Проти Росії, та не завжди на захист кримчан: чого бракує в резолюції ООН щодо КримуПротив России, но не всегда в защиту крымчан: чего не хватает в резолюции ООН по Крыму

Тетяна Печончик, Флоріан Ірмінгер

Наприкінці тижня світова дипломатія знову повернеться до питання Криму. З ініціативи України Генасамблея ООН голосуватиме за резолюцію, яка констатує кризу з правами людини у Криму від початку окупації. Попереднє голосування у Третьому комітеті ООН щодо цієї резолюції, яке відбулося у листопаді, всередині України було представлене як перемога української дипломатії. Насправді ж реальність дещо інша.

Через політизований характер резолюції та її сприйняття як «упередженої» деякі країни, які зазвичай підтримували Україну (наприклад, Ботсвана, Чилі, Нігерія, Південна Корея чи Сенегал), відсторонилися від підтримки. І це не дивно, адже суть резолюції спрямована не стільки на захист жертв порушення прав людини у Криму, скільки на те, щоб завдати якомога потужнішого удару по Росії.

Перша резолюція Генеральної Асамблеї ООН щодо Криму була проголосована більше як два з половиною роки тому.
Так, 27 березня 2014 року ООН підтвердила територіальну цілісність України, підкресливши, що так званий референдум, який відбувся 16 березня 2014 року і призвів до анексії півострову, «не має законної сили». Резолюція також закликала «всі сторони негайно приступити до мирного врегулювання ситуації».

З того часу Офіс прокурора Міжнародного кримінального суду (МКС) в Гаазі визнав ситуацію у Криму міжнародним збройним конфліктом і триваючою окупацією. Після цього Російська Федерація відкликала свій підпис під основоположним документом МКС, Римським статутом, який вона, до слова, і без того не збиралася ратифікувати.

Країни, що підтримали цю резолюцію у 2014-му, сьогодні так само не ставлять під питання її зміст. Таким чином, ні в кого не виникає сумнівів у легітимності та законності заяв України стосовно її територіальної цілісності – за винятком тих, хто вірить у російську пропаганду.Також не викликає сумнівів факт, що після анексії ситуація з правами людини в Криму значно погіршилась.

Росія ввела на окупованій території свої закони, створила підконтрольні їй суди та органи влади, які проводять серйозну та системну атаку на громадянське суспільство і на тих, кого влада сприймає як політичних опонентів.
Значна частина порушень прав людини в Криму, що фігурують в повідомленнях ООН, базуються на даних правозахисників і юристів, які продовжують працювати на півострові та імена яких ми не будемо називати задля їх безпеки.

Ми твердо переконані, що для міжнародної спільноти давно настав час звернути увагу на руїну системи захисту прав людини в Криму, яка є наслідком політики Росії та де-факто влади Криму. Коаліція громадських організацій, яку ми представляємо, неодноразово закликала до цього, зокрема в березні 2016 року, під час засідання Ради Безпеки ООН в Нью-Йорку.

Отже, що не так із документом, який лобіює офіційний Київ?

15 листопада 2016 року комітет ГА ООН, який займається питаннями прав людини, схвалив проект резолюції «Ситуація у сфері прав людини в Автономній Республіці Крим і місті Севастополі (Україна)», запропонованої Україною: 73 держави проголосували за, 23 — проти і 76 утрималися – не так вдало, як це було у березні 2014 року, коли 100 держав висловилися за український документ, 11 — проти і 48 утрималися. Та це голосування не є остаточним. Резолюція ще має бути розглянута Генасамблеєю. Дещо ще може змінитися, хоча не варто очікувати на різку зміну ставлення і кількості голосів.

За правилами ООН, за нинішнього розподілу голосів резолюція також буде затверджена – при голосуванні в ГА кількість тих, хто утримався, не має юридичного значення. Головне – перевага голосів «за» над голосами «проти». Але, звісно, хотілося б, щоби Україні вдалося переконати більше держав проголосувати за резолюцію. Наприклад, такі країни як Аргентина, Вірменія, Ботсвана, Бразилія, Чилі, Кот-д’Івуар, Габон, Гана, Мексика, Нігерія, Південна Корея, Руанда, Сенегал, Сербія, Сінгапур, Південна Африка, Туніс, Уругвай. Адже Крим – це не проблема тільки України чи Західної Європи, а виклик для всього світу. І саме тому в Організації Об’єднаних Націй порушення прав людини у Криму повинно бути представлено і сприйматися як міжнародна проблема, а не виключно українська. Це помилка української дипломатії – вважати, що власних зусиль чи навіть спільних потуг із європейськими партнерами буде достатньо, аби притягнути до відповідальності винних у порушенні прав людини у Криму.

Інша проблема резолюції, винесеної на розгляд Генасамблеї ООН, стосується відповідальності. У тексті документа йдеться про відповідальність виключно Російської Федерації як країни-окупанта, яку закликають «дотримуватися своїх зобов’язань відповідно до норм міжнародного права». Ми вважаємо, що резолюція ООН повинна згадати також про відповідальність тих, хто виконує накази системи, агентів де-факто влади Криму. Вони повинні бути не лише згадані, але й засуджені в тексті резолюції. Ці люди мають отримати чіткий сигнал, що світова спільнота за ними спостерігає, знає про їхні злочини і що рано чи пізно їм доведеться за все відповісти.

Та резолюція містить пробіл в цьому питанні, зосередивши увагу лише на широкій картині політичної відповідальності РФ. Дійсно, Росія повинна бути в центрі уваги, проте відсутність згадок про відповідальність решти учасників порушень не підвищує довіру до резолюції. І насамкінець факт, який для української дипломатії найболючіше визнати: Україна теж несе відповідальність за недотримання прав людини у Криму. Об’єктивна резолюція повинна була б засудити громадянську блокаду Криму і будь-які майбутні спроби подібних акцій. Також у документі мала б бути згадана відповідальність України щодо ускладнення доступу до Криму для іноземних журналістів, правозахисників, адвокатів. Відсутність у резолюції згадок про системну дискримінацію жителів Криму в українських банках та ставлення до них як до «нерезидентів» – це ще одна втрачена можливість для світової спільноти вплинути на ситуацію з правами кримчан.

Немає у резолюції й жодної згадки про урядову заборону на вивезення з Криму особистих речей, які не включені у список дозволених Кабінетом міністрів (постанова №1035). Це призводить до ситуацій, коли переселенці з Криму, жертви репресій та переслідувань, при переїзді на материкову частину України не можуть забрати із собою своє майно – через обмеження, введені українським урядом.

Підсумовуючи, зазначимо: є підстави сподіватися на кращі результати голосування цього тижня у Нью-Йорку.
Серед таких підстав — те, що Україна останнім часом показала свою готовність співпрацювати з міжнародною спільнотою для вирішення проблем у сфері прав людини. Але при цьому важливо, щоб згадані вище проблеми не замовчувалися на рівні ООН, а країни — друзі України не соромилися вимагати від Києва робити все можливе для дотримання прав як тих кримчан, які змушені були покинути окупований півострів, так і тих, які досі проживають у Криму, документувати порушення прав людини, щоб потім притягнути де-факто владу і тих, хто її підтримує, до відповідальності.

Ми віримо, що ця резолюція, як і будь-який інший міжнародний документ, що стосується України, — це також можливість закликати країну до виконання її власних зобов’язань перед своїми громадянами, а також і її справжнього, непідробного бажання реагувати на порушення прав людини і наслідки окупації Криму.
Адже кримчани, жертви переслідувань і репресій, заслуговують на інше ставлення, ніж ігнорування.

Автори:
Тетяна Печончик, Центр інформації про права людини (Київ, Україна)
Флоріан Ірмінгер, Фундація будинків з прав людини (Женева, Швейцарія)

Європейська ПравдаВ конце недели мировая дипломатия снова вернется к вопросу Крыма. По инициативе Украины Генассамблея ООН будет голосовать за резолюцию, которая констатирует кризис с правами человека в Крыму с начала оккупации. Предварительное голосование по этой резолюции в Третьем комитете ООН, которое состоялось в ноябре, внутри страны было представлено как победа украинской дипломатии. На самом же деле реальность несколько иная.

Из-за политизированного характера резолюции и ее восприятия как «предвзятой» некоторые страны, которые обычно поддерживали Украину (например, Ботсвана, Чили, Нигерия, Южная Корея или Сенегал), отстранились от поддержки. И это не удивительно, ведь суть резолюции направлена не столько на защиту жертв нарушения прав человека в Крыму, сколько на то, чтобы нанести как можно более сильный удар по России.

Первая резолюция Генеральной Ассамблеи ООН по Крыму была проголосована больше двух с половиной лет назад. Так, 27 марта 2014 года ООН подтвердила территориальную целостность Украины, подчеркнув, что так называемый референдум, который состоялся 16 марта 2014 года и привел к аннексии полуострова, «не имеет законной силы». Резолюция также призвала «все стороны немедленно приступить к мирному урегулированию ситуации».

С тех пор Офис прокурора Международного уголовного суда (МУС) в Гааге признал ситуацию в Крыму международным вооруженным конфликтом и продолжающейся оккупацией. После этого Российская Федерация отозвала свою подпись под основополагающим документом МУС, Римским статутом, который она, к слову, и без того не собиралась ратифицировать.

Страны, которые поддержали эту резолюцию в 2014-м, сегодня также не ставят под вопрос ее содержание. Таким образом, ни у кого не возникает сомнений в легитимности и законности заявлений Украины относительно ее территориальной целостности – за исключением тех, кто верит в российскую пропаганду. Также не вызывает сомнений факт, что после аннексии ситуация с правами человека в Крыму значительно ухудшилась.

Россия ввела на оккупированной территории свои законы, создала подконтрольные ей суды и органы власти, которые проводят серьезную и системную атаку на гражданское общество и на тех, кого власть воспринимает как политических оппонентов. Значительная часть нарушений прав человека в Крыму, фигурирующих в сообщениях ООН, основывается на данных правозащитников и юристов, которые продолжают работать на полуострове и чьи имена мы не будем называть ради их же безопасности.

Мы твердо убеждены, что международному сообществу давно пора обратить внимание на разрушение системы защиты прав человека в Крыму, которая является следствием политики России и де-факто власти Крыма. Коалиция общественных организаций, которую мы представляем, неоднократно призывала к этому, в частности, в марте 2016 года, во время заседания Совета Безопасности ООН в Нью-Йорке.

Что же не так с документом, который лоббирует официальный Киев?

15 ноября 2016 года комитет ГА ООН, который занимается вопросами прав человека, одобрил проект резолюции «Ситуация в сфере прав человека в Автономной Республике Крым и городе Севастополе (Украина)», предложенный Украиной: 73 государства проголосовали за, 23 – против и 76 воздержались. Не так удачно, как это было в марте 2014 года, когда 100 государств высказались за украинский документ, 11 – против и 48 воздержались. Но это голосование не является окончательным. Резолюция еще должна быть рассмотрена Генассамблеей. Кое-что еще может измениться, хотя не стоит ожидать резкого изменения отношения и количества голосов.

По правилам ООН, при нынешнем распределении голосов резолюция также будет утверждена – при голосовании в ГА количество тех, кто воздержался, не имеет юридического значения. Главное – перевес голосов «за» над голосами «против». Но, конечно, хотелось бы, чтобы Украине удалось убедить больше государств проголосовать за резолюцию. Например, такие страны, как Аргентина, Армения, Ботсвана, Бразилия, Чили, Кот-д’Ивуар, Габон, Гана, Мексика, Нигерия, Южная Корея, Руанда, Сенегал, Сербия, Сингапур, Южная Африка, Тунис, Уругвай. Ведь Крым – это не проблема только Украины или Западной Европы, это вызов для всего мира. И именно поэтому в Организации Объединенных Наций нарушения прав человека в Крыму должно быть представлено и восприниматься как международная проблема, а не исключительно украинская. Это ошибка украинской дипломатии – считать, что собственных усилий или даже совместных усилий с европейскими партнерами будет достаточно, чтобы привлечь к ответственности виновных в нарушении прав человека в Крыму.

Другая проблема резолюции, вынесенной на рассмотрение Генассамблеи ООН, касается ответственности. В тексте документа речь идет об ответственности исключительно Российской Федерации как страны-оккупанта, которую призывают «соблюдать свои обязательства согласно нормам международного права». Мы считаем, что резолюция ООН должна упомянуть также об ответственности тех, кто исполняет приказы системы, агентов де-факто власти Крыма. Они должны быть не только упомянуты, но и осуждены в тексте резолюции. Эти люди должны получить четкий сигнал, что мировое сообщество за ними наблюдает, знает об их преступлениях и что рано или поздно им придется за все ответить.

Но в резолюции есть пробел в этом вопросе, поскольку внимание сосредоточено лишь на широкой картине политической ответственности РФ. Действительно, Россия должна быть в центре внимания, однако отсутствие упоминаний об ответственности остальных участников нарушений не повышает доверия к документу. И напоследок факт, который украинской дипломатии признать больнее всего: Украина тоже несет ответственность за несоблюдение прав человека в Крыму. Объективная резолюция должна была бы осудить гражданскую блокаду Крыма и любые будущие попытки подобных акций.

Также в документе должна быть упомянута ответственность Украины за усложнение доступа в Крым для иностранных журналистов, правозащитников, адвокатов. Отсутствие в резолюции упоминаний о системной дискриминации жителей Крыма в украинских банках и отношении к ним как к «нерезидентам» – это еще одна упущенная возможность для мирового сообщества повлиять на ситуацию с правами крымчан.

Нет в резолюции и никакого упоминания о правительственном запрете на вывоз из Крыма личных вещей, которые не включены в список разрешенных Кабинетом министров (постановление №1035). Это приводит к ситуациям, когда переселенцы из Крыма, жертвы репрессий и преследований, при переезде на материковую часть Украины не могут забрать с собой свое имущество – из-за ограничений, введенных украинским правительством.

Подытоживая, отметим: есть основания надеяться на более хорошие результаты голосования на этой неделе в Нью-Йорке. Среди таких оснований – то, что Украина в последнее время показала свою готовность сотрудничать с международным сообществом для решения проблем в сфере прав человека. Но при этом важно, чтобы упомянутые выше проблемы не замалчивались на уровне ООН, а страны – друзья Украины не стеснялись требовать от Киева делать все возможное для соблюдения прав как тех крымчан, которые вынуждены были покинуть оккупированный полуостров, так и тех, кто проживает в Крыму, документировать нарушения прав человека, чтобы затем привлечь де-факто власти и тех, кто их поддерживает, к ответственности.

Мы верим, что эта резолюция, как и любой другой международный документ, касающийся Украины, – это также возможность призвать страну к соблюдению ее собственных обязательств перед своими гражданами, а также ее настоящего, неподдельного желания реагировать на нарушения прав человека и последствия оккупации Крыма.
Ведь крымчане, жертвы преследований и репрессий, заслуживают иного отношения, чем игнорирование.

Авторы:
Татьяна Печончик, Центр информации о правах человека (Киев, Украина)
Флориан Ирмингер, Фонд домов по правам человека (Женева, Швейцария)

Автор

Олег Базалук

Oleg Bazaluk (February 5, 1968, Lozova, Kharkiv Region, Ukraine) is a Doctor of Philosophical Sciences, Professor, philosopher, political analyst and write. His research interests include interdisciplinary studies in the fields of neurobiology, cognitive psychology, neurophilosophy, and cosmology.