Валентин ПУСТОВОЙТ: «Заява міністра оборони Анатолія Гриценка схилила шальки терезів на бік «яструбів» з президентського табору…»Валентин ПУСТОВОЙТ: «Заявление министра обороны Анатолия Гриценко склонило чашу весов на сторону «ястребов» из президентского лагеря…»

Оксана Луцик. Украинский Политик

Продовження. Початок – у частині першій

– Що підштовхнуло Вас займатися політологією?

– Бажання зрозуміти, чому наша Україна – така природно багата, з чудовими землями, з працелюбним, доброзичливим народом так погано живе. Незрівнянно гірше, ніж, приміром, скандинавські країни. Подивіться які там природні умови, і який у них рівень життя, який там політичний устрій, яка психологія їхнього політичного істеблішменту. От це мене й зацікавило.

– А з чого конкретно почалася ваша робота в галузі політичної аналітики?

– Якийсь конкретний момент визначити важко, оскільки якщо Ви починаєте писати на політичні теми, то в цьому обов’язково є елементи аналітики. Щодо мене, то для розуміння реальних залаштункових політичних механізмів дуже багато дала робота в Апараті Верховної Ради, особливо, її перший рік, який я пропрацював поруч з Іваном Сидоровичем Боким. Ми з ним знайомі з 1982-го, він прийшов на посаду головного редактора «Молоді України» після Ігоря Лубченка. У 2007-му Бокий взяв мене на роботу до секретаріату фракції СПУ, яку він очолював.

Нагадаю, що 2007 рік позначений великою політичною кризою – протягом року тодішній президент Віктор Ющенко тричі видавав незаконні укази про розпуск парламенту. Щоб Генеральна прокуратура не втрутилася, співробітники Управління держаної охорони, яке тоді очолював Валерій Гелетей, блокували співробітників Генпрокуратури в їхніх кабінетах. При цьому офіційно не представилися, були вдягнуті в цивільне – дещо подібне зробили потім путінські «зелені чоловічки» у 2014-му в Криму. Але міністром внутрішніх справ була мужня людина – Василь Цушко. Він особисто прибув до Генпрокуратури на чолі загону «Беркуту», наказав зламати зачинені двері й розблокував приміщення. До речі, Гелетей ще має бути притягнутий до кримінальної відповідальності за цю «спецоперацію». А разом з ним, напевно, і Віктор Ющенко – скорше за все, саме він віддав відповідний наказ, бо інакше як гарант Конституції він мав би втрутитися і припинити цей «бєспрєдєл». Він цього не зробив, що вже само по собі є посадовим злочином, адже фактично це злочинна бездіяльність. Наскільки я знаю, аналогу цьому в світовій політичній практиці не було – щоб один із вищих органів окремої гілки влади – судової – був заблокований силовою структурою, створеною для охорони вищих урядових установ.

Взагалі, для політологічного аналізу 2007-й дуже цікавий. Вважаю, саме в цей рік Україна з вини президента Ющенка зробила серйозний крен у бік правового нігілізму. Значну роль в цьому зіграли найрізноманітніші політичні персонажі, зокрема й ті, які зараз зображують себе білими й пухнастими.

– Наприклад?

– Анатолій Гриценко, який тоді був міністром оборони. На певний момент шальки терезів боротьби між парламентом і Кабміном з одного боку, та президентом з іншого, зависли в рівновазі. Знов таки, завдяки рішучості Василя Цушка: щоб завадити залученню Внутрішніх військ до розв’язання конфлікту, він викликав з областей загони «Беркуту» і наказав їм взяти під охорону Кабінет Міністрів та Верховну Раду. Тут треба пояснити, що Внутрішні війська були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ, але президент Ющенко своїм указом перепідпорядкував їх собі. Окремі підрозділи Внутрішніх військ рушили на Київ, однак підрозділи ДАІ за наказом Цушка разом із представниками громадськості почали зупиняти їх на підступах до столиці. Шальки терезів, повторюю, зависли в рівновазі.

У цей момент міністр оборони Гриценко на засіданні Кабінету Міністрів заявив, що Збройні Сили на боці президента. Це схилило шальки терезів на бік «яструбів» з президентської Адміністрації (тоді Секретаріату Президента України)… Крім того, у 2007-му році в таборі Антикризової коаліції дуже цікаву роль зіграли «заслані козачки» (в західній політології – «агенти впливу»). Однак, «візантійщина» українського політикуму – тема окремої розмови. Далі були дочасні вибори. Значною мірою завдяки тому, що трапилося в 2007-му, нині ми маємо те, що маємо, оскільки сучасне, як говорять філософи – функція минулого…

Запитання задавала Оксана ЛУЦИК

(Далі буде)
Оксана Луцык. Украинский Политик.

Продолжение. Начало – в части первой

– Что подтолкнуло Вас заниматься политологией?

– Желание понять, почему наша Украина – такая прородно богатая, с прекрасными землями, с трудолюбивым, доброжелательным народом так плохо живет. Несравненно хуже, чем, например, скандинавские страны. Посмотрите какие там природные условия, и какой у них уровень жизни, какой там политический строй, какая психология их политического истеблишмента. Вот это меня и заинтересовало.

– А с чего конкретно началась ваша работа в области политической аналитики?

– Какой-то конкретный момент определить трудно, поскольку если Вы начинаете писать на политические темы, то в этом обязательно есть элементы аналитики. Что касается меня, то для понимания реальных закулисных политических механизмов очень много дала работа в Аппарате Верховной Рады, особенно, ее первый год, который я проработал рядом с Иваном Сидоровичем Боким. Мы с ним знакомы с 1982-го, он пришел на должность главного редактора «Молоді України» после Игоря Лубченко. В 2007-м Бокий взял меня на работу в секретариат фракции СПУ, которую он возглавлял.

Напомню, что 2007 год отмечен большим политическим кризисом – в течение года тогдашний президент Виктор Ющенко трижды выдавал незаконные указы о роспуске парламента. Чтобы Генеральная прокуратура не вмешалась, сотрудники Управления государственной охраны, которое тогда возглавлял Валерий Гелетей, блокировали сотрудников Генпрокуратуры в их кабинетах. При этом официально не представились, были одеты в гражданское – нечто подобное сделали потом путинские «зеленые человечки» в 2014-м в Крыму. Но министром внутренних дел был мужественный человек – Василий Цушко. Он лично прибыл в Генпрокуратуру во главе отряда «Беркута», приказал сломать закрытые двери и разблокировал помещения. Кстати, Гелетей еще должен быть привлечен к уголовной ответственности за эту «спецоперацию». А вместе с ним, наверное, и Виктор Ющенко – скорее всего, именно он отдал соответствующий приказ, иначе как гарант Конституции он должен вмешаться и прекратить этот «беспредел». Он этого не сделал, что уже само по себе является должностным преступлением, ведь фактически это преступное бездействие. Насколько я знаю, аналога этому в мировой политической практике не было – чтобы один из высших органов отдельной ветви власти – судебной – был заблокирован силовой структурой, созданной для охраны высших правительственных учреждений.

Вообще, для политологического анализа 2007-й очень интересен. Считаю, именно в этот год Украина по вине президента Ющенко сделала серьезный крен в сторону правового нигилизма. Значительную роль в этом сыграли самые разные политические персонажи, включая тех, которые сейчас изображают себя белыми и пушистыми.

– Например?

– Анатолий Гриценко, который тогда был министром обороны. На какой-то момент чаши весов борьбы между парламентом и Кабмином с одной стороны, и президентом с другой зависли в равновесии. Опять же, благодаря решительности Василия Цушко: чтобы помешать привлечению Внутренних войск к решению конфликта, он вызвал из областей отряды «Беркута» и приказал им взять под охрану Кабинет Министров и Верховную Раду. Здесь надо пояснить, что Внутренние войска были подчинены Министерству внутренних дел, но президент Ющенко своим указом переподчинил их себе. Отдельные подразделения Внутренних войск двинулись на Киев, однако подразделения ГАИ по приказу Цушко вместе с представителями общественности начали останавливать их на подступах к столице. Чаши весов, повторяю, зависли в равновесии.

В этот момент министр обороны Гриценко на заседании Кабинета Министров заявил, что Вооруженные Силы на стороне президента. Это склонило чашу весов в сторону «ястребов» из президентской Администрации (тогда Секретариата Президента Украины)… Кроме того, в 2007 году в лагере Антикризисной коалиции очень интересную роль сыграли «засланные казачки» (в западной политологии – «агенты влияния»). Однако, «византийщина» украинского политикума – тема отдельного разговора. Далее были досрочные выборы. В значительной степени в результате того, что случилось в 2007-м, сейчас мы имеем то, что имеем, поскольку современность, как говорят философы, – функция прошлого…

Вопросы задавала Оксана ЛУЦЫК

(Продолжение следует)

Автор

Олег Базалук

Oleg Bazaluk (February 5, 1968, Lozova, Kharkiv Region, Ukraine) is a Doctor of Philosophical Sciences, Professor, philosopher, political analyst and write. His research interests include interdisciplinary studies in the fields of neurobiology, cognitive psychology, neurophilosophy, and cosmology.