Президент Порошенко: на екваторіПрезидент Порошенко: на экваторе

Максим Левченко

Найближчими днями сплине екватор президентського терміну Петра Олексійовича Порошенка. Беручи в загальному, часу аби продемонструвати результативність своєї діяльності у нього було більше ніж достатньо. Але тверезо оцінюючи роботу п’ятого за ліком і першого післяреволюційного президента мусимо констатувати, що свою місію він, схоже, провалив.

Повідомлення новинних стрічок за осінь цього року остаточно розвіяли останні сумніви щодо курсу гаранта. І хоч ми і досі чуємо красиві промови, що підкріплюються гарними словами і акцентами, та все більше стає зрозумілим те, що це лише плід багатої уяви особистих спічрайтерів Порошенка, що розходиться зі справжньою шкалою цінностей президента, а для нього самого виголошення цих промов з кожним днем стає все рутиннішим обов’язком.

Не важко помітити, що за останні півроку команду президента покинули чи не всі найяскравіші політики, яких асоціювали зі змінами в країні. Приміром, останні дні відзначились неочікуваною для суспільства, добровільною відставкою грузинського реформатора, голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Оголошуючи про неї, пан Саакашвілі висловив нищівну критику президенту та його команді, заявивши, що пан Порошенко, буцімто, особисто підтримує два клани, бандитський та корупційний, яким разом із їх союзниками-сепаратистами належить вся влада у регіоні. Було названо кілька відомих на Одещині прізвищ. Також екс-губернатор-реформатор звинуватив главу держави у саботуванні його роботи: закрився ЦНАП, який відкривав особисто Порошенко, і закон про обмеження діяльності якого, попри поради не робити цього, підписав президент. Кінцевим точковим ударом стала наступна фраза Міхеїла Саакашвілі: «Мені набридло! Яка українцям різниця, хто буде до них байдуже ставитись – Порошенко чи Янукович? Яка їм різниця хто буде грабувати – Єнакіївський чи Кононенко? Яка українцям різниця хто буде все собі привласнювати – Ковальчук чи Клюєв?» — обурено підсумував реформатор. Якби подібна цитата була озвучена хоч рік тому, то при справжній боротьбі він цілком міг би стати політиком №1 в Україні. Але весь цей час він витратив на загравання з Порошенком і його оточенням, сподіваючись щось змінити зсередини, а в підсумку лишився ні з чим, використаним в корисливих цілях Порошенком і викинутим на узбіччя української політики.

І це лише найсвіжіший прецедент. Натомість з кожним днем спостерігаємо за тим, як президент оточив себе вигідними для себе корумпованими персонажами, які нині почуваються у владних коридорах цілком комфортно. Чому поруч з президентом лише вони? Схоже Петро Олексійович боїться людей здатних зруйнувати сталу систему – ту, в якій президент безпосередньо формувався, збагачувався і на верхівці якої врешті опинився. Чи міг у свій час хтось із тодішніх майданівців припустити, що вже під кінець 2016 року знову тріумфуватимуть вчорашні регіонали, а ті хто наважиться критикувати Порошенка погрузнуть в кримінальних справах порушених кишеньковим генпрокурором Луценком (призначений зі змінами до закону, прописаними під нього), і їх ловитимуть скоріше ніж тих, хто винен у розстрілах Небесної сотні. На очах у всіх нас президент доруйновує чергову мрію українців, які довірили йому найцінніше – свою державу.

На екваторі терміну констатуємо, що свої ключові завдання президент так і не виконав. Попри половину президентського терміну Петра Порошенка, на жаль, нікуди не поділась корупція, якої хіба що стало трошки менше на місцях. Президент вольовим кроком не хоче її долати, адже вона допомагає йому здійснювати контроль над своїм оточенням, тримаючи кожного соратника «на гачку». І схоже, гаранту це здається навіть правильним.

Нормальним є і прийшовши до влади фактично на крові українців поширити гасла про реформи, а самому день у день розбудовувати власний гібридний авторитарний режим, не згірш за той, який був при Януковичу. В чому ж тоді різниця? На місцях «попередників» тепер свої, змінилось співвідношення впливів груп олігархів. На багатьох посадах опинились люди, що не відповідають вимогам часу (передовсім, урядовці та керівництво НБУ). Тривають рольові ігри з нацією, де пан Порошенко вдає з себе реформатора і час від часу змушений робити якісь правильні кроки аби догодити західним кредиторам. І так із дня в день лише гра на публіку, яка провокує напругу в суспільстві. Аби її не виникло президенту було достатньо лиш провести позитивні соціально орієнтовані реформи, але їх немає. Немає нічого і в економічному плані, де останні роки стали часом глибокого занепаду. За підсумками 2015 року, ВВП країни впав на 9,9%. Частково це зумовлено війною, але з іншого боку глибока девальвація гривні не мала під собою жодних підстав. Згадуючи про суми грошової допомоги від міжнародних партнерів, розуміємо, що економіка в нас могла б бути значно кращою. Але за економіку відповідає не лише президент, а і уряд і Нацбанк, які підкошують бізнес. Та оскільки ці структури очолюють люди Порошенка, то робимо відповідні висновки. Наша економічна політика геть не відповідає інтересам країни, ми втрачаємо ринки збуту, не відомо які галузі ми розвиваємо на державному рівні а які ні.

Багато новацій лише концентрують владу в конкретних руках. Концентрація її в руках Порошенка вже досягла рівня часів Януковича і другого терміну Кучми. Вона висока. Значною мірою нинішнім Президентом контролюються суди, уряд, парламентська коаліція. Не під контролем хіба що частина парламентської і позапарламентської опозиції. Втім, фактори вище породжують спокусу зловживання владою, на яку Президент часом піддається (ще раз згадаймо призначення Луценка генпрокурором, протискання у парламенті вигідних гаранту законів).

Єдиною очевидною є реформа поліції, що відбулась здебільшого завдяки західним партнерам. Але й вона має свої мінуси, яким можна присвятити окрему статтю. В інших сферах відбувається хаос, пов’язаний із створенням численних держорганів, що конкурують-конфліктують між собою (приміром, Антикорупційне бюро та НАЗК), заплановані офіси сприяння інвестиціям, яких по факту немає.

Все ж не все так погано як здається, і в роботі нашого Президента можна знайти і свої плюси: йому вдалось зберегти країну в цілому, соціальну стабільність поміж громадян, відносну політичну стабільність серед політиків (шляхом збільшення власних повноважень), певною мірою вдалось відновити збройну потугу України. Гарант спроможний швидко реагувати на внутрішньополітичні виклики, уміє маніпулювати і вирішувати ситуації в свою користь. Відзначити можна реформу держзакупівель (зокрема, впровадження електронної системи «ProZorro», яка дає змогу мінімізувати корупційні ризики. Президент вміє гарно говорити, його промови справляють добрі враження – категоричні звинувачення щодо Росії, грамотна аргументація, вдалі історичні паралелі, гарні патріотичні посили та меседжі щодо міці нашої нації. Виступи – це однозначно сильна сторона Петра Порошенка, за якою ховаються його справжні мотиви.

В цілому, Петро Олексійович ідеальний Президент для до майданних часів, коли суспільство мало пасивне ставлення до політики і не ставило зайвих питань. Але тепер всім стало зрозуміло, що потрібно реформувати державу – це розуміє і президент, але на практиці він залишається втягнутим заручником економічних відносин з мільярдерами, до кола яких належить і сам. Реформування ж мало полягати в змінах податкової, бюджетної, грошово-кредитної, банківської, пенсійної, системи охорони здоров’я і т.д. В цьому плані за 2,5 роки не зроблено нічого.

Нині Петро Порошенко вже є свого роду тягарем для Заходу. Ходять чутки, що справа навіть іде до запровадження персональних санкцій стосовно людей з його оточення, що може стати реальністю вже за рік-другий. Неявні обмеження станом на сьогодні вже введено: відбувається ізоляція глави держави (нині він має значно менше міжнародних зустрічей, які стали нижчого рівня). В цьому ж контексті можна помітити, що Порошенка як гостя не запросили на саміт Великої двадцятки, а на святкування Дня Незалежності приїхав лише президент Польщі Анджей Дуда.

Обгрунтована критика з боку політиків, експертів, і ЗМІ ігнорується. Нещодавно втілено спробу підмяти під себе деякі вагомі українські ЗМІ задля створення «пропрезидентської інформаційної подушки» (розмови про спроби купівлі частки «1+1», «112 Україна», захоплення «Інтера», тощо). Від Президента так і не дочекались адекватної реакції на офшорний скандал, чесного діалогу з суспільством щодо тарифів на комунальні послуги.

Помічаємо, що у канцелярії Порошенка вже повторюють деякі помилки Януковича, сліпо не розуміючи, що коли ти маєш надто багато влади, то відповідно це поглиблює ступінь відповідальності за те, що відбувається в країні, навіть якщо ти до цього не причетний. Близький той час коли люди у всіх своїх бідах будуть звинувачувати Президента. А маючи на всіх ключових постах своїх людей, або тих хто працює під прапорами політичної сили твого ж імені теоретично важко відмежуватись і перекласти вину на когось іншого.

До екватора правління Призидент наближається з падінням рейтингу і численними промахами, помилками і хитрими оманами, які стає все важче приховати. Довибори влітку вже показали ступінь антирейтингу президента. У жодному з семи округів не виграв кандидат від БПП, а в деяких округах через неминучість поразки таких кандидатів взагалі не висували. Тенденційно з часом цей анти рейтинг лише зростатиме. Експерти відзначають, що Петро Порошенко може закінчити ще гірше ніж його попередник.

Український ПолітикМаксим Левченко

Найближчими днями сплине екватор президентського терміну Петра Олексійовича Порошенка. Беручи в загальному, часу аби продемонструвати результативність своєї діяльності у нього було більше ніж достатньо. Але тверезо оцінюючи роботу п’ятого за ліком і першого післяреволюційного президента мусимо констатувати, що свою місію він, схоже, провалив.

Повідомлення новинних стрічок за осінь цього року остаточно розвіяли останні сумніви щодо курсу гаранта. І хоч ми і досі чуємо красиві промови, що підкріплюються гарними словами і акцентами, та все більше стає зрозумілим те, що це лише плід багатої уяви особистих спічрайтерів Порошенка, що розходиться зі справжньою шкалою цінностей президента, а для нього самого виголошення цих промов з кожним днем стає все рутиннішим обов’язком.

Не важко помітити, що за останні півроку команду президента покинули чи не всі найяскравіші політики, яких асоціювали зі змінами в країні. Приміром, останні дні відзначились неочікуваною для суспільства, добровільною відставкою грузинського реформатора, голови Одеської ОДА Міхеїла Саакашвілі. Оголошуючи про неї, пан Саакашвілі висловив нищівну критику президенту та його команді, заявивши, що пан Порошенко, буцімто, особисто підтримує два клани, бандитський та корупційний, яким разом із їх союзниками-сепаратистами належить вся влада у регіоні. Було названо кілька відомих на Одещині прізвищ. Також екс-губернатор-реформатор звинуватив главу держави у саботуванні його роботи: закрився ЦНАП, який відкривав особисто Порошенко, і закон про обмеження діяльності якого, попри поради не робити цього, підписав президент. Кінцевим точковим ударом стала наступна фраза Міхеїла Саакашвілі: «Мені набридло! Яка українцям різниця, хто буде до них байдуже ставитись – Порошенко чи Янукович? Яка їм різниця хто буде грабувати – Єнакіївський чи Кононенко? Яка українцям різниця хто буде все собі привласнювати – Ковальчук чи Клюєв?» — обурено підсумував реформатор. Якби подібна цитата була озвучена хоч рік тому, то при справжній боротьбі він цілком міг би стати політиком №1 в Україні. Але весь цей час він витратив на загравання з Порошенком і його оточенням, сподіваючись щось змінити зсередини, а в підсумку лишився ні з чим, використаним в корисливих цілях Порошенком і викинутим на узбіччя української політики.

І це лише найсвіжіший прецедент. Натомість з кожним днем спостерігаємо за тим, як президент оточив себе вигідними для себе корумпованими персонажами, які нині почуваються у владних коридорах цілком комфортно. Чому поруч з президентом лише вони? Схоже Петро Олексійович боїться людей здатних зруйнувати сталу систему – ту, в якій президент безпосередньо формувався, збагачувався і на верхівці якої врешті опинився. Чи міг у свій час хтось із тодішніх майданівців припустити, що вже під кінець 2016 року знову тріумфуватимуть вчорашні регіонали, а ті хто наважиться критикувати Порошенка погрузнуть в кримінальних справах порушених кишеньковим генпрокурором Луценком (призначений зі змінами до закону, прописаними під нього), і їх ловитимуть скоріше ніж тих, хто винен у розстрілах Небесної сотні. На очах у всіх нас президент доруйновує чергову мрію українців, які довірили йому найцінніше – свою державу.

На екваторі терміну констатуємо, що свої ключові завдання президент так і не виконав. Попри половину президентського терміну Петра Порошенка, на жаль, нікуди не поділась корупція, якої хіба що стало трошки менше на місцях. Президент вольовим кроком не хоче її долати, адже вона допомагає йому здійснювати контроль над своїм оточенням, тримаючи кожного соратника «на гачку». І схоже, гаранту це здається навіть правильним.

Нормальним є і прийшовши до влади фактично на крові українців поширити гасла про реформи, а самому день у день розбудовувати власний гібридний авторитарний режим, не згірш за той, який був при Януковичу. В чому ж тоді різниця? На місцях «попередників» тепер свої, змінилось співвідношення впливів груп олігархів. На багатьох посадах опинились люди, що не відповідають вимогам часу (передовсім, урядовці та керівництво НБУ). Тривають рольові ігри з нацією, де пан Порошенко вдає з себе реформатора і час від часу змушений робити якісь правильні кроки аби догодити західним кредиторам. І так із дня в день лише гра на публіку, яка провокує напругу в суспільстві. Аби її не виникло президенту було достатньо лиш провести позитивні соціально орієнтовані реформи, але їх немає. Немає нічого і в економічному плані, де останні роки стали часом глибокого занепаду. За підсумками 2015 року, ВВП країни впав на 9,9%. Частково це зумовлено війною, але з іншого боку глибока девальвація гривні не мала під собою жодних підстав. Згадуючи про суми грошової допомоги від міжнародних партнерів, розуміємо, що економіка в нас могла б бути значно кращою. Але за економіку відповідає не лише президент, а і уряд і Нацбанк, які підкошують бізнес. Та оскільки ці структури очолюють люди Порошенка, то робимо відповідні висновки. Наша економічна політика геть не відповідає інтересам країни, ми втрачаємо ринки збуту, не відомо які галузі ми розвиваємо на державному рівні а які ні.

Багато новацій лише концентрують владу в конкретних руках. Концентрація її в руках Порошенка вже досягла рівня часів Януковича і другого терміну Кучми. Вона висока. Значною мірою нинішнім Президентом контролюються суди, уряд, парламентська коаліція. Не під контролем хіба що частина парламентської і позапарламентської опозиції. Втім, фактори вище породжують спокусу зловживання владою, на яку Президент часом піддається (ще раз згадаймо призначення Луценка генпрокурором, протискання у парламенті вигідних гаранту законів).

Єдиною очевидною є реформа поліції, що відбулась здебільшого завдяки західним партнерам. Але й вона має свої мінуси, яким можна присвятити окрему статтю. В інших сферах відбувається хаос, пов’язаний із створенням численних держорганів, що конкурують-конфліктують між собою (приміром, Антикорупційне бюро та НАЗК), заплановані офіси сприяння інвестиціям, яких по факту немає.

Все ж не все так погано як здається, і в роботі нашого Президента можна знайти і свої плюси: йому вдалось зберегти країну в цілому, соціальну стабільність поміж громадян, відносну політичну стабільність серед політиків (шляхом збільшення власних повноважень), певною мірою вдалось відновити збройну потугу України. Гарант спроможний швидко реагувати на внутрішньополітичні виклики, уміє маніпулювати і вирішувати ситуації в свою користь. Відзначити можна реформу держзакупівель (зокрема, впровадження електронної системи «ProZorro», яка дає змогу мінімізувати корупційні ризики. Президент вміє гарно говорити, його промови справляють добрі враження – категоричні звинувачення щодо Росії, грамотна аргументація, вдалі історичні паралелі, гарні патріотичні посили та меседжі щодо міці нашої нації. Виступи – це однозначно сильна сторона Петра Порошенка, за якою ховаються його справжні мотиви.

В цілому, Петро Олексійович ідеальний Президент для до майданних часів, коли суспільство мало пасивне ставлення до політики і не ставило зайвих питань. Але тепер всім стало зрозуміло, що потрібно реформувати державу – це розуміє і президент, але на практиці він залишається втягнутим заручником економічних відносин з мільярдерами, до кола яких належить і сам. Реформування ж мало полягати в змінах податкової, бюджетної, грошово-кредитної, банківської, пенсійної, системи охорони здоров’я і т.д. В цьому плані за 2,5 роки не зроблено нічого.

Нині Петро Порошенко вже є свого роду тягарем для Заходу. Ходять чутки, що справа навіть іде до запровадження персональних санкцій стосовно людей з його оточення, що може стати реальністю вже за рік-другий. Неявні обмеження станом на сьогодні вже введено: відбувається ізоляція глави держави (нині він має значно менше міжнародних зустрічей, які стали нижчого рівня). В цьому ж контексті можна помітити, що Порошенка як гостя не запросили на саміт Великої двадцятки, а на святкування Дня Незалежності приїхав лише президент Польщі Анджей Дуда.

Обгрунтована критика з боку політиків, експертів, і ЗМІ ігнорується. Нещодавно втілено спробу підмяти під себе деякі вагомі українські ЗМІ задля створення «пропрезидентської інформаційної подушки» (розмови про спроби купівлі частки «1+1», «112 Україна», захоплення «Інтера», тощо). Від Президента так і не дочекались адекватної реакції на офшорний скандал, чесного діалогу з суспільством щодо тарифів на комунальні послуги.

Помічаємо, що у канцелярії Порошенка вже повторюють деякі помилки Януковича, сліпо не розуміючи, що коли ти маєш надто багато влади, то відповідно це поглиблює ступінь відповідальності за те, що відбувається в країні, навіть якщо ти до цього не причетний. Близький той час коли люди у всіх своїх бідах будуть звинувачувати Президента. А маючи на всіх ключових постах своїх людей, або тих хто працює під прапорами політичної сили твого ж імені теоретично важко відмежуватись і перекласти вину на когось іншого.

До екватора правління Призидент наближається з падінням рейтингу і численними промахами, помилками і хитрими оманами, які стає все важче приховати. Довибори влітку вже показали ступінь антирейтингу президента. У жодному з семи округів не виграв кандидат від БПП, а в деяких округах через неминучість поразки таких кандидатів взагалі не висували. Тенденційно з часом цей анти рейтинг лише зростатиме. Експерти відзначають, що Петро Порошенко може закінчити ще гірше ніж його попередник.

Український Політик

Автор

Олег Базалук

Oleg Bazaluk (February 5, 1968, Lozova, Kharkiv Region, Ukraine) is a Doctor of Philosophical Sciences, Professor, philosopher, political analyst and write. His research interests include interdisciplinary studies in the fields of neurobiology, cognitive psychology, neurophilosophy, and cosmology.