Максим Левченко
В останні роки, у контексті розвитку сучасних суспільств, серед світових та українських науковців активізувалось дослідження поняття «ефективна держава». Як правило, предметом аналізу цього питання є лише визначення факторів, що впливають на модернізаційні перетворення на шляху створення ефективної держави. Проте, наскільки я помітив, розбір її складових і передумов її формування ніколи так і не став предметом особливої уваги. Тому у своїй статті я розмірковуватиму, що таке ефективна держава, і які проблеми повинна подолати Україна аби стати такою.
Формування моделі кожної ефективної держави, як політичного інституту, напряму залежить від здатності політичної системи розвиватись і адаптуватись до нових пріоритетів і тої чи іншої мети в контексті свого розвитку. Як правило, насамперед, ця тенденція має бути пов’язана з невпинними змінами в усіх сферах суспільної діяльності та її саморегуляції. Основою для цього завжди є знання, духовні цінності, вектор саморозвитку людини та пріоритетність її інтересів та потреб, як в індивідуальному так і в суспільному порядку. Сприяють побудові такої держави методи соціального партнерства, інформаційний вплив, узгодження важливих пріоритетів і цілей розвитку держави відповідно до потреб, ментальності та інтересів конкретних громадян. Тобто, ефективна держава – це така, де державний та конкретний людський інтереси не обмежують один одного і роблять існування самої держави продуктивним і взаємовигідним.
Про подібні речі предметно задумувався і один з найавторитетніших українців у світі, відомий економіст Богдан Гаврилишин, який, на жаль, днями пішов від нас на 91-ому році життя. Так, відвідуючи Україну на початку грудня 2015-го, під час виступу перед молодими політиками та громадськими діячами на конференції з приводу десятиріччя Української школи політичних студії, Богдан Дмитрович висловив з цього приводу наступну думку: «Що таке ефективна держава? Це держава, яка має чотири складових. Перше – це є повна політична свобода. Друге – це є певний рівень економічного добробуту для цілого населення. Третє – соціальна справедливість у освіті, охороні здоров’я тощо. Четверте – це є співжиття, з природою, екологією, оточуючим середовищем. А не засмічення довкілля і руйнація. Ці складові мають бути в гармонії між собою, щоб країна функціонувала. Ми мусимо бути в гармонії з постмайданщиною і нашими цінностями. Не тільки європейськими. Бо важливо, що на тому Майдані виникла спочатку цінність працювати з відповідальністю до своїх співгромадян. Як це робили люди на Майдані, скажімо, медична служба — не тому, що є наказ, а з почуття обов’язку до своїх співгромадян. Коли пішли у АТО перші, то теж із почуття свого обов’язку до своєї Батьківщини, аби її зберегти незалежною».
Від моменту цього виступу минув майже рік, від часів Революції Гідності – майже три роки. Час зробити перші висновки, на якому ж етапі знаходиться Україна за параметрами ефективної держави.
Перша складова розбивається, приміром, об гірку статистику 49 політичних в’язнів «режиму Порошенка» — теза про повну політичну свободу, станом на сьогодні, залишається, скорше, риторичною.
Про певний рівень економічного добробуту для населення говорити так само зарано, коли в Україні і досі триває «АТО», а мінімальна зарплата станом на початок року (та в зв’язку зі зростанням курсу долара практично вдвічі) у нас знаходиться на рівні 43$ (19 позиція знизу світового рейтингу, поряд з африканськими країнами). У 2015 році Україна посіла 70 місце зі 142 держав у рейтингу добробуту. Але, чомусь, це не заважає вкотре підвищити заробітні платні народним депутатам України, про що ми чуємо цими днями…
Більш-менш втішні результати маємо в галузі соціальної справедливості освіти. В 2015 році Україна посіла 37 місце в світі за рівнем освіти, що є найкращим показником нашої держави у світовому рейтингу добробуту. Але наука в нас і досі не має належного фінансування з боку держави, яка б давала їй можливість нарощувати свій потенціал. Українські вчені і досі, здебільшого сподіваються на іноземні гранти, та працюють хіба що на ентузіазмі. Кращі ІТ-спеціалісти і досі розвивають себе лише за кордоном. Корупція в ВНЗ і досі не викорінена, хоча після Революції гідності її і стало менше.
Що ж до відповідного питання в сфері охорони здоров’я, то надам історичну довідку, що після розпаду колишнього СРСР Україна успадкувала екстенсивну та високоцентралізовану систему охорони здоров’я за моделлю Семашка, яку не вдалося підтримувати на належному рівні внаслідок різкого переходу до ринкової економіки, економічного спаду та через відсутність реформ у цій сфері. Це призвело до глибокої кризи в системі охорони здоров’я. Протягом останніх років, незважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни оплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо підвищення захворюваності, захищати громадян від надмірних витрат на лікування. Сподіватимемось, що реформування, на шлях якого нині стала наша медицина збільшить рівень її якості та соціальної справедливості.
Про решту показників соціальної справедливості в Україні не хочеться і говорити – показники там теж не надто невтішні.
А щодо останньої складової – співжиття українця з оточуючим середовищем то варто з гіркістю констатувати, що поширений принцип «почни з себе» в Україні майже не працює. Українці, здебільшого, не проти виходити на різні толоки (український прообраз радянських «суботників»), озеленювати парки і сквери, виховувати через екологію природи екологію своєї душі. Але від цього сміття на вулицях, відверто, не меншає. І досі поширеною є картинка, коли сміття може валятись по тротуарах чи недокинутим до урни, викидатись водіями за вікна своїх авто, вивозитись людьми на самоскидні смітники біля населених пунктів, а під дорожним знаком «Дякуємо за чисті узбіччя» в деяких регіонах України ще і досі можна побачити навалені купи сміття.
Нещодавня проблема в Грибовичах під Львовом і її наслідки, коли місцева влада почала шукати куди б вивозити тонни сміття, які щоденно залишають за собою місцеві мешканці і гості культурної столиці нашої Батьківщини вивела питання сміття на загальнодержавний рівень. На жаль, ще і досі в Україні не стали поширеним явищем сміттєпереробні заводи. Не завжди українці вдома сортують сміття по трьох контейнерах за його видами. Тому, в наші дні, міністерство екології України при власному бажанні і пошуку можливостей може стати самим ефективним українським міністерством, яке дійсно може реально змінювати країну вже сьогодні.
Такою є ефективність України станом на сьогодні, і до гармонії їй, як не прикро, ще далеко. Але не варто впадати в песимізм, адже в нашого народу є найголовніше – набір цінностей, підтримка і акцентування уваги на яких допоможе нашій державі в скорому часі стати зразковою в світі.
Цінності ці не стільки європейські, як наші, автентичні, українські. «Шукаючи Європу ми знайшли Україну» — гасло поширене в народі у євромайданівський час. Цінності, що на жаль були призабуті нами за роки політичної розгубленості, яка призвела до занепаду нашої держави. Останні події в нашій державі розбудили їх зі сплячки, вони тільки-но прокидаються. І якщо, врешті, на наступних виборах вони виллються в прояв громадянської активності, яка не допустить до влади тих, хто вже третій продовжує «годувати» Україну обіцянками, використовуючи своє нинішнє становище як шлях до збагачення і показу своєї значущості, забуваючи про тих людей, на крові яких вони прийшли до влади. Якщо ми оновимо владні коридори новою генерацією небайдужих українців з народу, то Україна вкотре отримає шанс стати тією ефективною державою, яку ми бажали всі ці роки.
Лише воля українського народу і його самосвідомість визначає курс нашої держави на найближчі роки.
Український ПолітикМаксим Левченко
В останні роки, у контексті розвитку сучасних суспільств, серед світових та українських науковців активізувалось дослідження поняття «ефективна держава». Як правило, предметом аналізу цього питання є лише визначення факторів, що впливають на модернізаційні перетворення на шляху створення ефективної держави. Проте, наскільки я помітив, розбір її складових і передумов її формування ніколи так і не став предметом особливої уваги. Тому у своїй статті я розмірковуватиму, що таке ефективна держава, і які проблеми повинна подолати Україна аби стати такою.
Формування моделі кожної ефективної держави, як політичного інституту, напряму залежить від здатності політичної системи розвиватись і адаптуватись до нових пріоритетів і тої чи іншої мети в контексті свого розвитку. Як правило, насамперед, ця тенденція має бути пов’язана з невпинними змінами в усіх сферах суспільної діяльності та її саморегуляції. Основою для цього завжди є знання, духовні цінності, вектор саморозвитку людини та пріоритетність її інтересів та потреб, як в індивідуальному так і в суспільному порядку. Сприяють побудові такої держави методи соціального партнерства, інформаційний вплив, узгодження важливих пріоритетів і цілей розвитку держави відповідно до потреб, ментальності та інтересів конкретних громадян. Тобто, ефективна держава – це така, де державний та конкретний людський інтереси не обмежують один одного і роблять існування самої держави продуктивним і взаємовигідним.
Про подібні речі предметно задумувався і один з найавторитетніших українців у світі, відомий економіст Богдан Гаврилишин, який, на жаль, днями пішов від нас на 91-ому році життя. Так, відвідуючи Україну на початку грудня 2015-го, під час виступу перед молодими політиками та громадськими діячами на конференції з приводу десятиріччя Української школи політичних студії, Богдан Дмитрович висловив з цього приводу наступну думку: «Що таке ефективна держава? Це держава, яка має чотири складових. Перше – це є повна політична свобода. Друге – це є певний рівень економічного добробуту для цілого населення. Третє – соціальна справедливість у освіті, охороні здоров’я тощо. Четверте – це є співжиття, з природою, екологією, оточуючим середовищем. А не засмічення довкілля і руйнація. Ці складові мають бути в гармонії між собою, щоб країна функціонувала. Ми мусимо бути в гармонії з постмайданщиною і нашими цінностями. Не тільки європейськими. Бо важливо, що на тому Майдані виникла спочатку цінність працювати з відповідальністю до своїх співгромадян. Як це робили люди на Майдані, скажімо, медична служба — не тому, що є наказ, а з почуття обов’язку до своїх співгромадян. Коли пішли у АТО перші, то теж із почуття свого обов’язку до своєї Батьківщини, аби її зберегти незалежною».
Від моменту цього виступу минув майже рік, від часів Революції Гідності – майже три роки. Час зробити перші висновки, на якому ж етапі знаходиться Україна за параметрами ефективної держави.
Перша складова розбивається, приміром, об гірку статистику 49 політичних в’язнів «режиму Порошенка» — теза про повну політичну свободу, станом на сьогодні, залишається, скорше, риторичною.
Про певний рівень економічного добробуту для населення говорити так само зарано, коли в Україні і досі триває «АТО», а мінімальна зарплата станом на початок року (та в зв’язку зі зростанням курсу долара практично вдвічі) у нас знаходиться на рівні 43$ (19 позиція знизу світового рейтингу, поряд з африканськими країнами). У 2015 році Україна посіла 70 місце зі 142 держав у рейтингу добробуту. Але, чомусь, це не заважає вкотре підвищити заробітні платні народним депутатам України, про що ми чуємо цими днями…
Більш-менш втішні результати маємо в галузі соціальної справедливості освіти. В 2015 році Україна посіла 37 місце в світі за рівнем освіти, що є найкращим показником нашої держави у світовому рейтингу добробуту. Але наука в нас і досі не має належного фінансування з боку держави, яка б давала їй можливість нарощувати свій потенціал. Українські вчені і досі, здебільшого сподіваються на іноземні гранти, та працюють хіба що на ентузіазмі. Кращі ІТ-спеціалісти і досі розвивають себе лише за кордоном. Корупція в ВНЗ і досі не викорінена, хоча після Революції гідності її і стало менше.
Що ж до відповідного питання в сфері охорони здоров’я, то надам історичну довідку, що після розпаду колишнього СРСР Україна успадкувала екстенсивну та високоцентралізовану систему охорони здоров’я за моделлю Семашка, яку не вдалося підтримувати на належному рівні внаслідок різкого переходу до ринкової економіки, економічного спаду та через відсутність реформ у цій сфері. Це призвело до глибокої кризи в системі охорони здоров’я. Протягом останніх років, незважаючи на високі загальні витрати на утримання системи охорони здоров’я, значну частку яких громадяни оплачують власним коштом, вона не здатна адекватно реагувати на сучасні виклики щодо підвищення захворюваності, захищати громадян від надмірних витрат на лікування. Сподіватимемось, що реформування, на шлях якого нині стала наша медицина збільшить рівень її якості та соціальної справедливості.
Про решту показників соціальної справедливості в Україні не хочеться і говорити – показники там теж не надто невтішні.
А щодо останньої складової – співжиття українця з оточуючим середовищем то варто з гіркістю констатувати, що поширений принцип «почни з себе» в Україні майже не працює. Українці, здебільшого, не проти виходити на різні толоки (український прообраз радянських «суботників»), озеленювати парки і сквери, виховувати через екологію природи екологію своєї душі. Але від цього сміття на вулицях, відверто, не меншає. І досі поширеною є картинка, коли сміття може валятись по тротуарах чи недокинутим до урни, викидатись водіями за вікна своїх авто, вивозитись людьми на самоскидні смітники біля населених пунктів, а під дорожним знаком «Дякуємо за чисті узбіччя» в деяких регіонах України ще і досі можна побачити навалені купи сміття.
Нещодавня проблема в Грибовичах під Львовом і її наслідки, коли місцева влада почала шукати куди б вивозити тонни сміття, які щоденно залишають за собою місцеві мешканці і гості культурної столиці нашої Батьківщини вивела питання сміття на загальнодержавний рівень. На жаль, ще і досі в Україні не стали поширеним явищем сміттєпереробні заводи. Не завжди українці вдома сортують сміття по трьох контейнерах за його видами. Тому, в наші дні, міністерство екології України при власному бажанні і пошуку можливостей може стати самим ефективним українським міністерством, яке дійсно може реально змінювати країну вже сьогодні.
Такою є ефективність України станом на сьогодні, і до гармонії їй, як не прикро, ще далеко. Але не варто впадати в песимізм, адже в нашого народу є найголовніше – набір цінностей, підтримка і акцентування уваги на яких допоможе нашій державі в скорому часі стати зразковою в світі.
Цінності ці не стільки європейські, як наші, автентичні, українські. «Шукаючи Європу ми знайшли Україну» — гасло поширене в народі у євромайданівський час. Цінності, що на жаль були призабуті нами за роки політичної розгубленості, яка призвела до занепаду нашої держави. Останні події в нашій державі розбудили їх зі сплячки, вони тільки-но прокидаються. І якщо, врешті, на наступних виборах вони виллються в прояв громадянської активності, яка не допустить до влади тих, хто вже третій продовжує «годувати» Україну обіцянками, використовуючи своє нинішнє становище як шлях до збагачення і показу своєї значущості, забуваючи про тих людей, на крові яких вони прийшли до влади. Якщо ми оновимо владні коридори новою генерацією небайдужих українців з народу, то Україна вкотре отримає шанс стати тією ефективною державою, яку ми бажали всі ці роки.
Лише воля українського народу і його самосвідомість визначає курс нашої держави на найближчі роки.
Український Політик
