Путин и синдром осажденной крепости («Les Echos», Франция)Путин и синдром осажденной крепости («Les Echos», Франция)

Yves Bourdillon.
Президенту России приходится платить высокую цену за свою украинскую авантюру в экономическом и дипломатическом плане, однако он все еще пользуется широкой народной поддержкой в своей стране. И все еще окончательно не разорвал диалог с Западом.
Владимир Путин — не «обставивший Запад гроссмейстер», а просто лидер, которому из-за украинской авантюры пришлось столкнуться с «падением курса национально валюты, масштабным финансовым кризисом и гигантским экономическим спадом». Эти прозвучавшие незадолго до рождества заявления Барака Обамы, безусловно, являются частью развернувшейся между Москвой и Вашингтоном информационной войны. Однако и совсем уж необоснованными их никак не назвать. Потому что России действительно приходится дорого расплачиваться за геополитические приобретения в Крыму, названные неоценимыми в цивилизационном плане. А 2015 год начинается для нее не лучшим образом.

Это бесспорно в экономическом плане, потому что валюта потеряла 44% по отношению к доллару за прошлый год, и еще 7% в понедельник. Такое падение курса в первую очередь связано с обвалом цен на нефть (на нее приходится треть всех валютных поступлений страны), которая откатилась до отметки в 50 долларов за баррель (всего на 10 долларов выше стоимости добычи в Сибири по данным Energy Aspec) против 115 долларов летом. Тем не менее западные санкции, которые приняли в ответ на дестабилизационные действия России на востоке Украины, сыграли еще большую роль, так как рубль упал сильнее валют других стран-экспортеров черного золота.

В результате россияне обеднели по отношению к импорту, на который приходится половина всего потребления горожан. Набравшие валютных займов предприятия оказались в тяжелейшем положении. Над бизнесом навис призрак серийных банкротств, что вынудило Кремль в срочном порядке предоставить поддержку Газпромбанку и ВТБ, которые занимают втрое и третье места в секторе по данным на конец декабря. Чтобы понять масштабы сегодняшнего кризиса, достаточно представить себе, что общая капитализация московской биржи сейчас вдвое меньше капитализации Apple. И это еще не конец, потому что, по словам бывшего министра финансов Алексея Кудрина, ВВП может сократиться в этом году еще на 4-5%.

Кроме того, Россия оказалась в изоляции в дипломатическом плане. Аннексия Крыма была признана только Кубой, Никарагуа, Сирией и Венесуэлой. Соседи России, такие как Белоруссия, Армения и Казахстан, не стали присоединяться к протесту Запада, однако и не скрывают недовольства по поводу посягательства на территориальную целостность Украины. Идущий через Белоруссию поток европейских продовольственных товаров (на их импорт Кремлем было введено эмбарго) вызвал всплеск напряженности в отношениях Москвы и Минска и даже кратковременное восстановление пограничного контроля, хотя обе страны входят в Таможенный союз.

Москва и ее подпевалы в свою очередь утверждают, что это на самом деле Запад оказался в изоляции по украинскому вопросу, и что Россия пользуется широкой поддержкой развивающихся стран во главе с Индией и Китаем. В декабре Пекин заявил, что может оказать поддержку рублю путем свопового валютного соглашения. Однако эта новость никак не помешала дальнейшему падению рубля. Что касается российской угрозы о формировании альянса с Китаем, она в значительной мере является блефом. Действительно ли Россия с ее слабозаселенной западной Сибирью так уж готова броситься в объятья к стране, которая в девять раз превосходит ее по демографии и в пять раз по экономике? Пекин со своей стороны оборачивает ситуацию себе на пользу, закупая газ на собственных условиях (именно такой вывод следует из недавно подписанного соглашения) и не отказываясь от позиции главного экономического партнера США. Не воспользовался он и своим правом вето во время голосования в ООН по западной резолюции с осуждением России по Крыму…

Как бы то ни было, подобная международная изоляция вовсе не означает, что Путина загнали в угол. По данным недавнего опроса, его рейтинг потерял всего 3% после декабрьского падения рубля и все еще находится выше головокружительной планки в 80%. Санкции обычно вызывают лишь «равнение на флаг», особенно в такой стране как Россия, которая обладает выдающейся стойкостью, и где исторически тяжелых лет было куда больше, чем периодов процветания. И хотя многим москвичам приходится забыть о пармезане и поездках за границу, реакция провинции несет на себе отпечаток традиционного фатализма. И международная изоляция, наверное, не так уж и беспокоит Путина, чьим девизом иногда служит «oderint, dum metuant» (пусть ненавидят, лишь бы боялись) императора Калигулы.

Кроме того, на Западе существует неоднозначное мнение насчет губительных для некоторых его экспортеров санкций. Хоть в Кремле и говорят об осадивших страну фашистах и стремлении Вашингтона поставить ее на колени, Запад больше всего опасается дестабилизации ядерной державы. «Это не отвечает интересам Германии и Европы», — отметил на выходных немецкий вице-канцлер Зигмар Габриэль (Sigmar Gabriel), по мнению которого санкции направлены лишь на то, чтобы заставить Россию «вернуться за стол переговоров». Американский госсекретарь Джон Керри никак не противоречил этой позиции, Франсуа Олланд отметил в понедельник, что с нетерпением ждет возможности снять санкции, как только Россия продемонстрирует «прогресс» в позиции по Украине. Намеченная на 15 января в Астане встреча лидеров Франции, России, Украины и Германии может стать возможностью для оценки этого прогресса. Последние несколько недель на украинском фронте наблюдается затишье, и Москва может довольствоваться замороженным конфликтом, который будет напоминать Киеву о том, что ему не стоит слишком уж активно продвигаться на запад.
Оригинал публикации: Poutine et le syndrome de la forteresse assiégée
Опубликовано: 07/01/2015 16:21

Читать далее: http://inosmi.ru/russia/20150114/225525943.html#ixzz3Om7YzIT6
Follow us: @inosmi on Twitter | InoSMI on FacebookYves Bourdillon.
Президенту России приходится платить высокую цену за свою украинскую авантюру в экономическом и дипломатическом плане, однако он все еще пользуется широкой народной поддержкой в своей стране. И все еще окончательно не разорвал диалог с Западом.
Владимир Путин — не «обставивший Запад гроссмейстер», а просто лидер, которому из-за украинской авантюры пришлось столкнуться с «падением курса национально валюты, масштабным финансовым кризисом и гигантским экономическим спадом». Эти прозвучавшие незадолго до рождества заявления Барака Обамы, безусловно, являются частью развернувшейся между Москвой и Вашингтоном информационной войны. Однако и совсем уж необоснованными их никак не назвать. Потому что России действительно приходится дорого расплачиваться за геополитические приобретения в Крыму, названные неоценимыми в цивилизационном плане. А 2015 год начинается для нее не лучшим образом.

Это бесспорно в экономическом плане, потому что валюта потеряла 44% по отношению к доллару за прошлый год, и еще 7% в понедельник. Такое падение курса в первую очередь связано с обвалом цен на нефть (на нее приходится треть всех валютных поступлений страны), которая откатилась до отметки в 50 долларов за баррель (всего на 10 долларов выше стоимости добычи в Сибири по данным Energy Aspec) против 115 долларов летом. Тем не менее западные санкции, которые приняли в ответ на дестабилизационные действия России на востоке Украины, сыграли еще большую роль, так как рубль упал сильнее валют других стран-экспортеров черного золота.

В результате россияне обеднели по отношению к импорту, на который приходится половина всего потребления горожан. Набравшие валютных займов предприятия оказались в тяжелейшем положении. Над бизнесом навис призрак серийных банкротств, что вынудило Кремль в срочном порядке предоставить поддержку Газпромбанку и ВТБ, которые занимают втрое и третье места в секторе по данным на конец декабря. Чтобы понять масштабы сегодняшнего кризиса, достаточно представить себе, что общая капитализация московской биржи сейчас вдвое меньше капитализации Apple. И это еще не конец, потому что, по словам бывшего министра финансов Алексея Кудрина, ВВП может сократиться в этом году еще на 4-5%.

Кроме того, Россия оказалась в изоляции в дипломатическом плане. Аннексия Крыма была признана только Кубой, Никарагуа, Сирией и Венесуэлой. Соседи России, такие как Белоруссия, Армения и Казахстан, не стали присоединяться к протесту Запада, однако и не скрывают недовольства по поводу посягательства на территориальную целостность Украины. Идущий через Белоруссию поток европейских продовольственных товаров (на их импорт Кремлем было введено эмбарго) вызвал всплеск напряженности в отношениях Москвы и Минска и даже кратковременное восстановление пограничного контроля, хотя обе страны входят в Таможенный союз.

Москва и ее подпевалы в свою очередь утверждают, что это на самом деле Запад оказался в изоляции по украинскому вопросу, и что Россия пользуется широкой поддержкой развивающихся стран во главе с Индией и Китаем. В декабре Пекин заявил, что может оказать поддержку рублю путем свопового валютного соглашения. Однако эта новость никак не помешала дальнейшему падению рубля. Что касается российской угрозы о формировании альянса с Китаем, она в значительной мере является блефом. Действительно ли Россия с ее слабозаселенной западной Сибирью так уж готова броситься в объятья к стране, которая в девять раз превосходит ее по демографии и в пять раз по экономике? Пекин со своей стороны оборачивает ситуацию себе на пользу, закупая газ на собственных условиях (именно такой вывод следует из недавно подписанного соглашения) и не отказываясь от позиции главного экономического партнера США. Не воспользовался он и своим правом вето во время голосования в ООН по западной резолюции с осуждением России по Крыму…

Как бы то ни было, подобная международная изоляция вовсе не означает, что Путина загнали в угол. По данным недавнего опроса, его рейтинг потерял всего 3% после декабрьского падения рубля и все еще находится выше головокружительной планки в 80%. Санкции обычно вызывают лишь «равнение на флаг», особенно в такой стране как Россия, которая обладает выдающейся стойкостью, и где исторически тяжелых лет было куда больше, чем периодов процветания. И хотя многим москвичам приходится забыть о пармезане и поездках за границу, реакция провинции несет на себе отпечаток традиционного фатализма. И международная изоляция, наверное, не так уж и беспокоит Путина, чьим девизом иногда служит «oderint, dum metuant» (пусть ненавидят, лишь бы боялись) императора Калигулы.

Кроме того, на Западе существует неоднозначное мнение насчет губительных для некоторых его экспортеров санкций. Хоть в Кремле и говорят об осадивших страну фашистах и стремлении Вашингтона поставить ее на колени, Запад больше всего опасается дестабилизации ядерной державы. «Это не отвечает интересам Германии и Европы», — отметил на выходных немецкий вице-канцлер Зигмар Габриэль (Sigmar Gabriel), по мнению которого санкции направлены лишь на то, чтобы заставить Россию «вернуться за стол переговоров». Американский госсекретарь Джон Керри никак не противоречил этой позиции, Франсуа Олланд отметил в понедельник, что с нетерпением ждет возможности снять санкции, как только Россия продемонстрирует «прогресс» в позиции по Украине. Намеченная на 15 января в Астане встреча лидеров Франции, России, Украины и Германии может стать возможностью для оценки этого прогресса. Последние несколько недель на украинском фронте наблюдается затишье, и Москва может довольствоваться замороженным конфликтом, который будет напоминать Киеву о том, что ему не стоит слишком уж активно продвигаться на запад.
Оригинал публикации: Poutine et le syndrome de la forteresse assiégée
Опубликовано: 07/01/2015 16:21

Читать далее: http://inosmi.ru/russia/20150114/225525943.html#ixzz3Om7YzIT6
Follow us: @inosmi on Twitter | InoSMI on Facebook

«Непонятно, почему Булатов, забравший у семьи Януковича украденное, сейчас тонет в грязи дискредитации», — Чорновол«Непонятно, почему Булатов, забравший у семьи Януковича украденное, сейчас тонет в грязи дискредитации», — Чорновол

Дмитрий Булатов на посту министра Минмолодьспорта работал добросовестно и в интересах государства.

Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом на своей странице в Фейсбук написала депутат от «Народного фронта»

Приводим ее текст полностью.

«О Булатове — министре, который забрал у Семьи украденное у государства

Решила написать об успехах в работе экс-министра молодежи и спорта Дмитрия Булатова. Потому что мне больно, что политические персоны в публичном пространстве с особым удовольствием рассказывают, что министр, который привел в правительство Майдан — бездарь. Меня возмущает, что тиражируется ложь, что в кресле он приобрел себе «Лексус».

Сейчас Булатов уже даже не министр, не депутат (кстати отказался от места в первой десятке в «Батькивщине»), а на него продолжают лить грязь.

Я решила написать о Булатове, потому что доверяла ему во времена Майдана и в правительстве. Потому что мы сдружились при особых обстоятельствах…

Во времена Майдана Дмитрий Булатов был одним из лидеров Автомайдана. Булатов был хорошим организатором, его инициативы проходили лучше всего. Однажды Булатов инициировал пикетирование имения Азарова. Организовал Автомайдановцев, журналистов, подготовил траурный антураж для визуальной демонстрации «пілітічної кінчини» Николая Яновича, то есть провернул большую кучу работы. А я по своей сути кавалерист с шашкой… Так вот примчалась я на Европейскую площадь (я должна была показывать дорогу к поместью), смотрю, какая большая и хорошо организованная колонна Автомайдана, и решила оседлать свою лошадку — говорю: «Азаров — это мало! А давайте, еще к Медведчуку поедем…». Смотрю, народ воспринимает положительно, тогда меня понесло дальше: «А от Медведчука недалеко и до Януковича, так едем в «Новые Петровцы» покупаем там в магазине три лотка яиц — раздражаем охрану «Межгорья». Только представьте, как там встанут на уши! А потом с этими яйцами к Медведчуку… «Вижу, народ не против. «А потом и к Азарову…», — говорю я Булатову. Ему пришлось согласиться. А что из этого вышло?!

Сначала все было прекрасно: покупаем яйца у блокпоста напротив «Межгорья». В результате все силы охраны Януковича приводятся в полную боевую готовность, а нас уже ветром сдуло — Автомайдан поехал в имение Медведчука. По приезду я начинаю массированную атаку: бросаю за забор Медведчука заготовленные яйца и пишу на ограждении имения угрозы типа: «Витя, Майдан придет в твою хату». А дальше Автомайдан отправляется по маршруту, запланированном Булатовым. Здесь уже общественное давление «без провокаций»: колонна автомашин растягивается на дороге перед имением Азарова, Булатов преподносит траурные венки объявляет «ПІЛІТІЧНУ КІНЧИНУ Ніколи Яновича».

Мне кажется, все это было эффективным давлением на тогдашних чиновников. Но последствия… Медведчук повесил «хулиганку» у своего поместья на Дмитрия Булатова. «Вы хотите войны. Воевать умею… «, — заявил Медведчук. После Булатов исчез… Это было уже после того, как в лесу нашли мертвым похищенного майдановца Вербицкого. Я думала, что Булатова также уже нет в живых…

Во времена борьбы с Януковичем я честно рисковала собой, однако так же, признаю, рисковала людьми, которых призывала участвовать в своих акциях. Меня часто в этом упрекал мой муж. Он мне говорил: «Тебе доверяют, ты несешь ответственность, ты должна сто раз просчитать последствия и эффект от акций, если рискуешь жизнью тех, кто тебя окружает». А я ему обычно отвечала легкомысленно: «Заметь, все получилось как нельзя лучше — никто не умер?». Он говорил: «Это не твоя заслуга, тебе просто везет».

Я впервые глубоко восприняла его словам, когда похитили Дмитрия (я думала, что его убили). Однако мне тогда очередной раз повезло. И Дмитрию также… Я благодарна Дмитрию, что он никогда меня не упрекал.

Теперь Дмитрию повезло меньше, его буквально убили в публичном пространстве. И этот блог, это что-то маленькое, что я могу сделать сейчас для Дмитрия.

Уверена — нынешняя «ликвидация» для него куда больнее чем та, которую организовал Медведчук.

Кстати, как журналист, я много статей посвятила теме отчуждения имущества из государственной собственности тем или иным министром. В случае с Булатовым, я могу писать обратное — о возвращении в государственную собственность. Я уверена, эти конкретные факты свидетельствуют в пользу деятельности министра.

В частности, будучи журналистом, я исследовала хищения средств в теме «Евро 2012». Я прекрасно помню ситуацию со стадионом «Арена-Львов». Его должны были построить за 600 млн., а потратили 3 млрд. грн. Однако это было еще не дно: после чемпионата поползли разговоры, что стадион возможно стоит… демонтировать. Мол, его содержание (20 млн гривен в год) не тянут ни футбольный клуб «Карпаты», ни львовская мэрия. Объект с реактивной скоростью скатывался в беспросветные долги. Причем «эксперты» активно комментировали, что стадион не в состоянии заработать на свое содержание. Единственный вариант, если нет желания демонтировать имущество, построенное за 3 миллиарда грн., — правительственное финансирование.

А вот, когда за стадион взялся Булатов, то через несколько месяцев «Арена» вышла в плюсы. За ним еще тянутся старые долги, но стадион стал прибыльным. И это при том, что в этом году из-за агрессии России и экономических проблем страны заказы стадиона под концертные программы куда более скромные. Так же, «в плюс» вышел «Олимпийский» в Киеве.

Это произошло после того, как Булатов назначил новых руководителей стадионов. Хотя не думайте, что это просто сделать. Долгое время Булатов не мог снять старых руководителей, ставленников Азарова-Колесникова, которые сделали все, чтобы загнать стадионы «в минусы». Делалось это по очень простой схеме: директора стадионов требовали от клиентов платить за аренду стадиона большие суммы вне официальной кассы. Эти средства затем попадали в карманы их высокопоставленных хозяев (того самого Колесникова). Почему было непросто уволить старых директоров? Потому что хотя стадионы были под Минмолодьспортом, но директора назначались и увольнялись правительством. Для этого в правительстве Азарова был специально создан концерн «Украинские стадионы», который имел право назначать директоров «Арены» и «Олимпийского». Это было сделано лишь для того, чтобы Колесников мог напрямую назначить руководителями стадионов людей, которые будут ему «заносить».

Поэтому сначала Булатов ликвидировал концерн «Украинские стадионы», а только потом смог назначить новое руководство, которое и вывело стадионы «в плюсы». И это притом, что на него оказывалось давление, ему пытались навязать сомнительных лиц на руководство стадионов или «убедительно» предлагали оставить старых… Казалось бы стадионы — не газовые скважины, но на самом деле они были такими привлекательными коррупционными «кормушками», что когда Булатов решил положить конец заработкам в частные карманы, то его буквально накрыла волна очернения в СМИ и социальных сетях. Вообще Булатов за время работы в министерстве порвал с очень многими, кого до недавнего времени считал друзьями и приятелями.

Он мне жаловался, как однажды к нему подошел старый приятель с Майдана и без тени стыда, гордясь собой заявил: «У меня есть кандидат на должность директора «Олимпийского», который готов занести «чемодан».

«И что ты?», — спросила я Булатова. Я сказал ему: «Пошел в-о-о-он».

Сам Дмитрий пошел тем путем, что назначил руководить стадионами людей, которым было поставлено единственное условие — быть эффективными менеджерами. И то, что назначение директоров стадионов не имело коррупционной составляющей — это факт. И «железобетонное» тому подтверждение: стадионы стали прибыльные.

Также я знаю, что Минмолодьспорта под руководством Булатова подало 8 исков в суды по возвращению в собственность государства объектов спортивной инфраструктуры, где до сих пор проводятся соревнования и тренировки. Эти объекты уже много лет приносят прибыль частным предприятиям, а ремонты, как всегда, оплачивает бюджет. Несколько судов Булатов выиграл.

В частности, через суд был возвращен в государственную собственность велотрек «Авангард» в Киеве и ледовый дворец «Авангард». Касательно последнего — в предыдущую эпоху на него «положили глаз» Колобов с Азаровым, однако Булатов добился подчинения его Минмолодьспорта.

Также Булатов вернул Минмолодьспорта пятиэтажный дом в центре Киева.

История следующая, когда-то в подчинении Минмолодьспорта на улице Эспланадной, 17 был дом «Балета на льду».
Во времена второго премьерства Януковича, в то же время, когда Виктор Федорович украл «Межигорье», началось и отчуждение имущества Минмолодьспорта в интересах Семьи.

Схема была следующая: украинский художественно-спортивный ансамбль «Балет на льду» (в подчинении Минспорта) заключил договор с частной фирмой «Информзащита», который предусматривал реконструкцию строения по адресу Эспланадная, 17.

На самом деле, «Информзащита» начала строительство гостиничного комплекса. Изюминка аферы заключалась в том, что в договоре не была закреплена и четко определена доля государства в реконструированном объекте.

Фактически, это был подарок государства Семье. Ведь компания, с которой был подписан инвестиционный договор ООО «Информзащита», была создана Эдуардом Прутником в то время, когда он был завхозом Януковича. Это отслеживается в базе Госкомстата, телефон закреплен за этим предприятием также ранее был телефону гуманитарного фонда «Единый мир», который возглавлял лично Прутник. Когда Прутник отошел от Семьи, то передал целый перечень юридических лиц в руки следующего завхоза Януковича — Андрея Кравца. Поэтому, строительство гостиницы на месте старого «Театра на Льду» осуществлял руководитель Государственного управления делами при президенте Януковиче.

То, что строительство стал опекать Кравец в интересах Семьи подтверждает и тот факт, что «Информзащита» в качестве генподрядчика в ноябре 2010 года наняла ООО «СК «Укрстройинвест», где директором в 2004-2006 годах был Андрей Кравец. А основным владельцем «Укрстройинвеста» является ОАО «Укринпро», которую также в свое время организовывал Прутник в интересах Семьи. Это подтверждается тем, что в регистрационных базах, компания принадлежала Максиму Федотову и ЗАО «Компания по управлению активами «Альтера Эссет Менеджмент». Дончанин Максим Федотов ранее был соучредителем и директором большого количества фирм, связанных с бизнес-империей Александра Януковича, в частности, ДРФЦ. «Альтера» также входила в бизнес-империю Януковича.

С 2007 года все министры закрывали глаза на то, что имущество в центре Киева, принадлежавшее Минмолодьспорта без какой-либо выгоды для страны трансформируется в частный отель.

Только министр Булатов совершил коррекцию проекта, и был подписан дополнительный договор, согласно которому за государством было зафиксировано право собственности после завершения реконструкции: отдельное пятиэтажное помещение, почти 3000 кв.м., расположенный на улице Эспланадная, 17 (оно уже построено). В планах Булатова было создать в этом помещении «Дом Молодежи», где организации получают льготные условия оплаты за проведение конференций и семинаров.

Для меня факты возвращения в государственную собственность сомнительно отчужденного имущества является свидетельством добросовестной, в интересах государства, работы министра.

И мне не понятно, почему честные, почему те, кто на Майдане были надежными, были отчаянными организаторами, кто не боялся брать на себя ответственность, сейчас фактически тонут в грязи дискредитации и насмешек.
Источник: http://censor.net.ua/news/319788/neponyatno_pochemu_bulatov_zabravshiyi_u_semi_yanukovicha_ukradennoe_seyichas_tonet_v_gryazi_diskreditatsiiДмитрий Булатов на посту министра Минмолодьспорта работал добросовестно и в интересах государства.

Как сообщает Цензор.НЕТ, об этом на своей странице в Фейсбук написала депутат от «Народного фронта»

Приводим ее текст полностью.

«О Булатове — министре, который забрал у Семьи украденное у государства

Решила написать об успехах в работе экс-министра молодежи и спорта Дмитрия Булатова. Потому что мне больно, что политические персоны в публичном пространстве с особым удовольствием рассказывают, что министр, который привел в правительство Майдан — бездарь. Меня возмущает, что тиражируется ложь, что в кресле он приобрел себе «Лексус».

Сейчас Булатов уже даже не министр, не депутат (кстати отказался от места в первой десятке в «Батькивщине»), а на него продолжают лить грязь.

Я решила написать о Булатове, потому что доверяла ему во времена Майдана и в правительстве. Потому что мы сдружились при особых обстоятельствах…

Во времена Майдана Дмитрий Булатов был одним из лидеров Автомайдана. Булатов был хорошим организатором, его инициативы проходили лучше всего. Однажды Булатов инициировал пикетирование имения Азарова. Организовал Автомайдановцев, журналистов, подготовил траурный антураж для визуальной демонстрации «пілітічної кінчини» Николая Яновича, то есть провернул большую кучу работы. А я по своей сути кавалерист с шашкой… Так вот примчалась я на Европейскую площадь (я должна была показывать дорогу к поместью), смотрю, какая большая и хорошо организованная колонна Автомайдана, и решила оседлать свою лошадку — говорю: «Азаров — это мало! А давайте, еще к Медведчуку поедем…». Смотрю, народ воспринимает положительно, тогда меня понесло дальше: «А от Медведчука недалеко и до Януковича, так едем в «Новые Петровцы» покупаем там в магазине три лотка яиц — раздражаем охрану «Межгорья». Только представьте, как там встанут на уши! А потом с этими яйцами к Медведчуку… «Вижу, народ не против. «А потом и к Азарову…», — говорю я Булатову. Ему пришлось согласиться. А что из этого вышло?!

Сначала все было прекрасно: покупаем яйца у блокпоста напротив «Межгорья». В результате все силы охраны Януковича приводятся в полную боевую готовность, а нас уже ветром сдуло — Автомайдан поехал в имение Медведчука. По приезду я начинаю массированную атаку: бросаю за забор Медведчука заготовленные яйца и пишу на ограждении имения угрозы типа: «Витя, Майдан придет в твою хату». А дальше Автомайдан отправляется по маршруту, запланированном Булатовым. Здесь уже общественное давление «без провокаций»: колонна автомашин растягивается на дороге перед имением Азарова, Булатов преподносит траурные венки объявляет «ПІЛІТІЧНУ КІНЧИНУ Ніколи Яновича».

Мне кажется, все это было эффективным давлением на тогдашних чиновников. Но последствия… Медведчук повесил «хулиганку» у своего поместья на Дмитрия Булатова. «Вы хотите войны. Воевать умею… «, — заявил Медведчук. После Булатов исчез… Это было уже после того, как в лесу нашли мертвым похищенного майдановца Вербицкого. Я думала, что Булатова также уже нет в живых…

Во времена борьбы с Януковичем я честно рисковала собой, однако так же, признаю, рисковала людьми, которых призывала участвовать в своих акциях. Меня часто в этом упрекал мой муж. Он мне говорил: «Тебе доверяют, ты несешь ответственность, ты должна сто раз просчитать последствия и эффект от акций, если рискуешь жизнью тех, кто тебя окружает». А я ему обычно отвечала легкомысленно: «Заметь, все получилось как нельзя лучше — никто не умер?». Он говорил: «Это не твоя заслуга, тебе просто везет».

Я впервые глубоко восприняла его словам, когда похитили Дмитрия (я думала, что его убили). Однако мне тогда очередной раз повезло. И Дмитрию также… Я благодарна Дмитрию, что он никогда меня не упрекал.

Теперь Дмитрию повезло меньше, его буквально убили в публичном пространстве. И этот блог, это что-то маленькое, что я могу сделать сейчас для Дмитрия.

Уверена — нынешняя «ликвидация» для него куда больнее чем та, которую организовал Медведчук.

Кстати, как журналист, я много статей посвятила теме отчуждения имущества из государственной собственности тем или иным министром. В случае с Булатовым, я могу писать обратное — о возвращении в государственную собственность. Я уверена, эти конкретные факты свидетельствуют в пользу деятельности министра.

В частности, будучи журналистом, я исследовала хищения средств в теме «Евро 2012». Я прекрасно помню ситуацию со стадионом «Арена-Львов». Его должны были построить за 600 млн., а потратили 3 млрд. грн. Однако это было еще не дно: после чемпионата поползли разговоры, что стадион возможно стоит… демонтировать. Мол, его содержание (20 млн гривен в год) не тянут ни футбольный клуб «Карпаты», ни львовская мэрия. Объект с реактивной скоростью скатывался в беспросветные долги. Причем «эксперты» активно комментировали, что стадион не в состоянии заработать на свое содержание. Единственный вариант, если нет желания демонтировать имущество, построенное за 3 миллиарда грн., — правительственное финансирование.

А вот, когда за стадион взялся Булатов, то через несколько месяцев «Арена» вышла в плюсы. За ним еще тянутся старые долги, но стадион стал прибыльным. И это при том, что в этом году из-за агрессии России и экономических проблем страны заказы стадиона под концертные программы куда более скромные. Так же, «в плюс» вышел «Олимпийский» в Киеве.

Это произошло после того, как Булатов назначил новых руководителей стадионов. Хотя не думайте, что это просто сделать. Долгое время Булатов не мог снять старых руководителей, ставленников Азарова-Колесникова, которые сделали все, чтобы загнать стадионы «в минусы». Делалось это по очень простой схеме: директора стадионов требовали от клиентов платить за аренду стадиона большие суммы вне официальной кассы. Эти средства затем попадали в карманы их высокопоставленных хозяев (того самого Колесникова). Почему было непросто уволить старых директоров? Потому что хотя стадионы были под Минмолодьспортом, но директора назначались и увольнялись правительством. Для этого в правительстве Азарова был специально создан концерн «Украинские стадионы», который имел право назначать директоров «Арены» и «Олимпийского». Это было сделано лишь для того, чтобы Колесников мог напрямую назначить руководителями стадионов людей, которые будут ему «заносить».

Поэтому сначала Булатов ликвидировал концерн «Украинские стадионы», а только потом смог назначить новое руководство, которое и вывело стадионы «в плюсы». И это притом, что на него оказывалось давление, ему пытались навязать сомнительных лиц на руководство стадионов или «убедительно» предлагали оставить старых… Казалось бы стадионы — не газовые скважины, но на самом деле они были такими привлекательными коррупционными «кормушками», что когда Булатов решил положить конец заработкам в частные карманы, то его буквально накрыла волна очернения в СМИ и социальных сетях. Вообще Булатов за время работы в министерстве порвал с очень многими, кого до недавнего времени считал друзьями и приятелями.

Он мне жаловался, как однажды к нему подошел старый приятель с Майдана и без тени стыда, гордясь собой заявил: «У меня есть кандидат на должность директора «Олимпийского», который готов занести «чемодан».

«И что ты?», — спросила я Булатова. Я сказал ему: «Пошел в-о-о-он».

Сам Дмитрий пошел тем путем, что назначил руководить стадионами людей, которым было поставлено единственное условие — быть эффективными менеджерами. И то, что назначение директоров стадионов не имело коррупционной составляющей — это факт. И «железобетонное» тому подтверждение: стадионы стали прибыльные.

Также я знаю, что Минмолодьспорта под руководством Булатова подало 8 исков в суды по возвращению в собственность государства объектов спортивной инфраструктуры, где до сих пор проводятся соревнования и тренировки. Эти объекты уже много лет приносят прибыль частным предприятиям, а ремонты, как всегда, оплачивает бюджет. Несколько судов Булатов выиграл.

В частности, через суд был возвращен в государственную собственность велотрек «Авангард» в Киеве и ледовый дворец «Авангард». Касательно последнего — в предыдущую эпоху на него «положили глаз» Колобов с Азаровым, однако Булатов добился подчинения его Минмолодьспорта.

Также Булатов вернул Минмолодьспорта пятиэтажный дом в центре Киева.

История следующая, когда-то в подчинении Минмолодьспорта на улице Эспланадной, 17 был дом «Балета на льду».
Во времена второго премьерства Януковича, в то же время, когда Виктор Федорович украл «Межигорье», началось и отчуждение имущества Минмолодьспорта в интересах Семьи.

Схема была следующая: украинский художественно-спортивный ансамбль «Балет на льду» (в подчинении Минспорта) заключил договор с частной фирмой «Информзащита», который предусматривал реконструкцию строения по адресу Эспланадная, 17.

На самом деле, «Информзащита» начала строительство гостиничного комплекса. Изюминка аферы заключалась в том, что в договоре не была закреплена и четко определена доля государства в реконструированном объекте.

Фактически, это был подарок государства Семье. Ведь компания, с которой был подписан инвестиционный договор ООО «Информзащита», была создана Эдуардом Прутником в то время, когда он был завхозом Януковича. Это отслеживается в базе Госкомстата, телефон закреплен за этим предприятием также ранее был телефону гуманитарного фонда «Единый мир», который возглавлял лично Прутник. Когда Прутник отошел от Семьи, то передал целый перечень юридических лиц в руки следующего завхоза Януковича — Андрея Кравца. Поэтому, строительство гостиницы на месте старого «Театра на Льду» осуществлял руководитель Государственного управления делами при президенте Януковиче.

То, что строительство стал опекать Кравец в интересах Семьи подтверждает и тот факт, что «Информзащита» в качестве генподрядчика в ноябре 2010 года наняла ООО «СК «Укрстройинвест», где директором в 2004-2006 годах был Андрей Кравец. А основным владельцем «Укрстройинвеста» является ОАО «Укринпро», которую также в свое время организовывал Прутник в интересах Семьи. Это подтверждается тем, что в регистрационных базах, компания принадлежала Максиму Федотову и ЗАО «Компания по управлению активами «Альтера Эссет Менеджмент». Дончанин Максим Федотов ранее был соучредителем и директором большого количества фирм, связанных с бизнес-империей Александра Януковича, в частности, ДРФЦ. «Альтера» также входила в бизнес-империю Януковича.

С 2007 года все министры закрывали глаза на то, что имущество в центре Киева, принадлежавшее Минмолодьспорта без какой-либо выгоды для страны трансформируется в частный отель.

Только министр Булатов совершил коррекцию проекта, и был подписан дополнительный договор, согласно которому за государством было зафиксировано право собственности после завершения реконструкции: отдельное пятиэтажное помещение, почти 3000 кв.м., расположенный на улице Эспланадная, 17 (оно уже построено). В планах Булатова было создать в этом помещении «Дом Молодежи», где организации получают льготные условия оплаты за проведение конференций и семинаров.

Для меня факты возвращения в государственную собственность сомнительно отчужденного имущества является свидетельством добросовестной, в интересах государства, работы министра.

И мне не понятно, почему честные, почему те, кто на Майдане были надежными, были отчаянными организаторами, кто не боялся брать на себя ответственность, сейчас фактически тонут в грязи дискредитации и насмешек.
Источник: http://censor.net.ua/news/319788/neponyatno_pochemu_bulatov_zabravshiyi_u_semi_yanukovicha_ukradennoe_seyichas_tonet_v_gryazi_diskreditatsii

Василий Будик: Насколько мы понимаем, Путин отдал приказ о наступленииВасилий Будик: Насколько мы понимаем, Путин отдал приказ о наступлении

Михайло Глуховский.
После новогодних праздников ситуация в зоне боевых действий на Донбассе резко обострилась. Многочисленные общественные активисты, волонтеры и просто местные жители сообщают об участившихся в регионе перестрелках из тяжелого оружия. Сегодня под Волновахой, неподалеку от Донецка, снаряд попал в пассажирский автобус, в результате чего погибли, по последним данным, 11 пассажиров, еще больше, чем полтора десятка получили ранения. Правоохранители, прибывшие на место трагедии, уже квалифицировали случившееся как теракт. Кроме того, боевики практически уничтожили диспетчерскую вышку Донецкого аэропорта. Советник заместителя министра обороны Украины, гражданин Грузии Василий Будик не исключил, что президент России Владимир Путин мог отдать приказ о переходе в наступление.

В интервью «Главкому» сам бывший пленный Василий Будик, один из основателей благотворительной организации «Волонтеры» рассказал о том, сколько людей удерживают боевики, зачем Украине нужно соблюдать режим перемирия, а также о том, почему к пленным волонтерам боевики относятся намного хуже, чем к украинским солдатам.

В последние дни отмечается серьезное ухудшение ситуации в зоне АТО. По словам народного депутата Дмитрия Тымчука, участились обстрелы из тяжелого вооружения в районах Горловки, Авдеевки, Мариуполя. Насколько ситуация серьезна, с чем связано это обострение и каковы дальнейшие сценарии?

Только что я разговаривал с руководителем нашей группы в Донецке, представителем Генштаба, он сообщил, что ситуация крайне напряженная. Они открывают огонь, в течение трех последних суток бьют из города Донецка из танков, реактивных установок. Фактически разбили вышку в аэропорту. Наши регулярные войска начали открывать ответный огонь, хотя трое суток этого не делали. Насколько мы понимаем, Путин отдал приказ о переходе в наступление. Они пытаются выбить нас из аэропорта. Их крайне «раздраконила» ситуация, когда была проведена ротация наших военных без их ведома, мы эвакуировали шесть раненых. Это и послужило причиной обострения ситуации. Они сказали, что мы нарушили условия, и, соответственно, они не считают себя обязанными. Но какие условия, ведь мы не обязаны проходить через их блокпосты, тем более эвакуировать раненых.

Они будут пробивать выход на Крым, от создания так называемой «Новороссии» отказываться не собираются?

Вы знаете, я с Россией имею дело 20 с лишним лет, еще с начала конфликта на территории моей страны, Грузии, в Абхазии. Всякий раз, когда мы сталкивались с тем, что Россия что-то обещала в плане переговоров, или в плане каких-то уступок, соглашений, мы очень жестоко платили. У нас была ситуация, когда вместо того, чтобы перейти в наступление, Россия добилась от нас, для начала, прекращения огня. Затем господин Шеварднадзе пошел на следующий шаг, отвел тяжелую технику за пределы республики Абхазия и, в итоге, мы получили контрнаступление, в ходе которого мы потеряли Абхазию. Точно так же происходило и в Южной Осетии. Сперва они вводили свои «миротворческие» силы, затем они обвиняли нас в каких-то провокациях и, в итоге, нас атаковали. Этот сценарий – шаблонный.

То, что Россия сегодня использует тот же самый механизм в Украине – мы с вами видим. Мы видим в миссии ОБСЕ россиян, которые часто нарушают устав миссии, мы уже видим присутствие каких-то псевдомиротворческих групп на нашей территории… Возьмите ту же так называемую «контактную группу», в состав которой входят россияне. Ее возглавляет зам начальника Генштаба ВС России. Это тот же сценарий, который был в Грузии. Россия это перемирие также использовала в своих целях, ведь не секрет, что в гуманитарных конвоях доставляется оружие. Поэтому я точно знаю, что ни одно из своих обещаний они выполнять не собираются. Если они нам рассказывают, что у них в планах что-то доброе в отношении нас, я бы крайне сомневался в этом.

Глава так называемой ДНР Александр Захарченко обвинил Украину в «одностороннем выходе из меморандума о перемирии», поскольку, по его словам, украинская армия обстреливает Донецк. Сейчас многие критикуют перемирие, которое было объявлено еще в сентябре. На ваш взгляд, насколько оно соблюдается сторонами, «работает» ли оно, или является формальностью?

Наша группа, которая находится в Донецке, совместно с сотрудниками ОБСЕ зафиксировала одностороннее открытие огня с их стороны (со стороны боевиков), это только за сегодняшний день (13 января). Что касается перемирия, то для нас сегодня важно восстановить боеспособность армии, поэтому, как бы там ни было, перемирие позволило сократить наши потери в разы.

А критики… Пусть критики возьмут автоматы и пойдут на позиции, посидят там, для начала.

А если враг атакует, огонь в ответ открывать не нужно?

Есть правила на войне, которые написаны давным-давно кровью. Одно из этих правил говорит о том, что для наступления необходимо иметь многократное превосходство на участке наступления. Вопрос, имеем ли мы на сегодня такое превосходство?

Вы хотите сказать, что не имеем? Но ведь против украинской регулярной армии воюет не Россия, а боевики пусть и при помощи российских солдат. Неужели даже в таком случае украинская армия не имеет преимущества?

По данным нашего Генштаба, порядка 7,5 тыс. российских солдат, не считая «спецуры», сейчас находятся на территории Донецкой области. Всего по нашим данным речь идет о порядке 20 тысячах вооруженных боевиков.
То есть количество боевиков на протяжении последних нескольких месяцев остается неизменным?

Да, тенденцию к увеличению численности войск мы не наблюдаем по одной простой причине: местное население из эйфории постепенно переходит к крайне негативному отношению к российской армии, к российскому вторжению. Нет такого большого потока добровольцев (из России), как они ожидали. Думаю, что именно это заставило господина Путина подписать указ о создании частных военных компаний (в России) для того, чтобы набрать наемников со всего мира для войны в Украине (имеется в виду Указ Владимира Путина от 2 января, разрешающий и регулирующий участие иностранцев в прохождении военной службы в армии России – «Главком»).

В чем проявляется рост негатива местного населения к россиянам?

Многие группировки, которые действовали на территории Донецкой и Луганской областей сегодня подвергаются зачистке со стороны спецназа России. Это уже достаточно открытые факты. Знаем об убийстве «Бэтмена» и остальных полевых командирах, которые не так лояльны к российской армии. Хотя насколько сильны все эти их разборки, сложно сказать. Мы видим, что идет зачистка. С какой целью – трудно сказать. Скорее всего, с целью централизации управления потому, что многие группировки существуют сами по себе и никому не подчиняются.

В каких районах ситуация наиболее сложная?

На данный момент в Луганской области: сам Луганск, и прилегающие к нему районы, Краснодон, Первомайск. Там проходили зачистки. Кроме того, следует отметить столкновения с горловской группировкой. «Оплот» подчинял себе те остатки, которые остались после ухода Игоря Безлера.

Общаетесь ли вы сейчас с Игорем Безлером по поводу обмена пленными, ведь раньше удавалось договариваться с ним об освобождении людей, или после своего отъезда из Горловки он уже не влияет на этот процесс?

Да, есть у нас контакт с Безлером. Но я не знаю, насколько он сейчас эффективный. Мы продолжаем работу по освобождению людей. Знаю, что когда были задержаны люди, пришлось найти контакты (Безлера) для того, чтобы обсуждать освобождение этих людей. Вот сейчас идут переговоры по освобождению группы лиц, которые находятся в Горловке.

О какой группе людей вы говорите?

Это около 10 людей. Тут была небольшая группа солдат, которых мы готовили к обмену, это бойцы батальона «Донбасс», также есть ряд гражданских, которые были похищены. Сейчас ведутся переговоры об их освобождении. Но мы не зацикливаемся на ком-то одном (переговорщике) потому, что многие группировки не подчинены до сих пор единому командыванию. У нас есть множество фактов, свидетельствующих о сокрытии наших бойцов, невыдачи их на общий обмен. Как, например, в Снежном, где ребят прячут второй и третий обмен уже. Боевики просто не привозят их на обмен. По двоим мы смогли договориться, их мы освободили без обмена.

Сколько боевиков являются ответственными за проведение переговоров, кто из них является контактными лицами, как вы на них выходите?

Я не могу говорить о том, сколько их, кто они. По-разному (происходит коммуникация), все очень сложно.

Есть ли в Украине единый центр, который занимается координацией работы по освобождению пленных, поскольку недавно народный депутат Семен Семенченко заявлял, что системы освобождения пленных в Украине нет?

У нас есть единый координационный центр при СБУ, есть отдел при Минобороны, работа которого заключается в содействии освобождению. Что касается Семена Семенченко, то честно говоря, я бы не хотел комментировать слова этого человека. Пусть он сначала вообще разберется с тем, что он из себя представляет, чтобы комментировать подобные вещи. Я не знаю ни одного момента, чтобы Семенченко способствовал, или как-то помогал освобождению военнопленных, в том числе из батальона «Донбасс». Вот тот цирк, который они устроили с гуманитарным конвоем… У нас уже была достигнута абсолютная договоренность по освобождению ребят (я имею ввиду большой обмен, когда были обменены порядка 154 человек), когда они начали перекрывать дорогу, устраивать показательные вещи с задержанием конвоев. На самом деле, никакого влияния они не оказали, только обострили ситуацию… Мы достигли договоренности с РФ, с Генштабом РФ, чтобы освободить ребят из «Донбасса», на всех уровнях, была встреча с Зурабовым (Михаил Зурабов – посол России в Украине, — «Главком»), а они устроили действия, которые носили характер пиара.

Вы говорите о самом большом обмене пленных, который произошел 26 декабря. Тогда удалось за раз освободить 146 человек. После этого разразился скандал. В соцсетях появилась запись волонтера Елены Суетовой, которая со ссылкой на свои источники сообщила о том, что среди освобожденных ребят есть кастрированные, покалеченные боевиками люди и даже о самоубийстве. Это правда, или ложь?

Мы проверили эту информацию, связались со всеми ребятами. На тот момент было освобождено уже 157 человек. На мой взгляд, это некрасивый пиар. В результате проверки ни один факт не подтвердился, все ребята живы. Лишь одному из них сделали операцию. У него было ранение в нижнюю область паха, ему удалили одно из яичек. Это было сделано в госпитале «ДНР» в целях сохранения жизни нашему бойцу. С ним все в порядке. Я уже смеялся по этому поводу: его жена не жалуется.

Боевик Александр Захарченко заявил, что в связи с прекращением перемирия, они не будут отдавать раненых. Обмен пленными остановился?

Действительно, на данный момент обмен пленными прекращен. Они (боевики на Донбассе) полностью вышли из формата переговоров, отказываются обсуждать дату следующего обмена. Сейчас 49 человек находятся в помещении СБУ Донецка, это подтвержденные данные, но пока их освободить, к сожалению, невозможно.

Сколько боевиков находятся под арестом на территории, контролируемой Украиной?

Это закрытая информация.

И.о. спикера Генштаба Владислав Селезнев заявил, что в зоне АТО существует угроза совершения терактов против волонтеров. Насколько это так, были ли уже теракты и где?

Неоднократно были случаи гибели наших волонтеров. Недавно погиб волонтер из Черновцов. Скажу так, что с волонтерами они обходятся гораздо хуже, чем с военнослужащими. Есть определенная охота на них, и крайне сложно волонтеров оттуда (из плена) вытаскивать.

Почему, ведь волонтеры, в отличие от военных, в силу своей специфики пытаются быть максимально нейтральными?

Волонтеры представляют для них угрозу потому, что это действительно патриотически-настроенная часть нашего общества, которая оказывает максимальное влияние на развитие событий. Вы же знаете, что сегодня армия очень много получает от волонтеров. Если бы не было этой помощи, наши солдаты чувствовали бы себя хуже, чем сейчас. В то же время, эти люди не являются военнослужащими, которые бы попадали «под обмен» военнослужащих с одной и боевиков с другой стороны.

Сколько волонтеров удерживают у себя боевики?

Идут многогранные «многоходовки», чтобы забрать людей. По моим данным, боевики удерживают 7 волонтеров, двое в Горловке, двое в Енакиево и трое в Донецке.

Переговоры на высшем уровне, которые должны были пройти в Астане, не состоятся. Из-за чего, на ваш взгляд, они были отложены?

Вероятно, вы слышали последнее заявление господина Лаврова о том, что якобы Киев собирается перейти в наступление, и мы являемся стороной, нарушившей определенные соглашения. Это, естественно, абсолютная чепуха. Как я понимаю, Кремлю необходимо обострение ситуации с какой-то целью… Президент Порошенко ведь уже заявил, что готов предоставить определенную свободу Донецкой и Луганской областям, которые не имеет ни одна из областей Украины, создать там свободную экономическую зону, например. Мы готовы говорить, готовы обсуждать, но, к сожалению, та сторона, Москва, Кремль делает все, чтобы эти переговоры не состоялись. Я вижу развитие ситуаций именно так.
Что может быть поводом для возобновления переговоров?

Мы готовы выехать с нашей группой в Донецк, начать консультации хотя бы на уровне круглого стола. Я неоднократно приезжал туда, встречался с «премьерами» этих «республик», я предлагал им обозначить свое видение выхода из конфликта. Ответ витает в воздухе. Вы должны понимать, что не в их компетенции (главарей «ДНР» и «ЛНР» — «Главком») сегодня принимать такие решения. Но, несмотря на это, я считаю, что нужно вести открытые переговоры, организовывать круглые столы, с общественностью, с людьми, которые представляют на той стороне общественность. Это могут быть какие-то уважаемые люди, врачи, учителя. На мой взгляд, нужно создать позитивный настрой, чтобы все-таки мы смогли услышать друг друга. Я понимаю, что военного решения на сегодняшний день нет, его не существует. С обеих сторон мы можем положить огромное количество, прежде всего, наших граждан. Да, есть приезжие (боевики), но мы должны в первую очередь думать о защите наших граждан. Многие из них обмануты, многие пошли туда в силу экономической ситуации. Участие в боевых действиях, наверное, единственное место, где они способны заработать какие-то финансы, чтобы кормить семьи.
Источник: http://glavcom.ua/articles/25714.htmlМихайло Глуховский.
После новогодних праздников ситуация в зоне боевых действий на Донбассе резко обострилась. Многочисленные общественные активисты, волонтеры и просто местные жители сообщают об участившихся в регионе перестрелках из тяжелого оружия. Сегодня под Волновахой, неподалеку от Донецка, снаряд попал в пассажирский автобус, в результате чего погибли, по последним данным, 11 пассажиров, еще больше, чем полтора десятка получили ранения. Правоохранители, прибывшие на место трагедии, уже квалифицировали случившееся как теракт. Кроме того, боевики практически уничтожили диспетчерскую вышку Донецкого аэропорта. Советник заместителя министра обороны Украины, гражданин Грузии Василий Будик не исключил, что президент России Владимир Путин мог отдать приказ о переходе в наступление.

В интервью «Главкому» сам бывший пленный Василий Будик, один из основателей благотворительной организации «Волонтеры» рассказал о том, сколько людей удерживают боевики, зачем Украине нужно соблюдать режим перемирия, а также о том, почему к пленным волонтерам боевики относятся намного хуже, чем к украинским солдатам.

В последние дни отмечается серьезное ухудшение ситуации в зоне АТО. По словам народного депутата Дмитрия Тымчука, участились обстрелы из тяжелого вооружения в районах Горловки, Авдеевки, Мариуполя. Насколько ситуация серьезна, с чем связано это обострение и каковы дальнейшие сценарии?

Только что я разговаривал с руководителем нашей группы в Донецке, представителем Генштаба, он сообщил, что ситуация крайне напряженная. Они открывают огонь, в течение трех последних суток бьют из города Донецка из танков, реактивных установок. Фактически разбили вышку в аэропорту. Наши регулярные войска начали открывать ответный огонь, хотя трое суток этого не делали. Насколько мы понимаем, Путин отдал приказ о переходе в наступление. Они пытаются выбить нас из аэропорта. Их крайне «раздраконила» ситуация, когда была проведена ротация наших военных без их ведома, мы эвакуировали шесть раненых. Это и послужило причиной обострения ситуации. Они сказали, что мы нарушили условия, и, соответственно, они не считают себя обязанными. Но какие условия, ведь мы не обязаны проходить через их блокпосты, тем более эвакуировать раненых.

Они будут пробивать выход на Крым, от создания так называемой «Новороссии» отказываться не собираются?

Вы знаете, я с Россией имею дело 20 с лишним лет, еще с начала конфликта на территории моей страны, Грузии, в Абхазии. Всякий раз, когда мы сталкивались с тем, что Россия что-то обещала в плане переговоров, или в плане каких-то уступок, соглашений, мы очень жестоко платили. У нас была ситуация, когда вместо того, чтобы перейти в наступление, Россия добилась от нас, для начала, прекращения огня. Затем господин Шеварднадзе пошел на следующий шаг, отвел тяжелую технику за пределы республики Абхазия и, в итоге, мы получили контрнаступление, в ходе которого мы потеряли Абхазию. Точно так же происходило и в Южной Осетии. Сперва они вводили свои «миротворческие» силы, затем они обвиняли нас в каких-то провокациях и, в итоге, нас атаковали. Этот сценарий – шаблонный.

То, что Россия сегодня использует тот же самый механизм в Украине – мы с вами видим. Мы видим в миссии ОБСЕ россиян, которые часто нарушают устав миссии, мы уже видим присутствие каких-то псевдомиротворческих групп на нашей территории… Возьмите ту же так называемую «контактную группу», в состав которой входят россияне. Ее возглавляет зам начальника Генштаба ВС России. Это тот же сценарий, который был в Грузии. Россия это перемирие также использовала в своих целях, ведь не секрет, что в гуманитарных конвоях доставляется оружие. Поэтому я точно знаю, что ни одно из своих обещаний они выполнять не собираются. Если они нам рассказывают, что у них в планах что-то доброе в отношении нас, я бы крайне сомневался в этом.

Глава так называемой ДНР Александр Захарченко обвинил Украину в «одностороннем выходе из меморандума о перемирии», поскольку, по его словам, украинская армия обстреливает Донецк. Сейчас многие критикуют перемирие, которое было объявлено еще в сентябре. На ваш взгляд, насколько оно соблюдается сторонами, «работает» ли оно, или является формальностью?

Наша группа, которая находится в Донецке, совместно с сотрудниками ОБСЕ зафиксировала одностороннее открытие огня с их стороны (со стороны боевиков), это только за сегодняшний день (13 января). Что касается перемирия, то для нас сегодня важно восстановить боеспособность армии, поэтому, как бы там ни было, перемирие позволило сократить наши потери в разы.

А критики… Пусть критики возьмут автоматы и пойдут на позиции, посидят там, для начала.

А если враг атакует, огонь в ответ открывать не нужно?

Есть правила на войне, которые написаны давным-давно кровью. Одно из этих правил говорит о том, что для наступления необходимо иметь многократное превосходство на участке наступления. Вопрос, имеем ли мы на сегодня такое превосходство?

Вы хотите сказать, что не имеем? Но ведь против украинской регулярной армии воюет не Россия, а боевики пусть и при помощи российских солдат. Неужели даже в таком случае украинская армия не имеет преимущества?

По данным нашего Генштаба, порядка 7,5 тыс. российских солдат, не считая «спецуры», сейчас находятся на территории Донецкой области. Всего по нашим данным речь идет о порядке 20 тысячах вооруженных боевиков.
То есть количество боевиков на протяжении последних нескольких месяцев остается неизменным?

Да, тенденцию к увеличению численности войск мы не наблюдаем по одной простой причине: местное население из эйфории постепенно переходит к крайне негативному отношению к российской армии, к российскому вторжению. Нет такого большого потока добровольцев (из России), как они ожидали. Думаю, что именно это заставило господина Путина подписать указ о создании частных военных компаний (в России) для того, чтобы набрать наемников со всего мира для войны в Украине (имеется в виду Указ Владимира Путина от 2 января, разрешающий и регулирующий участие иностранцев в прохождении военной службы в армии России – «Главком»).

В чем проявляется рост негатива местного населения к россиянам?

Многие группировки, которые действовали на территории Донецкой и Луганской областей сегодня подвергаются зачистке со стороны спецназа России. Это уже достаточно открытые факты. Знаем об убийстве «Бэтмена» и остальных полевых командирах, которые не так лояльны к российской армии. Хотя насколько сильны все эти их разборки, сложно сказать. Мы видим, что идет зачистка. С какой целью – трудно сказать. Скорее всего, с целью централизации управления потому, что многие группировки существуют сами по себе и никому не подчиняются.

В каких районах ситуация наиболее сложная?

На данный момент в Луганской области: сам Луганск, и прилегающие к нему районы, Краснодон, Первомайск. Там проходили зачистки. Кроме того, следует отметить столкновения с горловской группировкой. «Оплот» подчинял себе те остатки, которые остались после ухода Игоря Безлера.

Общаетесь ли вы сейчас с Игорем Безлером по поводу обмена пленными, ведь раньше удавалось договариваться с ним об освобождении людей, или после своего отъезда из Горловки он уже не влияет на этот процесс?

Да, есть у нас контакт с Безлером. Но я не знаю, насколько он сейчас эффективный. Мы продолжаем работу по освобождению людей. Знаю, что когда были задержаны люди, пришлось найти контакты (Безлера) для того, чтобы обсуждать освобождение этих людей. Вот сейчас идут переговоры по освобождению группы лиц, которые находятся в Горловке.

О какой группе людей вы говорите?

Это около 10 людей. Тут была небольшая группа солдат, которых мы готовили к обмену, это бойцы батальона «Донбасс», также есть ряд гражданских, которые были похищены. Сейчас ведутся переговоры об их освобождении. Но мы не зацикливаемся на ком-то одном (переговорщике) потому, что многие группировки не подчинены до сих пор единому командыванию. У нас есть множество фактов, свидетельствующих о сокрытии наших бойцов, невыдачи их на общий обмен. Как, например, в Снежном, где ребят прячут второй и третий обмен уже. Боевики просто не привозят их на обмен. По двоим мы смогли договориться, их мы освободили без обмена.

Сколько боевиков являются ответственными за проведение переговоров, кто из них является контактными лицами, как вы на них выходите?

Я не могу говорить о том, сколько их, кто они. По-разному (происходит коммуникация), все очень сложно.

Есть ли в Украине единый центр, который занимается координацией работы по освобождению пленных, поскольку недавно народный депутат Семен Семенченко заявлял, что системы освобождения пленных в Украине нет?

У нас есть единый координационный центр при СБУ, есть отдел при Минобороны, работа которого заключается в содействии освобождению. Что касается Семена Семенченко, то честно говоря, я бы не хотел комментировать слова этого человека. Пусть он сначала вообще разберется с тем, что он из себя представляет, чтобы комментировать подобные вещи. Я не знаю ни одного момента, чтобы Семенченко способствовал, или как-то помогал освобождению военнопленных, в том числе из батальона «Донбасс». Вот тот цирк, который они устроили с гуманитарным конвоем… У нас уже была достигнута абсолютная договоренность по освобождению ребят (я имею ввиду большой обмен, когда были обменены порядка 154 человек), когда они начали перекрывать дорогу, устраивать показательные вещи с задержанием конвоев. На самом деле, никакого влияния они не оказали, только обострили ситуацию… Мы достигли договоренности с РФ, с Генштабом РФ, чтобы освободить ребят из «Донбасса», на всех уровнях, была встреча с Зурабовым (Михаил Зурабов – посол России в Украине, — «Главком»), а они устроили действия, которые носили характер пиара.

Вы говорите о самом большом обмене пленных, который произошел 26 декабря. Тогда удалось за раз освободить 146 человек. После этого разразился скандал. В соцсетях появилась запись волонтера Елены Суетовой, которая со ссылкой на свои источники сообщила о том, что среди освобожденных ребят есть кастрированные, покалеченные боевиками люди и даже о самоубийстве. Это правда, или ложь?

Мы проверили эту информацию, связались со всеми ребятами. На тот момент было освобождено уже 157 человек. На мой взгляд, это некрасивый пиар. В результате проверки ни один факт не подтвердился, все ребята живы. Лишь одному из них сделали операцию. У него было ранение в нижнюю область паха, ему удалили одно из яичек. Это было сделано в госпитале «ДНР» в целях сохранения жизни нашему бойцу. С ним все в порядке. Я уже смеялся по этому поводу: его жена не жалуется.

Боевик Александр Захарченко заявил, что в связи с прекращением перемирия, они не будут отдавать раненых. Обмен пленными остановился?

Действительно, на данный момент обмен пленными прекращен. Они (боевики на Донбассе) полностью вышли из формата переговоров, отказываются обсуждать дату следующего обмена. Сейчас 49 человек находятся в помещении СБУ Донецка, это подтвержденные данные, но пока их освободить, к сожалению, невозможно.

Сколько боевиков находятся под арестом на территории, контролируемой Украиной?

Это закрытая информация.

И.о. спикера Генштаба Владислав Селезнев заявил, что в зоне АТО существует угроза совершения терактов против волонтеров. Насколько это так, были ли уже теракты и где?

Неоднократно были случаи гибели наших волонтеров. Недавно погиб волонтер из Черновцов. Скажу так, что с волонтерами они обходятся гораздо хуже, чем с военнослужащими. Есть определенная охота на них, и крайне сложно волонтеров оттуда (из плена) вытаскивать.

Почему, ведь волонтеры, в отличие от военных, в силу своей специфики пытаются быть максимально нейтральными?

Волонтеры представляют для них угрозу потому, что это действительно патриотически-настроенная часть нашего общества, которая оказывает максимальное влияние на развитие событий. Вы же знаете, что сегодня армия очень много получает от волонтеров. Если бы не было этой помощи, наши солдаты чувствовали бы себя хуже, чем сейчас. В то же время, эти люди не являются военнослужащими, которые бы попадали «под обмен» военнослужащих с одной и боевиков с другой стороны.

Сколько волонтеров удерживают у себя боевики?

Идут многогранные «многоходовки», чтобы забрать людей. По моим данным, боевики удерживают 7 волонтеров, двое в Горловке, двое в Енакиево и трое в Донецке.

Переговоры на высшем уровне, которые должны были пройти в Астане, не состоятся. Из-за чего, на ваш взгляд, они были отложены?

Вероятно, вы слышали последнее заявление господина Лаврова о том, что якобы Киев собирается перейти в наступление, и мы являемся стороной, нарушившей определенные соглашения. Это, естественно, абсолютная чепуха. Как я понимаю, Кремлю необходимо обострение ситуации с какой-то целью… Президент Порошенко ведь уже заявил, что готов предоставить определенную свободу Донецкой и Луганской областям, которые не имеет ни одна из областей Украины, создать там свободную экономическую зону, например. Мы готовы говорить, готовы обсуждать, но, к сожалению, та сторона, Москва, Кремль делает все, чтобы эти переговоры не состоялись. Я вижу развитие ситуаций именно так.
Что может быть поводом для возобновления переговоров?

Мы готовы выехать с нашей группой в Донецк, начать консультации хотя бы на уровне круглого стола. Я неоднократно приезжал туда, встречался с «премьерами» этих «республик», я предлагал им обозначить свое видение выхода из конфликта. Ответ витает в воздухе. Вы должны понимать, что не в их компетенции (главарей «ДНР» и «ЛНР» — «Главком») сегодня принимать такие решения. Но, несмотря на это, я считаю, что нужно вести открытые переговоры, организовывать круглые столы, с общественностью, с людьми, которые представляют на той стороне общественность. Это могут быть какие-то уважаемые люди, врачи, учителя. На мой взгляд, нужно создать позитивный настрой, чтобы все-таки мы смогли услышать друг друга. Я понимаю, что военного решения на сегодняшний день нет, его не существует. С обеих сторон мы можем положить огромное количество, прежде всего, наших граждан. Да, есть приезжие (боевики), но мы должны в первую очередь думать о защите наших граждан. Многие из них обмануты, многие пошли туда в силу экономической ситуации. Участие в боевых действиях, наверное, единственное место, где они способны заработать какие-то финансы, чтобы кормить семьи.
Источник: http://glavcom.ua/articles/25714.html

Андрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы бедаАндрей Садовый: Если бы я сегодня подал в отставку, во Львове была бы беда

Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/Мария Жартовская.
Ввечері в приймальні мера Львова Андрія Садового чимало людей. Міський голова на інтерв’ю з «Українською правдою» запізнюється. Швидкою ходою заходить у приймальню, з усіма вітається за руку.
– У нас таємна розмова? — звертається він до двох відвідувачів.
Відвідувачі відповідають, що ні. Садовий запрошує їх, свого прес-секретаря і УП разом до кабінету.
Один із гостей – киянин Олександр Красовицький, засновник магазину «Довженко. Книги. Кава. Кіно». Він приїхав до Садового з ідеєю відкрити подібний магазин у Львові. Питання у приміщенні. Садовий просить принести концепцію і мотивує: за умови популяризації української книги у Львові буде можливість орендувати приміщення навіть за одну гривню.
Зустріч триває не більше 10 хвилин. По закінченню Садовий дарує гостям фігурку порцелянового янгола. Пізніше виявляється, що подарунки у Садового є для усіх – починаючи від значків з логотипом міста, закінчуючи книжками про місто. УП на згадку про інтерв’ю Садовий дарує жовто-блакитний браслет, що сплели місцеві пластуни. Говорить, що такі самі дарував канцлеру Німеччини Ангелі Меркель і колишньому президенту Грузії Михайлу Саакашвілі.
Після дострокових парламентських виборів, в яких партія «Самопоміч» отримала майже 11% голосів виборців, у Садового з’явилося більше можливостей спілкуватися з політиками першого ешелону, хоча він заздалегідь відніс свою кандидатуру на непрохідне 50 місце.
«Самопоміч» запросили до коаліції, а пізніше БПП публічно запропонував Садовому посаду першого віце-прем’єра, на яку він не пристав.
«Дії Садового – похід за президентською булавою», — пізніше в інтерв’ю УП скаже один із лідерів БПП Ігор Кононенко.
Сам Садовий уникає прямої відповіді на запитання про президентські амбіції, називаючи себе президентом Львова.
У своєму першому великому інтерв’ю після парламентських виборів Садовий розповів про пропозиції, які лунали за закритими дверима, про те, чому його пов’язують з Коломойським, як він до цього ставиться, і чому у партнерів по коаліції немає 100% довіри.
– Ваша політична сила «Самопоміч» стала парламентською партією. Чому ви вирішили піти в велику політику?
– Я не розділяю на «велику» і «малу» політику. Треба просто кожному добре робити свою роботу. Тим більше, в такий непростий час для нашої держави. Коли були оголошені дострокові президентські вибори і вибори Київського міського голови і ради, дуже багато людей пропонували мені брати у них участь. На що я сказав, що це некоректно і неможливо.
Через Facebook я звернувся до киян із закликом — подайте мені пропозиції. Хто, на вашу думку, гідний бути депутатом Київської міської ради. Плюс звертався до своїх друзів, знайомих, колег. Ми отримали список з 200 осіб. Почали вести дискусії, спілкуватися, хоче людина, не хоче… Деякі люди не підходили, тому що ми побачили, що це не те, що мало би бути на сьогоднішній день. І в результаті ми вийшли на двадцятку. Ми робили все максимально публічно, люди також долучалися і говорили, чи гідні ці люди, чи ні.
В процесі деякі прізвища відпали. І таким чином сформувався список до Київської міської ради. В списку, до речі, член партії «Самопоміч» зайняв 21-ше місце. А 20 людей – це позапартійні, самодостатні кияни, які зробили себе самі.
Я звернувся до киян з проханням, щоб вони підтримали список «Самопомочі» до Київської міської ради.
– Як формувався список «Самопомочі» на парламентські вибори? У вас є всього кілька людей, які входять до лав партії. Є представники середнього бізнесу, є Реанімаційного пакету реформ, є партії «Воля». Ви також анонсували союз з «Демократичним альянсом». Як ви домовлялися і чому не вийшло із «ДемАльянсом»?
– Сьогоднішня праця «Самопомочі» в парламенті дає мені дуже великий оптимізм. Ми зробили правильний вибір. В більшості це є хороше, здорове ядро.
Наприклад, Ганна Гопко. Я їй пропонував очолювати список до Київської міської ради. Вона тоді чесно сказала, що займається законотворчою роботою в межах країни, готує законопроекти і не може пристати на мою пропозицію, тому що є інші люди, які це краще будуть робити в Київській міській раді.
Коли постало питання парламентських виборів, я зустрівся з нею і говорю: «Ганно, ти в Київську міську раду не хотіла йти, тому я роблю тобі пропозицію, щоб ти очолила список до Верховної Ради». Вона деякий час подумала, дала свою згоду. Поза тим, що вона мала пропозиції від усіх інших партій.
– В її кандидатурі була зацікавлена партія Порошенка. Вони навіть на вас образилися за те, що ви забрали Гопко собі. Це дійсно так?
– Я не знаю. Мені про образу ніхто не говорив. Життя покаже. Але те, що я знаю… (мовчить – УП) …ви, напевно, більше знаєте. Ви ж журналіст, ви ж спілкуєтесь з багатьма відомими людьми. Я не маю стільки часу на спілкування, як ви.
– Мені здається, що під час коаліційних перемовин у вас був доступ до політиків першого ешелону набагато більший, ніж у нас.
– Та ви знаєте, я ж насправді більше часу працюю тут, у Львові. Я в Київ приїжджаю, можливо, раз на два тижні. Приїжджаю на один день. Є багато питань по міністерствах, що треба вирішувати в інтересах громади Львова. Звичайно, стараюся знаходити час на спілкування колегами по фракції. Мені і їм це важливо, тому що є певний політичний досвід.
Якщо повертатися до парламенту і до принципів формування списку, то ми старалися робити ставку на критерії порядності, професійності і патріотичності. І таким чином цей список був сформований. Багато людей боялися, не йшли. Дуже багато людей мали інші спокусливі пропозиції. Якщо говорити про «Демократичний альянс», я два рази зустрічався з паном Гацьком. Ми з ним говорили про вибори в контексті того, для чого йому потрібна Рада. Тому що він депутат Київради.
Він говорив, що в Київраді йому є гідна заміна. Коли ми вже фіналізували процес домовленостей, я йому запропонував: «У вас у «Демократичному альянсі» є певна кількість хороших людей, і ми готові з вами тісніше працювати». Але я розумію, що на той час рейтинги «Громадянської позиції» Анатолія Гриценка були достатньо високими, і молоді колеги вирішили піти з ним, тому що там вони бачили свою гарантовану прохідність. А все інше ви вже знаєте.
– Більшість людей у списку «Самопомочі» не йшли з вами роками пліч-о-пліч. Вам не страшно, що вони можуть зрадити: вийдуть з фракції або не виконають домовленостей?
– Жодних домовленостей ні з ким у мене принципово не було. Мене можна обдурити раз. Є така річ як інтуїція. Коли спілкуєшся з людиною, то бачиш, пішов би ти з нею в розвідку чи ні. Я ж рішення ухвалював не самостійно. Зі мною було багато моїх колег. Ми радилися і спілкувалися.
Знаєте, рішення треба було приймати швидко. Тому час покаже, чи доброю дорогою ми пішли. Але ще раз наголошую: цей місяць роботи в Раді робить мене великим оптимістом стосовно цієї потуги і того прикладу парламентаризму, що показує «Самопоміч».
Хочете вірте, а хочете – ні, але моє переконання: останні 10 років парламентаризм в Україні був прибитий бетонною плитою. І зараз мої колеги пробують парламентаризм відродити. Що, звичайно, багатьом не подобається, але це вже інша тема розмови.
– Кому не подобається? Ви говорите про колег по коаліції?
– Мені було би комфортніше, щоб про парламентську роботу ви спілкувалися з моїми колегами з «Самопомочі». Тому що я не є депутатом Верховної Ради.
– Так, під час парламентської кампанії ви балотувалися під номером 50, розуміючи, що не прохідний. Яким чином можна взаємодіяти зі своєю фракцією не маючи депутатського мандата? Ви навіть зараз абстрагуєтеся, говорячи: «Поспілкуйтеся з людьми, які в парламенті», але ж це так само ваша відповідальність.
– Безперечно. Просто кожен має робити свою роботу. Я – міський голова Львова. Я відповідаю за функціонування міста. Мої колеги стали депутатами Верховної Ради. Вони відповідальні за якісну працю в парламенті. Кожен має свою роботу – контролювати, впливати. Знаєте, найцінніше – це ідеологічний контроль. Інший контроль не працює і не діє взагалі.
– З вами консультуються зараз, перебуваючи вже в парламенті? Яким чином це відбувається?
– Фактично кожного дня я телефоном спілкуюся з Олегом Березюком, часто спілкуюся з Ганною Гопко, Семеном Семенченком. З Соболєвим час від часу зідзвонюємося, з Олегом Лавриком. Безперечно колеги мені телефонують, коли у когось з них є питання. Якщо вони потребують якоїсь поради чи мудрої думки – я завжди готовий бути корисним.
– Все ж таки, щодо вашого непрохідного 50-го місця. Вам не здається, що люди голосували за партію, щоб побачити в парламенті саме вас?
– Я чув дуже багато різних думок і версій. На початку виборчої кампанії нас питали, який % голосів виборців ми отримаємо. Ми сказали, що отримаємо 12% плюс-мінус 3%. Ми і отримали результат згідно наших прогнозів.
Чи могли ми отримати більше? Так, могли. Напевно я повторюся, але скажу, що новообраний парламент не відповідає очікуванням мешканців України. Люди хотіли виборів за пропорційною системою і відкритими списками. Влада побоялася це зробити. В результаті в парламенті присутні люди, які там були усе життя – у тій чи іншій іпостасі.
І «Самопоміч» як біла ворона. Ну, є ще пару людей в інших фракціях. Я бачу, як зараз вони навіть тримаються разом. Їх об’єднує загострене відчуття справедливості, що є і в колег з «Самопомочі», і в певних колег з інших фракцій.
– Ви сказали, що «Самопоміч» є білою вороною. Ви дійсно відрізняєтеся від ваших парламентських колег. Наприклад тим, що від вашої фракції на наради до спікера ходить не 1-2 людини, а шестеро. Ваша фракція також хотіла заслухати кожного міністра окремо і т.д. Така поведінка дивує ваших колег і в парламенті ширяться розмови, що «Самопоміч» буде першою фракцією, яка вийде з коаліції. Це можливо?
– Я за те, щоб коаліція працювала довго і ефективно. Це раз. На переговори йдуть люди, які мають відповідний фах і вміння. Це правильно. Тому що йде керівник фракції, його заступники. Щоб ухвалювати виважене рішення, вони беруть фахівця, який розбирається в темі. Це нормально, що наші депутати хотіли заслухати кожного міністра. Це ненормально – не бачити і не слухати міністрів. Адекватні речі, що вважаються нормою у всьому світі, ми сприймаємо як неадекватні.
– Не ми, а ваші колеги.
– Так це велике запитання, з ким ми маємо справу.
– Що вам не подобається в роботі парламенту зараз, що хотілося б змінити?
– Я б однозначно зменшив кількість депутатів рази в два. Коли Україна здобула незалежність, ми мали 52 мільйони українців і тоді було 450 депутатів. Зараз у нас 40+ мільйонів і мати тих самих 450 депутатів — абсурд.
Напевно, я би робив двопалатний парламент. Думаю, було б більше користі. Верхня палата мала би студити напір нижньої палати.
Я би багато чого змінив. Але це не в наших силах сьогодні. Парламент такий, який є. Тому треба робити все можливе і неможливе, щоб спонукати колег-парламентарів працювати в інтересах України, дотримуватися підписаної угоди про коаліцію і бути максимально відкритими і прозорими.
– Наскільки правильним був бюджетний процес?
– Звичайно, це неправильно. Має бути фаховий, підготовлений документ, який має системно розглядатися на засіданнях парламентських комітетів. Майданчиком для дискусії в першу чергу мали б бути бюджетний комітет та інші профільні комітети і безпосередньо парламент.
І оцей натиск: «Давайте вже, негайно, на вчора» є неправильним. Він призведе до того, що бюджет не відповідатиме реаліям сьогоднішнього часу, тому що не буде достатньо продуманим.
Мені здається, що колеги, які дуже давно працюють в уряді і дуже давно є депутатами, так і не зрозуміли, що в країні щось змінилося. Вони вважають, що усе і далі так само. Що замість однієї одіозної фігури прийшла інша, не настільки одіозна. Вони не відчувають оцього вітру перемін, що присутній в Україні сьогодні.
– Але новий уряд призначили нещодавно. Кого ви маєте на увазі?
– Та в міністерствах люди працюють…
– Ви маєте на увазі чиновників?
– Ну а хто це все готує? Що, міністр це готує? Нові міністри ще в кабінетах не знають, де який телефон, куди дзвонити. Апарат міністерств працює усе життя і насправді він робить всю основну роботу.
– Чи влаштовували вас принципи формування уряду? Чому все ж таки уряд сформований за квотним принципом, що б там не говорили?
– Я категоричний противник квотного принципу. Ми були послідовні, пропонували людей для розгляду. Та ж сама Яресько, той самий сьогоднішній міністр аграрної політики. Ми пропонували його, не відстоюючи, тому що якби хтось запропонував іншого – будь ласка. Виключно такий підхід. Треба сьогодні брати найкращих, кращих від тебе. Я завжди так роблю в своєму житті, і це показує правильність.
«Я відповідальний за це місто. Не можу здати повноваження і піти. Його розграбують за півроку»
– Були розмови про те, що вам кілька разів пропонували стати прем’єр-міністром. Як це відбувалося і чому не погодилися?
– Після виборів була зустріч з президентом України Петром Порошенком. За деякий час ми зустрілися разом — Петро Порошенко, Арсеній Яценюк і Володимир Гройсман. Тоді стояло питання яким чином має будуватися коаліційна угода.
Наскільки я розумію, був проект коаліційної угоди, підготовлений президентською командою. Також були напрацювання з боку Арсенія Яценюка.
Я їм запропонував йти іншою дорогою: перенести процес написання коаліційної угоди в парламент. Провести круглий стіл за участі представників фракцій і починати працювати. Ми домовилися про делегування трьох людей від кожної фракції. Координатором цього процесу була Оксана Сироїд, яку потім всі одностайно запропонували на посаду віце-спікера. Вона є одним з найбільш фахових нардепів і є глибоко порядною людиною.
Мені робили різні пропозиції. Але я завжди говорив те, що говорю сьогодні і вам — працюючи міським головою і маючи свою каденцію, що закінчується наступного року, маючи надзвичайно складну ситуацію в міській ради, де більшість мають депутати від «Свободи», які не поділяють мою роботу, і ми маємо серйозні протиріччя, було би некоректно і непорядно з мого боку розглядати будь-які пропозиції. Причина – мене обрала громада Львова. Я міській голова і відповідальний за це місто. Не можу взяти, здати повноваження і піти. Що тут буде? Тут все місто розграбують за півроку.
– А була пропозиція йти працювати на посаду прем’єр-міністра?
– Це ми говорили в форматі президента, прем’єр-міністра і пана Гройсмана. Я сказав, що це взагалі некоректно обговорювати такі речі. Тому що є Арсеній Петрович, якого обрали під час виборів. Його партія отримала найвищий відсоток. Безперечно, прем’єром в Україні має лишатися він.
Знаєте, завжди є якісь різні пропозиції. Але я реаліст. Ще раз наголошую, в цей складний час кожен повинен добре робити свою роботу. Крапка.
– Щодо пропозиції першого віце-прем’єра. Це була публічна заява двох партій –НФ і БПП. Ви знали, що вони вам публічно це запропонують?
– Ні, це для мене була несподіванка. Я прочитав новину на сайті «Української правди».
– Вам на той час не здалося, що це — певний тролінг з боку політичних партнерів?
– Знаєте, мене мало хвилює, хто що мав в голові. Для мене це була прекрасна нагода запропонувати Наталю Яресько на посаду віце-прем’єр-міністра, який би курував економічний блок. Щоб вона собі підшукала міністра фінансів і міністра економіки.
– Тобто раніше ви її кандидатуру не пропонували?
– Ні, набагато раніше говорив з нею і набагато раніше пропонував її кандидатуру. Вона насправді дуже довго думала, зважувала, чи пристати на пропозицію працювати в уряді.
Вона високопорядна людина і розуміє, що це один з найвищих викликів в житті. Вона українка, її батьки і дід українці. Для неї Україна – це країна, для якої вона готова віддати все, що вона має. Вона її любить. І вона свою любов зараз проявляє цією важкою працею.
Вона пішла у надзвичайно складний процес. Їй будуть створювати тисячі проблем. Тільки віра в Бога має їй допомогти, її твердість і підтримка світового кола фінансистів, тому що вона відома серед цього кола.
– Перший заступник голови фракції Петра Порошенка Ігор Кононенко в інтерв’ю УП озвучив думку, що ваші дії – це похід за президентською булавою, і що ви вмієте грати вдовгу. Прокоментуйте.
– Я є президент міста Львова, і я гордий з цього. Насправді коли ти народився у Львові і тебе громада обрала мером Львова – це найвище, що ти можеш мати.
– В Україні немає посади «президент міста Львова».
– Насправді у нас є голова міста, а у наших колег-поляків називається «президент міста».
– Перефразую питання. Чи ви маєте президентські амбіції країни Україна?
– Я взагалі вважаю розмову на цю тему некоректною. Моя амбіція – бути успішним і добре робити свою роботу. Сьогодні у нас є діючий президент, і усім нам потрібно робити все можливе і неможливе, щоб допомогти йому бути успішним не одну каденцію. Щоб він не думав, хто має працювати далі.
Тобто я не думаю на тему президентських амбіцій, тому що у мене голова болить з ранку до вечора через велику кількість проблем, що я повинен вирішувати в цей складний час.
Починаючи з лютого зі стін Ради або Кабміну не вийшов жоден серйозний нормативний документ, який би сприяв зміні життя для місцевого самоврядування. Стає ще важче працювати. Є тисячі проблем, що треба вирішувати.
В мене велика надія, що «Самопоміч» буде тим локомотивом, який витягне місцеве самоврядування на іншу орбіту розвитку, нормальну. Тому що без місцевого самоврядування не буде країни. Мені страшно від того, що багато урядників цього не розуміють. Тому що за 10 місяців не вдарили палець об палець.
– Ви багатьох критикуєте. Між тим є думка, що ви не пішли працювати в уряд, тому що не хочете брати відповідальність на себе і боїтеся отримати негатив від суспільства.
– Здається, я логічно вам озвучив відповідь на ваше запитання. Я є діючий міський голова Львова. Більшість в міській раді складають депутати, які дуже критично ставляться до моєї роботи.
І якби я сьогодні подав у відставку з посади голови міської ради, у Львові була би біда. Тому я не маю морального права це робити ніяким чином. Я не маю права сьогодні розглядати ту чи іншу посаду. Це було би некоректно.
І мої колеги чомусь цього не хочуть зрозуміти. Вони мислять, знаєте, ходиками – от той туди, той туди. Ну це нонсенс! Та нехай кожен робить свою роботу. Якщо в нашій країні кожен голова сільської ради, кожен мер, кожен голова обласної адміністрації будуть працювати з ранку до вечора, країна буде нормально розвиватися.
– Яка зараз у вас ситуація з ВО «Свобода»?
– Ну як? У мене з ними 100 судів. Це приблизно 100 ухвал, за які проголосувала міськрада, а я наклав вето. Вони його подолали, а я звернувся в суд. Це безпрецедентна ситуація взагалі в Україні. Я відстоюю позицію місцевого самоврядування тут на місці.
– Ваш конфлікт з ВО «Свобода» можна вирішити тільки виборами?
– Однозначно. По-іншому ніяк не вирішиш. У них фракція потрошку сиплеться, на кожному засіданні виходить чи троє, чи п’ятеро людей. Але насправді ситуація дуже складна.
– А де гарантія, що після місцевих виборів зміниться політичний ландшафт Львова?
– А хто сказав, що ми сьогодні можемо щось прогнозувати? Робота має бути кожного дня. Будуть вибори. Перш за все треба знайти якісних, хороших кандидатів. Просити громаду, щоб вона їх підтримала, була відповідальною за тих, кого обирає. Спитайте пересічних мешканців, чи знають вони депутатів місцевих рад. Можливо, вам назвуть одне прізвище.
«Коломойський працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?»
– Ви сказали, що ви витратили на передвиборчу кампанію 27 мільйонів гривень.
– Так.
– Яким чином фінансувалася передвиборча кампанія «Самопомочі»?
– В більшості – людьми, які йшли за списком. Хтось давав більше, хтось менше. Якусь суму давав Іван Мірошниченко, Ганна Гопко. Насправді кожен у міру своїх можливостей. Була невелика кількість людей зі сторони, які давали невеликі суми.
Ми витрачали кошти на рекламу на телебаченні і радіо, а також купували борди. Кожна хвилина має свою ціну, це публічна інформація, можете підняти і подивитися усі угоди.
Ми не витрачали кошти на оплату оренди офісів, техніки чи машин, тому що мали дуже велику прихильність в усіх регіонах.
Ми не платили жодної гривні спостерігачам на виборах. Як правило партії витрачають на це шалені кошти. Тому ми вклалися в суму в 27 млн грн. Якби в країні була інша ситуація, можна було б витратити ще менше, але політична реклама дуже дорога.
Наприклад, ми не змогли розмістити рекламу на «5 каналі» через високу ціну, а з точки зору ефекту – ні. Ми розміщували рекламу на телеканалах з найбільш прихильною до нас аудиторією — ICTV, «Новий канал», 1+1, 2+2, 24 канал. Можливо, ще якісь невеликі. Тобто у нас не було реклами на Інтері та «5 каналі». Там взагалі згадок про нас не було.
– Напередодні парламентських виборів телеканал «Інтер» показав відео з дня народження Януковича, де ви зафільмовані разом з олігархом і нинішнім головою Дніпропетровської ОДА Ігорем Коломойським. Як ви розцінюєте появу такого відео?
– По-перше, під час мого перебування на дні народженні там були усі голови обласних адміністрацій і рад, усі члени Ради регіонів. Ця Рада збиралася час від часу, і якраз на цей день було призначено її зібрання.
Також там були присутні нардепи, голови усіх судів, найбагатші українці, які також вітали президента. Я бачив, що це знімають. Мені було важливо подарувати йому мудру книжку. Це перший том послання Митрополита Андрея Шептицького. Потім я йому ще другий подарував. Якщо би він читав ці послання, то закінчив би по-іншому, ніж є сьогодні. А хто там ще… Процес привітання тривав 10 хвилин. Нас привезли автобусом від готелю «Ялта», а потім відвезли туди ж.

– Моє питання стосувалося іншого. На вашу думку, чому телеканал «Інтер» показав це відео?
– Напевно, їх попросили.
– Влітку розпочалася інформаційна війна між Коломойським і екс-головою адміністрації президента Сергієм Льовочкіним, який є співвласником телеканалу «Інтер». Вас використали у цій війні?
– Знаєте, я з Льовочкіним і з Коломойським маю відносини такі, як з вами. От ви зі мною сьогодні спілкуєтеся. Ми з вами спілкувалися рік тому, а перед тим ніколи в житті не бачилися. Може, й не будемо бачитися. Я знаю про існування цих людей. Я спілкувався з Льовочкіним, коли він очолював АП, тому що він готував візит президента у Львів.
Пан Коломойський приїздив з коротким візитом у Львів. Ми з ним говорили про футбол. Я йому передзвонював раз – питав його по футбольних речах. Після того жодного разу не спілкувалися, не бачилися і не зідзвонювалися. У мене нема потреби. Він працює в Дніпропетровську, я — у Львові. Що мені з ним мати?
– Вам же ж відомо, що «Самопоміч» пов’язують з Коломойським?
– Знаєте, у нас звикли, що всі з кимось є пов’язані. Всі шукають якісь страшні зв’язки. Така українська політика. Я по філософські ставлюся до того бруду, що є в нашій політиці. Якщо бруду багато, він сам відпадає. Якщо мало – це корисно для здоров’я.
У нас партії були як продовження тої чи іншої бізнес-структури. «Самопоміч» – це нетипова річ української політики. Але типова для європейської. Це самодостатня жива партія, що об’єднала мудрих людей. Ми є дуже молода партія.
– У вашій фракції також є бізнесмени.
– Є декілька людей, які полишили бізнесову діяльність і перейшли на повну працю в парламент. Наприклад, Олексій Скрипник, генеральний директор ІТ-компанії Eleks Software. Він давно говорив, що вирішив перейти в іншу площину. Він найняв директора, якому передав всю сферу управління. Він сьогодні повністю займається політикою. Або Олександр Данченко, який створив потужну компанію «Дата груп», і він відійшов від керування цією компанією. Він займається політикою.
– Данченко, Скрипник давали кошти на кампанію?
– Так, безперечно.
– Це не ставить вас в залежність?
– В жодну! Та послухайте, 27 мільйонів гривень… Їхні внески були дуже невеликими.
– Ви могли б самі профінансувати цю кампанію?
– Думаю, що так, якби продав певну частину акцій. У мене немає живих грошей. Те, що є – активи, що працюють. Це медіа-холдинг.
– Пов’язування з різноманітними бізнесменами вам шкодять чи не мають жодного значення?
– Знаєте, якщо я в житті зустрічався з тою чи іншою людиною, хтось може фантазувати і пов’язувати. Під час виборчої кампанії я чув, що Садового підтримує: а) Сергій Льовочкін; б) Василь Хмельницький; в) Ігор Коломойський. Само собою, чув про Бориса Колеснікова.
– З Колесніковим вас пов’язували ще до виборчої кампанії.
– Ахметова називали. Називали всі прізвища олігархів. Вони як правило когось фінансують. Чи мав я пропозиції від більшості з них? Так, мав. Мені пропонували.
– Профінансувати?
– Ні. Люди пропонували підтримати, помогти. На що я сказав: «Ні, вибачте, дякую, ваша допомога наразі не потрібна».
– Всі перераховані вами люди це пропонували?
– Ні, частина. Не буду називати, тому що це буде некоректно з моєї сторони.
– А що вони хотіли взамін?
– А що хочуть бізнесмени в політиків взамін? Купити якісь місця, чи якісь інші преференції. Я не знаю, тому що я не заходив в переговори. На пропозицію підтримати я говорив: «Дякую, наразі це не потрібно». «Ок, нема питань».
– Скоріше світоглядне питання щодо Коломойського. Зараз він офіційно чиновник, який контролює деякі добровольчі батальйони. Він має величезний медіа-вплив — канал 1+1. Він контролює Дніпропетровську, частину Запорізької і Одеську області. До чого, на вашу думку, це може призвести?
– Я його дуже погано знаю. Напевно, він робить те, що йому дозволяють. Бо бізнесмен в країні, що побудована на принципах олігархії, робить те, що йому дозволяють.
– Дозволяє хто?
– Ті, хто дозволяють. Ми ж сьогодні маємо президента, прем’єра, Верховну Раду. Думаю, це питання треба адресувати керівникам держави. На моє глибоке переконання, багаті люди повинні показувати іншим приклад, як треба сплачувати податки, що вони є патріоти цієї держави. Це раз. Тому що робочі місця – це є важливо, сплата податків – це надзвичайно важливо.
Якщо говорити про медіа, то ця частина дуже слабка, бо Росія мала дуже добрий грунт в Україні. Їхня інформація лягла на грунт, який робили більшість медіа нашої держави, погоджуючись на ті чи інші маніпулятивні речі, або даючи високий відсоток російських фільмів, російської естради й інших речей. Тому це треба зараз все переглядати.
Взагалі більшість медіа знаходяться в критичному стані, вони не можуть бути самодостатніми. Якщо забрати цю фінансову підпитку, вони просто позакриваються. Тут і Національна рада з телебачення і радіомовлення має дуже багато працювати. Тут є праця для всіх. Але має бути конкуренція. Я великі надії покладаю на суспільне мовлення. Але я би хотів, щоб воно дійсно було суспільне, щоб це не був підрозділ міністерства інформації.
– До речі, як ви ставитеся до його створення?
– Я цього не розумію. Тому що мені здається, що, наприклад, ваш сайт «Українська правда» чи інші медіа роблять набагато більше, ніж будь-які урядники в плані просвітництва, промоції чи подачі об’єктивної інформації. Тому я цього не розумію. Можливо, просто я багато чого не знаю. Може, я не маю якоїсь важливої інформації. Можливо, є якась таємна інформація, вона спонукала до такого рішення – створити таке міністерство. Якщо буду знати, то, можливо, з вами поділюся своїми думками.
– Повернімося до попереднього питання щодо Коломойського. Ви сказали, що ви його погано знаєте. І?
– Напевно, я не можу бути хорошим експертом стосовно його діянь. Напевно є люди, які краще розбираються: аналітики, економісти, фахівці з медіа. Я є міський голова Львова. Де Львів, де Дніпропетровськ? Це трошки далеко.
«Мій медіа бізнес працює в інтересах держави»
– Щодо медіа. В інтерв’ю журналу «Новое время» ви говорили: «20 років тому моя родина взяла участь у створенні радіо «Люкс» у Львові. Це була маленька радіостанція, а сьогодні великий медіа-холдинг, який дає моїй родині нормально себе почувати. При тому, що 95-97% медіабізнесу в країні збиткові». За рахунок чого вам вдається отримувати такі прибутки?
– По-перше, медіа-холдинг прибутковий, він не дотується. Сам процес заснування… У нас був принцип, що ми інвестуємо усі отримані кошти. Я ніколи не мав дорогої машини чи помешкання. Вже після одруження у дорослому віці воно стало необхідністю. Дружина отримує винагороду за свою працю і це відображено в декларації. Медіа в плюсі — дійсно безпрецедентний для нашої держави випадок. Тому що є дуже грамотний толковий менеджер – Роман Андрейко. Ви можете з ним поспілкуватися.
– Ви також зазначали, що медіа – це зброя. Розповідали, що люди Януковича вам робили пропозиції продати медіа-холдинг.
– Вони не говорили, що вони від Януковича. Ми вираховували, що ці люди пов’язані з певними людьми у владі. Я їм сказав: «Ні, і ще раз ні». Під час війни продавати зброю ворогу – злочин.
– Тобто ваші медіа – це ваша зброя?
– Ні, це бізнес, що працює в інтересах всієї держави. Отримавши такий бізнес, ворог би використав його для шкоди.
Успіх каналу 24, радіо «Люкс», радіо 24 складається з великої довіри. Її легко зруйнувати, якщо займатися джинсою і іншими непристойними речами. Має бути чітка лінія на об’єктивну і правдиву інформацію. Подобається це комусь чи ні.
Ви прекрасно розумієте, що якби ситуація в країні не змінилася, ви б зараз зі мною не говорили. Напевно, я б був десь у «местах отдаленных». Певно, і медіа б у мене не було. Тобто ми ризикували усім, що мали. Але просто коли дивишся на своїх дітей і хочеш, щоб вони жили в нормальній країні, то якось про це забуваєш і йдеш вперед.
– У 2011 році ваша дружина продала 3% акцій медіа-холдингу на 3 мільйони гривень. За рахунок цих коштів ви збудували будинок.
– Не збудували. Ми купили недобудований будинок. Плюс ми продали свою трьохкімнатну квартиру і кошти від цього витратили на купівлю цього будинку. Потім потрібно було усе доробити до кінця, і дружина Катерина позичила мільйон гривень у телерадіокомпанії як позику, що ми маємо повернути.
– Така ціна акцій викликала чималу дискусію у львівській пресі. Львівська газета «Ратуша» писала, що акції медіа-холдингу не можуть коштувати стільки.
– Вони праві. Напевно, акції коштують дорожче. Сказати скільки вони коштують можна лише тоді, коли вони виставлені на оцінку, і є намір їх продати. Я думаю, що 100% пакет акцій цього медіа-холдингу коштує 100 млн. Чи це є 100 мільйонів євро, чи це 100 мільйонів доларів, чи це 100 мільйонів гривень… Насправді сьогодні важко сказати. За такої ситуації в країні порахувати важко.
«Пропонували охорону мені і моїй дружині. Я сказав «Ні, дякую, до побачення»
– Влітку ваш будинок обстріляли. Справу кваліфікували як «теракт». Нещодавно це сталося знову. Ці події розслідуються?
– Я і моя родина пам’ятають про це дуже добре. Ми спілкувалися на цю тему під час останнього візиту президента у Львів. Він брав розслідування цієї справи під свій особистий контроль.
Десь півтора місяця тому я розмовляв на цю тему з керівником СБУ Валентином Наливайченком і також запитував про розслідування справи. Тому що спочатку розслідування брала на себе міліція, а потім справу перекваліфікували, і зараз розслідуванням займається СБУ. Але поки що я не маю ніякої іншої інформації. Поки що результатів немає. Я дуже б хотів, щоб людей, які це зробили, знайшли і покарали.
– Зазвичай ви вільно ходите Львовом. Після того не підсилювали охорону?
– Я ходив і ходжу. Коли це сталося, за рішенням суду мені виділили охорону. Пропонували охорону мені і моїй дружині. Чесно кажучи, це було б смішно. Мені б тоді треба було б вдягнути бронежилет, з ранку до вечора за мною б ходили охоронці. Це фактично посадити себе в тюрму живим. Я сказав: «Ні, дякую, до побачення». Пост охорони біля будинку – певний захист для родини, щоб вони не боялися. Мені охорона не потрібна.
– Охорона там стоїть і досі?
– Так.
– Це міліція?
– Це міліція. Як їх правильно назвати… Якийсь спеціальний підрозділ міліції. Яка охорона вас захистить від гранатомету «Муха»? Чесно кажучи, я не знаю.
– Вони там стоятимуть до завершення розслідування?
– Не знаю, це відбувається згідно рішення суду. Я би хотів, щоб вони пішли звідти чимшвидше. Для цього мало б бути завершене це розслідування, і люди, які це зробили, мали б бути притягнуті до відповідальності.
– Щодо другого обстрілу будинку. Як таке могло статися, чи є у вас підозри, хто це міг зробити?
– Повторний обстріл будинку кваліфікували як теракт. Триває розслідування. Наразі більше інформації, ніж є в медіа, мені не відомо. Якби був розслідуваний перший обстріл, другого, можливо, не було б.
Марія Жартовська, УП
Источник: http://www.pravda.com.ua/rus/articles/2015/01/12/7054714/