хто стояв були вражені, двоє дівчат і одразу на смерть , на асфальті лилась кров річкою, лежали мотузки волосся, в той час всі хто стояв встигли запам’ятати марку авто та номери даної машини. Ніхто нікуди не розходився, всі чекали поліції , але її не було, приїхала швидка допомога , а лише через пів години приїхала і поліція, весь люд який бачив не зрушився з місця, люди сподівались що в них візьмуть свідчення , але поліція знала хто це був, тобто чий це син, і навіть ні одного протоколу не було заповнено. Люди кидались в бійку до працівників поліції, бо це був страшний жах, справедливість повинна залишатись справедливістю, винний повинен бути покараний. І тільки чоловіки , які працювали в таксі переловили, заламали руки і повезли до Києва у сподіванні, що там буде хоч якась кара, але її не було, хлопця було всього лише звільнено з керівної посади в місті.

І в ту хвилину я зрозуміла, що навіть без мундира, якщо виникне якась загроза для Батьківщини, полишать свої повсякденні справи, забудуть про сварки та суперечки та почнуть захищати та боронити нашу країну та всіх нас.

Інколи згадуючи історію я думаю, що це повтор з витоків нашої історії в XV столітті, коли Байда заснував Січ, товариство рушило туди через те, що пригноблювали їхні права та творили неправомірні речі. На превеликий жаль, за шість століть ситуація Січі повторилась : Майдан Незалежності так само, як острів Хортиця, став фортецею, форпостом для козаків сьогодення. Про те на цей раз не для запорізьких , а для нових героїв, воїнів XXI – століття.

В нашій мальовничій країні день за днем відбувались зміни. Наш патріотичний народ кожного дня прагнув змін, який намагався мирним шляхом змінити щось в Україні, але у влади піднялась рука на молодих захисників. Наш український народ терпеливий, але якщо ж повстав, то вгомонити його не можна.

Всю ту моральну напругу, яку відчувала вся держава не можливо передати словами. Ці не легкі місяці, всі ті сльози, які виплакані матерями, що вже ніколи не обіймуть синів чи доньок, весь той біль та страждання, які випали на долю захисників… Проте наш народ вистояв і зміг показати що при будь – якій напрузі встане з колін!

Зараз спілкуючись з людьми різного віку я тішуся, що у народу не опускаються руки, що їхня надія та віра не згасає, щось змінювати та працювати на благо майбутнього.

Питання про майбутнє України постає як серед молодого покоління, так і людей старшого віку. Для мене це питання особливо хвилююче, оскільки мені жити в цій державі. Я бачу у майбутньому Україну державою у якій дотримуються Конституції не лише прості люди, а й представники вищих ешелонів влади, бо в нас час на даний момент мало хто дотримується законів із правлячої еліти, кожен з них намагається трактувати закони по-своєму. В державі відбувається взаємодія трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, бо це є принципом основ конституційного ладу. Дотримання законів призведе до прозорої судової системи та у громадян не буде страху перед нею. Я вважаю, що в майбутньому люди нашої держави будуть впевнені у завтрашньому дні. Як це не ідеалістично звучить, але я вірю, що у майбутньому буде подолано корупцію у державі на всіх її рівнях. Вибори стануть прозорими, люди обиратимуть гідних політичних обранців, припиниться безкінечна політична реклама, народ знатиме, що обирати треба по тому, що даний кандидат зробив для держави, а не за красиві промови та агітацію.

Для мене як молодої людини та представника нового покоління, тих, хто народився та виріс і живе у незалежній Україні гостро стоїть питання про перспективи життя в Україні. На мою думку у майбутньому молодь матиме впевненість у завтрашньому дні. Для студентства будуть відкриті, а головне доступні для кожного різні міжнародні проекти, стажування, що даватиме можливість розширити свої знання, збагатися досвідом. Я сподіваюсь, що у майбутньому буде завершено реформу освіти. А після закінчення університету у молодого спеціаліста не виникатиме питання із майбутнім працевлаштуванням, про те, куди йти працювати. Кожен зможе працевлаштуватися. Для молодих спеціалістів буде діяти соціальний пакет послуг, який включатиме доступний кредит на житло, надання безвідсоткового кредиту на перших порах по закінченню навчання, медичне страхування. Кожна молода людина, яка прийшла на роботу матиме можливість досягти кар’єрного зростання, будуть діяти соціальні ліфти. Нарешті, будуть цінуватись знання та професійні вміння людини.

Щодо територіальної єдності, то я думаю, що нашій державі вдасться зберегти свою територіальну цілісність та єдність. Нарешті буде подолано кровопролиття на Сході держави. Україна стане членом міжнародних організацій (НАТО, ЄС), проводитиме активну зовнішню політику, її поважатимуть на міжнародній арені.

Також Україна стане економічно розвиненою державою, вона перейде на щабель постіндустріального суспільства. Нарешті буде подолано інфляцію. В державі розвиватиметься важка і легка промисловість, сільське господарство. Також розвиватиметься малий та середній бізнес. Для відкриття власної справи будуть надаватись кредити із доступними відсотками. Населення буде отримувати гідну заробітну плату за свою працю. Діятимуть соціальні пакети послуг для населення. Щодо соціального складу населення, то в державі буде наявний чітко сформований середній клас, який складає основу. Припиниться відплив умів закордон, тому що в Україні для людей розумової праці діятимуть гідні умови праці та гідна оплата. Щодо екологічної ситуації, то за викидання сміття у неналежному місті діятимуть штрафи, будуть діяти заводи із утилізації та переробки сміття.

Весь народ України усвідомить себе єдиним цілим. Всі спірні питання із нашої багатовікової історії буде вирішено. У країні буде єдина концепція історії. Народ консолідується навколо спільної державної ідеї.

Таким чином, в майбутньому я бачу Україну демократичною державою, у якій діятиме верховенство права. Економіка буде розвиватися, стабілізується державна грошова одиниця — гривня. Кожен буде впевнений у завтрашньому майбутньому. Наша держава – це наша гордість і ми повинні робити все, щоб вона такою стала у майбутньому, щоб її поважали, як ми самі, так і за межами нашої країни.

Український ПолітикАліна Козаченко

В кожної людини є своя Батьківщина на якій вона проживає , для мене моя Батьківщина це Україна. Я завжди думала про своє майбутнє, але ніколи не задумувалась про майбутнє своєї держави, і лише сьогодні розумію, що моє майбутнє залежить від майбутнього нашої держави, а майбутнє нашої країни залежить від всіх нас та кожного із нас зокрема.

Зараз я задаюсь питанням, а якою буде наша держава Україна в майбутньому? Чи зможе простий люд щось змінити? Чи стане кращим життя для наших дітей, онуків?

Два роки тому я б не змогла б з упевненістю відповісти на ці питання, адже інколи опускались руки, гуляючи містом , відвідуючи різні заклади, їздячи на екскурсії я спостерігала те, що людям все одно, хтось плюне в парку де гуляють матері з дітками, ще хтось викине сміття в не належному місці , в громадському транспорті тільки – но і лунала не нормативна лексика. Стареньких бабусь могли не те що не пропустити на пішоході, але і наїхати. В країні панувала страшенна корупція, а саме в цьому я була впевнена 100%, коли побачила страшний інцидент.

Одного осіннього ранку я приїздила до міста Житомира, прогулюючись містом та насолоджуюсь красою осені я спостерігала за оточуючими, підійшовши до Житомирського педагогічного вузу, я звернула увагу саме на цей заклад, і в ту хвилину я звернула увагу на двох дівчат, вони прямували до пішохідного знаку, вони не встигли пройти пішохід до кінця, дівчат було збито. Всі хто стояв були вражені, двоє дівчат і одразу на смерть , на асфальті лилась кров річкою, лежали мотузки волосся, в той час всі хто стояв встигли запам’ятати марку авто та номери даної машини. Ніхто нікуди не розходився, всі чекали поліції , але її не було, приїхала швидка допомога , а лише через пів години приїхала і поліція, весь люд який бачив не зрушився з місця, люди сподівались що в них візьмуть свідчення , але поліція знала хто це був, тобто чий це син, і навіть ні одного протоколу не було заповнено. Люди кидались в бійку до працівників поліції, бо це був страшний жах, справедливість повинна залишатись справедливістю, винний повинен бути покараний. І тільки чоловіки , які працювали в таксі переловили, заламали руки і повезли до Києва у сподіванні, що там буде хоч якась кара, але її не було, хлопця було всього лише звільнено з керівної посади в місті.

І в ту хвилину я зрозуміла, що навіть без мундира, якщо виникне якась загроза для Батьківщини, полишать свої повсякденні справи, забудуть про сварки та суперечки та почнуть захищати та боронити нашу країну та всіх нас.

Інколи згадуючи історію я думаю, що це повтор з витоків нашої історії в XV столітті, коли Байда заснував Січ, товариство рушило туди через те, що пригноблювали їхні права та творили неправомірні речі. На превеликий жаль, за шість століть ситуація Січі повторилась : Майдан Незалежності так само, як острів Хортиця, став фортецею, форпостом для козаків сьогодення. Про те на цей раз не для запорізьких , а для нових героїв, воїнів XXI – століття.

В нашій мальовничій країні день за днем відбувались зміни. Наш патріотичний народ кожного дня прагнув змін, який намагався мирним шляхом змінити щось в Україні, але у влади піднялась рука на молодих захисників. Наш український народ терпеливий, але якщо ж повстав, то вгомонити його не можна.

Всю ту моральну напругу, яку відчувала вся держава не можливо передати словами. Ці не легкі місяці, всі ті сльози, які виплакані матерями, що вже ніколи не обіймуть синів чи доньок, весь той біль та страждання, які випали на долю захисників… Проте наш народ вистояв і зміг показати що при будь – якій напрузі встане з колін!

Зараз спілкуючись з людьми різного віку я тішуся, що у народу не опускаються руки, що їхня надія та віра не згасає, щось змінювати та працювати на благо майбутнього.

Питання про майбутнє України постає як серед молодого покоління, так і людей старшого віку. Для мене це питання особливо хвилююче, оскільки мені жити в цій державі. Я бачу у майбутньому Україну державою у якій дотримуються Конституції не лише прості люди, а й представники вищих ешелонів влади, бо в нас час на даний момент мало хто дотримується законів із правлячої еліти, кожен з них намагається трактувати закони по-своєму. В державі відбувається взаємодія трьох гілок державної влади: законодавчої, виконавчої, судової, бо це є принципом основ конституційного ладу. Дотримання законів призведе до прозорої судової системи та у громадян не буде страху перед нею. Я вважаю, що в майбутньому люди нашої держави будуть впевнені у завтрашньому дні. Як це не ідеалістично звучить, але я вірю, що у майбутньому буде подолано корупцію у державі на всіх її рівнях. Вибори стануть прозорими, люди обиратимуть гідних політичних обранців, припиниться безкінечна політична реклама, народ знатиме, що обирати треба по тому, що даний кандидат зробив для держави, а не за красиві промови та агітацію.

Для мене як молодої людини та представника нового покоління, тих, хто народився та виріс і живе у незалежній Україні гостро стоїть питання про перспективи життя в Україні. На мою думку у майбутньому молодь матиме впевненість у завтрашньому дні. Для студентства будуть відкриті, а головне доступні для кожного різні міжнародні проекти, стажування, що даватиме можливість розширити свої знання, збагатися досвідом. Я сподіваюсь, що у майбутньому буде завершено реформу освіти. А після закінчення університету у молодого спеціаліста не виникатиме питання із майбутнім працевлаштуванням, про те, куди йти працювати. Кожен зможе працевлаштуватися. Для молодих спеціалістів буде діяти соціальний пакет послуг, який включатиме доступний кредит на житло, надання безвідсоткового кредиту на перших порах по закінченню навчання, медичне страхування. Кожна молода людина, яка прийшла на роботу матиме можливість досягти кар’єрного зростання, будуть діяти соціальні ліфти. Нарешті, будуть цінуватись знання та професійні вміння людини.

Щодо територіальної єдності, то я думаю, що нашій державі вдасться зберегти свою територіальну цілісність та єдність. Нарешті буде подолано кровопролиття на Сході держави. Україна стане членом міжнародних організацій (НАТО, ЄС), проводитиме активну зовнішню політику, її поважатимуть на міжнародній арені.

Також Україна стане економічно розвиненою державою, вона перейде на щабель постіндустріального суспільства. Нарешті буде подолано інфляцію. В державі розвиватиметься важка і легка промисловість, сільське господарство. Також розвиватиметься малий та середній бізнес. Для відкриття власної справи будуть надаватись кредити із доступними відсотками. Населення буде отримувати гідну заробітну плату за свою працю. Діятимуть соціальні пакети послуг для населення. Щодо соціального складу населення, то в державі буде наявний чітко сформований середній клас, який складає основу. Припиниться відплив умів закордон, тому що в Україні для людей розумової праці діятимуть гідні умови праці та гідна оплата. Щодо екологічної ситуації, то за викидання сміття у неналежному місті діятимуть штрафи, будуть діяти заводи із утилізації та переробки сміття.

Весь народ України усвідомить себе єдиним цілим. Всі спірні питання із нашої багатовікової історії буде вирішено. У країні буде єдина концепція історії. Народ консолідується навколо спільної державної ідеї.

Таким чином, в майбутньому я бачу Україну демократичною державою, у якій діятиме верховенство права. Економіка буде розвиватися, стабілізується державна грошова одиниця — гривня. Кожен буде впевнений у завтрашньому майбутньому. Наша держава – це наша гордість і ми повинні робити все, щоб вона такою стала у майбутньому, щоб її поважали, як ми самі, так і за межами нашої країни.

Український Політик