Катерина Акименко
Майбутнє України важко уявити на футурологічній картині світу через множинність та мінливість чинників які матимуть місце, впливатимуть на нього. За відсутністю знайомства з принципами та методами футурологічної аналітики подальший текст стане моделюванням скоріше бажаного варіанту майбутнього, оскільки я є зацікавленою особою.
Міркуючи над даною темою одразу спадає на думку така дихотомія: інертність, суспільна дезорієнтація, моральний дефолт, примітивізм правлячого класу, постійне прагнення допомоги збоку, популізм, скидання економічних чи політичних поразок на війну чи інші чинники, безвідповідальність призведе до перетворення України на сіру зону з маргінальною недовладою або до розколу держави на частини які підуть з аукціону нашим сусідам; з іншого боку, переосмислення поняття незалежності, великий людський потенціал, перехід до реалістичного сприйняття міжнародних відносин, усвідомлення спочатку невеликою групою осіб, а згодом і цілою нацією необхідності опиратися виключно на власні сили, викорінення нав’язаних хибних уявлень, прийняття креативних ініціатив якісно нових представників інтелектуальних еліт, розуміння потреби запровадження ефективності в усіх державних сферах, продукування інновацій, а не запровадження запозичень зробить Україну державою нового зразка. На мій суб’єктивний погляд, саме другий позитивний варіант найбільш вірогідний, адже поступово буде збільшуватись попит на інтелектуальний правлячий клас, який буде зацікавлений не лише у власному збагаченні, а керуватиметься бажанням створити державу в якій хочеться жити, прагненням зафіксувати свої імена в історії з мінімальними негативними характеристиками.
Майбутня Україна в цілому та відносини по лініям держава – міжнародне співтовариство, держава – держава, держава – громадяни будуть побудовані на основі асертивних принципів у їх адекватній формі. Серед них: приймати на себе відповідальність, демонструвати самоповагу і поважати інших, відчувати себе рівним серед інших, встановлювати власні пріоритети, бути рівноправним партнером, не підлаштовуватись під інших, бути рішучим. Не зважаючи на те, що дана концепція поведінки запозичена із соціальної психології, очевидно, що саме такою хочеться бачити якісно нову державу. Влучними щодо цього є слова Сергія Дацюка: «Україна, яка потерпає від власних сподівань на Європу, не може зрозуміти просту істину – коли ти нікому не потрібен, стань таким, щоб тобі не потрібні були інші, а ти їм всім був потрібен» [2]. В даному контексті Україна буде схожою на кар’єриста в світовій корпорації – новачок з амбіціями, який не зважаючи на молодість важко працює, користується своїм інтелектуальним потенціалом по-максимуму для генерування конкурентних ініціатив і завдяки цьому впевнено наближається до колег вищого рівня.
В майбутньому Україна продемонструє світу «новий цивілізаційний проект», як часто це називають у сучасному медіапросторі. Відбудеться переосмислення інтеграції: прагнення примкнути до ЄС будь-яким способом, зміниться орієнтацією на поглинання найкращих рис які мають цивілізації як Заходу, так і Сходу, які будуть трансформовані для українського менталітету, а не примітивно насаджені. Існування нової цивілізації буде забезпечене шляхом отримання суб’єктності як кожним громадянином чи громадою, так і державою в цілому. Саме суб’єктність є основою економічного та політичного розвитку, є як джерелом, так і наслідком вдалої міжнародної політики. Для України утримування суб’єктності означає втримання благородних мотиваційних настанов на рівні еліти та постійне відтворення різноманітності мотивацій, відбираючи найбільш ефективні з них для розвитку наявного в процесі солідаризації еліти та суспільства чи революції та творення нового в стані розпаду солідарності. Таке цивілізаційного рівня надбання дозволяє періодично здійснювати цивілізаційні революції, що небагатьом цивілізаціям вдавалося [1].
Сподіваюся, ми відмовимося від побудови християнської соціальної демократії, яка по суті є чужорідною індивідуалістському характеру українця. Натомість Україна стане національною державою, фундаментом якої стане ліберально-демократичний націоналізм, який дозволить зберегти національну ідентичність, не розчинитись під час процесів глобалізації, створить суспільне почуття відповідальності за долю нації, підтримає існування національної культури і традицій. При цьому соціальні, економічні, політичні питання не займуть статусу другорядних, а буде встановлений адекватний баланс між інтересами нації і особистості. Звичайно не виключаються випадки певного рівня ксенофобії на основі чи то історичного минулого чи можливих конфліктів майбутнього, а також потягу до месіанства власної нації, але високий інтелектуальний рівень значної частини населення не дозволить домінуванню таких поглядів, а буде піддавати їх моральному осуду.
Держава такої кондиції буде існувати на основі дещо видозміненої ринкової системи економічних відносин. Вона буде поєднувати і класичні ринкові інструменти (конкуренція, вільне ціноутворення, домінування приватної власності і т.д.) і стратегічне планування у формі моделювання реальних майбутніх досягнень, цілей, механізмів їх досягнень, прогнозування перешкод на базі реальних досліджень, а не списку бажань до 20__ року. Саме стратегічне мислення відрізняє країну майбутнього, адже воно враховує по-максимуму можливі змінні і фактори різного роду, що впливають на кінцеву мету. Лінійний аналіз у всіх суспільних сферах буде замінений на системний, який є більш ефективним в умовах невизначеності. Держава стане при цьому інструментом забезпечення свободи, а не генератором обмежувальних правил.
Досягнення такого статусу держави можливе лише за відновлення інтелектуального рівня громадян, який зараз надто низький. Якби неприємно не було визнавати це, але по суті представники влади, очільники держави із усіма негативними сторонами є відображенням, характеристикою сьогоднішньої української нації, тобто народ має владу на яку заслуговує. Тому тільки якісна трансформація суспільства, кожної його одиниці, особи може змінити на краще рівень політичної еліти. Майбутні політики будуть приходити до влади зовсім з іншими мотиваціями, зможуть ставити інтереси держави не вище, а хоча б в рівень з особистими. Більша частина населення відмовиться від пасивного, споглядального, відстороненого, критиканського, безвідповідального, безінтелектуального, примітивного способу існування і поставить такі ж вимоги до людей які претендують на отримання владного мандату. Саме так з часом будуть подолані наслідки комуністичного минулого і посткомуністичних комплексів, викристалізується політична культура і свідомість нового рівня. В майбутній Україні попит суспільства буде породжувати пропозицію – пропозицію креативних поглядів, нових естетичних ідеалів, модерної культури, альтернативного підходу до освіти і науки, нових правил суспільного договору, нового рівня моралі. Інтелектуальний попит суспільства також створить потребу нового мистецтва, яке буде існувати поза політикою, поза модою, поза прагматизмом, стане породженням чогось ірраціонального, стане на противагу домінуючій зараз масовій культурі.
Звичайно, ідеальне суспільство утопічне, тому на нижчому щаблі завжди будуть знаходитись примітивні елементи, сенс життя яких полягає в біологічному виживанні, але постійний інтелектуальний тиск решти громадян буде скорочувати кількісні показники низів соціальної ієрархії. Не відкидаємо й того, що поряд із прогресивними змінами будуть залишатись такі явища як корупція, свояцтво, протекціонізм (у негативному тлумаченні), показова соціальна нерівність, інтелектофобія, але у вигляді рудименту попередньої цивілізації, а не норми буття.
Така концепція майбутнього України має всі шанси на реалізацію, адже варто пам’ятати, що багато країн які зараз знаходяться у топ за різними позитивними показниками, які вирішують долі інших країн, колись були колоніями, поділеними на частини, зруйнованими після завоювання, знаходились під протекторатом інших держав.
Список використаних джерел
1. Дацюк С. Конструювання суб’єкта Україна [Електронний ресурс] / Сергій Дацюк. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://iac.org.ua/konstruyuvannya-sub-yekta-ukrayina/.
2. Дацюк С. ОСТРІВ УКРАЇНА СХОЖИЙ НА БРИТАНІЮ [Електронний ресурс] / Сергій Дацюк // Українська правда. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/576cd6432dcf9/view_print/.
Український ПолітикКатерина Акименко
Майбутнє України важко уявити на футурологічній картині світу через множинність та мінливість чинників які матимуть місце, впливатимуть на нього. За відсутністю знайомства з принципами та методами футурологічної аналітики подальший текст стане моделюванням скоріше бажаного варіанту майбутнього, оскільки я є зацікавленою особою.
Міркуючи над даною темою одразу спадає на думку така дихотомія: інертність, суспільна дезорієнтація, моральний дефолт, примітивізм правлячого класу, постійне прагнення допомоги збоку, популізм, скидання економічних чи політичних поразок на війну чи інші чинники, безвідповідальність призведе до перетворення України на сіру зону з маргінальною недовладою або до розколу держави на частини які підуть з аукціону нашим сусідам; з іншого боку, переосмислення поняття незалежності, великий людський потенціал, перехід до реалістичного сприйняття міжнародних відносин, усвідомлення спочатку невеликою групою осіб, а згодом і цілою нацією необхідності опиратися виключно на власні сили, викорінення нав’язаних хибних уявлень, прийняття креативних ініціатив якісно нових представників інтелектуальних еліт, розуміння потреби запровадження ефективності в усіх державних сферах, продукування інновацій, а не запровадження запозичень зробить Україну державою нового зразка. На мій суб’єктивний погляд, саме другий позитивний варіант найбільш вірогідний, адже поступово буде збільшуватись попит на інтелектуальний правлячий клас, який буде зацікавлений не лише у власному збагаченні, а керуватиметься бажанням створити державу в якій хочеться жити, прагненням зафіксувати свої імена в історії з мінімальними негативними характеристиками.
Майбутня Україна в цілому та відносини по лініям держава – міжнародне співтовариство, держава – держава, держава – громадяни будуть побудовані на основі асертивних принципів у їх адекватній формі. Серед них: приймати на себе відповідальність, демонструвати самоповагу і поважати інших, відчувати себе рівним серед інших, встановлювати власні пріоритети, бути рівноправним партнером, не підлаштовуватись під інших, бути рішучим. Не зважаючи на те, що дана концепція поведінки запозичена із соціальної психології, очевидно, що саме такою хочеться бачити якісно нову державу. Влучними щодо цього є слова Сергія Дацюка: «Україна, яка потерпає від власних сподівань на Європу, не може зрозуміти просту істину – коли ти нікому не потрібен, стань таким, щоб тобі не потрібні були інші, а ти їм всім був потрібен» [2]. В даному контексті Україна буде схожою на кар’єриста в світовій корпорації – новачок з амбіціями, який не зважаючи на молодість важко працює, користується своїм інтелектуальним потенціалом по-максимуму для генерування конкурентних ініціатив і завдяки цьому впевнено наближається до колег вищого рівня.
В майбутньому Україна продемонструє світу «новий цивілізаційний проект», як часто це називають у сучасному медіапросторі. Відбудеться переосмислення інтеграції: прагнення примкнути до ЄС будь-яким способом, зміниться орієнтацією на поглинання найкращих рис які мають цивілізації як Заходу, так і Сходу, які будуть трансформовані для українського менталітету, а не примітивно насаджені. Існування нової цивілізації буде забезпечене шляхом отримання суб’єктності як кожним громадянином чи громадою, так і державою в цілому. Саме суб’єктність є основою економічного та політичного розвитку, є як джерелом, так і наслідком вдалої міжнародної політики. Для України утримування суб’єктності означає втримання благородних мотиваційних настанов на рівні еліти та постійне відтворення різноманітності мотивацій, відбираючи найбільш ефективні з них для розвитку наявного в процесі солідаризації еліти та суспільства чи революції та творення нового в стані розпаду солідарності. Таке цивілізаційного рівня надбання дозволяє періодично здійснювати цивілізаційні революції, що небагатьом цивілізаціям вдавалося [1].
Сподіваюся, ми відмовимося від побудови християнської соціальної демократії, яка по суті є чужорідною індивідуалістському характеру українця. Натомість Україна стане національною державою, фундаментом якої стане ліберально-демократичний націоналізм, який дозволить зберегти національну ідентичність, не розчинитись під час процесів глобалізації, створить суспільне почуття відповідальності за долю нації, підтримає існування національної культури і традицій. При цьому соціальні, економічні, політичні питання не займуть статусу другорядних, а буде встановлений адекватний баланс між інтересами нації і особистості. Звичайно не виключаються випадки певного рівня ксенофобії на основі чи то історичного минулого чи можливих конфліктів майбутнього, а також потягу до месіанства власної нації, але високий інтелектуальний рівень значної частини населення не дозволить домінуванню таких поглядів, а буде піддавати їх моральному осуду.
Держава такої кондиції буде існувати на основі дещо видозміненої ринкової системи економічних відносин. Вона буде поєднувати і класичні ринкові інструменти (конкуренція, вільне ціноутворення, домінування приватної власності і т.д.) і стратегічне планування у формі моделювання реальних майбутніх досягнень, цілей, механізмів їх досягнень, прогнозування перешкод на базі реальних досліджень, а не списку бажань до 20__ року. Саме стратегічне мислення відрізняє країну майбутнього, адже воно враховує по-максимуму можливі змінні і фактори різного роду, що впливають на кінцеву мету. Лінійний аналіз у всіх суспільних сферах буде замінений на системний, який є більш ефективним в умовах невизначеності. Держава стане при цьому інструментом забезпечення свободи, а не генератором обмежувальних правил.
Досягнення такого статусу держави можливе лише за відновлення інтелектуального рівня громадян, який зараз надто низький. Якби неприємно не було визнавати це, але по суті представники влади, очільники держави із усіма негативними сторонами є відображенням, характеристикою сьогоднішньої української нації, тобто народ має владу на яку заслуговує. Тому тільки якісна трансформація суспільства, кожної його одиниці, особи може змінити на краще рівень політичної еліти. Майбутні політики будуть приходити до влади зовсім з іншими мотиваціями, зможуть ставити інтереси держави не вище, а хоча б в рівень з особистими. Більша частина населення відмовиться від пасивного, споглядального, відстороненого, критиканського, безвідповідального, безінтелектуального, примітивного способу існування і поставить такі ж вимоги до людей які претендують на отримання владного мандату. Саме так з часом будуть подолані наслідки комуністичного минулого і посткомуністичних комплексів, викристалізується політична культура і свідомість нового рівня. В майбутній Україні попит суспільства буде породжувати пропозицію – пропозицію креативних поглядів, нових естетичних ідеалів, модерної культури, альтернативного підходу до освіти і науки, нових правил суспільного договору, нового рівня моралі. Інтелектуальний попит суспільства також створить потребу нового мистецтва, яке буде існувати поза політикою, поза модою, поза прагматизмом, стане породженням чогось ірраціонального, стане на противагу домінуючій зараз масовій культурі.
Звичайно, ідеальне суспільство утопічне, тому на нижчому щаблі завжди будуть знаходитись примітивні елементи, сенс життя яких полягає в біологічному виживанні, але постійний інтелектуальний тиск решти громадян буде скорочувати кількісні показники низів соціальної ієрархії. Не відкидаємо й того, що поряд із прогресивними змінами будуть залишатись такі явища як корупція, свояцтво, протекціонізм (у негативному тлумаченні), показова соціальна нерівність, інтелектофобія, але у вигляді рудименту попередньої цивілізації, а не норми буття.
Така концепція майбутнього України має всі шанси на реалізацію, адже варто пам’ятати, що багато країн які зараз знаходяться у топ за різними позитивними показниками, які вирішують долі інших країн, колись були колоніями, поділеними на частини, зруйнованими після завоювання, знаходились під протекторатом інших держав.
Список використаних джерел
1. Дацюк С. Конструювання суб’єкта Україна [Електронний ресурс] / Сергій Дацюк. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://iac.org.ua/konstruyuvannya-sub-yekta-ukrayina/.
2. Дацюк С. ОСТРІВ УКРАЇНА СХОЖИЙ НА БРИТАНІЮ [Електронний ресурс] / Сергій Дацюк // Українська правда. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://blogs.pravda.com.ua/authors/datsuk/576cd6432dcf9/view_print/.
Український Політик
