Наталія Толочко
Коли до влади в країні приходять олігархи, зміни життя на краще не варто і чекати. Як не банально це прозвучить, але за всю історію свого незалежного існування, українці все ще не змогли вибрати гідного президента. Такий стан речей можна пояснити тим, що в більшої половини українців і до цього часу залишилося примітивне радянське мислення: нас годують обіцянками – ми їх проковтаємо, нам замилюють очі – ми дивимося крізь рожеві окуляри, нам обіцяють жити по-новому, і ми, наче маленька дитина беремо цукерку з рук доброго дядечка Порошенка.
От тільки жити по-новому доводиться все ще зі старою владою. Ви скажите: «ми змінили призидента та уряд», але насправді все залишилося так само. От тільки замість Януковича тепер Порошенко, замість Пшонки – Шокіни, Шевруки та Луценки, а замість Азарова – Яценюк та Гройсман. Адже режим Порошенка, так само, як у свій час і режим Януковича, намагається обмежити права людей та узурпувати владу в своїх руках.
Роблячи порівняльну характеристуку діяльності Віктора Януковича та Петра Порошенка, мені відразу кидається в очі зовнішній фактор. Як не дивно, ці два президенти схожі між собою як брати. Тай генеральний прокурор Порошенка – Шокін, за зовнішнім виглядом мало чим відрізнявся від генерального прокурора Януковича – Пшонки . Складається враження, що ми взяли ті самі цукерки, та загорнули їх у нову обгортку, щоб ніхто не дізнався, шоколадна начинка залишилася та ж сама, от тільки нова обгортка збиває з пантелику, красномовно промовляючи: «Спробуй ще й мене». А ми наївні, забуваємо про те, що гарна обгортка зовні, ще не гарантує смачну цукерку всередині.
Свою порівняльну характеристику дій Януковича та Пороенка я розпочну з того, як цим президентам вдалося узурпувати владу в своїх руках. Отже, 2004 р., премʼєр-міністр України Віктор Янукович за підтримки президента Леоніда Кучми став кандидатом у президенти України. Під час президентської кампанії у ЗМІ та з трибуни Верховної Ради були оприлюднені факти з біографії В. Януковича, повʼязані з його кримінальним минулим та співпрацею з органами КДБ. Не зважаючи на це, В. Янукович мав велику підтримку на Донбасі та значну серед електорату південних та східних областей України.
У першому турі президенських виборів В. Янукович набрав 39,26% голосів виборців, посівши 2-ге місце серед 24-х претиндентів. На президентських виборах 2010 р. В. Янукович здобув омріяну перемогу в 2-му турі виборів отримавши 48,95 % голосів виборців.
Петро Порошенко – перший президент України, який був обраний у першому турі виборів, отримавши 54,7% голосів. Також, вперше президентом України став олігарх, статки якого оцінюються у 1,8 млрд. доларів.
Незвичайною була і ситуація в країні під час обрання нового президента: революція Гідності, Євромайдан, втеча зрадника-президента, дострокові президентські вибори. Саме під час піар кампанії Порошенко створив собі образ турботливого господаря-націоналіста, який здатний стабілізувати ситуацію у країні та закінчити так зване АТО за лічені години. І люди повірили у красномовні лозунги: «Життя по-новому».
Таким чином, першою спільною рисою у діях В. Януковича та П. Порошенка є те, що вони обоє майстри давати порожні обіцянки. Адже, ані «Україна для людей» Януковича, ані «Життя по-новому» Порошенка, не змогли стабілізувати ситуацію в Україні та покращити добробут населення. Порошенко, так само як і Яукович у свій час, хоче узурпувати владу в своїх руках та продовжує ховатися за спинами правоохоронців, будуючи поліцейську державу.
Януковичу та Порошенку притаманні конроль за медіа-простором та засобами масової інформації. От тільки на відміну від Януковича, який фільтрував інформацію через посередників, Порошенко безпосередньо є власником 5 каналу та активно втручається у справи журналістів. На додачу, в кінці 2014 р. чомусь було створено Міністерство інформаційної політики з абсолютно не зрозумілими функціями та завданнями, але з цілком визначеною метою. На його створення були виділені бюджетні кошти, нехай не величезні, але в країні грибока криза та війна, і кожна копійка повинна бути витрачена з користю для України. На голосування у Верховній Раді виносяться сумнівні закони, які на конституційному рівні звужують та обмежують свободу слова в Україні. Ліцензіст ЗМІ – Нацрада з питань телебачення та радіомовлення – міцно тримає важелі управління у своїх руках та фактично контролює свободу слова. Нинішня влада, яка демократичним шляхом очолила державу, прагне обмежити права та свободи громадян юридичним рамками. Тобто зробити громадян України більш підконтрольними та керованими, що в кінцевому рахунку може пизвести до обмеження свободи слова та громадянських прав. Іншими словами – поступово, але впевнено, котимося туди ж.
Янукович та Порошенко мають спільне політиичне минуле. Політична карʼєра Порошенка Петра Олексійовича розпочалася у далекому 1998 р., коли його було обрано народним депутатом ІІІ скликання. У 2000 р. Петро Порошенко вийшов із радів СДПУ та створив незалежну лівоцентриську фракцію «Солодарність». Остання, восени того ж року, увійшла до партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом «Партія регіонів»). Фактично, Петро Порошенко став співзасновником «Партії регіонів», яка у той час була пропризиденстською політичною силою і створювалася для підтримки Кучми.
На відміну від В. Януковича, П. Порошенко намагається лавірувати між різними політичними силами, не маючи чітко визначеної політичної позиції, але за рахунок вірно вибраних політичних орієнтирів, Порошенко завжди був при владі у партії переможця. Так, у грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став безпосереднім керівником вибочого штабу.
На парламенських виборах 2006 року Петро Порошенко знову був обраний за списками до «Нашої України» та очолював парламентський комітет фінансів та банківської діяльності.
23 лютого 2012 р. президент України В. Янукович після зустрічі з П. Порошенком призначив останнього на посаду міністра економіки. Так, Порошенко повернувся під крило «Партії Регіонів», до створення якої свого часу приклав серйозні зусилля.
Януковича та Порошенка обʼєднує кримінальне минуле. Ми всі добре знаємо про судимості Віктора Януковича та їх загадкове анулювання. Та мало кому відомо, що родина Порошенків є безпосереднім учасником кримінальних злочинів. Так, батько Петра Порошенка – Олексій Порошенко, удалекому 1986 р. був засуджений строком на 5 р., за розкрадання державного майна та носіння, зберігання, незаконне розповсюдження зброї. Доречі, щодо зброї, перший серйозний капітал родина Порошенків заробила на контрабанді з Придністровʼя, включаючи і контрабанду зброї.
Порошенко, так само як і свого часу Янукович, має особисті інтереси в Росії, зосередивши там свої шоколадні фабрики. В цьому відношенні, Янукович був більше маріонеткою Путіна, яка беззаперечно виконувала розпорядження Кремля.
Прийшовши до влади Порошенко розпочав поширювати свій вплив на всі сфери життя українського суспільства. Генпрокурори: Шокін, Шерук та Луценко, так само, як і свого часу Пшонка, за вказівкою свого господаря, продовжують репресувати патріотів, які намагаються зруйнувати корупціійні схеми, а сам Порошенко відкрито заявляє, що найкраща перспектива для українських патріотів – це АТО. Таким чином, можна легко винищити свідому українську молодь, яка стояла біля витоків Євромайдану та висувала вимоги покращення добробуту українців. Також, для порівняння, Янукович не наважувався заарештовувати депутатів у залі парламенту, а Порошенко вже це зробив.
Для Порошенка, так само, як і свого часу для Януковича, властива співпраця з олігархічними кланами, які давним-давно розподілили між собою сфери впливу на Українську державу та кумівство у державному апараті. Таким чином, була побудована кланово-олігархічна модель дежавно-монополістичного капіталізму, основною рисою якої є зосередження реальної влади в руках однієї сімʼї. Не можна не відзначити спільний олігархічний початок старої та нової влади. Якщо в часи Януковича мова йшла про Ахметова, то сьогодні це Порошенко-Коломойський.
Тетяна Ничка відзначила: «Порошенко фактично узурпував владу, ставлячи на всі важливі посади «своїх» людей. Це і є спільне між Порошенком і Януковичем. Якщо Янукович узаконив узурпацію влади, то Порошенко незаконно, хитрістю прибрав всю владу». Як Порошенко, так і Янукович контролювали основні елементи влади в Україні, зокрема, мали повноваження президента, свого голову уряду, більшість / коаліцію у парламенті, контроль над судами, фіскалами та силовим блоком [О. Роговик, 2016].
В очі кидається і той факт, що красномовні фрази Януковича «про покращення життя вже сьогодні» та обіцянки «Життя по-новому» Порошенка не стали реальністю. Закономірним є те, що рейтинг довіри до президента-олігарха серед громадян України є нижчим, ніж до Януковича під час Євромайдану. Юрій Романенко зазначає: «Для Порошенка фактично складається така ж політична ситуація, як перед поваленням Януковича взимку 2013-2014 рр., тому що він повторив усі ключові помилки попереднього президента. Зробивши ставку на ситуативні союзи з олігархами, він забув, що його влада легітимізується народом» [О. Роговик, 2016].
Відмінним є те, що нинішній президент – перший, хто вільно говорить англійською мовою та може на рівних спілкуватися з іноземними партнерами. Це дає значні переваги для того, щоб Україна розглядалася Європейською спільнотою як повноцінний партнер. Тому наша держава була підтримана демократичним світом, про що свідчать голосування в ООН та на саміті «Східного партнерства», за результатами яких Російську Федерацію було визнано країною агресором.
Голова «Центру протидії корупції» Віталій Шабунін відзначає: «Порошенко, з точки зору політики, у поганому сенсі цього слова, набагато страшніший ворог, ніж Янукович. Порошенко набагато краще відчуває міжнародне поле, він краще грає з медіа, краще говорить» [О. Роговик, 2016].
Таким чином, навіть якщо ми у загальних рисах порівняємо дії Віктора Януковича та Петра Порошенка у плані проведення державної та міжнародної політики, стає очевидним, що спільних рис набагато більше ніж відмінних.
Незважаючи на заяви, які кожного дня звучать в українському теле-радіо просторі, про стабілізацію економічної ситуації та покращення рівня життя населення, актуальним є питання, яке на даний час турбує тисячі українських родин: чи зможе цей красномовний господар-націоналіст вивести Україну з глибокої кризи та пожертвувати власними інтересами в Росії, заради покращення добробуту українського народу?
І на останок, якщо ви запитаєте: хто я така, щоб критикувати владу? Я відповім: я людина, яка розпочала жити по-новому!!!
Література
Роговик О. Чи далеко режим Порошенка втік від режиму Януковича / О. Роговик // [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://hvylya.net/analytics/politics/chi-daleko-rezhim-poroshenka-vtik-vid-rezhimu-yanukovicha.html
Український ПолітикНаталія Толочко
Коли до влади в країні приходять олігархи, зміни життя на краще не варто і чекати. Як не банально це прозвучить, але за всю історію свого незалежного існування, українці все ще не змогли вибрати гідного президента. Такий стан речей можна пояснити тим, що в більшої половини українців і до цього часу залишилося примітивне радянське мислення: нас годують обіцянками – ми їх проковтаємо, нам замилюють очі – ми дивимося крізь рожеві окуляри, нам обіцяють жити по-новому, і ми, наче маленька дитина беремо цукерку з рук доброго дядечка Порошенка.
От тільки жити по-новому доводиться все ще зі старою владою. Ви скажите: «ми змінили призидента та уряд», але насправді все залишилося так само. От тільки замість Януковича тепер Порошенко, замість Пшонки – Шокіни, Шевруки та Луценки, а замість Азарова – Яценюк та Гройсман. Адже режим Порошенка, так само, як у свій час і режим Януковича, намагається обмежити права людей та узурпувати владу в своїх руках.
Роблячи порівняльну характеристуку діяльності Віктора Януковича та Петра Порошенка, мені відразу кидається в очі зовнішній фактор. Як не дивно, ці два президенти схожі між собою як брати. Тай генеральний прокурор Порошенка – Шокін, за зовнішнім виглядом мало чим відрізнявся від генерального прокурора Януковича – Пшонки . Складається враження, що ми взяли ті самі цукерки, та загорнули їх у нову обгортку, щоб ніхто не дізнався, шоколадна начинка залишилася та ж сама, от тільки нова обгортка збиває з пантелику, красномовно промовляючи: «Спробуй ще й мене». А ми наївні, забуваємо про те, що гарна обгортка зовні, ще не гарантує смачну цукерку всередині.
Свою порівняльну характеристику дій Януковича та Пороенка я розпочну з того, як цим президентам вдалося узурпувати владу в своїх руках. Отже, 2004 р., премʼєр-міністр України Віктор Янукович за підтримки президента Леоніда Кучми став кандидатом у президенти України. Під час президентської кампанії у ЗМІ та з трибуни Верховної Ради були оприлюднені факти з біографії В. Януковича, повʼязані з його кримінальним минулим та співпрацею з органами КДБ. Не зважаючи на це, В. Янукович мав велику підтримку на Донбасі та значну серед електорату південних та східних областей України.
У першому турі президенських виборів В. Янукович набрав 39,26% голосів виборців, посівши 2-ге місце серед 24-х претиндентів. На президентських виборах 2010 р. В. Янукович здобув омріяну перемогу в 2-му турі виборів отримавши 48,95 % голосів виборців.
Петро Порошенко – перший президент України, який був обраний у першому турі виборів, отримавши 54,7% голосів. Також, вперше президентом України став олігарх, статки якого оцінюються у 1,8 млрд. доларів.
Незвичайною була і ситуація в країні під час обрання нового президента: революція Гідності, Євромайдан, втеча зрадника-президента, дострокові президентські вибори. Саме під час піар кампанії Порошенко створив собі образ турботливого господаря-націоналіста, який здатний стабілізувати ситуацію у країні та закінчити так зване АТО за лічені години. І люди повірили у красномовні лозунги: «Життя по-новому».
Таким чином, першою спільною рисою у діях В. Януковича та П. Порошенка є те, що вони обоє майстри давати порожні обіцянки. Адже, ані «Україна для людей» Януковича, ані «Життя по-новому» Порошенка, не змогли стабілізувати ситуацію в Україні та покращити добробут населення. Порошенко, так само як і Яукович у свій час, хоче узурпувати владу в своїх руках та продовжує ховатися за спинами правоохоронців, будуючи поліцейську державу.
Януковичу та Порошенку притаманні конроль за медіа-простором та засобами масової інформації. От тільки на відміну від Януковича, який фільтрував інформацію через посередників, Порошенко безпосередньо є власником 5 каналу та активно втручається у справи журналістів. На додачу, в кінці 2014 р. чомусь було створено Міністерство інформаційної політики з абсолютно не зрозумілими функціями та завданнями, але з цілком визначеною метою. На його створення були виділені бюджетні кошти, нехай не величезні, але в країні грибока криза та війна, і кожна копійка повинна бути витрачена з користю для України. На голосування у Верховній Раді виносяться сумнівні закони, які на конституційному рівні звужують та обмежують свободу слова в Україні. Ліцензіст ЗМІ – Нацрада з питань телебачення та радіомовлення – міцно тримає важелі управління у своїх руках та фактично контролює свободу слова. Нинішня влада, яка демократичним шляхом очолила державу, прагне обмежити права та свободи громадян юридичним рамками. Тобто зробити громадян України більш підконтрольними та керованими, що в кінцевому рахунку може пизвести до обмеження свободи слова та громадянських прав. Іншими словами – поступово, але впевнено, котимося туди ж.
Янукович та Порошенко мають спільне політиичне минуле. Політична карʼєра Порошенка Петра Олексійовича розпочалася у далекому 1998 р., коли його було обрано народним депутатом ІІІ скликання. У 2000 р. Петро Порошенко вийшов із радів СДПУ та створив незалежну лівоцентриську фракцію «Солодарність». Остання, восени того ж року, увійшла до партії регіонального відродження «Трудова солідарність України» (згодом «Партія регіонів»). Фактично, Петро Порошенко став співзасновником «Партії регіонів», яка у той час була пропризиденстською політичною силою і створювалася для підтримки Кучми.
На відміну від В. Януковича, П. Порошенко намагається лавірувати між різними політичними силами, не маючи чітко визначеної політичної позиції, але за рахунок вірно вибраних політичних орієнтирів, Порошенко завжди був при владі у партії переможця. Так, у грудні 2001 року партія «Солідарність» увійшла до виборчого блоку Віктора Ющенка «Наша Україна», а Порошенко став безпосереднім керівником вибочого штабу.
На парламенських виборах 2006 року Петро Порошенко знову був обраний за списками до «Нашої України» та очолював парламентський комітет фінансів та банківської діяльності.
23 лютого 2012 р. президент України В. Янукович після зустрічі з П. Порошенком призначив останнього на посаду міністра економіки. Так, Порошенко повернувся під крило «Партії Регіонів», до створення якої свого часу приклав серйозні зусилля.
Януковича та Порошенка обʼєднує кримінальне минуле. Ми всі добре знаємо про судимості Віктора Януковича та їх загадкове анулювання. Та мало кому відомо, що родина Порошенків є безпосереднім учасником кримінальних злочинів. Так, батько Петра Порошенка – Олексій Порошенко, удалекому 1986 р. був засуджений строком на 5 р., за розкрадання державного майна та носіння, зберігання, незаконне розповсюдження зброї. Доречі, щодо зброї, перший серйозний капітал родина Порошенків заробила на контрабанді з Придністровʼя, включаючи і контрабанду зброї.
Порошенко, так само як і свого часу Янукович, має особисті інтереси в Росії, зосередивши там свої шоколадні фабрики. В цьому відношенні, Янукович був більше маріонеткою Путіна, яка беззаперечно виконувала розпорядження Кремля.
Прийшовши до влади Порошенко розпочав поширювати свій вплив на всі сфери життя українського суспільства. Генпрокурори: Шокін, Шерук та Луценко, так само, як і свого часу Пшонка, за вказівкою свого господаря, продовжують репресувати патріотів, які намагаються зруйнувати корупціійні схеми, а сам Порошенко відкрито заявляє, що найкраща перспектива для українських патріотів – це АТО. Таким чином, можна легко винищити свідому українську молодь, яка стояла біля витоків Євромайдану та висувала вимоги покращення добробуту українців. Також, для порівняння, Янукович не наважувався заарештовувати депутатів у залі парламенту, а Порошенко вже це зробив.
Для Порошенка, так само, як і свого часу для Януковича, властива співпраця з олігархічними кланами, які давним-давно розподілили між собою сфери впливу на Українську державу та кумівство у державному апараті. Таким чином, була побудована кланово-олігархічна модель дежавно-монополістичного капіталізму, основною рисою якої є зосередження реальної влади в руках однієї сімʼї. Не можна не відзначити спільний олігархічний початок старої та нової влади. Якщо в часи Януковича мова йшла про Ахметова, то сьогодні це Порошенко-Коломойський.
Тетяна Ничка відзначила: «Порошенко фактично узурпував владу, ставлячи на всі важливі посади «своїх» людей. Це і є спільне між Порошенком і Януковичем. Якщо Янукович узаконив узурпацію влади, то Порошенко незаконно, хитрістю прибрав всю владу». Як Порошенко, так і Янукович контролювали основні елементи влади в Україні, зокрема, мали повноваження президента, свого голову уряду, більшість / коаліцію у парламенті, контроль над судами, фіскалами та силовим блоком [О. Роговик, 2016].
В очі кидається і той факт, що красномовні фрази Януковича «про покращення життя вже сьогодні» та обіцянки «Життя по-новому» Порошенка не стали реальністю. Закономірним є те, що рейтинг довіри до президента-олігарха серед громадян України є нижчим, ніж до Януковича під час Євромайдану. Юрій Романенко зазначає: «Для Порошенка фактично складається така ж політична ситуація, як перед поваленням Януковича взимку 2013-2014 рр., тому що він повторив усі ключові помилки попереднього президента. Зробивши ставку на ситуативні союзи з олігархами, він забув, що його влада легітимізується народом» [О. Роговик, 2016].
Відмінним є те, що нинішній президент – перший, хто вільно говорить англійською мовою та може на рівних спілкуватися з іноземними партнерами. Це дає значні переваги для того, щоб Україна розглядалася Європейською спільнотою як повноцінний партнер. Тому наша держава була підтримана демократичним світом, про що свідчать голосування в ООН та на саміті «Східного партнерства», за результатами яких Російську Федерацію було визнано країною агресором.
Голова «Центру протидії корупції» Віталій Шабунін відзначає: «Порошенко, з точки зору політики, у поганому сенсі цього слова, набагато страшніший ворог, ніж Янукович. Порошенко набагато краще відчуває міжнародне поле, він краще грає з медіа, краще говорить» [О. Роговик, 2016].
Таким чином, навіть якщо ми у загальних рисах порівняємо дії Віктора Януковича та Петра Порошенка у плані проведення державної та міжнародної політики, стає очевидним, що спільних рис набагато більше ніж відмінних.
Незважаючи на заяви, які кожного дня звучать в українському теле-радіо просторі, про стабілізацію економічної ситуації та покращення рівня життя населення, актуальним є питання, яке на даний час турбує тисячі українських родин: чи зможе цей красномовний господар-націоналіст вивести Україну з глибокої кризи та пожертвувати власними інтересами в Росії, заради покращення добробуту українського народу?
І на останок, якщо ви запитаєте: хто я така, щоб критикувати владу? Я відповім: я людина, яка розпочала жити по-новому!!!
Література
Роговик О. Чи далеко режим Порошенка втік від режиму Януковича / О. Роговик // [Електронний ресурс] // Режим доступу: http://hvylya.net/analytics/politics/chi-daleko-rezhim-poroshenka-vtik-vid-rezhimu-yanukovicha.html
Український Політик
