Оксана Луцик
Порівнюючи нашу державу із розвиненими країнами Заходу, свідомо чи несвідомо порушується питання громадського суспільства. Загальновідомо: розвиток і культура європейців значно вищий за український. Чому ж так відбувається? Адже всі люди рівні між собою, мають однакові умови для реалізації себе як особистості. Відмінність криється у розвитку держав, підходу керівництва до управління і влади як такої, у відношенні громадян до своєї Батьківщини та до самих себе.
Західна модель функціонування суспільства значно приваблива. Насамперед, іншим стилем життя і підходом до стану речей. Тому не дивно, що українці охоче роблять візи і хоч би на тиждень виривають в «інший» світ. Хочеться красивого жити і більше того, жити на всьому готовому – така закореніла риса нашого народу!
Для аналізу і визначення зародження чи існування громадського суспільства в українських реаліях необхідно заглибитися у зміст цього поняття.
Громадянське суспільство – це добровільна самоорганізація людей, котрі знають свої права та обов’язки, які захищають та відстоюють власні інтереси.
Виділю найхарактерніші риси. Безпосередня комунікація між суб’єктами, котрі рівні між собою й вільні у своїх діях. Наявність різноманітних суспільних інститутів, це можуть бути громадські об’єднання, групи, партії, профспілки, рухи. Великий плюс – незалежність ЗМІ (активна участь громадян у достовірності інформації) та оприлюднення резонних подій через інформаційні канали. Громадянське суспільство відзначається усталеними цінностями, адже на першому плані – моральність, толерантність, об’єктивізм, повага та ін. Людина – головний суб’єкт у державі, який виступає цінністю. Позитивною рисою також є незалежність від держави, тобто свобода вибору.
Виокремлю важливі функції громадянського суспільства. Люди за власної ініціативи самі організовуються, вони конкурують із владою, адже не бажають її узурпації. Громадяни направляють свої дії на суспільну користь. Таким чином, створюють підвалини демократичного управління.
Метою подальшої еволюції громадського суспільства є взаємодія між різними індивідами виключно у правовій державі, де панує легальність та легітимність влади, діють недержавні ЗМІ і створені усі належні умови для Життя людей.
Взаємодія повинна бути не тільки між різними суб’єктами громадського суспільства, але й співпраця між людьми і владою. Держава, в першу чергу, має забезпечити формування самоорганізації громадян. Діалог, а не монолог повинен бути в управлінні країною! Базовий інститут влади встановлює єдині права і обов’язки для всіх. Діяльність громадян і політичної верхівки необхідна здійснюватися законно й прозоро.
Демократична держава покликана захищати інтереси своїх громадян і бути «посередником» у вирішенні конфліктних питань. Тобто всі обов’язки визначені і повинні їх виконувати.
На Заході домінує індивідуалізм, який не межує із його українським варіантом – егоцентризмом. Європейський громадянин вільний! Вільний у будь-якому значенні цього слова. Відсутність (або незначна частина комплексів), відстоювання власної позиції, чітко визначено своєї місце у своїй країні. Іноземці знають чого хочуть.
Чому я зараз говорю про індивідуалізм, а не про громадянське суспільство? Тому, що кожний індивід і є громадянським суспільством. Потрібно бути людиною, гідним громадянином своєї країни. Якщо людина визначила свою життєву позицію, тоді не буде проблем у створенні громадянського суспільства. Громадянське суспільство необхідне для вирішення проблем тієї чи іншої самоорганізації громадян. Вирішення власних проблем – це компетенція тільки однієї людини. Західний варіант децентралізації – наглядний приклад громадянського суспільства.
Проведемо паралелі із українським народом. Індивідуальність в нас присутня, але не в значній мірі, переважає колективізм – ефект радянської сірої маси. Українські громадяни й досі не навчаться самостійно вирішувати свої проблеми і брати на себе відповідальність за власні вчинки. Самоорганізація відбувається мінливо (коли уривається терпіння). В більшості випадків повинно щось трапиться непоправне, щоб люди об’єдналися. Але об’єднання на противагу західній моделі триває недовго. Чому? Бо в силу вступають відстоювання власних інтересів, а не спільне вирішення питання!
Хаотичність такої співпраці людей між собою поясню так: держава (тобто політикани) не виконує своїх прямих обов’язків, а лише вимагає дотримання цього від народу; не є тим сполучним зв’язком між громадянами та навіть не зацікавлена в цьому. Відсутня взаємна відповідальність за долю народу і країни.
Українці перейняли від політиків популізм: зібратися, розвести демагогію і розійтися по домівками із звинуваченнями в бік влади. Хто повинен слідкувати за будинком, викидати сміття в контейнер, замінити лампочку в під’їзді? Влада чи люди, які безпосередньо там проживають?!!!
Відповідь очевидна. Спостерігаючи на зміною пріоритетів українського суспільства, ловлю себе на думці: демократія ще довго не знадобиться нам. Людей не можливо по бажанню зібрати на суботник, конференцію і т. д. Коли участь у тій чи іншій події добровільно-примусова (або просто примусова), то люди це виконують. Мене лякає пасивність, неосвіченість і байдужість наших людей!
Якщо й досі діє принцип «ініціатива карається», що ж тут скажеш. Люди хочуть все і відразу, обов’язково безкощтовно! По суті ми – «раби» – залежні від влади (свого керівника), з купою комплексів і внутрішньо-особистісних проблем, розв’язання яких матиме тривалий період.
Прикладом появою громадського суспільства в Україні – це Революція Гідності і реформа децентралізації. Пасивна більшість була, є і буде. З цим нічого не зробиш. Чужі негаразди мало кого хвилюють, люди живуть у власному світі. І допоки безпосередньо ця проблема не торкнеться людину, вона не звертатиме увагу на тотожну.
В нашій країні цінуються гроші, зв’язки, статуси, а не людина. Є авторитетне прізвище – тобі відкриті всі дороги! Панує хаос серед владної еліти і людей. Ми самі не знаємо чого ми хочемо. 24 роки знаходилися у невагомості…
Звичайно, із будь-якої ситуації є вихід. Громадянське суспільство в Україні знаходиться на початкових етапах. Я бачу подальший розвиток й формування нашої суспільства через докорінну зміну своєї свідомості і системи навколо нас.
Ми – унікальний народ. Маємо бездонне терпіння і толерантність до політичної реальності. Прощаємо помилки, існуємо, а живемо на своїй Богом даній землі.
В порівнянні із західними «порядками» ми відстаємо. Однак, на мою думку, буде некоректно порівнювати і рівнятися на європейців. У нас різне минуле, правління, менталітет та розвиток держави. Всі народи однаковими (клонами) не можуть бути. У кожного суспільства є позитивні та негативні сторони. Не варто зневірюватися у собі і своєму народові. Разом – ми сила, яку нікому не здолати.
Залишилося тільки стабільно (а не ривками) рухатися до формування дієвої самоорганізації українського населення. Варто провести «діагностику» свідомості і «здати» тест, який визначить спільні пріоритети розвитку українських громад!
Завжди пам’ятайте вислів – «рабів до раю не пускають…», тому все в наших руках!
Український Політик
Оксана Луцык
Сравнивая наше государство с развитыми странами Запада, сознательно или бессознательно ставится вопрос гражданского общества. Общеизвестно: развитие и культура европейцев значительно выше украинского. Почему же так происходит? Ведь все люди равны между собой, имеют одинаковые условия для реализации себя как личности. Отличие кроется в развитии государств, подхода руководства к управлению и власти как таковой, в отношении граждан к своей Родине и к самим себе.
Западная модель функционирования обществазначительно привлекательна. Прежде всего, другим стилем жизни и подходом к положению вещей. Поэтому неудивительно, что Украинцы охотно делают визы и хотя бы на неделю вырывают в «другой» мир. Хочется красивого жить и более того, жить на всем готовом – такая закоренелая черта нашего народа!
Для анализа и определения зарождения или существования гражданского общества в украинских реалиях необходимо углубиться в содержание этого понятия.
Гражданское общество – это добровольное самоорганизация людей, которые знают свои права и обязанности, которые защищают и отстаивают собственные интересы.
Выделю наиболее характерные черты. Непосредственная коммуникация между субъектами, которые равны между собой и свободны в своих действиях. Наличие различных общественных институтов, это могут быть общественные объединения, группы, партии, профсоюзы, движения. Большой плюс – независимость СМИ (активное участие граждан в достоверности информации) и обнародования резонных событий через информационные каналы. Гражданское общество отмечается устоявшимися ценностями, ведь на первом плане – нравственность, толерантность, объективизм, уважение и др. Человек – главный субъект в государстве, который выступает ценностью. Положительной чертой также является независимость от государства, то есть свобода выбора.
Выделю важные функции гражданского общества. Люди по собственной инициативе сами организуются, они конкурируют с властью, ведь не хотят ее узурпации. Граждане направляют свои действия на общественную пользу. Таким образом, создают основы демократического управления.
Целью дальнейшей эволюции гражданского общества является взаимодействие между различными индивидами исключительно в правовом государстве, где царит легальность и легитимность власти, действуют негосударственные СМИ и созданы все необходимые условия для жизни людей.
Взаимодействие должно быть не только между различными субъектами гражданского общества, но и сотрудничество между людьми и властью. Государство, в первую очередь, обеспечить формирование самоорганизации граждан. Диалог, а не монолог должен быть в управлении страной! Базовый институт власти устанавливает единые права и обязанности для всех. Деятельность граждан и политической верхушки необходима осуществляться законно и прозрачно.
Демократическое государство призвано защищать интересы своих граждан и быть «посредником» в решении конфликтных вопросов. То есть все обязанности определены и должны их выполнять.
На Западе доминирует индивидуализм, который не граничит с его украинским вариантом – эгоцентризмом. Европейский гражданин свободен! Свободен в любом смысле этого слова. Отсутствие (или незначительная часть комплексов), отстаивание собственной позиции, четко определены своей место в своей стране. Иностранцы знают чего хотят.
Почему я сейчас говорю об индивидуализме, а не о гражданском обществе? Потому что каждый индивид и является гражданским обществом. Нужно быть человеком, достойным гражданином своей страны. Если человек определил свою жизненную позицию, тогда не будет проблем в создании гражданского общества. Гражданское общество необходимо для решения проблем той или иной самоорганизации граждан. Решения собственных проблем – это компетенция только одного человека. Западный вариант децентрализации – наглядный пример гражданского общества.
Проведем параллели с украинским народом. Индивидуальность у нас присутствует, но не в значительной степени преобладает коллективизм – эффект советской серой массы. Украинские граждане до сих пор не научатся самостоятельно решать свои проблемы и брать на себя ответственность за собственные поступки. Самоорганизация происходит непостоянно (когда прерывается терпение). В большинстве случаев должно что-то случится непоправимое, чтобы люди объединились. Но объединение в противовес западной модели длится недолго. Почему? Потому что в силу вступают отстаивания собственных интересов, а не общее решение вопроса!
Хаотичность такого сотрудничества людей между собой объясню так: государство (то есть политиканы) не выполняет своих прямых обязанностей, а лишь требует соблюдения этого от народа, не является тем связующим связью между гражданами и даже не заинтересована в этом. Отсутствует взаимная ответственность за судьбу народа и страны.
Украинцы переняли от политиков популизм: собраться, развести демагогию и разойтись по домам с обвинениями в сторону власти. Кто должен следить за домом, выбрасывать мусор в контейнер, заменить лампочку в подъезде? Власть или люди, которые непосредственно там проживают?!!!
Ответ очевиден. Наблюдая на изменением приоритетов украинского общества, ловлю себя на мысли: демократия еще долго не понадобится нам. Людей нельзя по желанию собрать на субботник, конференцию и т. д. Когда участие в том или ином событии добровольно-принудительная (или просто принудительная), то люди это выполняют. Меня пугает пассивность, невежество и равнодушие наших людей!
Если до сих пор действует принцип «инициатива наказуема», что тут скажешь. Люди хотят все и сразу, обязательно бесплатно! По сути мы – «рабы» – зависимые от власти (своего руководителя), с кучей комплексов и внутренне личностных проблем, решение которых будет длительный период.
Примером появлением гражданского общества в Украине – это Революция Достоинства и реформа децентрализации. Пассивная большинство было, есть и будет. С этим ничего не сделаешь. Чужие проблемы мало кого волнуют, люди живут в собственном мире. И пока непосредственно эта проблема не коснется человека, она не будет обращать внимание на тождественную.
В нашей стране ценятся деньги, связи, статусы, а не человек. Есть авторитетное имя – тебе открыты все пути! Царит хаос среди властной элиты и людей. Мы сами не знаем чего мы хотим. 24 года находились в невесомости…
Конечно, с любой ситуации есть выход. Гражданское общество в Украине находится на начальных этапах. Я вижу дальнейшее развитие и формирование нашей общества через коренное изменение своего сознания и системы вокруг нас.
Мы – уникальный народ. Есть бездонное терпение и толерантность к политической реальности. Прощаем ошибки, существуем, а живем на своей Богом данной земле.
По сравнению с западными «порядками» мы отстаем. Однако, по моему мнению, будет некорректно сравнивать и равняться на европейцев. У нас разное прошлое, правление, менталитет и развитие государства. Все народы одинаковыми (клонами) не могут быть. У каждого общества есть положительные и отрицательные стороны. Не стоит отчаиваться в себе и своему народу. Вместе – мы сила, которую никому не одолеть.
Осталось только стабильно (а не рывками) двигаться к формированию действенной самоорганизации украинского населения. Стоит провести «диагностику» сознания и «сдать» тест, который определит общие приоритеты развития украинских общин!
Всегда помните высказывание – «рабов в рай не пускают …», поэтому все в наших руках!
Украинский Политик
