In the Crimean captivity. The shocking story of three liberated people of KievУ кримському полоні. Шокуюча розповідь трьох звільнених киянВ крымском плену. Шокирующий рассказ трёх освобожденных киевлян

Постріли у 10 сантиметрах від голови, побої, відрізання волосся, прикладання ножа до тіла з погрозами відрізати чи то вухо, чи ніс, роздягання… І все це – під сміх оточуючих фільмувалось на телефони.

Таке довелося пережити трьом киянам – фотографові Олесю Кромплясу, інженеру-елеткронщику Євгенові Рахно та журналісту-фрілансеру Олені Максименко.

Дівчина каже, що над нею фізично не так знущалися, як з її друзів Олеся та Євгена, але більше пресингували психічно.

У п’ятницю молоді люди поспілкувались з журналістами й розповіли, що відбувалось з ними 9 і 10 березня, коли вся країна переживала за викрадених.

«Українська правда. Життя» подає нижче їхню розповідь.

e7f3f41-1234
Зліва направо: Євген Рахно, Олена Максименко, Олесь Кромпляс та Олексій Бик
Євген Рахно: Я — водій машини, на якій усі поїхали до Криму. У мене там теща живе, я хотів подивитися, що там відбувається. На думку людей на КПП, в моєму авто була дуже професійна техніка.

У мене було 3 місця в машині, першим відгукнувся Олесь, потім Льоша (Бик – журналіст, який проїхав КПП, бо до цього пересів у машину кримського друга, а відтак розповів усім про зниклих друзів), він привів Оленку.

Олена Максименко: Головні претензії до мене виникли тоді, коли знайшли мої журналістські посвідчення (їх було два), і фотокамеру. Але найгірше те, що там ще була акредитація зі Штабу Національного спротиву – з прес-центру Майдану.

Журналіст для них – апріорі ворог, який приїхав підбурювати народ і викривлювати ситуацію.

Олесь Кромпляс: У мене були два фотоапарати, якось вдалось пояснити їм, що це не професійна техніка.

Потім вони побачили журналістські посвідчення в Олени, але найбільше їх збісило, що в Жені був бронежилет. Він мав на нього офіційну накладну з МВС, де його купив. Він пояснював, що бронежилет потрібен для безпеки…

Після цього нашу машину відігнали далі на узбіччя, Олену поставили обабіч, а нас із Женею поставили на коліна й сказали підняти руки за голову.

На цьому блокпосту було близько 200 людей, стояли БТРи, палатки. І всі ці люди просто почали збиратися навколо нас, читати моралі, обзивати майданутими, паралельно обшукували дівчат з Автомайдану.

Ми ще думали, що в найгіршому випадку нам зараз прочитають лекції і відправлять назад додому.

А потім підійшов якийсь беркутівець. Спершу сказав: «Сюди дивись», а потім: «Чого ти дивишся!» І просто вдарив мене сильно ногою в живіт. Я стояв на колінах. У нас руки були зв’язані позаду пластиковими стяжками, в Оленки – скотчем.

Жені діставалось більше, бо ж це його машина. Вона призначена для бездоріжжя, там є домкрат, шнур. У нас випитували, нащо це вам? І при кожній відповіді, якій вони не вірили, його просто били.

Хтось підійшов до моєї сумки, побачив плівку від фотоапарату, і почав кричати: «Це терористи, вони були в Беслані!» Але до чого тут Беслан до звичайних фотоплівок?

«АТРАКЦІОН НЕБАЧЕНОГО САДИЗМУ»

Олесь Кромпляс: Коли вони зрозуміли, що ми, за їхнім сленгом, «пасажири серйозні», повели трохи далі вздовж траси й завели у рів.

Там теж поставили на коліна. І тут почався просто найбільший для них цирк – атракціон небаченого садизму.

Спершу, коли ми стояли біля КПП, ми ще думали, що тут усі нас бачать, з нами нічого не станеться. Але коли потрапили у рів – наші сподівання, що все буде добре, дуже швидко вивітрились.

Кожен з представників підрозділів, які там були – тітушки у спортивних костюмах і в тапочках, «Беркут», кавказці, місцеві самооборонці – підходили до нас.

Хтось з гранатою запропонував засунути мені її в рот. Хтось підійшов і боляче вдарив у живіт. Спасибі одному моєму тренеру, який порадив про свої травми одразу розповідати людям. Коли ми там стояли, ще з казаком на КПП, я сказав, що в мене серйозна травма голови, і що будь-який сильний удар по голові – і я помру. Тому приходили беркутівці, піднімали мою голову, дивились чи є шрам, і били по інших частинах тіла.

Половина питань, які нам ставили якісь допитувачі, хтось просто виливав свій гнів.

Беркутівець підійшов і почав погрожувати зброєю. Спершу він приклав до моєї голови пістолет, перезарядив. Хтось прийшов із двома лопатами і сказав, що будемо могили рити. Хтось казав, що давайте кінчайте їх, але аби не було багато крові.

Та за три години, скільки все це тривало, мозок почав розрізняти – коли лякали, а коли ні.

Уявіть: прийшли беркутівці, витягують ножа, хапають за вухо. Або Женю ось так питають: «Що тобі відрізати? Ніс чи вухо?»

Через годину таких катувань ми зрозуміли: все, що їм треба – це просто знущання, що в них є чіткий наказ не бити нас прямо по обличчю.

Євген Рахно: У рові ми лежали з руками позаду. Вони поклали мені голову набік і вистрілили у 5-10 сантиметрах від обличчя. Патрони були бойовими. Там виднілась дірка в землі. Ми розуміли, що це не холості патрони. А після цього прикладали до ноги, до руки, питали: «А що тобі відстрелити?»

Були моменти, коли зрозуміло, що нас беруть на понт. Але ми прекрасно розуміли, що якщо когось із них впаде планка – не знайдеться того, хто зможе заспокоїти.

Вони постійно провокували.

Олесь Кромпляс: Уявіть собі, нас поклали на землю, плече до плеча. Жені вперлись ногою в спину й навели на голову автомат, а я лежу й дивлюсь. Перезарядили й вистрілили.

Від страху в Жені відкинулась голова, я був на 200% впевнений, що він мертвий. Ми досі погано чуємо.

Мені розрізали штани, голий зад… Нас знімають.

Хтось підійшов і кинув на голову недопалок. Я лежу й розумію, що зараз усе волосся горітиме, відчуваю, як щось пече на голові. Починаю крутитись і битися головою об землю, аби його погасити. Всі сміються.

Хапають за вухо й ніби намагаються його відрізати тупою стороною ножа. Вони почали нам різати волосся. Женя підстригся, а я цього не робив – ось можете подивитися.

767d0e6-img-4201
По центру на голові Олеся видніється коротко зістрижене волосся, яке «Беркут» відрізав ножем
Євген Рахно: Підходять і кажуть: «А давай ми тобі зуби вирвемо». Беруть пласкогубці й лізуть тобі в рот. Їх не вирвали, це такий спосіб залякування був.

Олена Максименко: Нам, дівчатам, дісталось менше у фізичному плані, але більше психічно. Намагались з’ясувати, на кого ми працюємо і хто нам платить, і чи не соромно мені писати замовні статті.

Представники так званих казаків – страшні люди. Вони не «тупі бойовики», як «Беркут», вони знущались тонко і збочено.

Один з казаків читав поему українською мовою, дуже артистично, при цьому вимовляючи кожне слово крізь зуби з ненавистю. І потім розповідав, що в світі перенаселення й треба зайвих людей відстрілювати: «А кого відстрілювати, як не таких людей, як ви?»

Підходили й казали: «Як тобі довести, що «Небесна сотня» в пеклі? Тільки відправити тебе туди, аби ти пояснила, що вони неправі».

Змусили зняти шнурки з кедів, один із чоловіків почав шнурком мене душити, вдарили кулаком у вилицю, відрізали частину волосся.

Казали, що зараз уб’ють моїх друзів у мене на очах і відріжуть їм голови, погрожували відрізати мені вухо. Я намагалась вести з ними діалог, що ми не хочемо війни. Мені здається, що це трохи зняло напругу.

Був «зелений чоловічок». Він підходив час від часу й казав: спокійно, вас не вб’ють, головне не робити дурниці, не робити різких рухів.

«Я ЙШОВ БЕЗ ШТАНІВ І ТРУСІВ, ЯК КОЗАК ГАВРИЛЮК»

Олесь Кромпляс: Далі нас доправили до підвалу цього ДАІшного КПП. З цього рову до КПП я йшов без штанів і трусів, як козак Гаврилюк. Усі стояли й реготали. Все це документувалось на відео.

Весь підвал 3 на 3 метри був встелений старими куртками й матрасами. Ми зрозуміли, що це надовго. Що це система, не ми тут перші й не ми останні. І можемо тут пробути довго.

Нас попередили, що при будь-якому шороху стріляють у темноту.

Потім прийшов військовий, який почав матюкатись на всю цю організацію й сказав, що машина давно чекає. Нас погрузили на бортовий тентовий КАМАЗ. Просто як худобу, обличчям донизу.

Увесь цей час ми були зі зв’язаними руками, загалом десь годин 13.

До нас приставили двох автоматників із «самооборони», вони не ховали своє обличчя, вони якісь добріші, адекватніші. І нас повезли – це був ще один момент, коли ми вже вкотре почали прощатись із життям: думали, що нас везуть просто до посадки і там вже розстріляють.

Олена Максименко: При тому запевняли весь час, що все буде добре.

Олесь Кромпляс: Але ми вже почали розуміти, що коли погрожують, що зараз розстріляють – то не так страшно. А коли тобі говорять, що все буде добре, то розумієш, що тепер точно розстріляють.

Нам дозволили сісти. Вони були добрі, ці представники «самооборони». Нас, наприклад, одягли. Ми були зв’язані, вони там заправили нас, у мене взагалі було замість штанів якесь лахміття.

Олена Максименко: Потім ми довго їхали, можливо, годин п’ять. Далі був ще один екзистенцій ний момент, коли нас висадили із цього кузова…

Євген Рахно: Це був маршрут Сімферополь – Бахчисарай – Севастополь.

Олена Максименко: Коли ми приїхали, вже була ніч. Нас поставили обличчям до стіни, руки за спину, сказали так стояти. Це тривало близько двох-трьох годин, і весь час за нашими спинами ходили люди з автоматами. Було дуже страшно. Здавалось, що будь-якої миті дадуть команду – і все.

Потім нас поодинці почали заводити в середину будівлі – це була військова база, гауптвахта так звана. Там кожного з нас окремо допитали, окремо кожного роздягли й роздивились речі – усе це записувалось на камеру. Окремо провели аналіз на наявність наркотиків у крові.

Олесь Кромпляс: Вони дуже здивувались, коли аналіз вийшов чистий.

Олена Максименко: Вони реально були впевненні, що ми всі наркомани на Майдані.

Далі до одинадцятого числа ми перебували в цих камерах. Кожного в свій час водили на допити.

Олесь Кромпляс: На цій гауптвахті кожен допит фільмувався, говорили котра година. Нас затримали на КПП, біля Армянська десь о 16-тій чи 15.30. Останнього, Женю, завели в камеру в 3 годині ночі.

Тобто приблизно одинадцять годин ми були в одежі, яка була призначена для машини: футболки, жакет, а я без штанів. Ми провели на холоді десь +2 +3 градуси 12 годин.

Нас трясло, але ми стояли й чекали своєї черги. Коли нас двоє тільки залишилось, нас завели в коридор, ми чекали, поки нас далі приймуть.

Євген Рахно: Ті, хто нас охороняв на вулиці, самі замерзли. При цьому вони були відповідно одягнені.

da05320-8790969-1017552-580780455294215-200807153-n
Олена Максименко
Олена Максименко: Люди в цьому приміщені ставились до нас найбільш притомно, порівняно із «Беркутом» і «казаками», це спілкування можна було назвати навіть приємним.

Не було хамства, до нас всі звертались на «Ви», питали весь час, чи не потрібна медична допомога. Можливо, це свого роду такий PR хід, щоб показати цих військових як позитивних героїв.

Нас водили регулярно на допити, мене намагались розколоти на якусь журналістську шпигунську діяльність. Змусили сказати пароль своєї пошти, аналізували мої листи, мої СМС, питали: «Нащо ти писала статтю про російську агресію?» Я сказала, що не писала такої статті, а вони – у пошті написано, посилання з вашим прізвищем. Я запитала, яке видання – вони «заглохли». І таких моментів було багато.

Олесь Кромпляс: Тобто кожному пред’являли різні звинувачення. У мене плівка, яка викликала чомусь дуже великий подив: вони побачили, що в мене є дуже багато фотографій з Майдану, з перших рядів. Є також і з Антимайдану.

При мені залишився гаманець із грошима, вони в ньому знайшли «щасливі квиточки», які я як дурень зберігав. Вони одразу їх побачили, описали, – у них була підозра, що там якісь шифри записані.

Тобто мені «задвигали» якусь шпигунську діяльність. Питали, на кого працюєш, хто передає дані, з ким ми повинні зустрітись і так далі.

Я говорив правду. Адже якщо схоплять на брехні, буде ще гірше. Потім, коли сказали, що машина вже приїхала, то вивели всіх.

Олена Максименко: Нас весь час лякали «Беркутом», якщо їм відповіді не подобались. Мені вони казали, що наступного разу будеш говорити з «Беркутом». І з неофіційних розмов, вони говорили, що це київський «Беркут», який зараз в Криму і яким Росія надала паспорти.

Не знаю, наскільки це правда, але цю версію ми чули багато разів від різних військових, від різних людей.

Олесь Кромпляс: Коли нас відпустили, то посадили в «Мерседес-Віто».

Прийшов підполковник якогось спецпідрозділу Російської Федерації і сказав, що йому все одно, що ми напишемо. Він сказав, що в нього є мета – нас здоровими доправити до цього КПП і домовитись із «Беркутом».

Сказав, що ці казаки й «Беркут» нікому не вірять, що вони вийшли з-під контролю, що він намагатиметься домовитись, щоб нас пустили.

Далі нас просто привезли на те ж КПП. А там просто як Мордор: одні копають щось, інші – закопують, техніка їде.

Машини не пускають, БТР перекрив дорогу, машини з Армянська в Україну не пускають. Стоять багато машин без номерів. Далі ми стали під прикриттям двох БТРів Російської Федерації.

Десь за півгодини їм вдалось нас пропустити через «Беркут», ми під’їхали до казаків, які не хотіли віддавати Женіну машину.

Виявилось, що вони на ній вже десь катались і на полювання їздили, вона була вся в бруді. Потім наші охоронці в бойовій готовності нас провели і посадили в машину. Нас пропустили до українського КПП.
Взято из: http://life.pravda.com.ua/society/2014/03/14/157566/

FSB Russia loses control of self-defense of the Crimea (PHOTO, FILE)ФСБ Росії втрачає контроль над самообороною Криму (ФОТО, ДОСЬЄ)ФСБ России теряет контроль над самообороной Крыма (ФОТО, ДОСЬЕ)

Запахло порохом! Генерал ФСБ РФ Панков Николай Александрович, который отвечал за создание и организацию работы отрядов самообороны в АР Крым и в особенности Севастополе практически потерял контроль над созданными им самим подопечными. Отряды самообороны, почувствовав власть и безнаказанность совсем распоясались. Гонимые «навеянной» надеждой, быть в составе России, руководители местных ячеек самообороны планомерно берут управление на себя. Руководитель силового блока Крыма Кавитиди Ольга Федоровна, которая напрямую получает указания от генерала Панкова, нервозно давит, в свою очередь на подчиненных: начальника штаба силового блока Крыма Гуцулаева Сергея Валерьевича; начальника штаба самообороны — советника премьер-министра АР Крым по деятельности силовых структур Мерцалова Владимира Викторовича и начальника Единого штаба обороны г. Севастополя Рослякова Олега Юрьевича с требованием успокоить своих бойцов. По оперативной информации, члены самообороны стремительно саморадикализируются. Если первоначальной целью отрядов самообороны была защита населения Крыма и Севастополя от «поезда дружбы» и навалы «бандеровцев», то сейчас с каждым днем ими наращиваются призывы к борьбе с крымскими татарами и к завладению оружием из состава сопротивляющихся украинских воинских частей. Привкус крови во рту самооборонцев затмевает разум и не дает осознать всю критичность ситуации. Овладение оружием хотя-бы одного из воинских складов приведет к его бесконтрольному распространению по территории полуострова. С помощью этого оружия будут форсироваться и другие воинские части. Уже всем, даже Путину стало понятно, что украинские военные оружия без боя не сдадут. Последствия этого, думающему читателю разъяснять не стоит. Сначала будут трупы нападающих самооборонцев, «грузы 200″ матерям обороняющихся украинских военнослужащих, а потом очередь придёт и до коренного населения автономии – крымских татар, которым, кстати, есть чем адекватно ответить.

По оперативной информации российское военное руководство всерьёз озабоченно вопросом, как утихомирить разбушевавшихся защитников автономии. Ведь их целями не было развязывание гражданской войны на территории полуострова. В любом случае, следует заранее обозначить лиц, ответственных за дестабилизацию обстановки на полуострове, которая потенциально в скором времени может перерасти в гражданскую войну. И киевский майдан, которого так боялись жители Крыма, покажется нам милой сказкой.

Итак, как уже обозначалось выше родителем и куратором самообороны Крыма есть действующий генерал ФСБ РФ Панков Николай Александрович (на сегодняшний момент находится в Севастополе). Он дает указания руководителю силового блока Крыма Кавитиди О.Ф. (моб.тел. 050 879-79-99) та переадресовывает их своим подопечным – Мерцалову В.В. (моб.тел. 050 344-70-37), Рослякову О.Ю. (моб.тел. 095 441-29-20) и Гуцулаеву С.В. (моб.тел. 050 532-90-15). Именно на совести этих людей лежит ответственность за последствия дальнейших действий крымской самообороны.

Российскому военно-политическому руководству следует немедленно упорядочить и ограничить финансовые потоки, поступающие от Рособоронсотрудничества распоясавшейся самообороне, жаждущей крови, и предпринять немедленные шаги к взятию полного контроля над их действиями.

Биографические данные некоторых членов самообороны приведены ниже. Жители Крыма – звоните им, их родным, родственникам, пишите письма, записки, просите этих людей предотвратить кровавую бойню!

Статс-секретарь – заместитель Министра обороны

Российской Федерации

ПАНКОВ Николай Александрович
Pankov

Родился 2 декабря 1954 г. в дер. Марьино Костромской обл. В 1974–1976 гг. проходил военную службу по призыву в пограничном отряде Северо-Западного пограничного округа.

В 1980 году окончил Высшую школу Комитета государственной безопасности при Совете Министров СССР и был оставлен для прохождения службы в этом высшем учебном заведении.

После окончания в 1989 году очной аспирантуры и защиты кандидатской диссертации занимался преподавательской и научной работой. С 1994 года – ученый секретарь Академии Министерства безопасности Российской Федерации (с 1995 года – Академии Федеральной службы безопасности Российской Федерации).

В 1997 — 1998 гг. – начальник Управления делами Федеральной пограничной службы России.

В 1998 — 2001 гг. – руководитель Аппарата Совета Безопасности Российской Федерации.

В 2001 — 2004 гг. – начальник Управления делами, начальник Главного управления кадров Министерства обороны Российской Федерации — заместитель Министра обороны Российской Федерации по кадрам.

В 2004 — 2005 гг. – начальник Службы кадровой и воспитательной работы Министерства обороны Российской Федерации.

Указом Президента Российской Федерации от 13 сентября 2005 г. назначен статс-секретарем — заместителем Министра обороны Российской Федерации.

Указом Президента Российской Федерации от 30 марта 2009 г. уволен с военной службы с переводом в разряд федеральных государственных служащих с сохранением должности.

Генерал армии в запасе.

Действительный государственный советник 2-го класса (с 30 апреля 2010 г.).

По некоторым данным (хотя это и не отражено в его официальной биографии), служил в военной контрразведке.

Награжден орденом «За заслуги перед Отечеством» 4-й степени и медалями.

Кандидат юридических наук, доцент.

Начальник единого штаба обороны г. Севастополя

полковник запаса РОСЛЯКОВ Олег Юрьевич

Roslyakov

Родился в г. Владивосток.

В 1974 году окончил Дальневосточное высшее общевойсковое командное училище, получил звание – лейтенант.

В 1974 году после окончания училища прибыл в 810 опмп, для дальнейшего прохождения военной службы на должность командира взвода (командир батальона – майор Евгений Сметанин).

В конце 80-х начале 90-х годов проходил службу в должности преподавателя кафедры морской пехоты СВВМИУ ( Голландия).

С 1998 по 2003 год — командир 810 отдельного полка морской пехоты ЧФ РФ. Воинское звание полковник. После окончания службы полковник запаса О.Росляков стал директором Севастопольского филиала Саратовского государственного социально-экономического университета. После этого некоторое время работал в г. Москва. Затем вступил в должность начальника военизированной охраны 810 обрмп.

01.03.14 Чалый поручил ему возглавить силы народной обороны города.

С 08.03.14 руководитель штаба сил народной самообороны города.

Отец: Росляков Юрий Григорьевич, майор в отставке, фронтовик.

В 1943 году закончил первое пехотное военное училище (Дальний Восток). В 1958 году уволился из состава ВС России. Последняя занимаемая должность — начальник артиллерии бригады.

Брат: Росляков Евгений Юрьевич.

Жена: Рослякова Лариса Николаевна. Проживает по адресу: АР Крым, г. Севастополь, бухта Казачья, д. 10 кв. 29. Домашний телефон — 243343 . *

По данному адресу зарегистрирована с дочерью.

Дочь: Рослякова Дарья Олеговна. Дата рождения — 13.08.1982 года. Военнослужащий ВС РФ. Воинское звание — прапорщик. Проходит службу в должности начальника радиостанции ЧФ РФ. Проживает по адресу:

№ 1. АР Крым, г. Севастополь, бухта Казачья, д. 10 кв. 29. Домашний телефон — 243343.

№ 2. АР Крым, г. Севастополь, проспект Генерала Острякова, д. 225, кв. 8. Домашний телефон — 448492.

Начальник штаба самообороны — советник премьер-министра

АР Крым С.Аксенова по деятельности силовых структур

МЕРЦАЛОВ Владимир Викторович

Mertsalov-300x168

Майор милиции в отставке. Бывший участковый одного из районных отделов г. Симферополя. Доверенное лицо спикера ВР АР Крым Могилева.

Является владельцем ООО «Строительная компания профсоюзов МВД» (г.Симферополь, ул.Стевена 14), ООО «Профинвестстрой» (г.Симферополь, ул.Карла Маркса 13/16в), ООО «Екопрофиндустрия» (г.Симферополь, ул.Красногвардейская 2 кв.7). Однако все его организации возглавляет назначенное им лицо (Щурик А.А.).

После исключения его из всех профсоюзов, он основал Всеукраинский независимый профсоюз рабочих милиции (профсоюз аттестованных сотрудников ОВД Украины).

В 2008 году открыто уголовное производство по факту незаконного получения кредита, но данное дело через несколько дней закрыто за отсутствием необходимого количества доказательств.

Постоянно отстаивает социальные гарантии работников МВД Украины в АР Крым. Неоднократно заявлял, что руководство главного управления МВД в АР Крым сознательно уничтожает крымскую милицию. Особое внимание уделяет специальному подразделению «Беркут».

Взято из: http://seabreeze.org.ua/fsb-rossii-teryaet-kontrol-nad-samooboronoy-kryima-foto-dose/